«Той, хто володіє минулим – керує майбутнім.
А той, хто керує в сучасності – володіє минулим».
Джордж Оруел
Джерело: rings.guru
Факт, всім відомий ще зі шкільних часів: наша держава – Україна, а походить вона із Київської Русі, могутньої ранньо-середньовічної держави на сході Європи.
З даного факту постає для нас, українців, важливе питання: чому замість Русі – маємо Україну? Як так склалося, що Русь, руські землі раптом стали називатися Україною, а їх мешканці – відповідно українцями?
Безліч освічених (і не дуже) особистостей приділяли такий зміні свою увагу, намагаючись це пояснити. І війна, яку розпочала сучасна росія, у своїй основі має саме цю причину. Володарі Кремля намагаються довести: українців не має – є тільки руські, які забули своє минуле. Однак, вже більше ніж 30 років Москва не керує сучасністю України – і тому, ми нарешті зараз можемо володіти минулим.
Справжнім минулим.
Цей незрозумілий та ніким, як слід, досі не пояснений перехід й докорінна зміна назви – і землям, і народу, що мешкав на ній, залишилися поза лаштунками і тогочасної, і сучасної науки. І навіть перший президент незалежної України Михайло Грушевський, з метою спростити для звичайних громадян відповідь на це питання, зробив дуже просто: свою наймасштабнішу наукову працю назвав «Історія України-Руси».
Тобто виходило так, що у нашій держави було ДВІ НАЗВИ?
Зрозуміло й цілком обґрунтовано: від слов’янських народів, які населяли схід Європи походить і назва Русь для їхніх земель. Адже вони потрапивши під владу войовничої русі, поступово стали йменуватися русинами або просто руськими.
Але чому наші землі позбулися назви Русь? І тоді від кого походить назва Україна, якою йменується зараз наша держава?
Давайте тільки підходити до цього зважено. Без зайвих вигадок, ІПСО на зразок походження назви держава від «окраїна»: якщо так підійти, то всі країни – чиїсь окраїни. Пруссія колись, наприклад, були окраїною Німеччини, а Македонія – окраїною Греції. Але всі вони протягом століть, тисячоліть зберегли свої назви.
Тож повернемось до нашої країни і спочатку детально розглянемо – що таке Русь.
Джерело: Washington Post / Max Naylor
У сучасній європейській історії виникнення Русі позбавлене будь-якої загадковості чи романтики. Це одне із багатьох державних утворень скандинавів-норманів, які вони заснували під час своїх військових, розвідницьких та торгівельних експедицій в Європі і навколо неї у ІХ-Х століттях. Назва «русь», як майже одностайно зараз вважають вчені в Європі, є калькою на фінській мові давньоскандинавського слова «вікінг» – тобто гребець, весляр. Саме так: «русь» – на сході, «вікінг» – на заході Європи, називали скандинавів, учасників даних походів, бо вони пересувалися на кораблях за допомогою вітрил та весел.
Достатньо подивитися на перелік їх основних дій у період з середини ІХ до початку Х століття:
- 845 рік – напад на Лісабон (сучасна Португалія)
- 860 рік – похід на Константинополь (зараз Стамбул, Турція)
- 866 рік – захоплення Йорку (сучасна Англія)
- 870 рік – досягнули Ісландії, де заснували поселення
- 875 рік – досягнули Гренландії, там згодом теж виникли поселення
- 882 рік – захоплення Києва (сучасна Україна)
- 886 рік – напад на Париж (сучасна Франція)
- 911 рік – нормани осідають та засновують своє герцогство Нормандія у Франції
У цей же час, у середині ІХ століття згідно «Повісті временних літ» починається історія Русі (як державного утворення): «… Руська земля постала…»
Джерело: реконструкція, серіал «Вікінги»
Зараз вже є достатньо чітка картина складання «руських» скрєп, яку підтверджують сучасна археологія та письмові джерела.
Зазначимо основну відмінність у результатах походів скандинавів до різних регіонів Європи. Весь захід континенту тоді займали достатньо розвинуті держави із централізованою владою, організованими військами та міськими агломераціями. Тому тут вікінги турбували своїми грабіжницькими набігами переважно багаті поселення на узбережжях морів, берегах річок.
Але закріпитися й підкорити собі ці землі було практично неможливо – королівства, графства достатньо організовано спиралися таким набігам. Адже мечам та кораблям вікінгів влада протиставляла податки та війська, зібрані на них – в крайньому випадку виплачуючи «відступні». В кінцевому рахунку нормани змогли оволодіти тільки півостровом Нормандією і пізніше, після століття нескінчених війн – островом Англією (неповністю).
Варто наголосити: вікінгі грабували, вбивали й захоплювали людей у полон у багатьох країнах, але лише на Східноєвропейській рівнині їм удалося нав’язати своє панування численному слов’янському народу і створити таку нетипову для Європи державу – Київську Русь. Державу засновану на рабстві та работоргівлі.
На відміну від Західної та Центральної Європи, на сході не існувало державних утворень, що мали би значну військову силу й могли би чинити організований супротив русі. Розсіяні у величезних нескінчених лісах слов’янські племена не мали своєї державності. Вони тоді не використовували письменність, не знали навіть гончарного кругу та практично не користувалися металевою зброєю. Власне, у слов’ян і не було того, що шукала русь: цінностей, багатств.
Джерело: реконструкція,warriors.com
Тому спочатку основний шлях русі полягав далі – на південь. Там існували розвинуті Візантія, Козарський каганат, а ще далі – багатий сріблом Арабський халіфат. До значних міст цих держав активно і прямували кораблями компанії купців і воїнів зі Скандинавії, мандруючи та досліджуючи річки Східної Європи.
Але, як виявилося, перевірена у Європі військова тактика – стрімких набігів й пограбувань (за допомогою кораблів), там не працювала. Візантія знаходилася далеко й напади на неї досягали своєї мети, тільки коли був відсутній її сильний флот. Козари – кочівники, мали невелику кількість добре фортіфікованих міст, завжди готових до нападу. А на землях Арабського Халіфату та залежних від нього держав, майже взагалі були відсутні суднохідні річки.
Однак там, де скандинави не могли воювати – вони торгували. Від Ладоги (неподалік сучасного Санкт-Петербургу) до Каспійського моря ними був налагоджений основний торгівельний шлях. Тоді він йшов річковою системою Волги, везла русь нею з півночі дорогі хутра – а назад поверталася з півдня із арабським сріблом. Перші значні клади дірхемів (арабських срібних монет) у Скандинавії датуються кінцем VIII – початком ІХ століття.
Та під час цих тривалих подорожей русь віднайшла ще один ходовий товар, який користувався великим попитом на півдні. Саме він визначив у майбутньому хід історії для 1/6 суходолу.
І це були раби-слов’яни.
Джерело: wiki
До цього більшість із слов’янських племен визнавали свою залежність від козар та сплачували їм данину – як це зафіксовано у «Повісті временних літ». Але десь у другий третині ІХ століття у Козарському каганаті розпочалося загальне повстання проти влади і там стало не до слов’ян. А русь, користуючись громадянською війною у Козарському каганаті, почала певні операції.
Арабський географ Ібн Русте у своєму творі «Книга коштовних намист» так зобразив активність русів в цій справі у ІХ столітті: «… вони нападають на слов’ян, підпливають до них на човнах, висаджуються, забирають їх у полон, везуть в Хазаран і Булкар й там продають…»
Слов’янські, балтські та фінські племена тоді – розрізнені, відсталі, загублені у величезних лісах, ставали легкою здобиччю русі. Важкоозброєні воїни, котрі блискавично нападали на їхні поселення з кораблів і швидко зникали з полоненими у мережі річок, везли тепер на південь разом із хутром і свою «двоногу здобич». У середньому молодий раб коштував на півночі до 100 срібних дірхемів (біля 300 грамів срібла), у Халіфаті за такого раба платили вже тисячу дірхемів. Вартість молодих рабинь була ще більшою. Велетенські прибутки, які приносила така торгівля, давали можливість будувати у Скандинавії ще більше кораблів та наймати нові загони воїнів на них. Вони відправлялись річками на схід – за наступною здобиччю.
І це був перший етап становлення русі у Східній Європі.
Давньоруська гривня кун – це злиток з 25 дірхемів (біля 60 грам срібла). Джерело: coins.su
Але грабіжництво, вбивства та забирання у полон не можуть тривати нескінченно. Адже рятуючись від регулярних нищівних нападів, слов’яни, фіни та балти переміщували свої поселення все далі та далі від великих річок та укріплювали їх. Ці поступові зміни у плануванні поселень зафіксувала археологія. Все менше та менше полонених захоплювали загони русі в результаті прочісування смуг лісів навколо рік. Прибуток даних експедицій все падав та падав – отже незабаром потрібно було щось змінювати.
Тож другим, наступним етапом для русі стало укладання певних домовленостей із місцевими вождями племен. Судячи за все, за розпадом каганату, десь на півночі серед поселень русі знайшов притулок та очолив їх представник клану Ас-Ашін – правлячого роду козарських каганів. З цим пов’язано і виникнення Руського каганату – зафіксоване як в арабських, так і європейських джерелах. На цьому етапі русь починає переходити від безперервних набігів до запозичення козарської системи: укладення договорів з вождями слов’ян – щодо виплат дані та полюддя.
Таким чином, русь почала підпорядковувати собі данників козар – слов’янські народи. Державність русі в реальності фундувалася на з’єднанні культур Скандинавії та Козарського каганату. І треба зауважити, що протягом століття очільника Русі – київського князя називали каган й у Рюриковичей зберігалася козарська система спадкоємності влади: лєствиця.
У даний період русь засновує свої укріплені факторії на території Східної Європи – на берегах річок, поруч з поселеннями місцевих племен: Щековиця, Гнєздово, Рюриково городище, Любеч, Тімерево та інші. Це в першу чергу логістичні центри – вигідні з точки зору пересування річками. Саме вони стануть у майбутньому пагонами руських князівств. Археологія зафіксувала: розміщення артефактів, предметів побуту русі-вікінгів на території даних поселень свідчили про вільне розселення скандинавів та їхню роль еліти у соціальній топографії на даному етапі.
Знайдена у Гнєздово (давній Смоленськ). Джерело: etsy.com
Компанії воїнів та торговців русь перетворилися на той час вже у велику корпорацію. Система збору живого товару передбачала отримання його як шляхом «полюддя», так і за рахунок нападів на племена, з якими ворогували данники русі. «Двонога здобич» збиралася на колосальній території – лісових просторах, що тоді розкинулися від Карпат до Білого моря.
Русь поставляла щорічно на зовнішні ринки (в основному у Халіфат) тисячі рабів. Станом на зараз у Скандинавії тільки в знайдених кладах кількість арабських дірхемів складає близько двохсот тисяч монет. Враховуючи те, що знайдене є лише невеличкою частиною арабських монет – котрі взагалі привозилися, американський нумізмат Т. Нунан оцінив надходження срібла з Халіфату до Європи на початку Х століття біля 4 тон щорічно.
Але не має нічого вічного під місяцем. З середини Х століття потік срібла з Халіфату починає зменшуватися. Срібні копалини в Азії вичерпуються. До того ж у східній частині Халіфата змінюється правляча династія – до влади приходять Газневіди, котрі скорочують вивезення срібла за кордон.
Острів Рюген, 2211 дірхемів, знайдені в 1976 р. Джерело: nap1000.livejournal.com
Ця криза призвела до активізації шляху «Із варяг в грекі». Русь спробувала переорієнтувати торгівлю, основну її складову – поставки рабів з Халіфату до Візантії. Але греки не мали стільки срібла (вони платили переважно поволоками-шовком), крім того, їм не потрібні були в такій кількості раби. Внаслідок цього змінюється і зовнішня політика, і господарство, і релігія русі. Вони «осіли на землі»: перейшли від работоргівлі й збирання данини з місцевих князьків до встановлення своєї безпосередньої влади над слов’янами й завоювання їхніх племінних центрів. Там постануть рабовласницькі руські князівства, а русь стане володарями слов’ян й поступово змішається з ними. А Візантія – основний тоді торгівельний партнер, запровадить серед них християнство грецького обряду.
Це було третім і завершальним етапом у становленні русі. Так з’явилася Київська Русь – держава, основа якої було рабство. Її володарі просто перейшли від работоргівлі на зовнішніх ринках до використання рабів на внутрішньому ринку – для ведення господарства та ремесла. На цьому етапі поблизу міст вже починають з’являтися рабовласницькі селища та маєтки. На півдні цю систему незабаром знесе навала монголів, а на півночі вона стане стрижнем державності.
І царська Росія, заснована на кріпацтві, в цьому стала справжньою спадкоємницею давньої Русі.
По справедливому зауваженню відомого російського історика В.О. Ключевського, протягом багатьох століть рабство і работоргівля були для Росії «могутнім важелем народного господарства» та «економічний добробут Київської Русі тримався на работоргівлі». Запроваджене руссю фізичне і духовне позбавлення свободи стало на тисячоліття прокляттям цих земель. Пов’язані з ним систему суспільних відносин й відповідну рабську ментальність у підкореного населення ми спостерігаємо, на жаль, і сьогодні.
Тепер у ас є і відповідь на питання: чому ми зараз не Русь?
Україна, нагадаємо, за своїм географічним положенням складається з двох різних частин: південна – це природні зони лісостепу та степу, і північна – колись величезні лісові масиви. Узагальнюючи: Київська Русь (північна й західна частина України), володіння руських князів – це майже виключно ліси, землі слов’ян. Південний кордон Київської Русі проходив по Дніпру на відстані тільки 80-100 км від Києва, по смузі лісостепу.
Але інша частина нашої країни належить до окремої культурно-етнографічної зони – західної частини Великого Степу. Тут до кінця XVIII ст. майже все визначалося спільнотами стрімких вершників – тих, кого пізніше назвуть козаками. І кріпацтво остаточно встановили в Україні царі тільки після знищення їхнього останнього об’єднання – Запорізької Січі.
Історію цієї частини нашої держави руські свідомо оминули увагою. Адже звідти і постала Україна.
Автор: Гурон
За підтримки IMS (International Media Support) ГС “Консорціум ветеранських організацій сходу”
Передрук з ЕМС – https://eastmediacenter.com/2023/01/10/ruski-skriepy-iaki-staly-istoriieiu-ukrainy-chastyna-iii/
http:///ruski-skriepy-iaki-staly-istoriieiu-ukrainy-chastyna-i/
http:///ruski-skriepy-iaki-staly-istoriieiu-ukrainy-chastyna-ii/
