Триває 546 доба війни. За інформацією ГШ ЗСУ протягом минулої доби відбулось понад 30 бойових зіткнень.
На Авдіївському напрямку наші захисники успішно відбили атаки російських військ в районі Авдіївки та продовжують стримувати наступ російських військ в районі Мар’їнки Донецької області.
На карті показано, що з 2015 року ЗСУ міцно тримають оборону на цій ділянці фронту.
ЗСУ наближаються до другої лінії оборони Росії на Запорізькому напрямку. Як вважають аналітики Інституту вивчення війни (ISW) Сили оборони України після просування в районі Роботино наближаються до початку операцій на другій лінії оборони окупантів, яка в свою чергу може бути слабшою за першу.
Крім того, за словами спікера Генштабу ЗСУ Андрія Ковальова, українські війська на південному напрямі мали успіх у напрямку Новоданилівки та Новопрокопівки та нині зміцнюються на зайнятих рубежах.
На окупованому Криму в районі Оленівки (мис Тарханкут) трапилася “бавовна”. У місцевих пабликах повідомляють, що було чути близько 7 вибухів. В результаті бавовни вражені станції радіолокації на Тарханкуті. Пишуть також, що напередодні згорів на бойовому чергуванні та береговий ракетний протикорабельний комплекс (БРПК) “Бастіон”. Він є носієм ракет “Онікс”, якими рашисти б’ють Україною і зараз гарно димить.
Схоже, що “бавовна” неоминула і РЛС 48Я6-К1 “Подльот”. Цей тип станцій радіолокації призначений для виявлення повітряних цілей на малих і гранично малих висотах при складній перешкодовій обстановці. Ці РЛС видавали вказівки для російських ЗРК З-300, З-400 та інших.
Міжнародний суд ООН 18 вересня проведе публічні слухання щодо позову України проти Росії. Слухання триватимуть до 27 вересня та відбудуться у Палаці миру в Гаазі. Почнуться вони з виправдовувань русни і після цього з аргументами виступить Україна. У справі “Україна проти Росії” виступають 32 країни.
У Керченській протоці, поблизу так званого “Кримського мосту”, який з’єднав Кубань та тимчасово окупований росіянами Кримський півострів, рашисти проводять підготовчі роботи для затоплення другого плавзасобу – порому.
За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР), російські окупанти планують затопити ще чотири плавзасоби вказаного типу з метою створення “захисної смуги” перед Керченським мостом.
Між затопленими поромами росіяни мають намір встановити бонові загородження. У такий спосіб ворог прагне захистити міст від ураження українськими безпілотними брандерами.
“Нестандарний” спосіб захисту дев’ятнадцятикілометрового моста у вигляді затоплення шести кораблів-поромів свідчить про “особливу винахідливість” ворога та інтелектуальну кризу всередині військово-політичного керівництва терористичної росії.
На Закарпаття прибула президентка Угорщини Каталін Новак. Про це повідомила Закарпатської ОВА.
Каталіна Новак обговорила з керівництвом ОВА, облради, н.п.Берегове та району гуманітарну підтримку, допомогу біженцям та вимушеним переселенцям, організацію літнього відпочинку для українських дітей у різних куточках Угорщини, втілення спільних екологічних, освітніх, культурних та інших ініціатив.
У межах візиту Каталін Новак зустрілася з політичними, церковними та освітніми діячами угорської громади Закарпатської області України, з родиною полеглого захисника і дітьми з багатодітних сімей.
Після цього пані президентка має вирушити до Києва, де на запрошення Президента України Володимира Зеленського візьме участь у третьому Міжнародному саміті Кримської платформи, який відбудеться 23 серпня 2023 року.
Не дивлячись на те, що інвалідів і тоді було вдосталь, працював центр навіть не в півсили, а на четверть, одну восьму чи може й одну шістнадцяту. Чому так? Здогадатися не важко – відсутність фінансування… Але там було високотехнологічне імпортне обладнання й професійні співробітники, які могли на цьому обладнанні працювати.
Однак із початком повномасштабної війни обладнання було евакуйоване чи просто вивезене з Харкова. Якась частина його опинилася в Києві, інша – у Львові. Услід за верстатами, машинами й механізмами поїхали до цих міст і наші харківські фахівці.
ПОЛІТИЧНІ ІГРИ НА ПРИФРОНТОВІЙ ТЕРИТОРІЇ
На сьогоднішній день від існуючого колись підприємства залишилося приміщення на вулиці Клочківській, 339, незначна частина обладнання та невеликий штат працівників. І постало питання, якщо й далі сидіти, склавши руки, місто й область втратять і те, що ще залишилося. Тобто проблема стоїть достатньо гостро і в основі питання, як і в попередні роки, головним лишається фінансування!
Тут не слід забувати, що за останні півтора роки кількість інвалідів, які потребують протезування, й ветеранів, котрим необхідна реабілітація, збільшилася в рази! У цей нелегкий час втратити центр реабілітації та протезування буде неприпустимою помилкою, за яку розплачуватимемося не одне десятиліття.
Здавалося б, усі це мають розуміти і кожен на своєму місці повинен всіляко сприяти, щоб непоправної помилки не сталося. А рішення треба приймати оперативно й максимально швидко.
Так на останній сесії Харківської обласної ради на голосування було винесене питання «про надання згоди на прийняття єдиного (цілісного) майнового комплексу Державне некомерційне підприємство «Український науково-клінічний центр протезування та реабілітації» з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області».
Ця занадто довга словесна конструкція означала лише те, що центр має отримати власника, стати на баланс області й фінансуватися з обласного бюджету.
Однак голосування 28 липня було провалене – Обласна рада не підтримала таке рішення! Найцікавіше в цьому питанні, що проти начебто ніхто не голосував, а голосів «за» просто не вистачило. І відповідальність за це має нести найбільша в Обласній раді фракція «Блок Кернеса – Успішний Харків». Із 39 депутатів, з яких вона складається, лише двоє проголосували «за», п’ятеро в цей день були відсутні, а 32 (!) депутати – не голосували! Коментувати нічого! Принаймні депутатам цієї фракції. То ж за коментарем ми звернулися до представника іншої політичної сили.
МИ ВТРАЧАЄМО НАЙДОРОЖЧЕ З ТОГО, ЩО МАЄМО
Наш співрозмовник – депутат Харківської обласної ради Ольга Лехан. Вона очолює комісію з питань соціальної політики, співпраці з інститутами громадянського суспільства соціального спрямування та у справах учасників АТО/ООС… Вибачте, але комісія Облради називається саме так!
Депутат Харківської обласної ради Ольга Лехан
– У прифронтовому Харкові, – говорить Ольга Михайлівна, – цей заклад є дуже необхідним. Він мав працювати завжди, постійно й не зупинятися. І питання його відновлення піднімається вже понад півроку. Тож політичні ігри щодо такого закладу виглядають безглуздо й ганебно. Коли ми дізналися, що питання взяти центр протезування та реабілітації на баланс має ставитися на сесії Міської ради, все стало зрозуміло. Замість того, щоб до сесії чи перед голосуванням керівник фракції чи хтось з її депутатів сказав, що ми хочемо, щоб заклад був на балансі міста, а не області. Міський бюджет є більшим, це буде на користь і закладу й місту… Усі б прислухались, зрозуміли й підтримали б. Але депутати тупо не проголосували… Таким чином, ми втрачаємо найдорожче з того, що маємо. Це час…
Насправді, вважає депутатка Лехан, немає жодного значення, на чиєму балансі буде знаходитися підприємство, оскільки головну частину фінансування мають скласти інвестиції.
Щодо обладнання, яке було вивезене, як воно буде повертатися й чи можливо його повернути, Ольга не знає. Їй відомо, що воно знаходиться в інших містах і що там його активно експлуатують. Усе стане зрозуміло лише тоді, коли заклад почне працювати й необхідно, щоб сталося це якнайшвидше!
ДИСКУСІЇ ТУТ НЕ МОЖЕ БУТИ!
– Не брати участь у голосуванні – це одне й те саме, що проголосувати проти, – стверджує заступник голови Обласної адміністрації й депутат Облради Роман Семенуха. – Як депутат, я можу відповідати лише за себе. Тому говорю, що депутат Семенуха під час голосування натиснув кнопку «за». А як заступник голови Військово-цивільної адміністрації, зараз можу повідомити, що проведена велика робота, щоб заклад, який дуже потрібен, працював. Довести це питання до логічного завершення можна, якщо розмовляти й домовлятися. Зараз я можу сказати лише те, що тривають консультації й ми робимо все можливе для успішного його вирішення…
Заступник голови ХОДА та депутат Харківської облради Роман Семенуха
Неможливо, на думку депутата, отримати будь-які кошти на підприємство, яке не працює. Центр реабілітації є важливим закладом. Це навіть не обговорюється й тут не може бути жодних дискусій. Але вийти з цього кута можна лише тоді, коли заклад буде функціонувати. У презентацію на папері ніхто гроші не вкладатиме.
– Люди, які ніколи з подібним не стикалися й поняття не мають, скільки потрібно грантів, інвестицій, донорських програм, – продовжує Роман Семенуха, – щоб відродити підприємство й зробити його дієздатним. І те, що відбулося під час голосування 28 липня, ніяк не прикрашає ні Харківську область, ні Обласну раду. Жодних аргументів під час сесії від людей, які відмовилися голосувати, не звучало…
ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР БЕЗ ІНВАЛІДІВ І ВЕТЕРАНІВ
І було б абсолютно неправильно, якби ми не надали слово представнику тих, для кого все це робиться, чи має робитися, – ветерану й інваліду. А точніше – голові громадської організації «Спілка інвалідів-учасників АТО «Непереможні» й депутату Харківської міської ради Руслану Агібалову.
Руслан Агібалов – голова громадської організації «Спілка інвалідів-учасників АТО «Непереможні», депутат Харківської міської ради
– У цьому проєкті зі створення, відродження чи збереження центру, – говорить Руслан, – мене хвилює, що чиновники роблять, здавалося б, добру справу, роблять її для ветеранів та інвалідів, а до самого проєкту ні тих, ні інших не допускають. Ось коли ми зробимо, тоді ви й будете цим користуватися. А запитати в нас до того, як буде зроблено? Це вам потрібне? А це? А що ви думаєте з приводу цього?.. Той самий підхід, який чиновники різних рівнів сповідують з 2014 року! Практично нічого не міняється. А серед нас є медики й парамедики, психологи й реабілітологи, є депутати різних рівнів…
Що стосується самого центру, то, як зазначає ветеран і активіст Агібалов, лише в його громадській організації до повномасштабного вторгнення нараховувалося біля 500 чоловік інвалідів. Сьогодні ця цифра зросла в кілька разів. І добра третина з них потребує протезування, а всі, без виключення, – психологічної й фізичної реабілітації.
– Я давно помітив, – продовжує Руслан, – що військові заважають. Зокрема заважають чиновникам. Як було б добре, якби був центр для інвалідів, а інвалідів щоб не було! Якби існував заклад для ветеранів, але без ветеранів!.. Приміром, звертаємося ми за допомогою до місцевої влади, оскільки в інвалідів часто виникають безвихідні ситуації. А нам відповідають, це не до нас, звертайтеся до військових підрозділів, де ці люди служили… Поки в депутатському корпусі будуть лишатися люди, які прийшли до Міської ради під прапорами відверто ворожих проросійських сил, доти будуть існувати ці непорозуміння. І я впевнений, що проблема реабілітаційного центру не стане останньою!
Виходить, що реабілітація та протезування інвалідів – ветеранів війни, з точки зору депутатів цього скликання, для Харкова є економічно невигідним. А як носилися у місті із ветеранами “ВВв” та “дєтьми войни” ще якихось півтора десятиліття тому. Тоді “економічна доцільність” взагалі не бралась до уваги. Так що ж трапилось: чим ветерани, які стали інвалідами захищаючи нашу Україну, відрізняються від ветеранів “Вєлікой Отєчєственной”? Можливо, тим, що стали на захист незалежності України?
Автор: Олександр Кухаренко, “НОВА: новини ветеранів”
Сьогодні, 22 серпня, в Києві відбувся VІ Міжнародний ветеранський форум «Україна. Захисники. Майбутнє.»
Вище керівництво держави з нагоди Дня Незалежності привітали з цим Святом ветеранів та засвідчили їм свою повагу.
Зі зверненням в режимі онлайн виступив Президент України Володимир Зеленський, а також на прямому звязку взяли участь у форумі голова Верховної Ради Руслан Стефанчук та прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
На заході були присутні представники урядів Нідерландів та Великобританії, які висловили щиру подяку ветеранам за участь в обороні країни та їхні дії на фронті.
На форумі були презентовані пакети реформ, котрі мають кардинально змінити рівень допомоги та обслуговування ветеранів в українському суспільстві. Це реформа Військово-лікарської комісії, зміни та переформатування Міністерства у справах ветеранів та інші рішення.
Китай планує запросити до БРІКС одразу кілька країн. За даними ЗМІ, заявки вже відправили 23 країни, але не всі вони будуть ухвалені відразу. Очікується, що на саміті, який пройде 22-24 серпня, представники БРІКС узгодять критерії прийому нових членів. Єдину валюту поки що обговорювати не будуть, незважаючи на невдоволення, що зростає, через домінування долара серед країн-членів.
Водночас серед членів БРІКС сталося «непорозуміння». Китай хоче бачити БРІКС як економічну, так і політичну силу, але Індія виступає проти цього.
«Пекін підтримує процес розширення БРІКС і вітає якнайшвидший вступ до “G7” більшої кількості партнерів”», – заявили у МЗС КНР.
Неназваний чиновник заявив виданню Financial Times, що Китай намагається створити геополітичного конкурента G7: «Якщо ми розширимо БРІКС, щоб на неї припадала така ж частка світового ВВП, як і на G7, то наш колективний голос у світі стане сильнішим», – сказав чиновник газеті.
Сі Цзіньпін планує особисто відвідати саміт “Бразилія-Росія-Індія-Китай-ПАР” в Йоганнесбурзі, початок якого запланований на 22 серпня. Метою саміту, ймовірно, є саме обговорення правил прийому нових країн в об’єднання. Головний дипломат Південної Африки Аніл Суклал повідомив, що 23 країни офіційно виявили бажання доєднатись до групи, ще приблизно стільки ж висловили зацікавленість.
Міністр закордонних справ Китаю заявив, що очікується продовження розвитку співпраці між сторонами і “намітить світліше майбутнє БРІКС”. Зокрема, вагому частину уваги приділять саме відносинам між Китаєм та Африкою:
«Ми хотіли б спільно з ПАР продовжувати підтримувати одне одного в питаннях, що зачіпають основні інтереси та основні проблеми одне одного, спільно домагатися розвитку і відродження, робити позитивний внесок у формування багатополярного світу і розвиток демократії в міжнародних відносинах», – йдеться у заяві міністра.
Незважаючи на те, що глава МЗС ПАР Наледі Пандор раніше заявила, що неправильно вважати потенційне розширення БРІКС як антизахідний крок, Китай розглядає БРІКС як інструмент для зміни балансу світового порядку – і робить для цього вагомі зусилля.
Триває 545 п’ята доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Протягом минулої доби ворог завдав 2 ракетних та 43 авіаційних ударів, здійснив 45 обстрілів з реактивних систем залпового вогню позицій ЗСУ, відбулось близько 30 бойових зіткнень. Про це інформуєпресслужба Генштабу ЗСУ.
Ворог перекинув 45 000 військових, ~500 танків та БМП, понад 300 артсистем і 150 РСЗВ на Лимано-Купʼянський напрямок, повідомив начальник пресслужби Східного угруповання ЗСУ Ілля Євлаш. Рашисти намагаються наступати, але не мають достатньої мотивації. Оборона наших бійців в цьому районі досить міцна. Зокрема завдяки інженерним загородженням та мужності бійців, заявив ЗСУ Ілля Євлаш.
На Бахмутському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Кліщіївки. Сили оборони продовжують вести наступальні дії південніше міста Бахмут.
На Авдіївському напрямку під щільним вогнем авіації та артилерії противника, наші захисники продовжують стримувати наступ російських військ.
Сили оборони продовжують стримувати наступ російських військ в районі Мар’їнки та Новомихайлівки Донецької області.
На Запорізькому напрямку районі Роботиного ЗСУ мали успіх, закріплюються на досягнутих рубежах, завдають вогневого ураження артилерією по виявленим цілям противника, здійснюють заходи контрбатарейної боротьби.
На Півдні України рашисти формують 18-ту загальновійськову армію, повідомляє Британська розвідка. Вона об’єднає та посилить інші частини, які зараз воюють у Херсонській області, включаючи 22-ий армійський корпус. 18-та ЗВА, ймовірно, складатиметься з мобілізованих і стане частиною оборони РФ на Півдні України, дозволивши перекинути досвідченіші підрозділи на Оріхівський напрямок.
Війна може тривати ще 2 роки, заявили песимістично налаштоване до України видання The New York Times. Такі прогнози, за інформацією видання, роблять неназвані українські офіцери. Деякі командири навіть говорять про постійний стан конфлікту. При цьому, незважаючи на важкі бої, вони стверджують, що їхні сили зараз у кращій формі, ніж кілька місяців тому, тоді як російські війська здаються гіршими.
“Якщо рік тому ми проводили оборонні операції та мали завдання стримувати ворога, то зараз ми маємо можливість наступати”, – полковник Дмитро Лисюк, командир 128-ї гірничо-штурмової бригади.
На Полтавщині заарештували майно російського генерала Валерія Капашина на загальну суму більш ніж 1 мільярд грн, повідомила пресслужба СБУ. Генерал Валерій Капашин обіймає крісло начальника федерального управління з безпечного зберігання та знищення хімічної зброї при міністерстві промисловості та торгівлі російської федерації.
Під арешт потрапили:
17 земельних ділянок;
більше 3 тисяч м² житлової нерухомості, зокрема, будинок сім’ї Капашина;
понад 20 комерційних об’єктів: готелі, ресторани преміум класу, офісні та торгово-розважальні центри – всього майже 30 тисяч м².
Майно було оформлене на дочку та зятя генерала. У такий спосіб російський генерал використовував своїх родичів для легалізації коштів, які він одержував від корупційних схем у москві. Через підставні фірми він виводив гроші з України до рф. Прибуток від “сімейного” бізнесу йшов на фінансування “інвестиційних” проектів на території РФ та на тимчасово окупованому рашистами Донбасі.
Напередодні широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну “родичі” російськго генерала завбачливо виїхали з України до РФії та очікувано отримали російське громадянство.
Харківська державна академія культури на місцевому слобожанському рівні, а може й на рівні всеукраїнському, вже стала притчею во язицех, як вуз, який дещо не відповідає зазначеній назві – як «харківський», так і «державний» – оскільки сповідує розвиток явно НЕ НАШОЇ культури.
Це саме в цьому навчальному закладі працювали «педагоги», що писали в соціальних мережах, як українська влада гнобить і вбиває «народ Данбаса» лише за те, що вони хочуть розмовляти «па рускі». І необхідний був широкий резонанс суспільства, щоб керівництво таких викладачів нарешті звільнило…
Це саме тут позбавляють роботи й посад викладачів-воїнів, які обороняли країну від агресора, а коли повернулися з передової, академія їх звільнила… Натомість зрадники, що їхали працювати на ворога, залишалися в штаті й значилися присутніми, як викладачі академії…
Це тут посадовець без жодного наукового ступеня й ученого звання, легко й просто звільняє професорів і доцентів, докторів і кандидатів… Корупція, скажете ви? Не знаю. Слід розбиратися. Бажано, щоб разом із компетентними органами.
Але далі це продовжуватися не може! Тому що НАШ вуз повинен сповідувати НАШУ культуру. Державний навчальний заклад має працювати на НАШУ державу! Бо, коли цього не трапляється, він автоматично починає служити сусіду-агресору, популяризувати його мову й чужі псевдокультурні здобутки. Саме тому сусіду, що розв’язав і веде проти нас війну, десятий рік нищить українців, пригнічує національну свідомість людей на окупованих територіях, насаджує свою недорозвинуту, а отже НЕ НАШУ культуру!..
Розповідати можна довго. Але зупинимося лише на деяких, найбільш резонансних подіях, що відбулися чи продовжують відбуватися в цьому культурному закладі. І почнемо з далекого 2001 року…
ВИКЛАДАЧ І РЕКТОР
Віктор Гужва на кафедрі режисури Харківського державного інституту культури заслужено вважався чи не найпрофесійнішим викладачем протягом понад четверть століття. Театральні покази його студентів завжди були неординарними подіями. На них приходили фахівці з інших вузів, режисери й актори харківських театрів, студенти й випускники.
Людина була віддана своїй професії настільки, що весь цей час жила лише роботою, мистецтвом, розвитком і становленням студентів. Власними силами майстрував декорації, разом з групою робив ремонт у виділеній йому для занять аудиторії…
Тут необхідно зробити відступ, щоб познайомити шановного читача ще з одним персонажем нашої розповіді – ректором. Василь Шейко в середині 80-х років минулого століття, – в той час, коли його пам’ятають наші співрозмовники, – був парторгом інституту. Таким собі головним комуністом. Ведучим і направляючим. А також особою, дуже наближеною до тодішнього ректора Анатолія Оприщенка. Ця близькість коштувала останньому посади й роботи в інституті…
Зміна ректора в 1989 році була представлена, як революційний порив мас, під час якого активна група студентів на чолі з парторгом Шейком виступила проти старорежимного керівництва й перемогла… Хоча інші наші респонденти стверджують, що Шейко повністю підходив під уявлення ректора щодо власного наступника. Хто з них правий, хто ні, сподіваюся розберуться, коли будуть колись писати історію інституту культури в Харкові. Якщо будуть…
Очевидно новому ректору не подобалася перспектива того, що й він із часом може бути звільненим так само, як його попередник. А щоб цього не сталося, нова команда основну увагу приділили формуванню «вірно налаштованого» педагогічного колективу. Як це робилося? Говорять, що на посадах залишалися люди, які були лояльно налаштовані до керівництва, а тих, у кому виникали сумніви, звільняли. При цьому професійний рівень не мав жодного значення, головне, щоб викладач був «своєю людиною». Звільняти було легко й просто, оскільки контракт з викладачем укладався на навчальний рік, а потім просто не продовжувався. А які проблеми? Ви ж підписували контракт! А отже погоджувалися з його умовами!
Співрозмовники розповідають, що таким чином, керівництву вузу разом із відділом кадрів удалося сформувати ідеальний колектив, в якому ніхто самостійно ні на що не претендував, а лише очікував, коли йому запропонують ту чи іншу посаду.
ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КОЛЕКТИВУ
Тут ми дещо забігли вперед, тому слід повернутися до 2001 року – того часу, коли у вузі ще працював старший викладач кафедри режисури Віктор Гужва. Призначили тоді якісь збори на кафедрі. А перед зборами викладачу Гужві повідомили, що та аудиторія, яка ним була відремонтована й приведена до ладу, вже більше не його. Тепер вона буде належати іншому викладачу й іншій групі. Тут старший викладач розказав керівнику кафедри все, що він про нього думає. А потім були збори й на збори завітав ректор…
Восени 2001 року Віктора Гужву було звільнено. Звільнення супроводжувалося цькуванням, організованим «першим поверхом» (існує така термінологія в академії; про неї обов’язково розповімо). В результаті керівник курсу не те що не довів групу до випуску, йому не дали навіть завершити навчальний рік!…
До ректора Василя Шейка стали приходити люди, відомі й не дуже. Колеги й колишні студенти звільненого викладача. Усі просили про поновленні його на посаді. Однак ректор був невблаганний. Він апелював двома переконливими фактами, проти яких неможливо було нічого протиставити. По-перше, викладач є дещо неадекватним. І він не винен у цьому. Так на його психіці позначилася смерть єдиного сина… А по-друге, від Гужви відмовилися студенти. Уся група, в повному складі, попросила керівництво вузу змінити їм викладача на іншого. Тут ми, говорив ректор, абсолютно безсилі, бо студенти – то святе!..
Наведемо пряму мову людини, яка десятки років працювала в інституті культури, а потім академії культури й посідала керівні посади. Ми звернулися до неї з питанням, чи складно зробити так, щоб від викладача відмовилися студенти? І ось що вона нам відповіла:
– Ця технологія в академії відпрацьована досконало й бездоганно. Як правило, такі ситуації виникали в групах, де працювали викладачі, яких хотіли позбутися. Спочатку викликають куратора групи й цікавляться про такого-то викладача. Одночасно повідомляють йому, що до керівництва надходять сигнали від студентів, які незадоволені тим-то й тим. І в кінці розмови радять провести опитування серед студентів. Найвидатніша фраза в такій розмові: «Нам навіть з Києва телефонували!» Далі перед викладачем кладуться результати анонімного опитування й говорять, що ми тут ні до чого, це все студенти написали на вас. А ми просто належним чином реагуємо на ситуацію… За той час, який ця компанія знаходиться при владі в академії, технологія розроблена до дрібниць. Протистояти їй абсолютно неможливо!…
ВІДГОМІН ДАЛЕКОЇ ЕФІОПІЇ
А тепер слід розповісти про сина викладача, смерть якого, на думку ректора, позбавила батька можливості адекватно мислити й діяти. Андрій Гужва, випускник факультету іноземних мов Харківського державного університету, служив військовим перекладачем в Ефіопії. Загинув при невдалій посадці гелікоптера в травні 1985 року. Такою була офіційна версія смерті.
Більш детальну інформацію надав відомий журналіст Сергій Потімков, який тоді знаходився поряд і також у статусі військового перекладача. Ситуацію з загибеллю екіпажу та військовослужбовців він використав у своїй повісті «Тринадцять місяців сонця». А нам розповів про це так:
– В Ефіопії військових, яким залишалося кілька тижнів до відправки додому, переслідували доля, фатум, приречення. Це були десятки випадків. Хтось потрапляв в аварію на гірських дорогах, хтось із-за необережного поводження зі зброєю… Напередодні того трагічного випадку Андрій сказав: «Як же так, майже рік прослужив в Ефіопії, а головних святинь – Аксума й Лалібела не бачив». Виявилося, що льотчикам також було цікаво подивитися на святині, до них доєдналися ще й інші охочі. При цьому практично в усіх термін військової служби добігав кінця. Це була така культурологічна експедиція, яку дозволили собі військові… Були дві версії авіатрощі. За однією, винними вважали льотчиків, що допустили непоправну помилку. За іншою – вертоліт був обстріляний з кулемета. Яка з них є правдивою – мені невідомо…
Ми спілкувалися з випускниками інституту, що в 1985 році вчилися на курсі, керованому Гужвою. Так, говорять вони, смерть сина дуже вплинула на Віктора Кузьмича. Це цілком природньо! Однак говорити про його неадекватність чи психічний розлад ніяким чином не можна ні безпосередньо після трагедії, ні згодом. Це була цілком розсудлива, порядна й добра людина, яка власні переживання й емоції трансформувала в мистецтво, в театральні постановки.
Чи не правда, дивно виходить: замість того, щоб підтримати батька в його горі, проявити повагу до загиблого сина-ветерана, керівництво вузу звільняє його й апелює до неадекватності викладача?!
І ще одне питання: а як же Гужва працював весь цей час? Мається на увазі від смерті Андрія до власного звільнення. Адже пройшло понад 15 років! За цей період викладач випустив три курси фахівців! І ніхто не скаржився, ніхто не відмовлявся від нього й не просив поміняти на когось іншого!
ДИЛЕТАНТИ ПРОТИ ПРОФЕСІОНАЛІВ
А може значення майстра курсу для вузу дещо перебільшене й його звільнення керівництвом і відділом кадрів було природньою й цілком ординарною подією? Із таким питанням довелося звертатися до людей, яким можна довіряти, як фахівцям і професіоналам. Художній керівник Харківського молодіжного театру «Мадригал» і викладач академії Олексій Настаченко вважає:
– Віктор Кузьмич був унікальною людиною й геніальним педагогом, який виховав плеяду режисерів і акторів дуже високого рівня. Цим людям можна лише позаздрити в тому, що в їхньому житті був Кузьмич. Коли навчальний заклад втрачає майстра – це завжди погано. Однак мені невідомо, за яких обставин його було звільнено…
– Звільнивши Гужву, академія втратила єдиного фахового викладача з режисури та акторської майстерності, – говорить голова правління Благодійного фонду «Дар» і колишня випускниця Валентина Подгорна. – Єдину людину, яка могла студентів чомусь навчити!..
– Тих людей, які створили так звану школу режисури в академії, всіх звільнили, – ділиться власними враженнями керівник театру «Лукомор’я» Володимир Ніколаєв. – На той час школа режисури в інституті культури була набагато сильніша, ніж в інституті мистецтв. Це об’єктивно! Але її чомусь взяли й знищили! У змаганні професіоналів і дилетантів перемогли дилетанти! А Кузьмич був професіоналом і, на мою думку, єдиним учителем в інституті. Не викладачем, а вчителем! Таким майстром міг би пишатися будь-який мистецький вуз!..
– А може він не був звільнений, – припускає Олексій Настаченко, – може його змусили написати заяву за власним бажанням. Бо майстра з академії, якщо він дійсно майстер (а Гужва був дійсно майстром!), звільнити не так просто…
Свята наївність! Щоб так думати, треба взагалі не знати тих, хто понад тридцять років володіє абсолютною владою у вузі. Причому не просто володіє, а зловживає нею. Безкарно зловживає!..
ПЕРЕМОЖЦІ ТА ПЕРЕМОЖЕНІ
Чотирнадцять років Віктор Гужва прожив без вузу культури. Його часто запрошували колишні випускники виступити перед своїми вже студентами, перед учасниками театральних студій, організовували літературні вечори за його участі. Він нікому не відмовляв, допомагав, підказував, читав вірші. Останні роки працював над навчальними посібниками, видав три книги для вузів, якими скористатися за призначенням уже не міг.
У жовтні 2015 року Віктора Гужви не стало. Його поховали поруч із могилою сина на 13 міському кладовищі. А коли готували прощання з учителем, хтось із організаторів запропонував звернутися до ректора академії культури, щоб виставити домовину у вузі, якому він віддав понад 25 років життя. Але цю пропозицію розкритикували відразу кілька людей й сказали, що така справа більш, ніж невдячна, бо ректор ніколи цього не дозволить! Дуже вже йому не подобався Віктор Кузьмич!..
Звичайно, звинуватити можна будь-кого й будь-у-чому. У тому числі й автора цієї статті в упередженості й необ’єктивності. Тому рекомендую надавати перевагу не словам, а фактам, які завжди можна перевірити й які постійно говорять самі за себе…
У 2019 році в академії культури відбулися чергові вибори. Співробітники голосували за нового ректора, оскільки попередній уже три десятки років (!) займав цю посаду. І ректора тоді вибрали, але вибрали того самого – Шейка Василя Миколайовича, бо іншого результату не могло бути – кандидат на посаду виявився лише один! Жоден із професорів чи доцентів не спроможний був подати власну кандидатуру чи кандидатуру колеги на участь у голосуванні. Чи не доказ це того, наскільки «ідеальний» колектив удалося сформувати в академії за нереально довгий час правління?!
А Василю Миколайовичу тоді було без трьох років 80! І він цілком заслужено переміг! Коли кандидат один – він завжди виходить переможцем!!!
(Далі буде)
Автор: Петро Дорошенко
Нагадуємо, що Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34. Редакція може не завжди поділяти точку зору автора.
Волонтерський штаб Миколаївської області, громадська організація «МООЛМС «МОЛОДЬ – МАЙБУТНЄ НАЦІЇ», за підтримки Українського координаційного центру з підвищення правової освіти населення, Київської міської державної адміністрації та інших партнерів, планує з нагоди 32-ї річниці Незалежності України презентувати найбільшу суцільну маскувальну сітку для Збройних Сил України та зафіксувати відповідний рекорд України.
Її орієнтовний розмір становить, приблизно, 4.500 квадратних метрів (орієнтовні розміри по основі – 1 000 х 4,5 м). Якщо рекорд буде зафіксовано то волонтери Миколаївщини перевершать встановлений львів’янами в 2022-му році рекорд, який склав 2.208 кв.м. і був зареєстрований Національним Реєстром Рекордів України (На фото).
Є намір розгорнути найбільшу сітку України як експонат уздовж вулиці Хрещатик (довжина – 1 км!). Під час проведення даної акції – кожен бажаючий зможе долучитися до встановлення рекорду.
У подальшому вся сітка буде розрізана на “робочі частини” та передана підрозділам Збройних Сил України відповідно до їхніх запитів.
Акція проходитиме 24 серпня 2023 року з 10.00 до 19.00. на вулиці Хрещатик (точне розміщення узгоджується з Київською міською державною адміністрацією). Не пропустіть історичну подію.
