Сьогодні, 29 січня 2021 року, Україна відзначає 103 річницю «Битви під Крутами». Щоб зрозуміти історичне значення того, що там сталося, потрібно розглянути перебіг головних подій листопада- грудня 1917 та січня 1918 року “в комплексі”, а не “поодинці”.

 

“Переговорний процес” між Росією і країнами Четвертного союзу, або як їх ще називали – Центральними державами, започаткували російські більшовики затвердивши Декрет «Про мир». Його було схвалено 26 жовтня (8 листопада) 1917 року Другим Всеросійським з’їздом рад, який більшовики фактично використали для захоплення влади в колишній Російській імперії. Цим «документом» керівництво РСДРП(б) виконало обіцянку, дану Німеччині: в обмін на фінансову підтримку «пролетарської революції» російські більшовики  обіцяли у випадку захоплення ними влади офіціно “вивести” Росію з війни уклавши з країнами Четвертного союзу  сепаратний мир.

 

Ідея знищити противника не у відкритому протистоянні, а «з середини» – в Європейській історії так ще ніхто “не воював”.

 

Декрет «Про мир» декларував принцип мирного співіснування держав із різним суспільним ладом, пропонував усім воюючим державам та урядам негайно розпочати переговори про укладання миру без анексій і контрибуцій. В документі заявлялось про справедливість визвольної боротьби пригноблених народів, засуджувався колоніалізм і заявлялося про скасування практики таємної дипломатії, що використовувалася царським урядом та Тимчасовим урядом.

 

Тимчасовий робітничий і селянський уряд Російської Республіки — Рада народних комісарів — на підставі Декрету про мир, 8 (21) листопада 1917 року звернувся до союзних держав, а 10 (23) листопада — до нейтральних країн, з пропозиціями негайного перемир’я та початку мирних переговорів.

 

Захоплення більшовиками влади в Петрограді та їхні «мирні ініціативи» змушували діячів Центральної Ради  якось реагувати. 7 (20) листопада 1917 року Третім Універсалом Української Центральної Ради, була проголошена Українська Народна Республіка.

 

На засіданні Малої Ради 21 листопада 1917 року було ухвалено резолюцію:

  • направити своїх представників на Румунський фронт для участі в переговорах про перемир’я;
  • звернутися від імені УНР до всіх союзних і ворожих держав з пропозицією почати мирні переговори;
  • повідомити Раднарком і уряди інших республік для координованого ведення цієї справи.

 

10 (23) листопада 1917 року голови військових місій союзних держав Антанти при штабі Верховного головнокомандувача вручили генералу Миколі Духоніну колективну ноту з протестом проти порушення Росією договору від 5 вересня 1914 року, яким країни Антанти зобов’язувалися не укладати сепаратного миру чи перемир’я з ворогом під час війни.

 

В ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) 1917 року українські війська, лояльні до Центральної Ради, придушили повстання, а заколотників вислали ешелонами за межі України. Більшовицькі відділи 2-го гвардійського корпусу під проводом Євгенії Бош, що їхали з фронту на захоплення Києва, були роззброєні 1-м українським корпусом Павла Скоропадського біля Жмеринки і відправлені до Росії. 30 листопада (12 грудня) 1917 року спалахнуло більшовицьке повстання в Одесі, яке так само закінчилося поразкою більшовиків.

 

Не змігши реалізувати в Києві більшовистський переворот за зразком Петрограда, російські більшовики спробували використати для захоплення влади Всеукраїнський з’їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів, також Всеукраїнський з’їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів. Але й тут більшовики зазнали невдачі. З’їзд відбувався 4 (17) — 6 (19) грудня 1917 року в Києві, столиці Української Народної Республіки. Скликаний за ініціативою більшовицьких організацій, які прагнули використати його для переобрання складу і керівництва Української Центральної Ради або передачі влади радам, він завершився повною підтримкою чинної Центральної Ради та УНР, проголошеної Третім  Універсалом.

 

Більшовики змушені були перебратися до Харкова.

 

В день початку роботи з’їзду, щоб залякати проукраїнські сили і морально підтримати проросійських більшовиків, 4 (17) грудня 1917 року Рада народних комісарів Радянської Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна (Ульянова) і Лева Троцького (Бронштейна).

 

Більшовики висували кілька вимог, які УНР фізично неспроможна була виконати. В Ультиматумі зазначалося, що в разі невиконання вимог українською стороною російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Рада народних комісарів Росії постановила вважати Українську Центральну Раду своїм ворогом, фактично розв’язавши проти УНР Першу радянсько-українську війну. Головнокомандувачем радянських військ проти України було призначено Володимира Антонова-Овсієнка.

 

7 (20) грудня 1917 року Українська Центральна Рада, на третій день після отримання Ультиматуму, відправила відповідь Раді народних комісарів Радянської Росії за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри, якою відхилила вимоги ультиматуму.

 

Винниченко Володимир Кирилович; Петлюра Симон Васильович

Війська “Радянської Української Народної Республіки” (з центром у Харкові) та Радянської Росії концентрувалися в трьох пунктах: в Харкові, в районі Гомеля та під Брянськом. Вони складалися з частин колишньої регулярної Російської імператорської армії, червоногвардійських загонів із Росії та України, загонів балтійських моряків.

 

Політичне керівництво військом здійснював більшовик Володимир Антонов-Овсієнко, а військове — лівий есер, колишній полковник царської армії. Михайло Муравйов.

 

Тактика більшовиків полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Більшовики розраховували на допомогу робітничих загонів у цих містах.

 

Воєнні сили УНР складали добровольчі формування Вільного козацтва та українізовані добровольчі частини Російської імператорської армії. За кількістю війська УНР не поступалися радянським, але були розпорошені по Україні і не мали єдиного командування та жорсткої дисципліни.

 

8 (21) грудня 1917 більшовицькі червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова.

 

Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович; Муравйов, Михайло Артемович

12 (25) грудня 1917 року, за сприяння Ради народних комісарів Росії, використавши у якості «законних делегатів» проросійськи налаштованих більшовиків, що втекли із Всеукраїнськго з’їзду Рад в Києві, росіяни провели в Харкові Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому проголосили створення «Радянської УНР», а Харків – столицею цієї новоствореної маріонеткової республіки.

 

17 (30) грудня 1917 року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою визнавалася нелегітимною. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — дала змогу російським більшовикам формально залишатись осторонь війни, представивши її як “внутрішній конфлікт”. Подібне ми і сьогодні можемо спостерігати у заявах представників РФ стосовно ситуації на окупованій ними території Донбасу.

 

У той же час 24 грудня 1917 року, Генеральний Секретаріат (Київ)  звернувся з нотою до учасників воєнних дій та нейтральних держав, у якій було вказано, що «мир, який хоче заключити Росія зі своїми представниками, може мати силу для Української Народної Республіки тільки тоді, коли його умови прийме й підпише уряд (Генеральний Секретаріат) Української Народної Республіки». Керівництво УНР наголошувало на необхідності укладення не сепаратного, а загального миру.

 

27 грудня на ім’я В. Винниченка та О. Шульгина надійшла телеграма за підписами представників Центральних держав: «Нота Генерального Секретаріату Української Народної Республіки до всіх воюючих і нейтральних держав вважає за безумовно потрібним, щоб представники УНР взяли участь в переговорах в Берест-Литовську. Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина вважають необхідним зазначити, що вони готові привітати участь представників УНР в мирних переговорах в Берест-Литовську»

 

В цих умовах російським більшовикам доводилося поспішати. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) року радянська російська армія розпочала наступ з Гомеля і Брянська в Україну в напрямах Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, та  на Харків-Полтаву та Лозову.

 

Одночасно у містах Лівобережжя було підготовлене повстання місцевих більшовицьких груп. До того ж, більшовицька пропаганда “змусила сумніватися”  деякі українські гарнізони. Більшовики діяли на головних стратегічних напрямках. Головне завдання – якомога швидше захопити територію УНР, бо це було вкарай необхідно, щоб «торгуватися» з німцями на переговорах.

 

7 (20) січня 1918 року голова Раднаркому Росії В. Ульянов (Ленін) зазначав, що уряд і керована ним делегація у Бересті «для штучного затягування перемовин» «вже зробили все можливе і неможливе». Ця заява пояснює і фактично спростовує ряд тверджень про те, що Лев Троцький (Бронштейн) на переговорах “робив щось не те”, і взагалі “що хотів, те й витворяв”. Ситуація розвивалась чітко за задумом російський більшовиків.

 

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч; Троцький (Бронштейн) Лев Давидович

Тим часом на конференції в Бересті 18 січня 1918 року генерал Гофман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено, яку територію (понад 150 тис. км²) вони збираються відібрати в Росії на користь Німецькій імперії.

 

Радянська Росія мала погодитися на “зайняття” України німецькими військами відповідно до договору з УНР (Центральною Радою). Німецька делегація зажадала задоволення її умов. Лев Троцький під виглядом необхідності “провести консультації зі своїм урядом”, випросив перерву на 10 днів. чим виграв ще трохи часу. Перерва фактично тривала до 30 січня 1918 року (12 днів). Під час «паузи в переговорах» більшовики пришвидшити окупацію  території УНР.

 

Але в перерві в переговорах була зацікавлена і делегація Центральної Ради. Їй потрібно було завершити деякі “формальності”: для підписання миру допускалися” тільки представники «незалежної держави». А юридична «невідповідність» була в тому, що Третій Універсал, хоч і проголосив створення УНР, але в ньому мова йшла про те, що ця «структура» буде складовою частиною «майбутньої оновленої Росії». Звичайно, що представників Центральних держав таке «розмите» формулювання абсолютно не влаштовувало і вони запропонували діячам Центральної Ради «остаточно визначитися».

 

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 Української Центральної Ради приймає Четвертий Універсал. Він проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.

 

Універсал замінив постійну армію міліцією (і це в умовах війни!!!), доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих (і це в умовах фактичної окупації території російськими більшовиками !!!), установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

 

Варто ще раз підкреслити, що чи не найголовнішою причиною «перерви у переговорах» для російських більшовиків було сподівання на блискавичне захоплення всієї території України. Це б до зволило під час чергового раунду переговорів вивести за рамки переговорного процесу представників Центральної Ради.

 

В цих умовах група військ М. Муравйова, швидко наступаючи з Полтави, захопила Ромодан, а звідти пішла на Бахмач (27.01. 1918р.). Там три російські групи зустрілися і об’єднавшись під командуванням Муравйова почали наступ на Київ. Українська Центральна Рада для захисту столиці вислала їм на зустріч військові частини, сформовані із добровольців.

 

16 (29) січня 1918 року відбувся вирішальний бій під Крутами. Незважаючи на чисельну перевагу росіян: приблизно 400 проти 4500,  більшовики втративши 350 вояків були зупинені майже на тиждень. 50 студентів-добровольців, які потрапили до росіян у полон були розстріляні.

 

Але головної мети бій під Крутами досяг у повній мірі. На кілька днів просування російських більшовиків на Київ було призупинено. А, як бачимо, в тих умовах, це була досить серйозна перемога. Вона дозволила завершити процес визнання української державності на міжнародній арені.

 

Паралельно із наступом російських більшовиків в тилу УНР проросійські налаштовані більшовики 16 (29) січня 1918 року в Києві підняли збройне повстання робітників на заводі «Арсенал». 23 січня (4 лютого) 1918 року воно було придушене вояками куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва.

 

Перед лицем загрози захоплення Києва військом Муравйова, 2 лютого 1918 року, УЦР і її уряд евакуюються з Києва до Вінниці. А за  шість днів ,26 січня (8 лютого) 1918 року, російські більшовицькі війська захопили Київ (столицю УНР). Три дні в місті тривав кривавий терор від якого постраждали як прихильники УНР, так і прихильники Росії. Людей зупиняли на вулиці і могли розстріляти за те. що людина одягенна в офіцерську шинель, або в вишивану сорочку. Розстрілбвали також за використання в розмві української мови.

 

Після відновлення переговорів у Брест-Литовську 1 лютого 1918 року Лев Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники українського більшовицького уряду, утвореного в Харкові. Що саме “харківська” «Радянська УНР» фактично контролює більшість території України, а значить, Центральні держави мають вести переговори з її представниками: Юхимом Медведєвим і Василем Шахраєм.

 

Медведєв (також Ведмідів) Юхим Григорович; Шахрай Василь Матвійович.

Троцький наголосив, що коли більша частина України контролюється «харківським урядом», тому мирний договір, укладений з представниками Центральної Ради, не можна розглядати як мир з УНР.

 

У відповідь на таке небезпідставне звинувачення виконувач обов’язків голови делегації УНР Олександр Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

 

Оттокар Чернін від імені Четверного союзу заявив, що на даний момент є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. Саме за таких негероїчних обставин вперше в новітній історії відбулося визнання України, як незалежної держави, на міжнародній арені.

 

27 січня (9 лютого) 1918 року, Центральні держави підписали мирну угоду з делегацією Центральної Ради Української Народної Республіки.

 

Це була перша перемога одного з ворогуючих блоків у Першій світовій війні. Підписавши фактично сепаратний мир з країнами Четвертного союзу УНР отримала за ворогів країни, що входили до складу Антанти. А поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні через рік поставила під сумнів існування самостійної України, керівництво якої так і не спромоглося створити нормальну боєздатну армію та забезпечити її постачання. покладаючи наді на те, що Україні “допоможуть”…

 

Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут»

Та не зважаючи на всі пропрахунки українських політиків та несподівані віражі історичного процесу, «Битви під Крутами» дозволила не тільки призупинити наступ чисельно переважаючого ворога, а й продовжити розбудову української державності. Без битви під Крутами знищення УНР могло відбутися ще в лютому 1918 року. І тоді невідомо, чи взагалі виникла у Радянської Росії необхідність на початку 1919 року створювати Українську Соціалістичну Радянську республіку (УСРР), правонаступницею якої фактично сьогодні і є наша Україна.

 

Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

 

Нагадуємо:

Слідкуйте за нами

Відео

{"popup_fix":"false"}
Михайло Забродський. Інтерв’ю про нову армію, старі проблеми та велику політику
{"popup_fix":"false"}
Більше відео
Стежити за останніми новинами
  • Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial