Сторінка 1463 – Новини ветеранів зі всієї України

Новий літак для українських ВПС: які є варіанти?

Опубліковано by nova_admin

Військово-повітряні України сили зовсім скоро мають визначитися із моделями літаків, якими будуть поповнювати авіапарк. Термін експлуатації більшості радянських МіГів та Су, які є на озброєнні української армії, спливає вже у 2025 році. Аби навчити пілотів та персонал користуванню новим апаратом, потрібно ще кілька років. А тому обирати, що і у кого купувати, потрібно вже зараз. За останній рік вітчизняні делегації відвідали кілька іноземних авіавиробництв – ми пропонуємо поглянути на один з останніх розглянутих варіантів.

Минулого тижня представники українських ВПС відвідали Пакистанський аеронавігаційний комплекс (PAC) в місті Камра. Корпорація PAC – підрядник, який розробляє повітряні системи для військового та цивільного використання. За повідомленням видання Ukrainian Military Pages, метою візиту було ознайомлення з багатоцільовими літаками JF-17.     

JF-17 – одномоторний винищувач-бомбардувальник четвертого покоління. Його спільну розробку налагодили Пакистан і Китай – зусиллями компаній Pakistan Aeronautical Complex та Chengdu Aircraft Corporation відповідно. Під час проектування за основу були взяті радянський МіГ-21 та F-16 ВПС США. У останнього, зокрема, були запозичені рулі висоти. При цьому JF-17 має російський турбовентиляторний двигун RD-93, який також використовується на МіГах-29. Спроби китайців та пакистанців налагодити власне виробництво і обслуговування моторів були невдалими; як наслідок, співпраця з Москвою за цим напрямком триває і зараз. Також було запозичене у росіян і внутрішнє озброєння літака: це двоствольна гармата Грязєва-Шипунова ГШ-23-2. 

 

Модель проектувалася з метою оновлення авіапарку ВПС Пакистану, а також у якості дешевого аналогу західних винищувачів на експорт. У результаті вийшов одномісний літак, який може виконувати функції штурмовика, винищувача, літака повітряної розвідки. На сьогодні існує чотири версії JF-17, серед яких базова, дві покращених та одна двомісна. За непідтвердженими даними, Україну цікавить найновіша модифікація одномісного варіанту – JF-17 Block III.              

Одна з головних новацій, втілених у цій моделі – електрооптичний шолом з лазерним прицілом. Пристрій зчитує рухи очей та голови пілота і дозволяє наводити ракети на візуальну ціль. За заявленими можливостями, такий тип наведення можна інтегрувати і для використання лазерних бомб. Для них, до речі, літак має сім точок підвіски; дві на кінчиках крил, чотири під крилами і одну – під фюзеляжем. Усі вони об’єднані електронним інтерфейсом з системою керування боєзапасом. За твердженнями пакистанських розробників, система здатна розпізнати озброєння будь-якого походження. Загальна вага озброєння або корисного вантажу, який може підняти літак, складає 3629 кілограмів.

Країн, які взяли на озброєння JF-17, на даний момент лише 3. Найбільшу кількість (близько 100) має Пакистан; Нігерія замовила 3 апарати, М’янма – 16. Серед зацікавлених називають Іран, Аргентину, Уругвай, Алжир. Потенційних покупців приваблює порівняно невисока вартість: так, модифікація Block III вартує 32 мільйони доларів; якщо врахувати також витрати на обслуговування та навчання персоналу, сума зросте приблизно удвічі. Так, ВПС Нігерії витратили на один літак 61,5 мільйони доларів.

 

Якщо аналізувати сильні якості JF-17, то для українських ВПС у першу чергу привабливою є низька вартість. Іншим важливим фактором є актуальний бойовий досвід цих літаків. Як повідомляли світові ЗМІ, JF-17 були застосовані під час прикордонного конфлікту між Пакистаном та Індією у лютому 2019го року. Під час повітряного зіткнення один з пакистанських JF-17 збив Міг-29 індійських ВПС. Також, закупівля цих літаків потенційно надасть змогу Україні налагодити їх обслуговування, головним чином – двигунів.

На жаль, саме малопотужні  російські двигуни RD-93 і є головним недоліком JF-17. Через це показник бойового навантаження літака складає лише 3,5 тони. І саме через низьку тягоозброєність кілька потенційних замовників – а саме, Єгипет та Саудівська Аравія – віддали перевагу іншим моделям. Вирішити цю проблему пакистанцям буде складно, адже конструктивно літак розрахований лише на один двигун, а допомогти зі збільшенням потужності за нинішньої геополітичної кон’юнктури Кремль навряд чи погодиться. Також невідомо, якою взагалі буде якісь цих апаратів за таку низьку ціну.   

 

Висновок: JF-17 може стати лише тимчасовим рішенням для оновлення авіапарку українських ВПС. Головні недоліки цієї моделі найближчим часом виправлені не будуть, а тому є сенс придивитися до дорожчих, але перспективних літаків. Наприклад, один новий JAS 39 Gripen виробництва Швеції обійдеться у 60-65 мільйонів доларів, враховуючи витрати на обслуговування, підготовку персоналу і закупівлю ракет – у понад 210-220 мільйонів. Американський F-15 бюджетної версії Silent Eagle “потягне” на 100 мільйонів доларів, з супутніми витратами приблизно у 208 мільйонів. Ще одним варіантом може стати F-16 б/в: вартість такого літака, складе 50 мільйонів доларів. Чи розглядає такі варіанти командування військово-повітряних сил України, невідомо.

Насамкінець нагадаємо – бойову авіацію Україна використовувала на Донбасі лише у перший рік війни. За цей час, за офіційними даними, у боях було втрачено 11 літаків. Для уникнення таких великих втрат вимагає оновлення не лише військовий авіапарк України, а і інші підрозділи, які координують свої дії з авіацією. Наводимо уривок зі спогадів військового льотчика, кавалера ордена «За мужність» III ступеня, майора Владислава Волошина. У 2018 році він загинув за нез’ясованих обставин:

“З 29 січня 2015 року СУ-25 бойові завдання на сході не виконують. Російська Федерація переправила на окуповану територію занадто багато протиповітряних сил та засобів. Зараз виконувати там завдання нашими літаками немає жодного сенсу, це все одно що квиток в один кінець. Полетіли, виконали завдання – там і залишилися <…> Якість нашої підготовки доволі висока. Але на даний момент немає особливо нових розробок для нашої авіації. Єдине, чим покращили наші літаки – потужною системою скиду інфрачервоних піропатронів <…> Так, за даними розвідки, на окупованій території є «Панцирі» («Панцир-С1», комплекс протиповітряної оборони російського виробництва – прим. автора). Це нова система ППО, розроблена зовсім нещодавно, а наші літаки робилися ще у Союзі. І наші засоби навіть не визначають, що «Панцир» сканує твій літак <…> За останній рік (2014-2015рр – прим. автора) авіація використовувалася часто. Наприклад, при звільненні Слов’янська. Для знищення тих же блокпостів, або коли колони з технікою з Росії заходили – ми знищували ті колони”.

Дані щодо стану і кількості вітчизняного авіапарку не розголошуються. Невідомо і те, який бюджет закладається у реформування ВПС. Очевидно, що суттєвих якісних змін за останні роки відбутися не могло. Тому, у перспективі ймовірної ескалації військових дій, подальше ігнорування цієї проблеми може призвести до повної втрати бойового повітряного флоту, і, що найгірше – найбільш кваліфікованих кадрів у галузі військової авіації.

 

Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

Бронетанковий щит України: Т-72

Опубліковано by nova_admin

Історія найкращий учитель, в якого найдорожчі уроки. Жоден договір, жодна організація, жодна обіцянка не може гарантувати безпеку і захист – історія України це підтверджує. Збройні Сили України – це головна і єдина гарантія незалежності нашої держави. Яка ж армія без лицарів, українська не виняток. Наші лицарі закуті в динамічну броню і їздять на гусеничних конях, а їхній 125 мм спис вражає ворога біль ніж на трьох кілометрах. За словами українського журналіста Віталя Гайдукевича: “Танк на полі бою – це потужна пробивна зброя, бронебійний сталевий кулак. Танкові підрозділи вважаються нащадками лицарської кавалерії”.

Ми уже говорили про Танкові війська Збройних сил України, зокрема про найчисельніший зразок техніки в їх складі – танк Т-64. Окрім лінійки танків сімейства Т-64, в спадок від армії СРСР Збройним силам України також залишилася лінійка танків зразка Т-72.

Так сімейство танків Т-72 було розроблене Уральським танковим заводом (“Уралвагонзавод” ім. Ф. Дзержинського, кодова назва “Завод №183”). Т-72 перебуває на озброєнні країн СНД, експортувався до країн соціалістичного блоку та на Близький Схід. Модифікації Т-72 випускалися за ліцензією в Югославії (M-84), Польщі (PT-91), Чехословаччини та Індії, які, в свою чергу, також їх експортували.

 

Конструктори, продовжували вдосконалення Т-64, в якого був ряд недоліків головним з яких була висока собівартість виробництва та довготривалий технологічний процес. Тому було прийнято рішення підготувати додатковий варіант перспективного танку виробництво якого вимагало було б дешевшим а технологічний процес швидшим. Також була вимова встановлення чотирьохтактного V-подібного дизельного двигуна В-45, виробництво якого було добре освоєне промисловістю, а також двигун був значно простіший і дешевший у виготовленні на той момент.

Новий танк повинен був бути черговою гілкою танків лінійки Т-64. Так на початку 70-х рр. ХХ ст. Уральським танковим заводом спільно з Харківським танковим заводом розпочалися роботи по вдосконаленню конструкції танку Т-64 для встановлення двигуна В-45. Проте нова машина багато в чому відрізнялася від попередньої, відмінності були настільки вагомі, що в даних танках навіть взаємозаміни основних компонентів не можна було провести. Так після відповідних доопрацювань і випробувань 7 серпня 1973 р. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР на озброєння був прийнятий танк “Об’єкт 172М” виробництво якого почалося на “Уралвагонзаводі” під маркуваннм “Основний бойовий танк Т-72”  (кодова назва “Урал”). Від Т-64 на ньому збереглися змінені компактні бортові коробки передач і комплекс озброєння. Гусениці Т-72 були уніфіковані з танками Т-55 і Т-62. У 1973 р. була випущена перша партія з 30 машин. У 1974 р. почалося серійне виробництво танку.

При тому, що на Т-72 залишилася значна маса компонентів танку Т-64, проте вони не були взаємозамінними, по суті, танк Т-72 був не наступною стадією розвитку лінійки Т-64, а зовсім новою машиною на основі запозичень із конструкції Т-64 та на основі власних розробок Уральського танкового заводу, які йшли паралельно з Харківськими.

На відміну від танків лінійки Т-64, в Т-72 для з’єднання коробок передач з двигуном довелося застосувати вертикальний редуктор, дане рішення в конструкторському плані являло собою певний регрес. Між собою коробки передач з’єднані поперечним валом. Привід вентилятора системи охолодження приводиться в рух редуктором через карданний вал. Через наявність вентилятора кормова частина корпусу Т-72 трохи подовжена, в порівнянні з танками сімейства Т-64, а кормовий бронелист має зворотний нахил. Конструкція системи охолодження не дозволяє ізолювати радіатори від моторно-трансмісійного відділення. В результаті чого подолання водних перешкод по дну є проблемним, так як вимагає додаткової герметизації даху МТВ, що обмежує час руху під водою через небезпеку перегріву двигуна.

З точки зору бойової потужності, системи керування вогнем і системи захисту танку Т-72 значно програвали танку Т-64, і по суті Т-72 був погіршеною версією танків лінійки Т-64. Конструктори розробляли Т-72, як дешевий мобілізаційний танк, який, варіантому Т-62 і Об’єкту 167, ніж серії Т-64. Всі новинки в області систем керування вогнем і комбінованого захисту насамперед реалізовувалися на Т-64 і на Т-80. Т-72 мав єдину перевагу – низьку ціну, обумовлену, насамперед його масовістю.

Уже в другій половині 70-х рр. розпочалася модернізація Т-72. Так уже 1979 р. було розроблено проект танку “Об’єкт 172м-1”. На машину було встановлено лазерний приціл-далекомір ТПДК-1, нічний приціл навідника ТПН-3-49 з освітлювачем Л-4, суцільні бортові протикумулятивні екрани, гармату 2А46 (замість гармати 2А26М2), система запуску димових гранат 902Б, система захисту від напалму, система дорожньої сигналізації, прилад нічного бачення механіка-водія ТВНЕ-4Б, збільшений динамічний хід катків, двигун В-46-6. На озброєння танк був прийнятий 1979 р., під назвою “Т-72А”.

На початку 80-х рр. ХХ ст. в армії СРСР почалася модернізація танків усіх зразків за рахунок монтування на них систем динамічного захисту. Так 1985 р. на танк типу Т-72А було встановлено елементи динамічного захисту “Контакт”, дослідний зразок мав робочу назву  “Об’єкт 176В”, а на озброєння був прийнятий під назвою “Т-72АВ”.

 

Також паралельно велися розробки по встановленню на танки типу Т-72 комплексу керованого ракетного озброєння. Так в машині Об’єкт 184 було встановлено ККРО 9К120 “Свирь”. Встановлення ККРО вимагало заміни гармати, на гарматно-пускову установку 2А46М. Також було встановлено новий двигун В-84 і СУВ 1А40. Значно посилено бронювання лобової частини танку і застосована нова башта з наповнювачем нового типу. Танк прийнятий під маркуванням Т-72Б. Паралельно випускалися машини такої ж модернізації тільки без комплексу керованого ракетного озброєння, проте з покращеним нічним прицілом ТПН-3-49 “Кристал-ПА”, танки даного типу прийняті під маркуванням Т-72Б1.

Станом на кінець 1991 р. в складі ЗСУ було більше 1300 одиниць танків серії Т-72, в наступні роки ця цифра постійно скорочувалася.

Пі час агресії Російської Федерації на сході України, так само як і Т-64, танки сімейства Т-72 нашими захисниками використовувалися для захисту нашої землі. В Сухопутних військах більшість танкістів стали першокласними спеціалістами, які мали хороший досвід роботи на машинах даного зразка, так як в механізованих і танкових бригадах основна маса танків була зразка Т-64 та Т-72. Більшість танкістів мають досвід роботи як на одній, так і на іншій машині, тому часто характеризуючи одну із них порівнюють з іншою. Так ветерани порівнюючи машини в більшості віддають перевагу Т-64, перед Т-72, проте називають чимало переваг машини даного зразка.

За словами ветеранів – старшого лейтенанта, командира машини Павла Вовка, Т-72 в багатьох аспектах відрізняється від Т-64, це не наступна версія його гілки, а окрема гілка радянських танків. На думку танкістів, машини Т-72 являються в деякому плані простіші і навіть примітивніші.

Проте чимало ветеранів, говорять про те, що танки Т-72 набагато краще ніж Т-64 показують себе в умовах сухого клімату та твердого покриття. Зокрема ветеран війни на Донбасі, в даний час інструктор-механік-водій 184 навчального центру Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного Збройних сил України молодший сержант Степан Ноженко зазначає, що завдяки кращому дванадцятициліндровому двигуну з більшою потужністю і спрощеними гусеницями, без додаткових зацепів на траках, які не створюють зайвого щеплення з грунтом. Що не уповільнює машину, на відміну від Т-64, який краще в болотистих та важкопрохідних місцевостях себе показує. Також на суб’єктивну думку більшості машина Т-72 маневреніша. Також двигун Т-72 не має проблеми з охолодженням/прогрівом, як згадувалося в Т-64.

Часто механіки-водії жаліються на погану ергономіку в даній машині, в порівнянні з Т-64 набагато менше місця в відсіку водія. Навідники також в свою чергу виділяють недоліки системи управління вогнем, яка є менш продуманою.

В Т-72 присутні аналогічні проблеми зі зв’язком, про які зазначає ветеран війни на сході України, навідник 1 ОТБр старший сержант Олександр Олійник, як і в Т-64, причиною цьому також є застарілі радянські радіостанції, проте на модернізованих машинах цю проблему вирішують за рахунок встановлення сучасних цифрових радіостанцій іноземного та вітчизняного виробництва. Також часто під час бойових дій проблема зв’язку вирішувалася екіпажом за рахунок звичайних персональних радіостанцій Motorola типу DP-4400, DP-4800, що давало можливість командиру машини підтримувати зв’язок з іншими командирами та підрозділами.

Як у випадку з Т-64, так само із танками лінійки Т-72, з новим тисячоліттям постала потреба модернізації машин та підняття їхніх бойових показників до сучасного рівня. Досвід бойових дій на сході України показав, що зразки Т-72 вимагають суттєвого доопрацювання. Так в Збройних силах України було прийнято рішення розпочати розробку модернізаційних проектів для даного типу танків. В 2017 р. був представлений проект нового Т-72АМТ. Даний варіант був розроблений Київським бронетанковим заводом. Модернізація передбачала встановлення на машину приладів нічного бачення з електронно-оптичними перетворювачами третього покоління, нічного прицілу 1К13 з можливістю ведення вогню керованою ракетою “Комбат”, двигуна В-84-1. На Т-72АМТ було встановлено модифікацію вітчизняного комплексу ВДЗ “Ніж” – “Щит-72”. Систему зв’язку покращили за рахунок встановлення закордонних радіостанцій Aselsan. Навігацію забезпечувала вітчизняна система СН-3003 “Базальт”. Також проведено ряд змін в ходовій системі, зокрема встановлено ведучі колеса з гусеницями та відкидними щитками по типу Т-80.

 

Згідно з різними зведеними даними, всього на озброєнні ЗСУ на кінець 2017 р. перебуває близько 230 одиниць танків Т-72. Плюс ще близько 140 таких танків знаходиться на зберіганні. На початку цього року міністерству оборони було передано 31 одиницю машин даної модифікації. Також даним зразком зацікавилися й іноземні держави, зокрема Польща.

 

Нижче наведено порівняльний аналіз тактико-технічних характеристик танків сімейства Т-72:

 

Отже говорячи про броню Танкових військ Збройних сил України та про їхню другу за чисельністю одиниць машину – сімейство танків Т-72, можна зробити висновок, що машини даного зразка, як і Т-64 залишилися Збройним силам в спадок від Радянської імперії, та продовжують вдало служити нашим захисникам, знищуючи наших ворогів в боях на сході України. Хоча Т-72 є розробкою конструкторського бюро, яке після розпаду СРСР стало закордонним, а на сьогоднішній день проектує танки для ворожої нам держави, та українські конструктори змогли наладити проектування та виробництво необхідних комплектуючих деталей для даних машин. В порівнянні з танками харківських конструкторів, уральський танк багато в чому програє, як і по офіційних тактико-технічних даних, так і на думку експертів і досвідчених бойових ветеранів-танкістів. Сама причина розробки даної машини говорить сама про себе – танк “на випадок мобілізації”, танк з низькою собівартістю та коротким виробничим процесом, проте це ніяк не  робить його дешевою підробкою, це повноцінна машина, зі своїми недоліками і перевагами, яка має як і прихильників, так і критиків. В будь-якому випадку, танк – це тільки механізм, це машина, війни виграють не машини і не механізми, а люди.

 

Любомир Максимів, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

На «лінії розмежування» зросла інтенсивність ворожих обстрілів позицій Об’єднаних сил

Опубліковано by nova_admin

За минулу добу гібридні окупаційні збройні формування Російської Федерації 11 разів обстріляли позиції Об’єднаних сил.

В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід”:

– околиці Кам’янки ворог обстрілював тричі – зранку із використанням ручних протитанкових гранатометів, а в другій половині дня та з настанням темряви почав гатити із 122 мм артилерійських систем, зробивши 32 постріли;

– неподалік Авдіївки та двічі поблизу Гнутового російські окупанти обстрілювали наших захисників із 120 мм мінометів;

– біля Старогнатівки рашисти вели вогонь з гранатометів різних систем та стрілецької зброї;

– неподалік Верхньоторецького по нашим захисникам “працював” снайпер.

В районі відповідальності ОТУ “Північ”:

– неподалік Майорська гібридні збройні формування із мінометів 82-го та 120-го калібрів випустили 20 мін

– біля н.п. Сизе та Кримське рашисти по наших позиціях вогонь вели із 82 мм мінометів.

Під час обстрілів один наш захисник отримав поранення.

Щоб примусити російські гібридні окупаційні війська припинити свою активність українські військовослужбовці змушені були відкривати вогонь у відповідь. В результаті четверо російських окупантів були знищені та щонайменше сім тримали поранення.

Від початку поточної доби російські збройні формування активності не проявляли.

 

Урочисті заходи з нагоди Дня морської піхоти України

Опубліковано by nova_admin

У військових частинах та підрозділах морської піхоти України сьогодні, 23 травня, відбулися урочисті заходи з нагоди Дня морської піхоти України.

– Ми відзначаємо 102-гу річницю від дня створення морської піхоти України, – наголосив у своєму виступі командувач морської піхоти ВМС ЗС України генерал-лейтенант Юрій Содоль. – Як і все українське суспільство, прагнучі до відновлення історичної правди про багатовікову боротьбу українського народу за свою волю і незалежність, ми відкриваємо ще одну сторінку справжньої історії українського війська та флоту. Сьогодні морська піхота – це гордість Збройних Сил України! У цей день я бажаю вам і вашим рідним міцного здоров’я, сімейної злагоди, щастя та перемоги над ворогом!

Розпочалися урочистості з ушанування тих, хто поклав своє життя у боротьбі за свободу та цілісність України.

Командувач морської піхоти генерал-лейтенант Юрій Содоль вручив берети понад 700 морпіхам.

 

Серед морпіхів був і спецкор інформаційної редакції Інформагентства підполковник Олександр Завтонов.

Також під час заходу найкращих військовослужбовців було заохочено державними нагородами, відомчими відзнаками, цінними подарунками та грамотами.

 

У Хмельницькому ветеранам російсько-української війни вручили сертифікати на житло і відзнаки міського голови

Опубліковано by nova_admin

У Хмельницькому напередодні святкування Дня Героїв представники міської влади Хмельницького, волонтери та громадські діячі привітали ветеранів та діючих військовослужбовців російсько-української війни.

 

Хвилиною мовчання учасники мітингу, який відбувся біля меморіальної дошки пам’яті Героїв Небесної Сотні та учасників АТО, що на майдані Незалежності Хмельницького, вшанували пам’ять загиблих Героїв усіх часів, що боролися і борються нині за Україну.

Міський голова Хмельницького Олександр Симчишин більше ніж двом десяткам ветеранів АТО/ООС і діючим військовослужбовцям вручив відзнаки міського голови «Воля та мужність», та чотири сертифікати на грошову компенсацію за неотримане житло.

 

Грошовий сертифікат на майже 351 тисячу гривень для придбання однокімнатної квартири отримав і молодший сержант запасу Руслан Пивоварчук.

 

– Розчулений і безмежно вдячний міській владі Хмельницького за таку подяку, – щиросердно ділиться приємними емоціями ветеран. – Це прекрасний подарунок, свідчення турботи та знак вдячності за нашу самовідданість і патріотизм. Я пішов на війну з третьою хвилею мобілізації, хоча у військкоматі майже ночував з першого дня її оголошення. Служив у лавах 92-ї бригади. Тоді, у 2014–2015 роках було ой як не легко. Та жоден з нас не бідкався, не жалівся і в бою себе не шкодував, – розповів Руслан Пивоварчук.

 

Суд в Україні вперше виніс вирок за пропаганду війни

Опубліковано by nova_admin

У Донецькій області вперше за сім років суд виніс вирок за пропаганду війни. Мешканку Покровська визнали винною за статтею “посягання на територіальну цілісність і недоторканність України” і вона отримала 3,3 роки УМОВНО.

Про це повідомила прес-служба прокуратури Донецької області, передає Цензор.НЕТ.

“Красноармійським районним судом винесено обвинувальний вирок жінці, яка визнана винною за ч. 1 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) і вперше за роки збройного конфлікту на сході України – по ст. 436 (пропаганда війни) КК України”, – йдеться в повідомленні.

Суд встановив, що впродовж 2015-2016 років 28-річна мешканка Покровська поширювала в соціальній мережі “ВКонтакте” текстові записи із закликами до вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Крім того, в 2016 і 2018 роках зловмисниця поширювала через Інтернет зображення із закликами до вирішення «питань» на Донбасі саме у формі військового конфлікту.

 

Вирок суду – три роки і три місяці позбавлення волі з випробувальним терміном на один рік.

На Харківщині поліція затримали чоловіка під час продажу гранат

Опубліковано by nova_admin

Бізнес на гранатах вирішив зробити 27-річний мешканець селища Панютине Лозівського району.

 

8 та 22 травня правоохоронці задокументували у місті Лозова факти збуту двох ручних гранат «РГД-5» за 1 тисячу гривень та ручної гранати «Ф-1» за 700 гривень.

Речові докази вилучені та направлені на експертне дослідження.

За вказаним фактом слідчим відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

“Бізнесмена» доправили в ізолятор тимчасового тримання.

Слідчі вирішують питання щодо повідомлення чоловіку про підозру у скоєнні злочину та обрання йому запобіжного заходу. 

 

Відділ комунікації поліції Харківської області Офіційний сайт Національної поліції.

Терорист “ДНР” в Казахстані отримав 4,5 роки в’язниці за найманство

Опубліковано by nova_admin

Терорист “ДНР” Євген Щербак, затриманий в РФ за запитом Казахстану, отримав 4,5 роки в’язниці у себе на Батьківщині.

Бойовика рашистської “ДНР” Євгена Щербака  заарештували в Російській Федераціїї і видали за запитом Казахстану. Про це повідомляє блогер Сергій Шаргунов.

“Суд в Казахстані відбувся швидко, і Щербаку вже дали 4,5 роки в’язниці за найманство “, – написав він.

 

Душпастир для солдата

Опубліковано by nova_admin

Як людина приходить до  Бога? По-різному. Одні стають на  невідомий раніше шлях до Всевишнього під впливом власних переконань, яких набувають одночасно з життєвим досвідом. Інші торують цю непросту дорогу в силу релігійного виховання ще з малечку в своїх родинах. Дехто – під тиском обставин. Часто скрутних – невиправного горя, тяжкої хвороби, смерті близьких і рідних тощо. Подолати які сподіваються за підтримки та захисту небесних сил…

Але є і особлива категорія вірян, які стали набожними у доволі зрілі роки свого життя, хоча до того  ніколи не замислювалася над  пошуком власного путі до Господа.  І, більш того, ніколи не приховували своїх атеїстичних поглядів. Але все їхні «крамольні» переконання, які, здавалося б, назавжди просякли бунтарським духом їхні душі, під впливом непереборних обставин  дуже швидко ламалися і людина робила перший, хоча і непевний, крок на стежину, яка з часом виводила її до прозріння. Прискорює цей шлях і постійне перебування на межі життя і смерті, яке часто вимірюється не тільки томними годинами в очікуванні непоправного, але й днями. І навіть місяцями і роками.  І мова не тільки про приговорених земним судом до смертної кари. У схожій ситуації перебувають і воїни на передовій, котрі щодня ризикують розпрощатися з життям.

Нині священики в українському війську, яких називають капеланами, вже нікого не дивують. Духовники практично на рівних розділяють з солдатами і командирами тяготи військової служби, словом божим підтримують їх у скрутні часи, їм доручена пастирська опіка над військовими підрозділами і задовольняння релігійних потреб наших захисників.  Уперше капеланів побачили у війську в зоні бойових дій 2014 року. Тоді священики не мали визначеного правового статусу і приїздили на передову як волонтери. З 2015 року, коли стало зрозумілим, що більшість військовослужбовців, або повністю згодні з тим, щоб у війську перебували капелани, або лояльно ставляться до священиків у підрозділах, в керівництві ЗС України заговорили про законодавче закріплення інституту капеланів. Тоді ж було  розроблено і відповідний законопроект, який  2019 року розглянутий Верховною Радою в першому читанні, але  й досі не ухвалений остаточно. 

 

Попри невизначеність законотворців  капелани таки знайшли своє місце у ЗС України і інших силових структурах – Нацгвардії і Державній прикордонній службі. Більш того, душпасторів вводять до штатів військових частин.      Про діяльність духовника у зоні бойових дій редакції  «НОВА» розповів 62-річний одеський священик Леонід Болгаров, капелан 38-го зенітно-ракетного полку. Душпастир зенітників богословську освіту здобув у Одеському християнському гуманітарно-економічному відкритому університеті, належить до Християнської Реформаторської  церкви «Прославлення», баптист. Словом божим підтримує бійців і командирів на передовій з 2014 року, коли вперше побував з пасторським візитом в зоні АТО.

 

СВЯЩЕНИК НА ПРАВАХ… ВОЛОНТЕРА

 

     -Уперше на передову я приїхав не як священик, а як волонтер 2014 року. Тоді ще не було усталеної практики богослужіння безпосередньо в зоні АТО. Щоб проїхати на територію бойових дій, капелану необхідно було отримати дозвіл від Генштабу і командування ООС. Причому, на кожну поїздку. До речі, подібна практика збереглася й нині. Тобто, ми, як і раніше, перебуваємо у військах на положенні волонтерів. Принаймні, у такому статусі перебували, і все ще перебувають, всі протестантські священики – капелани. Потім до нас приєдналися інші священики – православні і католики. Але початок капеланському руху в українському війську було покладено нами – протестантськими священиками.

У місцях дислокації військових части, за якими ми закріплені,  перебуваємо, як правило, по десять діб. Потім повертаємося додому на 35-40 діб, де так само займаємося молитовними справами. Потім знову на позиції. Це своєрідна ротація для священиків.  Але в частині постійно знаходяться два капелани. У нас сформована своя команда з десятьох душпасторів  – Одеський підрозділ військових капеланів, де я командиром. В зоні бойових дій і дислокації полку підміняємо один одного.   У нашій команді не тільки баптисти. Є і баптисти, і п’ятидесятники тощо. Тобто, в нас немає такого, щоб службу монопольно відправляла якась одна конфесія…

 

КАПЕЛАНИ ВСІХ КОНФЕСІЙ, ЄДНАЙТЕСЯ!

 

– Капелани завжди допомагають один одному. Хоча в частинах є і капелани інших конфесій. Крім церкви московського патріархату… З 2016 року на позиціях служать і капелани-мусульмани. На позиції ми їздимо, як військові капелани і не поділяємося на православних, протестантів, католиків… Ми проводимо, звісно, свої обряди по своїх напрямках. Ми, як протестанти. Але ми не представляємо якусь одну конфесію. Ми разом ведемо хлопців до Бога. На передовій самі бійці не поділяють капеланів на своїх і чужих, бо Бог єдиний. Приміром, 2018 року трапився випадок, який це підтверджує. Ми перебували з хлопцями на передовій під Маріуполем.  Вночі почався бій. Ми, капелани, зброю до рук не беремо, допомагаємо захисникам божим словом.  Тож почали молитися. Раптом почули, як з нашої сторони вогонь майже припинився. Це наші хлопці припинили відповідати на обстріл. Ми озирнулися, і побачили, що практично всі бійці стоять на колінах і моляться разом з нами.  Ми разом читали Біблію, молилися з ними…

 

ЦЕ НЕ ВІРНО, ЩО МОЛОДЬ ВІДХОДИТЬ ВІД БОГА…

 

 -Останнім часом можна почути, що сучасна молодь, в тому числі і в армії, все рідше шукає дорогу до церкви. Мовляв, в молоді вже інші цінності…   Це не так. Приміром, в нашій церкві багато молоді. Навіть є 15-16 річні віряни. Ми проводимо богослужіння і для дітей. Розумієте, атеїсти були завжди. І, напевне, залишаться. Цього не варто боятися, адже атеїзм – переконання цих людей.  Навіть і хибні… В зоні АТО ми часто буваємо і в церквах, де правлять службу для цивільного населення. Там я завжди бачу чимало молоді. Отже, однозначно не можна стверджувати, що вся молодь відійшла від Бога. Це не так. Таке було можливе в СРСР, де забороняли ходити до храмів.  До речі, я сам свого часу був членом КПРС, і навіть заступником секретаря парторганізації з ідеологічної роботи. Більш того, до моїх головних обов’язків входила боротьба з церквою. І от, як бачите, в у зрілому віці знайшов дорогу до Бога…

  

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НЕ ПРИМУШУЮТЬ ДО СПІЛКУВАННЯ З КАПЕЛАНОМ

 

 -Поширена  думка, що в армії капелану відправляти службу легше, ніж на «гражданці». Мовляв, підійшов до командира, попросив, щоб вишикували весь особовий склад частини і проповідуй собі…  Ні, ми так не працюємо. Звісно, якщо проводять загальне шикування, ми можемо цим скористатися і виступити перед строєм з напутнім словом Господнім, відправити молитву тощо. Але це не система… А в зоні бойових дій  працюємо безпосередньо з кожним військовослужбовцем індивідуально.  Відправляємо служби, звершаємо таїнство причастя тощо. Але все це за бажанням і без будь-якого примусу. Начальство не може скомандувати: «Кроком руш! До… Бога»…  На загальних шикуваннях, коли ми приїздимо у частини, командири після роздачі вказівок кажуть, що всі, хто хоче, може залишитися на молитву, якщо хтось цього не хоче – вільний… 

 

І З БЛІНДАЖУ БОГ ПОЧУЄ СОЛДАТА…

 

-На передовій немає визначеного місця, де капелану можна правити службу.  Чи важко працювати капелану, якщо немає навіть примітивного приміщення, яке можна пристосувати під церкву? Як в такому разі відбувається, приміром, таїнство причастя?

Справді, працювати в таких умовах капелану складно. Обряди ми проводимо, виходячи з обставин. Приміром, якщо перебуваємо на передовій, службу правимо просто в бліндажі, землянці, на вулиці тощо. Тобто, там, де є можливість усамітнитися з вірянами. Але, якщо є більш придатні умови, приміром, у їдальні, то намагаємося використати цю можливість і зустрітися з військовослужбовцями в приміщеннях. Похідних церков, як у західних арміях, у нас на жаль, ще немає. Але потреба в них дуже нагальна. В них священик має власний простір, відчуває себе не у приймах, а розуміє, що в польовій церкві він повноправний хазяїн…

 

ПСИХОЛОГИ ПРАЦЮЮТЬ З ДУШЕЮ, А КАПЕЛАНИ – З ДУХОМ…

 

-Мене часто запитують про стосунки духовників з командирами і, зокрема, з психологами. З ними ми працюємо дружно. Ми доповнюємо один одного. Образно кажучи, психологи працюють з душею, а ми працюємо з духом… У психологічної служби свої інструменти роботи з особовим складом, у священиків на позиціях – свої. Психологи, приміром, успішно надають допомогу у реабілітації військовослужбовців після посттравматичного синдрому. Але ми робимо загальну справу – зміцнюємо дух воїнів.  Можна сказати, що ми партнери. Капелани у війську проводять богослужіння, порушують моральні питання – життєві орієнтири, розуміння добра і зла, любов до ближнього…

 

КАПЕЛАН НА ПЕРЕДОВІЙ ПІДПОРЯДКОВАНИЙ ТІЛЬКИ ВСЕВИШНЬОМУ

 

 -Кому підпорядкований капелан в зоні АТО? Чи мають капелани військове звання? Звань у капеланів в українському війську, на відміну, скажемо від американської армії, де капелани офіцери, немає. Капелани й сьогодні все ще, переважно, на положенні волонтерів. Правда, останнім часом в армії почали вводити штатну посаду капелана. Але цивільну – службовця. Він не має жодних пільг… Зарплата штатного капелана біля п’яти тисяч гривень. Це тоді, коли він разом із солдатами перебуває в зоні бойових дій. Надбавок  до зарплати для капеланів теж не передбачено. Ми не підпорядковуємося командуванню частини, де служимо… 

ДОВІДКА. З відкритих джерел відомо, що наразі в Українській армії більшість капеланів, які відправляють службу у військах,  з Православної Церкви України – 600 священиків. Вони підпорядковані Синодальному управлінню військового духовенства. Проповідують серед військовослужбовців – другі за чисельністю, і капелани з УГКЦ та Перший український батальйон військових капеланів від протестантських пасторів. Як вже повідомлялося, на сьогодні капеланів від УПЦ МП в армії немає. Загалом у  бригадах та інших частинах на сьогодні слово Боже  військовикам несуть 813 капеланів різних конфесій.

Згідно положення про капеланську службу, головним призначенням військового духовника є релігійна опіка над особовим складом Збройних Сил України та членів їх сімей. Метою якої є поглиблення релігійного життя, прищеплення його цінностей, сприяння зміцненню позитивних рис характеру тощо. 

Військовому душпастору церковними канонами і розпорядженням військового керівництва заборонено брати безпосередню участь у бойових діях та мати зброю. Капеланів  не залучають до чергувань, нарядів, виконання бойових завдань, участі у проведенні службових розслідувань та інших дій, котрі не сумісні з діяльністю військового священика.  Він має бути напоготові допомогти військовослужбовцям, які цього потребують, будь якого часу. «Робочий» день капелана не нормований. В зоні Операції Об’єднаних сил нині  збудовано вісім польових капличок…

 

Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС.

COVID-19 в Україні: МОЗ повідомляє…

Опубліковано by nova_admin

Станом на 09 годину 23 травня в Україні зафіксовано 20580 випадків коронавірусної хвороби COVID-19

За даними ЦГЗ із 20580 лабораторно підтверджених випадків COVID-19: летальних – 605, одужало – 6929 пацієнтів.

За минулу добу зафіксовано захворіло 432 людини, одужало – 344, померло – 17.

Як бачимо кількість тих, що захворіли за добу, протягом травня коливається в межах 400-500 осіб.

Кількість тих хто подолав хворобу, все ще менше за тих, хто захворів.

На шосту годину ранку 23 травня загальна кількість померлих у світі від COVID-19 складає 338 142 особи. У свою чергу, одужали 2 056 591.

Всього у світі 5 210 065 інфікованих. Найбільше поширення коронавірусу зафіксовано в США (1 600 782), Бразилії (330 890), яка обігнала Росію (326 448), Великій Британії (255 544), Іспанії (234 824), Італії (228 658), Франції (181 951), Німеччині (179 710) та Туреччині (154 500).