У 2024 році в Україні планують реалізувати низку програм підтримки та адаптації ветеранів ЗСУ, розроблених спільно зі США, які мають великий досвід у цій проблематиці. Про це повідомив керівник офісу генерального директора Метінвеста Олександр Водовіз, повідомила пресслужба компанії.
Понад 10 тисяч співробітників групи пройшли службу у ЗСУ або зараз перебувають у війську. Також компанія має багато людей з інвалідністю, які повертаються з війни. Керівник офісу генерального директора Метінвеста нагадав, що мільйон мобілізованих українців рано чи пізно почнуть повертатися додому, більшість – з психічними та фізичними травмами, і з цими людьми треба буде працювати. Саме тому Метінвест виділяє на програми адаптації великі кошти – хоча, як і всі, потерпає від дефіциту персоналу, який викликаний, в тому числі, мобілізацією.
Водовіз зазначив, що зараз кожен шостий робітник групи служить в ЗСУ і це велике навантаження, а незабаром ухвалять новий закон щодо мобілізації.
“Ми розуміємо державу, тому що на передовій близько мільйона людей, і потрібна ротація. Але держава має зважувати: є економіка, що годує людей, які служать. Їм треба виплачувати зарплату, забезпечувати амуніцією та бензином, годувати й таке інше. Ці гроші дає бізнес. Щоб бізнес функціонував, не можна забрати в армію 50% його працівників. Треба шукати якісь компроміси з бізнесом. Наприклад, щодо податкового навантаження, скільки людей хто може бронювати, або щодо того, наскільки критичним є цей бізнес. От на цю сферу я попросив би законодавців подивитися трохи уважніше”, – наголосив Олександр Водовіз.
Раніше у Метінвесті заявили про створення системи соціалізації ветеранів ЗСУ. Вона містить як підтримку здоров’я та психоемоційного стану бійців, так і роботу з керівниками та колективами, до яких будуть повертатися ветерани.
Офіс у справах ветеранів та їхніх родин створює Український католицький університет (УКУ). Даний поєкт є частиною “Стратегії розвитку Українського католицького університету 2030”. Таким чином університет долучається до зцілення ранньої війни та відновлення України.
«Нашим завданням є створення програми сприяння інтеграції ветеранів у мирне життя. Наші захисники заслуговують, щоб після повернення з фронту вони не могли просто вести повноцінне мирне життя, а й взяли на себе відповідальність за громаду, ставили суспільними провідниками», – коментує ректор УКУ Тарас Добко.
Очолить новостворений Офіс ветеран Павло Коваль (на фото). Він розповідає, що наразі Офіс ветеранів – на етапі формування стратегії роботи на наступні 7 років: «Для початку нам важливо розпочати роботу на рівнях УКУ – створити ветеранську спільноту, де їх зрозуміють, підтримають і вони почуватимуться комфортно. Під “комфортом” я маю на увазі врахування потреб самих ветеранів. Це стосується як створення інклюзивного простору, так і доступу до різних ресурсів університету».
Павло наголошує на важливість роботи із студентами та працівниками університету: «Після служби ветеранів повертаються в середовище, де їх будуть відочувати люди, які також не мали схожого пережитого досвіду. Через це в певних ситуаціях можна виникати непорозуміння. Тому необхідно, щоб спільнота УКУ – викладачі, студенти, працівники – були ознайомлені щодо етики спілкування з ветеранами, а також знали, як поводити себе в таких ситуаціях».
За словами Павла Коваля, Офіс також співробітничає з громадськими та державними організаціями, благодійними фондами.
Ветеранів війни та членів їх родин запрошують на онлайн-семінар “Невиконання наказу командира: реалії захисту прав військовослужбовців”.
Семінар відбудеться у цю суботу, 27 січня о 13.00на платформі Zoom та Youtube. Посилання на семінар будуть надіслані на вашу пошту або телефон з месенджером, який буде вказаний при реєстрації.
На семінарі будуть розглянуті наступні питання: 1) Склад злочину передбаченого ст. 403 КК України; 2) Практичні поради адвоката, стратегія захисту військовослужбовців; 3) Досудові розслідування, судові провадження та судова практика.
Ветеран війни Володимир Букша, який втpатив ногу, виpушив у маpафон на милицях і протезі. Так він вирішив зібрати гроші, щоб допомогти своїм побратимам на фронті. Військовий з села Злинка Новоукраїнського району, що на Кіpовогpадщині . За перший день він пройшов 10 кілометрів. Володимиру Букші – 30 років. У День Соборності України він вирушив у піший марафон – на милицях і протезі – з села Злинка, де живе, інформує Суспільне.
Рік тому біля міста Гуляйполе Запорізької області отримав поранення і втратив ногу. Зі слів чоловіка, машина підірвалася на міні. Двоє з побратимів загинули на місці.
“Збираю гроші для 37-го батальйону, у якому я раніше служив. Є потреба у запчастинах для автомобіля. Підвозили на машині боєприпаси, тому є багато поломок. Запчастини нині дуже дорогі і я вирішив допомогти своїм побратимам”, – пояснює свій вчинок ветеран війни.
“Було важко, бо я довго не міг з цим змиритись, тому що багато втратив. У мене була поранена ще права нога, хотіли відрізати. Але завдяки хорошим лікарям її вдалося врятувати. Було важко, поки я змирився з цим, але треба жити. В мене двоє маленьких дітей, яких треба ставити на ноги”, – розповідає ветеран. Після лікування хотів продовжити службу та йому відмовили.
Дорогою чоловіка супроводжувала дружина Наталія Ковальова: “Я трішки хвилююсь, бо в нього проблеми з тиском. Але він хотів це зробити ще дуже давно, проте не було змоги через стан здоров’я”.
Підтримують військового й односельці. Чоловік Олени Корнілової Максим Хандусенко загинув у листопаді 2022-го. Він також служив у 37 батальйоні.
Праворуч на фото Наталія Ковальова – дружина ветерана. Фото: Суспільне Кропивницький
Біля школи ветерана зустріли вчителі та школярі. На пам’ять зробили спільну фотографію.
За день Володимир пройшов 10 кілометрів та зібрав 67 тисяч гривень. Марафон планує продовжувати і подолати відстань в 60 кілометрів – від села Злинка до Кропивницького.
Для України концепція окремої процедури розгляду справ стосовно ветеранів є новою, та її можна реалізувати, спираючись на успішний досвід США. Головна мета таких програм у США – не покарати захисника вітчизни, що вчинив кримінальне правопорушення через вплив на ветерана травматичного досвіду війни, а підтримати його й запобігти вчиненню нових злочинів надалі.
З початком повномасштабної війни суспільство постає перед проблемою адаптації ветеранів до звичного життя. Як свідчить американський досвід, після повернення військових додому нещодавні захисники й герої можуть стати суб’єктами вчинення кримінальних правопорушень.
Держава у вигляді судової системи повинна враховувати бойовий досвід людей, які виконали свій обов’язок щодо захисту Батьківщини. Наслідки такого травмуючого досвіду війни якраз і можуть бути причиною вчинення правопорушення.
У відповідь на такі виклики у США були розроблені й реалізовані спеціальні програми на базі судів у справах ветеранів (ССВ). Ці судові програми спрямовані на вирішення проблем ветеранів (як правових, так і соціальних), що постали перед системою кримінального правосуддя.
Суди у справах ветеранів через розгляд справ відіграють ключову роль у вирішенні вказаних проблем і реабілітації ветерана. Проте в Україні, для реалізації даної концепції не обов’язково створювати окремі інституції. Система таких судових програм є доповненням до традиційних кримінальних судів: вона зосереджена на наданні лікування, реабілітації та підтримки ветеранів, які мають проблеми із психічним здоров’ям, зловживанням психоактивними речовинами чи інші проблеми зі здоров’ям.
ССВ – це узагальнений, заснований на судовій практиці, міжвідомчий підхід для надання допомоги колишнім військовослужбовцям, які скоїли злочин в результаті психосоціальних проблем, пов’язаних із участю у війні або внаслідок неї. Основними проблемами є психологічні захворювання (ПТСР, наслідки черепно-мозкових травм тощо) і як результат – алко-/наркозалежність.
Впровадження в Україні концепції ССВ виглядає можливим, але необхідно звернути увагу на низку важливих аспектів американських програм, які зазначено нижче.
1.Потреба ранньої ідентифікації ветерана та його проблем і життєвих труднощів
Згідно з американським досвідом, вчасна ідентифікація й надання необхідної допомоги значно покращують результати судових програм для ветеранів. Так, при розгляді справи з’являється можливість врахувати статус ветерана, його проблеми зі здоров’ям та скрутні обставини, щоб спрямувати його на реабілітацію і запобігти скоєнню повторного злочину. Якщо діагноз щодо психологічних проблем чи залежностей зафіксований до вчинення правопорушення – ветеран, на підставі аналізу цих даних, може розглядатися як потенційний учасник програми.
У США ССВ спрямовані на раннє виявлення ветеранів, що мають психологічні проблеми через виконання військового обов’язку та/або залежність від психоактивних речовин і потребують особливої уваги з боку ветеранських та соціальних служб. Зазвичай, ці служби тісно співпрацюють зі структурою ССВ безпосередньо або через представників Міністерства у справах ветеранів США. Таку практику доречно запровадити і в нашій країні. Система ідентифікації ветеранів, їх соціальних труднощів та проблем зі здоров’ям є важливим елементом для реалізації концепції ССВ.
Вона допоможе швидко ідентифікувати ветерана та врахувати його ситуацію, якщо той потрапляє до системи кримінального правосуддя.
2. Питання щодо формування та забезпечення додаткових учасників судового процесу – менторів (наставників)
У системі ССВ США діють спеціальні категорії учасників, що працюють із кожним ветераном та його життєвою ситуацією. Одним зі значущих компонентів програми є наставництво (менторство), яке стало складовою ССВ з моменту їх створення.
Переважно наставниками стають ветерани, які мали подібний досвід проходження програми або ж аналогічні психологічні проблеми, спричинені участю у війні. Учасники програми комфортніше почуваються й відвертіше розмовляють з ветеранами, ніж зі сторонніми людьми.
Наставник спілкується з ветераном, підтримує його, допомагає комунікувати із соціальними службами та іншими членами команди суду. А також допомагає зрозуміти вимоги програми, виконувати їх та забезпечує своєчасну явку на консультацію та правильне заповнення документів.
Створення та впровадження спеціальних категорій учасників процесу, зокрема менторів, вимагає комплексного підходу. Необхідно адаптувати американський досвід до українських реалій, визначити оптимальні ролі та функції всіх учасників процесу.
Інший аспект – наявність необхідного фінансування та ресурсів. Деякі з програм ССВ у США працюють завдяки волонтерам-менторам. Ветерани, які вже успішно завершили програму або мали аналогічні проблеми, за власним бажанням, після проходження перевірки можуть стати менторами для нових учасників. Такий підхід дає змогу подолати фінансові обмеження й застосовувати власний досвід ветеранів для підтримки інших.
3. Визнання ветераном вини для участі у програмі ССВ
З огляду на американську практику, визнання вини впливає на мотивацію та участь ветеранів у спеціалізованих програмах. Так система бачить ступінь їхньої відповідальності й готовності до змін.
Обов’язкове визнання вини в деяких судових програмах ССВ США визначається як крок до відновлення й реабілітації, а не як спосіб покарання.
На етапі передачі справи до суду, ветерану пропонується участь в програмі ССВ. Якщо ветеран підпадає під умови, погоджується на участь, визнає вину – він стає учасником програми. Якщо не погоджується, заперечує свою вину – він залишається в суді загальної юрисдикції.
Це питання є комплексним і потребує особливого підходу під час реалізації програми в Україні.
До суспільства потрібно донести необхідність обов’язкового визнання вини ветераном в разі залучення до програми та пояснити причини й цілі такої необхідності. Але є й інший бік медалі: ветеран може не визнавати вини, та й взагалі наявності проблем саме через ПТСР. Тож цей аспект вимагає додаткового аналізу та роз’яснення.
4. Звільнення від відповідальності після успішного проходження програми
Концепція Судів у справах ветеранів базується на розумінні, що ветеран, який виконує вимоги програми й успішно її завершує шляхом реабілітації, отримує другий шанс і звільняється від відповідальності.
Такий підхід потребує ретельного вивчення, які категорії злочинів підпадають під дію програми. У програмах ССВ різних штатів щодо цього є відмінності. Необхідно визначитись, який підхід можна застосувати в Україні, знайти рішення саме для наших умов.
Важливим є уникнення сакралізації статусу ветерана – суспільство повинно розуміти обмежену категорію можливих учасників програми. Статус ветерана не дає права на автоматичну участь у програмі, адже вона не має на меті реабілітувати всіх ветеранів.
Таку можливість отримують лише ветерани з доведеними психічними захворюваннями та/або залежностями, спричиненими участю у війні. Крім того, умови проходження програми досить суворі й регламентовані, всі порушення враховуються, тому ветеран може бути виключеним з програми.
5. Фінансове забезпечення програми й питання створення окремих інституцій
Питання фінансування програм ССВ є вирішальним щодо їхньої ефективності. Американська система вказує на необхідність чіткої регуляторної політики та стабільного грошового забезпечення для сталої роботи таких судових програм.
Фінансування програм ССВ у США здійснюється з різних джерел, зокрема й федеральними грантами. Проте, більшість фінансуються на рівні штатів – як з їхнього бюджету, так і за допомогою приватних донорів або, наприклад, ветеранських організацій.
Звичайно, питання фінансування є актуальним і для України. Окрім централізованого фінансування з бюджету, у нас можливе забезпечення програми з грантових або інших джерел.
Дискусійним для нашої країни також є питання щодо можливості створення окремих спеціалізованих судів. Проблема фінансування додаткових інституцій очевидна. Як можливий варіант – законодавче закріплення окремої процедури розгляду справ стосовно ветеранів без створення окремої інституції. Наприклад, вже наявні судді можуть за графіком розглядати справи ветеранів на базі судів, що вже існують.
Звісно, наведені не всі аспекти й питання, що постануть в разі впровадження концепції ССВ в Україні.
Ми повинні донести громадськості: вже зараз надважливо розробити стратегії підтримки й реінтеграції ветеранів у цивільне життя. Тож аналіз успішного досвіду, інформаційна підтримка та активна співпраця з усіма органами та інституціями є ключем до успіху.
Ми з колегами надалі працюватимемо над дослідженням та реалізацією вказаної концепції в межах проєкту “Аналіз можливостей впровадження в Україні судів у справах ветеранів” за підтримки “Програми “Справедливість для всіх”, яка фінансується Агентством США з міжнародного рoзвитку (USAID) та повідомлятимемо про напрацювання.
Владислав Шинкаренко, координатор проєкту, експерт з юридичних питань ГО “Юридична сотня”
Після травми ветеран Андрій Шадрін не має змоги бути пліч-о-пліч з побратимами на лінії фронту. Але ветеран став одним з тих, хто на власному досвіді відчув важливість спорту у реабілітації травмованих та поранених військовослужбовців та військовослужбовиць. І звичайні спортивні зали тут не допоможуть. На думку самого ветерана, військовим після травм та воєнного досвіду, як мінімум, некомфортно покращувати свій фізичний стан поруч з цивільними. Тому Андрій створює власний спортивно-реабілітаційний центр “Powerhouse” у Дніпрі.
Про шлях ветерана війни від добровольця до підприємця пише lb.ua.
Ветеран Андрій Шадрін 18-річним юнаком втік з окупованого росіянами Криму аби стати на захист України. Спочатку добробат, потім оборона Донбасу та захист України під час повномасштабного вторгнення.
До 2016 року продовжував служити в “Дніпрі-1” вже як співробітник поліції. Зі зміною “рекрутингової політики” Міноборони зміг вступити до лав ЗСУ.
“Лютий 22-го року я зустрів військовослужбовцем контрактної служби. Був зв’язківцем, зустрів цей день у Лисичанську, на базі. Мене розбудив черговий десь о 5-й ранку. Сказав, що почалась війна. Я сказав “Та ну її”. Повернувся на інший бік і далі продовжив спати. Спочатку було не зрозуміло, що відбувається. А далі ми продовжили підтримувати там працездатність нашої системи зв’язку. Загалом працювали на Сході”, – пригадує ветеран війни. 04 квітня 2022 року, під час евакуації транспортного засобу, Андрій потрапив під танковий обстріл: травма, лікування, звільнення…
“Я вирішив, що треба шукати собі реабілітолога, треба вставати на ноги. Що я робив? Спортом займався. Це мені допомагає. Ходячи по спортзалах, по-перше, був дуже здивований тим, наскільки важко знайти тренера, коли ти травмований. На тебе всі дивляться… і просто якусь гімнастику дають. З кваліфікованою допомогою взагалі якось не дуже. А по-друге, ти заходиш в той спортзал (я вже без палички ходив), а там оці накачані цивільні “мальчікі”. Ти відчуєш себе якимось жебраком на вокзалі. Це вкрай дискомфортно. Ти зі своїми боями за плечима, з досвідом, з усією своєю гордістю ходиш і займаєшся якоюсь “гімнастикою”.
Тоді я вирішив, що зроблю спейс для пацанів. Як би це жорстоко і цинічно не звучало, але найближчі декілька років буде у мене попит”, -розповідає Андрій Шадрін. – Від товаришів дізнався про можливість розвитку бізнесу від Українського ветеранського фонду. Написав проєктну заявку, пройшов декілька етапів конкурсу, і ось я один із переможців програми Варто: Золоті руки.
Сьогодні разом з однодумцями Андрій Шадрін очікує на прибуття тренажерів прибуття з Європи. “У нас є команда, ми працюємо, рухаємось впевнено до мети. Ми створюємо звичний всім стандартний спортзал. Такий, як всі його уявляють – тренажери, тренери, душові. У якому в першу чергу буде, скажімо так, емоційно простіше пацанам і дівчатам, які повертаються до цивільного життя, ходити й займатися спортом. Із тренерами, які готові, мають знання та вміють працювати з людьми з травмами. І це буде такий, типу, перший етап. А далі вже буде видно, можливо, ми дійсно підемо в класичну таку повноцінну реабілітацію”, – ділиться планами на майбутнє ветеран війни.
Багаторазовий призер чемпіонатів України зі стронгмену Ігор Головко долучився до спортивної реабілітації ветеранів війни. Чоловік працює начальник служби безпеки дорожнього руху ГУ ДСНС у Рівненській області і займається богатирським багатоборством вже 15 років. Він багаторазовий призер чемпіонатів України.
Сьогодні полковник служби цивільного захисту Ігор Головко серед 28 тренерів, які готові проводити такі безкоштовні заняття на Рівненщині.
«Федерація стронгмену України та ГО «Звитяга Нескорених» за підтримки Українського ветеранського фонду створили спеціальний додаток TrenVet. Це застосунок, де ветерани можуть обрати собі тренера для занять спортом, – розповідає Ігор Головко. – Мене вибрали амбасадором даного проєкту на Рівненщині. Зараз треную двох ветеранів, серед яких – мій співробітник, сержант служби цивільного захисту Михайло Марчук. Минулого року він вперше взяв участь у змаганнях ветеранів, де здобув перше місце».
Тренування відбуваються у рівненському клубі «Сила». Під час своїх занять Ігор Головко використовує індивідуальний підхід до кожного відповідно до медичних показань і можливостей. Сам він має багаторічний досвід роботи в ДСНС, а також навички тренувань та виступів на змаганнях різних рівнів.
У Івано-Франківську, 21 січня 2024 року, близько 100 людей утворили живий ланцюг єдності. Вони тримали плакати з гаслами на підтримку військовополонених та співали гімн України, повідомила кореспондентка Суспільного.
До акції долучилися родичі військовополонених, колишні полонені та містяни. Окрім нагадування про тих, хто досі незаконно ув’язнений у РФ, люди вшанували захисників Донецького аеропорту.
Тетяна Діброва — тітка полоненого прикордонника, який ніс строкову службу на контрольно-пропускному пункті “Чонгар” у 79 прикордонному загоні. Воїн потрапив у полон 24 лютого 2022 року. Цю інформацію жінці підтвердили в Червоному Хресті.
“Ворог розпочав активні наступальні дії, і прикордонників захопили в перший день. Деякі з них — загинули, деякі — травмовані, а деякі — потрапили в полон, — розповідає Тетяна Діброва. — Ми хочемо цією акцією достукатися до суспільства, до нашої влади, до світу, щоб нам допомогли повернути наших рідних. Ми чекаємо їх вже 23 місяці”.
У російському полоні перебуває рідний брат Олени Галюк. Він — військовий 23 загону морської піхоти. 19 травня 2022 року боєць вийшов з “Азовсталі” за наказом верховного головнокомандувача.
“Ми намагаємося говорити, бо ця тема затирається між іншими новішими темами. Зрозуміло, що війна триває, і є нові виклики, але для нас кожен день, як рік, і невідомо, в якому стані повернуться ці люди з полону. Ми мусимо щодня кричати про це, кожну нагоду використовувати”, — говорить Олена Галюк.
В Івано-Франківську 20 січня 2024 року відбувся футзальний матч на підтримку зниклих безвісти та полонених військовослужбовців, повідомила кореспондентка Суспільного.
За словами організаторки заходу та дружини військовополоненого Анни Михайлишин, до гри долучилися майже 30 ветеранів та волонтерів, щоб нагадати: війна триває, а кожна родина, чиї рідні в російській неволі, веде свою щоденну боротьбу.
Ветерани та волонтери, які кожні два-три тижні везуть допомогу на передову, цією грою вкотре нагадують про тих, хто перебуває у нелюдських умовах полону, розповідає голова Спілки волонтерів Прикарпаття Ігор Лукинів. Він також додає, що подібні заходи повинні відбуватися постійно.
Організаторка футзального матчу та дружина військовополоненого Анна Михайлишин. Жінки з плакатами на підтримку зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 10 гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Суспільство має готуватись до повернення ветеранів,тому вже близько місяця діє ветеранській хаб у місті Хмельницькому.
Це спільний проєкт Хмельницької міської ради та громадської організації «Захист – об’єднання волонтерів».
Зараз ветеранський простір “Захист.4.5.0” має двох кейс-менеджерів, які надають допомогу ветеранам та їхнім родинам у вирішенні нагальних питань,спрямовують їх до відповідних фахівців для максимально швидкого вирішення проблем.
На базі ветпростору працюють юрист, психологи, реабілітолог, медичний консультант, арттерапевт, які проводять групові інформаційні семінари та індивідуальні консультації для дорослих та дітей.
Послугами Ветеранського простору «Захист.4.5.0» можуть скористатися:
– діючі військові;
– військові на лікуванні/реабілітації;
– ветерани/ветеранки;
– члени родин військовослужбовців;
– члени родин полонених, безвісти зниклих;
– члени родин полеглих Героїв.
«З початку 2024 року на Ветеранському просторі «Захист.4.5.0» пройшло три робочі зустрічі з представниками структурних підрозділів Хмельницької міської ради, громадського сектору міста, військовослужбовцями частин, які дислокуються в обласному центрі. Мета таких зустрічей – налагодити співпрацю аби надання послуг для ветеранів стало більш якісним та доступним. Частина послуг надаватиметься безпосередньо на ветеранському центрі «Захист.4.5.0». Ми працюємо над розширенням списку цих послуг. Частину надаватимуть у спеціалізованих закладах. Наразі ми формуємо базу даних спеціалістів, аби перенаправляти клієнтів на пряму до них», — зазначила ветеранка, керівниця проєкту по роботі ветпростору Катерина Луцик.
Представники ветеранського хабу також повідомили, що планують провести зустріч з підприємцями міста Хмельницького.
Ветеранський простір «Захист.4.5.0» знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Камʼянецька, 76. За додатковою інформацією звертайтесь за телефоном: 096 563 00 90.
