Про те, що оголошена Путіним “Спеціальна військова операція” (СВО) зазнала краху, стало зрозумілим вже через місяць від її початку. Але Путін, та “панівні російські еліти” які його підтримують, “на ходу” скорегували плани (потрібно віддати їм належне) і вирішили зосередитися на трьох головних напрямки: утриманні частини Харківської, Херсонської та Запорізької областей, та “видавлюванні” ЗСУ (а якщо вдасться – оточенні) в Луганській та Донецькій областях.
З оточенням військ ЗСУ в районі Рубіжне-Сєверодонецьк-Лисичанськ не склалося, але Луганську область на сьогодні, схоже, вдалося повністю окупувати. Російські війська видохлись, але продовжують спроби захопити Сіверськ, Бахмут, Краматорськ та Слов’янськ.
Враховуючи “успіхи на фронті”, в Москві серед “впливових еліт” почалися розмови про те, “що саме можна вважати перемогою та кінцевою метою спеціальної військової операції?” І тут думки вірних соратників Путіна розділились.
На сьогодні більшість “елітних груп” сходяться на думці, що достатнім результатом так званої “СВО” можна вважати повне захоплення Донецької та Луганської областей України в їхніх адміністративних кордонах. Саме це можна подати російському елокторату, як “перемогу”.
Серед прихильників цієї концепції закінчення “СВО” не тільки бізнес еліти, а й частина політичної еліти та силовики. В Генштабі та міністерстві оборони здебільшого схиляються до думки, що було б непогано у якості прояву “жесту доброї волі” залишити частину захоплених територій у Херсонській та Запорізькій областях України, які ЗС РФ можуть просто не втримати під час наступу ЗСУ. А військові підрозділи з цих напрямків перенаправити на повне захоплення Донецької області (ДНР) у її адмінкордонах.
Менша, але надзвичайно впливова частина путіністів “дивляться ширше” і бачать закінчення СВО в умовному розподілі Світу на “сфери впливу”, де Росія на рівних із двома-трьома великими “гравцями” поділить Світ і буде диктувати “свої правила гри”. Це досить впливове “лобі” представлене двома потужними політичними фігурами як Юрій Ковальчук та Микола Патрушев.
У зв’язку з тим, що Путін за станом здоров’я почав збиратися “на пенсію”, Патрушев мріє “всунути” свого сина Дмитра “на російський престол” вже навесні 2023 року. Але до того, як розпочатися “політичний процес”, “СВО” має бути вже завершена. Через це, незважаючи на жорстку риторику та непримиренну позицію, Микола Патрушев може поступитися на користь ідеї “заморожування” військових дій в Україні на певний час, оголосивши це “перемогою”.
За інформацією “поінформованих джерел”, сьогодні Патрушев і Ковальчук максимально тиснуть на Путіна, намагаючись його переконати здійснити наступний крок – оголосити військовий стан та мобілізацію, і кинути основну частину мобілізованих військ на вирішення завдань із захоплення Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей України, а також Молдови. На думку Патрушева, це завдання можна вирішити до зими (схоже, досвід боїв за Київ, Чернігів, Суми нічому рашистів не навчив).
Путін добре обізнаний з усіма точками зору та можливими допустимими “поступками еліт”. Зважаючи на протилежність думок, можливо, що прийняті Путіним рішення, будуть “половинчастими”, що в результаті може не влаштувати жодну з “елітних груп”. А якщо раптом ЗСУ здійснять вдалий наступ хоча б на одному напрямку, невдоволення його політичних соратників може стати консолідованим. А це загрожує “конкретним наслідком”.
Довести війну проти України до повної перемоги Путін теж зараз не може. Схоже, що після поразки у березні та зриві строків захоплення Донецької та Луганської областей до 09 травня, він і сам не розуміє коли і що можна вважати за “перемогу”. Зараз він намагається відшукати “межу можливостей”, при цьому не посварившись, не розчарувавши та не налаштувавши проти себе своїх соратників з “панівних російських еліт”.
Аслан Дзітоєв, НОВА: новини ветеранів АТО/ООС
