06 лютого 1996 року о 18:45 Україна приєдналася до клубу “Антарктичних держав”, отримавши в «подарунок» від Британії полярну станцію «Фарадей», розташовану на мисі Марина острова Галіндез, за 7 кілометрів від західного узбережжя Антарктичного півострова.

 

Станція «Академік Вернадський». Відстань до Києва – 15 тисяч кілометрів.

Рішення про те, щоб прийняти в дар британську станцію, ухвалював ще Леонід Кравчук. Перемовини велися з 1993 року. Остаточний документ – меморандум між Британською антарктичною службою (БАС) та Українським центром антарктичних досліджень – був підписаний 20 липня 1995 року у Лондоні. Згідно із ним, полярна станція Великої Британії «Фарадей» відходила у власність України.

 

Рішення не було спонтанним. Плюси та мінуси зважувалися дуже довго. Представники Британії приїздили у 1994-му до Києва – подивитись на країну, якій вони довіряють своє дітище, оцінити її потенціал.

 

Що змусило заощадливих британців до такого кроку? Справа в тому, що в 1993-му Британія почала будувати інший об’єкт – полярну станцію «Розера». Утримувати дві станції було нерентабельно, але просто кинути «Фарадей» та просто так піти звідти забороняють правила «Антарктичного договору». Станцію необхідно або демонтувати, або передати іншим зацікавленим особам. Британці вирішили, що «подарувати» обійдеться їм дешевше.

 

Свою першу наукову базу на Землі Ґреяма Британія побудувала в 1934-му. Так звана «хатинка Ворді» (Ворді Хауз) – перша споруда британців на північному континенті, яка зберігається і по цей часі виконує функцію своєрідного музею з небанальними експонатами – наприклад, з кулінарною книгою, де викладені рецепти страв з пінгвінів. Її майже завжди відвідують туристи, які інколи навідуються на станцію.

 

Так звана «хатинка Ворді» (Ворді Хауз) на Землі Ґреяма, побудувана в 1934 році.

Перед тим, як дві держави остаточно вдарили по руках, прожила два місяці на «Фарадеї» українська делегація, яка переконалася, що з обладнанням на станції все гаразд. Воно було цілком сучасним за тодішніми мірками, та повністю придатним до експлуатації. Та й загалом «умови життя та роботи були значно більш комфортабельними, ніж у вітчизняних інститутах», – згадують Бахмутов та Міліневський.

 

Спомини цих двох полярників були опубліковані у 1996 році в журналі «Природа», але не були оцифровані, і сьогодні є справжнім раритетом.

 

Розташована станція на острові Галіндез, який входить до групи Аргентинських островів. До узбережжя Антарктичного півострова – 4-5 милі, до південного полярного кола не дотягуємо близько 100 миль. Навколо – дуже мальовничі гори Землі Ґреяма підносяться до 2000-метрової висоти. І особливо гарний вигляд на протоку Лемайєр – ворота в світ теплих далеких морів, які залишилися далеко на півночі. Самі Аргентинські острови – це мальовничий архіпелаг з проливами і підводними скелями; острови, вкриті снігом і льодом, а в період антарктичного літа – плямами смарагдово-зелених лишайників, – згадують Бахмутов та Міліневський.

 

Геннадій Міліневський

Звісно, згодом у розвиток станції довелося вкладати кошти, тож сумніви, на перший погляд, видаються закономірними: а навіщо нам Антарктида?

 

Учасники першої української антарктичної експедиції Володимир Бахмутов та Геннадій Міліневський згадують, скільки «незлих тихих слів» було сказано росіянами у 1995-1996 рр., коли Україна «освоювала» Антарктиду. Зокрема, на сторінках російських «Ізвєстій».

 

– Після такого роду «статей, – пишуть Бахмутов та Міліневський у спільних спогадах, – залишається відчуття, що …групу українських полярників, представляють як козаків у червоних шароварах, які танцюють гопак, а в перервах закушують горілку салом із цибулею. А завдяки подарунку Великобританії, в руки бравих козаків раптом опинилася ціла полярна станція, основною пам’яткою якої є бар з випивкою. Вражені кількістю спиртного українські полярники чекають зараз на бажану зустріч із застарілою британською дослідницькою апаратурою.

 

Читайте також:

До шельмування проекту «Антарктида» долучився і російський астролог Павєл Глоба, посилаючись на зороастрійців, цілком серйозно розмірковуючи про те, як пов’язана смерть Брежнєва та розпад СРСР зі зниженням популяції пінгвінів в Антарктиді.

 

 «Коли вчені мужі переступлять через заборонену межу і на південній землі зроблять свою лабораторію, і в цій лабораторії стануть виробляти людей в колбах і ретортах, тоді почнеться мор серед третьої частини народу, і страшні хвороби вийдуть на землю у вигляді епідемій та пандемій», – писав Глоба.

 

6 лютого 1996 року о 18:45 Україна стала Антарктичною державою». Колишня британська станція «Фарадей» отримала не тільки український прапор, але й нову назву –  «Академік Вернадський».  Згідно із договором, Україна протягом 10 років мала передавати дані своїх досліджень Об’єднаному Королівству.

 

Перша українська антарктична експедиція, 1995-1996

Побут перші українські полярники вирішили перейняти у своїх попередників: вставали о восьмій, а снідали о дев’ятій. Обід – о 12.30, вечеря – о 18.00. Щоп’ятниці – генеральне прибирання. Щосуботи – урочиста вечеря з обов’язковим дрес-кодом (костюм, біла сорочка, краватка) та 4-5 вишуканих страв, які споживали при свічках. По неділях кухар вихідний, його функції виконує черговий. Із запасами їжі проблем нема, а воду доводиться отримувати використовуючи опріснювальну установку морської води.

 

Основний профіль діяльності – геофізічні дослідження, а саме безперервний запис варіацій магнітного поля, стану іоносфери з використанням різних методів іоносферного зондування, вимірювання вмісту озону в атмосфері. Крім цього – повний комплекс метеорологічних спостережень і вимірювання коливань рівня моря.

 

Метеоролог Ігор Артеменко в оточенні завжди компанійськи налаштованих пінгвінів

Відпочиваючи від справ, можна, звісно, і просто посидити в барі. Тому самому знаменитому барі, який так не давав спокою заздрісним росіянам. Просто, коли зводилася станція «Фарадей», у теслярів залишилася деревина, і вони вирішили побудувати невеликий паб в англійському стилі. Всього лише на три столики та сім місць для відвідувачів. До пандемії бар приймав близько 4 тисяч гостей на рік і пригощав їх настоянкою «Вернадівка», створеною за фірмовим рецептом на зібраному полярниками власноруч самогонному апараті.

 

А із шинквасом «Фарадея» (бар успадкував назву станції) пов’язана окрема історія. У ньому в стільницю бару «вмурована» монета в один фунт. Коли британці вже залишали станцію, згадуваний вище Дункан Хейг зажадав за неї символічної плати. Мовляв, така прикмета і така традиція, інакше не можна. «Я дістав з кишені один фунт і віддав Хейгу. Він побіг до майстерні, вхопив інструменти і «вмурував» монету в дерев’яну стільницю бару «Фарадей», – згадує Геннадій Міліневський. Ця історична монета і досі є окрасою столу та бару, яку в доковідні часи залюбки демонстрували туристам.

 

До речі, якби Україна не пожертвувала 25 років тому одним фунтом, а згодом захотіла самотужки будувати полярну станцію, їй довелося би вкладати у проєкт мільйони доларів. Тож один фунт – це все ж менші витрати. А наукова станція непотрібна лише тим країнам, керівництво яких банально не розуміє необхідність виділення коштів на наукові дослідження.

 

«Люди завжди цікавляться погодою, проте не завжди знають, як та завдяки яким дослідженням формується синоптичний прогноз. Визнайте, не кожному з нас відомо, що Український гідрометцентр враховує, зокрема, й дані, що надходять зі станції «Академік Вернадський». І не лише Укргідрометцентр. Результати спостережень українських науковців отримують також Всесвітня метеорологічна організація, Міжнародна океанографічна комісія, Міжнародне агентство з атомної енергетики, низка вітчизняних науково-дослідних установ», – розповідає Олена Зварич, фахівець з комунікацій Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ).

 

Україна, таким чином, постачає інформацію всьому світові.

 

Але чому це важливо робити саме з Антарктиди? Тому що це – єдиний незаселений континент, до того ж він захищений від антропогенних впливів низкою міжнародних договорів, що дає можливість оцінити природний вплив на зміни кліматичних показників, починаючи від прогнозів погоди на завтра до передбачень клімату на 100 років наперед.

 

Читайте також:

«Кожен день сповнений рутинної роботи. Так, вісім разів на добу (о 00, 3, 6, 9, 12, 15, 18, 21 годинах за всесвітнім скоординованим часом (UTC) ми проводимо так звані строкові спостереження: фіксуємо температуру та вологість повітря, атмосферний тиск, хмарність, силу вітру, опади тощо», – розповідає гідрометеоролог 25-ї Української антарктичної експедиції Ігор Артеменко.

 

Результати цих досліджень слід закодувати та відправити до Всесвітньої метеорологічної організації не пізніш як через 20 хвилин після їх отримання. Крім того, робота полярників – це ще й океанографічний пост, рейдові гідрологічні станції, періодичне обслуговування, зчитування даних з різних систем реєстрації та експериментального обладнання.

 

Раз на місяць метеорологи відбирають зразки опадів, що накопичилися в спеціальному колекторі. Їх буде доставлені в лабораторію МАГАТЕ для моніторингу розповсюдження радіаційного забруднення, яке разом з пилом потрапляє в атмосферу.

 

Читайте також:

На додачу до цього полярники вивчають термічний режим підстильної поверхні, рослинного покриву, ґрунту. А ще ведуть гляціологічні дослідження, тобто вивчають сніг та лід. І, звісно, займаються глобальною проблемою – потеплінням та повільним таненням льодовиків (які містять 80% прісної води планети) унаслідок кліматичних змін.

 

Всю цю роботу неможливо переоцінити, але, окрім завдань, пов’язаних із виживанням планети та всієї людської популяції, станція «Академік Вернадський» опосередковано сприяє розвитку туризму. Турфірми з різних країн світу організують заїзди на станцію, морські круїзи та яхтинг, катання на лижах, сходження на прибрежні гірські вершини, кількаденне проживання у наметових таборах, фото- та відеозйомку місцевої фауни.

 

Льодовики Антарктиди – це 80% запасів прісної води на Землі

Підсумовуючи все вищеназване сьогодні можна однозначно стверджувати: представництво України в Антарктиді потрібне. Воно істотно підіймає значимість нашої держави та створює їй репутаційні плюси, які ми втрачаємо часто на інших фронтах, наприклад, програючи боротьбу зі корупцією. А те, ще Антарктида – це дуже красиво, можна переконатися переглянувши свілини, зроблені тими, хто побував там і зафіксував неймовірні кадри. А краса між тим рятує людство – як і льодовики з запасами прісної води. Їх ще не пізно відстояти – в тому числі і завдяки даним, які надходять з «Академіка Вернадського».

 

Автор: Наталія Лебідь. Світлини Євгена Прокопчука, Дениса Пішняка, Анни Соіної та з архіву НАНЦ

З повним текстом можна ознайомитись, перейшовши ща посиланням: https://glavcom.ua/country/society/ukrajina-batkivshchina-pingviniv-shcho-dala-nam-antarktida-734714.html

 

Нагадуємо:

Слідкуйте за нами

Відео

{"popup_fix":"false"}
Михайло Забродський. Інтерв’ю про нову армію, старі проблеми та велику політику
{"popup_fix":"false"}
Більше відео
Стежити за останніми новинами
  • Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial