Бої за Бахмут серйозно розпочалися в серпні 2022 року. Північніше, у вересні, почався контрнаступ ЗСУ на Харків, який тривав приблизно місяць і дозволив деокупувати понад 4500 квадратних миль. На півдні двомісячна наступальна операція ЗСУ дозволила відвоювати понад 900 квадратних миль і звільнити від росіян стратегічно важливе місто Херсон, довоєнне населення якого в чотири рази перевищувало населення Бахмуту.
Саме таку війну потрібно вести українцям: швидку, позиційну, драматичну, з відносно невеликими втратами. Тоді вони створювали ситуації, на які росіяни не могли ефективно реагувати, сіяли хаос і паніку. Це виглядало як перемога.
Настала зима і фронт стабілізувався, але битва за Бахмут продовжувалась. Це був квартал за кварталом, жорстокі вуличні бої, переважання людської маси над маневром, битва на виснаження, чимось подібна до французького Вердена часів Першої Світової війни. Битва за Бахмут Україна і не сподівалася виграти. І це було очевидно ще в січні 2023 року.
Україна має від однієї третини до однієї чверті від загальної російської мобілізаційної бази, а і її лідери більше дбають про втрату людей, ніж президент Росії Володимир Путін, який був більш ніж готовий кидати ледве навчених призовників до Бахмутського котла.
Взимку Київ воював не з Москвою, а з арифметикою. Тож було дуже дивно спостерігати, як українське керівництво інвестувало стільки політичного капіталу в місто, якого вони не могли втримати.
Битва за Бахмут не була схожа на оборону Маріуполя на початку війни, коли поодинокі захисники героїчно, але вистояли, захищаючи важливий порт і промисловий центр. Оборона Маріуполя тоді продемонструвала, як українці готові воювати і вмирати за свою країну.
Слуги підвищили ФОП ставку податку і повернули чиновникам право на перевірки
У Бахмуті була зовсім інша ситуація. Україна не була на піку екзистенційної кризи, як це було роком раніше, а битві передувало кілька вражаючих українських перемог. Якби Бахмут швидко впав у руки росіян ще в 2022 році, і якби Україна стабілізувала лінію фронту трохи на захід — приблизно там, де вона проходить і зараз, — відступ навряд чи потрапив би в заголовки, але тисячі українських військових залишились живими, щоб воювати і далі.
Натомість офіційний Київ розіграв битву, зобов’язався утримати місто, відправив війська…, і тепер ми бачимо результати. Росіяни, звичайно, радіють. Вони завоювали порожнє місто й танцюють на його попелищі. Командир ПВК «Вагнера» Олександр Кузнєцов зняв яскраве відео – тримаючи російський прапор на бахмутській багатоповерхівці, риторично запитуючи: – Так де тут українці? Проросійський Твіттер аж зайшовся від самовдоволення. Путін говорив, що все йде за планом п’ять місяців тому, а тепер Бахмут наочно демонструє, що він тоді таки мав рацію.
Натомість президент Володимир Зеленський у грудні минулого року заявляв Конгресу США, що Бахмут є «оплотом» Донбасу і що битва там «змінить траєкторію нашої війни за незалежність і свободу». Будемо сподіватися, що він тоді помилявся. Тепер Зеленський перебуваючи на зустрічі “G7” і благаючи про продовження військової допомоги, змушений каятися перед об’єктивами ЗМІ за сказане раніше.
Продовження надання допомоги Україні є критично важливою. Але оскільки оборона Бахмута була частиною допомоги Україні минулої зими, критики зараз стверджують, що поразка доводить, що всі зусилля були лише марною тратою грошей. Вони звинувачують Зеленського в лицемірстві за те, що він тоді, в грудні, перебільшив стратегічне значення Бахмута, а зараз його применшує.
Звичайно, Бахмут ніколи не був стратегічно важливим у військовому плані, але Україна зробила його політично важливим і символічно значущим. Керівництво України встановивши там свій прапор та запропонувало Путіну взяти його. А російський президент до цього був більш ніж готовий…
Ідеологію кремлівського терористичного режиму офіційно визнали рашизмом
Сьогодні багато залежить від очікуваного майбутнього українського наступу, який, можна сподіватися, поверне маневр на поле бою. Але викликає занепокоєння сам факт очікуваного наступу, який вже досить широко обговорюється. Україні для успіху потрібен елемент несподіванки. Потрібно ретельно обрати час і місце атаки…
Очікування щодо результатів наступу настільки високі, що міністр оборони України Олексій Резніков ЗМУШЕНЙ БУВ попередити, що можливості ЗСУ явно переоцінюють. Люди «очікують чогось величезного», сказав він, а це може призвести до «емоційного розчарування».
Применшення результату є корисною частиною гри в очікування. Не слід очікувати, що Україна до Нового року поверне всі окуповані Росією території. Можливо, що вістря удару буде спрямовано на схід до Старобільська і переріже російські лінії постачання в Луганську. Також не виключено, що Україна спробує розірвати російський сухопутний міст на Мелітопольській осі, і у кращому випадку, поверне Маріуполь і північне узбережжя Азовського моря. Можливо, що наступ буде спрямований на Крим. Але там є лише два вузькі входи на півострів, які сьогодні вже добре захищені.
У будь-якому разі Україна цього літа не може дозволити собі займатися ще одним затяжним виснажливим протистоянням, у якому будуть марно витрачатися особовий склад і техніка. Мета України повинна полягати в тому, щоб здобути широку оперативну перемогу, яка дозволить продовжити надання міжнародної допомоги їхнім військовим зусиллям та створить умови для мирних переговорів на вигідних умовах.
Бахмут був дуже дорогим уроком. Не варто наступати на ці граблі вдруге.
Автор: Джеймс С. Роббінс — декан академічного відділу Інституту світової політики та автор книги «Стирання Америки: втрата нашого майбутнього шляхом знищення нашого минулого».
Стаття: “There Must Not Be Another Bakhmut. It was a lesson too expensive for Ukraine”, by JAMES S. ROBBINS. May 26, 2023, 11:02 PM, The American Spectator.
Переклад: “НОВА: новини ветеранів”
Посилання на оригінал – https://spectator.org/there-must-not-be-another-bakhmut/
http://nova.net.ua/bakhmut-sohodni-sytuatsiia-v-misti-i-navkolo-noho/