Головний хірург Збройних Сил України полковник медичної служби Костянтин Гуменюк за неповних п’ять місяців року втретє відвідав лікувальні установи в районі проведення операції Об’єднаних сил. Підсумками та враженнями від поїздки Костянтин Віталійович поділився з кореспондентом АрміяInform.

– Найперше, що цікавило, за рахунок чого вдалося запобігти захворюванню військовослужбовців на COVID-19 у районі бойових дій.

Командування Медичних сил із самого початку розповсюдження пандемії визначило, що найефективнішим засобом запобігання захворюванню на коронавірус є дотримання ізоляції, – зазначив Костянтин Гуменюк. – Нам вдалося ефективно налагодити процес обсервації перед ротацією та значно обмежити контактування військовослужбовців із цивільним населенням регіону. Вважаю, що це просте рішення відіграло головну роль. По-друге, своєчасно було забезпечено контингент на передовій всіма засобами захисту: масками, комбінезонами, рукавичками, дезінфікуючими речовинами. Лікарі, які мають відбути на ротацію в район ООС, обов’язково проходять 14-денну обсервацію в оздоровницях Міноборони та здають аналізи на COVID-19.

 

Відомо, що військові медики все ж надавали й на сьогодні надають  невідкладну допомогу цивільному населенню. Як це відбувається?

 

–  Маємо непоодинокі випадки, коли лікарсько-сестринські бригади надавали допомогу цивільним пацієнтам  Донецької та Луганської областей. Планові оперативні втручання тимчасово були припинені. Але коли люди звертались до військових медиків з проблемами, які потребували негайного реагування, лікарі та медсестри без вагань ставали до операційного столу. У деяких містечках у цивільних  лікарнях бракує спеціалістів. Наприклад, у Станиці Луганській дефіцит фахівців-анестезіологів для надання екстреної медичної допомоги. Тому вважаємо обов’язком  підставити плече  цивільним колегам. Випадків, коли до наших мобільних госпіталів привозять пацієнтів із гострим апендицитом, кишковою непрохідністю, кровотечами, досить багато. Звичайно, операції відбуваються в умовах суворих заходів безпеки для нашого медичного персоналу.

 

Костянтине Віталійовичу, з чим пов’язано було ваше чергове відвідування  лікувальних установ у районі ООС?

 

– Це була планова поїздка з метою вивчення стану справ у хірургічних підрозділах наших мобільних госпіталів і лікарсько-сестринських бригадах, які розташовані ближче до району бойових дій, та надання консультативної і практичної допомоги. До цих бригад у нас підвищена увага, адже це ланка, яка першою приймає наших поранених захисників. Але трапляються поїздки й позапланові, коли на фронті відбувається загострення, тоді, як головний хірург Збройних Сил, вважаю за доцільне виїхати на допомогу нашим лікарям. Буквально перед від’їздом із району ООС брав участь у проведенні оперативного втручання. Це не означає, що існує недовіра до тих спеціалістів, які туди направлені. Головний критерій під час відбору – досвід. Наприклад, на посаду провідного хірурга  ООС призначають досвідченого лікаря не нижче посади начальника клініки Військово-медичного клінічного центру.

 

Дехто нам закидає, що в лікарсько-сестринських бригадах, а їх у нас на сьогодні 11, проходять службу молоді офіцери, які нещодавно закінчили Українську військово-медичну академію і нібито не мають необхідного досвіду надання кваліфікованої медичної допомоги на передовій. Хочу зауважити, що найважчих поранень останнім часом наші військові зазнають у районі Авдіївки, Попасної, Гірського та Волновахи. Так  ось лікарсько-сестринські бригади, які надають нашим бійцям найпершу  допомогу в районі цих населених пунктів, укомплектовані  досвідченими лікарями-хірургами у званні не нижче ніж капітан. Вони всі виконують оперативні втручання, як на грудній клітині, так і черевній порожнині. У цих бригадах можуть бути й торішні або позаторішні випускники, але до самостійної роботи їх не долучають, вони працюють поки що як асистенти. А в разі, якщо  військовий зазнав важкого поранення, у бригаду на допомогу негайно може виїхати провідний хірург або досвідчений лікар з мобільного госпіталю.

 

Мабуть, найважчим є для хірурга усвідомлювати, що іноді і його досвід та знання стають безсилі перед важким пораненням…

 

– Саме так. Минулого тижня  до нашої лікарсько-сестринської бригади в Гірському було доставлено бійця з дуже важким пораненням. Куля ворожого снайпера пройшла нижче бронежилета і в тазу пошкодила великі кровоносні судини, спричинивши велику крововтрату.  Бригада на чолі з капітаном, який має достатній досвід оперативних втручань, виконала всі належні реанімаційні заходи. Було ухвалено рішення оперативне втручання проводити в мобільному госпіталі. За сорок хвилин бійця доставили в Сєвєродонецьк і бригада медиків на чолі з судинним хірургом вищої категорії боролась за збереження йому життя. На превеликий жаль, всі намагання лікарів врятувати пораненого не мали успіху.

 

Я ретельно вивчив і проаналізував дії медиків бригади і госпіталю. Дійшов висновку, що вони все зробили, що було в їхніх силах. У мене, як головного хірурга, немає в чому їх дорікати. Світова статистика свідчить, що під час пошкодження однієї кровоносної судини, наприклад, здухвинної, летальність може сягати понад 56 відсотків. А коли ще зазнає пошкоджень вена, то летальність сягає від 68 до 100 відсотків.

 

Чи вивчають наші лікарі характер поранень від снайперських пострілів?

 

– Починаючи з 2014 року особисто веду спостереження і аналіз. Навіть вивчав снайперські поранення чеченських війн. Адже наші спецслужби вже ідентифікували чимало снайперів на Донбасі з числа російських спецпризначенців. Цілять вони здебільшого у скроню, шию та пах. Є один зі своїм «особливим почерком» – мітить людині під око. Маю фото випадку, коли ворог, швидше за все, цілив нашому бійцю в пах, але попав у кишеню з мобільним телефоном. Куля пробила трубку і застрягла в стегні, не пошкодивши вени і артерію. Є випадки, коли куля ворожого снайпера по дивній траєкторії залітає під кевларові пластини бронежилета.  Трапляється, що ворожий снайпер за якихось причин не точно розрахував відстань або вплинули пориви вітру і куля ранить голову нашого бійця, залишає важкий слід, але, на щастя, обходиться без летального випадку.

Окрема тема – коли ворог застосовує експансивні кулі. Вони мають низьку пробивну дію, але під час влучення в незахищене тіло завдають великих пошкоджень у м’яких тканинах, через що даний вид боєприпасів визнано негуманним. Та хіба бойовиків це зупиняє? Відомо, що росіяни використовували ці кулі в Сирії, а тепер і на Донбасі. Доводилось не раз стикатися з пораненнями від таких куль і оперативні втручання даються вкрай важко. Але є приклади, коли військові хірурги рятували життя нашим бійцям після попадання експансивних куль у черевневу порожнину.  

 

Костянтине Віталійовичу, хірургія – це любов з дитинства?

– Не зовсім так. Справжніми професіоналами у воєнно-польовій хірургії стають через випробування, це моє переконання. Сьогодні військового хірурга гартує війна та участь в оперативних втручаннях різної складності.  На жаль, не всім молодим лікарям-офіцерам  вдається пережити важкі фізичні навантаження, напругу, впоратися з непередбачуваними ситуаціями і навіть змиритися з відсутністю комфорту. Медицина – це наука, яка забирає і дарує життя одночасно. Дуже приємно, коли відчуваєш, що завдяки своїм знанням і досвіду  рятуєш нашого захисника. Та коли трапляються летальні випадки, це вкрай важко психологічно. Не всі лікарі до цього бувають готові. Але залишаються все ж найкращі, найвитриваліші й безмежно віддані своїй хірургічній професії офіцери.

 

 

Учора, біля кордону з Російською Федерацією поблизу селища Мілове на Луганщині, прикордонний наряд зупинив для перевірки документів чоловіка.

 

На вимогу прикордонників чолов’яга надав, увага, три паспорти, видані на різні імена одній і тій самій особі (на фото) з однаковою датою народження: внутрішній паспорт громадянина України та два закордонні паспорти громадянина РФ. Коли прикордонники продовжили встановлення особи затриманого, то чоловік надав правоохоронцям ще два паспорти громадянина України для виїзду за кордон, що знаходилися в нього вдома. Вони також містили різні установчі дані але містил одне й те саме фото затриманої особи.

Перевіривши паспортні документи правоохоронці встановили, що ВСІ ПАСПОРТИ СПРАВЖНІ (!!!) та отримувалися громадянином кілька разів після зміни прізвища та імені. 

Встановивши нарешті особу чоловіка прикордонники притягнули його до адміністративної відповідальності за порушення правил прикордонного режиму.

Після цього порушника передали співробітникам Національної поліції для прийняття щодо нього правового рішення за компетенцією.

Сьогодні відповідно до рішення уряду діють обмеження на перетинання «лінії розмежування» в контрольних пунктах в’їзду-виїзду. Перетнути «лінію розмежування» можна лише за окремим рішенням Командувача Об’єднаних сил, але це не гарантує особі успішний перетин «лінії розмежування» на блокпосту терористів. Про це інформує пресслужба ДПСУ.

“Відповідно до розпорядження Командувача операції Об’єднаних сил з 1 червня всі контрольні пункти в’їзду-виїзду на лінії розмежування переходять на літній графік роботи – з 6:00 до 20:00. Водночас, у зв’язку із урядовим рішенням щодо продовження загальнодержавного карантину до 22 червня, обмеження на перетинання лінії розмежування в КПВВ продовжують діяти”, – повідомили в Держприкордонслужбі.

Перетнути лінію розмежування можна лише за окремим рішенням Командувача об’єднаних сил при надзвичайних обставинах гуманітарного характеру.

Проте, наявність важливих життєвих обставин і позитивного рішення Командувача Об’єднаних сил на пропуск, аж ніяк не гарантує успішного перетину «лінії розмежування», бо  російські найманці можуть розвернути громадян у так звану “сіру зону”. Останній такий випадок мав місце сьогодні, 25 травня 2020 року, – зазначають прикордонники.

За даними ДПСУ, через КПВВ “Станиця Луганська”, за окремим рішенням Командувача Об’єднаних сил, на вихід до ТОТУ прикордонники оформили громадянку України. Через деякий час військовослужбовці Луганського прикордонного загону вже забезпечували повернення жінки на контрольовану територію.

“Під час спроби перетину лінії розмежування в бік ТОТ України нашу співвітчизницю зупинили проросійські бойовики та змусили йти геть без пояснення причин”, – зазначили в ДПСУ.

Терористи «ДНР» заявили, що українець втік з в’язниці. На місцевих телеканалах транслюють відео про розшук Сінченко, на якому видно, що чоловік має садна на обличчі.

Вдруге затриманий “псевдоспецслужбами ДНР” у жовтні 2019-го полонений український патріот

“По місцевому телеканалу новину про втечу крутять у зведеннях “МВД”. Тим, хто вкаже, де він переховується, обіцяють нагороду. Представники псевдо спецслужб терористів були дома у моєї мами. Погрожували їй, мені, сину, казали, якщо знайдуть, не випустять живим”, – розповіла Гулевська кореспонденту Укрінформу.

 

 

На фото, яке спецслужби крутять на своїх телеканалах, на обличчі Григорія видно сліди опіків, через що мати робить висновок, що сина в “ДНР” знов піддавали тортурам.

Вперше терористи заарештували 25-річного Григорія Сінченка в окупованому Донецьку 2 грудня 2016 року. Тоді його звинувачували у партизанській діяльності, незаконному зберіганні зброї, підриві вишки мобільного оператора Фенікс.

Садисти “ДНР” за партизанську діяльність проти так званої “народної республіки” інваліда третьої групи, піддавали пекельним тортурам. За словами матері, Тетяни Гулевської, його катували електрострумом, підвішували до стелі за викручені руки, душили, били так, що розірвалася легеня…

У грудні 2017 року Сінченко разом з 74 бранцями обміняли і він повернувся в Україну.

Здавалося б, після такого досвіду людина триматиметься якнайдалі від “ДНР”. Але Григорій ще в полоні вирішив помститися катам. Мати намагалася відмовити сина від планів помсти. В інтерв’ю Укрінформу вона казала:

“Я людина віруюча. Я просила його простити їх, заради Христа, адже вони теж люди і можуть покаятися. Він казав: “Вони не люди, вони знущаються і б’ють заради задоволення”. Він знав, на що йшов. Він пережив дуже жорстокі тортури, вмирав там “на підвалі”. І тоді ще казав: якщо виживу, то вийду і обов’язково помщуся. Ти ж бачиш, скільки хлопців загинуло! Скільки у Донецьку цвинтарів, скільки по всій Україні вояків без рук, без ніг… Чому ж я повинен ховатися?”

У жовтні 2019-го Сінченка знову затримали “псевдоспецслужби” маріонеткової “ДНР”. І до цього часу його рідні точно не знали, де він і що з ним.

В лютому 2020го року Збройні сили України отримали на озброєння кілька новинок оборонпрому. На тлі заяв про розробку “гучних” проектів – потужних ракетних систем та крилатих ракет – непоміченими залишилися повідомлення про нові термобаричні гранати РГО-27. За словами розробників, ці гранати можуть вражати піхоту ворога в укриттях різного типу, на відкритій місцевості, а також можуть виводити з ладу легкоброньовану техніку.

Під час проектування граната позиціонувалася як засіб озброєння армійських і спеціальних підрозділів для ведення бойових дій в умовах міст і населених пунктів. До цього термобаричних боєприпасів на озброєнні української армії не було. Принцип дії такого озброєння базується на основі ефекту об’ємного вибуху пилогазових або аерозольних хмар. Завдяки великому розльоту запальної суміші (цей показник на порядок вищий, ніж у зарядів з традиційною вибуховою речовиною) ударна хвиля зберігає вражаючу дію на значній відстані від епіцентру.

Таким чином, вибух відбувається у дві стадії: спочатку детонує малий заряд звичайної вибухової речовини, який розпилює запальну суміш, потім – підривається другий заряд, що викликає спалахування аерозолю. Надзвукова ударна хвиля (швидкість детонації хмари – 1500-3000м/с) і висока температура призводять до значних руйнувань.

 

Про ефективність цих гранат для враження живої сили супротивника говорять українські військові, які стикалися із цим типом боєприпасів під час бойових дій на Сході. Ось, наприклад, відгук чинного військовослужбовця ЗСУ з позивним «Акела»:

“При вибуху такої гранати в радіусі як мінімум 10 метрів не буде нічого живого. Ті, хто будуть поза цим радіусом, у найкращому випадку матимуть контузію, у найгіршому – від надлишкового тиску буде розрив судин”.

Конструкція гранати РГО-27С включає алюмінієвий корпус, в якому розміщений центральний підривний заряд з запалом; інша частина корпусу заповнена термобаричною сумішшю. Таким чином, головні вражаючі фактори гранати – ударна хвиля і вогняна хмара об’ємом у 13 кубічних метрів. Температура горіння заряду становить від 2500 до майже 3000° C, а час горіння – від двох до чотирьох секунд. Осколкової дії немає – алюмінієвий корпус повністю згорає без утворення осколків.

Фактично, під час вибуху такої гранати на відкритій місцевості виникає вогняна хмара близько 2 метрів у висоту і шириною близько 3 метрів. Під час випробувань та навчань було встановлено, що така модель зброї ефективні при використанні у закритих і напівзакритих приміщеннях; у той же час, на відкритій місцевості її ефективність менше. Інший важливий аспект: граната РГО-27С може використовуватися як засіб розмінування місцевості. Негативний чинник – на температуру вибуху і час горіння суміші суттєво впливають погодні умови та вітер.

Гранати РГО-27С і РГО-27С2 (в експортному варіанті – GHTB-27) мають однакову конструкцію, але відрізняються формою корпусу. РГО-27С – це варіант з циліндричним корпусом висотою 128 мм і діаметром 60 мм. РГО-27С2 – варіант з корпусом у вигляді паралелепіпеда розміром 145х50х40 мм. Такий “прямокутний” варіант гранати дозволяє, наприклад, встановити її на стіну або пласку поверхність за допомогою магніту або клейкого елемента.

 

РГО-27 – одна з небагатьох українських розробок, яка за чотири роки пройшла шлях від ідеї до передачі на озброєння. Цікаво, що безпосередньо на розробку гранати знадобився лише рік, ще три роки пішли на випробування і виправлення недоліків.

Щодо практичного застосування, така граната може бути корисною під час зачистки населених пунктів від бойовиків, а також в умовах “окопної війни” – під час вилазок у ворожі бліндажі та захоплення ворожих траншей. Також є можливим використання РГО-27 для екстреного розмінування території, наприклад під час роботи штурмових груп в умовах, коли у саперів немає часу або можливості для роботи.

Важливо, що з надходженням у війська гранат РГО-27 у перспективі відкривається розробка інших зразків термобаричного озброєння. Так, наприклад, росіяни у боях на Донбасі часто застосовують термобаричні заряди до ручних гранатометів, зокрема, РПГ-29 та РПГ-7В. Також існують термобаричні заряди до російських ПТРК «Корнет». Особливо часто їх застосовували під час активної фази бойових дій (2014-2016 рр.) – обстріли такими боєприпасами відбувалися біля Авдіївки, Широкіного, Зайцево.   Востаннє їх фіксували на фронті у квітні минулого року. Ось як про це розповідали свідки, військовослужбовці ЗСУ: “Прилітали гранати 2005го року випуску. Одну таку гранату знайшли після обстрілу біля наших позицій. У нас таких боєприпасів на озброєнні немає, і взагалі виробляють їх аж три країни – Росія, Іран та Вірменія. Думаю, неважко здогадатися, як вона потрапила на територію України”. Відомо також про наявність у ворога РСЗВ «Буратіно», заряди до якого працюють за принципом, схожим на термобаричний.

 

Таким чином, українські військові тепер мають аналогічне озброєння початкового рівня. Також у контексті постачання термобаричного озброєння до ЗСУ слід згадати про реактивні вогнемети РПО-16. За даними від 2018го року, за останні 2 роки армія отримала понад 1000 одиниць цього озброєння. На черзі – розробка термобаричних боєприпасів до протитанкових ракетних комплексів. Як відомо, для нових вітчизняних ПТРК розробляються лише кумулятивні ракети. У той же час, розробка ракет з термобаричною головною частиною дозволила б розширити спектр застосування таких комплексів – наприклад, для враження укріплених точок, бліндажів противника. 

 

Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

 

У продовження попередньої теми, де ми розглянули загальне становище забезпечення індивідуальним бронезахистом бійців ЗСУ та добробатів у 2014 році, тобто на початковий період російської агресії, ми більш детально розглянемо виробників індивідуального бронезахисту, а саме бронежилетів. Ми розглянемо, хто з українських виробників виготовляє сучасні бронеплити і хто виготовляє плитоноски для бронеплит і головне, якої якості вироби.

 

Сучасні бронежилети та бронеплити

 

Сучасні бронежилети виготовляються з високоякісних зносостійких та надійних матеріалів, вони розділяються за напрямком використання і можуть використовуватися з різними типами бронеплит та додатково оснащуватися м’якими балістичними пакетами.

Жилети умовно можна розділити на плитоноски, або як ще їх називають плейт керріор від англ. «plate carrier» та модульні, які можна підлаштувати під конкретні завдання і умови.  Жилети можуть оснащуватися як з’ємним, так і нез’ємним м’яким балістичним захистом (далі – МБЗ). Бронеплити у сучасних жилетах використовуються в основному з бронекераміки та надвисокомолекулярного поліетилену (далі – НВМПЕ). Металеві також використовуються, але як ми вже зазначали у попередній статті, мають високі показники заперешкодної травми, вони важкі та мають високі показники рикошету. Безперечно, сталеві плити можна використовувати у компоновці з МБЗ та з додатковим покриттям, що зменшує показники заперешкодної травми, але суттєво додається вага, яка вкрай не бажана для бійця. Доведено, що боєць у бронежилеті зі сталевими плитами 5-го класу  і додатковим МБЗ загальною вагою у 14 кг може подолати максимальну відстань, зі швидкістю 4 км/год. – 8,5 км, а боєць у бронежилеті з керамічними бронеплитами і загальною вагою у 9 кг – аж у 36 км.  До переваг металевої плити можна віднести хіба що живучість плити після влучання у неї куль та уламків, ну і ціну, яка менша за керамічну плиту та плити з НВМПЕ. Але не варто сліпо довіряти параметрам, що заявляють деякі виробники, бо є купа різних способів, як зекономити сировину, зменшити розмір і вагу плити прикриваючись «новими технологіями», нехтуючи всіма правилами і стандартами, що може призвести до загибелі бійця… Варто довіряти тільки перевіреним виробникам, які мають відповідну сертифікацію.

 

Всі випробування бронежилетів та бронеплит в Україні відбувалися за стандартами ДСТУ В 4104-2002 за окремими методиками для м’якої частини та жорстких пластин. Але, з липня 2019 року класи бронежилетів визначаються за новим стандартом ДСТУ 8782:2018. За типом бронежилети діляться на три типи: А –  м’які бронежилети з захисною структурою, що створені на сонові спеціальних тканин; Б – напівжорсткі бронежилети диференціального класу захисту, що базуються на основі спеціальних тканин з додатковим використанням жорстких захисних елементів; В – жорсткі бронежилети з захисною структурою, яка базується на основі жорстких плит та амортизаційних матеріалів. Також, бронежилети мають 6 класів захисту, за новим ДСТУ 8782:2018 . На зображенні вказано характеристики класів та нові стандарти ДСТУ 8782:2018:

 

Керамічні бронеплити виготовляються з  трьох основних композитів: плита з композиту оксиду алюмінію Al₂O₃ 6, плита з композиту карбіду кремнію SiC та композитна плита з карбіду бору. Щодо плит з карбіду бору, то вони є найлегшими та найтвердішими у своєму класі бронекераміки, але за рахунок своєї високої ціни та специфіки виробництва в Україні поки не мають широкого розповсюдження, хоча такі плити заявлені у асортименті вже всім нам відомої компанії «Темп-3000», які ми розглянемо у наступній статті.

Торкаючись теми бронеплит з карбіду бору варто сказати, що саме з цього композиту виготовлені сучасні штатні бронеплити армії США. Спочатку вони виготовлялися з композиту карбіду кремнію і називалися SAPI – Small Arms Protective Insert і що цікаво, що ці керамічні композитні бронепластини були створені ще у 2000-х роках для захисту піхотинця від ураження потужним боєприпасом 7,62×51 мм зі звичайною кулею М80, що має енергію у 3519Дж. Основними вимогами до створення нового покоління захисту були: забезпечити захист від кулі М80 зі збереженням прийнятної сумарної ваги бронежилету. Серійне виготовлення нових бронепластин виконували одразу два підрядники, щоб у зазначені строки забезпечити військових необхідною кількістю готових бронежилетів з керамічним композитним бронезахистом.

 

 Що було і зроблено. Було виготовлено до 2,5 млн плит. Але у 2005 році командування сухопутних військ США почало проводити заміну стандартних бронеплит SAPI на більш удосконалені плити з композиту карбіду бору ESAPI – Enhanced Small Arms Protective Insert, що здатні забезпечити найвищий рівень захисту майже від усіх видів боєприпасів ручної стрілецької зброї. Дякуючи департаменту DARPA (Департамент перспективних дослідницьких проектів Міністерства оборони США) армія США має такі прогресивні та ефективні військові розробки, які втілюються у життя і не залишаються на паперах у кабінетах. Зверніть увагу на той факт, що на початку 2000-х років армія США вже перейшла на керамічні композити, а Збройні сили України, станом на 2014 рік, не були навіть укомплектовані бронежилетами зі сталевими плитами! Окрім того, у 2005 році армія США перейшла на найлегші керамічні композитні бронеплити з карбіду бору, а у 2020-му році основним бронежилетом Збройних сил України є «темпівський» Корсар зі сталевими плитами…

Згадує Ілля Богданов, боєць ДУК «Правий сектор»: «Мені не «прилітало» у плити, тільки у шолом «прилетів» рикошет, що трохи голова не відлетіла…Мені видали стандартний, важкий армійський бронежилет зі сталевими плитами. Пам’ятаю у Пісках так «притисло» вогнем, що повз по асфальту і геть протер усі кишені у броніку та і сам жилет продер…У кишенях тоді, у 2014 році, не було нічого. Впасти на «брюхо» та повзти – завжди актуально:)»

Як бачимо, за один короткий епізод бою бронежилет бійця повністю «вийшов з ладу і ремонту не підлягав». І це не враховуючи, що жилет було оснащено важкими, сталевими плитами, при влучанні у які боєць міг отримати внутрішню контузію органів та крововиливи, які призвели б до смерті без візуальних, зовнішніх слідів поранення. Але, нажаль, такі випадки, з 2014 року, часто зустрічалися, під час вогневого контакту з проросійськими окупантами.

 Сподіваємося, що у майбутньому в Україні теж створять подібний департамент, який не буде корумпований і буде працювати виключно на забезпечення обороноздатності України.

 

Значна кількість керамічних бронепластин армії США можна придбати в Україні у приватних військових магазинчиках, яких на сьогоднішній час доволі багато з’явилося в Україні. Але ці всі плити будуть колишнього використання або застарілі.

ВАЖЛИВО! Купувати бронеплити та бронеелементи колишнього використання, окрім сталевих, потрібно дуже обережно. Фокус у тому, що керамічні бронеплити можуть мати приховані тріщини, які можна побачити лише під рентгеном, а от плити з НВМПЕ мають термін використання, який має зазначатися на плитах. З МБЗ та сама історія, що і з плитами з НВМПЕ.

Всі арамідні (Кевлар) вироби мають гарантію 5 років за умов належного складського зберігання, а коли термін збігає, то арамід втрачає свої балістичні характеристики і майже розвалюється. Таке придбання перетворюється на своєрідну лотерею з невідомим фіналом…Тож, краще купувати нові бронепластини від перевірених виробників, які мають відповідну сертифікацію.

Отже, у наступних статтях ми розглянемо вітчизняні компанії, які виготовляють виключно сучасні керамічні плити, плити з НВМПЕ, м’який балістичний захист, ну і звісно, плитоноски (жилети). На сьогодні ми маємо три українські компанії, що працюють у даному напрямку, це компанії «UARM» (Українська броня), всім нам відоме науково-виробниче підприємство «Темп-3000» та Харківський завод засобів індивідуального захисту. Вироби цих компаній ми розглянемо, більш детально, у наступних статтях.

Тримаймо порох сухим і все буде Україна!

 

Олександр Навроцький, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

 

П’ять місяців військовий і музикант Андрій Антоненко та волонтер Юлія Кузьменко перебувають у тюрмі за “справою Шеремета”.

П’ять місяців я, Федоров Павло Борисович, почесний голова Спілка ветеранів АТО Харківської області, яка є частиною Руху Ветеранів України, не бачу переконливих доказів їхньої провини у цьому злочині.

Ми захищали України, зокрема, і для того, щоб права громадян охоронялися і в жодному разі не порушувалися Державою.

У випадку з Андрієм Антоненком і Юлією Кузьменко я бачу очевидне порушення їхнього права на захист та справедливий суд.

У своїй останній публічній пресконференції Президент України, як гарант Конституції, переклав відповідальність на міністра внутрішніх справ. Після цього вся країна побачила, як майже миттєво справа була передана в суд. Тобто, слідство переклало всю відповідальність на прокуратуру. На мою думку, це свідчить про те ж, про що активна спільнота говорить вже півроку: презентовані докази сміховинні, мотиви незрозумілі. І найгірше – на перше місце поставлені політичні забаганки.

Тому вимагаємо від влади або надати переконливі докази причетності «Ріфа» та Юлі на наступному засідання, або, якщо набір так званих «доказів» залишиться тим самим, вже на наступному засіданні звільнити їх з-під варти, обравши інший запобіжний захід.

В разі невиконання цієї вимоги наша організація та Рух Ветеранів України розпочнуть низку протестів по всій Україні.

Один за всіх та всі за одного!

Слава Україні!