Вже 7 рік в Україні йде війна. Війна, яка забирає наших чоловіків, синів, братів, батьків, друзів.Вони вертаються іншими. Частина їх назавжди залишається там. Вони ніколи вже не будуть такими, як раніше. Повернувшись, воїни борються з жахами минулого,часто, це, на жаль, одиночна боротьба. Військовий нікому не розказує про свої страхи та переживання, бо не прийнято, бо соромно. Про похід до психолога мова навіть не йде.

На щастя, час та погляди не стоять на місці. Війна дала поштовх активному створенню в Україні реабілітаційних  програм для осіб, які повернулись з місць проведення бойових дій та страждають від посттравматичного стресового розладу та супутніх симптомів.

Сьогодні ми поговоримо про програму СЕТА і бійців психологічного фронту.

 

Віднайди себе через слово

 

Поспілкувавшись з консультантами програми, можна сказати одне – це люди, які горять своєю справою, істинні її фанати. Вони щиро прагнуть допомогти тим, хто цього потребує.

Багато військових, які повернулись з місць проведення бойових дій, страждають від депресії, відчувають самотність та непорозуміння зі сторони близьких, думають, що вони тут зайві, прагнуть повернутись на війну, бо лише там відчувають себе потрібними.

На жаль, більшість наших ветеранів доволі скептично відносяться до психологів, бо вважають, що звернутись до спеціаліста – це те саме, що визнати себе недієздатним, «ненормальним», слабким.

Та це не так. Звернення до психолога – це єдиний вихід з тієї ями, в яку потрапляє більшість військових після повернення до мирного життя.

Родичі, друзі воїна повинні більш уважно придивлятись до поведінки близької людини, змін у поведінці. Це допоможе не лише уникнути проблем в подальшому, але й запобігти трагедії.

Ми поспілкувались з консультантами програми СЕТА Скляром Анатолієм Івановичем (Харків) та Грубенко Павлом В‘ячеславовичем (Київ) щодо створення та функціонування  її на теренах України.

Отже, в Україні СЕТА зародилася в 2016 році. Її роботу забезпечує проектна група Центру психосоціального супроводу НаУКМА за фінансової підтримки фонду жертв тортур USAID’s Victims of Torture Fund.

Перед початком роботи усі фахівці проходять спеціальне навчання — спочатку теоретичне, а згодом застосовують отримані знання на практиці.

На даний момент програма функціонує у Києві, Харкові та Запоріжжі.

Робота СЕТА направлена на групи осіб, які стикнулись з сильним стресом, зокрема активна робота йде із військовими, які повернулись з АТО.

СЕТА розроблена в рамках когнітивно-поведінкового підходу і складається з двох етапів: тестування та, власне, бесіди з консультантом, кількість яких коливається від 5 (коротка СЕТА) до 12 (довга СЕТА) з частотою один раз на тиждень. Під час першої бесіди, яка триває близько години, консультант разом з клієнтом визначають причину його стану і узгоджують індивідуальну програму роботи.

Суть зустрічей – віднайти корінь проблеми та побороти її. Після кожної бесіди проводиться опитування, яке допомагає визначити, наскільки вдало програма впливає на клієнта.

СЕТА створена спеціально для вирішення психологічних проблем, викликаних стресом і в більшості випадків призводить до швидкого поліпшення стану без використання медикаментів або необхідності звертатися до психіатра. В першу чергу, вона спрямована на ветеранів АТО і переселенців зі сходу України.

Участь у програмі безкоштовна, добровільна та абсолютно анонімна.

На даний момент кваліфіковану допомогу отримала 361 особа, серед них і військовослужбовці, які повернулись з АТО.

 

Психологічні обійми для усіх, хто цього потребує

 

Завдяки активній роботі СМІ та інформаційних каналів, наші ветерани мають все більше шансів скористатись допомогою програм психологічної  реабілітації. Звернутись до психолога після перенесення сильного стресу – це нормально – на цьому наголошують консультанти програми СЕТА. Тут немає чого соромитись. Це не прояв слабкості, це – вияв самосвідомості і обізнаності. Світ не стоїть на місці, і нарешті, психологів перестають сприймати як лікарів для божевільних. Психолог – це людина, яка дозволить вам подивитись на проблему під іншим кутом.

На щастя, все більше військових приходять у центри психологічної реабілітації, а це означає, що вони існують не просто так. Вони підтримують і допомагають усім, хто  їх відвідує.

 

Сподіваємось, з часом такі центри зможуть «обійняти» усю країну. Наснаги, сили та натхнення тим, хто допомагає нашим ветеранам повернусь з емоційного поля бою цілими та неушкодженими. Адже, слова: «Я знайшов собі ще одного друга в житті» від вдячного клієнта – це найвища нагорода їхньої праці.

 

Марія Сімоніченко

Ви ніколи не задумувались над терміном «російський гумконвой»? Якщо гуманітарний, то ніяк не конвой, а допомога. А якщо російський, то явно негуманітарний, а саме «гумконвой».

24-27 квітня в інтернеті почали розганяти версію про «російський гумконвой для Києво-Печерскої Лаври». Залишимо те, скільки мешканців Лаври захворіло – нехай поправляються.

Звернемо увагу на фото аварії, на одній із доріг РФ. Просто «російський гумконвой» потрапив у аварію. Скоріше за все, він «йшов на допомогу народу Донбасу». Як можна побачити на фото розсипались гречка, цукор, памперси. Ви десь на фото побачили ящики з боєприпасами? Та ні, то російські військові «гуманісти» так перевозяться ялинкові прикраси влітку, а ще антисептики та захисні пов’язки на обличчя для «своїх наукраінє».

 

26 квітня, прес-служба компанії General Atomics повідомила про те, що Командування спеціальних операцій США (SOCOM) прийняло на озброєння перший апарат типу Dry Combat Submersible (DCS). Він має модульну літієво-іонну батарею.

У 2016 році компанія Lockheed Martin повідомила про підписання контракту з Командуванням спеціальних операцій США (SOCOM) на будівництво трьох «сухих» пілотованих підводних апаратів Dry Combat Submersibles (DCS). Тепер стало відомо про те, що перший з них прийнято на озброєння.

Як повідомила General Atomics, 21 квітня командуванню спецоперацій передали перший із замовлених раніше транспортувальників бойових плавців DCS. Апарат має модульну літієво-іонну батарею типу Lithium-ion Fault Tolerant (LiFT). Її розробило і виготовило GA-EMS – підрозділ General Atomics.

Йдеться про перше відоме використання акумуляторних батарей такого типу в якості основних на американських підводних системах.

 

Майже всі характеристики нових підводних апаратів компанія Lockheed Martin і Командування спеціальних операцій США тримають в таємниці. Відомо, що DCS будуть важити більше 30 т, з їхньою допомогою спецпризначенці зможуть добиратися до надводних або підводних цілей, або ж десантуватися на берег, а по завершенні місії повертатися на базу. Згідно з контрактом, компанія Lockheed Martin повинна буде поставити спецпризначенцям три пілотованих підводних апарати протягом 5 років. Сума угоди склала $166 млн.

За даними порталу navalnews.com, довжина DCS становить 12 м, ширина – 2 м. Dry Combat Submersible вміщує двох членів екіпажу і вісім плавців. Повна підводна водотоннажність DCS становить 30 тонн. Апарат може перебувати під водою до 24 годин і має граничну глибину занурення 100 метрів, дальність ходу на одному заряді акумулятора – понад 25 миль (46 км). Апарат зможе базуватися на борту як надводних кораблів, так і підводних човнів.

Заступник секретаря РНБО України генерал-майор Сергій Кривонос розповів кореспонденту АрміяInform про те, що територіальна оборона потрібна кожному з нас і нам усім!!!: «Територіальна оборона — це захист наших домівок, батьків, дружин, дітей. Захист Батьківщини — справа рук її громадян… Рівень підготовки воїна тероборони має бути не нижчим, ніж у солдата на передовій», стверджує Сергій Кривонос.

Після шести років неоголошеної, так званої гібридної, війни Росії проти України нарешті багато хто зрозумів, що від деяких споконвічних стереотипів прийшов час відмовлятися. Скажімо, від негативного сприйняття відомого прислів’я «Моя хата скраю». Адже насправді воно звучить так: «Моя хата скраю — першим ворога стрічаю!» І з’явилося це прислів’я ще за набігів на українські землі всіляких тодішніх «братів», для котрих своєрідними ВОПами ставали вже перші на їхньому шляху хати.

Минув час. Змінилися способи ведення війни. Нікого вже нині не дивують такі розхожі поняття, як «інформаційна війна», «кібервійна». Військові спеціалісти сперечаються щодо того, які методи ведення бойових дій на лінії фронту, які війська і зброя для цього потрібні. Безумовно, це дуже важливі питання. Водночас ми не маємо права забувати про питання територіальної оборони, протистояння ворогу в тилу.

— Ми маємо сильного і підступного північного сусіда, у якого великі імперські амбіції загарбника. Свої частини спецназу загарбник може застосувати для того, щоб взяти нас зненацька тут, у наших затишних домівках. Знаючи, що ворог підступний, що існує чимала кількість прибічників «рускава міра», ми маємо бути готовими в будь-який момент захистити наші домівки. Врятувати себе можемо лише ми самі і ніхто інший!!! Ось для чого нам потрібна територіальна оборона! — емоційно розповідає генерал-майор Сергій Кривонос.

До анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі в Україні діяло Положення про територіальну оборону, про яке можна сказати лише одне: ні розуму, ні серцю. Положення було, а оборони — ні.

Проблемою побудови надійної територіальної оборони за найкращими світовими зразками в Україні вже певний час активно переймається заступник секретаря РНБО України генерал-майор Сергій Кривонос — заслужено шанований військовик, бойовий генерал, котрий багато років присвятив службі в розвідці і частинах спеціального призначення.

— На початок війни ми мали велику кількість патріотично налаштованих, мотивованих людей, — згадує він, — але попередньою промосковською владою була фактично знищена українська армія. Не було ж нічого — ні сучасної зброї, навіть одягу. П’ята колона «відпрацювала» російські рублі на відмінно. І якби громадяни не самоорганізувалися, то невідомо, чий би прапор нині майорів над Верховною Радою. Яскравий приклад — Сватове. Коли там з’явилися «зелені чоловічки», мешканці турнули їх за допомогою звичайної мисливської зброї. За положеннями законопроєкту, воїну тероборони дозволено зброю тримати вдома.

За словами Сергія Кривоноса, новий законопроєкт про територіальну оборону внесено на розгляд парламенту, але в депутатів руки до нього все ніяк не дійдуть.

— Новий закон дасть чітке розуміння, у кого які завдання, функції, зобов’язання, починаючи від керівництва держави, органів центральної та місцевої влади, територіальних громад і закінчуючи останнім членом тер оборони, де б він не перебував. Ми вже провели величезну кількість нарад із профільним парламентським комітетом і маємо їхню підтримку. До роботи над створенням законопроєкту було залучено багато людей, серед яких і професійні військові, експерти, юристи. На фініш вийшли з командою людей, які мають сильну мотивацію, це — учасники війни на Донбасі. Наразі вони беруть участь у створенні тероборони на території нашої країни, — розповів Сергій Кривонос.

За словами співрозмовника, оновлена тероборона означає, що в областях відтепер може бути не одна бригада ТрО. Наприклад, у Києві можуть бути створені дві окремі бригади на лівому і правому березі. Також у тероборону можуть йти служити й жінки.

Підготовка таких бригад — окрема тема. Готуватися підрозділи мають постійно. Сергій Кривонос навів приклад Естонії. У них щочетверга проводять День захисника Естонії. У кожному повіті свій тир і хороша база для підготовки, де і займаються підрозділи. Для цього в країні були виділені і виділяються значні кошти. Такі тири можна побудувати, або відновити ті, що існували раніше, але нині занедбані. Тим більше, що за попередніми розрахунками, для цього не потрібно великих капіталовкладень. Але вміння стріляти — це лише п’ять відсотків у підготовці. Для якісного вишколу потрібно створювати міжтериторіальні центри підготовки.

В Естонію щорічно на навчання тероборони приїздять групи спецпризначенців з різних країн світу, котрим дають певні завдання. Так ось, за результатами цих навчань виконують завдання лише 20–25 відсотків цих груп.

Як мотивувати людей іти в підрозділи тероборони? Наші фахівці вивчали досвід США, Канади, Польщі, прибалтійських країн. У центрах підготовки воїнів тероборони у цих країнах передбачено, щоб люди здобували професії подвійного призначення. Як водії, техніки, кухарі, так і фахівці галузі ІТ, яких також планують залучати. Досвід передових країн показує, що фахівців з комунікацій та інформатизації не завжди можна зацікавити йти служити в армію, адже приватні компанії пропонують їм заробітну плату в рази більшу. Тому їхній потенціал використовують, залучаючи на службу в ТрО.

За словами Сергія Кривоноса, «…за положеннями законопроєкту, член територіальної оборони під час складання певних заліків може користуватися зброєю та тримати її вдома. Це не означає, що всі вже наступного дня після ухвалення закону почнуть отримувати зброю. Людину треба підготувати і фізично, і морально.

– Новий закон давно на часі. Він потрібен, щоб військові і цивільні адміністрації могли розмовляти однією мовою. Знали, хто за що відповідає, бо нині це якась Вавилонська вежа, – каже генерал.

Що ж таке територіальна оборона в її оптимальному вигляді? Це комплекс загальнодержавних, воєнних та спеціальних заходів, що застосовують під час загрози або відбиття агресії з метою охорони та захисту державного кордону від посягань ззовні, забезпечення умов для надійного функціонування державних органів, мобілізаційного та оперативного розгортання військ, охорони важливих об’єктів і комунікацій, боротьби з диверсійно-розвідувальними силами та іншими озброєними формуваннями агресора на території країни, антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями, а також радіаційного, хімічного, біологічного захисту військ і населення від наслідків аварій на атомних електростанціях, об’єктах, небезпечних у хімічному сенсі, та підтримання режиму воєнного стану.

У мирні часи війська територіальної оборони можуть використовувати для допомоги населенню в умовах природних або техногенних катастроф, наприклад, вони можуть бути залучені до гасіння пожеж, які нещодавно хвилею пройшли по Україні. А також, коли йдеться про допомогу правоохоронним органам в умовах масових заворушень або терористичних актів, як це, наприклад, передбачено концепцією створення військ територіальної оборони в Польщі.

— Нам не треба по-новому конструювати велосипед. Досить перейняти європейський досвід, — переконаний Сергій Кривонос. — Наприклад, у Німеччині діють Регіональні сили охорони і підтримки, У Литві — Добровольчі сили національної оборони, у Данії — Сили захисту батьківщини. А у Таїланді взагалі — Студенти територіальної оборони!

До речі, в Естонії щорічно відбуваються навчання територіальної оборони. Туди спеціально приїздять групи спецпризначенців із різних країн світу, котрим дають певні завдання. Так ось, за результатами цих навчань, виконують завдання лише 20–25 відсотків цих груп. Інші «знешкоджує» територіальна оборона. Адже люди чудово знають свою місцевість, одне одного.

— Територіальна оборона потрібна нашим військам, якщо у важких боях доведеться відступати! Потрібно буде стримувати просування ворога, а для цього ми маємо бути умілими і злагодженими бойовими підрозділами, ми повинні зуміти прикрити всі фланги і тили… адже далі… а далі наші домівки, наші сім’ї, яких ми захищатимемо до останнього подиху, — переконаний генерал-майор Сергій Кривонос.

Коли ворог іде на нашу землю, ми не маємо кидатися на ворожі танкові колони з автоматом і сидіти під зосередженим вогнем артилерії в окопах, а повинні мінувати дороги, влаштовувати засідки, знищувати колони з постачанням, знищувати їхніх офіцерів. Для цього рівень підготовки бійця ТрО має бути не нижчим, ніж у воїна на передовій, а навички ще більш різнобічними. Для цього потрібно багато спільно тренуватися. Головне, цим питанням мають займатися справжні патріоти та військові професіонали.

 

За матеріалами АрміяInform

Служба безпеки України затримала двох учасників терористичної групи Валерія Бергмана на прізвисько «Німець», причетної до низки диверсійних актів.

Про це повідомляє пресслужба СБУ.

 

«У 2014 році група «Німця» захопила на шахті ім. Мельникова 1,2 тони амоніту (вибухової речовини). Терористи використали її для підриву чотирьох мостів у районі н.п. Закотне та Сіверськ Донецької області, 2 мостів у містах Лисичанськ та Рубіжне на Луганщині, ще два мости у Лисичанську були заміновані», – повідомили в СБУ.

У ході спецоперації 08 вересня 2019 року співробітники СБУ та Нацполіції затримали Бергмана у районі Лисичанська.

«Під час слідчих дій правоохоронці отримали від «Німця» детальну  інформацію про вчинені групою злочини, розташування схронів з вибухівкою та засобами ураження, що призначалися для скоєння диверсій, а також відомості про інших учасників очолюваної ним терористичної групи», – додали у пресслужбі.

В березні та квітні у Лисичанську та Костянтинівці в результаті оперативники СБУ затримали двох активних учасників «групи Бергмана», які визнали свою провину у скоєнні терористичних актів. Наразі обом бойовикам повідомлено про підозру та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Триває досудове слідство.

Шість років тому, коли на Схід України ступила нога російського окупанта, прості донеччани гідно відповідали та захищали свою Малу Батьківщину. Навесні 2014 року в Донецьку відбувся не один проукраїнський мітинг. Люди, що виходили на вулиці, намагались показати всьому світові, що «Донецьк – це Україна!», і що він не хоче в «Новоросію».

28 квітня 2014-го відбувся останній проукраїнський мітинг «За єдину Україну», який завершився грандіозним кривавим побоїщем. Пригадаємо, що відбувалося в ті дні на вулицях Донецька та що означають для історії України ті два місяці стримування російської навали.

 

Говорячи про події в Донецьку шість років тому, варто розуміти, в яких умовах перебували люди. Щодня на місцевому донбаському телебаченні транслювали заклики не ходити на мітинги, бо там убиватимуть. Незважаючи на це, люди все одно свідомо збирались.

Найперше зібрання тих, хто не хотів у «Новоросію», Росію чи ще кудись, відбулося 04 березня 2014 року під Покровською церквою. Там лунали заклики вийти 05 березня на головну площу міста. І наступного дня зібралося більш як 10 тисяч людей. Абсолютно спокійні, мирні люди вийшли показати, що Донецьк — це Україна і тут нормальні, адекватні люди, які розмовляють різними мовами, але люблять Україну.

Саме тоді був розгорнутий великий український прапор, який принесли ультрас ФК «Шахтар». І в той прапор полетіли яйця, каміння, пляшки, петарди, лайка. Відбулась історична подія: перший найбільший мітинг і останній мирний у Донецьку.

13 березня 2014 року відбувся найкривавіший мітинг, на якому загинув, посмертно нагороджений званням  Герой України, Дмитро Чернявський.

17 квітня 2014 року пройшов мітинг «З молитвою, за Україну». Було багато ще і зірваних росіянами акцій.

Взагалі, якщо порівнювати ті зібрання в Донецьку, то акції проукраїнськи налаштованих людей були значно масштабнішими, аніж штучно створені проросійські мітинги.

28 квітня 2014 року нині вважається датою, коли в Донецьку відбувся останній до теперішнього моменту історії цього міста патріотичний мітинг.

Після виконання гімну України колона вирушила від стадіону по вулиці Артема в напрямку торговельного центру «Донецьк-сіті». Люди, що дивилися на ходу з вікон, вітали марш прапорами і вигуками «Слава Україні!»

Під час виконання пісні «Воины света» в натовпі запалили файєри. Та пісню доспівати не вдалося. Із криками «Росія» на учасників двохтисячного маршу «За єдину Україну» напали люди в камуфляжі, озброєні бітами, газовими балончиками, ціпками, травматичними пістолетами та ножами. У натовп летіли петарди й каміння. У якийсь момент пролунав вибух: то була світлошумова граната.

 

У результаті 15 осіб дістали важкі травми, 5 осіб зникли безвісти. Чимало побитих людей навіть не зверталися за медичною допомогою.

Попри те, що агресія сепаратистських банд була передбачувана, міліція Донецька, а її було того вечора чимало, майже не втручалася в події й не запобігла насиллю.

 

Ті два місяці, березень-квітень 2014 року, впродовж яких Донеччина стримувала російську навалу, остаточно знищили радянський мем про Донбас совковий, пролетарський і проросійський.

 

Сьогодні, коли говоримо про майбутнє Донбасу, маємо повертатись до тих сторінок 2014-го та саме тих бажань людей, які, попри агресивні російські придушення, виходили на вулиці, аби сказати, що «Донбас — це Україна!».