Сторінка 1538 – Новини ветеранів зі всієї України

ЗАРЕЄСТРОВАНА ПРИВАТНА ВІЙСЬКОВА КОРПОРАЦІЯ Donbas Battalion Corp

Влітку минулого року в США була зареєстрована приватна військова корпорація (ПВК) Donbas Battalion Corp, що складається з українців. Як передають “Волинські новини”, про це повідомив один із керівників цієї структури, колишній командир батальйону “Донбас” Анатолій Виногродський.

Російські та проросійські засоби масової пропаганди частенько пишуть про те, що на Донбасі з боку українського уряду воюють приватні військові кампанії (ПВК, – ред.). З іншого боку, весь світ знає про участь російської ПВК “Вагнера” в агресії Москви не лише на Донбасі, в Криму, але й в Сирії. Не так давно президент США Дональд Трамп заявляв про виведення американських військ з Сирії та Іраку. Місце американських військ займуть приватні військові компанії. Змінюються концепції війни, змінюються і військові інструменти. Політики та представники великого капіталу хочуть уникнути відповідальності за силові дії, але не можуть відмовитися від них. Схоже, що в епоху гібридних воєн, саме ПВК та інші, аналогічні військові формування, стануть основними механізмами військового впливу держав та корпорацій на чужих чи окупованих територіях.

В Україні, незважаючи на війну, приватних військових корпорацій до останнього часу не було. Точніше, їх і сьогодні немає. Але з’явилася американська ПВК, що складається з українців.

За матеріалами Волинські новини

РІЗНИЦЯ У СТАВЛЕННІ ДІЮЧОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ ДО ЗАГИБЛИХ У АВІАКАТАСТРОФІ ТА ВІЙСЬКОВИХ, ЩО ЗАГИНУЛИ НА ВІЙНІ (В ООС), ПРОСТО ШОКУЄ

Учасник бойових дій на Донбасі, волонтер з міста Нікополя Дніпропетровської області Сергій Голтва на власній сторінці у Facebook висловив думку щодо відсутності належної уваги та поваги з боку керівництва Української держави до героїв російсько-української війни, котрі загинули за майбутнє наших дітей, за майбутнє України. Свої думки він виклав на тлі заходів прощання з жертвами авіакатастрофи літака МАУ в Ірані.

“ПОЧУВАЮСЯ  М’ЯСОМ!”

Постійно себе стримую, щоб не образити своїми думками когось із друзів, знайомих або читачів сторінки. І взагалі намагаюся писати тільки позитивні статті, виставляти тільки приємні світлини, організовувати тільки веселі події. Наш світ і так наповнений несправедливістю, брехнею і жорстокістю. Люди вже соромляться слова “Любов” і ховають очі.

Але зараз я все ж таки напишу те, що відчуваю, те, як бачу і від чого розривається серце. Можливо, ніхто не зрозуміє, а, можливо, навпаки. Та як би там не було, це моя сторінка, це вже невеличка частина мого життя. Цей пост не для обговорення.

Сьогодні півдня показують по телебаченню, як привезли загиблих в авіакатастрофі наших громадян. Так, згоден, будь яка смерть українця – це трагедія для Держави. Але не треба перетворювати це в “ШОУ”! Я розумію, що треба показати світу, як уряд поважає і захищає своїх громадян. Але чому тільки цих загиблих? Невже смерть такого ж громадянина України, тільки у військовій формі, немає значення? Невже смерть військового, який стримує рaшистськoгo агресора і надає можливість всім громадянам України жити в спокої, не гідна пошани?! Невже родина загиблого солдата не удостоїлися хоча б маленької уваги і згадування в ефірі?! Та нехай весь світ чує. Нехай весь світ бачить, що ми ПАМ’ЯТАЄМО своїх героїв. Нехай весь світ відчує і побачить нашу біль утрати. Нехай весь світ заздрить нашій єдності.

Бачу в новинах цей красивий літак, який привіз загиблих у авіакатастрофі, цей дорогущий кортеж катафалків під кожного загиблого і плачу. Плачу не від того, що шкода цих людей, а від цього ШИКУ!

Ви знаєте, (…), як привозять наших 200-х з війни? Літаком? – Ні! Гелікоптером? – Ні! Спеціальним військовим катафалком, обладнаним холодильною камерою? – Ні!

В більшості випадків наших загиблих воїнів привозять волонтери, які переобладнали свої мікроавтобуси під авторефрижиратор з великим написом “Вантаж 200”. А в окремих випадках військові скидаються грошима, щоб когось найняти. Ви ВІДЧУВАЄТЕ РІЗНИЦЮ?!

Почуваюся м’ясом. Свинею або куркою…

Скільки вас там на війні загинуло? 1? 2? 100? Ого! 1000?! Нічого ж собі! Майже 4000?! Навіть в голові не вкладається!.. А скільки поранених? БІЛЬШЕ 12000!!! Тоді це вже статистика. От і все. Життя Захисника перетворилося у звичайну математичну цифру на папері або ще гірше – в пікселі на комп’ютері.

Р.S. Мабуть, дійсно: “Какая разница” за що чи як загинули. Головне “красиво” поховати.

 

За матеріалами www.facebook.com Сергія Голтви

КІБОРГ ЗАСТРЕЛИВ БРАКОНЬЄРА

10 січня на території лісництва біля села Малі Копані на Херсонщині місцевий лісник – ветеран війни, важко поранений на злітній смузі ДАП, інвалід 1 групи Віталій Григорьєв, помітив чотирьох чоловіків, які незаконно вирубували ліс. Один із них сів у авто і вирішив просто переїхати лісника, який одразу здійснив три попереджувальні постріли вгору.  “Якби я був здоровим – ухилився б від автомобіля. Але я не міг. Роблю три постріли у повітря – а він все одно їде”. Тоді Віталію Григорьєву довелося відкрити вогонь по машині. Стріляти на ураження не планував, цілився у двигун – однак, на жаль, водій автомобіля зазнав поранення грудної клітини і помер на місці. Єдиною людиною, яка намагалася надати постраждалому допомогу, став сам кіборг, бо “друзі-колеги” пораненого браконьєра просто розбіглися. Також вже за декілька хвилин Віталій Григорьєв, який так і не дочекався на допомогу з сусіднього лісництва, подзвонив у поліцію і повідомив про те, що сталося.

“…Один з невідомих сів у автомобіль та нібито намагався наїхати на лісника, в результаті чого останній здійснив постріл по автомобілю. В результаті водій отримав вогнепальне поранення грудної клітини та помер на місці”, – повідомила 11 січня пресслужба Національної поліції у Херсонській області.

Цензор.НЕТ поговорив із Віталієм Григорьєвим та його адвокатом Мариною Єлисєєвою.

“ЧОТИРИ З ПОЛОВИНОЮ РОКИ Я ЇЗДИВ НА ВІЗКУ. ПОТІМ ПОТИХЕНЬКУ ПОЧАВ ВСТАВАТИ. КОЛИ МЕНІ ЗАПРОПОНУВАЛИ РОБОТУ – НЕ ЗМІГ ВІДМОВИТИСЯ”

Його позивний Лєший. До війни він займався сільським господарством, ремонтом автомобілів та разом із дружиною виховував дітей. На фронт Віталій Григорьєв пішов добровольцем. Спочатку – у батальйон “Донбас”. Потім звідти разом із побратимами він перевівся до лав 93 ОМБр, де хлопці стали бійцями 6 роти 2 батальйону.

17 січня 2015 року, у останні дні оборони Донецького аеропорту, 6 рота отримала наказ вирушати туди, щоб деблокувати бійців, які перебували на летовищі. Частина кіборгів залишати ДАП відмовилася. Утім, багатьох – у першу чергу поранених – того дня вдалося все ж таки витягнути.

Під час операції 6 рота також зазнала втрат. Одним із важко поранених її бійців став Лєший – Віталій Григорьєв. Мінометна міна вибухнула зовсім поруч із ним на злітній смузі аеропорту, перетворивши обидві його ноги практично на фарш.

З Водяного медики вивезли Віталія Григорьєва у Селідове, звідти згодом доправили до лікарні ім. Мечникова у Дніпрі. Була загроза ампутації. Пізніше пораненого перевели у Київський центральний військовий госпіталь.

Ще пізніше Віталій Григорьєв став учасником проєкту “Біотех-реабілітація поранених”. “… Лікарі “Біотеху” різали його кілька років поспіль. Різали, пиляли, вичищали і зрощували раз за разом. Не зросталося. Потім зросталося. Потім ламалося знову. До нашого пекучого сорому, ми вже не раз раділи здавалося б остаточній перемозі. Та ламалося і ламалося знову…” – описують тривалий процес лікування фахівці.

Шлях був дуже довгим і складним. Однак зрештою, у 2019 році, Віталій Григорьєв все ж таки прийшов на огляд до лікарів  своїми власними ногами. А восени 2019 року – нарешті влаштувався на роботу у Великокопанівське лісомисливське господарство.

“Я чотири з половиною роки їздив на інвалідному візку. Відчував себе трохи забутим і відпрацьованим матеріалом. А потім потихеньку почав вставати. Змушував себе… Коли мені запропонували роботу – не зміг відмовитися, тому що хочеться бути корисним для суспільства. Пропрацювати я встиг дуже мало, з вересня. Робота у лісовому господарстві лише на перший погляд здається простою. Упіймати порушників не так вже й легко… Але це пів справи! Оформити все належним чином у нас набагато складніше. Тому ми вчилися їх ловити, потім вчилися їх оформлювати – бо судді у нас з характером. Кома не там, літера не та – і хтось вже не порушник, а герой. …Нас не раз намагалися купити. Пропонували різні “спонсорські” варіанти – і техніку оновити, і на паливо гроші. Але хотілося цю систему зламати”, – розповідає Григорьєв.

Основні порушення у лісах – це, за його словами, незаконна вирубка лісів і незаконне заволодіння поверхневим шаром грунту, тобто землею. “Цікавий браконьєрам саме наш регіон, тому що у нас ще хоч якось зберіглася акація – на неї багато хто поклав око, – продовжує лісник. – Ще, звісно, засмічують ліси. Але засмічення – це взагалі страшна тема, тому що навіть упіймавши людину за руку, ти не можеш довести, що це він зробив. Хіба що коли з машини сміття вивантажують, а ти робиш фото та відеофіксацію… За все це передбачені лише штрафи. У випадку вирубки лісів, якщо сума завданої лісові шкоди перевищує 20 тис. грн, викликається слідчий і порушується кримінальне провадження. Далі все вирішує суд… Однак “кримінальна справа” – це лише звучить гучно. Людина отримає умовний термін, і тільки якщо її другий або третій раз судитимуть – можливе реальне покарання”.

“ЦЕ НЕ БУЛО СПОСОБОМ ЗУПИНИТИ ЗЛОЧИН”

10 січня Віталій Григорьєв працював разом із напарником. Помітивши сліди шин на ґрунтовій лісовій дорозі, вони вирішили, що напарник на автомобілі заблокує можливий виїзд з місця, де рубають ліс, а Віталій вирушить на пошуки браконьєрів. Також чоловіки викликали підмогу з сусіднього лісництва. Ще один можливий виїзд з місця вирубки Віталій завчасно закидав гілками, які, звісно, не могли зупинити автомобіль. Але могли трохи затримати його.

Коли Віталій дістався до місця вирубки і побачив порушників – у сутінках йому здалося, що один зі злодіїв у руках тримає щось схоже на рушницю. Браконьєри також побачили небезпеку. Один з них одразу кинувся до машини, проігнорувавши вимогу ветерана відійти від автомобіля та підняти руки вгору. Натомість, сівши за руль, чоловік натиснув на педаль газу і поїхав просто на лісника. Віталій зробив три попереджувальні постріли вгору, але машина так не зупинилася. Тоді Віталій Григорьєв вирішив стріляти у двигун – тому що раніше неодноразово був свідком того, як браконьєри успішно продовжують рух і на пробитих колесах. Він не цілився у водія (інакше куля зайшла б у скло з боку водійського сидіння), не планував стріляти на ураження – однак браконьєр відхилився вправо, імовірно, думаючи, що саме у нього хочуть влучити. У результаті, куля пробила легеню.

Якби Віталій Григорьєв не був інвалідом – він відскочив би від автомобіля, який їхав на нього. Але чоловік, який зовсім нещодавно почав знову ходити, зробити цього просто не міг. Це була пряма загроза його життю.

Адвокат Віталія Григорьєва, Марина Єлисєєва, розповідає, що вже особисто була на місці злочину. І зізнається: не уявляє, як у тій ситуації можна було діяти інакше. “Ви знаєте, що Віталій пересувається практично на протезах. У такій ситуації коли на тебе рухається автомобіль, водій якого не реагує на попереджувальні постріли – залишається тільки зупиняти автомобіль шляхом його пошкодження. Тому він стріляв у автомобіль, – пояснює адвокат. – Водій нахилився трохи у бік пасажирського сидіння – імовірно, думаючи, що лісник буде стріляти по ньому так, ніби він сидить на водійському сидінні. Якби він не ухилявся – залишився би живим. До того ж, там нерівний рельєф місцевості. Автомобіль трохи нагорі був, на бугрі, а Віталій стояв нижче. Має бути проведений слідчий експеримент за участі Віталія, має бути балістична експертиза – і тоді ми з’ясуємо, чому він влучив трохи вище капоту, у скло, чому куля пішла у салон”.

Від місця, де зрештою після пострілу зупинився автомобіль, до місця, де стояв і з якого стріляв Віталій, залишилося не більше 10 метрів. “Він стріляв для того, щоб зупинити небезпеку, яка загрожувала його життю”, – ще раз підкреслює Марина Єлисєєева.

Зазвичай, зауважує адвокат, Віталій пересувається на милицях. “Він ходить на двох милицях, тому що стан його ніг не дозволяє йому ходити на великі відстані – це дуже боляче. Того дня він був без милиць – не думав, що доведеться стільки йти. Тягав на дорогу гілки, щоб перекрити їм виїзд. Повз кілометра півтора, бо на фоні неба одразу було б помітно, якби він пересувався на повний зріст”.

Чотири порушники на своїх власних ногах проти одного лісника у сутінках в лісі – вже були загрозою для нього, переконана вона. “На шляху до них він повз. Повз для того, щоб його не побачили. Він ризикував власним життям для того, щоб перекрити їм дорогу. Думав, що на людину озброєну карабіном, яка з’явиться біля їхньої машини, вони відреагують адекватно – тобто, або розбіжаться (але за транспортним засобом можливо буде легко встановити порушників, – Ред.), або ляжуть. Але його помітили раніше”. На той момент Віталій вже чітко розумів, що підмога не встигне приїхати вчасно- порушники вже згортали роботу.

Слідство наразі кваліфікує подію за статтею 118 Кримінального кодексу України – це вбивство при перевищенні необхідної оборони, а також перевищення заходів для затримання злочинців. “Я не бачу перевищення, тому що він стріляв у автомобіль. А те, що так сталося – це нещасний випадок, тому що потерпілий якраз ліг у цей бік, і куля пішла трохи вище капоту. Умислу не було, – зауважує Єлисєєва. – Вони вважають, що він таким чином зупинив злочин. Але Віталій каже: “Я ж адекватна людина. Я чудово розумію, що вирубка лісу без встановлення шкоди – це невідомо адміністративна чи кримінальна відповідальність. Якби я був здоровим – я б ухилився від автомобіля, який їхав на мене. Але і реакція водія була неадекватною: я стріляю, роблю три постріли у повітря – а він все одно їде. Якби я міг ухилитися – я б запам’ятав номер автомобіля, і його все одно затримали б пізніше”. Це не було способом зупинити злочин, який не є тяжким!”

Свого підзахисного Єлисєєва вважає повністю адекватним. “Він контролював ситуацію, намагався надати пораненому допомогу. І кликав на допомогу тих трьох, що повтікали.

P.S. Віталія Григорьєва зараз на час розслідування відсторонили від роботи у лісництві. 17 січня йому вручили підозру у скоєнні злочину, передбаченого ст. 118 ККУ “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця” (карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років). Зараз В.Григорьєв перебуває під домашнім арештом.

Після вручення підозри, Марина Єлисєєва вже не має права вільно коментувати ситуацію. Однак з Цензор.НЕТ вона встигла поспілкуватися раніше.

Незабаром справу лісника почне розглядати суд – або Херсонський, або Мелітопольський (за місцем розташування органу, який розслідує справу, це ДБР).

За матеріалами ЦЕНЗОР

ГРОШЕЙ ВИСТАЧАЄ ТІЛЬКИ НА ЇЖУ

“П’ята частина (20% – ред.) ветеранів сказала, що їм вистачає грошей лише на їжу, 63% стверджують, що їм вистачає на їжу, одяг, взуття. Інша категорія (17% – ред.) стверджує, що їм вистачає на все. Це підтверджує, що добробут ветеранів трохи гірший, ніж добробут населення в Україні”,  – про це під час презентації результатів опитування, проведеного в рамках проекту з реінтеграції ветеранів, що впроваджується Міжнародною організацією з міграції, повідомила менеджер програм МОМ Тереза Розенфельд.

Метою даного дослідження був збір та аналіз інформації щодо соціально-економічних викликів, з якими стикаються ветерани та їхні сім’ї. Висновки дослідження ґрунтуються на даних опитування 2 530 респондентів у Київській, Львівській та Дніпропетровській областях України, проведеного з липня по жовтень 2019 року.

Рівень зайнятості серед українських ветеранів складає 67%, адже багато хто вважає, що їхній досвід потрібен лише у діяльності, пов’язаній з військовою службою.

За матеріалами Українські Національні Новини

ПОЛОВИНА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ НА ДОНБАСІ СТИКАЄТЬСЯ З ДИСКРИМІНАЦІЄЮ В СУСПІЛЬСТВІ Й БЕЗГРОШІВ’ЯМ – РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ

В Україні половина громадян, які воювали на Донбасі, після повернення з війни стикається з дискримінацією в суспільстві, бідністю й порушенням їхніх прав. Про це свідчать дані опитування, яке провела Міжнародна організація з міграції (МОМ), пише DW.

Так, 49% опитаних ветеранів стикалися із хоча б одним випадком упередженого або несправедливого ставлення, третина опитаних зазнала цього в транспорті, 14% під час отримання медичних послуг, 11% — під час реєстрації на отримання пільг, 10% — під час надання ним адміністративних послуг в установах соціального захисту. Причинами такого ставлення самі ветерани вважають нерозуміння населенням України того, що в державі триває збройний конфлікт. З цим погодилися 78% опитаних.

66% опитаних відчувають, що в цивільному житті їхні права порушуються, а кожен третій опитаний ветеран почувається відірваним від основної частини суспільства.

«Зайнятість є ключовим фактором реінтеграції ветеранів у цивільне життя», — наголосила менеджерка програм Міжнародної організації з міграції Тереза Розенфельд. За її словами, лише 67% опитаних учасників бойових дій на Донбасі після повернення з війни знайшли оплачувану роботу.

Причинами цього, згідно з даними дослідження, є пропозиції вакансій з низькими зарплатами, відсутність вакансій за кваліфікаціями ветеранів, а також дискримінація і вимагання додаткових документів про здоров’я під час оформлення на роботу.

Соціологи підсумували, що загалом учасники війни на Донбасі стикаються з байдужістю українського суспільства, дискримінацією та бідністю. Як наслідок, учасники бойових дій гостро відчувають несправедливість свого становища і перешкоди в адаптації до цивільного життя.

Висновки дослідження ґрунтуються на опитуванні, яке провели у межах проєкту «Життя після конфлікту: опитування про соціально-демографічних і соціально-економічних характеристиках ветеранів конфлікту на сході України та їх сімей». Проект реалізувався з липня по жовтень 2019 року і профінансований Євросоюзом.

Участь в опитуванні взяли 2530 респондентів у Київській, Львівській та Дніпропетровській областях України.

За матеріалами Громадське

СВЯЩЕННИК НАЗИВАЄ ЗАГИБЛОГО НА ДОНБАСІ ГЕРОЯ «БРАТОВБИВЦЕЮ»

Мати полеглого на Донбасі воїна Дениса Поповича під час вшанування полеглих захисників на 5-ті роковини оборони ДАПу розповіла Президенту України про несправедливі цькування та паплюження пам’яті її сина з боку місцевого духовного наставника, – повідомляє Армія Inform.

Зазначимо, загиблий воїн родом із с. Морозівка, Баришівського району, Київської області.

– На день народження Дениса разом із моїм чоловіком і онуками прийшла до церкви замовити службу. Та замість співчуття й благословення почула жахливі образи. Панотець вигнав нас під паркан. Просто на дощ… Я була ладна під землю провалитися від сорому за цю людину перед дітьми, – розповідає Надія Леонідівна.

На захист її родини тоді вийшло пів села. Діти плакали і не розуміли, чому їхню родину проганяють із церкви, у якій багато років співала їхня бабця і куди вони змалку бігали як до другої домівки…

– Раніше я не розуміла різниці між патріархатами… Головне – віра в Бога. А церква – лише місце, куди можна прийти за духовним натхненням… Нині ж, коли наша родина для батюшки – вороги, бо мій син захищав Україну, я не можу навіть поставити тут за нього свічку. Мушу їхати до Києва чи сусіднього села і панахиду замовляю в іншого священника, – каже пані Надія.

Нині її родина докладає зусиль, аби побудувати в селі ще одну церкву – на ділянці, отриманій від держави за загибель сина

Поневіряння жінки тривають уже понад пів року. Нині її родина докладає зусиль, аби побудувати в селі ще одну церкву – на земельній ділянці, отриманій від держави за загибель сина! Так хочуть зберегти пам’ять про героїв, які склали голови за Україну…

– Мрію це зробити заради дітей. Син ростив їх чесними і порядними, яким був сам. Хочу, щоб вони й усі дітки, чиї батьки не повернулися з цієї війни, кожен міг пишатися батьком, і не боявся сказати вголос його ім’я, – каже Надія Леонідівна.

Нині, попри цькування священника й різні думки селян, Денисові синочки пишаються татком. Знають, що його іменем названа вулиця в селі, школа, де навчався… Знають, що татко – герой. Але, споглядаючи як однолітки бавляться і прогулюються парком з татусями, досі не можуть прийняти того, що його більше немає.

Сказав усім сховатися в укриття, а сам узяв гранатомет і пішов назустріч ворожому БТР

– Часом так гірко запитують мене: «Бабусю, чому саме він? Чому він, як решта, не сховався в укриття, а вийшов один на один проти ворожих танків? – зі сльозами на очах розповідає Надія Леонідівна

Каже, що пояснити сиротам, чому саме їхній батько віддав життя, щоб урятувати інших, дуже складно.

– Побратими розповідали, що під час ворожого штурму Денис сказав усім сховатися в укриття, а сам узяв гранатомет і пішов знешкоджувати російський БТР, який вже був за кілька метрів від бліндажа. Один раз він вистрілив – бронетранспортер зупинився, а інший постріл виконати не встиг. Ворог його випередив. Денис загинув, – розповідає мати воїна.

Денис Попович був гранатометником у складі 40-ї бригади тактичної авіації зведеного загону Повітряних Сил ЗСУ «Дика качка». Загинув 22 січня в районі Донецького аеропорту під час оборони опорного пункту «Зеніт».

Подробиці бою 22 січня після падіння ДАПу, що тривав понад 10 годин, описані в книзі «А242» під назвою «Бій 22 січня»… Подвигові Дениса – бійця на позивний «Денді» – присвячений також епізод у стрічці «Зеніт»…

Відважного солдата, який вступив у нерівний двобій і врятував майже 50 бійців, великокаліберна куля вразила просто в обличчя. Привезли воїна в закритій труні…

Мати розповідає: коли почалася війна, Денис дуже переживав і хотів іти добровольцем на фронт. Однак його дружина Юлія, мов щось відчуваючи, вмовила, щоб пішов на війну лиш тоді, як надійде повістка… Боялася, щоб Денис не загинув, а діти не зосталися сиротами.

Вже за кілька місяців повістка таки надійшла, і Денис, який завжди був переконаний, що кожен чоловік має захищати країну від небезпеки, одразу пішов у військкомат.

Зранку ще встиг зателефонувати дружині. Сказав, що аеропорту в Донецьку вже немає

–  Ми його проводжали всі разом. Із передової він телефонував щодня. Завжди запитував про дітей, їхнє навчання і здоров’я. Просив, аби не хвилювалися і казав, що в нього все гаразд. Він надсилав нам свої фото, а ми йому – свої. Дітки знімали для нього відео з проханням повертатися додому, говорили, що дуже його люблять і сумують, – стримуючи сльози говорить мати героя.

Напередодні загибелі Денис теж телефонував дружині й мамі, але голос був сумний. Віддалено жінка почула постріли. Запитала, що там. Син відповів, що це стріляють далеко, а в нього все спокійно.

– Того вечора місця собі не знаходили. Було так тривожно і важко на душі. А наступного дня Денис загинув. Зранку ще встиг подзвонити дружині, сказав, що аеропорту в Донецьку вже немає. Лишились тільки наші блокпости. А також вимовив, що стоятиме до кінця. Більше того дня ніхто з Денисом не міг зв’язатися.

Дружина Дениса телефонувала волонтеру, який передавав їм туди посилки. Той відповів, що був бій, і хлопці, мабуть, вимкнули телефони. Наступного дня, коли жінка пішла на пошту, помітила дивні погляди сусідів.

–  Тоді Юля зателефонувала в їхню частину у Васильків, щоб дізнатися інформацію, де перебуває Денис. Їй сказали, що його більше немає. За тілом виїхав командир… Для нас тоді час зупинився, – каже мати.

Жінка розповідає, що його побратими вийшли з тієї позиції живими, загинув лише її син… І каже, що він дуже любив свою родину. Завжди був добрим до неї і до дружини. Просто обожнював малюків.

На той час, коли воїн загинув, його синам було 6 і 3 рочки

–  Денис так радів, коли дізнався, що стане батьком, та ще й хлопчика! Ні на секунду Юлю від себе не відпускав. Так само і з дітками любив час проводити. Риболовля, прогулянки на човні, футбол… Денис навчив дітей поважати старших, підтримувати близьких, любити й цінувати маму. Діти дуже сумують за ним, – розповідає пані Надія.

Дітей на похованні не було. Але після похорону дружина воїна сказала дітям: їхнього тата немає, він на небі став зірочкою, тож щодень дивитиметься на них із небес…

Малюк дуже любив татка і не уявляв, як може так статися, що його вже не побачить. Уже в чотирирічному віці, до цього цілком здоровий і веселий хлопчик, переніс складну операцію на серці.

– Нам лікарі сказали, що його сердечко стало схожим на тюльпан. Операція теж не давала стовідсоткового одужання – аорта так і лишилася відкритою. Тож наша боротьба триває щодня. Уже не лише за добру пам’ять про сина, а й за життя його маленького хлопчика, – розповідає Надія Попович.

Жінка знає, як важко хлопчикам рости без батька. Та пригадує, коли влітку волонтери відправили їх на відпочинок, вони обидва з таким нетерпінням чекали польоту в літаку, ніби має статися диво.

Щойно опинившись на борту лайнера, перше, про що вони запитали маму – де ж точно на небі живе їхній тато? Адже вона їм казала, що він тепер мешкає там…

– Потім зрозуміла – не відпочинок так радує малечу. Щойно опинившись на борту лайнера перше, про що вони запитали маму – де ж точно на небі живе їхній тато, адже вона їм казала, що він тепер мешкає там, тож дуже чекали на зустріч із ним… – ледве стримуючи емоції, розповідає мама воїна.

Під час поминальних урочистостей до п’ятої річниці вшанування загиблих захисників ДАПу в столиці мати героя Надія Попович була однією з тих, для кого цей день – не просто ще одна можливість згадати полеглих на війні героїв, а час найбільшого у світі болю і горя від втрати рідної дитини…

Зустрівшись з Верховним Головнокомандувачем Володимиром Зеленським, який приїхав теж покласти квіти до «Дзвону пам’яті» та підтримати родини загиблих, вона не витримала і розповіла йому про свою біду. Президент записав її дані, тож жінка сподівається на вирішення цієї непересічної ситуації…

За матеріалами Весник. Луцьк

МИКОЛАЇВСЬКА ОДА ЗА ШІСТЬ РОКІВ ВІЙНИ НЕ СПРОМОГЛАСЯ ПРОДУМАТИ І ЗАПРОПОНУВАТИ ХОЧ ЯКИЙСЬ МІНІМАЛЬНИЙ ТРАУР ЗА ЗАГИБЛИМИ БІЙЦЯМИ ЗСУ

На війні загинув ще один боєць. Його вбив снайпер. Людина родом з Первомайська. І ось – жодна (…) з ОДА навіть за шість років війни не спромоглася продумати і запропонувати хоч якийсь мінімальний траур за загиблими бійцям ЗСУ. А потрібно небагато (про більше і не просить ніхто!) – це оголосити хоч на день траур по всій області, приспустити прапори на всіх обласних установах, не проводити ніяких розважальних заходів!

І в обласних ЗМІ всюди повідомлення має бути.

У холі ОДА в цей день повинен бути портрет бійця з його біографією.

Люди! За шість років війни це навіть нікому з чиновників і в голову не прийшло. А це ж просто мізер!

У місті мені вдалося таку пропозицію затвердити, вона закріплена наказом Сенкевича.

На моїй першій (і останній) зустрічі з губернатором Стадником (Олександр Васильович Стадник – Голова Миколаївської обласної державної адміністрації з 18 вересня 2019 року.) і його талановитими радниками, я його попросив зробити аналогічний документ, який вже прийнятий в місті. Траурна процедура і все інше, прописане вище. І підписати це – щоб саме губернатор це зробив.

На цю пропозицію Олександр Васильович відповів мені – “Навіщо це прописувати, адже це і так всім зрозуміло!”

Як воно ВСІМ зрозуміло, ми вчора переконалися на власні очі. Абсолютно нічого і нікому непотрібно.

Ми пішли до Стадника – його не було на місці, він у відрядженні. Вдалося поспілкуватис з в.о. голови ОДА –  Трайтлі. Ну, ось і поспілкувалися! Реакція приголомшлива: то він не знає нічого про загиблого бійця, то пропонував нам самим йти чіпляти траурні стрічки,… Загалом, самі дивіться. І найжахливіше, у мене, у всякому разі, склалося таке враження, що їм дійсно  абсолютно “побоку все ето”

Ми не просимо показно сумувати і лити сльози. Всього лише приділити жалюгідний мізер уваги загиблим героям ЗСУ з боку влади.

Коротше, завтра несу їм розпорядження по місту – щоб прописати аналогічне в області. Нам просто необхідно залишатися ЛЮДЬМИ і пам’ятати, що війна, як і раніше йде, і гинуть від рашістської зарази наші люди. І ця війна не так і далеко від нас.

За матеріалами www.facebook.com Дмитро Рябченко

ОБОВ’ЯЗКОВІ ЩОРІЧНІ БЕЗКОШТОВНІ МЕДОГЛЯДИ ВЕТЕРАНІВ СТАРТУЮТЬ З 1 КВІТНЯ 2020 РОКУ

Міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Оксана Коляда прогнозує введення обов’язкового щорічного безкоштовного медичного огляду ветеранів з 1 квітня 2020 року. Ветерани, які не пройдуть цей медичний огляд, не матимуть права отримати від міністерства проплачену медичну послугу.

“Я думаю, що ці обов’язкові медичні огляди будуть впроваджені зі стартом другого етапу медичної реформи, з 1 квітня 2020 року, коли ми перейдемо на оплату медичних послуг через Національну службу здоров’я України”, – сказала Коляда в інтерв’ю “Інтерфакс-Україна”, передає Цензор.НЕТ.

Міністр зазначила, що важливо займатися превенцией, а не долати наслідки, як це найчастіше відбувається на даний момент.

“Ті ветерани, які не пройдуть цей безкоштовний медичний огляд, вони не матимуть права отримати від нас проплачену медичну послугу”, – підкреслила вона.

Також Коляда зазначила, що відомство продовжує роботу з Міністерством охорони здоров’я щодо вдосконалення підходу, який передбачає пакету додаткових послуг, які будуть безкоштовно надаватися ветеранам в медичних установах.

“Зараз активно працюємо з тими закладами, які потенційно будуть нам надавати ці послуги”, – підкреслила міністр.

Вона зазначила, що це будуть не всі медустанови, а тільки ті, які будуть відповідати вимогам НСЗУ і захочуть надавати послуги ветеранам.

“Ми домовилися, що ми їм допоможемо відповідати цим вимогам в частині якогось обладнання або функціональної здатності, беручи до уваги те, що у нас є певні міжнародні партнери, які погодилися підтримати медичні установи, які в подальшому будуть обслуговувати ветеранів”, – заявила Коляда.

За матеріалами ЦЕНЗОР

Р.РЯБОШАПКА ВІДКРИВ СПРАВУ ПРОТИ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ І.КИВИ

Бійка, що сталася вчора в ресторані MOCCO між народним депутатом України від “Опозиційною платформи – За життя” І.Кивою та ветераном АТО Михайлом Майнманом, має продовження. Генеральний прокурор України Руслан Рябошапка порушив кримінальне провадження проти народного депутата України Іллі Киви за фактом нанесення тілесних ушкоджень громадянину за заявою потерпілого. Згідно із заявою, народний депутат України, перебуваючи в одному з ресторанів Києва 22 січня 2020 року, вдарив потерпілого головою в обличчя.

Відповідні відомості внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань з попередньою кваліфікацією за ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).

 

За матеріалами  Українські Національні Новини

МІНІСТР МВС АВАКОВ СТВОРЮЄ В СКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ СИСТЕМУ ВІЙСЬКОВОЇ РОЗВІДКИ

15-го січня 2020 року “Комітет з питань національної безпеки, оборони і розвідки Верховної Ради України” підтримав в першому читанні законопроект № 2412 «Про розвідку». У пропонованій комітетом версії прописані норми, що наділяють Національну гвардію статусом суб’єкта системи військової розвідки.

Національна гвардія входить в систему Міністерства внутрішніх справ, тому, якщо ці норми будуть прийняті, в МВС буде створена повноцінна паралельна система військових і правоохоронних формувань з можливостями розвідки.

Згідно законопроекту № 2412, підрозділи Нацгвардії навіть отримають повноваження на виконання завдань за межами України: для виконання завдань розвідки, впровадження агентури і організації спецоперацій. Як приклад – мати агентів в посольствах як українських, так і іноземних в Україні, в урядах, оборонних структурах інших держав, міжнародних організаціях і просувати там необхідні питання, отримувати інформацію.

Відомство А.Авакова отримає можливість мати таємний бюджет на забезпечення розвідки, у тому числі на купівлю техніки, спеціальних засобів для виконання розвідувальних завдань. Це може зробити Арсена Авакова, чи людину, яка посяде після нього крісло Міністра МВС, фактично найвпливовішою людиною в Україні, з можливістю впливу навіть за межами країни.

 

За матеріалами Військовий навігатор України