Польський комітет географічних назв офіційно вирішив перейменувати Калінінград в Кролевець. Також відомство рекомендує назвати і область – Кролевецька.
“Факт присвоєння великому місту поблизу польських кордонів імені Калініна, злочинця, відповідального, серед іншого, за ухвалення рішення про масове вбивство поляків (Катинський розстріл), має у Польщі емоційний, негативний характер”, – йдеться у повідомленні.
Там додали, що події, пов’язані з вторгненням Росії в Україну, а також нав’язуванням так званого “руZZково міра”, ведення росією інформаційної війни змушують інакше поглянути і на питання нав’язаних назв, тому що це не схвалює в Польщі.
Рашисти репетували про те, як Польща має намір окупувати Україну, аж раптом виявляється, що Калінінград “повертається до рідної гавані”.
Триває 440 доба війни. Противник зосереджує основні зусилля на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках – здійснив 46 атак. Найзапекліші бої тривають за міста Бахмут та Мар’їнка, інформує пресслужба ГШ ЗСУ.
На Куп’янському напрямку противник намагався покращити тактичне положення, вів наступальні дії поблизу населених пунктів Масютівка та Стельмахівка, успіху не мав.
На Лиманському напрямку ворог вів безуспішні наступальні дії в районі Білогорівки.
На Бахмутському напрямку противник продовжує вести наступ. Протягом минулої доби вів безуспішні наступальні дії у місті Бахмут, а також у напрямку населених пунктів Іванівське та Ступочки.
Повідомлення Пригожина про втечу 72-ї окремої мотострілецької бригади зс рф з-під Бахмута та «500 трупів» росіян, які там залишились — відповідає дійсності. За дві доби атакувальних дій на Південно-Західних околицях міста, штурмовики 3 ОШБр у складі тактичної групи «Азов» ліквідували 64 окупанта, декілька складів з БК ворога, міномети та кілька БМП.
На Мар’їнському напрямку підрозділи сил оборони відбили численні атаки противника в районі міста Мар’їнка.
Дещо інша ситуація склалась у Великій Білозерці. Минулого тижня більшість колаборантів залишили населений пункт на власних транспортних засобах у напрямку Криму.
Авіація Сил оборони за минулу добу завдала 8 ударів по районах зосередження особового складу та військової техніки противника, а також 2 ударів по зенітно-ракетних комплексах.
Минулої доби наші захисники збили 6 ворожих БпЛА різних типів, 3 із них – типу “Шахед”.
Підрозділи ракетних військ і артилерії уразили пункт управління, 4 райони зосередження живої сили, 2 артилерійських підрозділи на вогневій позиції та станцію радіоелектронної боротьби противника.
На територію «Гомельського радіозаводу» прибула група іранських інженерів. Організаторами цієї поїздки стали співробітники російської ФСБ та білоруського КДБ. Вони обговорювали можливість виробництва дронів-мопедів Shahed в Білорусії.
Саморобні БПЛА на фронті не менш ефективні, ніж Switchblade та Shahed, інформує NYT з посиланням на українських військових. Головна перевага “споживчих БПЛА”, перероблених під скидання гранат, – їх дистанційне керування операторами.
Rheinmetall хоче виробляти в Україні танки, системи ППО та боєприпаси, – повідомив генеральний директор виробника.
Українці привітали братів-сусідів з Днем Перемоги. «Перемогли фашизм, переможемо рашизм», – з таким тестом на кордоні з Білоруссю з’явилися бігборди-звернення українців до білорусів. Спеціально для білоруських прикордонників святково лунає український гімн. Такі інсталяції виставлені в шести колишніх пунктах прикордонної пропуску.
Тим часом з білоруського боку вивісили банер “Білорусь пам’ятає”… Що саме Білорусь пам’ятає – невідомо, бо самопрголошений президент реально продав країну кремлівським маразматикам.
На російько-естонському кордоні , в Івангороді, встановили величезний екран, спрямований у бік естонського міста Нарва. Рашисти вирішили долучити естонців до святкування на росії 9 травня. В Естонії відповіли тим же – розмістили на стіні нарвського замку плакат із зображенням путіна, на якому написано, що президент рфії є військовим злочинцем.
В загниваючих (з точки зору рашистських пропагандистів) Німеччині та Іспанії, екс-громадяни країни-переможниці, які втекли з неї в переможену країну, розмахували червоними та акваврешовими ганчірками. Серед цього розмаїття знайшовся і один патріот із “динири”.
Але найкреативніше відзначили День Побєди в селі Юлдус, Шадринського району, Курганської області. Посеред села, яке майже повністю вигоріло під час пожежі, переможно майорить “Прапор Перемоги” (на першому фото).
Сьогодні, 09 травня 2023 року в Москві на Красной Площі у Москві відбувся найганебніший за всі роки існування Російської Федерації “Парад Побєди”. Одним із перших до Москви примчав самопроголошений президент Аляксандр Григоравіч Лукашенко. В гості до військово злочинця – президента рф путіна завітало аж сім почесних гостей – лідери Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану, Вірменії, Білорусі та Туркменістану. Цього року вирішив завітати до Москви саме на День Побєди “із робочим візитом” і Нікол Пашинян.
Варто нагадати, що в 2022 році на 09 травня у Москві не було жодного іноземного лідера.
Аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) зазначають, що візит президента Казахстану Касим-Жомарт Токаєва, президента Киргизстану Садира Жапарова, президента Узбекистану Шавката Мірзієєва та президента Таджикистану Емомалі Рахмона були підтверджені в останній момент – 08 травня. Причому, Емомалі Рахмон навіть оголосив про наміри святкувати 09 травня у своїй столиці – Душанбе, але чомусь поспіхом телепортувався до Москви. Теж саме відбулось і з президентом Туркменістану Сердара Бердимухамедовим.
Зважаючи на оперативність, з яким представники Середньоазійських республік опинилися в столиці рфії, складається враження, що їм хтось дав гарного стусана. Путін на таке сьогодні неспроможний. Залишається тільки Сі Цзіньпін…
Під час Параду на Красній Площі бункерний пацюк сидів між двома розцяцькованими дідусями, жоден з яких не воював проти нацистів та фашистів в роки Другої Світової війни. Один у складі НКВС боровся з націоналістичним підпіллям в Україні, другий – брав участь у придушенні “Празької весни” в Чехословаччині.Видання “Агенство”.
Сьогоднішній “Парад Побєди” у Москві став найганебнішим і найкоротшим за останні 20 років – він тривав всього 45 хвилин. За підрахунками OSINT-аналітиків, на Червоній площі в Москві кількість техніки порівняно з 2021 роком скоротилася більше ніж в 4 рази: цього року про Площі проїхала лише 51 машина, а у 2021 – 197 одиниць військової техніки.
Велика частина присутніх на параді військових – це курсанти військових училищ та казацькі війська. З танків був лише один музейний Т-34. Де догоряє решта аналоговнєтной техніки другої армії Світу всім добре відомо.
Як заведено на болоті товаріщєм Сталіним, Путін видав присутнім свою супераналітичну промову. Перший злочинць міжнародного рівня заявив, що “сьогодні цивілізація знову перебуває на вирішальному рубежі, а проти Росії розв’язана “справжня війна”. Мета противників, і тут немає нічого нового, домогтися розпаду та знищення нашої країни”. Він вкотре запевнив громадян рфії, що рашисти дадуть відсіч “міжнародному тероризму” та “захистять” мешканців Дамбасу.
Путін, звичайно ж, згадав про “русофобію” та заявив, що саме Захід “провокує конфлікти та перевороти, знищує традиційні цінності, щоб і надалі диктувати свої правила, а по суті – систему пограбування та насильства”, а “український нарот став заручником державного перевороту та Київ став заручником державного перевороту та розмінною монетою в руках Заходу.”.
Після завершення “пабєда-шоу” путна (чи його двійника) та головних гостей російської столиці трохи налякала несподівана “бавовна”. Що то було – важко сказати, але великі гості аж ні трохи не перелякалися. Рашистські пропагандистські ЗСІ стверджують, що “на підльоті до Москви доблесна російська ППО збила пару безпілотників”.
Далі Аляксандру Григоравічу Лукашенку стало “трохи зле” і він, у супроводі швидкої, поїхав у аеропорт та швиденько полетів додому.
А почесні гості, за одним столом із військовим злочинцем, трохи відсвяткували День Побєди. На цьому все і скінчилось.
Досить знаково, що Сі Цзіньпін так і не привітав путіна з Днем Побєди 9 травня, повідомило Укрінформ. Дуже важливий сигнал, зважаючи, що 9 травня є одним з найважливіших свят путінської росії. Пекін продовжує показувати, що рф не є для Китаю союзником чи другом, а лише сировинним придатком.
Тривале, майже трьохсотрічне панування Московії в Україні, значною мірою було визначено пануванням імперської ідеології у розумах українців. А запроторення цієї ідеології є результатом довгої і наполегливої роботи Московського патріархату в нашій державі: і чим далі, тим слабше ставав опір населення царському самодєржію та системі рабства, яку вона несла з собою.
Ця історія заслуговує на вивчення, і істина, як завжди – в деталях.
Підготовка до війни: відкриття під Москвою храму збройних сил росії патріархом московським Кирилом у 2020 році. Фото ТАСС
Як відомо, мабуть, усім сучасним українцям (і тим, кому притаманна релігійна толерантність) – православна церква в Україні у період з 1686 по 2019 р.р. знаходилася в підпорядкуванні у московського патріархату. Не торкаючись богословської тематики, в реаліях адміністративного управління це означало, що верхівка української православної церкви призначалася за наказами з Москви. Правителі Російської імперії (а згодом і СРСР) використовували же на повну усю потужність цієї дієвої системи.
Яскравим прикладом ретельного виконання команд з «московського центру» є анафема (акт відлучення від церкви) гетьмана Івану Мазепі, накладена на нього у 1708 році за командою самодержця Петра І вищим керівництвом української православної церкви – в порушення основних церковних канонів. Для розуміння дієвості застосування існуючої релігійної структури Російської імперії її правителями, варто зауважити, що ця анафема досі – й через триста років неухильно виконується московською православною церквою (далі МПЦ). Кожного року, 27 червня в храмах, що належать до МПЦ, під час богослужіння попами зачитується «Служба благодарственная … о великой победе над свейским королем Карлом ХІІ…» в який Мазепу проклинають та називають другим Іудою. З сучасною позицією щодо Мазепи вірної прислужниці імперської влади – московської церкви, кожен може ознайомитися зараз тут: https://pravoslavie.ru/5185.html
Тож підпорядкування у 1686 році Київського митрополичого престолу Москві потрібно розглядати як логічний наступний етап підкорення українського народу – в сфері релігійного життя, ідеологічній. Він мав закріпити остаточно підкорення у сфері політичній, започатковане Переяславськими угодами про «возз’єднання Великоросії та Малоросії» у 1654 році.
Але йому передував довгий шлях політичного зрадництва та корупції – врешті решт наприкінці якого вище православне духовенство в Україні стало відкритими представниками та емісарами московського царату.
Давайте розглянемо його покроково.
Реальністю, з якою зіштовхнулися починаючи з середини ХV століття народи сходу Європи, що традиційно сповідували християнство грецького обряду, стала відсутність єдиного потужного політично-релігійного центру. Після завоювання турками послідовно – Візантії з її столицею Константинополем, Леванту та Єгипту, у розпорядженні Османів опинилися всі патріархи православної церкви: константинопольський, антіохійський, ієрусалимський та олександрійський. Підпорядкування їх діяльності владі турецьких султанів-мусульман, які наполягали на прийнятті підкореним населенням ісламу та обмежували присутність православного духовенства, призвело до того, що навіть на землях, ще не завойованих турками, вплив патріархів неухильно зменшувався. З урахуванням того, що Османи продовжували поступове військове захоплення Балкан та Східної Європи, православну паству звідти почали привертати до себе інші центри політичної та релігійної влади – в першу чергу Ватикан, розраховуючи з неї створювати на кордоні зі світом ісламу буферні зони перманентного релігійно-військового протистояння.
Тож так у той час між Османською імперією, Ватиканом та Москвою проходила грандіозна боротьба за контроль над православними народами на Сході Європи – в центрі якої врешті решт і опинилася тільки но створена козацька держава Україна.
Ватикан, Собор Святого Петра, сучасність.
Римська курія – своєрідний уряд католицької церкви (як наддержавне адміністративне утворення, підвладне римському папі), намагався впродовж довгого часу долучити слов’янські народи східного християнського обряду до кола спільноти католиків. Римські папи, спостерігаючи за неспинним занепадом Візантії, буквально напередодні її захоплення турками, провели у 1439 році Флорентійську унію та оголосили про об’єднання православної та католицької церков – під командуванням Ватикану. Але тоді ця спроба виявилася невдалою – з огляду на спротив як частини вищого православного духовенства, так і місцевої арістократії. У подальшому Реформація, що утворила найбільшу загрозу фінансовому та адміністративному управлінню римських пап над християнською спільнотою в Європі, значною мірою відволікала увагу римської курії від подій на сході.
Між тим, Московія, накопичивши землі та скарби, розпочала вже на початку XV століття спроби об’єднання усіх православних під своїм скіпетром. На це був скерований і шлюб великого князя московського Івана ІІІ з Софією Палеолог – племінницею останнього візантійського імператора, канонічного правителя всіх православних. Ватикан, який в буквальному сенсі тримав її під особливим наглядом, видав за домовленістю Софію за московського князя, переконавшись в безрезультатності проголошеної Флорентійської унії – маючи на меті в перспективі все теж об’єднання грецького та римського християнства.
Ось з цього місця Московія починає за допомогою православних богословів перебирати на себе визначення «Русь» та право на керування всією християнською паствою східного обряду. В основі цього покладена була наступна, певною мірою логічна, конструкція: так, як за божим умислом під владою мусульман-Османів опинилися і столиця греків – Константинополь, і усі 4 патріархи давніх грецьких церков, то замість греків на головні ролі у колі православних християн тепер мали вийти інші народи. Серед всієї православної пастви тоді найбільш чисельними й непідкореними турками були руські – населення руських князівств, залишків Київської Русі. У боротьбі за першість між ними – і в першу чергу з Великим Князівством Литовським, Московія наполегливо і визначає себе спочатку Руссю, а потім вже і Великоросією.
Встановлений у 2016 році пам’ятник київському князю Володимиру Хрестителю у Москві. Поруч – Кремль та Мавзолей Леніна. ФотоReuters/TASS
Першість ця значною мірою спиралася на ствердження про спадкоємність великих князів московських від Володимира Святославовича, хрестителя Київської Русі, та очільника московської церкви – від митрополита Київської Русі, що був спочатку духовним владикою усіх православних руських та призначався на цю посаду константинопольським патріархом. Зазначимо, що резиденцією митрополита Київського та всієї Русі, після нападу монголів на Київ, став спочатку Володимир Заліський, а потім – Москва. За сприянням московських князів з початку XV століття головний духовний керманич руського народу (традиційний його титул був «митрополит київський та всєя Русі») знаходився у Москві.
Скориставшись оголошенням Флорентійської унії, володарі Кремля вивели його з підпорядкування константинопольського патріарха (офіційно не визнаючи унію) і відтворили своїх кишенькових «митрополитів всєя Русі». У 1461 році ростовський єпископ Феодосій був призначений на цю посаду за прямим наказом великого князя московського – навіть без всякого погодження з константинопольським патріархом. Титул ставленика Москви з тих часів звучав як «митрополит московський і всєя Русі» – але з цим нововведенням згодні були навіть не в усіх князівствах, що формально визнавали зверхність Москви.
У відповідь на ці тенденції московського сепаратизму константинопольські патріархи продовжували призначати митрополитів Київських – як і раніше, теж з додаванням «всєя Русі». Вони почали послідовно призначати вищим духовним владикою усіх руських тих представників, яких висували великі князі литовські – основні супротивники Москви на тому етапі. Титул цих ставлеників Константинополю виглядав як «митрополит Київський, Галицький і всєя Русі», вони знаходилися здебільшого при правителях Литви у їх столиці Вільно та в їхньому підпорядкування були усі православні церковні структури на землях великого князівства литовського та Польщі. Щодо цієї церковної адміністрації відновилася назва «Київська митрополія».
При постійній підтримці великих князів московських, які з середини XVI століття почали вимагати іменувати себе вже царями (тобто імператорами), московські митрополити продовжували курс на повну незалежність від Константинополю. Московські війська та гроші робили свою справу – практично усі колишні руські князівства (які не входили до складу Польщі та Литви) прийняли митрополита з Москви очільником православних.
Наступний розвиток подій був пов’язаний з великою війною у Лівонії, яку почав за вихід до Балтійського моря московський цар Іван Жах у 1558 році. В свою чергу, через 10 років, для протистояння йому Польща та Литва об’єдналися у «державу двох народів» – Річ Посполиту, в складі якої тепер знаходилися Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемиська, Галицька та Холмська православні єпархії, що входили у Київську митрополію.
Головне у цьому було те, що якщо у Литві православні становили переважну частину населення – то у об’єднаній державі вони вже стали меншістю, адже у Польщі панівною конфесією були католики. А польські королі (які тоді одночасно були і великими князями литовськими) знаходилися під сильним впливом Ватикану, що не залишав планів підпорядкування християн східного обряду владі римського папи. За таких обставин у Речі Посполитій запроторили цілий комплекс заходів – за якими усіх не католиків заохочували (іноді і примушували) до переходу в католицтво, в тому разі православна шляхта та церковні ієрархі зазнавали економічних та правових утисків з боку держави.
Православна київська митрополія в цей період занепала – бо сприяння влади практично зникло, разом із цим значно зменшилися доходи: у церков вилучалися землі, прибуткові підприємства. Значна кількість багатої православної шляхти тоді перейшла до католицтва – що позбавило духовенство традиційних пожертвувань.
Увага ж константинопольських патріархів все більше поступово зміщалася до Москви, і втрата грошового потоку, що традиційно відправлявся з Київської митрополії до Константинополю, остаточно встановила орієнтири на наступне. Адже володарі Кремля, уважно слідкуючи за даними подіями у Речі Посполитій, не скупилися тоді на дорогі подарунки, значні кошти, які відправлялися до константинопольського патріарха у Стамбул – таку назву отримав після завоювання турками Константинополь.
Мечеть Айя-Софія, Стамбул,у минулому – головний православний храм Візантії
У 1550-1580-тих роках, в період страшного, кривавого правління Івана Жаха у Московії (Іван-4 Грозний – прим. ред.), зв’язки Кремля з константинопольськими патріархами стали ще більш тісними – не зважаючи на те, що в цей час за його наказами було страчено по черзі два московських митрополита. За допомогою родини грецьких купців Кантакузен, за рахунок постійного постачання у великих обсягах різних видів хутра з Сибіру, які продавалися в Туреччині, московіти значно посилили свій вплив у Стамбулі. Доречно відмітити, що гроші від продажу хутра йшли на підкуп константинопольського патріарха та турецьких сановників. Треба зауважити, що у минулому штучних тканин та матеріалів не існувало – тож заміни й альтернативи якісному хутру не було.
В чомусь можна провести певну паралель із сучасністю – московіти використовують як у минулому, так і зараз силу холоду: гроші від продажу газу для обігріву осель в Європі, Москва тепер наполегливо застосовує для підкупу необхідних їй політиків та впливових людей.
А тоді кошти, отримані від продажу хутра, вкладені були у офіційне визнання константинопольським патріархом Іосафом ІІ царського титулу Івана Жаха – до цього офіційним титулом якого був «великий князь московський».
На дипломатичному рівні це встановлювало його спадкоємцем імператорів колишньої Візантії – створюючи вигляд легітимності влади Кремля над усіма православними. І це було вагомою додачею до родинних зав’язків, котрі були встановлені в результаті матримоніальних шлюбів – Іван Жах був онуком Софії Палеолог, племінниці останнього візантійського імператора. Кантакузени у 1561 році передали константинопольському патріарху для цього близько 2100 рублів золотом (більше 8 кг золота), які той повинен був розподілити між учасниками собору православної східної церкви, що мав затвердити царський титул Івана Жаха.
Але корупція невідмінно породжує оману та інші злочини: Іосаф ІІ церковний собор не збирав та обмежився оформленням соборної грамоти, яка благословляла московського деспота на царство. Підписи учасників собору на ній були підроблені і головне – всі передані для них гроші патріарх залишив собі. Це незабаром виявилося і в кінцевому рахунку призвело до того, що Іосафа ІІ позбавили патріаршества та відправили у заслання на Афон.
При всьому цьому саме на даній підробленій грамоті 1562 року – церковного собору, якого не було! і засноване іменування московських самодєржців православними царями й подальша їх наполегливість щодо отримання влади над всієї паствою християн східного обряду.
Ця історія заслуговує на вивчення, і істина, як завжди – в деталях.
Триває 440 доба війни. Противник продовжує зосереджувати основні зусилля на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках. Ведуться важкі бої за міста Бахмут та Мар’їнка. Загалом, протягом минулої доби було відбито 42 атаки противника на зазначених ділянках фронту, , інформує пресслужба ГШ ЗСУ.
На Лиманському напрямку протягом доби ворог вів безуспішні наступальні дії у напрямку Білогорівки. На Бахмутському напрямку тривають бої у місті Бахмут. Протягом доби противник вів безуспішні наступальні дії у напрямку Іванівського та Часового Яру. На Авдіївському напрямку минулої доби противник вів наступальні дії в районах Авдіївки та Первомайського, успіху не мав. На Мар’їнському напрямку підрозділи сил оборони відбили численні атаки противника в районі міста Мар’їнка. На Шахтарському напрямку протягом доби ворог наступальних дій не проводив. На Запорізькому та Херсонському напрямках противник продовжує вести оборонні дії.
Пригожин заявив, що злочинці з ПВК “Вагнер” передадуть позиції у Бахмуті іншим злочинцям – “кадирівцям”. “Щоб 10 травня, о 00.00, рівно в той момент, коли за нашими розрахунками ми повністю вичерпаємо свій бойовий потенціал, на наші місця стали наші бойові товариші і продовжили штурм населеного пункту”, – заявив головний злодій ПВК “Вагнер”.
На алеї Воїнів-інтернаціоналістів регіонального ландшафтного парку «Кагамлицький», що у Кременчуці, вирішили дерусифікувати меморіальну дошку генералу армії СРСР Васілію Маргєлову. Після перекладу напису українською мовою міська влада Кременчука планує її повернути на місце. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомляє місцевий активіст Павло Стегній.
“Після нападу рашки на Україну в 2014-му Кременчук був першим із міст нашої Батьківщини, де [було] встановлено меморіальну дошку людині, чий образ став елементом рашизму: “дяді Васі” Маргєлову. Це вже потім, у червні 2015 р., Маргєлову з’являться в окупованих рашистами Севастополі та Донецьку. А син Маргєлова Олександр отримав за антиукраїнську діяльність медаль “За звільнення Криму”, – написав Павло Стегній.
Маргєлов Олександр отримує медаль “За звільнення Криму”.
“Очікуємо, що на цьому місцевий відділ рашистського “Бойового Братства” та прорашистсько налаштоване керівництво нашого міста не зупиниться. І ми побачимо, як вперше в Україні, вже після широкомасштабної агресії рашки, під завивання сирен повітряної тривоги у Кременчуці встановлять оновлену українізовану дошку …комуністу Маргєлову!… Хай дивуються США і Захід. Вони нам гроші та зброю для захисту. А ми в Кременчуці не боїмося клятих американців та європейців і шануємо рашистів. Та встановлюємо їм меморіальні дошки…”, – написав Стегній.
Пам’ятники Васілію Маргєлову в Донецьку та Севастополі, встановлені після окупації цих міст рашистами.
Міністерство сільського господарства Молдови повідомило про плани приєднатися до рішення ЄС щодо введення тимчасової заборони імпорту пшениці, кукурудзи, ріпаку та соняшнику “українського походження”, дозволивши тільки їхній транзит. як це заявила раніше Румунія.
Заявлено, що причиною такого рішення цього є залишок великої кількості зерна на складах та побоюванням молдовських фермерів у їх залишку до майбутнього врожаю, а також зменшенням внутрішнього експорту.
“Кількість вітчизняного зерна на складах велика, що чинить тиск на фермерів. Вони турбуються, що не матимуть місця для нового врожаю. При цьому динаміка внутрішнього експорту зерна має тенденцію до зниження, зросли логістичні витрати та обвалилися ціни на міжнародних біржах. Нашим фермерам необхідно використати свої запаси зерна та готуватися до нового сільськогосподарського сезону”, – зазначив міністр сільського господарства Молдови Володимир Боля.
Заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства – Торговий представник України Тарас Качка повідомив, що український уряд готовий реагувати на спробу обмежити експорт української агропродукції запровадженням повної заборони всього імпорту з Молдови. Варто зазначити, що Україна займає другу сходинку найбільших експортерів товарів в Молдову після Румунії, що становить 16,6% від загального експорту країни.
Міністр сільського господарства Молдови Володимир Боля (ліворуч) та Торговий представник України Тарас Качка (праворуч).
“Ми повідомили Кишинів, що будь-яке обмеження з боку Молдови буде вважатися вкрай недружнім кроком і потягне за собою невідкладну заборону всього імпорту з Молдови”, — заявив заступник міністра.
На завершення варто зазначити, що Молдова не є членом ЄС, де агробізнес країн-членів міцно сидить на дотаціях і субвенціях. Дружні заяви про обмеження експорту українського зерна були зроблені рядом країн ЄС напередодні посівної, скоріше за все, щоб отримати більше дотацій ніж завжди. Що змусило зробити подібну заяву міністра с/г Молдови – не зрозуміло. Можливо, він намагається ” у всьому” наслідувати свого колегу з Бухареста.
Україна є значним вкладником в товарообіг молдовського ринку і подібні дії можуть дуже сильно вплинути на економіку Молдови. І відповідь з боку українського уряду буде рішуча. Тож “наслідувачам” варто серйозно замислитися.
Президент України Володимир Зеленський подав до Верховної Ради України законопроект, яким пропонується встановити: 8 травня – “День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років”.
Саме 8 травня велич перемоги над нацизмом згадує більшість народів Світу. Саме 8 травня Світ вшановує пам’ять усіх, чиє життя забрала та страшна війна. Саме 8 травня о 23 годині 30 хвилин набув чинності “Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини”. Хоча агресор у нас сьогодні інший, але мета – знищення українців залишилася незмінною.
Також Президент підписав указ про те, що щороку 9 травня буде “День Європи” – ми будемо вшановувати нашу історичну єдність усіх європейців, які знищили нацизм і переможуть рашизм. “Дєнь Побєди” в Україні 9 травня святкуватись не буде.
Ми вистоємо! Ми переможемо! І настане день нашої перемоги – День Перемоги України.
Низький уклін тим, хто захищав Україну від нацистської агресії!
