Ветерани, особливо після важких поранень, втрат зору та ампутацій після повернення додому потребують психологічної та арт-терапевтичної реабілітації. Водночас їм бажано знайти якесь хобі, що відволікає від жахливих спогадів про участь в бойових діях. Чудово, якщо це хобі згодом переросте у професію, котра приносить прибуток.
Саме про такий актуальний для ветеранів напрямок подбали у вінницькому культурному просторі «Етночари». Він поєднує гончарну майстерню, кав’ярню, виставкову залу та магазин керамічних виробів від подільських майстрів. Засновниця «ЕтноЧарів» Вікторія Ніколаєва – майстриня кераміки з понад 20-річним досвідом роботи, членкиня Національної спілки художників України, яка успішно розвиває нові напрямки в гончарстві, а також продовжує стародавні традиції.
Методика, що створювалась з нуля
Роботи Вікторії Ніколаєвої представлені у приватних колекціях та музеях України й країн Європи. Окремий напрям діяльності Вікторії – навчання гончарству ветеранів, які втратили зір, а також арттерапевтичні заняття з людьми після поранень та полону.
В «ЕтноЧарах» вірять у безмежний потенціал кожної особистості, незалежно від життєвих обставин. Ідея школи гончарства для незрячих людей виникла наприкінці 2023 року. Це сталося після знайомства Вікторії Ніколаєвої з ветераном Іваном Шостаком, який втратив зір на війні. На той момент він проходив реабілітацію у Центрі комплексної реабілітації “Поділля”. Вікторія запропонувала ветерану спробувати себе в гончарстві.
Таким чином Іван навчився створювати на гончарному колі прості форми з глини — кухлі, чашки та миски. І вже в березні 2024 року він провів свою першу виставку, на якій були продані всі вироби! Пізніше Іван під наставництвом Вікторії освоїв нові для себе, складніші форми виробів — свічники, макітри, вази. А також долучався в ролі інструктора з гончарства для інших незрячих учнів Вікторії Ніколаєвої.
Вікторію надихнула історія незрячих гончарів минулого, які попри втрату зору створювали традиційний посуд:
«Методики викладання гончарства для незрячих наразі не існує — ми створювали її фактично з нуля. Є багато різних підходів до відкриття майстерні. Початковий варіант мого шляху — це гончарство на кухні. Цього було достатньо, щоб розпочати. Ми хотіли дати учасникам впевненість, що вони зможуть реалізувати це самостійно».
Проєкт «Гончарство в темряві» стартував як курс навчання основам гончарної справи в майстерні артпростору «ЕтноЧари» та програма реабілітації на базі Центру комплексної реабілітації «Поділля».
П’ятеро учасників проєкту продовжили роботу з глиною. Вони облаштовують власні майстерні, розвивають власні бренди та реалізовують керамічну продукцію в Україні та за кордоном.
Гончарство стало справою життя
Влітку 2025 року Вікторія Ніколаєва з друзями заснували громадську організацію «ЕтноЧари Кераміка Поділля». Вона об’єднує однодумців задля збереження та дослідження нематеріальної культурної спадщини, пов’язаної з традиційною керамікою Поділля. Команда та волонтери громадської організації розробляють та реалізовують просвітницькі та соціальні проєкти. Серед них – і підтримка військових на реабілітації шляхом опанування азів гончарства. Тепер — не лише незрячих, але й без кінцівок та інших ветеранів російсько-української війни.
В «ЕтноЧарах» регулярно проходять майстеркласи з гончарства, в середньому один-два рази на тиждень (в різних групах). Про це повідомила виконавча директорка «ЕтноЧар» Ганна Козир:
«Наша громадська організація підписала меморандуми про співпрацю з реабілітаційними центрами, військовими частинами, ветеранською спільнотою. Причому на тренінги можуть приходити не лише ветерани, а й члени їхніх родин. Навчального курсу, щоб отримати професію гончара, наразі не проводимо. Водночас влаштовуємо арт-терапевтичні майстеркласи. Останні провели для спільноти бахмутських переселенців та ветеранів, які проходять курс в реабілітаційному центрі».
Ганна додала, що на базі «Етночар» працює магазин, де представлені роботи ветеранів війни, випускників проєкту «Гончарство в темряві». Свої вироби вони продають й самостійно.
«Деякі учасники нашого проєкту зробили гончарство справою, яка їх годує. Наприклад, киянин Сергій Райлян – незрячий ветеран з подвійною ампутацією ніг. Він відкрив ФОП, веде активну комунікацію із покупцями, успішно збуває свої роботи. Сергій бере корпоративні замовлення на кераміку. Його вироби продаються за кордоном, в Україні та у нашому магазині. Людина не хотіла сидіти на пенсії. Не збиралася, щоб її жаліли. Сергій хоче бути самостійним, прагне заробляти, утримувати сім’ю. Він одружений, планує дітей. Гончарство стало справою його життя і заробітком», — розповіла Ганна Козир.
Домашня майстерня, зроблена власноруч
Сергій Райлян розповів, що навчався в «Етночарах» торік, протягом півтора місяця. Тоді йому за спеціальною програмою оплатили проживання, харчування, навчання гончарству у Вінниці.
Зараз Сергій підтримує зв’язок із деякими ветеранами, з якими разом вчився і які знайшли себе через гончарство. Хлопці обмінюються досвідом, тому що збирати фахову інформацію без нього складно. Їхня спільнота дозволяє ділитися знаннями, які в результаті приносять заробіток.
«Після навчання побачив в моїх соціальних мережах запит на гончарні вироби. Тоді відкрив ФОП, почав продавати через інтернет, соціальні мережі та магазин «ЕтноЧари». Виготовляю вази, підсвічники, ялинкові іграшки. Глибокі і плоскі тарілки, миски для домашніх улюбленців. Я включаю в кожен виріб частину своєї історії. Тому покупці цінують їх по-іншому, підтримують ветерана війни. Водночас у мене багато повторних покупців, які беруть речі для себе або на подарунки. А на мас-маркеті ти можеш придбати пересічну річ, яку виробляють тонами», — прокоментував Сергій Райлян.
Ветеран розповів, як втратив зір і кінцівки. У кінці 2022 року він їхав на машині і підірвався на протитанковій міні, в результаті чого отримав важні поранення. Зокрема, було розтрощені стегно і обличчя, зламаний хребет тощо. Після років реабілітації Сергій почав повертатися до активного життя.
«Я вдома організував майстерню, де виготовляю гончарні вироби. Моя дружина допомагає із декором, спілкуванням з клієнтами, переписками. Також вона дбає про випалювання виробів, бо у нас немає пічки. Нагадую, до стадії випалу глина — це просто сировина. А після вже випалу вона перетворюється в кераміку. В повноцінний функціональний або декоративний виріб», — пояснив Сергій Райлян.
Гранти європейських донорів і українських бізнесменів
Ще один колишній вихованець та в минулому інструктор майстерні «ЕтноЧари» — незрячий вінницький ветеран війни Іван Шостак. Нині він працює у своїй домашній гончарній майстерні та у майстерні в реабілітаційному центрі. Започаткував громадську організацію «Гончарство в темряві» та власний бренд. Сам дає майстеркласи. Їхня кількість нелімітована.
«Можу провести вісім майстеркласів на тиждень, а може бути й два. Навчаю людей з інвалідністю. Ще ми виграли грант для навчання гончарству ветеранів та членів їхніх родин. На гончарному колі я навчаю новачків самотужки. А ось з ліпкою виробів людям допомагає моя помічниця. На майстеркласах не у всіх добре виходить на гончарному колі, тому деякі хочуть ліпити щось руками», — розказує Іван Шостак.
Раніше він переважно займався волонтерством, а зараз почав заробляти. Пише проєкти, отримує фінансування і за рахунок цього проводить все більше тренінгів. Іван не зациклюється суто на ветеранах. Дає можливість усім спробувати, відчути смак ремесла гончара. Серед учасників його занять, приміром, є діти із ДЦП.
«Гончарство стало моєю професією. Спочатку за проєкти ми отримували у вигляді гранту відносно невеликі суми — 5 тисяч доларів, 7 тисяч. Але зараз написали крайній проєкт вартістю 20 тисяч доларів, і нам його погодили. Цю допомогу надають українські бізнесмени. Хоча переважно наші ідеї підтримують європейські донори», — резюмував Іван.
Михайло Шафір
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)