Героїчний спротив Збройних Сил України запобіг, можливо, чи не найбільшій трагедії в історії України – повного і остаточного знищення українського населення шляхом депортації у “віддалені райони” російської Федерації. І це на якась надумана чи безпідставна заява. Вже 1,3 мільйона українців Донбасу примусово депортовано до різних регіонів Російської Федерації. І це рашисти захопили тільки три області України.
Депортації подібних розмірів були лише в СРСР за часів Сталіна. Примусове переміщення груп громадян під час війни тоді визнали актом геноциду.
Для насильно переміщених українців на початку 2022 року на Росії заздалегідь було створено 9500 “пунктів тимчасового розміщення” (фактично – концтаборів). Ці дані відкрито поширило Міноборони країни-агресора.
Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко розповів про механізм депортації населення із захопленого рашистами міста:
“Район Метро. Подають автобуси та оголошують про евакуацію. Під час посадки людям повідомляють, що автобус повезе їх не до України, а до Безіменного Новоазовського району і далі на Росію”.
Андрющенко каже, що російські військові та російські офіційні волонтери блокують будь-які спроби маріупольців залишити місце “погрузки” їх в автобуси та одразу присікають всі спроби відмовитися від евакуації.
І така ситуація спостерігається не тільки в Маріуполі. Російські окупанти заблокували виїзди біженцям з Херсонщини на підконтрольну Україні територію. Людей, які намагаються залишити Херсонську область розвертають на Крим. У самому Херсоні посилено патрулювання та збільшено кількість блокпостів.
Скоріше все те, що ми зараз спостерігаємо на окупованих рашистами територіях Донецької, Луганської та Херсонської областей – це є наступний етап путінської “Спецоперації”, який передбачає депортацію переважної частини населення з України до “східних регіонів” РФії.
Факти вказують на те, що реалізація плану депортації населення з України мала розпочатися одразу після захоплення російськими військами всієї запланованої території України. І жодні заяви місцевого населення, що “це не моя війна”, “я ні з ким не воюю”, “я не українець” та інші подібні “пояснення” – все це для рашистів не аргументи. Якщо ти живеш в Україні – ти для окупантів вже автоматично хахол, якого потрібно “денацифікувати”/депортувати.
Руйнування цивільної інфраструктури та житла під час “визволення”, у поєднанні із терором з боку солдатів російської армії, відсутність необхідних продуктів харчування, питної води, медичної допомоги, будь-якої роботи чи можливості працювати – все це рано чи пізно має змусити у людей тікати “світ за очі”. І тут рашисти роблять наступний крок – надають транспорт, відбирають документи і везуть “у віддалені райони” за заздалегідь визначеними, ще за часів Сталіна, маршрутами. У людей немає ні коштів, ні документів щоб якось уникнути подібного “переселення”. Про те, як людям доводиться “влаштовувати свій побут” на новому місці – тема окремої розповіді.
Кінцева мета примусового переселення – повна денаціоналізація та асиміляція “вихідців з України” серед російськомовного населення Сибіру та Далекого Сходу. І коли Путін говорив про “денацифікацію”, то, скоріше за все, він мав на увазі саме депортацію населення з України. А примусове переміщення груп громадян під час війни є не що інше, як геноцид.
Сьогодні на дворі 22-ий рік 21 століття, а ми знову маємо справу з черговою спробою вчинити геноциду українського народу!
Юріс Шалтіс, НОВА: новини ветеранів.
