Сторінка 14 – Новини ветеранів зі всієї України

Ветерани заявили про конфлікт із працівниками ТЦК у Володимирі

Опубліковано by Daria

У Володимирі на одній із автозаправних станцій 3 серпня стався конфлікт між ветеранами та чоловіками, яких згодом ідентифікували як працівників 3-го відділу Володимирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Один із ветеранів стверджує, що під час сутички чоловік дістав ніж, а згодом застосував газовий балончик.

Обставини інциденту наразі з’ясовують. Заява одного з постраждалих перебуває на розгляді у Військовій службі правопорядку, повідомляє Волинська служба новин.

Про інцидент стало відомо після відео, яке опублікував ветеран Олександр — друг постраждалих. За його словами, подія сталася 3 серпня близько 16:00 на одній із АЗС у Володимирі. Журналісти ВСН поспілкувалися з одним із ветеранів — Олегом. Він розповів, що того дня приїхав до свого побратима Віктора, який працює на цій АЗС.

За словами Олега, на територію заправки приїхали мікроавтобус із трьома чоловіками у формі без розпізнавальних знаків та позашляховик. Чоловіки перебували біля паливних резервуарів і курили.

Працівники АЗС зробили їм зауваження. Після цього, за словами ветерана, виникла словесна суперечка. Олег стверджує, що один із чоловіків у цивільному підійшов до Віктора та вдарив його в обличчя. Після цього між Олегом та чоловіком почалася бійка. Далі чоловік повалив його на землю. Коли Віктор спробував втрутитися, інші чоловіки не дали йому це зробити.

Після бійки чоловік підійшов до автомобіля.

«Він дістав з пасажирської дверки ніж, намагався зробити удар, не вийшло. Потім намагався нанести другий удар, але я вибив ножа», — розповів Олег.

Після цього, за словами ветерана, чоловік застосував проти них газовий балончик.

Найбільше постраждав Віктор — газ потрапив йому в очі. Його забрала швидка допомога. Олег залишився на місці та звернувся до поліції із заявою.

Згодом його також доставили до медичного закладу, де зафіксували тілесні ушкодження.

Автор відео, що розповсюдилося соцмережами, Олександр розповів, що наступного дня ветерани почали самостійно встановлювати особи чоловіків, які були на АЗС.

«Ми їх три дні шукали, не знали, хто це, що це, бо вони були без розпізнавальних знаків», — сказав він.

За його словами, до пошуків долучилися близько 20 ветеранів. Через три дні їм вдалося зустрітися з чоловіками. На місце приїхали кілька екіпажів поліції та керівник місцевої поліції.

Саме під час цієї зустрічі, за словами Олександра, стало відомо, що серед чоловіків є працівник 3-го відділу Володимирського РТЦК та СП в Іваничах.

11 серпня у Володимирській районній державній адміністрації відбулося засідання за участю представників різних служб та ветеранів. Олег і Віктор також були присутні. Під час зустрічі обговорювали обставини конфлікту та демонстрували записи з камер відеоспостереження, встановлених поблизу місця події. За словами Олега, під час засідання ветеранам заявили, що саме вони могли спровокувати конфлікт.

Водночас ветеран стверджує, що продемонстровані записи були нарізками з камер, розташованих неподалік, а безпосередньо на АЗС камер не було.

Представники ТЦК, за словами Олега, заперечували факт використання ножа.

Також ветеран намагався з’ясувати, чому чоловіки, яких він та його побратими вважають працівниками ТЦК, перебували у цивільному одязі та без розпізнавальних знаків. У відповідь, за його словами, керівник ТЦК сказав: «Ми ж не можемо контролювати всіх».

Під час засідання також обговорювали можливе дисциплінарне покарання працівника, якого вважають причетним до конфлікту.

Наразі заява Олега перебуває на розгляді у Військовій службі правопорядку. Щодо заяви Віктора інформації про подальший розгляд немає. Редакція ВСН звернулася до правоохоронців та представників ТЦК із проханням прокоментувати обставини конфлікту, заяви ветеранів та подальший перебіг розслідування.

На момент публікації відповіді редакція не отримала.

Ексменеджер Google запустив безкоштовний застосунок для ветеранів

Опубліковано by Daria

Швейцарський нейронауковець і колишній менеджер Google та Amazon Бенджамін Баргецці разом із командою створив MindGuard — застосунок для відновлення українських ветеранів. Для колишніх військових він доступний безкоштовно.

Про це Баргецці розповів в інтерв’ю MC.today.

MindGuard пропонує починати відновлення не з психологічної терапії, а з базових фізичних практик. Застосунок заохочує користувачів більше рухатися, нормалізувати сон, виконувати дихальні вправи та спілкуватися з іншими ветеранами.

«Ми починаємо з тіла: зроби 10 віджимань, пройдися швидким кроком. Зроби дихальну вправу. Налагодь сон», — пояснив Баргецці.

У застосунку використовують штучний інтелект. Він допомагає рахувати повтори вправ, підбирати навантаження та адаптувати їх під потреби користувача. Водночас MindGuard не ставить діагнозів і не замінює психологів. Застосунок призначений для підтримки процесу відновлення.

За словами Баргецці, доступ до платформи для ветеранів зробили безкоштовним.

«Людина, яка захищала свою країну, не повинна отримувати рахунок за власне відновлення», — сказав він.

За даними MindGuard, користувачі платформи вже виконали понад 114 тисяч вправ і пройшли 4200 викликів. Через п’ять тижнів після першого виклику активними залишалися 74% ветеранів.

Застосунок доступний для завантаження в App Store та Google Play.

Український Червоний Хрест запускає проєкт підтримки ветеранів, їхніх родин і громад

Опубліковано by Daria

Український Червоний Хрест розпочав новий проєкт комплексної підтримки ветеранів, їхніх родин та громад, що постраждали внаслідок конфлікту.

Проєкт має назву «Підтримка ветеранів і громад, що постраждали внаслідок конфлікту: комплексне гуманітарне реагування на рівні громад задля сталого відновлення та соціальної згуртованості».

На старті проєкту в Києві провели воркшоп за участю партнерів та інших залучених сторін. Під час зустрічі учасники спільно планували роботу та узгоджували підходи до реалізації проєкту в громадах.

Робота охоплюватиме кілька основних напрямів.

Зокрема, ветеранам та їхнім родинам надаватимуть психосоціальну підтримку та допомогу у питаннях захисту. Також проєкт передбачає реабілітацію та підтримку фізичного відновлення ветеранів.

Окремий напрям — працевлаштування та економічна інтеграція. Йдеться про створення можливостей, які допоможуть ветеранам повертатися до економічного життя громад.

Ще один напрям — залучення ветеранів до діяльності добровільних пожежних команд та життя громад.

Партнери визначили основні напрями роботи та узгодили підходи до впровадження проєкту.

Під час зустрічі учасники:

  • сформували спільне бачення цілей, очікуваних результатів, планів дій та методології роботи;
  • узгодили ролі, механізми координації та відповідальність учасників;
  • наголосили на необхідності враховувати місцеві знання та потреби громад;
  • обговорили залучення громад на всіх етапах реалізації проєкту;
  • визначили підходи до комунікації та забезпечення видимості проєкту відповідно до його вимог.

Окрему увагу приділили координації між партнерами та подальшим крокам, щоб зробити підтримку доступною безпосередньо на рівні громад і максимально відповідною до потреб ветеранів, їхніх родин та місцевих жителів.

Проєкт реалізує Український Червоний Хрест у партнерстві з Данським, Німецьким та Іспанським Червоними Хрестами за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Для військовослужбовців та ветеранів запустили безоплатний курс із військового права

Опубліковано by Daria

Правозахисний центр для військовослужбовців «Принцип» запрошує на безоплатний курс із військового права. Цьогоріч у програмі, крім питань поранень і захворювань під час служби, окремий блок присвятять шляху військових після звільнення з полону.

Навчання триватиме сім тижнів — з 1 вересня до 15 жовтня. Програма складається з 14 навчальних модулів. Учасники матимуть онлайн-зустрічі з експертами, Q&A-сесії, а також доступ до чату з кураторами та іншими учасниками.

Після успішного завершення курсу учасники отримають сертифікат.

Курс розрахований на:

  • юристів та адвокатів;
  • помічників адвокатів і юристів;
  • студентів 4–6 курсів правничих факультетів;
  • військовослужбовців;
  • соціальних працівників та фахівців із супроводу ветеранів, які працюють із відповідними питаннями.

Є й практична умова після навчання. Учасники мають протягом трьох місяців безоплатно консультувати поранених військовослужбовців та ветеранів. Консультування розпочнеться 19 жовтня.

Водночас для тих, хто вже надає безоплатну правничу допомогу або служить у війську на відповідних посадах, ця умова не є обов’язковою.

Зареєструватися можна до 24 серпня включно. До 28 серпня учасникам повідомлять про зарахування на курс.

Форма реєстрації.

“Кім отримав хаос у спадок”: аудит Мінветеранів виявив низку проблем

Опубліковано by Daria

Рахункова палата виявила проблеми у плануванні та використанні коштів Мінветеранів на розвиток інституту помічника ветерана та роботу фахівців із супроводу.

Про результати аудиту написала юристка та громадська діячка Марина Ставнійчук у колонці для «Коментарів».

За її словами, новому керівнику Міністерства у справах ветеранів Віталію Кіму дісталася система з низкою управлінських проблем.

“Прочитала результати аудиту Рахункової палати щодо роботи Мінветеранів — і, відверто кажучи, була вражена масштабом виявлених проблем. Новому очільнику міністерства Віталію Кіму дістався у спадок серйозний управлінський хаос. Але його досвід дає підстави сподіватися, що він наведе в цій системі лад”, — говорить юристка.

Ставнійчук вважає, що після аудиту необхідно переглянути підхід до організації ветеранського супроводу.

84% коштів на систему супроводу перерозподілили

Рахункова палата проаналізувала планування та використання коштів Мінветеранів у 2024 році та за дев’ять місяців 2025 року. Йшлося, зокрема, про розвиток інституту помічника ветерана та роботу фахівців із супроводу. За даними аудиту, 84% передбачених на цей напрям коштів — 5,7 млрд гривень — перерозподілили на інші цілі. Серед причин аудитори назвали недоліки стратегічного планування та координації.

Водночас Мінветеранів планувало значно більшу кількість фахівців, ніж заявляли регіони. На 2025 рік міністерство визначило потребу у 11 400 фахівцях, тоді як області та громади заявили про потребу лише у 2 755. Різниця становила понад чотири рази.

Фахівці працювали без належних умов

Аудит також виявив проблеми з організацією роботи фахівців із супроводу. Зокрема, вони могли працювати у спільних або затісних кабінетах, де неможливо було забезпечити конфіденційність розмов із ветеранами. Частина приміщень була недоступною для людей з інвалідністю. Окремо аудитори зафіксували використання фахівцями власних ноутбуків і телефонів.

Також, за даними аудиту, не було ефективного моніторингу та єдиного підходу до звітності, а частину інформації збирали за показниками, які належним чином не перевірялися.

“Це вже не просто помилки планування. Це інституційна безвідповідальність. І війна тут не може бути виправданням. Навпаки — вона вимагає від держави значно вищої якості управління. Особливо коли йдеться про людей, перед якими вона має особливий моральний і правовий обов’язок. Проблема вже не в окремих недоліках, а в самій моделі ветеранського супроводу, яку потрібно переосмислити”, — зазначає Ставнійчук.

Пропонують оцінювати потреби кожного ветерана

Один із запропонованих підходів — не визначати навантаження фахівця лише за кількістю людей, яких він супроводжує. Наразі орієнтир передбачає, що один фахівець може супроводжувати до 35 кейсів — приблизно до сотні людей разом із членами сімей.

Однак потреби ветеранів можуть суттєво відрізнятися. Наприклад, одній людині може знадобитися допомога лише з оформленням документів. Іншій — одночасно протезування, реабілітація, психологічна підтримка, адаптація житла, працевлаштування та юридична допомога. Тому Ставнійчук пропонує розділяти випадки за складністю — на стандартні, складні та кризові. Від цього, на її думку, мають залежати навантаження на фахівця, інтенсивність супроводу та фінансування.

Один ветеран — один відповідальний координатор

Ще одна пропозиція — закріпити за ветераном одного відповідального фахівця, який координуватиме проходження людиною різних державних сервісів. Якщо ветерану одночасно потрібні медична, соціальна, юридична допомога, послуги Пенсійного фонду, служби зайнятості чи місцевої влади, фахівець має координувати цей процес. При цьому він не повинен замінювати лікаря, юриста чи іншого спеціаліста. Його завдання — стежити, щоб ветеран не залишився сам на сам із системою та не був змушений щоразу повторювати свою історію в новій установі.

Для цього також пропонують створити єдиний цифровий кейс ветерана з розмежованим доступом до інформації. У ньому можна було б бачити, які питання вже вирішені, які залишаються відкритими та які установи залучені до їхнього вирішення.

Кваліфікацію фахівців хочуть зробити доступнішою

Ставнійчук також звернула увагу на проблему підготовки та кваліфікації фахівців. За її словами, в Україні працює понад 30 центрів ветеранського розвитку при університетах, однак їхній потенціал для професійної кваліфікації фахівців використовується недостатньо. Пропонується дозволити центрам, які відповідають державним вимогам, брати участь у присвоєнні або підтвердженні професійної кваліфікації. Водночас вимоги до знань і навичок мають залишатися єдиними по всій країні.

Додатково пропонується змінити критерії оцінювання роботи системи. Адже кількість консультацій, звернень чи проведених заходів не показує, чи справді ветеран отримав необхідну допомогу. Тому оцінювати систему варто за результатом: чи отримала людина потрібну послугу, реабілітацію, виплати або роботу і скільки часу знадобилося для вирішення її проблеми.

Якою має бути система супроводу ветеранів

Ставнійчук звертається і до міжнародного досвіду. Зокрема, у Канаді навантаження фахівців визначають не лише за кількістю ветеранів, а й за складністю їхніх потреб. В Австралії за людиною може бути закріплений основний координатор, який допомагає пройти систему державних послуг. У Хорватії після війни розвивали територіально доступну мережу психологічної, медичної, соціальної та правової допомоги.

Водночас авторка наголошує, що Україні не потрібно механічно копіювати іноземні моделі. На її думку, основу української системи мають становити оцінка індивідуальних потреб, зрозумілий маршрут отримання допомоги, єдині стандарти, взаємодія між державними установами та оцінювання конкретного результату. Ключовим має залишатися питання не про те, скільки послуг держава формально надала ветерану, а про те, чи допомогла ця система реально вирішити його проблему.

“Забезпечення соціального захисту людей, які захищали Україну, — не благодійність держави і не іміджевий проєкт. Це її прямий обов’язок. Бо справжня повага до захисників вимірюється не словами подяки, а тим, як держава поводиться з ними після повернення з війни” — зазначає вона,

Ветеран з Волині будує дім після ампутації трьох кінцівок

Опубліковано by Daria

Ветеран із Волині Роман, який під час війни втратив обидві ноги та руку, власноруч будує будинок у селі Гірка Полонка поблизу Луцька. Чоловік придбав земельну ділянку ще у 2018 році, а після важких поранень продовжив облаштовувати майбутню оселю вже на протезах.

Історію Романа розказує ТРК «Аверс», як приклад того, наскільки важливим для ветеранів є доступне та адаптоване житло. В Україні для захисників і захисниць діють кілька механізмів житлової підтримки. Вони можуть стосуватися компенсації за знищене чи пошкоджене житло, придбання помешкання та адаптації оселі до потреб людини з інвалідністю.

До повномасштабної війни Роман встиг залити фундамент на своїй ділянці у Гірці Полонці. Після служби та тривалої реабілітації повернувся до будівництва. Під час бойових дій на Херсонщині чоловік отримав важкі поранення. Спочатку йому ампутували руку, а згодом через гангрену — обидві ноги.

Попри це, ветеран продовжив облаштовувати власний будинок.

«Побратими допомогли дах накрити. Далі ми своїми силами з двома братами почали з даху утеплювати, бо утеплити — найголовніше. Потім замовили вікна. Почали шпаклювати, обробляти стіни», — розповідає Роман.

Частину робіт родина замовляла фахівцям — зокрема, сантехніку та стяжку. Допомогу чоловікові також запропонував волонтер Марк. Вони випадково познайомилися в луцькому «Епіцентрі». Марк побачив Романа на касі та запропонував допомогти завантажити будматеріали. Наступного дня вже приїхав до його будинку. Волонтер допомагав із воротами, облаштуванням порогу та іншими роботами.

Що робити ветеранам, якщо житло знищене або пошкоджене

Один із державних механізмів підтримки — програма «єВідновлення». Вона передбачає компенсацію за пошкоджене або знищене внаслідок бойових дій житло. Якщо будинок або квартира пошкоджені, власник може подати заявку на компенсацію для проведення ремонту.

Якщо житло повністю знищене, передбачена можливість отримати кошти на придбання нового помешкання. Подати заявку можна через портал «Дія» або звернувшись до ЦНАПу.

Для ветеранів це може бути одним зі способів вирішити житлове питання після втрати власної оселі через війну.

А якщо ветеран хоче побудувати власний будинок?

Тут важливо розділяти допомогу на будівництво нового житла та компенсацію за вже знищене житло. Історія Романа стосується саме будівництва власного будинку на земельній ділянці. Надані дані не містять інформації про окрему загальнодержавну програму, яка б компенсувала ветерану будівництво приватного будинку «з нуля».

Водночас ветеранам варто перевіряти місцеві програми підтримки, оскільки органи місцевого самоврядування можуть передбачати власні механізми допомоги із житлом.

На Волині, зокрема, обласна влада виділяє кошти на придбання житла для окремих категорій ветеранів. Умови участі, категорії отримувачів та розмір допомоги залежать від конкретної програми. Тому ветеранам, які планують будувати або придбавати житло, варто звертатися до органів соціального захисту та місцевої влади за місцем проживання і уточнювати, які програми діють саме у їхній громаді.

Житло можна адаптувати під потреби ветерана

Окреме питання — не просто отримати житло, а зробити його зручним для людини, яка має інвалідність. Ветеранам можуть бути потрібні пандуси, ширші дверні прорізи, адаптований санвузол, зручний вхід до будинку та інші зміни.

У цьому випадку допомогу можуть надавати ветеранські фонди, громадські організації та благодійні ініціативи. Вони реалізують проєкти з адаптації житла для ветеранів та людей з інвалідністю.

Тому при пошуку підтримки варто звертатися не лише до державних установ, а й до ветеранських організацій та благодійних фондів.

Які варіанти житлової підтримки варто перевірити ветерану

Залежно від ситуації, захиснику або захисниці варто перевірити:

  • «єВідновлення» — якщо житло було пошкоджене або знищене через війну;
  • місцеві програми — громади та області можуть передбачати допомогу з придбання житла для окремих категорій ветеранів;
  • програми для ветеранів з інвалідністю — зокрема щодо адаптації житла;
  • допомогу громадських та благодійних організацій — для облаштування оселі відповідно до потреб людини.

Історія Романа показує, що житлове питання для ветерана — це не лише про квадратні метри. Після важкого поранення власний будинок має бути місцем, де людина може безпечно пересуватися, відновлюватися та жити самостійно.

Нове дослідження показало головні проблеми ветеранів після демобілізації

Опубліковано by Daria

Ветеранська політика в Україні часто оцінюється за кількістю програм, виплат, пільг та отриманих статусів. Але сам факт наявності такої допомоги ще не означає, що ветерану стало легше повернутися до цивільного життя. Дослідження реінтеграції ветеранів IREX за 2024 рік показує низку проблем, із якими захисники та захисниці стикаються після демобілізації. Серед них — бюрократія, складний доступ до психологічної допомоги, проблеми з працевлаштуванням та соціальна ізоляція.

Про це повідомляє Богдана Левицька в колонці 24 каналу.

“Можна створити десятки програм підтримки й отримати систему, в якій ветеран усе одно не знає, куди звернутися. І значною мірою саме так вона і працює зараз”, — зазначає авторка.

Однією з основних потреб ветеранів після повернення до цивільного життя дослідники називають відчуття визначеності щодо майбутнього, визнання військового досвіду та повагу до служби. Водночас ветерани розповідали про складні бюрократичні процедури та нестачу інформації про доступні послуги. Зокрема, йдеться про реабілітацію та психологічну допомогу. Окремі процедури вимагають від людини відвідувати кілька різних установ. Отримання деяких довідок може займати два-три тижні. Проблема полягає не лише в кількості послуг, а й у тому, наскільки легко ними скористатися.

Ще одна проблема — доступ до психологічної підтримки. У дослідженні IREX зазначають нестачу місць, де ветерани можуть отримувати психологічну допомогу за місцем проживання, а також дефіцит фахівців, які мають досвід роботи саме з ветеранами та їхніми родинами. Є й проблема довіри. Частина ветеранів не довіряє цивільним або державним психологам.

Окремо дослідники звертають увагу на відсутність єдиної системи оцінювання ефективності психологічної допомоги. Тобто важливо не тільки порахувати кількість проведених консультацій, а й розуміти, чи справді вони допомогли людині.

Після служби ветеранам часто доводиться шукати нову професію або перекваліфіковуватися. У дослідженні ветерани та представники ветеранських організацій говорили про неможливість частини захисників повернутися до попередньої роботи, зокрема через отриману інвалідність.

Серед інших проблем — обмежений перелік професій у центрах зайнятості та упередження роботодавців. Зокрема, ветерани стикалися зі стереотипами про те, що вони можуть бути «агресивними», «проблемними» або «непередбачуваними». Тому саме працевлаштування ще не означає успішної реінтеграції. Важливо також, чи відповідає робота навичкам людини, чи забезпечує достатній дохід і чи може ветеран залишатися на цій посаді тривалий час.

Ветеран після демобілізації повертається не лише до роботи чи лікарні. Він одночасно повертається до родини, друзів, звичного побуту та цивільного суспільства. Тому проблеми часто пов’язані між собою. Стан здоров’я може впливати на можливість працювати. Відсутність роботи — на фінансове становище та стосунки в родині. Психологічний стан — на спілкування з близькими та друзями. Ветерани також описували відчуття дистанції між собою та цивільними, скорочення кола знайомств і складнощі з поверненням до звичайного сімейного життя. Водночас наслідки війни відчувають і члени родин ветеранів. Вони можуть жити з постійною тривогою, хронічним стресом та власним травматичним досвідом.

Україна створює систему ветеранської політики під час війни, а не після її завершення. Тому чекати остаточного закінчення бойових дій, щоб займатися реінтеграцією, неможливо. Ветерани вже зараз повертаються додому, шукають роботу, проходять лікування та реабілітацію, створюють родини, відкривають бізнеси, навчаються або змінюють професію. Для частини людей після насиченого військового життя цивільне середовище може здаватися менш змістовним. Це також може ускладнювати адаптацію та впливати на соціальні зв’язки.

Ключовим показником має бути не кількість створених програм, а те, як вони змінюють життя конкретної людини. Наприклад, замість питання «скільки ветеранів працевлаштовано?» варто дивитися, скільки з них мають стабільну роботу та достатній дохід через рік. Так само важливо оцінювати не лише кількість психологічних консультацій, а й результат допомоги.

У дослідженні IREX ветерани критично оцінювали частину чинної системи пільг, яка формувалася ще до повномасштабного вторгнення і не завжди відповідає сучасним потребам. Серед рекомендацій — переглянути систему так, щоб підтримка була менш формальною, але більш доступною та допомагала ветеранам відновлювати самостійність. Для цього, зокрема, потрібна зрозуміла дорожня карта — від демобілізації до повної реінтеграції. Ветеран має розуміти, куди звертатися, які послуги йому доступні та хто відповідає за їх надання.

“Необхідно створити єдину зрозумілу дорожню карту, яка супроводжуватиме ветерана від демобілізації до повної реінтеграції та пояснюватиме політики, послуги й відповідальних на кожному етапі. І тоді успіх держави виглядатиме не як найдовший перелік ветеранських пільг. А як ветеран, який має здоров’я, достатній дохід, близьких людей, соціальні зв’язки, можливість розвиватися і планувати майбутнє. Який знає, що система підхопить його тоді, коли це буде потрібно. Але якому не потрібно щодня доводити державі, що він ветеран, щоб мати нормальне життя. Бо пільги, програми, виплати та послуги – це лише інструменти. Кінцевий результат – людина, яка після війни має не просто підтримку. Вона має життя”, — резюмує Богдана Левицька.

Спілка ветеранів запропонувала альтернативу пільговому розмитненню

Опубліковано by Daria

ГО «Спілка Ветеранів Сил Оборони України» пропонує створити державний механізм підтримки автомобільної мобільності ветеранів. Один із варіантів — компенсація частини вартості автомобіля, придбаного в Україні через офіційного імпортера або дилера.

Із відповідною пропозицією Спілка звернулася до Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів (ВААІД), щоб розпочати професійне обговорення можливої моделі такої програми.

У Спілці наголосили, що для багатьох ветеранів автомобіль є не питанням комфорту, а необхідністю. Особливо це стосується людей з інвалідністю внаслідок війни, мешканців сільської місцевості та громад, де є проблеми з транспортним сполученням. Власний транспорт може забезпечити доступ до роботи, медичних послуг і реабілітації, а також допомогти виконувати сімейні та соціальні обов’язки.

Наразі обговорюються законодавчі ініціативи щодо пільгового ввезення автомобілів. Однак у Спілці ветеранів СОУ вважають, що державна підтримка має передбачати не лише можливість самостійно привезти автомобіль з-за кордону. Ветеранам пропонують дати два варіанти: самостійно ввезти автомобіль із використанням законодавчої пільги або ж придбати автомобіль в Україні через офіційного імпортера або дилера та отримати державну компенсацію. Другий варіант Спілка і пропонує винести на професійне обговорення.

Попередня концепція передбачає компенсацію частини вартості автомобіля, який ветеран купує в офіційного продавця. Орієнтовно розмір компенсації може відповідати сумі ввізного мита, акцизу та ПДВ, які сплачуються під час ввезення транспортного засобу.

Водночас у Спілці підкреслюють, що це поки не готовий законопроєкт, а лише концепція для подальшого опрацювання.

За задумом Спілки, над майбутнім механізмом мають працювати представники ветеранської спільноти, автомобільного ринку, експерти з митного, податкового та бюджетного законодавства, органи державної влади та профільні комітети Верховної Ради. Окрему увагу пропонують приділити контролю за використанням програми. Це має допомогти запобігти комерційному імпорту автомобілів та іншим можливим зловживанням.

Участь офіційних імпортерів і дилерів, на думку авторів пропозиції, також може забезпечити перевірку походження автомобіля, підтвердження сплати необхідних платежів, гарантійне обслуговування та захист прав ветерана як споживача.

Спілка хоче обговорити пропозицію з автомобільним ринком та вже запропонувала ВААІД провести робочу зустріч. Під час неї планують обговорити можливу модель програми, критерії участі ветеранів, розмір компенсації, джерела фінансування та механізми контролю.

У перспективі планується створити експертну робочу групу, яка могла б розробити концепцію державної програми, її фінансово-економічне обґрунтування та відповідні законодавчі пропозиції. У Спілці наголошують, що автомобіль для ветерана розглядають як інструмент мобільності та повернення до активного цивільного життя, а не як привілей.

Орендував землю — і платиш податок? Що насправді звільняє ветерана з інвалідністю від сплати за землю

Опубліковано by Daria

Одне з питань, адресоване юристам, котрі працюють із ветеранською тематикою, звучить так: чи звільняє статус особи з інвалідністю внаслідок війни від сплати земельного податку, якщо ділянка передана в оренду? Відповідь виявляється не такою простою, як здається на перший погляд — і саме тому варто розібратися в ній детально. Адже ціна помилки — це або переплачений податок, або, навпаки, штраф за несплачений.

Два платежі, які плутають навіть досвідчені власники


Земельне законодавство розрізняє дві принципово різні речі: земельний податок, який сплачує власник ділянки, і орендну плату, яку сплачує орендар за договором. Це не одне й те саме, хоч на побутовому рівні обидва платежі часто називають просто “податком на землю”.

Стаття 281 Податкового кодексу України звільняє від сплати саме земельного податку — і тільки власників землі, зокрема осіб з інвалідністю першої та другої групи, а також ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Якщо ж особа з інвалідністю внаслідок війни сама орендує чужу землю — вона сплачує орендну плату, а не податок, і пільга на неї не поширюється, бо платником податку залишається власник ділянки.

«Я особисто зіткнувся з цим питанням не в теорії, а на практиці — як особа з інвалідністю внаслідок війни, у власності якої є земельна ділянка, передана в оренду. Перше, що спадає на думку: раз я плачу податки й маю статус ветерана з інвалідністю, то пільга має діяти сама собою. Але виявилось, що це не так — потрібно окремо звернутися із заявою, і зробити це вчасно, інакше кожен пропущений місяць — це податок, який довелося б сплатити на загальних підставах. Саме цей особистий досвід і став приводом розібратися в темі детально та роз’яснити її іншим ветеранам», — розповідає Андрій Коптюх,юрист і ветеран з інвалідністю внаслідок війни.

Коли пільга реально працює — і чому оренда цьому не заважає


Ситуація, яка найчастіше викликає плутанину: власник-ветеран передає свою землю в оренду фермерському господарству чи іншій особі. Чи втрачає він тоді право на пільгу? Ні. Факт передачі ділянки в оренду не змінює платника податку — ним залишається власник.

Тобто земельний податок з власника-ветерана не стягується незалежно від того, що земля обробляється орендарем; орендна плата, яку власник отримує від орендаря, — це його дохід за цивільно-правовим договором, і податкова пільга на неї просто не поширюється, бо вона й не є податком. Пільга діє в межах граничних норм площі, встановлених статтею 281 ПКУ — від 0,12 до 2 гектарів залежно від цільового призначення ділянки (під житловий будинок, під ведення особистого селянського господарства, під садівництво тощо).

«До нас регулярно звертаються ветерани з інвалідністю, які отримали податкове повідомлення-рішення саме через те, що не знали про різницю між власністю та орендою. У більшості випадків проблема не в законі, а в тому, що людина дізнається про цей нюанс уже постфактум — коли прийшла квитанція, а не тоді, коли можна було ще вчасно подати заяву», — коментує Громадська організація «Юридичний щит», яка представляє інтереси ветеранів з інвалідністю внаслідок війни.

Воєнний виняток: коли не платить ніхто

Окрема ситуація — ділянки, розташовані на території активних бойових дій або на тимчасово окупованій території (за офіційним переліком Міністерства з питань реінтеграції). Там плата за землю не нараховується взагалі — ні земельний податок, ні орендна плата за ділянки державної та комунальної власності. Але ця пільга прив’язана до географії, а не до статусу особи з інвалідністю: якщо ділянка не входить до переліку, загальний порядок пільг зі статті 281 діє на загальних підставах.

Що потрібно зробити (підготувати), щоб пільга запрацювала?! Пільга не діє автоматично — вона починається лише після подання заяви про звільнення від сплати земельного податку. Заява подається до податкового органу за місцем розташування ділянки. Також до заяви необхідно додати копію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Розгляд заяви може тривати до 10 робочих днів.

Ключовий момент, який часто підводить: пільга починає діяти з місяця, наступного після подання заяви, і не має зворотної дії. Якщо право на пільгу виникло нещодавно — заяву варто подати протягом 30 календарних днів з дня його виникнення. Затягнули — і податок продовжує нараховуватися на загальних підставах до моменту подання.

Погляд ветеранської спільноти: як вирішувати проблему системно

«Найпростіше системне рішення — прибрати заявницький принцип там, де дані про статус ветерана вже є в держави. Якщо податкова бачить у Реєстрі ветеранів статус особи з інвалідністю внаслідок війни, пільга могла б застосовуватися автоматично, без окремої заяви й без ризику втратити кілька місяців через запізнення з документами. Особливо це важливо для маломобільних людей, яким фізично складно щоразу особисто відвідувати податкову інспекцію», — зазначають у ГО «Юридичний щит».

Показово, що подібна плутанина виникає не через складність самого закону, а через брак роз’яснювальної роботи: більшість ветеранів дізнаються про нюанс “власник — не орендар” лише тоді, коли отримують податкове повідомлення-рішення з нарахованою сумою. Профілактика тут проста — інформувати про пільгу заздалегідь, а не постфактум пояснювати, чому вона не спрацювала.

Окремо для громадських об’єднань ветеранів з інвалідністю

Варто пам’ятати і про статтю 282 ПКУ: громадські об’єднання осіб з інвалідністю звільняються від земельного податку щодо ділянок, які перебувають у їхній власності — за самим фактом статусу об’єднання, без додаткових умов. А ось підприємства, засновані такими об’єднаннями, отримують аналогічну пільгу лише за умови, що не менш як 50% штатних працівників — особи з інвалідністю. Це актуально для ветеранських громадських організацій, які планують володіти нерухомістю чи землею під офіс або реабілітаційний центр.

Висновок. Правило просте, хоч і не завжди інтуїтивне: пільга слідує за правом власності, а не за фактом користування землею. Власник-ветеран з інвалідністю зберігає право на звільнення від податку незалежно від того, здав він землю в оренду чи обробляє її сам. Орендар без права власності на пільгу претендувати не може, хоч би яким героїчним був його статус. Розуміння цієї межі рятує від найпоширенішої помилки — очікування пільги там, де закон її просто не передбачив, і допомагає натомість отримати те, що справді належить за правом.

Андрій Коптюх

(юрист, ветеран з інвалідністю внаслідок війни)

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Рада підтримала законопроєкт про лікування та реабілітацію військових і ветеранів

Опубліковано by Daria

19 серпня Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №13704-д, який має посилити гарантії для військовослужбовців, ветеранів та звільнених із російського полону. Документ стосується лікування, реабілітації, грошових виплат та протезування.

За словами народного депутата, члена Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Михайла Цимбалюка, над законопроєктом працювали близько року. До його підготовки долучалися представники ветеранських організацій, військовослужбовці, які проходять лікування після поранень, а також народні депутати з різних комітетів і фракцій.

Гарантовані виплати під час лікування

Одна з ключових норм стосується грошового забезпечення військовослужбовців, які лікуються після поранення, контузії або захворювання, отриманого під час бойових дій. Як зазначив Цимбалюк, військовим гарантують виплату 100 тисяч гривень щомісяця до завершення лікування. При цьому виплати мають зберігатися і тоді, коли військовослужбовець проходить лікування або реабілітацію за кордоном.

«100 тисяч гривень військовослужбовці отримуватимуть навіть тоді, коли лікуються за межами нашої держави. Це важливо, адже певна кількість наших військових проходить складне лікування саме за кордоном», — зазначив депутат.

Законопроєкт також передбачає повне збереження інших видів грошового забезпечення військовослужбовців на час лікування та реабілітації.

Повернення до військової частини — лише після ВЛК

Ще одна важлива зміна стосується повернення військовослужбовця до підрозділу після лікування. Перед поверненням до військової частини людина повинна пройти військово-лікарську комісію. ВЛК має визначити, чи придатна вона до подальшої військової служби.

За словами Цимбалюка, це має запобігти випадкам, коли військових після лікування повертали до підрозділів без попереднього медичного огляду.

«Військовослужбовця не мають права повернути у військову частину, якщо він не пройшов ВЛК. Сьогодні є випадки, коли військових повертали у підрозділ без попереднього проходження медогляду. Після ухвалення цього закону ми сподіваємося, що такої практики не буде», — зазначив він.

«Реабілітацію не повинні обмежувати штучно»

Законопроєкт передбачає можливість продовжувати реабілітацію, якщо військовослужбовцю потрібен довший період для відновлення. Тобто термін реабілітації не має завершуватися лише тому, що сплив певний формальний строк. Якщо людина потребує подальшого відновлення, його можна буде продовжити.

«Терміни реабілітації не повинні штучно обмежуватися, коли людині потрібен тривалий період відновлення», — пояснив Цимбалюк.

Більше права вибору під час протезування

Окремо законопроєкт стосується протезування військовослужбовців та інших людей, які постраждали внаслідок війни. Передбачається, що людина зможе разом із протезистом обирати необхідний протез або ортез. Йдеться про те, щоб рішення залежало не лише від того, який виріб доступний, а й від конкретних потреб людини.

«Законом гарантується право військовослужбовцям та особам, які постраждали внаслідок війни, спільно з протезистом обирати протез. Рішення має ухвалюватися разом із людиною, а не так, як зараз, коли вони можуть нав’язувати навіть у випадках, якщо не підходять людині», — сказав депутат.

Закон також передбачає забезпечення поранених військовослужбовців високофункціональними протезами та ортезами.

Покращене харчування та додаткові виплати

Ще одна норма стосується харчування під час лікування. Військовослужбовці та ветерани мають отримувати покращене харчування у медичних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування.

Крім того, документ передбачає додаткові грошові виплати після поранення або контузії, а також врегульовує питання відпусток під час лікування.

Окремі гарантії поширюються на ветеранів, звільнених із полону, та іноземців, які служать у Збройних силах України. Для них передбачаються рівні умови лікування та реабілітації за рахунок державного бюджету.

Законопроєкт також має закріпити право на медичну допомогу, реабілітацію та протезування для військовополонених, звільнених із полону.

Подальша доля №13704-д

За даними Верховної Ради, законопроєкт №13704-д був зареєстрований 14 листопада 2025 року. Його ініціаторкою виступила Юлія Тимошенко, також над законопроєктом працювали Галина Третьякова, Ірина Никорак та Михайло Цимбалюк. У грудні 2025 року парламент підтримав документ за основу. У серпні 2026 року законопроєкт готували до другого читання в Комітеті Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

«Ми вважаємо, що цей законопроєкт надзвичайно актуальний у цей непростий час. Це ще один крок щодо соціального захисту військовослужбовців, які отримали поранення чи контузії, та гарантії їхнього належного лікування і реабілітації», — підсумував Михайло Цимбалюк.