В кінці жовтня в Москві відбувся з’їзду Союзу добровольців Донбасу. Головною темою, яку обговорювали учасники з’їзду , була зовсім не ситуація на Донбасі, а війна на Кавказі. Глава Союзу і колишній «прем’єр-міністр Донецької народної республіки» Олександр Бородай заявив, що отримав сотні звернень від «добровольців», які запитували, чи потрібно їхати на Карабах.
– Добровольців дуже чекають в Карабахові, але їхати туди зараз непотрібно, тому що Вірменія «стала грати в незалежність» і сьогодні в Єревані сидить «прозахідний уряд», – пояснив Бородай.
Репортаж зі з’їзду був опублікований в «Комсомольской правдє» якраз в той же день, коли прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян офіційно звернувся по допомогу до російського керівництва, і отримав відповідь від російського МЗС: Росія допоможе Вірменії лише коли бойові дії загрожуватимуть безпосередньо території Вірменії, а не на території, яка за міжнародним правом вважається азербайджанською.
Та коли це зупиняло сьогоднішніх «власників Кремля»? Регулярні російські війська були задіяні Москвою в низці конфліктів, інспірованих РФією на пострадянському просторі. Так, у 1992-1993 роках в Абхазії не було ніяких російських військ, а були «добровольці» з Північного Кавказу – російські військові, переодягнені в «добровольчу» форму. Грузинські позиції обстрілювали літаки без розпізнавальних знаків.
Читайте також:
За кілька років Євген Примаков, який тоді обіймав посаду директора Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації, заявив, що обстріли з повітря відбувалися не за наказом Москви, а були справою рук «корумпованих російських військових». Тбілісі тоді змусили погодитися на введення в зону конфлікту «миротворців СНД», які на 100% складалися із російських військ. В 2008 році під час чергової російсько-грузинської війни проти грузинсько армії брали участь вже регулярні російські військові підрозділи. І їхня участь виправдовувалася «порушенням Грузією своїх зобов’язань» і необхідністю захисту «миротворчих сил».
Кремль у 2014 році почав спецоперацію «Новоросія» теж після того, як до влади в Києві прийшов, з точки зору Кремля, «прозахідний уряд». І знову жодних регулярних російських військ, одні «ввічливі зелені чоловічки» та «самооборона Криму», спішно зліплена з місцевих колаборантів і російських «добровольців». Про те, що за спиною «самооборони Криму» знаходилися регулярні війська РФії, Володимир Путін визнав вже після законодавчого переоформлення окупації Криму на анексію півострова.
Про те, що на Донбасі проти ЗСУ воює російська армія в Москві не визнали і досі. Ми сьогодні чуємо про «громадянський конфлікт» та «повсталих шахтарів», основу яких склали прибулі з РФії диверсійні групи з тих же російських військових, які були делегатами того самого з’їзду Союзу добровольців Донбасу.
Росія ніколи не переймалася ні через затримання російських військових, які «заблукали» в українських лісах та степах, ні зі свідчень розвідників чи «мемуарів» диверсантів. Ось, власне, і вся прихильність Кремля «міжнародному праву».
Читайте також:
Тоді чому Москва так педантично вирішила поводитися по відношенню до Єревану сьогодні?
А тому, що війна за Карабах – це не азербайджанська чи турецька, а російська «операція відплати» вірменському народу, який посмів обрати собі керівництво, яке він сам захотів. Вірменський народ вирішив позбувся корумпованих кланів і підняв руку на самого Роберта Кочаряна – екс-президента Вірменії і близького друга самого Володимира Путіна.
От якби зараз Вірменію очолював не Нікол Пашинян, а Роберт Кочарян, чи його наступник на посту президента Вірменії Серж Саргсян, то не було б ніякого з’їзду добровольців Донбасу в Москві. Всі «добровольці» вже давно б сиділи на позиціях Карабаху, а літаки без розпізнавальних знаків, надіслані «корумпованими російськими військовими», від душі бомбили б азербайджанські міста.
А не бомблять тому, що Ільхам Алієв, будучи досвідченим і розумним політиком, ніколи не розпочав би операції по звільненню НКАО, якби при владі в Єревані залишився Кочерян. Війна розпочалася саме у той момент, коли в Баку зрозуміли, чи заздалегідь дізналися, що в ситуації, яка склалася, Москва не буде допомагати Єревану.
Читайте також:
Що саме отримає Москва від азербайджано-вірменського конфлікту стане зрозумілим за кілька тижнів. Схоже, що ідеальний варіант для Кремля – це передача під контроль Азербайджану районів навколо Нагірного Карабаху і введення в сам Карабах російських миротворців. Це дозволить Москві зберегти і посилити свій вплив у Вірменії, тому що з цього моменту тільки Росія і ніхто інший стане гарантом безпеки карабахських вірмен. І це дозволить «взяти на мушку» Азербайджан. Тому що будь-який удар по позиціях російських «миротворців» – або імітація цього удару по російським миротворцям самими «миротворцями» – дозволить Росії почати військові дії вже на території самого Азербайджану, як у Грузії в 2008 році. А це потрібно на той випадок, коли раптом влада в Баку стане надмірно «прозахідною».
Таку «многоходовочку» в Азербайджані Росія вже провернула в 1993 році теж за участю «повсталих добровольців». Ці добровольці, формально азербайджанці, скористалися в своєму наступі на Баку зброєю, яку «випадково» залишив у Гянджі контингент російської армії, який достроково покинув місто напередодні. Але ж то справи «корумпованих російських військових», про яких ви вже чули… Потім президент Азербайджану і лідер націонал-демократів Абульфаз Ельчибей змушений був поступитися владою колишньому першому секретарю ЦК Компартії Азербайджану Гейдару Алієву – який потім протягом десятирічного свого правління вибирався з кремлівських пасток! А тепер його сина Ільхама можуть заманити в ці ж самі пастки, бо у випадку появи російського контингенту в Нагірному Карабаху, в Кремля на Кавказі з’являться відразу два домініони: Вірменія і Азербайджан.
Та коли авантюра з миротворцями і провалиться, а Карабах буде вірменами втрачений остаточно, Росія теж опиняється в виграші, бо обіграє ситуацію, як «виховний захід» для народів чи електорату, що прагнуть самостійності. Свого роду наука: у випадку, якщо вони припинять коритися волі Москви і спробують стати на шлях власного політичного вибору, з ними можуть статися будь-які «неприємності».
Віталій Портников, «Деталі» (перекладено українською і скорочено)
Читайте також: