Ветеран війни Володимир Букша, який втpатив ногу, виpушив у маpафон на милицях і протезі. Так він вирішив зібрати гроші, щоб допомогти своїм побратимам на фронті. Військовий з села Злинка Новоукраїнського району, що на Кіpовогpадщині . За перший день він пройшов 10 кілометрів. Володимиру Букші – 30 років. У День Соборності України він вирушив у піший марафон – на милицях і протезі – з села Злинка, де живе, інформує Суспільне.
Рік тому біля міста Гуляйполе Запорізької області отримав поранення і втратив ногу. Зі слів чоловіка, машина підірвалася на міні. Двоє з побратимів загинули на місці.
“Збираю гроші для 37-го батальйону, у якому я раніше служив. Є потреба у запчастинах для автомобіля. Підвозили на машині боєприпаси, тому є багато поломок. Запчастини нині дуже дорогі і я вирішив допомогти своїм побратимам”, – пояснює свій вчинок ветеран війни.
“Було важко, бо я довго не міг з цим змиритись, тому що багато втратив. У мене була поранена ще права нога, хотіли відрізати. Але завдяки хорошим лікарям її вдалося врятувати. Було важко, поки я змирився з цим, але треба жити. В мене двоє маленьких дітей, яких треба ставити на ноги”, – розповідає ветеран. Після лікування хотів продовжити службу та йому відмовили.
Дорогою чоловіка супроводжувала дружина Наталія Ковальова: “Я трішки хвилююсь, бо в нього проблеми з тиском. Але він хотів це зробити ще дуже давно, проте не було змоги через стан здоров’я”.
Підтримують військового й односельці. Чоловік Олени Корнілової Максим Хандусенко загинув у листопаді 2022-го. Він також служив у 37 батальйоні.
Праворуч на фото Наталія Ковальова – дружина ветерана. Фото: Суспільне Кропивницький
Біля школи ветерана зустріли вчителі та школярі. На пам’ять зробили спільну фотографію.
За день Володимир пройшов 10 кілометрів та зібрав 67 тисяч гривень. Марафон планує продовжувати і подолати відстань в 60 кілометрів – від села Злинка до Кропивницького.
Для України концепція окремої процедури розгляду справ стосовно ветеранів є новою, та її можна реалізувати, спираючись на успішний досвід США. Головна мета таких програм у США – не покарати захисника вітчизни, що вчинив кримінальне правопорушення через вплив на ветерана травматичного досвіду війни, а підтримати його й запобігти вчиненню нових злочинів надалі.
З початком повномасштабної війни суспільство постає перед проблемою адаптації ветеранів до звичного життя. Як свідчить американський досвід, після повернення військових додому нещодавні захисники й герої можуть стати суб’єктами вчинення кримінальних правопорушень.
Держава у вигляді судової системи повинна враховувати бойовий досвід людей, які виконали свій обов’язок щодо захисту Батьківщини. Наслідки такого травмуючого досвіду війни якраз і можуть бути причиною вчинення правопорушення.
У відповідь на такі виклики у США були розроблені й реалізовані спеціальні програми на базі судів у справах ветеранів (ССВ). Ці судові програми спрямовані на вирішення проблем ветеранів (як правових, так і соціальних), що постали перед системою кримінального правосуддя.
Суди у справах ветеранів через розгляд справ відіграють ключову роль у вирішенні вказаних проблем і реабілітації ветерана. Проте в Україні, для реалізації даної концепції не обов’язково створювати окремі інституції. Система таких судових програм є доповненням до традиційних кримінальних судів: вона зосереджена на наданні лікування, реабілітації та підтримки ветеранів, які мають проблеми із психічним здоров’ям, зловживанням психоактивними речовинами чи інші проблеми зі здоров’ям.
ССВ – це узагальнений, заснований на судовій практиці, міжвідомчий підхід для надання допомоги колишнім військовослужбовцям, які скоїли злочин в результаті психосоціальних проблем, пов’язаних із участю у війні або внаслідок неї. Основними проблемами є психологічні захворювання (ПТСР, наслідки черепно-мозкових травм тощо) і як результат – алко-/наркозалежність.
Впровадження в Україні концепції ССВ виглядає можливим, але необхідно звернути увагу на низку важливих аспектів американських програм, які зазначено нижче.
1.Потреба ранньої ідентифікації ветерана та його проблем і життєвих труднощів
Згідно з американським досвідом, вчасна ідентифікація й надання необхідної допомоги значно покращують результати судових програм для ветеранів. Так, при розгляді справи з’являється можливість врахувати статус ветерана, його проблеми зі здоров’ям та скрутні обставини, щоб спрямувати його на реабілітацію і запобігти скоєнню повторного злочину. Якщо діагноз щодо психологічних проблем чи залежностей зафіксований до вчинення правопорушення – ветеран, на підставі аналізу цих даних, може розглядатися як потенційний учасник програми.
У США ССВ спрямовані на раннє виявлення ветеранів, що мають психологічні проблеми через виконання військового обов’язку та/або залежність від психоактивних речовин і потребують особливої уваги з боку ветеранських та соціальних служб. Зазвичай, ці служби тісно співпрацюють зі структурою ССВ безпосередньо або через представників Міністерства у справах ветеранів США. Таку практику доречно запровадити і в нашій країні. Система ідентифікації ветеранів, їх соціальних труднощів та проблем зі здоров’ям є важливим елементом для реалізації концепції ССВ.
Вона допоможе швидко ідентифікувати ветерана та врахувати його ситуацію, якщо той потрапляє до системи кримінального правосуддя.
2. Питання щодо формування та забезпечення додаткових учасників судового процесу – менторів (наставників)
У системі ССВ США діють спеціальні категорії учасників, що працюють із кожним ветераном та його життєвою ситуацією. Одним зі значущих компонентів програми є наставництво (менторство), яке стало складовою ССВ з моменту їх створення.
Переважно наставниками стають ветерани, які мали подібний досвід проходження програми або ж аналогічні психологічні проблеми, спричинені участю у війні. Учасники програми комфортніше почуваються й відвертіше розмовляють з ветеранами, ніж зі сторонніми людьми.
Наставник спілкується з ветераном, підтримує його, допомагає комунікувати із соціальними службами та іншими членами команди суду. А також допомагає зрозуміти вимоги програми, виконувати їх та забезпечує своєчасну явку на консультацію та правильне заповнення документів.
Створення та впровадження спеціальних категорій учасників процесу, зокрема менторів, вимагає комплексного підходу. Необхідно адаптувати американський досвід до українських реалій, визначити оптимальні ролі та функції всіх учасників процесу.
Інший аспект – наявність необхідного фінансування та ресурсів. Деякі з програм ССВ у США працюють завдяки волонтерам-менторам. Ветерани, які вже успішно завершили програму або мали аналогічні проблеми, за власним бажанням, після проходження перевірки можуть стати менторами для нових учасників. Такий підхід дає змогу подолати фінансові обмеження й застосовувати власний досвід ветеранів для підтримки інших.
3. Визнання ветераном вини для участі у програмі ССВ
З огляду на американську практику, визнання вини впливає на мотивацію та участь ветеранів у спеціалізованих програмах. Так система бачить ступінь їхньої відповідальності й готовності до змін.
Обов’язкове визнання вини в деяких судових програмах ССВ США визначається як крок до відновлення й реабілітації, а не як спосіб покарання.
На етапі передачі справи до суду, ветерану пропонується участь в програмі ССВ. Якщо ветеран підпадає під умови, погоджується на участь, визнає вину – він стає учасником програми. Якщо не погоджується, заперечує свою вину – він залишається в суді загальної юрисдикції.
Це питання є комплексним і потребує особливого підходу під час реалізації програми в Україні.
До суспільства потрібно донести необхідність обов’язкового визнання вини ветераном в разі залучення до програми та пояснити причини й цілі такої необхідності. Але є й інший бік медалі: ветеран може не визнавати вини, та й взагалі наявності проблем саме через ПТСР. Тож цей аспект вимагає додаткового аналізу та роз’яснення.
4. Звільнення від відповідальності після успішного проходження програми
Концепція Судів у справах ветеранів базується на розумінні, що ветеран, який виконує вимоги програми й успішно її завершує шляхом реабілітації, отримує другий шанс і звільняється від відповідальності.
Такий підхід потребує ретельного вивчення, які категорії злочинів підпадають під дію програми. У програмах ССВ різних штатів щодо цього є відмінності. Необхідно визначитись, який підхід можна застосувати в Україні, знайти рішення саме для наших умов.
Важливим є уникнення сакралізації статусу ветерана – суспільство повинно розуміти обмежену категорію можливих учасників програми. Статус ветерана не дає права на автоматичну участь у програмі, адже вона не має на меті реабілітувати всіх ветеранів.
Таку можливість отримують лише ветерани з доведеними психічними захворюваннями та/або залежностями, спричиненими участю у війні. Крім того, умови проходження програми досить суворі й регламентовані, всі порушення враховуються, тому ветеран може бути виключеним з програми.
5. Фінансове забезпечення програми й питання створення окремих інституцій
Питання фінансування програм ССВ є вирішальним щодо їхньої ефективності. Американська система вказує на необхідність чіткої регуляторної політики та стабільного грошового забезпечення для сталої роботи таких судових програм.
Фінансування програм ССВ у США здійснюється з різних джерел, зокрема й федеральними грантами. Проте, більшість фінансуються на рівні штатів – як з їхнього бюджету, так і за допомогою приватних донорів або, наприклад, ветеранських організацій.
Звичайно, питання фінансування є актуальним і для України. Окрім централізованого фінансування з бюджету, у нас можливе забезпечення програми з грантових або інших джерел.
Дискусійним для нашої країни також є питання щодо можливості створення окремих спеціалізованих судів. Проблема фінансування додаткових інституцій очевидна. Як можливий варіант – законодавче закріплення окремої процедури розгляду справ стосовно ветеранів без створення окремої інституції. Наприклад, вже наявні судді можуть за графіком розглядати справи ветеранів на базі судів, що вже існують.
Звісно, наведені не всі аспекти й питання, що постануть в разі впровадження концепції ССВ в Україні.
Ми повинні донести громадськості: вже зараз надважливо розробити стратегії підтримки й реінтеграції ветеранів у цивільне життя. Тож аналіз успішного досвіду, інформаційна підтримка та активна співпраця з усіма органами та інституціями є ключем до успіху.
Ми з колегами надалі працюватимемо над дослідженням та реалізацією вказаної концепції в межах проєкту “Аналіз можливостей впровадження в Україні судів у справах ветеранів” за підтримки “Програми “Справедливість для всіх”, яка фінансується Агентством США з міжнародного рoзвитку (USAID) та повідомлятимемо про напрацювання.
Владислав Шинкаренко, координатор проєкту, експерт з юридичних питань ГО “Юридична сотня”
Після травми ветеран Андрій Шадрін не має змоги бути пліч-о-пліч з побратимами на лінії фронту. Але ветеран став одним з тих, хто на власному досвіді відчув важливість спорту у реабілітації травмованих та поранених військовослужбовців та військовослужбовиць. І звичайні спортивні зали тут не допоможуть. На думку самого ветерана, військовим після травм та воєнного досвіду, як мінімум, некомфортно покращувати свій фізичний стан поруч з цивільними. Тому Андрій створює власний спортивно-реабілітаційний центр “Powerhouse” у Дніпрі.
Про шлях ветерана війни від добровольця до підприємця пише lb.ua.
Ветеран Андрій Шадрін 18-річним юнаком втік з окупованого росіянами Криму аби стати на захист України. Спочатку добробат, потім оборона Донбасу та захист України під час повномасштабного вторгнення.
До 2016 року продовжував служити в “Дніпрі-1” вже як співробітник поліції. Зі зміною “рекрутингової політики” Міноборони зміг вступити до лав ЗСУ.
“Лютий 22-го року я зустрів військовослужбовцем контрактної служби. Був зв’язківцем, зустрів цей день у Лисичанську, на базі. Мене розбудив черговий десь о 5-й ранку. Сказав, що почалась війна. Я сказав “Та ну її”. Повернувся на інший бік і далі продовжив спати. Спочатку було не зрозуміло, що відбувається. А далі ми продовжили підтримувати там працездатність нашої системи зв’язку. Загалом працювали на Сході”, – пригадує ветеран війни. 04 квітня 2022 року, під час евакуації транспортного засобу, Андрій потрапив під танковий обстріл: травма, лікування, звільнення…
“Я вирішив, що треба шукати собі реабілітолога, треба вставати на ноги. Що я робив? Спортом займався. Це мені допомагає. Ходячи по спортзалах, по-перше, був дуже здивований тим, наскільки важко знайти тренера, коли ти травмований. На тебе всі дивляться… і просто якусь гімнастику дають. З кваліфікованою допомогою взагалі якось не дуже. А по-друге, ти заходиш в той спортзал (я вже без палички ходив), а там оці накачані цивільні “мальчікі”. Ти відчуєш себе якимось жебраком на вокзалі. Це вкрай дискомфортно. Ти зі своїми боями за плечима, з досвідом, з усією своєю гордістю ходиш і займаєшся якоюсь “гімнастикою”.
Тоді я вирішив, що зроблю спейс для пацанів. Як би це жорстоко і цинічно не звучало, але найближчі декілька років буде у мене попит”, -розповідає Андрій Шадрін. – Від товаришів дізнався про можливість розвитку бізнесу від Українського ветеранського фонду. Написав проєктну заявку, пройшов декілька етапів конкурсу, і ось я один із переможців програми Варто: Золоті руки.
Сьогодні разом з однодумцями Андрій Шадрін очікує на прибуття тренажерів прибуття з Європи. “У нас є команда, ми працюємо, рухаємось впевнено до мети. Ми створюємо звичний всім стандартний спортзал. Такий, як всі його уявляють – тренажери, тренери, душові. У якому в першу чергу буде, скажімо так, емоційно простіше пацанам і дівчатам, які повертаються до цивільного життя, ходити й займатися спортом. Із тренерами, які готові, мають знання та вміють працювати з людьми з травмами. І це буде такий, типу, перший етап. А далі вже буде видно, можливо, ми дійсно підемо в класичну таку повноцінну реабілітацію”, – ділиться планами на майбутнє ветеран війни.
Багаторазовий призер чемпіонатів України зі стронгмену Ігор Головко долучився до спортивної реабілітації ветеранів війни. Чоловік працює начальник служби безпеки дорожнього руху ГУ ДСНС у Рівненській області і займається богатирським багатоборством вже 15 років. Він багаторазовий призер чемпіонатів України.
Сьогодні полковник служби цивільного захисту Ігор Головко серед 28 тренерів, які готові проводити такі безкоштовні заняття на Рівненщині.
«Федерація стронгмену України та ГО «Звитяга Нескорених» за підтримки Українського ветеранського фонду створили спеціальний додаток TrenVet. Це застосунок, де ветерани можуть обрати собі тренера для занять спортом, – розповідає Ігор Головко. – Мене вибрали амбасадором даного проєкту на Рівненщині. Зараз треную двох ветеранів, серед яких – мій співробітник, сержант служби цивільного захисту Михайло Марчук. Минулого року він вперше взяв участь у змаганнях ветеранів, де здобув перше місце».
Тренування відбуваються у рівненському клубі «Сила». Під час своїх занять Ігор Головко використовує індивідуальний підхід до кожного відповідно до медичних показань і можливостей. Сам він має багаторічний досвід роботи в ДСНС, а також навички тренувань та виступів на змаганнях різних рівнів.
У Івано-Франківську, 21 січня 2024 року, близько 100 людей утворили живий ланцюг єдності. Вони тримали плакати з гаслами на підтримку військовополонених та співали гімн України, повідомила кореспондентка Суспільного.
До акції долучилися родичі військовополонених, колишні полонені та містяни. Окрім нагадування про тих, хто досі незаконно ув’язнений у РФ, люди вшанували захисників Донецького аеропорту.
Тетяна Діброва — тітка полоненого прикордонника, який ніс строкову службу на контрольно-пропускному пункті “Чонгар” у 79 прикордонному загоні. Воїн потрапив у полон 24 лютого 2022 року. Цю інформацію жінці підтвердили в Червоному Хресті.
“Ворог розпочав активні наступальні дії, і прикордонників захопили в перший день. Деякі з них — загинули, деякі — травмовані, а деякі — потрапили в полон, — розповідає Тетяна Діброва. — Ми хочемо цією акцією достукатися до суспільства, до нашої влади, до світу, щоб нам допомогли повернути наших рідних. Ми чекаємо їх вже 23 місяці”.
У російському полоні перебуває рідний брат Олени Галюк. Він — військовий 23 загону морської піхоти. 19 травня 2022 року боєць вийшов з “Азовсталі” за наказом верховного головнокомандувача.
“Ми намагаємося говорити, бо ця тема затирається між іншими новішими темами. Зрозуміло, що війна триває, і є нові виклики, але для нас кожен день, як рік, і невідомо, в якому стані повернуться ці люди з полону. Ми мусимо щодня кричати про це, кожну нагоду використовувати”, — говорить Олена Галюк.
В Івано-Франківську 20 січня 2024 року відбувся футзальний матч на підтримку зниклих безвісти та полонених військовослужбовців, повідомила кореспондентка Суспільного.
За словами організаторки заходу та дружини військовополоненого Анни Михайлишин, до гри долучилися майже 30 ветеранів та волонтерів, щоб нагадати: війна триває, а кожна родина, чиї рідні в російській неволі, веде свою щоденну боротьбу.
Ветерани та волонтери, які кожні два-три тижні везуть допомогу на передову, цією грою вкотре нагадують про тих, хто перебуває у нелюдських умовах полону, розповідає голова Спілки волонтерів Прикарпаття Ігор Лукинів. Він також додає, що подібні заходи повинні відбуватися постійно.
Організаторка футзального матчу та дружина військовополоненого Анна Михайлишин. Жінки з плакатами на підтримку зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 10 гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Суспільство має готуватись до повернення ветеранів,тому вже близько місяця діє ветеранській хаб у місті Хмельницькому.
Це спільний проєкт Хмельницької міської ради та громадської організації «Захист – об’єднання волонтерів».
Зараз ветеранський простір “Захист.4.5.0” має двох кейс-менеджерів, які надають допомогу ветеранам та їхнім родинам у вирішенні нагальних питань,спрямовують їх до відповідних фахівців для максимально швидкого вирішення проблем.
На базі ветпростору працюють юрист, психологи, реабілітолог, медичний консультант, арттерапевт, які проводять групові інформаційні семінари та індивідуальні консультації для дорослих та дітей.
Послугами Ветеранського простору «Захист.4.5.0» можуть скористатися:
– діючі військові;
– військові на лікуванні/реабілітації;
– ветерани/ветеранки;
– члени родин військовослужбовців;
– члени родин полонених, безвісти зниклих;
– члени родин полеглих Героїв.
«З початку 2024 року на Ветеранському просторі «Захист.4.5.0» пройшло три робочі зустрічі з представниками структурних підрозділів Хмельницької міської ради, громадського сектору міста, військовослужбовцями частин, які дислокуються в обласному центрі. Мета таких зустрічей – налагодити співпрацю аби надання послуг для ветеранів стало більш якісним та доступним. Частина послуг надаватиметься безпосередньо на ветеранському центрі «Захист.4.5.0». Ми працюємо над розширенням списку цих послуг. Частину надаватимуть у спеціалізованих закладах. Наразі ми формуємо базу даних спеціалістів, аби перенаправляти клієнтів на пряму до них», — зазначила ветеранка, керівниця проєкту по роботі ветпростору Катерина Луцик.
Представники ветеранського хабу також повідомили, що планують провести зустріч з підприємцями міста Хмельницького.
Ветеранський простір «Захист.4.5.0» знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Камʼянецька, 76. За додатковою інформацією звертайтесь за телефоном: 096 563 00 90.
У Житомирі при центрі реабілітації та соціалізації ветеранів “ТіХтоПройшлиКрізьВогонь” запрацював фан-клуб “Друзі ветеранів”, учасники якого допомагатимуть ветеранам російсько-української війни адаптуватися до мирного життя, інформує Суспільне.
Перше зібрання фан-клубу відбулося в Житомирі. Його учасники обговорювали алгоритм спілкування та співпраці цивільних і військових, зокрема, які теми можуть бути спільними, які запитання ставити, а які взагалі оминати, як навчитися виходити із чутливих тем, коли краще промовчати і “не лізти в душу”, які коректні слова чи інтонації підбирати для розмови.
Наразі у спільноту підтримки ветеранів війни об’єдналися майже 25 волонтерів, які мають купу ідей з приводу того, як краще налагодити діалог з військовими, щоб допомогти їм без бар’єрів комунікувати в соціумі, які готові спільно з ними шукати шляхи для їхньої самореалізації.
Зустрічі фан-клубу “Друзі ветеранів” відбуватимуться двічі на місяць. У подальшому у зібраннях братимуть участь і самі ветерани російсько-укрїнської війни. Також у планах центру — створення філій фан-клубів у громадах області. 20 січня перша така зустріч учасників фан-клубу “Друзі ветеранів” відбудеться в Бердичеві.
Зазначається, що за 2023 рік УВФ профінансував ветеранські підприємницькі ініціативи на загальну суму понад 187 млн грн, з них 183 млн грн – у рамках проєкту #Варто. Крім того, було виділено ще 4 мільйони на відшкодування витрат для створення умов з реінтеграції ветеранів та членів їхніх сімей шляхом надання одноразової фінансової допомоги.
Окрім бізнесу, фінансову підтримку також отримують громадські організації, які надають соціальний супровід ветеранів і їхніх родин, забезпечують менторську підтримку ветеранського бізнесу, залучають ветеранів до активного способу життя, сприяють психічному та фізичному здоров’ю.
Проєкт «Адмінсервіс «Ветеран», розроблений Міністерством у справах ветеранів України, спрямований на спрощення механізмів надання адміністративних послуг ветеранам, членам їхніх сімей, а також родинам загиблих військовослужбовців.
Проєкт «Ветеран» передбачає запровадження надання всіх необхідних послуг ветеранам війни на базі ЦНАПів за принципом «єдиного вікна». Ключове завдання – зменшити кількість відвідувань державних органів і установ. ЦНАП має стати єдиним фронт-офісом надання ветеранам війни всього спектру послуг, причому швидко й якісно.
Водночас мають бути реалізовані всі передбачені законом для ветеранів війни можливості, такі як право першочергового обслуговування, інклюзивність, доступність, ефективність. Особливу вагу мають приділяти питанням відновлення фізичного та ментального здоров’я, освіти та подальшої зайнятості.
Наразі у 49 ЦНАПах Чернігівщини можуть надавати до 19 послуг для ветеранів і членів їхніх родин. Ще сім планують вносити певні зміни до відповідного переліку.
