Папери знищують українську армію – стверджує офіцер

УПА, або «Українська паперова армія» – значення цього армійського жарту добре розуміють ті, хто служив в останні роки у Збройних Силах і займав хоч якусь посаду, пов’язану з особовим складом. Та й не тільки вони.

 

У ЗСУ АТЕЇСТИ НЕ СЛУЖАТЬ!

 

Нещодавно прочитав повідомлення пресслужби Міноборони, в якому надається інформація про релігійний склад Збройних сил України, і яке поширили засоби масової інформації. З нього українці дізналися про те, що «за результатами анкетування» 70% військовослужбовців вважають себе вірянами Православної церкви України, 10% – Української Православної церкви (МП), 7% – Української Греко-Католицької церкви, 4% – Римо-Католицької церкви в Україні, 2% ідентифікують себе протестантами, 2% сповідують іслам, а решта 5% є прихильниками інших релігій.

 

Якщо скласти усі ці відсотки, то виходить рівно 100%, тобто в ЗСУ немає жодного невіруючого! Долучаюся до коментаря Олександра Кірсанова на сторінці Міноборони у Фейсбуці під цим повідомленням: «А де ж атеїсти? Якась дивна статистика!»

 

Уявив собі це анкетування, яке проводилося в усій армії напередодні Різдва з метою визначити її релігійний склад: в окопах ВОПів на передовій, у наметах на полігонах, у відрядженнях, у шпиталях… Мабуть, навіть тим військовим, що перебували у відпустках надсилали анкети з проханням назвати свою релігійну конфесію. А потім усе це складали, аналізували, рахували та узагальнену інформацію надіслали до Міноборони, яку й оприлюднила пресслужба міністерства 6-го січня…

 

ЧИ МОЖНА ЗНАТИ ВСЕ? ТА Й ЧИ ТРЕБА?

 

Намагаючись уявити весь цей процес відчув легке «дежавю» і одразу згадав про власний досвід проведення подібних «анкетувань». Це був самий початок розбудови УПА («Української паперової армії»), коли після запеклих боїв 2014-2015 років в нашу армію поступово, але наполегливо стали повертати призабуті за два роки вимоги про складання планів, ведення книг, журналів, конспектів, надання нікому не потрібних донесень … Хвиля паперової роботи, яка не стільки допомагала, скільки відволікала військових від виконання своїх службових обов’язків, почала тоді невблаганно накатувати на війська від вищих штабів та органів військового управління.

 

У січні 2016 року до моєї військової частини надійшло одне з таких розпоряджень – терміново скласти та подати «соціальний паспорт» частини. Строк на виконання – доба. Що являв собою цей «паспорт»? Електронна таблиця зі 170 граф та 8 колонок, у яку треба було «вбити» безліч даних по усім категоріям військовослужбовців. А їх тоді в частині було понад тисячу! І якщо графи щодо укомплектованості штату частини особовим складом, національного складу, статі, освіти, середнього віку по усім категоріям військовослужбовців ще можна було знайти та якось вирахувати по наявнім у стройовій частині документам, то деякі графи у таблиці викликали здивування і далеко не кожний зміг би надати на них чітку відповідь. Наприклад, треба було виявити та порахувати скільки одружених, неодружених, розлучених, тих що перебувають у цивільному шлюбі, та скільки кожна з цих категорій мають дітей і з ким ці діти проживають… Добре, що хоч про коханок питань не було. А ще – скільки перебуває у декретній відпустці, скільки обрані депутатами та до яких рад, хто та де на той час навчався? І все це по кожній категорії військовослужбовців з відокремленням мобілізованих!

 

Цілий розділ у паспорті був присвячений «стану вирішення житлового питання» (це при тому, що у нашій військовій частині навіть місця постійної дислокації на той час ще не було – лише базовий табір). Треба було порахувати по усім категоріям скільки проживає у власних квартирах, і серед них скільки за нормою нижче встановленого рівня, скільки у службових квартирах, у гуртожитках, у переобладнаних тимчасових приміщеннях, у батьків чи родичів, та скільки піднаймають квартири? Окремо у таблиці стояли питання щодо кількості «проживаючих у відриві від сімей» (військова частина у повному складі перебувала в зоні АТО) та тих що потребують забезпечення службовим житлом, щодо кількості тих що перебувають на квартирному обліку з розбивкою за категоріями та строками, щодо пільгової черги та багато чого іншого. От чого не було у графах «паспорту», так це питання щодо кількості тих що проживають у наметах …

 

А ще у десятках граф там містилися питаннями щодо пільгових категорій серед військовослужбовців, їх переміщення по службі, пенсійного забезпечення та працевлаштування дружин, у тому числі причин їх не працевлаштування… І насамкінець вимагалася інформація про кредитні зобов’язання і знову ж по усім категоріям військовослужбовців, а саме: скільки виплачують кредити, які складають більше розміру річного грошового забезпечення, скільки менше цього розміру, скільки терміном до 3-х, до 5-ти, більше 5-ти років? Щоб не продовжувати далі поясню, що мав записати у цю таблицю більше тисячі цифр! А серед них з півсотні щодо кількості віруючих офіцерів, сержантів та солдат, окремо мобілізованих за кожною категорією з розбивкою по конфесіях.

 

 

ЩО РОБИТИ?

 

Уявив, як можна задавати солдату в окопі на передовій позиції усі ці дивні питання та що він на них може відповісти? Чи може пошле (майже усі були мобілізовані)? Та як ставити таке завдання командирам підрозділів, особливо командиру ротної тактичної групи, яка в той час обороняла позиції напроти Донецького аеропорту? Начебто у нього були й більш важливі справи…

 

Зважаючи, що у списках частини тоді перебувало понад тисячу військовослужбовців, оцінив обсяг роботи по реальному опитуванню чи анкетуванню щонайменше у тиждень, якщо рахувати та опитувати буде група хоча б із трьох соціологів, яких не було. У такій ситуації прийняв єдине можливе і правильне рішення – через 40 хвилин таблиця була заповнена так, щоб цифри більш-менш відповідали дійсності. Перевірив щоб усі графи та колонки «били» уздовж і поперек та зайнявся більш важливими справами, а вранці відправив донесення з «соціальним паспортом» до вищого штабу. Той зібрав «паспорти» з підлеглих частин і направив ще «вище»…

 

Таким чином завдання було виконано у строк і при цьому нікому не створено жодних проблем. Гадаю, що приблизно так само тоді зробили у більшості військових частинах. Управління морально-психологічного забезпечення оперативних командувань, Сухопутних військ, Генштабу та Міноборони мали бути задоволені – тепер вони знали про підлеглий особовий склад майже усе хоч і у загальних цифрах. Але це свідчило про їх наполегливу і професійну роботу по підвищенню морально-психологічного стану військ і вони могли довести, що «тримають руку на пульсі» військ!

 

До речі, наступні три роки доводилося заповнювати «соціальний паспорт» маленького військового закладу з кількістю особового складу у 15 осіб. Аналізував і надавав вже реальну інформацію, хоча й витрачав на це цілий день. То виходить, що обробити та заповнити дані за тисячу військовослужбовців у 2016-му мені тижня, напевно, й не вистачило б!

 

 

СИСТЕМУ НЕ ЗЛАМАТИ!

 

І такий «соціальний паспорт» потрібно було надсилати донесенням кожні пів року – на 1-е січня та 1-е липня. Причому у двох різних варіантах – на мирний час та на особливий період. Це у військах роблять і досі. Отже, повертаючись до інформації пресслужби Міноборони про релігійний склад ЗСУ, з великою долею вірогідності можна припустити, що ніхто з бланками анкет за бійцями по окопах не бігав та у шпиталях про їх віросповідання не допитувався, що не може не радувати, адже так і налякати хворого можна. А дані просто взяли із цих самих «соціальних паспортів» військових частин. Наскільки вони реальні? А хто це може перевірити? І головне – навіщо? Як і більшість інших даних у «соціальних паспортах».

 

Шкода лише, що сотні офіцерів ЗСУ безглуздо витрачають свій час на їх складання. Та якби тільки на них. Схожих донесень та звітів у ЗСУ десятки, якщо не сотні. А на додаток до них щоденно у кожну військову частину надходять десятки розпоряджень вищих командирів та начальників, в кожному з котрих вимагають «проаналізувати», «узагальнити», «провести», «скласти план», а закінчуються усі вони схоже: «доповісти до…», «надати звітні матеріали», «надіслати фото, копії …». Кожне таке розпорядження об’ємом від одного до десятків, а буває й сотень аркушів тексту, з багатьма вимогами, завданнями та жорсткими строками виконання. Адже кожен начальник у вищому штабі хоче показати свою роботу перед ще вищим начальником, от і готує всілякі розпорядження по напрямку за який відповідає. Хто більше їх вигадає – той і є кращим, вимогливішим, заслуговує на підвищення та заохочення… Одним словом показуха та імітація кипучої діяльності – все як у звичайній бюрократичній системі.

 

А штабів, командувань та інших органів військового управління за останні роки у ЗСУ побільшало. От і сидить командир частини годинами над тим, щоб усі ці розпорядження та накази прочитати, усвідомити та накласти на них резолюцію – кому з підлеглих і що конкретно виконувати, а головне – хто має підготувати доповіді та звіти про виконання усіх цих забаганок, тобто вказівок старших начальників. Тут головне не пропустити строки доповіді. Робота у частині «кипить», строки зазвичай «до ранку», іноді вчорашнього, нудьгувати часу нема, нерви на межі – постійний аврал, а не служба. І купа планів, конспектів та інших звітних матеріалів, які нема куди складати, і за якими не залишається часу на живе спілкування з людьми. Добре, якщо хоч папером та оргтехнікою вся ця метушня забезпечується, що у військах буває вкрай рідко. Інакше – викручуйся як можеш. Бо в армії служать лише ті, хто «шукає шляхи виконання поставлених завдань», а не ті, «хто може лише пояснювати причини їх невиконання». Якою б дурнею ці завдання не виглядали. У цьому сила нашої армії та запорука збереження її традицій. І в цьому її слабкість. Адже багато хто з досвідчених військових професіоналів звільнились саме через перетворення української армії на УПА, через засилля показухи та бюрократизму. Попри численні спроби міністрів оборони здолати армійський бюрократизм на наслідки «совка» нікому з них цю систему зламати поки не вдалося!

 

Віктор КРУК, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

 

Нагадуємо: на нашому порталі постійно публікуються матеріали щодо прав та пільг військовослужбовців, ветеранів війни та проблем сучасної армії. Зокрема, щодо можливих змін у пенсійному забезпеченні військовослужбовців