Склад військово-морських сил США поповнився новим підводним човном класу «Вірджинія». Він отримав назву USS Vermont і став уже 19-им за ліком апаратом цього класу.
Віце-адмірал Деріл Кодл, командувач американського підводного флоту, уже заявив, що ця подія знаменує собою початок “нової фази домінування” США у світі з метою «стримування, захисту й переваги на основі встановленого міжнародного порядку».
“Вермонт” – перший АПЧ четвертого покоління (Block IV) серед апаратів свого класу. Його будівництво тривало з 2014го року, а спуск на воду відбувся майже одночасно зі спуском останнього човна третього покоління (Block III) того ж класу – «Делавер». Порівняно з ним «Вермонт» отримав деякі переваги. Зокрема, розробникам вдалося значно знизити рівень витрат на експлуатацію човна та встановити більш досконале головне озброєння. Наприклад, новітні «Томагавки», які здатні змінювати ціль уже під час польоту а також мають режим «очікування» після запуску аж до отримання наказу про атаку.
Вартість виробництва кожного такого човна вкрай висока – приблизно 2,7 мільярда доларів США. Загальна їх кількість має сягнути 38, більшу частину човнів флот має отримати вже до 2030го року. Таким чином американці планомірно нарощують свій атомний підводний флот (від дизельний човнів США відмовилися ще у 50-их) і планують повністю замінити клас ударних атомних човнів «Лос-Анджелес», які були побудовані ще у 1970-90х роках. Хоча навряд чи слід сподіватися на те, що ці АПЧ будуть списані. На тлі періодичних загострень у акваторії південно-китайського моря – як от у листопаді цього року – «Лос-Анджелеси» ще можуть прислужитися американцям у просуванні своїх геополітичних намірів. І, можливо, не тільки їм.
Так, наприкінці 2019го року видання The National Interest опублікувало матеріал, у якому йшлося про можливість тісної співпраці військово-морських сил Сполучених Штатів та Австралії. Звісна річ, така перспектива обговорювалася у контексті протистояння з флотом КНР. Автор матеріалу – Директор інституту оборонних досліджень Центру національних інтересів США, відомий військовий аналітик Гаррі Казіаніс. Він висловив припущення, що у майбутньому американці зможуть поділитися з австралійцями частиною своїх підводних човнів. Автор констатує, що така співпраця дозволить за помірні ресурси утворити потужне з’єднання з двох флотилій, яке зможе вгамувати зростаючі апетити Пекіна.
І хоча йдеться лише про гіпотетичний розвиток подій, він не видається надто неймовірним. Особливо, на тлі перманентного загострення територіальних суперечок у акваторії південно-китайського моря. Звісно, очікувати, що вже зараз австралійці отримають на озброєння найновіші АПЧ виробництва США не слід. Як ми уже згадували, «Вермонт» став лише 19-им апаратом цього класу із запланованих 48. Більш ймовірно, що для початку мова може піти про передачу апаратів нижчого, третього класу – тобто, «Лос-Анжелес», яких загалом на озброєнні ВМС США нині 28 одиниць.
Щодо підводного флоту Китаю, то інформації про його кількісні і якісні характеристики у відкритих джерелах недостатньо, аби робити якісь висновки. Відомо, що головною розробкою місцевих корабелень є багатоцільові човни класу «Шань», які, втім, поступаються за своїми можливостями тим же «Вірджиніям». Зокрема, китайські човни взагалі не призначені для боротьби з ворожими АПЧ. За даними видання Defence News, китайці вже побудували 6 таких човнів, і планують збудувати ще стільки ж. Решта підводного флоту КНР складають 3 атомних ракетоносці і 53 дизель-електричних ПЧ. Втім, новітні технології, і зокрема, електроніка, в Піднебесній розвиваються дуже швидко. Не виключено, що у випадку прориву у царині кораблебудування, дуже скоро китайський підводний флот зможе повноцінно конкурувати з американським. Втім, ця перспектива розтягнеться щонайменше на десятиріччя. А тому у найближчі роки за цим показником Китай абсолютно точно залишатиметься третім у світі, поступаючись також Росії.
Як підсумок, констатуємо наростання активної гонки озброєнь у царині атомного підводного флоту між США та Китаєм. Однак, якщо для перших її перспективи та цілі давно окреслені, і частково втілені у реальність, то для других вона усе ще є викликом. Ймовірно, ситуація не зміниться і у найближчому майбутньому. Так, на початку лютого у рамках кампанії з розподілу оборонного бюджету США на наступний рік Пентагон оприлюднив мапу з зонами підвищеної активності ВМС Китаю та Росії. За словами військових, вона має викликати занепокоєння Вашингтону через нарощування кількості маневрів ймовірними супротивниками. Тож, як очікується, військово-морський флот США знову отримає левову частку оборонного бюджету. За попередніми даними, загальна його сума має скласти 705 мільярдів доларів.
Через коронавірусну епідемію мільйони українців сидять на карантині, а тисячі втратили роботу і шукають нової. Серед них чимало учасників АТО/ООС, яким не звикати до криз та випробувань. Які вакансії на ринку праці є сьогодні й на що ветеранам варто звернути увагу після зняття карантинних обмежень?
Кого шукають роботодавці?
Найбільш нищівного удару карантинні обмеження нанесли по малому бізнесу, особливо у сфері громадського харчування, туризму, торгівлі промисловими товарами та надання послуг. Натомість, є підприємства, які не тільки не постраждали від кризи, а й збільшили свою економічну активність, через що наймають нових працівників. Насамперед це ті, що займаються логістикою та доставкою, торгівлею продуктами харчування та інтернет-торгівлею, наданням медичних послуг та послуг таксі, а з початком сезону польових робіт ще й підприємства агропромислової галузі. За даними Державного центру зайнятості, наразі на ринку праці затребувані водії, продавці, касири, підсобні працівники, вантажники, оператори, усі фахівці в галузі медицини, а також будівельники, охоронці та поліцейські.
Як приклад – генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський нещодавно заявив, що у зв’язку з розширенням напрямків діяльності компанія планує найняти більше 3 тисяч нових співробітників: операторів, водіїв, сортувальників, кур’єрів, начальників відділень, фахівців ІТ-сектору. На сайті «Укрпошти» можна ознайомитися з наявними вакансіями у регіонах і подати заявку, заповнивши он-лайн форму. Керівництво компанії обіцяє влітку додаткові вакансії у зв’язку із запуском 500 пересувних відділень. Державне підприємство гарантує офіційне працевлаштування, соціальні гарантії та стабільну зарплату. Схожі пропозиції є у «Новій пошті», мережах продовольчих супермаркетів, транспортних кампаніях. Отже, навіть у такі скрутні часи, як зараз, знайти роботу можна.
Де шукати?
Звісно, що пропозиції по працевлаштуванню може знайти лише той, хто їх активно шукає. А шукати вакансії можна і перебуваючи на карантині вдома, для чого достатньо лише доступу до Інтернету та трохи наполегливості. Найбільше можливостей відкривається на сайтах з пошуку роботи: work.ua, robota.ua, hh.ua, OLX та інших. Зареєструватися можна одразу на декількох, розмістивши на них своє резюме. Для більшої зручності варто підписатися на розсилки нових вакансій по відповідному напрямку та регіонам. Як краще скласти резюме, щоб нічого не упустити та гарно презентувати себе перед роботодавцем? В Інтернеті повно статей, де даються корисні поради щодо складання резюме з відповідними прикладами, а на сайтах з пошуку роботи є навіть он-лайн форми для його створення. Важливо, щоб резюме було чітко структуроване, без зайвої інформації (краще обсягом в 1 сторінку), з зазначенням посади, на яку претендуєте, та написане без помилок.
Багато пропозицій щодо працевлаштування розміщують на обласних сайтах Державної служби зайнятості. Трохи менше шансів знайти роботу дають соцмережі, де теж є різні групи з відповідними пропозиціями. Зокрема, у Facebook серед учасників АТО/ООС досить популярна група «Робота для ветеранів (Життя після АТО)».
Шукаючи роботу через соцмережі варто якісно заповнити свій профіль, періодично проглядати пропозиції та писати пости з інформацією про себе. Ще один ресурс – сайти великих підприємств та компаній, які часто розміщують інформацію про нові вакансії з привабливими пропозиціями.
Ну, і ніхто не відміняв такий спосіб пошуку роботи, як особисті знайомства. І не забуваємо про Збройні Сили України та Національну гвардію, в яких хронічна нестача кадрів.
Як вижиті під час пошуку?
У разі втрати роботи перше, що потрібно зробити – це зареєструватися у центрі зайнятості. Віднедавна зробити це стало дуже просто – потрібні лише дві заяви: про надання статусу безробітного і про призначення допомоги по безробіттю. Їх можна подати або через скриньку для кореспонденції, які наразі виставлені перед входом до місцевих центрів зайнятості, або направити електронною поштою, яка вказана на обласному сайті Державної служби зайнятості. До заяв треба додати скановані копії паспорту, коду, трудової книжки та деяких інших документів, перелік яких є на сайті. Зазвичай в той же день співробітник центру передзвонює і повідомляє заявнику щодо вирішення питання про його постановку на облік в якості безробітного та призначення допомоги. Що важливо – у зв’язку з карантином внесені зміни до порядку виплати допомоги по безробіттю і вона нараховується з першого дня після реєстрації (раніше було лише через 7 днів). Отже, кожен день затримки з поданням заяв зменшую суму виплати.
Розмір допомоги по безробіттю наразі складає від 1800 грн для застрахованих та 650 грн для незастрахованих осіб (1000 грн – на час дії карантину та протягом місяця після його закінчення) до 8408 грн на місяць в залежності від страхового стажу, причини звільнення та розміру заробітної плати за останній рік. Допомога може виплачуватися протягом 360 днів, а для осіб передпенсійного віку – до 720 днів.
Щодо роботи в Інтернеті
Віддалена робота та робота в Інтернеті з кожним роком стають все більш популярними. Карантин лише прискорив ці процеси. Проте, в Інтернеті збільшилася і активність всіляких шахраїв та нечесних роботодавців, які намагаються скористатися ситуацією та обдурити шукачів роботи. Тому, проглядаючи чергову пропозицію, варто пам’ятати, що не буває занадто привабливих вакансій легкої роботи, яка не потребує жодних знань та вмінь, і за яку багато платять. Вестися на такі оголошення не варто, особливо якщо їх автор не вказує місце роботи, а її характер описує розпливчасто. А якщо пропонується ще й заплатити за тренінг, щоб надалі отримати цю роботу, або придбати якусь книжку, обладнання чи комплектуючі для роботи, то ймовірність обману зростає у рази. Зазвичай такий роботодавець або зникає після отримання коштів, або ви не пройдете випробувальний термін, або в нього почнуться фінансові труднощі через кризу… Варіантів багато і тому неофіційне працевлаштування через Інтернет, без оформлення трудової угоди, несе величезні ризики бути ошуканим, втратити свій час, а іноді й гроші. Такі пропозиції потребують критичного сприйняття та ретельного аналізу, щоб не потрапити у халепу. Хоча, є доволі багато прикладів і успішної роботи через Інтернет.
Державна служба – непоганий варіант
Кому ще розбудовувати українську державу, як не учасникам АТО/ООС? Для тих, хто має вищу освіту або освітній рівень молодшого спеціаліста працевлаштування в державних органах чи органах місцевого самоврядування на посади держслужбовців може бути досить привабливим варіантом. Віднедавна, майже всі такі вакансії заповнювалися через проведення конкурсів, які оголошувалися на порталі Національного агентства України з питань державної служби – «Нова державна служба України (НАДС)». З 18-го квітня набрали чинності зміни до законодавства щодо зупинення проведення конкурсів на посади державної служби на період дії карантину та протягом 30 днів після його відміни. Під час карантину призначати на посади держслужбовців будуть за спрощеною процедурою – по результатам співбесіди. Але карантин колись закінчиться, призначення через конкурси поновлять і є сенс дізнатися, як вони проходять?
На перший погляд здається, що конкурс – це щось надскладне, а на підготовку документів для участі в ньому потрібно багато часу. Та виявляється, що все не так вже й складно. Своїм власним досвідом поділився учасник АТО з Кременчука Віктор М.:
«Цієї зими я приймав участь у трьох конкурсах, які проводили Мінветеранів, Укравтодор та Полтавська облдержадміністрація. На сайті НАДС знайшов усі роз’яснення, як це робити. Найбільше часу (близько години) витратив на підготовку резюме за встановленою формою. У сканованому вигляді воно підійшло для участі у всіх конкурсах, тобто повторно я його не створював. Обравши вакансію, подавав дві заяви, заповнюючи електронні форми на сайті. В них треба було вписати прізвище, дату народження, адресу і кілька слів про мотив. Витрачав кілька хвилин, додавав резюме, підписував заяви електронним цифровим підписом (ЕЦП) і одним кліком мишки відправляв документи. ЕЦП я оформив через Приват24 – це теж не складно і діє він протягом року. Тобто, при наявності резюме та ЕЦП подання документів для участі у конкурсі займає 10-15 хвилин. Потім мені на електронну пошту приходило підтвердження участі у конкурсі та запрошення на тестування по знанню законодавства. Питання, що на нього виносяться, з чотирма відповідями на кожне і позначкою напроти правильного, я знайшов на сайті НАДС. Тестування проводиться за допомогою спеціальної програми, яка сама обирає 40 питань із 708, що є у тесті, і протягом 40 хвилин треба поставити позначки напроти відповідей, які вважаєш правильними. Тест нескладний і десь 90% учасників конкурсу проходять його без проблем. Далі йде співбесіда з членами комісії та визначення переможця конкурсу з подальшим призначенням на посаду. Що важливо – результати тестування по знанню законодавства чинні протягом 6-ти місяців. Тобто я його проходив один раз, а результати використовував на усіх конкурсах».
Віктор пояснив, що вакансії обирав з категорії «Б» (керівники відділів, управлінь…), на які конкуренція досить жорстка, тому не пройшов. Якщо б обирав з категорії «В» (головні спеціалісти, керівники секторів…), то вже б працевлаштувався. А ще він розповів, що через сайт work.ua підписався на розсилку від НАДС і перед введенням карантину щодня отримував на електронну пошту список із понад 200 нових оголошень про проведення конкурсів на посади державної служби по всій Україні. Гадаємо, що після відміни карантину кількість таких оголошень значно збільшиться. Отже, кого цікавить державна служба, варто готуватися.
Однією з переваг державної служби для ветеранів війни є те, що при працевлаштуванні на приватні підприємства деякі їх власники не хочуть брати учасників бойових дій через те, що їм потрібно надавати додаткові відпустки протягом 14 днів, оплачувати які має власник. В державному органі таких проблем немає, адже фонд заробітної плати фінансується коштом державного бюджету.
Нагадаємо, що минулого тижня у статті «Безкоштовний відпочинок для ветеранів: психологічна реабілітація на курорті у санаторії» ми розповіли про можливості для безкоштовного відпочинку учасників АТО/ООС після завершення карантину.
Минулої суботи, 18 квітня 2020 року, вранці війська «визнаного» уряду Лівії розпочали наступ на стратегічне місто Тархуна, яке є центральним пунктом наступу армії Халіфа Хафтара на столицю Лівії місто Тріполі. В Тархуна розташований оперативний штаб угруповання ЛНА, що діє на напрямку Тріполі. Крім того, через місто Тархуна проходять основні логістичні шляхи хафтарівців. Після втрати шляхів через місто Гар’ян (в минулому році), роль міста Тархуни значно зросла.
Наступ здійснювався із семи напрямків одночасно, чотири з яких проглядають як основні. Всі вони мали зійтися в місті Тархуна, що розташований приблизно за 90 км на південний схід від Тріполі. Для втечі хафтарівцям залишили один шлях через місто Бані Валід (180 км на південний схід від Тріполі).
Підсумком наступу стало знищено великої кількості ворожих військ і техніки. Захоплення більше 100 полонених і багатьох озброєних автівок хафтара, не враховуючи декількох танків та боєприпасів.
Достатньо розпорошений наступ сил лівійської армії мав на меті змусити підрозділи ЛНА вийти з Тріполі і зосередитися на захисті Тархуна. Так воно в принципі і відбулося. Крім підрозділів, які відійшли з-під Тріполі, Хафтар перекинув для посилення своїх військ велике підкріплення з міста Бенгазі.
Підкріплення хафтарівських військ з ходу пішло у контрнаступ. Їм вдалося відновити майже всі позиції втрачені в околицях міста Тархуна. І на ранок 19 квітня підрозділи Уряду Національної Єдності відійшли на рубіж н.п. Сук аль-Джум’а, що десь в 20 км від центру Тархуна.
Наступ армії УНЄ постійно підтримували турецькі БПЛА і власна авіація. Завдяки їхній підтримці вдалося завдати значних втрат та деморалізувати хафтарівських найманців.
Хафтарівська авіація також досить активна. Під містом Сірта, ЛНА втратили ударний БПЛА Wing Loong II.
Коли хафтарівці трохи оговталися, то під Тріполі здійснили кілька контратак, які закінчилися перемінним успіхом. Що залишилися незмінним так це хаотичні обстріли лівійської столиці. На фото залишки реактивних ракет, які зібрали городяни.
На вечір, лівійській «урядовій» армії вдалося утримати основні ділянки та населені пункти здобуті під час наступу. Армійське командування оголосило про успішне закінчення першого етапу наступу і про початок другого.
Після розкидування з БПЛА листівок про здачу, частина з яких надрукована російською (на фото), місцеві жителі почали масово покидати місто.
Під білими прапорами мешканці Трахуна рухаються в напрямках Місрати, Злітана та Бані Валід.
20 квітня 2020 року найбіліший прогрес лівійська армія досягла навколо міжнародного аеропорту Тріполі. Після звільнення навколишніх районів, хафтарівці опинилися в напівоточенні. Кільце навколо них неухильно стискається.
Урядові сили також продовжують підсилення своїх частин під Тархуном. В небі активні БПЛА.
Під містом Трахуна, хафтарівці готуються до захисту міста. Постійно підходять підкріплення, і вони з ходу намагаються посунути лівійську армію.
Жителі масово залишають місто Тархуна в очікуванні штурму.
Хафтарівські війська продовжують масові бомбардування позицій та місць розташування УНЄ, прилітає також і по мирному населенню.
Активні бойові дії звісно ж ведуть до бойових втрат. Серед сирійців, які воюють на боці УНЄ, під час наступу на Тархуну, дев’ять загиблих.
З повідомлення єгипетської армії, про загибель молодшого лейтенанта Омар Гаді на півострові Сінай, вдалося ідентифікувати ще одного «200-го» з-під Тархуна. Такий собі єгипетський варіант «іхтамнєт».
Кількість втрат серед хафтарівських найманців підрахувати важко. Але в мережу виставляють повідомлення з прощею за загиблими, що дає змогу ідентифікувати країни їх походження. Так «спливла» велика кількість загиблих серед суданських найманців. Їх загублені телефони та повідомлення далі цінну інформацію.
Що стосується Вагнерівців, то про втрати серед них ми можемо взагалі не дізнатися. Бо такі в них скрепи. Але можна зі впевненістю казати, що на ту війну яку отримали вагнерівці, вони не підписувалися. Замість берберів у «шльопках» з калашами, вони отримали відповідь потужної турецької армії.
Найбільшим успіхом сил УНЄ за 21 квітня 2020 року стало просування в районі Айн Зара лівійської столиці. Після нанесення вогневого ураження вогнем артилерії, бійці УНЄ пішли в атаку. Поставлена задача виконана. Залишки хафтарівських найманців взяті в полон, разом з еміратською технікою.
Під Тархуна, тривали позиційні бої. Спецпідрозділи продовжують зачистку звільнених територій. Дві автівки Toyota з боєприпасами для ЛНА, були захоплені разом з водіями. Вони заблукали і виїхали до урядових позицій в районі Злітен.
ЛНА отримала два влучних удари в районі Аль-Мусаба міста Тархуна; один по скупченню живої сили, інший по техніці. Третім ударом був знищений оперативний штаб хафтарівців в районі Айн Шаршара у самому місті. Під час цих ударів була ліквідована група найманців із Чаду. Разом з ними загинув деякий Гурбал Джидді Нокур. Він був командиром цих найманців і особисто проводив вербування своїх співвітчизників на війну.
З оточеної бази аль-Ватійя після невдалих спроб вирватися, хафтарівці здійснили спробу атакувати лівійську армію. Їм навіть вдалося посунути урядові сили до узбережжя та поновити частковий контроль над селом Аль-Ахрабійя. Але турецькі БПЛА Bayraktar TB2 допомогли зупинити цей наступальний порив.
ЛНА також здійснила повітряні удари по позиціям «урядової лівійської армії» в районі Абу-Гріяйн.
22 квітня 2020 року значних змін у протистоянні сторін не відбулося. Лівійська армія продовжує дотискати хафтарівців під Тархуна і знову «згадала» про оточену базу аль-Ватійя. На самій базі внаслідок удару БПЛА був ліквідований помічник командира 134 піхотного батальйону – виконуючий обов’язки командира самої бази полковник Абдула Салам Аммар аль-Зінтан.
Міністр внутрішніх справ Лівії Фетхі Басага нагадав, що базу аль-Ватійя все ж таки треба звільняти. Ще міністр оголосив, що кількість «Панцирів» у Хафтара налічує не менше 20 одиниць. Ще 10 різних систем ППО були знищені, вагнерівці продовжують допомагати Хафтару і зараз вони займаються доставкою нових найманців з Єгипту.
Угруповання ударних БПЛА в Лівії в найближчий час буде посилено більш потужними ударними БПЛА Anka-S (штурмовий). Варто очікувати на нові відео палаючих російських «Панцирів».
Хафтар продовжує ракетні обстріли лівійської столиці. Більше 20 реактивних ракет прилетіли в районі аеропорту Мітіга. Де як він вважає знаходяться станції управління БПЛА Bayraktar TB2. Дісталося також і мирним кварталам, в т.ч. району Сук-Альджума та станції швидкої допомоги в Тріполі.
23 квітня 2020 року голова МВС Уряду Національної Єдності Лівії Фаті Башага звинуватив російських найманців Вагнера у застосуванні хімічної зброї проти лівійської армії у боях в районі Салах Алдін на півдні Тріполі.
доказами цього були поранні бійці з задухою та блювотинням, які прибували з фронту та свідчення місцевого журналіста – @AmruSalahuddein. Припускають, що вагнерівцями був застосований нервово-паралітичний газ. Ця інформація потребує більш потужних доказів і скоріш за все вони будуть надані з часом.
Російська присутність в Лівії значна. І якщо вагнерівців люто штрафують за злиття в мережу будь яких фото, то самі хафтарівці залюбки позують з новітніми зразками російської зброї. Такими, як російський багаторазовий ручний мультикаліберний багатофункціональний гранатомет РПГ-32 «Баркас» (в експортному варіанті – «Хашим»), або добре відомий по війні на Донбасі – реактивний піхотний вогнемет – РПВ-А або «Шмєль», які активно постачаються «рашвоєнторгом» по всьому світу. Те саме стосується і «Панцирів» і, як виявилося, хімічної зброї.
Тому нашим військовим треба бути готовими і до такого розвитку подій.
На півдні Тріполі зараз тривають запеклі артилерійські дуелі. Артилерія ЛНА намагається завадити армії лівійського «визнаного уряду» просуватися вперед. Урядова артилерія в свою чергу знищує вогневі позиції хафтарівців і надає підтримку своїм піхотним підрозділам. ЛНА тут втратила два пікапи та два БТРи.
Поширення фейків російською пропагандою завжди мало чітко структурований характер і сам процес можна розділити на три категорії. З урахуванням даних факторів російською пропагандою використовуються певні, незмінні ланцюжки вкидання, за якими можна, наприклад, визначити яка саме силова структура здійснювала розповсюдження даного фейку.
Кілька днів тому російські ресурси сірого сегмента Інтернету -акаунти в соціальних мережах, блоги і новинні майданчики категорії “С” – почали швидко поширювати відео, нібито зроблене в Лівії і на якому записані переговори між бійцями Уряду національної згоди, офіційно визнаного на міжнародному рівні і в ООН. І ці переговори ведуться українською мовою!
Це відео поширювалося в мережі за класичною схемою російських фейків «середнього рівня важливості», починаючи зі сторінок у соцмережах і закінчуючи новинними стрічками категорії “В”. На сьогоднішній день відео не стало вкиданням федерального рівня, хоча… Скоріше за все, на дня про нього можуть заговорити Кисельов і Скабеева.
А все почалося з того, що кілька днів тому глава МВС ПНР Фатхі Башага заявив, що Лівійська національна армія фельдмаршала Халіфи Хафтара, якого підтримує Росія і на стороні якого воює ПВК “Вагнер”, застосувала в боях за Тріполі хімічну зброю, зокрема – нервовопаралітичний газ в районі Салахаддін, що на півдні Тріполі.
У застосуванні хімічної зброї російських найманців і режими, на боці яких вони воюють, звинувачують досить часто. Головним майданчиком застосування заборонених видів озброєнь донедавна залишалася Сирія. На цей день вчинені там злочини російським воєначальникам можуть мати значні наслідки в міжнародних судових інстанціях. Саме тому, чергову хвилю звинувачень потрібно було чимось відповідати на інформаційному фронті. Чим же ще можуть «відповісти» російські пропагандисти, як не «українським питанням»?
З цією метою у відкритий доступ через Telegram-канал РЬІБАРЬ було закинуто відео з записом переговорів нібито українських найманців ПНР. Це вкидання відразу підтримали інші акаунти в Telegram і лідери громадської думки на блог-платформах. Тобто, вкидання здійснювався за класичною схемою: від інфо-низів і до ЗМІ. На другому етапі, дані з вкидання підхопили «стрічки новин», зокрема «Федеральне агентство новин», яке вже взяло інтерв’ю про фейк у таких затятих пропагандистів як Володимир Соловйов і Олександр Коц.
Зрозуміло, що з цього вийшло, хоча саме відео не витримує елементарної критики.
По-перше – саме відео опублікував не просто якийсь незалежний або більш-менш незалежний розслідувальний канал, а «жучок», який поширює пропаганду в режимі нон-стоп. І його миттєво підтримали канали, що працюють в зв’язці по лінії МО РФ, від “Генерал майора” до Діани Михайлової в ЖЖ. А на завершення, оперативне поширення в ЗМІ почалося саме через афілійований силовою структурою ФСБ – ФАН, що не є дивним. Як-не-як, а ПВК “Вагнер” це філія ФСБ, а тому «прігожінська рать» має оперативно включитися в гру.
По-друге – на відео немає жодних чітких визначень місцевості, і взагалі відсутня яка-небудь інформація про те, що сам запис цих переговорів було зроблено в Лівії, і тим більше, що переговори ведуть українці. Розмова відбувається не чистою українською, а з вкрапленнями українських слів. З таким же успіхом цей текст могли проговорити і вихідці з Кубані.
Отже, що ми маємо? Маємо відео, на якому хтось, без певного місця розташування об’єктів, розмовляє на якомусь діалекті, який цілком може бути віднесений як до південно-українського, який міг бути записаний на передовій на Донбасі, так і до кубанського і донському регіонів РФ. При цьому пропагандистськими каналами і ЗМІ даний запис відразу кваліфікується як такий, що належить українським найманцям в Лівії. Якось для таких висновків, доказова база взагалі мінімальна, якщо не сказати більше – нульова.
Але найважливіше: це зліплене наспіх відео, було опубліковано відразу після того, як глава МЗС ПНС звинуватив російських найманців в застосуванні хімічної зброї. Тобто, вереском про “українських найманців” російські ЗМІ намагаються затерти у інформаційному просторі повідомлення про свої власні злочини в Лівії.
Це цілком стандартна методика, яку російські пропагандисти застосовують постійно.
Наприклад, коли в минулому році “Нова газета” опублікувала першу порцію свого розслідування про знущання найманців ПВК “Вагнер” над полоненим сирійцем, російські ЗМІ і ресурси «сірого сегмента» стали несамовито поширювати повідомлення про якісь злочини британського спецназу на Близькому Сході.
Коли факт поставок російської зброї, грошей і живої сили генералу Халіфі Хафтару і його терористичній ЛНА підтвердився на міжнародному рівні, то в Лівії хафтарівські бойовики розгорнули полювання на українську транспортну авіацію, що виконує рейси в інтересах “Червоного хреста”, а російські ЗМІ і псевдо-експерти спробували звинуватити нашу країну в контрабанді зброї. І знову фіаско.
Україну намагалися звинуватити в поставках зброї Башару Асаду, що вказує на повну відсутність навіть зачатків здорового глузду у авторів даного фейку.
А про перевалочні бази ІГІЛ в Україні вже й згадувати смішно. Та цю тему і досі продовжує підтримувати та фінансувати Росія, країна, яка є одним з основних постачальників бойовиків для цієї терористичної організації. От тільки тепер з ІГІЛ вирішили переорієнтуватися на Лівію…
Ці, та безліч інших фейків, без великих зусиль розвінчувалися і нівелювалися. Але, найголовніше, в їх розповсюдженні, від самих низів інформаційного цеху роспропаганди, до самих верхів, так це те, що беруть участь їх розкрутці практично одні і ті ж ресурси, за практично однією і тією ж незмінною схемою.
Сьогодні – 34 річниця Чорнобильської катастрофи, яка вважається найбільшою за всю історію людства, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, при цьому, як прийнято вважати, загинула одна людина — Валерій Ходемчук. На даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони 4-го реактора розплавилися. Суміш розплавленого металу, піску, бетону і палива розтікалася під реакторними приміщеннями. В результаті аварії у атмосферу стався викид радіоактивних речовин ізотопів урану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Становище погіршилося тим, що в зруйнованому реакторі відбувалися вже неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння запасів графіту), з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише на кінць травня 1986 року шляхом мобілізації ресурсів усього колишнього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
Радіоактивна хмара обійшла європейську частину СРСР, більшу частину Європи, дісталася східу США. 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Понад 200 000 осіб було евакуйовано із зон радіоактивного забруднення.
Радіоактивного опромінення зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС було створено тридцяти кілометрову «Зону відчуження».
Підхід до інтерпретації фактів та обставин аварії змінювався з часом і повністю єдиної відповіді на питання чому це сталося не існує і досі.
Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році оприлюднив новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в будові реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених 1986 року, визнано помилковими.
В 2000-ні роки були названі наступні причини аварії:
– реактор був неправильно спроєктований і небезпечний;
– персонал не був проінформований про небезпеки;
– персонал допустив ряд помилок і ненавмисно порушив наявні інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
– вимкнення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
Сьогодні ми повинні ще раз подякувати всім, хто ціною свого здоров’я і життя приборкав полум’я «мирного атома».
В районі відповідальності ОТУ “Схід” зафіксовано 12 порушень режиму «тиші»:
– тричі російські гібридні збройні формування з мінометів 120-го та 82-го калібру обстріляли позиції Об’єднаних сил в районі Авдіївки випустивши 19 мін, а також здійснювали обстріл позицій з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;
– неподалік Павлополя, Широкиного, Старогнатівки, Опитного, Водяного російські наанці обстрілювали позиції ЗСУ з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;
– в районі Лебединського було зафіксовано вогонь з автоматичного станкового гранатомета;
– неподалік Пісок окупанти вправлялись у стрільбі зі станкового протитанкового гранатомета;
– з настанням темряви по околицях Широкиного рашисти кинули 24 міни 120 калібру;
– неподалік Водяного по позиціям захисників України було випущено аж 46 мін калібру 82мм .
У секторі відповідальності ОТУ “Північ”:
– окупаційні сили РФ біля Новоолександрівки та Попасної гатили по нашим військовим зі 120 мм мінометів, використавши 29 мін, а з гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів вели вогонь по наших позиціях поруч з Оріховим.
– по опорним пунктам ОС поруч з Кримським рашисти вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
На усі обстріли українські військові дали противнику адекватну, вмотивовану та результативну відповідь, змусивши окупантів кожного разу припиняти вогневу активність.
За даними розвідки вчора українські військові знищили 4-ох та поранили 5-ох окупантів.
Внаслідок інтенсивних ворожих обстрілів поранення отримав один наш захисник.
Сьогодні, 26 квітня, в р.в. ОТУ “Схід” рашисти вже двічі обстріляли позиції Об’єднаних сил:
– з озброєння БМП, автоматичних станкових гранатометів і великокаліберних кулеметів обстріляв наших біля Лебединського;
– зенітної установки ЗУ-23-2 по нашим захисникам гатили поруч з Широкиним.
У відповідь на порушення режиму «тиші» Об’єднані сили застосувавши чергові вогневі засоби переконали ворога припинити провокації. Під час обстрілів ніхто з наших воїнів сьогодні не постраждав.
На фото наслідки порушення режиму «тиші» і рештки того, що «прилетіло» на позиції Об’єднаних сил.
Компоновка булпап у стрілецькій зброї означає, що розташування таких елементів, як руків’я і спусковий гачок винесено перед казенною частиною ствола або простіше кажучи – перед магазином та УСМ.
На сьогоднішній день зброя, що створена за системою булпап є доволі розповсюдженою у світі за рахунок своїх особливостей. Основною перевагою цієї системи є те, що при збереженні довгого стволу можна значно зменшити загальну довжину зброї. За класикою жанру, як і всі інші схеми, ця компоновка має, як переваги так і недоліки. Перші зразки, найвідоміші проекти , плюси й мінуси, історія створення – про все це ми поговоримо у нашій статті.
Народження «молодого бульдогу»
Чому саме bullpup називається ця система компоновки і досі залишається загадкою… Відомо, що перша згадка компоновки булпап відноситься до 1957 року, коли так називався спортивний пістолет з детально пропрацьованим прикладом. У перекладі з англійської bullpup перекладається, як «бульдог-щеня» або «молодий бульдог» Деякі дослідники зброї вважають, що час створення і застосування компоновки булпап у зброї має відношення до часу створення німецької протитанкової рушниці PzB M.SS.41, на початку 40-х років ХХ-го століття.
Але це не зовсім так. Першим більш менш відомим зразком у компоновці булпап стала магазинна гвинтівка шотландського зброяра Торнейкрофта, що була запатентована у Британії у 1902 році. Ця гвинтівка створювалася з урахуванням деяких особливостей, а саме – забезпечення мінімально можливої загальної довжини зброї зі збереженням заданої довжини ствола і відповідно збереження балістичних характеристик зброї. Саме ця гвинтівка була випробувана Британською армією у декількох варіантах і була відхилена на користь відомої гвинтівки SMLE (Rifle Short, Magazine, Lee-Enfield), яка мала традиційну схему. Так що із себе представляла компоновка булпап у розрізі схеми гвинтівки Торнейкрофта? Все дуже просто і зрозуміло; коробчастий магазин ховався у приклад, а спусковий гачок з’єднувався з шепталом довгою тягою. Зброяр переніс спусковий гачок вперед так, що магазин опинився в шийці ложі, а затвор перемістив вище гребня прикладу. Що цікаво, майже одночасно з Торнейкрофтом аналогічну схему Британській армії запропонував Годсал. Головною відмінністю гвинтівки системи Годсала було те, що затвор переміщувався у гвинтівці не паралельно вісі ствола, а трохи під кутом вниз. Так само, як і гвинтівка системи Торнейкрофта гвинтівка Годсала комплектувалася інтегральним коробчастим магазином на 5 набоїв. Замикання відбувалося за рахунок поздовжньо-ковзного поворотного затвору з передніми бойовими упорами. Але і ця версія гвинтівки не знайшла підтримки і зазнала провалу. Ось таке, не зовсім райдужне і перспективне народження «молодого бульдога». Чому так сталося і чому гвинтівка Lee-Enfield була прийнята на озброєння замість двох вищевказаних гвинтівок у компоновці bullpup?
Через те, що магазин був повністю схований у шийці ложі, він став нез’ємний і був розрахований всього на 5 набоїв проти 10-ти набоїв гвинтівок Lee-Enfield. Також, зміщення затвору назад, як у гвинтівці Торнейкрофта, ускладнювало швидке перезаряджання зброї без віднімання прикладу від плеча. Ось так консервативні британські військові відкинули перші спроби поставити на озброєння компоновку bullpup, і у 1904 році прийняли на озброєння SMLE MK.1
Але на цьому розвиток компоновки булпап не закінчився. Різні збройові компанії світу підхопили «прапор» розробки і модернізації системи. Так з 1910 року було створено величезну кількість різних моделей зброї у компонуванні bullpup. На кінець 50-х років більша частина армій основних військових блоків – НАТО та ОВД переозброювались на нові системи стрілецького озброєння, і що характерно, всі вони мали традиційну компоновку. Тим не менш, роботи по створенню автоматів у компоновці булпап не припинялися, що диктувалося зростаючою механізацією військ. Розміщення піхоти у тісних бойових відсіках бронемашин та десантних гелікоптерів потребувало зменшенню габаритів зброї не втрачаючи можливості вести вогонь прямо з бойового відділення. Подібну проблему ведення вогню у тісному просторі бойових відділень складний приклад вирішував не завжди.
СРСР також були у «темі» і не дивлячись на вдалий проект доволі компактного АК, що був прийнятий на озброєння, продовжували роботи над автоматами bullpup. Саме на початку 60-х років було створено автомат ТКБ-022 та ТКБ-011, але в «серійку» вони так і не потрапили. Також, у 1965 році був запропонований булпап автомат СА-001 Констянтинова, але конструкція була визнана «радикальною» і далі експериментального зразка справа не пішла.
Подібна доля спіткала і «опонентів» СРСР. Компаніями Springfield і Colt було розроблено наступні зразки булпап зброї, як то модульний автомат SPIW 1964 року та IMP-221 (GUU-4/P) 1969 року, але успіху не мали і не випускалися.
Нова ера для булпап зброї настала у 70-х роках ХХ століття. Широкої популярності і поширення система bullpup набуває з появою австрійської автоматичної гвинтівки AUG у 1978 році.
Нова ера bullpup
Саме на кінець 70-х років ХХ-го століття припадає час популяризації та широкого розповсюдження компоновки bullpup. Саме у цей час, дві європейські армії приймають на озброєння автомати 5.56 мм компоновки булпап. Так австрійський Bundesheer отримує автомат Stg.77, який більш відомий під назвою Steyr AUG, а Збройні сили Франції отримують автомат FAMAS F1.
За рішенням прийняти на озброєння вищевказані зразки у компоновці «bullpup» стояли радикальні зміни тактичних вимог щодо піхотної гвинтівки, так як майже вся європейська піхота, на той час, стала механізованою і потрапляла на місце бойового зіткнення за рахунок бронетехніки та гелікоптерів, які мали доволі тісні умови розміщення особового складу у бойових відділеннях. Саме для таких умов компоновка bullpup підходила найбільш за все. Компанія Steyr створила модульну конструкцію. Конструкція AUG складається з взаємозамінних модулів та блоків, що дозволяє, маючи набір запчастин, «гратися» і перетворювати AUG у будь яку необхідну зброю від пістолет-кулемета до снайперської гвинтівки. Саме компанії Steyr вдалося створити найбільш вдалий варіант поєднання всіх відомих на той час розробок, що і забезпечило такий успіх проекту і широку популярність даного типу зброї.
Переваги і недоліки bullpup
У цьому розділі ми поговоримо про преваги і недоліки системи bullpup.
Традиційно спочатку розглянемо переваги. Перш за все варто відмітити компактність. Більшість сучасних військових конфліктів відбуваються у щільній забудові міст, де бої можуть проходити у приміщеннях, де компактність зброї відіграє особливу роль. Так, компоновка булпап дозволяє зменшити загальну довжину зброї і зберегти довжину ствола, що забезпечує необхідну ефективність вогню. Тому, в таких умовах компактність системи особливо цінна. Зазначимо, що дана система дозволяє зручно та ефективно вести вогонь через амбразури та з бойових машин. До того ж, варто окремо відзначити, що конструктивна особливість bullpup дозволяє легко перезаряджати зброю при веденні вогню через вузькі шпарини та амбразури бронемашин. Як ви вже помітили, у компоновки булпап майже відсутнє плече віддачі, що знижує підскакування зброї під час ведення вогню і дозволяє вести більш прицільний вогонь. Ну і варто сказати, що дана компоновка має своєрідний баланс, якщо порівнювати з класичною системою, то може здаватися, що не зручно, але до такого балансу просто необхідно звикнути. Тож, баланс залишимо на нейтральній позиції, на розсуд оператора. А тепер переходимо до недоліків, які мають вроджений характер. Отже, один з головних недоліків компоновки bullpup є близьке до обличчя розташування патронника і відповідно близькість вікна екстракції стріляних гільз. Найбільш гостро проблема стоїть щодо операторів, які ведуть вогонь з лівого плеча – гільзи летять прямо в обличчя. На більшості популярних моделей компоновки булпап проблема екстракції вирішується шляхом наявності вікон викиду гільз з обох боків зброї і можливості пере налаштування напрямку викиду гільз, під час розбирання, шляхом заміни ряду деталей затворної групи. Саме так вирішили проблему з екстракцією у таких моделях як: Steyr AUG, FAMAS та Tavor TAR-201. Додатково бажано використовувати захисні окуляри. Також, є варіант перенесення вікна викиду гільз знизу, але тоді магазин переноситься зверху або збоку, як наприклад у FN-P90. Також, суттєвих незручностей може завдати стрільцю близьке до обличчя викидання порохових газів. Ще однією проблемою може виявитися погана чутливість спускового гачка через те, що гачок кріпиться зі спусковим механізмом за допомогою довгої тяги. Ну і також, одним з недоліків можна вважати незручність використання магазинів збільшеного об’єму.
Найвідоміші зразки системи bullpup
Не дивлячись на велику кількість створених зразків компоновки bullpup ми відзначимо найпопулярніші моделі, які отримали світове визнання і популярність. І почнемо з австрійського Steyr AUG від компанії Steyr-Daimler-Puch (на сьогодні Штайер Манліхер), в Австралії випускається за ліцензією під маркою F88.
Далі у нас широковідомий французька автоматична гвинтівка FAMAS від збройової компанії MAS, також відома під неофіційною назвою «Клерон», що перекладається, як «горн». Наступний у нас пістолет-кулемет FN-P90 бельгійського виробництва компанії FN Herstal. Саме для цього зразка був створений потужний набій 5.7х28 мм SS190, що здатний пробити бронежилет, який відповідає стандартам NATO CRISAT, з дистанції 200 метрів.
Окремо відзначимо ізраїльську штурмову гвинтівку TAR-21 5,56 (Tavor Assault Rifle) що виготовляється збройовим концерном Israel Military Industries. Названо штурмову гвинтівку не просто так, а на честь гори Tavor, що згадується у Старому Завіті. З 2009 року українська компанія Форт, за ліцензією, випускає модифікації TAR-21 – Форт-221, Форт-224, Форт-222. «Цивільні» зразки компоновки булпап від компанії Форт ми розглянемо більш детально у наступній статті.
Не забули ми і про «відбійний молоток» – автоматичний дробовик Pancor Jackhummer від американської компанії Pancor Corporation, що був розроблений під 12 калібр. Однією з екстра особливих «фішок» є те, що магазин дробовика можна було використовувати, як протипіхотну міну, за умови наявності спеціального детонатора. Було випущено всього три прототипи, які поліцію та військових не зацікавили. Дробовик револьверного типу Pancor Jackhummer так і не було прийнято на озброєння поліції та армії США . У 1985 році британська армія приймає на озброєння автоматичну гвинтівку SA80. Гвинтівка SA80 активно використовувалася Британськими Збройними силами у операціях під час конфлікту у Північній Ірландії.
Майже всі перераховані зразки, окрім бойового використання, засвітилися у різних фільмах та комп’ютерних іграх, зокрема у відомій грі Counter-Strike
У наступній статті ми розглянемо «цивільні» варіанти зброї у компоновці булпап, які офіційно можна придбати в Україні.
У Чорнобильській зоні відчуження продовжується гасіння природних пожеж.
На ранок 25 квітня досі тліють пеньки, залишки деревини та торф’янику у місцях. Через які прокотився вогняний вал. За минулу добу пожежна авіація скинула 176 тон води.
Про це повідомляє УНН з посиланням на пресцентр ДСНС.
“Станом на 7 год. 25 квітня у Зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення підрозділами ДСНС надається допомога ДАЗВ у гасінні пожеж на території Луб’янського, Паришівського, Дитятківського та Денисовицького лісництв”, — йдеться у повідомленні.
Зазначається, що основні зусилля спрямовані на локалізацію 2 осередків тління пеньків, залишків деревини та торф’янику в осередках пройдених вогнем: село Крива Гора та села Рудьки – Буряківка
Залучено важку інженерну техніку ДСНС та додатково 5 шляхопрокладачів ЗСУ.
“Інженерною технікою створено 949 км мінералізованих смуг. До гасіння залучено 1 тис. 69 чоловік та 250 одиниць техніки, з них від ДСНС 1 тис. 38 чоловік особового складу та 236 одиниць техніки, у тому числі 3 літаки АН-32П та 3 вертольоти, якими 24 квітня здійснено 79 скидів – 176 т води”, — додали рятувальники.
Як вважає один з колишніх працівників лісництва, який зараз знаходиться на пенсії, причина пожеж не лише у підпалах.
Одним із завдань працівників лісгоспів за часів СРСР було формування і підтримування у належному стані просік. Вони використовувалися під час санітарних рубок хворих чи сухих дерев, запобігали поширенню вогню на великі площі під час займання лісової підстилки внаслідок потрапляння у дерево блискавки, дозволяли пожежним машинам швидко і без перешкод дістатися місця загорання.
За останні кілька десятиліть, в умовах «тотальної відсутності коштів», головна увага лісгоспів зосередилася на так званих «санітарних» порубках, які добре видно на картах гугл у вигляді світлих плям-квадратиків. Просіками і лісовими кварталами ніхто толком не займався. А зараз, ми можемо бачити, як військова техніка надолужує згаяне роками.
Інтернет-видання «Репортер» опублікувало фото російських бійців у формі Сирійської арабської армії (САА). Це фото, за інформацією видання, було розміщене в соцмережах, і «коментатори» навіть визначили, що зроблене воно нещодавно в провінції Ідліб. Перевіряти чи це дійсно так – немає жодного сенсу, бо мова піде про інший аспект.
«… зовсім поруч знаходяться бойовики, які запросто можуть відкрити вогонь, помітивши людей у такій формі. Вони не стануть займатися ідентифікацією і визначати, сирієць перед ними чи росіянин, – пише «Репортер». На думку коментаторів, одягати подібну «зеленку» в Ідлібі як мінімум небезпечно.
Звичайно, що одягати форму однієї зі сторін конфлікту, перебуваючи в зоні цього конфлікту, – це не просто небезпечно, проте все здійснюється з певною метою. Саме так і є на цьому фото, де зображені троє чоловіків в одностроях, які носять бійці Сирійської арабської армії, і двоє з цих чоловіків ще й у бронежилетах, явно не сірійці.
А от навіщо росіянам одягати форму сирійської армії – відповідь доволі проста. Вони воюють за Асада і цього навіть не намагаються приховувати.
Тому, публікуючи подібні фото, російські ЗМІ ніби «смакують» і пишаються тим, що їхні офіційні військові чи найманці-«іхтамнєти», перевдягнувшись у форму інших армій, беруть участь у міжнародних конфліктах.
«Репортер», ніби пишаючись такою «бойовою доблестю» російських «іхтамнєтів», гордо цитує слова турецьких медіа, про те, що російські військові неодноразово одягали однострої САА, щоб замаскуватись під бійців Асада і «воювали за арабів». І саме росіяни стоять за усіма фронтовими успіхами САА в Ідлібі.
У іншій фразі «Репортера» зазначається, що Туреччина, яка в сирійському конфлікті підтримує противників Асада, з росіянами воювати не хоче. Турки неодноразово під час переговорів за зачиненими дверима, порушували питання участі російських «іхтамнєтів» у бойових зіткненнях, але ті запевняють, що серед арабів САА – «іх нєт». А, як бачимо, насправді залюбки фотографуються в «арабській» формі, навіть не приховуючи свої «неарабські фізії». І ніби знущаючись і з турків, і з усієї світової громадськості, російські ЗМІ оприлюднюють такі фото, а «з метою забезпечення безпеки військових, приховують їх особи».
Генерал-лейтенант Девід Нахом заявив про намір ВПС США залишити штурмовики А-10 Thunderbolt II на службі до 2040-х років.
Про це пише ресурс Air Force Magazine.
Планується залишити сім ескадрилій штурмовиків А-10: три в діючій армії, три в Національній гвардії і один в резерві.
Крім того парк літаків наземної підтримки ВПС США може бути доповнений легкими гвинтовими літаками.
За словами Девіда Нахома А-10 залишається дуже економічним і ефективним засобом вогневої підтримки наземних підрозділів в конфліктах низької інтенсивності в умовах коли в супротивника немає сучасних засобів ППО.
Для конфліктів високої інтенсивності за умови наявності в супротивника сучасних систем ППО передбачається використовувати F-35 для надання наземним підрозділам вогневої підтримки.
ВПС США планують скоротити парк наявних штурмовиків протягом двох років на 63 одиниці. Заощаджені кошти будуть інвестовані в підтримання і модернізацію збережених семи ескадрилій А-10.
Раніше США для власних Повітряних сил розпочали модернізацію А-10 Thunderbolt II. Очікувалось, що це дозволить ефективно виконувати поставленні завдання мінімум до 2030-х років.
