Нещодавно МЗС Німеччини виступило з публічною заявою, в якій не рекомендувало Бундестагу визнавати Голодомор геноцидом українського народу.
На тій лише блюзнірській підставі, що мовляв поняття геноциду не було визначене до 1951 р., а тому не може мати зворотньої сили. Забувається при цьому про дві «невеликі» обставини:
1. Холокост відбувся також не після 1951 р., що не заважало тій же Німеччині визнати його за геноцид;
2. Автор самого терміну «геноцид» Рафаель Лемкін при його розробці приймав Голодомор як один з класичних прикладів геноциду.
Здавалося б з української сторони мала б бути консолідована реакція на черговий приклад німецьких подвійних стандартів, які вже вилилися для нас у втрату Криму та небезпеку Північного потоку-2. Несусвітня корупція в лавах німецького політичного істеблішменту (нагадаємо лише Шрьодера), відверте підігрування Путінським забаганкам, ганебні демарші німецького посольства проти свободи слова (вимоги закрити сайт «Миротворець») та ін. дає достатньо підстав стверджувати, що Німеччина наразі ніяк не годиться на роль ментора стосовно України, яка справді має поважні проблеми не в останню чергу і через, без перебільшення, скотську поведінку тієї ж Німеччини та ЄС, які фактично наклали на нас ембарго на постачання зброї в умовах військової агресії з боку «друга і куратора» всіх німецьких політиків.
Поведінка останніх насправді навряд чи може викликати здивування. За рівнем політичної корупції Німеччина сьогодні справді по-за конкуренцією. Україна з її корупційними скандалами це насправді дитячий садок. Подив викликає інше. Серед українських «інтелектуалів» знаходяться персонажі, які намагаються доводити, що це виявляється не проституйованість німецького МЗС є причиною відмови у визнанні Голодомору геноцидом, а «винні» як завжди самі українці. А саме українські історики (https://site.ua/taras.lyutyy/23573-scopusgolodomor/). Вони, мовляв, не донесли до шановних німецьких дипломатів та парламентарів правду про Голодомор на зрозумілій їм мові. Автора (Taras Lyutyy) не бентежить, той факт, що про Голодомор є безліч наукових та популярних праць на західних мовах, які власне презентують українську позицію (назвемо хоча б всесвітньо відомі праці Джеймса Мейса). Тож при бажанні німецькі «політики» могли без зайвих проблем ознайомитися з питанням, а не годуватися вигадками кремлівської пропаганди. Справа не у відсутності чи недоступності інформації, а саме в «небажанні», яке добре приправленне рублями.
Утім, згадана стаття Taras Lyutyy здається не так ставить на меті розібратися з питанням чому повії з німецького МЗС поводяться як повії. Мета опусу інша – вкотре принагідно пнути українську гуманітаристику – «Маємо повне право «повчати»». Це він про «технарів», які на думку автора вже в силу своєї «технарськості» є на щабель вище «недолугих» гуманітаріїв. Вони ж бачте знають, що таке Scopus.
Всезнайство наших «технарів», чесно кажучи, починає «діставати». Особи, які зеленого поняття не мають в жодній з гуманітарних дисциплін дозволяють собі давати поради космічного масштабу та космічної ж дурості. Українська наука в цілому має проблеми, а не сама лише гуманітаристика, яка весь час була і наразі є бідним родичем в системі НАН України.
Як можна розраховувати на успішні дії на фронтах гібридної війни, коли ключові елементи нашої гуманітарної обороноздатності це зусилля окремих подвижників, а не цілеспрямованої державної політики? В сусідніх з нами країнах, не говорячи вже за дальші західні держави, організації та фінансуванню гуманітарної сфери приділяється увага не менша ніж тим же природничим наукам. У нас же хіба що можна почути про «необхідність» ліквідації гуманітарних інституції через їх «нерентабельність». Тож кого і за що хоче притягти Taras Lyutyy до «відповідальності» за «проїдені народні гроші» наразі не зрозуміло.
Згадано не в тин ні в ворота Вятровича, людину яка фактично самотужки зрушила з місця кілька непідйомних проблем. При цьому автор покликається на такого самозваного знавця українських реалій як Андреаса Умлянда. Те що останнього за його відданість лівим переконанням публікують такі ж ліві «наукові» часописи на Заході не робить з нього науковця. Його «наукові роботи» це суцільна маніпуляція без жодного наукового аналізу та елементарних навиків роботи з джерелами (щоправда, він справді вміє майже правильно вимовляти слово «Scopus»). У мене була можливість публічно дебатувати з цим німецьким «дослідником». Рідко можна зустріти таку мильну бульбашку. Людина намагалася давати оцінки українським «правим» не розбираючись в елементарних речах (скажімо, доводив, що УНСО то є один з відламів ОУН, а офіційною ідеологією «Свободи» є націонал-соціалізм. Як то кажуть – «при всій повазі…»). Такого роду «фахівці» як Андреас Умлянд і забезпечуюють «інтелектуальний» супровід для ганебних рішень німецького МЗС.
І наостанок. Наш вередливий «технарь» закидає гамузом всім українським гуманітаріям якусь особливу «недоброчесність та нездатність до кращих практик» поминаючи всує про «лептонних богів» та іншу «педагогічну дурь». Але на Бога – при чому тут гуманітарні науки загалом? Педагогіка це, якщо автор не знає, в наших реаліях цілком окремий світ. У них навіть своя окрема «академія», окрема і від гуманітаріїв і від «технарів». Це все одно, якби на підставі очевидних негараздів у медичній освіті та тотальній корумпованості в цій сфері, закидати їх гріхи математикам, фізикам чи біологам без розбору. А яка різниця – всі ж вони «негуманітарії». Нагадаю, до речі, що пріснопам’ятна дисертація Катерини Кириленко про «лептонних богів» була захищена ні де інше як в Національному університеті біоресурсів і природокористування. Тож може «технарі» чесно зарахують цей «витвір» до своїх «надбань».
Не хотілося б підставляти дзеркало під самодовольні морди деяких «технарів», щоб вони побачили непривабливі образи снобізму та нічим не обґрунтованої пихи. Нагадаю лише такий показовий епізод з історії «точних наук» як «нова хронологія», що була вигадана цілим академіком-математиком Анатолієм Фоменком. Про методику цих «точних» математичних вправ над історією колись сказав Ігор Данилевський – «це все одно що якби історики почали стверджувати, що якщо 8 поділити навпіл, то одержимо або два нулі або дві трійки, в залежності від того як ділити – горизонтально чи вертикально». Наразі можу лише констатувати, що жоден історик чи гуманітарій не наважувався проводити такі дурисвітські експеременти в чужих для них дисциплінах. Натомість «технарі» постійно намагаються «навести лад» в гуманітарній сфері – від «нової хронології» до виправдань німецького МЗС.
Може Taras Lyutyy не «погоджується потерпати через чиюсь нездатність змінюватись», а я не погоджуюсь з напищеними дурнями, які в своєму «технарському» апломбі не здатні проаналізувати елементарні причинно-наслідкові зв’язки, зрозумілі будь-якому нормальному гуманітарію – ганебна заява німецького МЗС є наслідком тотальної корумпованості німецьких політичних еліт режимом Путіна, а не відсутністю достовірної інформації про Голодомор німецькою мовою чи «недоброчесністю» українських гуманітаріїв.
