Блокада портів заважає українським підприємствам відновити виробництво на повну потужність, повідомив гендиректор Метінвесту Юрій Риженков. За його словами, через цю прикрість зараз металургійні підприємства компанії завантажені на 60-70%, а гірничо-збагачувальні комбінати всього на 35-40% від довоєнних показників.
Зараз Україна працює над можливістю розблокувати чорноморські порти для всіх видів вантажів. На порядку денному української влади головне завдання – налагодити стабільний та прогнозований експорт по всіх видах вантажів, який не залежатиме від капризів та шантажу Росії, пише ЦТС.
І якщо раніше безпека проходження суден гарантувалася зерновою угодою, то у разі її припинення потрібен новий механізм.Зараз влада розглядає два основні можливі варіанти так званого “Плану Б”.
Перший варіант “Плану Б” – відновлення цивільного судноплавства за всіма видами вантажів без згоди Росії, але у партнерстві з Туреччиною.
Другий – самостійне відновлення судноплавства, і тут головне завдання – провести не одне-два судна, а зробити роботу коридору постійною та стабільною.Україна має використовувати всі можливості глибоководних портів Чорного моря.
Вчора вранці Storm Shadow спричинив «бавовну» в готелі «Дюна», розташованому неподалік Бердянська. Там відбулась потужна детонація в житловому корпусі, будівля якого відновленню не підлягає. Генерал Цоков на кп перебував не один, а з групою вищих офіцерів. Станом на 14-30 російськими окупантами проводились роботи по вилученню тіл з-під завалів.
Про це повідомили майже всі Телеграм-канали, а також радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.
У вересні 2022 року Олега Цокова вже “трьохсотили”, але тоді він вижив. Цього разу могилізацію здійснено остаточно.
В‘їзд до курортної зони Бердянська повністю перекритий. Російським військовим, яким цього разу пощастило, перемістили на інші бази відпочинку, охорону яких суттєво посилено російськими спецпризначенцями.
Триває 504 доба війни. Пресслужба ГШ ЗСУ інформує, що Сили оборони продовжують ведення наступальної операції на Бахмутському, Мелітопольському та Бердянському напрямках.
Лиманський напрямок. Рашисти анонсували наступ на Лиман. Останній тиждень їх артилерія була особливо активна. Тривають запеклі бої біля Діброви та в Серебрянському лісництві. Ворог намагається заволодіти Серебрянським лісництвом та закріпитися на східному березі р.Жеребець. Аналогічне завдання вони ставили перед військами і в зимово-весняній кампанії. Але цього разу ворог буде намагатися за будь-яку ціну пробитися до Лиману.
На Бахмутському напрямку наші війська продовжують наступальні дії північніше та південніше міста Бахмут. На напрямках Біла Гора – Андріївка та Біла Гора – Курдюмівка мали подекуди успіх, закріплюються на досягнутих рубежах. Тривають бої на підступах до Кліщіївки та біля водоканалу.
На Шахтарському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Благодатного.
На Запорізькому та Херсонському напрямках противник зосереджує основні зусилля на недопущенні подальшого просування наших військ.
У Світі. «Результати саміту гарні, але якщо б було запрошення до НАТО, вони були б ідеальні», — Володимир Зеленський під час спільного виступу з Єнсом Столтенбергом. «У нас немає гарантій безпеки від партнерів. Домовленості з G7… можуть стати першим документом, який стане «парасолькою». Окрім країн «Великої сімки», до них можуть долучитись й інші країни. “Будапештський меморандум” я не вважаю гарантіями безпеки», — заявив президент України під час саміту НАТО у Вільнюсі.
Війна триває, забираючи життя патріотів, а в цей час в тилу “по-тихому” вирішуються “важливі земельні питання”. Саме вони і стали причиною виникнення скандальної ситуації із питанням забезпечення ветеранів земельними наділами.
Як вважають самі ветерани, користуючись їхньою відсутністю, – зараз переважна більшість ветеранів, військовослужбовців, українських патріотів знаходиться на фронті, – ті, кого ми називаємо “влада”, просто хоче позбавитися необхідності виділення нашим захисникам земельних ділянок.
Землі для ветеранів у державній власності залишилося, як заявляють чиновники “від влади”, порівняно небагато – мова йде тільки про землі ДП (державних підприємств). Це близько 600 тисяч Га по всій країні. Але на ці сотні тисяч гектарів, що не секрет, вже є свої “шановні покупці”.
Місцеві князькі, які неофіційно, за допомогою різних «сірих», «чорних» і ще якихось там схем, оброблюють та використовують землі ДП протягом десятиліть, не бажають випускати ці землі “з-під свого контролю”.
Перед нами типовий приклад багатошарової корупції – якою так «славиться» Україна у всьому цивілізованому Світі. Адже усі силові органи не тільки в курсі даної проблематики, але тим чи іншим чином задіяні в “подібних схемах”. Саме так діє український масштабний «земельний спрут».
В цьому ракурсі стають зрозумілі послідовні кроки законодавчої влади – Верховної Ради, яка під час війни вирішила чомусь забути вже розглянутий та прийнятий у першому читанні ще у 2020 році законопроект №3012-2, за яким ветерани при приватизації земель ДП мали отримати квоту для оформлення у безоплатну приватизацію в 20% від загального обсягу цих земель.
Отже станом на 2023 рік ветеранів стало більше – а землю ж їм вирішили взагалі не давати. Зі слів в кулуарах одного державного високопосадовця: «ветеранів багато, землі на всіх не вистачить – тож не має сенсу їм її давати».
Тому 10 липня 2023 року комітет Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики більшістю голосів рекомендував парламенту прийняти у повторному другому читанні законопроект №7588. Віни передбачає розподіл на аукціонах за доволі непрозорими умовами сотні тисяч гектарів земель державних підприємств – без виділення будь-яких ділянок ветеранам.
Взагалі, на час дії військового стану, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України – безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність будь-яким категоріям громадян України (в тому разі і ветеранам) забороняється.
Але ж це не зупиняє різних «комбінаторів» та прихильників «комбінацій».
ВЕТЕРАНИ ПОЧЕКАЮТЬ!
Про показову ситуацію, пов’язану з оформленням землі ветеранами у Харківській області, в Ізюмському районі, розповідає Євгеній Радченко, адвокат:
– У 2021 році, дві сотні ветеранів АТО звернулися до територіальної громади селища Донець у Ізюмському районі, щоб отримати по 2 гектари землі, згідно з чинним законодавством. Така земля була знайдена, вона перебувала в оренді. Оренду скасували й ветерани мали безперешкодно її оформити та отримати. Для цього було необхідне лише рішення громади.
Але до кінця року постійна комісія громади так і не винесла це питання на розгляд місцевої сесії. Не зважаючи на те, що представники, ініціативні групи від ветеранів приїжджали до селища, намагалися зрозуміти – в чому причина перешкод, комісія на це ніяк не реагувала.
На початку 2022 року кожен з ветеранів – претендентів на наділ звернувся до Харківського Окружного суду й отримав ухвалу, яка зобов’язувала громаду не зволікати й оформити документи. Таких ухвал було більше 180!
Але в цей час в Україні вже тривала повномасштабна війна й Донецька громада, пославшись на закон, який забороняє приватизацію земельних ділянок під час воєнного стану, вирішила почекати закінчення війни. Про це керівництво ТГ селища Донець відповідним листом проінформували ветеранів.
– 14 червня поточного, 2023, року, – продовжує Євгеній, – на сесії територіальної громади було прийняте рішення передати землю, призначену для ветеранів, в оренду фермерським господарствам. Це є пряме порушення вимог Земельного кодексу, закону «Про правовий режим воєнного стану». Тому позиція наша чітка: будемо домагатися відкриття кримінального провадження на депутатів територіальної громади та голову селищної ради Анатолія Ноздрачова.
І тут доречно озвучити дуже цікавий момент: середина червня – це не той час, коли можна щось сіяти й садити. Схоже, що фермерські господарства засіяли цю землю соняшником ще навесні, тобто до ухвалення відповідного рішення сесії. І як вони могли знали, що за місяць-півтора буде прийняте саме таке рішення? Якась надприродна передбачливість? Чи, можливо, все ж таки саме корупція?!
Можемо підсумувати: на превеликий жаль, подібних ситуацій по країні – дуже багато. За свідченнями юристів та ветеранів – дуже часто місцева влада, використовуючи заборону оформлення земель у приватну власність під час військового стану, втілює в життя саме подібні «схеми».
ВИРІШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПИТАННЯ
– Як вирішити цю проблему й чи взагалі вона піддається рішенню?,– з таким питанням ми звернулися до представників об’єднань ветеранів. Так Віктор Байдачний (на фото), голова Ради ветеранів при Міністерстві ветеранів України вважає:
– Зараз необхідно законодавчо заборонити будь-які дії з землею! Це моя особиста думка, але, виходячи з реалій, протиставити їй нічого. Уже до початку активної фази війни, до 2022 року далеко не всім учасникам бойових дій вистачало земельних наділів. Уявіть собі ситуацію, коли з фронту повернуться ті, хто воює зараз. А потім ті, хто їх змінить. І скільки ще таких змін буде до кінця війни? У нас кожен 20-й буде ветераном! А земельних запасів більше не стає. Якщо до 2022 року не всі змогли реалізувати своє право на отримання землі, то після війни лише одиниці зможуть це зробити.
Віктор вважає, що земельними ділянками в першу чергу необхідно забезпечити родини загиблих та інвалідів війни першої групи.
Щодо інших учасників бойових дій у нього також є рішення: немає сенсу отримувати земельну ділянку, щоб відразу її продати. У такому випадку можна просто компенсувати ветерану цю суму й не залучати до процесу торгівлі земельний наділ.
Але серед ветеранів є багато хлопців, які хочуть працювати на землі чи хоча б спробувати це зробити. Є також державні землі, які ніколи не будуть приватизовані. Мається на увазі створити такий недержавний ветеранський фонд землі – з якого учасники бойових дій повинні мати першочергове право на оренду. Вийшло в них успішно попрацювати й отримати достойні врожаї – добре для обох сторін! Не вийшло – держава не несе збитків і не втрачає земельний ресурс. Гроші, які отримує такий фонд за оренду земель – мають йти на виплати ветеранам, котрі обирають для себе виплату грошової компенсації замість оформлення земельної ділянки.
Такою комбінованою формою розподілення землі і можна було би вирішити більшість з існуючих проблем.
ПОТРЕБА У ЗМІНАХ
Вже зараз ветеранські об’єднання звертаються з офіційними листами – до міністерства аграрної політики, комітета Верховної Ради з аграрних та земельних питань, до міністерства ветеранів – з вимогами негайно вирішувати цю проблему в законному, правовому полі і не чекати, коли з війни повернуться сотні тисяч ветеранів і соціальна напруга досягне точки кипіння. Адже скоріше виявиться, що землі просто не буде – бо її вже роздали різним “шановним” підприємцям та фермерам: як це і пропонується законопроектом №7588 зараз, як це і зробили в Харківській області, в Донецькій селищній раді, забравши її майже у двохсот ветеранів.
Першим же кроком з боку держави, як впевнені ветерани, має бути скасування заборони на безоплатну передачу земель державної, комунальної власності під час військового стану у приватну власність для ветеранів та членів сімей загиблих.
Ця заборона була введена відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу 10 «Перехідні положення» Земельного кодексу України /із змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель” № 2698-IX від 19.10.2022/ – й зупинила майже повністю процес приватизації земель сільськогосподарського призначення в Україні.
І на думку ветеранів, які цю землю захищали та і захищають – влада має враховувати необхідність у соціальній справедливості.
Автор: Євген Петрівець, спеціально для «НОВА: новини ветеранів»
Відкриття саміту НАТО відбулося у Вільнюсі в другій половині дня. Головними підсумками першого дня роботи саміту у Вільнюсі стали нова зброя та перелік “умов” для України. Найголовніше – Україна буде запрошена до НАТО! Але нам ще треба дізнатися, коли саме це станеться.
Вільнюський саміт ні в якому разі не можна називати провальним: ми отримаємо безпекові гарантії та значну військову допомогу. На відміну від позиції Альянсу в 2008 році та невизначеності у формулюваннях, зараз процес зрушив з місця. І вже ясно, чим це завершиться – ми будемо в НАТО. Про це більш детально.
Текст фінального комюніке саміту НАТО довелося переписувати
Президент України Володимир Зеленський прибув до Вільнюса польським державним літаком. В аеропорту Вільнюса літак приземлився о 15:45.
“Джерела в НАТО заявили, що, на їхню думку, український лідер взяв участь у жорсткій публічній дискусії, спрямованій на те, щоб спонукати переписати підсумкову декларацію саміту (або комюніке) до того, як збори остаточно закриються в середу”, – повідомляє The Guardian. “Це пов’язано з тим, що США та Німеччина зайняли скептичну позицію щодо оголошення Києву чіткої дати, коли Україна могла б увійти до НАТО, а також щодо оголошення чітких умов для членства. Раніше Джо Байден оголосив, що Києву необхідна демократизація, а також рішення низки проблем, які є у країні”, – пише The Guardian. США та деякі інші країни – члени Альянсу побоюються, що Москва визнає вступ України до НАТО, як ескалацію напруженості.
“Невизначеність – це слабкість!”, – саме так визначив позицію України перед візитом до Вільнюса Володимир Зеленський. Заява була зроблена у зв’язку наявністю хитань “окремих країн”. Володимир Зеленський заявив, що Україна цінує союзників, спільну безпеку та відкриту розмову. Тому, з поваги, вона буде представлена у Вільнюсі на саміті НАТО.
При цьому він зазначив, що “Україна теж заслуговує на повагу”. “Зараз, на шляху до Вільнюса, ми отримали сигнали про те, що обговорюються формулювання без України. І я хочу наголосити: це формулювання лише на запрошення, а не на членство України. Безпрецедентно та абсурдно – коли немає тимчасових рамок і для запрошення, і для членства України; і коли ж додається якесь дивне формулювання про «умови» навіть для запрошення України… Це схоже на те, що немає готовності ні запросити Україну до НАТО, ні зробити її членом Альянсу”, – зазначив Зеленський.
“Отже, залишається можливість торгуватися членством України в НАТО – у переговорах із Росією. А для Росії це означає мотивацію і надалі продовжувати свій терор. Невизначеність – це слабкість”, – зазначив президент України. “І я відверто говоритиму про це на саміті”, – попередив президент України.
В результаті країни НАТО погодилися скасувати вимогу щодо ПДЧ для вступу України до альянсу. Для України цей процес складатиметься тільки з одного кроку, а не з двох, заявив Столтенберг.
Головні тези з виступу Генерального Секретаря Єнса Столтенберга на саміті НАТО
союзники затвердили найбільший план із часів холодної війни проти РФ;
300 тисяч військових НАТО будуть у режимі підвищеної військової готовності;
Китай відмовляється засуджувати війну РФ проти України, тим самим кидаючи виклик миру;
буде створена рада “Україна-НАТО”;
якщо немає перемоги України, немає підстав говорити про членство НАТО. Тому ми продовжуватимемо підтримувати Україну;
завтра буде представлено пакет із багатьох елементів, що наближає Україну до членства в НАТО;
члени НАТО збільшать військові витрати на 8,3% у 2023 році;
Україна отримає запрошення до НАТО, коли погодяться всі союзники та будуть виконані всі умови.
Інавгураційний саміт Україна-НАТО відбудеться 12 липня, на ньому буде запропоновано план входження України до НАТО. Про це заявив генсек НАТО Єнс Столтенберг.
На саміті НАТО не було сказано трьох головних слів: “Ukraine must win”
Опозиційний російський політик на саміті НАТО у Вільнюсі розповів УНІАН, що він поки що не чує від американців трьох слів, які вони мали б сказати: “Ukraine must win/Україна має перемогти”.
“Байден досі не може це сказати, а всі інші паліативи, які використовуються, вони таки залишають путіну та його оточенню надію, що війну можна виграти на виснаження – вчепитися в українську землю і чекати на зміни на Заході”, – вважає Гаррі Каспаров.
Україні потрібно зробити велику домашню роботу щодо повного переходу на стандарти НАТО, заявив секретар РНБО Данилов в ефірі “Радіо Свобода”. “НАТО це не лише військовий Альянс, це ще й про демократію, права людини, свободу слова”, – сказав він. За словами Данилова, перш за все, потрібно буде “дуже багато зробити” у цій галузі.
Наступний саммит відбудеться у Вашингтоні у 2024 році. Важливо витратити цей час з користю.
Під головуванням Ірини Верещук відбулася міжвідомча нарада щодо створення резерву працівників державних органів, рацівників освітньої та медичної галузей, для роботи на деокупованих територіях України. Про це повідомило Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
У міжвідомчій нараді взяли участь голова Нацагентства з питань державної служби Наталія Алюшина, Постійна представниця Президента в АРК Таміла Ташева, представники від Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, інших зацікавлених державних органів.
Під час роботи міхвідомчої наради було зазначено, що з 3 липня почала працювати інформаційно-комунікаційна система «Резерв для державної служби на деокупованих територіях». На платформі reserve.nads.gov.ua кожен бжаючий може заповнити анкету й стати частиною кадрового резерву.
За перший тиждень на платформі зареєструвалося майже 350 осіб, і клькість бажаючих постійно зростає. Громадяни можуть самостійно обрати регіон. Майже 80% із них виявили бажаня після війни працювати на Кримському півострові.
Окрім відновлення органів державної влади, важливим є також надання медичних послуг на звільнених територіях. Наразі МОЗ доопрацьовує електронний реєстр медпрацівників, які готові працювати на деокупованих територіях.
Виклики, які постануть після деокупації, стосуються в першу чергу сфери освіти. Перш за все йдеться про повернення дітей до національної системи освіти, а також потрібно вирішити проблему визнання відповідних документів, отриманих під час окупації.
Україна ніколи не визнає дипломів російських окупантів, наголосила Ірина Верещук. Водночас посадовиця доручила МОН напрацювати чіткий алгоритм визнання професійної кваліфікації осіб, які були змушені навчатися і здобувати освіту в окупації.
Закон про олігархів через повномасштабне вторгнення Росії в Україну так і не запрацював на повну силу. Зазначимо, що на початку червня цблшл року Європейська комісія “За демократію через право” (так звана Венеціанська комісія) “попросила” Україну “почекати” з ухваленням закону про олігархів до закінчення війни.
В Офісі Президента України розповіли, що не будуть вводити норми закону про олігархів і вносити останніх до відповідного реєстру, оскільки бізнес зазнав серйозних втрат через повномасштабну війну з Росією. Про це заявив в інтерв’ю в інтерв’ю “РБК-Україна” заступник керівника Офісу президента з питань судів Андрій Смирнов.
За його словами, зараз неможливо навіть точно сказати, чи конкретний громадянин є олігархом. “Сьогодні війна. Сьогодні навіть великий бізнес дуже багато втратив. Сьогодні об’єктивно сказати, чи є людина олігархом, неможливо з огляду на те, що ці люди втрачають активи вартістю в мільярди доларів”, — сказав Смирнов.
Зараз складати реєстри нерозумно. “У країні, де палає війна, в якій люди втрачають заводи, воно не на часі. Дати об’єктивну оцінку складно. Це того не варто. Треба виграти війну, а потім сісти і подивитися на конкретну “карту бою”, – підкреслив Смирнов.
Як пояснив міністр юстиції Денис Малюська, війна з Росією суттєво змінює баланс сил у країні та значно зменшує вплив олігархів. “І це як руйнування їхніх підприємств, так і функціонування органів державної влади під час війни”, – додав він. Нагадаємо, 23 вересня 2021 року Верховна Рада прийняла у другому читанні поданий президентом України Володимиром Зеленським законопроект №5599 “Про запобігання загрозам нацбезпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну чи політичну вагу в громадському житті (олігархів)”.
У листопаді 2022 року, через півроку від повномасштабного російського вторгнення, міністр юстиції України пояснив, що імплементацію закону про олігархів стримують два чинники — відсутність висновку Венеціанської комісії та війна.
Ніколи не виживе той народ, який сприймає власну історію очима сусіда. Фрідріх Ніцше
Як відомо: історію пишуть переможці.
Нашу сучасну історію написали московіти та їхні слуги. Ті, хто перемогли більше ніж триста років тому – коли така важка булава із знесиленої руки Хмельницького впала у гамірну, войовничу юрбу полковників й отаманів, передбачливо роздерту московським золотом, титулами та соболями на окремі табори, що завзято протистояли один одному…
Розподіляй та володій:
Перше, відоме всім, правило виживання імперії не змінне.
До цього розум й досвід вже додає друге:
Вигадуй потрібну тобі історію та навчай нею тих, ким володієш.
Тож російська імперія тоді змогла запроторити у свідомості українців світогляд, потрібний для їхнього підкорення. Багато поколінь народжувалося та вмирало під владою егрегору «Свята Русь»: в хибному світі імперської пропаганди про братні народи.
Спочатку за допомогою духовенства, а пізніше за допомогою системи освіти, поширювалося твердження про єдиний (як варіанти – двоєдиний, триєдиний) руський народ.
І ця війна, що зараз триває – саме з-за цього. Війна йде за зміну світоглядів: майже відроджена імперія волає повернути мільйони слухняних рабів.
Між тим темрява розсіюється.
Ми починаємо розуміти – наскільки далекі від ас ментально та культурно ті, хто є просто нашими сусідами. Ті, хто намагається нас не випустити з ілюзорного кола «Истории государства российского».
Все це тепер ясне та наочне: ми – не вони.
Тому народжується наступне, логічне питання: кого ж 300 років тому підкупом та зрадою перемогли московіти?
Типовий приклад російської монументальної пропаганди: скульптурна група на честь Переяславської ради у арці Дружби народів, м. Київ. Джерело:maxima
Для правильної відповіді потрібно критично зважувати усі основні тези російської пропаганди – історії, якою нас навчала Москва. Її засади скеровані були на те, щоб упокорити українців.
Однак ми повинні нарешті уяснити: хто ми найсправді і яке наше походження.
… Українські землі переважно відносяться до степової та лісостепової зони: три чверті нашої держави складає степ та лісостеп. Україна — країна на заході Великого Степу, який розкинувся від Тихого океану до Карпат і навіть далі, практично до Адріатичного моря. Цей величезний простір, витягнутий зі Сходу на Захід майже на десять тисяч кілометрів, характеризується відсутністю гір (за рідким виключенням — Алтай та Памір), невеликими перепадами висот та переважно континентальним кліматом. З півночі його обмежують ліси Сибіру та Східної Європи, з Півдня — пустелі та гірські масиви.
І весь цей простір здавна був всесвітом скотаря-мандрівника. Нагадуванням про це й досі служать кургани – могили стародавніх степових героїв, якими так рясно, від Карпат до Дону, протягом тисячоліть поступово вкривалася Україна.
Зі всього велетенського Великого Степу землі, що зараз належать нашій державі: родючі чорноземи на північ від Чорного моря з помірним кліматом, здавна були одними з найбільш привабливих місць для перебування скотарів та існування їхніх спільнот.
І витоки державності України, її культура, традиції українського народу мають походження саме з того старовинного, майже забутого всесвіту кочовика-вершника. А суттю імперських догм, які розвивала протягом століть російська наука, було створення образу дикого степняка, непримиренного ворога Святої Русі.
Національна українська ікона «козак Мамай»:вершник, лицар степу на кургані у колі традиційних символів. Джерело:uk.wikipedia.org
Між тим, непомітно для пересічних громадян, базові постулати історії Європи протягом останніх шести років зазнали кардинальних змін. Сучасні науки: генетика, археологія, палеоботаніка допомогли відновити справжній перебіг подій сивої давнини.
І Україні в цьому, новонародженому світі європейської історії, відведена одна з головних ролей.
Генетика досягла такого рівня розвитку, що її на озброєння взяли історики: вони порівнюють рештки ДНК, видобутих із людських кісток багатотисячолітньої давнини – з ДНК наших сучасників. Можна казати – вчені на наших очах створюють своєрідну «Книгу Буття», де будуть занотовані реальні історичні події: походження як народів, так і окремих культур. Генетичний код, передаючись від прабатьків до нащадків, дозволяє впевнено ідентифікувати родинні зв’язки сучасного людства.
Тож науковці зараз мають достатньо даних, щоб впевнено стверджувати – кочові громади скотарів зі степів Північного Причорномор’я приблизно за три тисячі років до нашої ери завоювали Європу. Вони поступово майже повністю замінили й витіснили (це толерантний вислів) місцеве населення. Зміна була приголомшлива: від попередніх мешканців, місцевих племен у середньому залишилася тільки чверть.
Аналогічний процес, тільки у напрямку на схід, відбувся по відношенню і до Азії. Кочові спільноти з заходу Великого Степу в кінцевому рахунку дісталися до території сучасної Монголії та Північного Китаю й підкорили Індійський півострів. Власне саме в Індії вони і отримали всесвітньо відому назву – «арійці».
Крім того, генетики також довели, що перші династії фараонів – правителів з Єгипту, також мали походження зі степу. Відомі єгипетські піраміди є просто втіленням у каміні високих степових курганів. Взагалі для визначення всіх цих завойовників Євразії (їх було декілька хвиль, рознесених у часі), археологи використовують назву «курганна культура». Усі вони традиційно – в пам’ять про своїх вождів, насипали їм великі могили.
Майже у всіх теперішніх країнах Європи – від Ісландії до Польщі основну частину населення складають нащадки тих давніх степняків. Доречно зауважити, що і в Україні близько двох третин наших сучасників теж мають походження від тих кочових громад. Докладніше про це ви можете дізнатися на сторінці проекту «Від «Адама» до українця»: http://etnogenez.org.
В певній мірі дані досліджень вчених – аналіз ДНК поставив крапку на «арійських фантазіях» націоналістів всіх мастей. Як виявилося – тими, хто підкорив тисячоліття тому чисельні й такі різні народи від Атлантичного до Індійського океану, були кочовики з українських степів. Звичайно, кордонами України вони не були обмежені – регіонами їхнього початкового розселення були також і степи далі на схід: від Дону до Волги. Степняки (так ми будемо їх називати далі, враховуючи політизацію визначення «арійці») дали практично всім європейським та значній кількості азіатських народів свою мову, колесо, коня та жагу до металів.
Карта поширення степових спільнот у Євразії (за генетичними дослідженнями ДНК). Джерело:etnogenez.org
Сучасне населення Європи веде своє походження саме із заходу Великого Степу. Войовничі пастухи на чолі величезних отар вівець, у супроводі возів, запряжених волами, зі своїми патріархальними родинами колись вирушили зі степу далі: за ліси, за гори. За однією з версій – їх вели туди родовища металів, яких був позбавлений степ. За іншою версією – поштовхом до такого великого переселення стали зміни у кліматі, які позбавляли їхні чисельні отари можливості прогодуватися у степах, зненацька позбавлених вологи.
Об’єктивним фактором, завдяки якому степняки отримали переваги над усіма іншими народами і змогли поширитися на колосальні відстані, стала їхня мобільність. А її вони досягали за рахунок використання колеса та коня. Детальніше про це можна дізнатися, наприклад, з популярної книги Девіда Ентоні «Кінь, Колесо та Мова: як вершники доби бронзи з євразійських степів сформували сучасний світ». Відкритий заново світ степу просто вражає: https://press.princeton.edu/books/paperback/9780691148182/the-horse-the-wheel-and-language.
У прирученні коня вчені віддають пальму першості степнякам – найбільш ранні археологічні знахідки, що підтверджують наявність стад свійських коней, котрі використовувалися у якості тяглової сили, належать кочовим культурам. Це Наддніпрянщина (так звані Середній Стог, Деревіївка) та Поволжя (Хвалинськ).
Але колесо, одне з основних початкових досягнень людської цивілізації, зараз більшість експертів визначають винаходом трипільської цивілізації – ще однієї давньої культури, яка існувала на теренах України.
Про трипільців знає мабуть кожний – величезні міста (з населенням у багато тисяч мешканців) у долинах річок Правобережної України почали виникати ще за п’ять тисяч років до нашої ери. Це були перші землероби на теренах України: і генетика стверджує, що більша частина з них була землеробами-вихідцями з Близького Сходу, які через Балкани й Карпати повільно переселилися сюди.
Там, у Анатолії, власне і було винайдено землеробство, звідти і почалося поширення свійської пшениці – і похідного від цього: значних стаціонарних поселень. Врожаї, отримані на багатих українських чорноземах, дозволяли поселенням трипільців досягнути розмірів, зовсім не знаних а ні в Європі, а ні в Азії.
Реконструкція трипільського поселення біля с. Майданецьке, Черкаської області. Загальна кількість мешканців складала біля 10 тисяч осіб. Джерело: spadok.org.ua
Розвинуте землеробство, гончарство, будівництво двоповерхових осель з пічками та колесо – так тоді виглядали найрозвинутіші технології. Трипільці є одними з прабатьків (разом із степняками) сучасних українців: так, наприклад й досі біля однієї третини карпатських русинів відносяться до прямих нащадків анатолійських фермерів.
Головною ж рисою трипільської цивілізації був матріархат – тобто влада в їхньому соціумі належала материнським родам. Саме на таких прадавніх традиціях, скоріше за все, засновувалася особиста свобода жінки в середньовічному українському суспільстві – зовсім не звична сусіднім народам.
Якщо кочовики запозичили в землеробів колесо, то трипільці в них – свійського коня: відносини були взаємовигідні.
Однак потрібно підкреслити: широке використання колеса та коня призвело до вибухового поширення степових народів тільки завдяки притаманному їм менталітету: войовничості та винахідливості. Тільки навчившись втілювати переваги, які на полі бою їм надали ці два великих винаходи, степняки підкорили Європу та Азію. Можливість зі швидкої колісниці обстріляти ворога, за необхідності вразити його в близькому бою, і якщо треба – врятуватися у втечі: ось складові їхнього проникнення від Атлантики до Китаю. Не дуже чисельні кочовики змогли, застосовуючи дану тактику, перемогти значно чисельніші та розвинуті громади землеробів.
До речі, колесо і зараз є державним символом, відображеним на прапорі Індії – населення якої, за тими ж генетичними дослідженнями, в значній мірі є теж нащадками арійців, кочовиків Великого Степу.
Індія, традиційна складова арійської культури: коні і колісниці. Арджуна і Крішна.Джерело: dreamstime.com
Винахідливість, перш за все – у війні та застосуванні зброї, ось визначні риси скотарів.
Міцні мури, пильна варта, жерці-адміністратори, згодом розкішний палац правителя чи будинок старійшин всередині – все це генезис осілого поселення землеробів, у якому розвиток зброярства хронічно обмежувався еволюцією фортифікації. При чому засоби логістики у цих процесах відігравали хоч і важливу, але далеко не основну роль. Місто нікуди не втече, так само як добра, накопиченого на протязі десятиліть у цьому місті його правителями, вистачить – або витримати довгу облогу, або на великий викуп агресору.
Зовсім інший процес – у Великому Степу.
Головне багатство скотаря – це худоба. Це одночасно: їжа, напої, одежа, транспорт, матеріали та сировина для зброї – й товари для торгівлі. Це визначення зберіглося на протязі тисячоліть навіть у середовищі вже не кочових народів: так і у давньослов’янській, і у готській мові слова «скоть» та «skatts» означають майно або податки. В українські мові ми маємо слова «кошти», «кош» та «кочувати».
Основний скарб степняка має властивість постійно пастися та майже неспинно рухатися. І для його охорони високі та міцні мури зовсім не допомагають: за ними не можливо сховати надовго величезні отари різної худоби. Адже вони повинні постійно пересуватися по колу – до все нових пасовищ, даючи можливість траві відновитися, годуючись практично завжди самостійно. У такому разі зрозуміло, що такі кошти могли бути надійно збережені тільки за умовами повсякденної присутності поруч сильної озброєної варти, котра охороняє їх від посягань грабіжників й просто відчайдухів. Постійна готовність до нападів й відкритої боротьби за свої чотирьохногі багатства, пошук найефективнішої зброї – ось доля степняка. Доречно зауважити на цьому місці схожість термінів «баранта, баримба» (у тюркських мовах – напад з метою захоплення та угону скоту) та «боротьба» в українській мові.
Найбільші цінності й багатства степняків: коні та пасовища. Джерело: svatove.city
Різний спосіб життя породжує і різне світосприймання.
Позицією російської імперської науки було і є складання слов’ян як групи єдиних за походженням та мовою східноєвропейських народів –орієнтовно у V–VI столітті н.е. Це дозволяло кувати необхідні для володарів імперії ланцюги ідеології московського патріархату та запроваджувати серед слов’ян покірність нормам рабства, звичним для московітів.
Слов’янами були об’явлені усі давні племена, що вели у величезних лісних масивах Східної Європи приблизно однаковий образ життя – визначений одним типом ведення господарства. Мова йде про підсічне-вогневе землеробство та пов’язаний з ним общинний уклад життя. Саме він протягом тисячоліть – за відсутністю жвавих торгівельних шляхів, контактів з іншими народами і формував ментальність майбутнього руського народу.
А генетики доводять: росіяни – це суспільство із тих же, здається, вихідців зі степу та аборигенів Північно-Східної Європи (палеоазіатів й залишків первісних мисливців-збирачів). Але археологія свідчить: там колишні кочовики здавна перейняли систему господарства та відповідний світогляд від цих лісових, відсталих племен – змінившись назавжди.
З іншого ж боку генетичні дослідження вказують, що сучасне населення України значною частиною є громадою, що складається з нащадків двох колись зовсім різних за культурою й господарством спільнот. Інтровертів скотарів-степняків та екстравертів землеробів-трипільців: власне на цьому ґрунту приблизно 5 тисячоліть тому склалася і ментальність нашого народу, і його зовнішні риси – у всій його різноманітності. При чому і в кількісному відношенні, і у виміру звичаїв степняки переважають: традиційний український хутір – один з наочних прикладів реалізації внутрішнього світогляду у побуті.
Спроба втиснути українців у прокрустове ложе слов’янства – зазнала невдачі. Адже Україна – держава, створена козаками. А щодо відношення козацтва до своїх степових пращурів краще за все демонструє історія так званих «мельгуновських» курганів. Величезні могили скіфів протягом століть височіли у степу поруч із Запорізькою Січчю. І тільки вже після упокорення запорожців в другий половині 18 століття, московіти на чолі з першим губернатором Новоросійської губернії Олексієм Мельгуновим, наважилися розкопати ці кургани та вивезти до Москви зібрані там скарби.
Золото скіфів: птах з «мельгуновського» кургану Лита могила. Зараз він знаходиться в Ермітажі,але присутній на гербі Кіровоградської області. Джерело: dostyp.com.ua
На останок наведемо вірш Климентія Зіновіїва: дійсний світ 17 століття, у якому проходило життя тих войовничих вершників – засновників нашої держави. І готовність боротися за свою свободу, як і зараз, там займає центральне місце.
«Про тих, що кладуться в полях, на могилах» (1698 р.)
Як згадає християн всюди православних, так і власне пригада козаків преславних. У дорозі, в війську хтось, може, ліг у полі, бо немає церкви там – мусять мимоволі. А то з дому віднести в поле доручає, де вовки або якийсь інший звір блукає. На священнім не велить місці покладати, а від церкви подалік хоче він лежати. Хоч Господня вся земля із її краями – всюди місце є вмирать з добрими ділами. Краще все ж під церквою мертвому лягати – кожен, хто завбачив гріб, міг би поминати. Звичаї козацькі в тих речах бувають, що могили у полях мертвим висипають. Це тому, що у військах всі бували в полю, з ворогами сіклися на потичках бою, Щоб і по смертях була щирість їхня знана, а від чесних всіх людей – спогад і пошана. Мужиків рівнять не слід в славі з козаками – як не під церкви – кладіть в гумнах під грушками. Щоб жінки їх ті гроби часто навіщали, а на їх місцях других мужиків приймали. Тож здорові, козаки, ви собі бувайте, на поталу слави не пускайте.
Триває 503 доба війни. Пресслужба ГШ ЗСУ інформує, що ворог зосереджує основні зусилля на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках, тривають важкі бої. Протягом доби відбулось 17 бойових зіткнень.
На Сіверському та Слобожанському напрямках рашисти перекинули до кордону із Сумщиною групу снайперів-студентів. Це 80 випускників снайперських курсів, які будуть здавати іспити, ведучи вогонь по українцям. Але є висока ймовірність, що новачки самі перетворяться на “хароших русскіх”, повідомляє ЦНС.
Екстренної та примусової евакуації жителів п’ятикілометрової прикордонної зони на Сумщині не буде, повідомляє Сумська ОВА. Після ґрунтовного аналізу оперативної обстановки від цієї ідеї відмовились. Кожен мешканець має сам вирішити: виїжджати чи залишатись у населених пунктах, які щодня обстрілюються ворогом.
На Куп’янському напрямку наші воїни стійко тримають оборону.
На Бахмутському напрямку, під щільним вогнем авіації та артилерії противника, наші захисники успішно відбили атаки в районі населеного пункту Григорівка.
Кадирівський «Ахмат» зазнав втрат у Бахмуті, повідомляє АТЕШ. Кадировці були розбиті на околицях міста-руїни Бахмут. Десятки вбитих та поранених. Вони біжать з позицій гірших за багатьох російських мобиків. Разом з «Ахмат» масово гине особовий склад російських 83 окремої десантно-штурмової бригади та 57/72 окремих мотострілкових бригад. Будучи у “загороджувальних загонах” і посилаючи росіян звичайних у “м’ясні штурми” бійці «Ахмат» відчували себе господарями життя. Але все змінилося після того, як ЗСУ взяли місто під вогневий контроль, повідомляє телеграм-канал АТЕШ.
На Авдіївському напрямку Сили оборони продовжують стримувати наступ російських військ в районі Сєверного.
ЗСУ відбили усі ворожі атаки в районах населених пунктів Мар’їнка та Красногорівка.
На Шахтарському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Новомихайлівки.
На Таврійському напрямку рух Сил оборони вперед триває. Ворог знищується, – повідомив командувач ОСУВ «Таврія» Олександр Тарнавський. За останню добу втрати ворога вбитими та пораненими склали більше двох рот. Знищено 17 одиниць військової техніки противника. Також було знищено 9 складів боєприпасів ворога.
Херсонський напрямок. Рашисти продовжують гатити з усього, що в них є, по нашому плацдарму на Лівому березі Дніпра в районі “Дачі”.
ЗСУ використовує у боях проти рф боєприпаси до «Градів» з Північної Кореї, повідомив «Мілітарний». На фоторепортажі журналістів OSINT-аналітик War Noir помітив незвичне маркування снарядів 122-мм. Вони були виготовлені ще у 1995 році. Скоріше за все, ці боєприпаси були виготовлені в Ірані і потрапила в Україну від західних партнерів, які періодично проводять рейди під час яких і перехоплюють контрабанду зброї. Можливо, вони могли опинитись у нас через схему з перепродажу боєприпасів “третіми країнами”.
Австралія направить до Європи літак дальнього радіолокаційного виявлення та наведення E-7A Wedgetail. Він прикриватиме конвої зі зброєю для України. А, саме, допомагатиме виявляти можливі загрози військовим вантажам, які спрямовують до України союзники. Він прикриватиме конвої зі зброєю для України. А, саме, допомагатиме виявляти можливі загрози військовим вантажам, які спрямовують до України союзники.
11 липня лідери НАТО вирішать не лише долю української заявки на приєднання, але й формат української перемоги. На даний момент остаточних домовленостей ще немає, і це насправді добрі новини.
Протягом останнього місяця президент Байден переконував Світ, що Україна не готова до вступу до НАТО, мусить провести низку реформ, і, мовляв, європейські партнери підтримують у цій думці Білий Дім.
Глава МЗС Дмитро Кулеба 10 липня заявив, що партнери погодились зі скасуванням Плану дій щодо членства для України на шляху до вступу в Альянс, на якому раніше наполягав Байден. Скасування ПДЧ скоротить шлях країни до НАТО. Міністр сподівається, що це «найкращий момент, щоб внести ясність щодо запрошення Україні приєднатися до Альянсу”.
Віце-премʼєр Ольга Стефанішина оптимістично вважає, що НАТО може запросити Україну до вступу навіть зараз, під час війни, а завершити процес, коли дозволять обставини.
Фінальні деталі обговорювалися «в останню» хвилину в Лондоні, де 10 липня відбулася зустріч Байдена та премʼєра Британії Ріші Сунака. Очевидно, деякі деталі «дошліфовуватимуться» вже на самому саміті.
Є велика надія, що НАТО нарешті позбудеться свого страху «ескалації конфлікту» та боязні переродження війни Росії проти України на Третю Світову. Коли б цей страх минув ще рік тому, і ЗСУ були б забезпечені всім необхідним озброєнням ще торік, то кремль не мав би такий розкішний подарунок у вигляді 7-8 місяців на переозброєння своїх військ та підготовку ешелонованої оборони.
Курт Волкер розкритикував слова Байдена щодо неготовності України до вступу в НАТО. Колишній спецпредставник Державного департаменту з питань України сказав: “Справа не в тому, що Україна не готова до членства в НАТО. Це НАТО не готове прийняти Україну. І це дасться взнаки”.
Єнс Столтенберг підтримав скасування ПДЧ для вступу України до НАТО. Також Генсек Альянсу розповів про пакет, який буде запропоновано Україні у Вільнюсі. До нього увійдуть три елементи:
Програма практичної підтримки, щоб наблизити Україну до НАТО.
Створення Ради Україна-НАТО.
І, власне, скасування ПДЧ для України.
Однак для обробки пакету ще необхідно узгодити редакцію рішень. Зважаючи на представлений пакет, Столтенберг упевнений, що це буде “чітким сигналом” для України.
Президент України Володимир Зеленський теж візьме участь у саміті НАТО у Вільнюсі, заявив Столтенберг. Судячи зі зміни розкладу та появи в ньому Зеленського, сторони змогли вийти на якісь цікаві домовленості.
