Триває 545 п’ята доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Протягом минулої доби ворог завдав 2 ракетних та 43 авіаційних ударів, здійснив 45 обстрілів з реактивних систем залпового вогню позицій ЗСУ, відбулось близько 30 бойових зіткнень. Про це інформуєпресслужба Генштабу ЗСУ.
Ворог перекинув 45 000 військових, ~500 танків та БМП, понад 300 артсистем і 150 РСЗВ на Лимано-Купʼянський напрямок, повідомив начальник пресслужби Східного угруповання ЗСУ Ілля Євлаш. Рашисти намагаються наступати, але не мають достатньої мотивації. Оборона наших бійців в цьому районі досить міцна. Зокрема завдяки інженерним загородженням та мужності бійців, заявив ЗСУ Ілля Євлаш.
На Бахмутському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Кліщіївки. Сили оборони продовжують вести наступальні дії південніше міста Бахмут.
На Авдіївському напрямку під щільним вогнем авіації та артилерії противника, наші захисники продовжують стримувати наступ російських військ.
Сили оборони продовжують стримувати наступ російських військ в районі Мар’їнки та Новомихайлівки Донецької області.
На Запорізькому напрямку районі Роботиного ЗСУ мали успіх, закріплюються на досягнутих рубежах, завдають вогневого ураження артилерією по виявленим цілям противника, здійснюють заходи контрбатарейної боротьби.
На Півдні України рашисти формують 18-ту загальновійськову армію, повідомляє Британська розвідка. Вона об’єднає та посилить інші частини, які зараз воюють у Херсонській області, включаючи 22-ий армійський корпус. 18-та ЗВА, ймовірно, складатиметься з мобілізованих і стане частиною оборони РФ на Півдні України, дозволивши перекинути досвідченіші підрозділи на Оріхівський напрямок.
Війна може тривати ще 2 роки, заявили песимістично налаштоване до України видання The New York Times. Такі прогнози, за інформацією видання, роблять неназвані українські офіцери. Деякі командири навіть говорять про постійний стан конфлікту. При цьому, незважаючи на важкі бої, вони стверджують, що їхні сили зараз у кращій формі, ніж кілька місяців тому, тоді як російські війська здаються гіршими.
“Якщо рік тому ми проводили оборонні операції та мали завдання стримувати ворога, то зараз ми маємо можливість наступати”, – полковник Дмитро Лисюк, командир 128-ї гірничо-штурмової бригади.
На Полтавщині заарештували майно російського генерала Валерія Капашина на загальну суму більш ніж 1 мільярд грн, повідомила пресслужба СБУ. Генерал Валерій Капашин обіймає крісло начальника федерального управління з безпечного зберігання та знищення хімічної зброї при міністерстві промисловості та торгівлі російської федерації.
Під арешт потрапили:
17 земельних ділянок;
більше 3 тисяч м² житлової нерухомості, зокрема, будинок сім’ї Капашина;
понад 20 комерційних об’єктів: готелі, ресторани преміум класу, офісні та торгово-розважальні центри – всього майже 30 тисяч м².
Майно було оформлене на дочку та зятя генерала. У такий спосіб російський генерал використовував своїх родичів для легалізації коштів, які він одержував від корупційних схем у москві. Через підставні фірми він виводив гроші з України до рф. Прибуток від “сімейного” бізнесу йшов на фінансування “інвестиційних” проектів на території РФ та на тимчасово окупованому рашистами Донбасі.
Напередодні широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну “родичі” російськго генерала завбачливо виїхали з України до РФії та очікувано отримали російське громадянство.
Харківська державна академія культури на місцевому слобожанському рівні, а може й на рівні всеукраїнському, вже стала притчею во язицех, як вуз, який дещо не відповідає зазначеній назві – як «харківський», так і «державний» – оскільки сповідує розвиток явно НЕ НАШОЇ культури.
Це саме в цьому навчальному закладі працювали «педагоги», що писали в соціальних мережах, як українська влада гнобить і вбиває «народ Данбаса» лише за те, що вони хочуть розмовляти «па рускі». І необхідний був широкий резонанс суспільства, щоб керівництво таких викладачів нарешті звільнило…
Це саме тут позбавляють роботи й посад викладачів-воїнів, які обороняли країну від агресора, а коли повернулися з передової, академія їх звільнила… Натомість зрадники, що їхали працювати на ворога, залишалися в штаті й значилися присутніми, як викладачі академії…
Це тут посадовець без жодного наукового ступеня й ученого звання, легко й просто звільняє професорів і доцентів, докторів і кандидатів… Корупція, скажете ви? Не знаю. Слід розбиратися. Бажано, щоб разом із компетентними органами.
Але далі це продовжуватися не може! Тому що НАШ вуз повинен сповідувати НАШУ культуру. Державний навчальний заклад має працювати на НАШУ державу! Бо, коли цього не трапляється, він автоматично починає служити сусіду-агресору, популяризувати його мову й чужі псевдокультурні здобутки. Саме тому сусіду, що розв’язав і веде проти нас війну, десятий рік нищить українців, пригнічує національну свідомість людей на окупованих територіях, насаджує свою недорозвинуту, а отже НЕ НАШУ культуру!..
Розповідати можна довго. Але зупинимося лише на деяких, найбільш резонансних подіях, що відбулися чи продовжують відбуватися в цьому культурному закладі. І почнемо з далекого 2001 року…
ВИКЛАДАЧ І РЕКТОР
Віктор Гужва на кафедрі режисури Харківського державного інституту культури заслужено вважався чи не найпрофесійнішим викладачем протягом понад четверть століття. Театральні покази його студентів завжди були неординарними подіями. На них приходили фахівці з інших вузів, режисери й актори харківських театрів, студенти й випускники.
Людина була віддана своїй професії настільки, що весь цей час жила лише роботою, мистецтвом, розвитком і становленням студентів. Власними силами майстрував декорації, разом з групою робив ремонт у виділеній йому для занять аудиторії…
Тут необхідно зробити відступ, щоб познайомити шановного читача ще з одним персонажем нашої розповіді – ректором. Василь Шейко в середині 80-х років минулого століття, – в той час, коли його пам’ятають наші співрозмовники, – був парторгом інституту. Таким собі головним комуністом. Ведучим і направляючим. А також особою, дуже наближеною до тодішнього ректора Анатолія Оприщенка. Ця близькість коштувала останньому посади й роботи в інституті…
Зміна ректора в 1989 році була представлена, як революційний порив мас, під час якого активна група студентів на чолі з парторгом Шейком виступила проти старорежимного керівництва й перемогла… Хоча інші наші респонденти стверджують, що Шейко повністю підходив під уявлення ректора щодо власного наступника. Хто з них правий, хто ні, сподіваюся розберуться, коли будуть колись писати історію інституту культури в Харкові. Якщо будуть…
Очевидно новому ректору не подобалася перспектива того, що й він із часом може бути звільненим так само, як його попередник. А щоб цього не сталося, нова команда основну увагу приділили формуванню «вірно налаштованого» педагогічного колективу. Як це робилося? Говорять, що на посадах залишалися люди, які були лояльно налаштовані до керівництва, а тих, у кому виникали сумніви, звільняли. При цьому професійний рівень не мав жодного значення, головне, щоб викладач був «своєю людиною». Звільняти було легко й просто, оскільки контракт з викладачем укладався на навчальний рік, а потім просто не продовжувався. А які проблеми? Ви ж підписували контракт! А отже погоджувалися з його умовами!
Співрозмовники розповідають, що таким чином, керівництву вузу разом із відділом кадрів удалося сформувати ідеальний колектив, в якому ніхто самостійно ні на що не претендував, а лише очікував, коли йому запропонують ту чи іншу посаду.
ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КОЛЕКТИВУ
Тут ми дещо забігли вперед, тому слід повернутися до 2001 року – того часу, коли у вузі ще працював старший викладач кафедри режисури Віктор Гужва. Призначили тоді якісь збори на кафедрі. А перед зборами викладачу Гужві повідомили, що та аудиторія, яка ним була відремонтована й приведена до ладу, вже більше не його. Тепер вона буде належати іншому викладачу й іншій групі. Тут старший викладач розказав керівнику кафедри все, що він про нього думає. А потім були збори й на збори завітав ректор…
Восени 2001 року Віктора Гужву було звільнено. Звільнення супроводжувалося цькуванням, організованим «першим поверхом» (існує така термінологія в академії; про неї обов’язково розповімо). В результаті керівник курсу не те що не довів групу до випуску, йому не дали навіть завершити навчальний рік!…
До ректора Василя Шейка стали приходити люди, відомі й не дуже. Колеги й колишні студенти звільненого викладача. Усі просили про поновленні його на посаді. Однак ректор був невблаганний. Він апелював двома переконливими фактами, проти яких неможливо було нічого протиставити. По-перше, викладач є дещо неадекватним. І він не винен у цьому. Так на його психіці позначилася смерть єдиного сина… А по-друге, від Гужви відмовилися студенти. Уся група, в повному складі, попросила керівництво вузу змінити їм викладача на іншого. Тут ми, говорив ректор, абсолютно безсилі, бо студенти – то святе!..
Наведемо пряму мову людини, яка десятки років працювала в інституті культури, а потім академії культури й посідала керівні посади. Ми звернулися до неї з питанням, чи складно зробити так, щоб від викладача відмовилися студенти? І ось що вона нам відповіла:
– Ця технологія в академії відпрацьована досконало й бездоганно. Як правило, такі ситуації виникали в групах, де працювали викладачі, яких хотіли позбутися. Спочатку викликають куратора групи й цікавляться про такого-то викладача. Одночасно повідомляють йому, що до керівництва надходять сигнали від студентів, які незадоволені тим-то й тим. І в кінці розмови радять провести опитування серед студентів. Найвидатніша фраза в такій розмові: «Нам навіть з Києва телефонували!» Далі перед викладачем кладуться результати анонімного опитування й говорять, що ми тут ні до чого, це все студенти написали на вас. А ми просто належним чином реагуємо на ситуацію… За той час, який ця компанія знаходиться при владі в академії, технологія розроблена до дрібниць. Протистояти їй абсолютно неможливо!…
ВІДГОМІН ДАЛЕКОЇ ЕФІОПІЇ
А тепер слід розповісти про сина викладача, смерть якого, на думку ректора, позбавила батька можливості адекватно мислити й діяти. Андрій Гужва, випускник факультету іноземних мов Харківського державного університету, служив військовим перекладачем в Ефіопії. Загинув при невдалій посадці гелікоптера в травні 1985 року. Такою була офіційна версія смерті.
Більш детальну інформацію надав відомий журналіст Сергій Потімков, який тоді знаходився поряд і також у статусі військового перекладача. Ситуацію з загибеллю екіпажу та військовослужбовців він використав у своїй повісті «Тринадцять місяців сонця». А нам розповів про це так:
– В Ефіопії військових, яким залишалося кілька тижнів до відправки додому, переслідували доля, фатум, приречення. Це були десятки випадків. Хтось потрапляв в аварію на гірських дорогах, хтось із-за необережного поводження зі зброєю… Напередодні того трагічного випадку Андрій сказав: «Як же так, майже рік прослужив в Ефіопії, а головних святинь – Аксума й Лалібела не бачив». Виявилося, що льотчикам також було цікаво подивитися на святині, до них доєдналися ще й інші охочі. При цьому практично в усіх термін військової служби добігав кінця. Це була така культурологічна експедиція, яку дозволили собі військові… Були дві версії авіатрощі. За однією, винними вважали льотчиків, що допустили непоправну помилку. За іншою – вертоліт був обстріляний з кулемета. Яка з них є правдивою – мені невідомо…
Ми спілкувалися з випускниками інституту, що в 1985 році вчилися на курсі, керованому Гужвою. Так, говорять вони, смерть сина дуже вплинула на Віктора Кузьмича. Це цілком природньо! Однак говорити про його неадекватність чи психічний розлад ніяким чином не можна ні безпосередньо після трагедії, ні згодом. Це була цілком розсудлива, порядна й добра людина, яка власні переживання й емоції трансформувала в мистецтво, в театральні постановки.
Чи не правда, дивно виходить: замість того, щоб підтримати батька в його горі, проявити повагу до загиблого сина-ветерана, керівництво вузу звільняє його й апелює до неадекватності викладача?!
І ще одне питання: а як же Гужва працював весь цей час? Мається на увазі від смерті Андрія до власного звільнення. Адже пройшло понад 15 років! За цей період викладач випустив три курси фахівців! І ніхто не скаржився, ніхто не відмовлявся від нього й не просив поміняти на когось іншого!
ДИЛЕТАНТИ ПРОТИ ПРОФЕСІОНАЛІВ
А може значення майстра курсу для вузу дещо перебільшене й його звільнення керівництвом і відділом кадрів було природньою й цілком ординарною подією? Із таким питанням довелося звертатися до людей, яким можна довіряти, як фахівцям і професіоналам. Художній керівник Харківського молодіжного театру «Мадригал» і викладач академії Олексій Настаченко вважає:
– Віктор Кузьмич був унікальною людиною й геніальним педагогом, який виховав плеяду режисерів і акторів дуже високого рівня. Цим людям можна лише позаздрити в тому, що в їхньому житті був Кузьмич. Коли навчальний заклад втрачає майстра – це завжди погано. Однак мені невідомо, за яких обставин його було звільнено…
– Звільнивши Гужву, академія втратила єдиного фахового викладача з режисури та акторської майстерності, – говорить голова правління Благодійного фонду «Дар» і колишня випускниця Валентина Подгорна. – Єдину людину, яка могла студентів чомусь навчити!..
– Тих людей, які створили так звану школу режисури в академії, всіх звільнили, – ділиться власними враженнями керівник театру «Лукомор’я» Володимир Ніколаєв. – На той час школа режисури в інституті культури була набагато сильніша, ніж в інституті мистецтв. Це об’єктивно! Але її чомусь взяли й знищили! У змаганні професіоналів і дилетантів перемогли дилетанти! А Кузьмич був професіоналом і, на мою думку, єдиним учителем в інституті. Не викладачем, а вчителем! Таким майстром міг би пишатися будь-який мистецький вуз!..
– А може він не був звільнений, – припускає Олексій Настаченко, – може його змусили написати заяву за власним бажанням. Бо майстра з академії, якщо він дійсно майстер (а Гужва був дійсно майстром!), звільнити не так просто…
Свята наївність! Щоб так думати, треба взагалі не знати тих, хто понад тридцять років володіє абсолютною владою у вузі. Причому не просто володіє, а зловживає нею. Безкарно зловживає!..
ПЕРЕМОЖЦІ ТА ПЕРЕМОЖЕНІ
Чотирнадцять років Віктор Гужва прожив без вузу культури. Його часто запрошували колишні випускники виступити перед своїми вже студентами, перед учасниками театральних студій, організовували літературні вечори за його участі. Він нікому не відмовляв, допомагав, підказував, читав вірші. Останні роки працював над навчальними посібниками, видав три книги для вузів, якими скористатися за призначенням уже не міг.
У жовтні 2015 року Віктора Гужви не стало. Його поховали поруч із могилою сина на 13 міському кладовищі. А коли готували прощання з учителем, хтось із організаторів запропонував звернутися до ректора академії культури, щоб виставити домовину у вузі, якому він віддав понад 25 років життя. Але цю пропозицію розкритикували відразу кілька людей й сказали, що така справа більш, ніж невдячна, бо ректор ніколи цього не дозволить! Дуже вже йому не подобався Віктор Кузьмич!..
Звичайно, звинуватити можна будь-кого й будь-у-чому. У тому числі й автора цієї статті в упередженості й необ’єктивності. Тому рекомендую надавати перевагу не словам, а фактам, які завжди можна перевірити й які постійно говорять самі за себе…
У 2019 році в академії культури відбулися чергові вибори. Співробітники голосували за нового ректора, оскільки попередній уже три десятки років (!) займав цю посаду. І ректора тоді вибрали, але вибрали того самого – Шейка Василя Миколайовича, бо іншого результату не могло бути – кандидат на посаду виявився лише один! Жоден із професорів чи доцентів не спроможний був подати власну кандидатуру чи кандидатуру колеги на участь у голосуванні. Чи не доказ це того, наскільки «ідеальний» колектив удалося сформувати в академії за нереально довгий час правління?!
А Василю Миколайовичу тоді було без трьох років 80! І він цілком заслужено переміг! Коли кандидат один – він завжди виходить переможцем!!!
(Далі буде)
Автор: Петро Дорошенко
Нагадуємо, що Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34. Редакція може не завжди поділяти точку зору автора.
Волонтерський штаб Миколаївської області, громадська організація «МООЛМС «МОЛОДЬ – МАЙБУТНЄ НАЦІЇ», за підтримки Українського координаційного центру з підвищення правової освіти населення, Київської міської державної адміністрації та інших партнерів, планує з нагоди 32-ї річниці Незалежності України презентувати найбільшу суцільну маскувальну сітку для Збройних Сил України та зафіксувати відповідний рекорд України.
Її орієнтовний розмір становить, приблизно, 4.500 квадратних метрів (орієнтовні розміри по основі – 1 000 х 4,5 м). Якщо рекорд буде зафіксовано то волонтери Миколаївщини перевершать встановлений львів’янами в 2022-му році рекорд, який склав 2.208 кв.м. і був зареєстрований Національним Реєстром Рекордів України (На фото).
Є намір розгорнути найбільшу сітку України як експонат уздовж вулиці Хрещатик (довжина – 1 км!). Під час проведення даної акції – кожен бажаючий зможе долучитися до встановлення рекорду.
У подальшому вся сітка буде розрізана на “робочі частини” та передана підрозділам Збройних Сил України відповідно до їхніх запитів.
Акція проходитиме 24 серпня 2023 року з 10.00 до 19.00. на вулиці Хрещатик (точне розміщення узгоджується з Київською міською державною адміністрацією). Не пропустіть історичну подію.
Співпраця українських і американських ветеранів війни продовжується. Сьогодні відбувся «Американо-український ветеранський міст» (US-Ukraine Veterans Bridge), який поєднав ветеранів війни із двох континентів, розділених відстанню й океаном.
Насправді «Американо-український ветеранський міст» – це не телеміст між Києвом і Вашингтоном, а коаліція провідних ветеранських організацій США та правозахисників, що об’єдналися для реальної підтримки ветеранської спільноти в Україні. Усі учасники цього заходу знаходилися наживо в прес-центрі «Укрінформ» і ділилися найважливішим і наболілим.
Американська сторона була представлена виконавчим директором мосту та колишнім співробітником Білого дому Джорджом Чунінгом, виконавчим директором Ради Спілок Ветеранів Вільямом Аттігом, співзасновником Paradox Sports Деннісом Ді Джей Скелтоном, керівником апарату Американської федерації державних службовців Корі Байтроу, співзасновником і виконавчим директором Ветеранів меншин Америки Ліндсі Черч. Українських ветеранів представили голова правління Громадської Спілки «Рух ветеранів України» Володимир Лагута, керівник Всеукраїнської громадської організації «Ветеранське Братерство» Дмитро Шатровський, заступниця голови ГО «Жіночий ветеранський рух» Катерина Приймак, заступник голови ГО «Спілка ветеранів АТО» Юрій Корсунов.
Оскільки вітчизняний ветеранський рух лише проходить становлення й готується стати дієвою силою розбудови суспільства й державності, досвід, накопичений колегами з-за океану, є дуже й дуже доречним.
Під час проведення мосту були підняті найбільш резонансні й болючі на сьогоднішній день питання. Коротко й тезисно їх можна сформулювати наступним чином.
Чи не найважливішою проблемою в Україні є реінтеграція ветеранів та перехід від військової служби до цивільного життя. Готувати й проводити цей перехід мають структури, які досі до кінця не сформовані, інші знаходяться в процесі експериментування, а ті, які є, до кінця не визначилися зі своїми функціональними обов’язками. Америка в цьому може бути наочним прикладом того, як створити структуру та визначити її функції. Уже однієї згадки про те, що у складі Конгресу США перебуває 97 ветеранів, достатньо, щоб зрозуміти настільки там колишні воїни є затребувані суспільством.
Сьогодні світове товариство об’єдналося навколо України. І колеги з Америки були здивовані кількістю наших патріотів, рішучості українців, готових пожертвувати своїм життям і здоров’ям заради свободи й незалежності власної країни. Але далеко не кожен ветеран може попросити допомогу. Тому що для цього також необхідні сміливість і рішучість, інколи ніяк не менші ніж ті, які доводилося проявляти на фронті.
Ми не можемо, говорять американці, змінити українську систему, але ми можемо допомогти, підказати, порадити, що в цій системі має бути й як нею слід користуватися. Ветеранські проблеми – це не проблеми лише ветеранів. Їхніми проблемами мають займатися державні служби, управління та департаменти органів самоврядування. Ветеранів треба лікувати, реабілітувати, влаштовувати на роботу в державні й комерційні структури, допомагати фізично й психологічно повернутися до громади й зайняти своє належне місце.
Як повернутися з війни повністю, вважають ветерани з-за океану, ніхто точно не знає, але створити колишнім військовим умови для такого повернення – спільне завдання всіх без виключення членів громади.
Підтримка уряду однієї країни іншою, приміром України з боку США, – питання доволі складне й непостійне. Вона то з’являється й зникає. А ось співпраця ветеранів цих двох країн, вона надовго, якщо не назавжди. У нас завжди будуть спільні цілі, проблеми й інтереси. І досягати й вирішувати їх разом значно легше й комфортніше…
Отже, під час зустрічі в межах «Американо-українського ветеранського мосту» обговорювались питання та напрямки співпраці, були розглянуті першочергові проблеми, з якими стикаються ветерани та члени їхніх родин, і визначені головні напрямки їхнього вирішення.
Триває 544 доба війни. За оперативною інформацією Генерального штабу ЗСУ минулої доби на фронті відбулось понад 25 бойових зіткнень.
На Куп’янському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Синьківки (на північний захід від Куп’янська).
На Бахмутському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії в районі Курдюмівки. Від початку контрнаступу наші захисники відбили 43 км території на цій ділянці фронту. Про це повідомила заступник Міністра оборони України Ганна Маляр.
Сили оборони продовжують стримувати наступ російських військ в районі Мар’їнки.
Сили оборони України продовжують ведення наступальної операції на Мелітопольському та Бердянському напрямках, закріплюються на досягнутих рубежах, здійснюють заходи контрбатарейної боротьби. Рашисти в істериці – ЗСУ увійшли в Роботино. Українська сторона поки що нічого не коментує і не підтверджує.
Удари ЗСУ по тилах підривають бойовий дух окупаційної армії. На думку експертів ISW, це може викликати паніку та значно знизити боєздатність інших російських сил. Водночас прорвана лінія оборони загрожуватиме цілісності єдиної системи. При цьому такий прорив у лінії фронту створить уразливість, якою можуть скористатися Сили оборони.
Дельфіни у Чорному морі опинилися на межі вимирання через російську агресію проти України. За час повномасштабної війни в морі загинули більше тисячі дельфінів. Вони вмирають від мін, забруднень. Російські окупанти постійно використовують на своїх військових кораблях акустичні сигнали сонара, які заважають дельфінам орієнтуватися. Запуски ракет і російські винищувачі, які низенько летять над водою, тільки посилюють звуки, які травмують дельфінів.
Абдурахман Чіані, під керівництвом якого було здійснено державний переворот у Нігері, у суботу ввечері заявив, що його вйськова хунта готова повернути країну до цивільного правління тільки через три роки. Про це повідомляє AP.
При цьому Чіані не надав жодних подробиць свого геніального плану “законного” перебування при владі впродовж трьох років, сказавши лише на державному телебаченні, що принципи переходу будуть ухвалені протягом 30 днів під час діалогу, який організує хунта.
Учора делегація західноафриканського блоку ECOWAS прибула до Нігеру для переговорів із військовою хунтою. Переговори делегації ECOWAS із бунтівниками у Нігері провалилися, повідомило сьогодні ІА Al Arabiya.
Раніше повідомлялося, що в Економічному співтоваристві країн Західної Африки (ECOWAS) наче визначилися щодо «Дня Д» (день початку військової операції) – можливого військового втручання в Нігер з метою відновлення там демократії.
Напруження між Китайською Народною Республікою (КНР) і невизнаною у світі Китайською Републікою (КР) на осторві Тайвань продовжує зростати. 19 серпня НВАК задіяли кораблі класу есмінець та фрегат, а також ракетні катери, літаки раннього попередження, літаки постановки перешкод, винищувачі та ракетні війська наземного базування. Причому Пекін не соромиться називати все своїми іменами.
“Війська прибули в морський та повітряний простір навколо острова Тайвань, здійснили на багатьох напрямках тривимірне та довгострокове стримування поблизу та сформували оточення острова з усіх напрямків”, – йдеться у заяві міністерства оборони КНР.
У зв’язку з цим виникають аналогії з “морськими навчаннями” російського Чорноморського флоту поблизу Одеси та Миколаєва в лютому 2022 року.
В оборонному відомстві Тайваню повідомили, що виявили 42 літаки та вісім кораблів НВАК, які брали участь у навчаннях. У відповідь ВМС і ВПС Тайваню також розгорнули свої сили.
При цьому 26 китайських літаків перетнули серединну лінію Тайванської протоки, яка слугує неофіційним кордоном між материком і островом, та увійшли в зону ідентифікації тайванської ППО.
Масштабні військові навчання відбулися на фоні поїздки до США віцепрезидента Тайваню (КР) Вільяма Лая.
Західні ЗМІ продовжують штампувати песимістичні статті про контрнаступ ЗСУ. Так, The Washington Post пише:
в України “закінчуються варіанти”, оскільки “контрнаступ застопорився”;
Просування ЗСУ обмежене жменькою сіл, російські ж війська просуваються вперед на півночі;
Конфлікт заходить у глухий кут, і міжнародна підтримка може ослабнути;
Українці не мають достатньої кількості БпЛА для завдання ударів углиб території РФ, щоб “підірвати волю Росії до війни”.
На подібні статті неназваних чиновників, генералів і аналітиків відреагував Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він порадив західним аналітикіам бути більш обережнішими у своїх передбаченнях та довгострокових прогнозах.
“Ми спокійно ставимося до таких заяв. Це пишуть ті самі люди, які давали Україні від трьох до десяти днів у лютому 2022 року. Тепер вони вже припускають, що Україна не зможе так швидко повернути всю свою територію. Це свідчить, що згодом самі скептики стають оптимістичнішими”, – заявив Кулеба.
Він також додав, що союзникам не варто недооцінювати Україну та потрібно мати більше терпіння, бо Перемога — це велика кропітка праця.
Російська станція «Луна-25» мала здійснити посадку на поверхню Місяця напередодні Дня незалежності України. Але 19 серпня 2023 року в «Роскосмосі» повідомили про “виникнення позаштатної ситуації”. А сьогодні маємо деякі подробиці місії.
19 серпня відповідно до програми польоту станції «Луна-25» було передбачено “видачу імпульсу для формування його передпосадкової еліптичної орбіти”. Але зв’язок із космічним апаратом «Луна-25» перервався. Реалізовані 19 та 20 серпня заходи з пошуку апарату та входження з ним у зв’язок результатів не дали.
У “Роскосмосі” також повідомили, що “за результатами попереднього аналізу, у зв’язку з відхиленням фактичних параметрів імпульсу від розрахункових, станція “Луна-25″ перейшла на нерозраховану орбіту і припинив своє існування внаслідок зіткнення з поверхнею Місяця”, завершивши свою місію фактично через 10 днів після її початку.
Якщо повідомлення «Роскосмосу» перекласти на нормальну мову, то події розвивались наступним чином.
Підлетівши до Місяця станція мала б пригальмувати і вийти на навколомісячну орбіту. Після кількох обертів навколо Місяця мав увікнутися гальмівний двигун і станція з орбіти Місяця мала б повільно опуститися на його поверхню. Гравітаця на Місяці значно менша, ніж на Землі, атмосфера відсутня – тому тут не мало б бути жодних проблем.
“Луна-25”, звичайно, долетіла до Місяця, але схоже, що сучасне російське “обладнання” вирішило не гальмувати і на повній другій космічній швидкості станція зустрілася з поверхнею супутника Землі.
Є також ще один варіант “розвитку подій”. Росіяни зробили невірні розрахунки і банально “промахнулись” – станція “Луна-25” пролетіла мимо Місяця. Перетворившись на “космічне сміття” вона продовжила незапланований самостійний політ у відкритий космос.
Навколо цього польоту напередодні росЗМІ розгорнули цілу піар-кампанію, але в результаті все знову пішло “за планом”. Цього разу – у космосі. Для розслідування інциденту на Росії планують створити міжвідомчу комісію.
Політ станції “Луна-25” був першою місячною місією в історії “нової” Росії. Станція «Луна-24» була запущена ще за часів СРСР у далекому 1976 році.
Радянська станція “Луна-24”
«Луна-24» – радянська автоматична міжпланетна станція була призначена для збирання та доставки місячного ґрунту на Землю. Станцію було запущено з космодрому Байконур 09 серпня 1976 року. Внаслідок аналізу результатів цього польоту було вперше отримано переконливий доказ наявності на Місяці води. Висновки про наявність води були незалежно підтверджені у 90-х роках 20 століття в американських проектах Клементіна (1994) та Lunar Prospector (1998).
В СРСР була традиція створювати кілька екземплярів космічних апаратів, з яких одбирали найкращій і запускали в космос. Схоже, росіяни знайшли у музеї чи на складі “запасний виріб”, обізвали його красивою назвою, яка вказувала б на “прєємствєнность” і … показали, що путінська Росія – це зовсім не СРСР!
