Російські військові почали використовувати проти України дерев’яні безпілотники. Це не жарт – один з таких захоплених БПЛА продемонструвало Командування Об’єднаних Сил ЗС України. Російський дерев’яний безпілотник наші захисники підбили на початку травня 2023 року в Сумської області, неподалік кордону з рфією.
“Саморобна конструкція зібрана з різних деталей і елементів, дуже дивна з точки зору основ аеродинаміки та ілюструє невігластво у проектуванні БпЛА”, – пишуть військові. Але до території Україні цей найсучасніший витвір інженерної думки все ж таки долетів.
Дрон зроблений з екструдованої піни, фанери та полістиролу і оснащений досить непоганими двигунами DLE-60, розміщеними спереду та позаду фюзеляжу. Такі двигуни знаходяться у вільному продажі в інтернет-магазинах.
Вперше з безпілотниками, виготовленими з дерев’яних палок, пластику і клейкої плівки, самі російські військові познайомились в Сирії в 2018 році.
БПЛА, яким атакували авіабазу рфії в Сирії в 2018 році. Фото: ЗМІ РФ
Не виключно, що рашисти будуть використовувати БПЛА подібної “конструкції” щоб відвернути увагу радарів ППО України. Крім того, використання таких найпростіших матеріалів, як багатошарова фанера, плівка, пінопласт, дуже маленька поверхня ускладнює процес їх виявлення радарами. В ідеалі для боротьби з такими дронами-саморобками бажано мати спеціалізовані засоби.
У Китаї відреагували на заклики лідерів країн саміту G7 до “конструктивних і стабільних відносин” з Китаєм, а також до “миру та стабільності” в Тайванській протоці. Пекін різко засудив саміт G7, застерігши лідерів демократичних сил, які зібралися в Японії, не тиснути на Пекін щодо Тайваню та інших спірних тем. Про це пише NYT.
“Група Семи говорить на високих тонах про “рух до мирного, стабільного, процвітаючого світу”, але те, що вона робить, – це перешкоджає міжнародному миру, завдає шкоди регіональній стабільності та пригнічує розвиток інших країн.
G7 проігнорувала серйозне занепокоєння Китаю та наполягала на маніпулюванні темами, пов’язаними з Китаєм, а також на грубому втручанні у внутрішні справи країни”, – заявили в МЗС Китаю.
Міністерство закордонних справ Китаю додало, що навіть відносно м’які коментарі лідерів G7 щодо Тайваню є неприйнятним втручанням. “Тайвань – це Тайвань Китаю. Вирішення тайванського питання – це справа самого китайського народу”, – наголосили там.
«Китай – найбільший виклик світовій безпеці», – такого висновку дійшов прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак. Під час свого виступу після саміту G7 прем’єр зазначив, що “група семи” вживає заходів, щоб завадити Китаю використовувати економічний примус для втручання в суверенні справи інших: «Китай становить найбільшу проблему нашої епохи для глобальної безпеки та процвітання. Вони дедалі більш авторитарні вдома та наполегливі за кордоном», – додав Сунак. Також він наголосив, що під “вживанням заходів” варто розуміти “усунення ризиків”, а не відчуження.
Президент Франції Емманюель Макрон окреслив зустріч G7 як можливість переконати “Global South” (прим. Китай, Індія, Бразилія, Африка та Океанія) щодо завершення війни в України.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутереш заявив, що настав час реформувати як Раду Безпеки ООН, так і Бреттон-Вудську систему, щоб привести їх у відповідність до “реалій сьогоднішнього світу”, пише Reuters.
Виступаючи на пресконференції в Хіросімі, Японія, де проходила зустріч G7 на вищому рівні , Гутереш сказав, що обидва інститути відображають співвідношення сил станом на 1945 рік і сьогодні потребують оновлення.
На його думку, серед країн, що розвиваються, зростає усвідомлення того, що робиться недостатньо для реформування застарілих інститутів або “позбавлення розчарувань” Глобального Півдня.
Японія, яка приймає G7, спеціально запросила діячів так званого “Глобального Півдня” до Хіросіми для переговорів. Серед запрошених були прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва та президент Індонезії Джоко Відодо.
На Китай та Індію разом припадатиме близько 50% світового зростання в 2023 році, заявив тоді головний економіст МВФ і директор дослідницького департаменту П’єр-Олів’є Гурінша. За даними МВФ, економічний вплив багатої групи G7 також скоротився за останні 30 років, склавши 29,9% світового ВВП у 2023 році порівняно з 50,7% у 1980 році.
Сьогодні маємо дуже багато спекуляцій навколо місцевості, яка рік тому була квітучим містом Бахмут. Лише військовим відомо, що там відбувається, бо саме вони, як ніхто інший, на відміну від тих, хто з цікавістю обговорює цю тему з затишних локацій, знають справжню ситуацію та ціну кожному метру тієї землі.
Ми не збираємося ані “розганяти зраду”, ані писати про хоча б якісь перемоги. Наші військові роблять все можливе і неможливе, щоб захищати нас, нашу землю і звільняти її від рашистських окупантів. Тактично ситуація у Бахмуті і довкола міста може змінюватися кожної хвилини. І це залежить тільки від наших захисників, і аж ніяк не від роздумів і припущень “експердів”.
Все почалося з того, що на саміті G7 у відповідь на запитання кореспондента, чи перебуває місто під контролем України, Володимир Зеленський заявив, що Бахмут вже не перебуває під контролем України, – повідомило Reuters. Цю новину одразу підхопили західні ЗМІ.
Речник Зеленського Сергій Никифоров заявив, що президент сказав, що росіяни не взяли Бахмут, а ЗМІ не вірно потрактували його слова: “Президент заперечив взяття Бахмута», – зазначив Никифоров. Про це він повідомив у Facebook. «Що стосується відповіді президента України на запитання про Бахмут. Reporter’s question: (Питання) – Russians said they have taken Bakhmut. (Росіяни сказали, що взяли Бахмут) President’s reply: (Відповідь президента) – I think no. (Я думаю, ні.)
Президент України Володимир Зеленський
Ганна Маляр, заступниця Міністра оборони України: – ЗСУ взяли Бахмут в напівоточення. Це дає нам можливість знищувати ворога. Тому, ворогу, у тій частині міста яку він контролює, доводиться оборонятись. Наші оборонці зберігають контроль над промисловими та інфраструктурними об‘єктами та приватним сектором Бахмута у районі “Літак”.
Ганна Маляр, заступниця Міністра оборони України
Командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський: “Попри те, що ми зараз контролюємо незначну частину Бахмуту, значення її оборони не втрачає своєї актуальності. Це надає нам можливості входу в місто в разі зміни обстановки. А це неодмінно відбудеться. Ми продовжуємо просуватись по флангах у передмісті Бахмута і фактично наближаємося до взяття міста у тактичне оточення. Завдяки цьому ми зможемо контролювати всі висотні будівлі, зайняті, ворогом і поступово їх знищувати. Це позбавляє ворога контролю за підступами до міста і дає нам певні тактичні переваги. У ході роботи з командирами ми детально розібрали наші дії і порядок знищення ворога. Тому, продовжуємо оборону. Ситуація складна, але під контролем”.
Речник Східного угруповання військ ЗСУ Череватий у коментарі «Суспільному» повідомив, що у Бахмуті точаться важкі бої, але Сили оборони продовжують тримати частину міста:
«Місто фактично стерте з лиця землі. Ворог щоденно масовими ударами артилерії, авіації знищує, і наші підрозділи повідомляють, що ситуація вкрай важка. Наші військові тримають фортифікаційні споруди і декілька приміщень південно-західної частини міста. Йдуть важкі бої… Взяти за 9 місяців районний центр – не взяли. Наші військові тримають фортифікаційні споруди і декілька приміщень південно-західної частини міста. Йдуть важкі бої. Ми намагаємось тиснути на флангах, не давати їм спокою і за можливості контратакувати», – додав речник.
“Пригожин хоче втекти з Бахмута, бо “Вагнер”, по суті, розбитий. “Бої продовжуються, ми утримуємо ряд будівель у Бахмуті… Ви ж розумієте, що він каже, що виводитиме свої війська і він узяв Бахмут. Тільки для цього він це і говорить: “Пацан сказав – пацан зробив”, а далі робіть що хочете – мене головне відпустіть…, бо втратив найкращі свої кадри. По суті, його угруповання “Вагнер” розбите”, – стверджує речник східного угрупування ЗСУ Сергій Череватий в коментарі Вільному радіо.
Вагнерівці” не зможуть вийти з Бахмута без втрат, вважають у ISW. За словами аналітиків, бойовики постійно перебувають у безпосередньому контакті зі Збройними силами України. Проведення операції відходу за таких умов дуже складне. В ISW упевнені, що подібний маневр “пригожинцям” не по зубах.
“1730м у довжину, та в глиб — ще 700м зачищеної від ворога території. При спробі повернути відбиті раніше українськими бійцями позиції, підрозділи 72-ї бригади зс рф зазнали поразки — розбиті у мотлох. Лише за вчорашні бої було знищено 23 окупанта, а понад 40 стали «трьохсотими». Ліквідовано і ворожу техніку, зокрема танки. Завдання виконано бійцями 2-го штурмового батальйону. Впевнено рухаємось вперед, успішно відбиваючи атаки супротивника”, – третя штурмова бригада продовжує винищувати російських окупантів під Бахмутом!
Президент України В.Зеленський, і президент США Дж.Байден. Японія. Травень 2023 р.
рфія втратила близько 100 тисяч чоловік в Бахмуті, заявив президент США Байден. Раніше міністр оборони України Резніков повідомив, що рашисти втратили під Бахмутом близько 70 тис. убитими та пораненими. Нещодавно Буданов заявив, що на території України воює 397 тисяч окупантів. Якщо всі озвучені цифри вірні, виходить, що рашисти втратили тільки під Бахмутом 15-20% особового складу всієї своєї армії.
Триває 452 доба війни. Противник продовжує зосереджувати основні зусилля на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках. Загалом, протягом минулої доби, відбулось 53 бойових зіткнення на зазначених ділянках фронту, в епіцентрі бойових дій залишаються Бахмут та Мар’їнка, інформує пресслужба ГШ ЗСУ.
На Куп’янському напрямку противник не припиняє спроб покращити тактичне положення. Минулої доби вів безуспішні наступальні дії в районі Масютівки. Завдав авіаційних ударів в районах населених пунктів Кислівка та Котлярівка.
На Бахмутському напрямку протягом минулої доби противник вів безуспішні наступальні дії також у напрямку Білої Гори. Завдав ракетних ударів в районах Слов’янська, Краматорська, Дружківки та авіаційних ударів в районах населених пунктів Слов’янськ, Дружківка, Бахмут, Іванівське, Біла Гора, Курдюмівка і Торецьк. Тривають бої південніше урочища Ступки та біля Хромового.
Не припиняються бої за місто Бахмут, інформує пресслужба ГШ ЗСУ. Прес-секретар Зеленського Никифоров спростував “вільне трактування” слів президента України, що ЗСУ втратили Бахмут. Питання про Бахмут звучало так: – Russians said they have taken Bakhmut. (– Росіяни сказали, що взяли Бахмут.) Відповідь: – I think not. (- Я думаю, що ні).
На Авдіївському напрямку противник провів 1 атаку між Водяним та Первомайським. Рашисти ввели у бій накопичені резерви для штурмів південніше Северного та північніше Опитного. Північніше Красногорівки тривають важкі бої, така ж ситуація і Мар’їнці, але там ситуація не зазнала суттєвих змін.
На Шахтарському напрямку ворог вів безуспішні наступальні дії в районі Новомихайлівки. Водночас, завдав авіаційних ударів в районах населених пунктів Вугледар та Пречистівка. Здійснив обстріли н.п. Парасковіївка, Костянтинівка, Новомихайлівка, Новоукраїнка, Вугледар та Пречистівка.
На Запорізькому та Херсонському напрямках рашисти продовжують знаходяться в обороні.
Обстріли. Всі безпілотники направлені на Дніпропетровщину вночі – збиті, повідомив голова Дніпропетровської ОДА Сергій Лисак.
На окупованих територія відбувається примусова паспортизація школярів, повідомили в Луганській ОВА. Піком абсурду є примусова паспортизація школярів. Спочатку їм погрожували не допуском до іспитів у разі відсутності паспорту рф, тепер взагалі запропонували видавати атестати тільки із наявністю цього документа.
І на завершення…
…“Новини” від Конашенкова: за вчора рашисти, наче, перехопили керовану авіабомбу США GBU-32, а також цілих 12 ракет Storm Shadow і снарядів HIMARS.
Президент росії володимир путін ще в 2007 році на Мюнхенській безпековій конференції дав всім зрозуміти, що Москва збирається мінити парадигму зовнішньої політики, і робить ставку на “реалії багатополярного Світу”. Про це йдеться в аналітичній статті турецького політолога та дослідника по росії Уміта Назмі Хазира, присвяченій тимчасовому головуванню РФ у Раді Безпеки ООН, пише Анадолу.
Експерт Уміта Назмі Хазир зазначає, що Москва остаточно взяла новий курс у зовнішній політиці після 2012 року, коли розпочався третій термін президентства Володимира Путіна.
Замість повної зміни міжнародного порядку та ліквідації чинних міжнародних інститутів, росія прагне зруйнувати саму систему, в центрі якої стоїть Захід, і цим послабити гегемонію США. «Важільом» для проведення нового курсу Москва уявляє собі майданчик ООН, що наочно проявиться в період нинішнього головування рфії в Раді безпеки ООН.
24 квітня під головуванням міністра закордонних справ росії Сергія Лаврова відбулась панельна дискусія на тему “Мультилатералізм на захист принципів ООН”. Ідею мультилатералізму також підтримує і Китай, який в останній період досить зблизився з Москвою в питаннях розбудови “багатополярного Світу”.
Російська сторона закликала інших членів ООН подати на майбутній зустрічі свої погляди на створення багатополярного порядку замість однополярного. Цей заклик зацікавив Туреччину, Бразилію та Індію, які також виступають за реформування міжнародних структур.
Разом з тим варто визнати, хоча Туреччина і Росія виступають за перегляд структури ООН, в позиціях сторін існують відмінності в розумінні самих основ багатополярного світу. Наочним прикладом є реакція Москви на заклик Туреччини до реформи РБ ООН під гаслом: «Світ більше п’яти [постійних членів Ради Безпеки ООН]».
Але чи не найголовніша причина, через яку росія так переймається ідеєю “багатосторонності”, є бажання Москви залучити на свій бік країни, які не входять до блоку Західних країн, що, на думку кремля дозволити росії вийти з міжнародної ізоляції.
Героїчна битва за Маріуполь почалася одразу після повномасштабного вторгнення путінської Росії в Україну і тривала з 24 лютого по 20 травня 2022 року. Загалом битва за місто-герой тривала 86 діб, з яких у повному оточенні оборонці міста вели бої 82 доби.
Політики-колаборанти, більшість яких складали депутати від ОПЗЖ (колишні члени Партії Регіонів), допомагали рашистським загарбникам організувати в місті гуманітарну катастрофу.
З перших днів навали рашисти прицільним вогнем знищували об’єкти життєзабезпечення міста: комунальні підприємства та їхню техніку, склади з продовольством, медикаментами, вежі мобільних операторів, лінії електромереж, помпові станції та магістральний водопровід. Були спалені всі автобуси, призначені для евакуації цивільного населення.
Останній рубіж оборони міста-фортеці знаходився на заводі “Азовсталь”. “Після 86-ти днів оборони міста в надважких умовах, безперервних боїв і бомбардувань, смертей побратимів, поранень і втрати кінцівок, задля порятунку важкопоранених, які більше не могли тримати зброю у руках, ми вийшли у полон”, – зазначають “Азовці”.
Сьогодні місто окуповане рашистами, а близько 700 бійців підрозділу “Азов” і досі знаходяться в полоні.
Королівський об’єднаний інститут оборонних досліджень, (Royal United Services Institute, RUSI) випустив велику доповідь про те, як російська армія адаптує стратегічні дії та елементи тактики, враховуючи свої помилки.
Російська піхотна тактика перейшла від спроб розгортання єдиних батальйонних тактичних груп, як загальновійськових бойових одиниць, до розподілу підрозділів за функціями: на лінійні, штурмові, спеціалізовані та «одноразові» підрозділи. Вони формуються до груп, у відповідності із визначеними завданнями.
“Лінійна піхота” в основному використовується для утримання місцевості та оборонних операцій.
“Одноразова” піхота використовується для безперервних сутичок з метою або виявлення українських вогневих позицій, або для пошуку слабких місць в обороні ЗСУ.
Російські інженери почали будувати складні перешкоди та польові укріплення по всьому фронту. Сюди входять укріплені бетоном траншеї та командні бункери, дротяні загородження, «їжаки», протитанкові рови та складні мінні поля, причому найчастіше з декількома механізмами приведення в дію – для ускладнення проходження.
Російська бронетехніка використовується, переважно, для вогневої підтримки і вкрай рідко для прориву. Росія почала застосовувати на своїх машинах “тепловий камуфляж”, що значно знизило “помітність” танків на великих дистанціях. Це призвело до зниження можливості враження техніки з ПТУР на дистанціях понад 1400 м.
Російська артилерія розпочала вдосконалення розвідувально-ударного комплексу після ударів керованими ракетами українських РСЗВ у липні 2022 року. Це спричинило набагато тіснішу інтеграцію численних БПЛА, які знаходяться в розпорядженні командирів, що керують вогонем російської артилерії.
Артилерія РФ стала мобільнішою, знизивши сприйнятливість до контрбатарейного вогню. Ключовою системою, що забезпечує таку координацію, є система «Стрілець» – російський комплекс розвідки, управління та комунікації.
Під час масовваних російських обстрілів відбувся перехід від використання 152-мм гаубиць до використання 120-мм мінометів. При цьому російські РСЗВ є найбільшою проблемою для ЗСУ під час наступальних операцій.
Російські засоби РЕБ залишаються потужними, з приблизним розподілом: щонайменше одна велика система на кожні 10 км фронту. Вони значною мірою спрямовані на враження БПЛА, втрати яких залишаються на рівні приблизно 10 тисяч одиниць на місяць.
Скоріше за все, Росія навчилася в реальному часі перехоплювати і розшифровувати українські 256-бітові системи тактичного зв’язку Motorola.
Російські сили ППО також значно підвищили свою ефективність, будучи встановленими навколо досить статичних місць – вони мають між собою добре налагоджени зв’язок. За оцінками українських військових, протиповітряні засоби РФ тепер перехоплюють частину ударів GMLRS, оскільки російські точкові системи ППО безпосередньо заведені на потужні радарні станції.
Російська авіація, як і раніше, обмежена в нанесенні ударів по позиціях ЗСУ, починаючи від реактивних залпів С-8 і закінчуючи бомбами ФАБ-500, модернізованими комплектами УМПК, які, втім, мають дуже обмежену точність.
Штаби. У липні 2022 року російські військові вивели основні штаби із зони ураження GMLRS та розмістили їх у укріплених спорудах. Вони також підключили їх до української цивільної телекомунікаційної мережі та використали кабелі для розгалуження від неї до штабів бригад, з підключенням через мікролінк-зв’язок, що значно знизило їхню помітність.
У результаті доповіді наголошується, що незважаючи на все це, якщо Україна зможе порушити російську оборону та нав’язати їй динамічну ситуацію, російські підрозділи, ймовірніше за все, швидко втратять координацію, пише в своєму ТелеграмАндрій Цаплієнко.
9 жовтня 1596 року, київським митрополитом Михайлом Рогозой, полоцьким єпископом Григорієм, луцьким єпископом Кирилом, володимирським Іпатієм, перемишльським Михайлом, львівським Гедеоном, холмським Діонісієм, пінським Леонтієм в присутності представників Ватикану та польського короля, Берестецькою унією була утворена уніатська або греко-католицька церква. У Речі Посполитій вона стала офіційною визнаною наступницею Київської митрополії, посада митрополита скасовувалася. Православна церква позбавлялася юридичного права на всі її землі, будівлі, підприємства, кріпаків і т.п. Все це мало перейти у власність до греко-католицької церкви – в реальності ж до тих ієрархів, що визнали зверхність римського папи.
Внаслідок цього велика частина українських земель, очолювана місцевими єпископами, юридично вийшла з адміністративної та ідеологічної підвладності патріарха з турецької столиці – Стамбулу (колишнього Константинополю). Також на цьому повинні були обірватися тільки но встановлені зв’язки із новим московським патріархатом – які найбільше непокоїли польську владу. Опозицію уніатам складали тільки декілька епіскопів та братства, що орієнтувалися переважно на Московію. При цьому заборони сповідування православної віри – як такої не було. Власне про це у своїй відомій відповіді московському ченцю в Києві на початку XVII століття оголосив Єлісей Плетенецький, архімандрит православної Києво-Печерської Лаври: «…Тут, у Литві (в Києві) – земля вільних, хто в якій вірі хоче – в тій і перебуває».
Між тим в цей період Річ Посполита зосередилася на остаточному підкоренні свого давнього ворога – Московського царства. Поразка Кремля у Лівонській війні додатково стимулювала ці прагнення. Союз московітів та турків – який до того ж наочно проявився у погодженні Стамбулом створення московської патріархії, крім того непокоїв Європу. Врешті решт, Річ Посполита, що всебічно підтримувалася Ватиканом, на початку XVII століття розгорнула широкий наступ на московітів вже не тільки у площині ідеологічній, а і в практичній – військами шляхти та найманих козаків.
У Московії розпочалася Велика Смута.
«Полонений цар Василь Шуйський перед польським Сеймом». Картина Яна Матейко
Повне знищенні влади московських самодержців на певному етапі виглядало вже цілком ймовірним. Компанія по допомозі у воцарінні в Кремлі спочатку Дмитра-самозванця, потім польського королевича Владислава, у 1605-1613 роках перетворилася у велику московсько-польську війну. Але в кінцевому рахунку призвела до консолідації і московської знаті, і черні – навколо московських православних ієрархів. Навіть смерть у польському полоні царя Василя Шуйського, останнього з роду Рюриковичей на московському троні, не зламала московітів. Повстання проти Дмитра-самозванця, потім широкий народний супротив пануванню поляків проводилися під гаслами збереження православ’я. Провідну роль у керуванні повстанням здійснювали церковники Троіце-Сергієвої Лаври: найбагатшого монастиря держави. Ці найбільші тоді рабовласники Московії – яким належало близько 100 тисяч душ кріпаків, змогли озброїти та підняти на війну з поляками чисельні військові загони.
Створений першопочатково для релігійного упокорення Сибіру, московський патріархат проявив свою справжню силу – врятувавши державу. Московія вистояла й залишилася непримиренним ворогом Речі Посполитої.
Результатом цього стало воцаріння в Московії у 1613 році слухняного вихованця православних московських ієрархів 15-річного Михайла Романова – підтриманого донськими козаками. Разом із приходом до влади Романових відроджується і неофіційний союз з Османами. В цей період війн між московітами та турками не відбувалося протягом століття: адже їхнім спільним ворогом була Річ Посполита – найбільша тоді східно-європейська держава.
В Стамбулі в той час же активно розроблювалися плани захоплення Польщі, виснаженої війною з Московією. Тому турецька влада, маючи на меті послаблення Речі Посполитої перед нападом на неї, відправила із спеціальною місією у 1619 році ієрусалимського патріарха Теофана ІІІ до Москви. Під час цього турне він у Москві висвятив Філарета, батька молодого царя Михайла Романова – на патріарха Московського. Філарет (Федір Микитович Романов) невдовзі став соправителем сина й справжнім самодержцем Московії. Він увійшов у історію як єдиний правитель Московії, який об’єднав за собою і релігійну, і мирську владу: його офіційний титул був “Великий Государ та Патріарх Московскій і всєя Русі”.
Парсуна великого государя і патріарха московського і всєя Русі Філарета. 18 ст.
У Києві ж через рік, вже за наполяганням Філарета, Теофаном ІІІ був зведений на посаду київського митрополита (юридично скасовану унією) Іов Борецький. Новий митрополит взагалі став священнослужителем тільки за півроку до цього – скоріше за все, виключно для зайняття цієї посади.
Романови, наочно переконавшись у можливості існування Московії тільки за умовами сильних позицій православ’я, взяли подальший курс на збільшення впливу московської патріархії. На цю «святу» справу не жаліли а ні грошей, а ні зусиль. І головною задачею для московських владик – і світських, і духовних, була тепер відплата Польщі за Велику Смуту, за захоплення Кремля. В цьому вони діяли в унісон з планами Османів. Тож Московія мала можливість широко залучати за погодженням із Стамбулу до пропаганди православної релігії в Україні турецьких підданих – священнослужителів з Близького Сходу.
В світлі цього треба бачити згоду, котру дали турки на офіційне відродження православної Київської митрополії, анульованої Берестецькою унією. За це Теофан ІІІ, Іов Борецький та ректор Київської братської школи Мелетій Смотрицький були оголошені польським урядом турецькими шпигунами та звинувачені у розпалюванні ворожнечі на релігійній основі. Це все відбувалося у 1620 році – майже одночасно із страшною поразкою польської армії від турків під Цецорою. Там полягла значна частина польської армії, у полон же до турків потрапили Богдан Хмельницький та його батько.
Але Османи, не змогли здолати у 1621 році у великій Хотинській битві об’єднане польсько-козацьке військо, що було вдвічі менше по чисельності. Понісши колосальні і фінансові, і людські втрати (як вважають, біля 60 тисяч загиблими й важко пораненими), турецький уряд прийшов до логічного висновку: перемогу над Річчю Посполитою потрібно здобувати не на полі бою. Їхньою метою стало роз’єднання співдружності черкас-козаків та поляків – в основу цього буде покладена пропаганда православних владик.
Стамбул, як і Москва, вкрай був зацікавлені можливістю чужою кров’ю почати громадянську війну у Польщі. Ось у цьому взаємовигідному союзі турків та московітів закладалася духовна основа наступних козацьких повстань — релігійних війн за православні канони.
Троіце-Сергієва Лавра, Московія. Іконостас та стеля, сучасність. Фото:vladimirdar
Варто зауважити – боротьба православних з уніатами в Україні найбільш активно розпочалася тільки після зміцнення влади Романових у Московії. У ідеологічному вимірі цей процес втілився у розгортанні широкого антиуніатського, антипольського фронту, очолюваного православними ієрархами – які знову відчули добру ласку далекого Кремля.
Окрім відкритого підкупу, посланці московського царя та патріарха діяли більш розраховано: вони фінансували виготовлення й поширення серед православних книжок, надрукованих малоросійськими ієрархами. «Тренос», «Палінодія або книга оборони», «Протестація», «Книга про віру єдину», «Алфавіт духовний», «Захист веріфікацією», «Антологіон», «Позорище мисленне» та інші: все це були твори, скеровані на боротьбу з унією (а фактично із польською владою та Ватиканом). Наклади цих книжок гуртом викупалися й вивозилися в Московію, де поширювалися по церквам й монастирям.
Іван Вишенський, Іов Борецький, Ісайя Копинський, Єлісей Плетенецький, Захарія Копистенський та інші — цілий ряд церковних діячів та богословів, вихідців з руських родів західноукраїнських земель, в своїх посланнях та книгах тепер використовували термін “Мала Русь” вже до всієї території від Дніпра до Закарпаття. Провідну роль же у відродженні православної церкві вони відводили Московії та московському патріархату.
Використання друку, поширення даної друкованої літератури в цілях пропаганди таких поглядів поступово давало свій результат. Громади освічених русинів на Захід від Дніпра тепер покоління за поколіннями будуть вивчатися на цих книгах, переймати той світогляд, що був закладений в них. Але всебічна підтримка московітами церковних ієрархів, які залишалися вірними православ’ю та чинили опір польській владі та єзуїтам, не була основною акцією.
Ще більш дієвим заходом стало надання московським урядом фінансування й належного озброєння черкаським кланам за Порогами, які зберіглися там з часів Золотої Орди й ставали дедалі могутнішими. Черкаси (в Польщі їх називали просто козаки) поступово ставали основними кондотьєрами на полях битв – як у Європі, так і в Азії. Всебічне їх заохочення до війни з поляками: як грошима, так і релігійними закликами від православних церковників, розпочали забезпечувати тепер Москва і Стамбул.
Рада на Запорізькій Січі. Рідкий малюнокXVIIIстоліття
Тут треба чітко визнати: православними християнами грецького обряду були переважно русини. У черкас же більша частина сповідували віру характерників — ясна, степове Єдинобожжя: своєрідну суміш несторіанства, ісламу, іудаїзму та буддизму. Символи всіх цих релігій разом можна бачити на ранніх прапорах Запорізької Січі. В Московії церковниками навіть був створений спеціальний обряд: перехрещення з черкаської віри. І пізніше, протягом століть попи будуть боротися з поширенням у середовищі козаків традиційної нехристиянської ікони – парсуни Мамая.
Силу запорожців Московія відчула на собі під час Великої Смути – і контроль над ними за допомогою релігії стане одним з основним завдань московського патріархату. Задля цієї мети з 1620-тих років царі починають своєрідний ідеологічний наступ на черкас – користуючись певними домовленостями з Османами.
І з цієї причини – за погодженням з московським патріархом Філаретом, Іов Борецький став у 1620 році першим Київським митрополитом з часів Берестецької унії.
У подальшому Борецький проявив себе як надійний провідник інтересів московського царату в Україні. Він, як очільник Київської митрополії, у 1624 році звернувся з чолобитною до московського царя Михайла та московського патріарха Філарета з проханням захистити православне населення Малої Русі та приєднати його до Московії.
Але Кремль тоді не був готовий до війни з Польщею тільки своїми силами. А Іов Борецький – на відміну від ситуації, що склалася через покоління, не мав власного козацького війська. Дані обставини і призвели митрополита до наполегливої роботи по встановленню більш тісних зв’язків із запорожцями.
Врешті решт у 1630 році, за диригуванням Іова Борецького, запорізьким отаманом Тарасом Трясилом (походив з Криму, справжнє ім’я – Узун Хасан) підіймається антипольське повстання. Вперше повстанці відкрито підтримуються православними ієрархами й застосуванням друкованої пропаганди. В Україні поширюються листи-звернення від православного духовенства (надруковані у Києво-Печерській монастирській друкарні) із закликами «захистити православ’я, бо ляхи утискають нашу віру». По містам та селам попи агітують приєднатися до запорожців: «і хто був козаком, і ті, хто ним хоче бути – щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували». В кінцевому рахунку після низки кривавих боїв запорожці, які були ядром повстання, уклали мир із коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. В мирних пактах, підписаних у Переяславі, релігійні питання відійшли на другий ряд.
Річ Посполита у 1630-тих роках
У 1632 році, за подальшим поширенням бунтівних настроїв в Україні, польський уряд прийняв рішення знизити градус напруги. Спостерігаючи за наполегливими намаганнями турків та московітів розпалити громадянську війну на релігійному ґрунті, поляки вирішили позбавити їх цього приводу. Король Владислав IV Ваза видав, а сейм затвердив «Статті для заспокоєння руського народу»: за ними легітимізувалася Київська православна митрополія. Православна церква знову повернулася у правове поле: як юридичній особі їй (точніше її керманичам) надали дозвіл на утримання власності: земель, будівель, шкіл, друкарень, шпиталів і т.п.
На деякий час це відклало катастрофу. Адже дійсно, невдовзі православним ієрархам Київської митрополії знову було шо втрачати: маєтки, кріпаки, підприємства – все це повернулося до них за законодавством Речі Посполитої. І спокій та дотримання законів в цій державі був запорукою їхнього подальшого добробуту й ситого життя. Знаходження взаєморозуміння із польською владою стало основним дискурсом Київської митрополії в той період. В розрізі цього роль Москви та Стамбулу для українського православного духовенства почала неухильно падати. Теперішня провладна орієнтованість верхівки української православної церкви робили її не зацікавленою у розпалюванні протистояння між католиками та православними, поляками та українцями.
Поза це Москва та Стамбул наполегливо йшли до своєї мети – хай до певного часу різними шляхами.
Московія фактично спланувала, фінансувала та надала зброю для наступних козацьких виступів в Речі Посполитій: у 1637 р. – Павла Павлюка та у 1638 р. – Якова Остряниці. При тому, що це були достатньо великі заворушення, вони не перетворилися в дійсно народні, широкомасштабні повстання – їх не підтримало православне духовенство Київської митрополії.
Стамбул же в цей час займав позицію нейтралітету, не бажаючи вступати з Річчю Посполитою у відкрите протистояння.
Але пізніше все змінилося. Необхідність активного втручання у внутрішні справи Речі Посполитої повстала перед адміністрацією Османів у 1645 році. Тоді в черговий раз почалася турецько-венеціанська війна, ареною якої стало усе східне Середземномор’я. А європейська коаліція знову скерувала свої сили на залучення Речі Посполитої до цієї війни на своєму боці.
Як відомо, на початку 1648 року Хмельницький, разом із більшістю з черкаської старшини, захопив владу у Запорізькій Січі. Це йому вдалося досягнути за допомогою кількатисячного загону татарської кінноти на чолі з Тугар-бєєм, надісланим до нього кримським ханом, котрий в свою чергу отримав на це наказ зі Стамбулу. У подальшому перебігу подій визначну роль зіграла надана кримським ханом кіннота – завдяки ній перемога у ряді битв була на боці козаків. Як свідчать у своїх розвідках відомі історики О. Пріцак та М. Грушевський – у період 1648-1651 р.р. Україна визнала васалітет по відношенню до імперії Османів, що було зазначено у ряді грамот та договорів. За свідченнями ж деяких польських джерел, Хмельницький ще до цього прийняв іслам.
Старовинна політична пропаганда: Хмельницький молиться разом з кримським ханом
На цьому місці маємо чітко визначити тих, хто став розпалювачем повстання Хмельницького. Варто відмітити, що паралельно з політичними процесами між Османами та Москвою, православне духовенство Туреччини – переважно греки, вели свою подвійну гру. Вони, зовнішньо виконуючи накази турецького уряду, послідовно шукали можливості підбурювання християн (в першу чергу православних) на війну з Османами. Адже греки вже декілька століть знаходилися під їх владою і мріяли про звільненні від покори туркам.
Мрія ця знову та знову спонукала греків до найхитріших та багатокрокових політичних комбінацій та афер, в яких вони за будь-яку ціну намагалися затягнути у війну з турками сусідні держави. Звичайно, у такому розрізі увага патріархів східної церкви (грецького обряду) постійно була прикута до володаря найбільшої та наймогутнішої православної держави — Московії.
Звеличення московського патріархату теж відповідало цій цілі: поступове об’єднання усіх православних під цим «дахом» невідмінно призвело би до протистояння Москви та Стамбулу – як це і відбулося століттями пізніше. Вже з самого початку повстання Хмельницького, греки вбачали необхідність об’єднання сил козаків та московітів в межах єдиної держави — православного царства Великої та Малої Русі
Це в свою чергу непокоїло Османів. За неузгоджені зв’язки з Московією тільки у період 1630-1660 р.р. турецька влада стратила двох (Кирила Лукаріса та Парфенія) та позбавила посади або ув’язнила біля десяти константинопольських патріархів.
У повстанні Хмельницького визначну роль зіграють саме православні церковники з Туреччини. Стамбул відправляв до України своїх «духовних емісарів» – розпалювати багаття війни православних з католиками, але намагався контролювати їхні дії. Наскільки туркам це вдалося – ми знаємо з історії.
З 1648 року до України вирушають чергою найвпливовіші церковники різних патріархатів грецького обряду — ще раз нагадаємо, усі вони були піддані турецького султану. У 1648 році до козацького війська в Україну прибув ієрусалимський патріарх Паісій. Він наполегливо спонукав Хмельницького до створення автономного православного руського князівства — землі якого повинні були вийти зі складу Речі Посполитої. Унія — в реальності підпорядкованість церкви римському престолу, мала ж бути скасована. На цих умовах Паісій нібито надавав гарантії щодо проведення перемов з московським царем — про прийняття “Войска Запорожскаго под высокую государеву руку”.
У 1649 році до Паісія приєднався коринфський митрополіт Іосаф – хрещений батько святої війни за перемогу православ’я над Римом. Він привіз козацькому гетьману меч, освячений патріархом на Гробі Господнім у Ієрусалимі, і сам опоясав Хмельницького цім символом перед козацьким військом. Митрополита з Коринфу відтепер бачили всюди з гетьманом та військом — він благословляв козаків на боротьбу за честь православної віри, кропив їх святою водою перед битвами. У 1650 році до них долучився назаретський митрополит Гаврііл. Він, як і ієрусалимський патріарх Паісій, здійснював перемови козацького ватажка з царем Московії та московським патріархом — намагаючись затягнути і військо московітів у війну з поляками.
Сучасність: мощі святого Афанасія Пателарія (Афанасія сидячого). Харківський Благовещенський собор МПЦ.
І логічне, що кульмінацією: політичним процесом приєднання України до Московії, керував сам константинопольський патріарх – Афанасій Пателарій. У грудні 1653 року до Переяслава прибула делегація від московського царя у супроводі Афанасія. Ідеологічне підґрунтя сумісної боротьби з поляками було справою Афанасія і невдовзі офіційно оприлюднено. У січні 1654 року Хмельницький разом з Військом Запорізьким прийняли рішення перейти під “високу государеву руку” й затвердили Переяславські угоди, в яких найважливіше місце приділялося релігійній єдності руських та московітів:
“…православный христианский царь восточный одного с нами греческого благочестия: мы с православием Великой Руси единое тело церкви, имущее главою Иисуса Христа. Этот великий царь христианский, сжалившись над нестерпимым озлоблением православной церкви в Малой Руси, не призрел наших шестилетних молений, склонил к нам милостивое свое царское сердце и прислал к нам ближних людей с царской милостью…»
Як ми бачим, усунення керівництва місцевої православної церкви від підтримки того козацького буревія, що тільки но народжувався, не допомогло Україні. На допомогу козацькому повстанню прийшли турецькі «політтехнологи».
Взагалі, вся кривава повінь Хмельниччини виглядає за своєю суттю режисованою Стамбулом і втіленою Богданом – за допомогою православних попів, надісланих з Туреччини. Але, як виявилося згодом, у попів-греків у свою чергу був свій план дій – погоджений із Москвою, з якої вони отримували за свою службу соболя та золото.
Саме московський патріархат, використовуючи цей досвід турецьких православних ієрархів, невдовзі захопить владу над розумами козацької України. І позбавлені самого духу свободи, козаки стануть слухняними солдатами-кріпаками у велетенській імперії московітів.
Руїни Свято-Миколаївського собору, в якому була оголошена Берестецька унія. Малюнок ХІХ століття
Триває 451 доба війни. Противник і надалі зосереджує основні зусилля на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському, Мар’їнському та Шахтарському напрямках. Загальна довжина лінії оборони становить 3750 км.
За минулу добу відбулось понад 80 бойових зіткнень на зазначених ділянках фронту, найгарячіші бої велися за Бахмут, Мар’їнку та в районах Авдіївки, Степового і Новомихайлівки, інформує пресслужба ГШ ЗСУ.
На Лиманському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Білогорівки Луганської області.
На Бахмутському напрямку протягом минулої доби противник вів безуспішні наступальні дії у напрямку населених пунктів Іванівське та Біла Гора. ЗСУ зачистили від рашистів урочище Ступки та продовжують тиснути південніше Іванівського. Тривають важкі бої за 1% території міста Бахмут. Терорист і військовий злочинець Прігожин заявляє, що вони не можуть захопити цей 1% міста найближчим часом. бо там дуже багато будинків, які важко за 1 день за допомогою артилерії перетворити на щебінь. Заступник міністра оборони Ганна Маляр повідомила, що ЗСУ утримують позиції біля “літака”.
На Авдіївському напрямку противник вів наступальні дії у напрямку Новокалинового, Степоврго, Авдіївки та Первомайського, успіху не мав.
На Мар’їнському напрямку підрозділи ЗСУ відбили понад 20 атак противника в районі міста Мар’їнка. В той же час, ворожих обстрілів зазнали Красногорівка, Георгіївка, Мар’їнка, Курахове та Катеринівка.
На Шахтарському напрямку протягом минулої доби ворог здійснив понад 10 безуспішних наступальних дій в районі Новомихайлівки. Водночас, завдав авіаційних ударів в районі населених пунктів Вугледар, Пречистівка та Золота Нива.
На Запорізькому та Херсонському напрямках рашисти продовжують знаходяться в обороні.
На окупованих територіях рашисти вигадали новий спосіб депортації українського населення. Спочатку, у різний спосіб, населення змушують оформлювати російські паспорти, а потім, “із міркувань безпеки та піклування про російських громадян”, населення депортують на територію рашистської федерації. Про це інформує міський голова Мелітополя Іван Федоров.
Рашисти скаржаться в Раді Безпеки ООН на українську ППО. Представники країни-агресорки в ООН ініціювали скликання засідання Ради Безпеки після того, як українські ППО з американських ЗРК Patriot збили одразу шість “найсучасніших” аналоговнєтних гіперзвукових ракет “Кінжал”, повідомив у Твіттері Сергій Кислиця.
Лінія фронту на 451 добу війни становить 3750 км. Для порівняння:
максимальний масштаб радянсько-німецького фронту (станом на листопад 1943 р.) – 6200 км.,
ділянки фронту на фронтах Першої Світової війни становили: 480 км – на Заході та 900 км – на Сході.
Лінія фронту, довжиною в 3750 км, дає можливість оцінити хоробрість та жагу до свободи українців у боротьбі з рашисткими загарбниками. І в цій війні ми неодмінно переможемо та звільнимо всі тимчасово окуповані рашистами території і вийдемо до кордонів України 1991 року.
