Сторінка 30 – Новини ветеранів зі всієї України

Абсурд системи: у пораненого ветерана з Мелітополя відібрали виплату ВПО

Опубліковано by Daria

Геннадій Гнатюк з Мелітопольського району став черговою жертвою української військової бюрократії. Чоловік пішов на фронт у 2022 році, отримав надважке поранення, через яке паралізувало праву сторону тіла, а в голові з’явилася кіста. Вже два роки ветеран з III групою інвалідності намагається вибити у Запорізького районного ТЦК законну пенсію та одноразову допомогу.

Справа зрушила з місця лише після розголосу в медіа та втручання юристів. Офіс військового омбудсмена почав перевірку, в лікарні чоловіку нарешті видали слуховий апарат, а мережа супермаркетів АТБ взяла його на офіційну роботу.

Але як тільки ветеран працевлаштувався, держава миттєво зреагувала — і просто скасувала йому щомісячні 3000 грн допомоги для ВПО. Для людини з нерухомою рукою ці гроші були базою для виживання.

«Цього місяця я не отримав 3000 гривень ВПО. Передзвонив до Пенсійного фонду, а там сказали, що я нібито мав щось переоформити. Але звідки мені про це знати, якщо ніхто нічого не сказав? Я вже заново подав документи до ЦНАПу. Але коли відновлять виплату — невідомо», — розповів Геннадій Гнатюк журналістам РІА Південь.

Паралельно Вільнянський РТЦК змусив ветерана знову пройти ВЛК. Лікарі підтвердили: стан погіршився, треба давати II групу інвалідності. Документи знову пішли в ТЦК і там успішно «зависли».

«Взагалі не шкодую, що пішов воювати і віддав своє здоров’я. Якби здоров’я було, я б і далі воював. А так не хочу бути тягарем для хлопців. Прикро тільки, що через якийсь документ ти нічого не можеш вирішити. І ніхто тобі допомогти не може. Поки ти там — ти потрібен. А щойно повернувся — тут ти вже нікому не потрібен», — говорить Геннадій.

Випадок Геннадія — не поодинокий. Багато українців зараз опиняються в такій же пастці через постанову Кабміну №709. Самі суми виплат не змінилися: 2000 грн для дорослих і 3000 грн для дітей та людей з інвалідністю. Гроші, як і раніше, надходять у два етапи — до 15 та до 28 числа. Проте система автоматично блокує нарахування, якщо у переселенця щось змінилося в житті, а він не встиг «відзвітувати» чиновникам.

Кому потрібно терміново йти до ЦНАПу або Пенсійного фонду:

  • ВПО, які змінили адресу проживання або склад сім’ї;
  • тим, хто вперше оформлює виплати на дитину;
  • людям, у яких змінився майновий стан (наприклад, офіційно працевлаштувалися, як Геннадій);
  • тим, хто раніше отримав відмову, але тепер хоче відновити виплати.

Якщо вам скасували допомогу, її можна поновити. Але є жорсткий фінансовий поріг: середньомісячний дохід не повинен перевищувати 10 380 грн на одну особу. Якщо ви влаштувалися на роботу, одружилися або переїхали — держава чекає, що ви самі негайно повідомите про це органи соцзахисту. Якщо цього не зробити, виплати просто заморозять.

Через відсутність нормального інформування в цю пастку щодня потрапляють найбільш вразливі люди, зокрема й поранені захисники, які замість реабілітації змушені стояти в чергах до ЦНАПів.

Майже 4 з 10 ветеранів звільняються з роботи ще під час стажування: що показало дослідження

Опубліковано by Daria

Близько 38% ветеранів після повернення до цивільного життя залишають перше місце роботи менш ніж за три місяці. Тобто звільняються ще до завершення випробувального терміну.

Про це свідчать результати спільного дослідження Work.ua та Superhumans.

Дослідники з’ясували, що найбільші труднощі виникають не під час пошуку роботи, а вже після працевлаштування. Якщо ветеран звільняється протягом першого місяця, найчастішими причинами стають низька заробітна плата та психологічний стан. Якщо людина працює довше, але все ж вирішує піти, вирішальну роль відіграють атмосфера в колективі та корпоративна культура.

Окремо дослідження показало, що у випадках, коли причиною звільнення стала неготовність компанії працювати з ветеранами, у 67% випадків проблема була пов’язана з безпосереднім керівником або командою.

Автори дослідження також встановили, що підготовка HR-фахівців суттєво впливає на успішність працевлаштування ветеранів. У компаніях, які інвестують у навчання працівників кадрових служб, успішність найму майже вдвічі вища.

Ще один висновок стосується ставлення роботодавців до кандидатів із військовим досвідом. Майже 43% роботодавців зізналися, що мають побоювання щодо психологічного стану ветеранів. Водночас лише третина з них раніше працювала з такими працівниками, тобто має власний досвід, на якому можуть ґрунтуватися ці побоювання.

Загалом дослідження показало, що 93% роботодавців уже наймали або розглядали кандидатів із військовим досвідом. Своєю чергою, 78% ветеранів після служби проходили співбесіди під час пошуку роботи.

«Люди заслуговують на гідне ставлення»: як військовий капелан створив «Ветеран таксі»

Опубліковано by Daria

Коли ветеран на кріслі колісному викликає звичайне таксі і має проблему навіть з тим, щоб просто сісти на заднє сидіння, а водій намагається завантажити його візок у багажник — це не просто звичайна незручність. Це виклик гідності людини, яка віддала здоров’я за нашу свободу.

Військовий та поліцейський капелан Леонід Номерчук вирішив змінити цю ситуацію у Дніпрі, запустивши унікальну ініціативу — «Ветеран таксі». Головна мета проєкту — безкоштовно перевозити ветеранів, які через поранення або інвалідність не можуть скористатися звичайним транспортом.

Ідея, народжена в лікарняній палаті

Ідея «Ветарн таксі» з’явилася в Леоніда ще два роки тому, і остаточно закріпилася, коли він сам перебував на лікуванні в лікарні ім. Мечникова через операцію на коліні. Саме там він побачив картину, коли важко пораненого бійця намагалися всадовити у звичайне таксі.

«Я тоді подумав: “Господи, ну хіба вони заслуговують на це?”. Громадський транспорт у нас далеко не весь інклюзивний, а ветеранів на кріслах колісних стає дедалі більше. Ми маємо шукати способи, як їм допомогти», — згадує капелан.

Щоб придбати адаптовану автівку, Леонід самостійно збирав донати в США, де брав участь у форумі християнських лідерів. Протягом поїздки він відвідував церкви в різних містах і розповідав про необхідність створення такого транспорту для українських ветеранів.

За його словами, вдалося зібрати 12,5 тисячі доларів пожертв. Ще 4,5 тисячі доларів допоміг залучити американський волонтер, а частину суми капелан додав із власних коштів. І наприкінці березня цього року автомобіль вдалося придбати.

Спеціальний транспорт для «залізних героїв»

Автівку привезли з Великої Британії. Вона вже була обладнана всім необхідним для перевезення людей на кріслах колісних.

«Ми змінили лише кермо, бо автомобіль був праворульний. Все інше вже було встановлено: підйомник, пандус, кріплення, поручні. Сьогодні ми перевозили ветерана, який навіть не може самостійно тримати голову, тому надійна фіксація пасажира є життєво необхідною».

«Ветеран таксі» — це професійно обладнаний транспорт, який має все необхідне для людей з високим ступенем інвалідності:

  • підйомник та задній пандус для зручного заїзду;
  • спеціальні кріплення та поручні, що дозволяють надійно фіксувати пасажира (навіть тих, хто майже нерухомий);
  • додатковий виїзний пандус та двері з обох сторін для максимальної мобільності.

Сьогодні «Ветеран таксі» співпрацює з Дніпропетровським центром протезування, реабілітаційним центром Superhumans, Іоаннівським центром, лікарнею імені Мечникова та іншими медичними закладами.

Втім, скористатися допомогою можуть не лише пацієнти реабілітаційних центрів.

«До нас можуть звернутися напряму. Ми виїжджаємо і на домашні адреси. Возимо не лише до лікарень. Наприклад, нещодавно відвозили хлопців із Дніпра до Кривого Рогу. Вони проходять реабілітацію, але давно не бачили рідних і попросили допомогти дістатися додому. Для людини на кріслі колісному здійснити таку поїздка в інше місто самостійно — дуже складне завдання», — розповідає капелан.

Адвокація інклюзивності: дорога до стоматології

Діяльність Леоніда — це не лише транспортування ветеранів. Окрім перевезення, його команда займається евакуацією цивільного населення з прифронтових територій, гуманітарною допомогою та капеланським служінням.

А нещодавно до напрямків діяльності Леоніда випадково додалася ще й боротьба за доступність міста. Під час одного з виїздів до стоматологічної поліклініки, де ветеранам безкоштовно лікують зуби, з’ясувалося, що під’їхати туди неможливо — дороги просто не існувало.

Завдяки зверненню капелана до мера Дніпра Бориса Філатова, питання зрушило з мертвої точки. Зараз біля клініки триває ремонт дороги. Це маленька, але важлива перемога на шляху до того, щоб ветерани відчували себе повноцінними членами суспільства.

Місія, що тримається на донатах

Леонід Номерчук зізнається, що сьогодні подібних адаптованих автомобілів в Україні досі дуже мало. Деякі є при реабілітаційних центрах, окремі міста мають соціальне таксі, але цього недостатньо.

«Усі, хто вже користувався нашою допомогою, кажуть, що ми — просто знахідка. Попит дуже великий і буде лише зростати. Моя мрія — щоб такі “Ветеран таксі” працювали в кожному місті України. Якщо знайдеться фонд чи організація, яка допоможе, ми готові придбати ще одну адаптовану автівку і перевозити ще більше ветеранів».

Потреба у спеціалізованих перевезеннях зростає щодня. На день надходить по 3-4 заявки, а ресурсів бракує, адже навіть заправити повний бак недешево, а його не вистачає навіть на тиждень. Проєкт не має великих спонсорів і фінансується виключно за власні кошти капелана та благодійні внески.

Кожен може підтримати місію фінансово, адже для людини, яка після війни пересувається на кріслі колісному, можливість безперешкодно поїхати до лікаря, на реабілітацію чи просто побачитися з рідними — це не привілей, а необхідна умова для повернення до повноцінного життя.

Посилання на банку можна знайти тут.

Матеріал підготовлено за результатами зустрічі журналістів «Новин ветеранів» з Леонідом Номерчуком.

Ветеран із Карпат відроджує гуцульські бартки

Опубліковано by Daria

Після повернення з війни ветеран Антон Фіцич із міста Косів на Івано-Франківщині присвятив себе ковальській справі. Сьогодні він вручну виготовляє гуцульські бартки, козацькі шаблі та лицарські мечі. Його роботи замовляють покупці з різних куточків України.

Антону 44 роки. До повномасштабної війни він займався художнім куванням, виготовляючи ворота, лавки та ліхтарі. Після отриманої на фронті травми та звільнення в запас вирішив здійснити давню мрію — почати створювати традиційну українську холодну зброю як декоративні вироби.

Сам майстер каже, що хотів би знову повернутися до війська. Наразі службу проходить його молодший брат Микола. За словами Антона, вони домовилися воювати по черзі, щоб удома завжди залишався хтось із родини.

“Мій молодший брат Микола, як почалася велика війна, приїхав із Балі – він там жив у мирний час. Міг би залишитися, але совість не дозволила. Я вже був на війні, мати дзвонить: “Брат приїхав і вже побіг у військкомат”. Я йому зателефонував, попросив: “Давай хоча б по черзі, у нас вдома є люди старшого віку”. Зараз він служить, а я вдома. Після нього знову піду. Міг би сидіти в горах – бої далеко. Але почуття чоловічого обов’язку не дозволяє. Служив спочатку на Київщині, потім на Донеччині”.

Попри те, що майстер виготовляє мечі, шаблі та бартки, усі вони залишаються незаточеними. Антон пояснює це просто: якщо заточити клинок, виріб уже може вважатися холодною зброєю, що потребує іншого оформлення документів. Саме тому всі його роботи продаються як декоративні або сувенірні вироби. Для безпеки на леза барток він також виготовляє спеціальні латунні чохли.

Бартка — це традиційна гуцульська палиця-сокира, яка колись була звичним предметом побуту в Карпатах. Вона одночасно слугувала опорою під час походів у гори, інструментом для господарських робіт і символом статусу господаря. За словами майстра, сьогодні інтерес до барток серед місцевих жителів уже не такий великий, зате попит активно зростає в інших регіонах України. Їх купують як подарунки, предмети інтер’єру та елементи української культури.

Антон Фіцич принципово не використовує лазерне гравіювання. Усі етапи — від кування до нанесення орнаменту — він виконує вручну. Майстер переконаний, що саме ручна робота надає виробу унікальності. Для виготовлення використовує різні види сталі, зокрема дамаську, а також латунь, мідь та інші кольорові метали. Першу бартку продали за 40 хвилин Перший виготовлений топірець Антон робив для себе. Однак після того, як показав незавершену роботу в соцмережах, уже через 40 хвилин знайшовся покупець. Відтоді виготовлення барток стало його основною справою. Сьогодні ціни стартують приблизно від 350 доларів за бартку з декоративним оздобленням. Вартість мечів починається від 1000 доларів, адже на їх створення потрібно більше матеріалів і часу.

Нещодавно до майстра принесли на ремонт бартку, якій понад сто років. Побачивши її стан та історичну цінність, Антон запропонував власникам виготовити нову, а старовинну викупив за 200 доларів. Зараз вона займає почесне місце в його майстерні як музейний експонат.

Крім барток, майстер планує відтворити старовинний гуцульський пістоль та іншу історичну зброю Карпат, детально вивчаючи технології її виготовлення.

Харчування як частина витривалості: якою має бути їжа в польових умовах

Опубліковано by Daria

У польових умовах увага зазвичай прикута до спорядження, одягу чи засобів зв’язку. Проте навіть найкраще оснащення не компенсує втому, якщо організм не отримує достатньо енергії. Саме тому харчування давно стало одним із важливих елементів підготовки до тривалого перебування поза звичними побутовими умовами.

Коли йдеться про їжу для військових, значення має не лише калорійність. Раціон повинен бути компактним, безпечним під час зберігання, простим у використанні та придатним до різних погодних умов. Саме поєднання цих характеристик дозволяє підтримувати працездатність навіть тоді, коли можливості повноцінно приготувати їжу немає.

Чому польовий раціон — це більше, ніж набір калорій

Організм під час фізичних навантажень витрачає значно більше енергії, ніж у звичайному житті. Однак сама кількість калорій не гарантує, що людина почуватиметься добре. Важливо, щоб їжа забезпечувала достатню кількість білків, жирів і вуглеводів, а також була зручною для споживання.

Не менш важливою є психологічна сторона. Гаряча знайома страва після кількох годин роботи або тривалого переходу допомагає швидше відновити сили й створює відчуття нормального побуту навіть далеко від дому. Саме тому виробники приділяють увагу не лише поживності, а й смаковим якостям.

Під час формування польового раціону зазвичай враховують такі критерії:

  • Поживність — страва має забезпечувати достатню кількість енергії для виконання завдань.
  • Компактність — менший об’єм полегшує транспортування запасу.
  • Простота використання — приготування не повинно вимагати складного обладнання.
  • Тривале зберігання — продукти мають залишатися придатними без холодильника відповідно до умов виробника.

Саме баланс між цими властивостями визначає, наскільки практичним буде запас у реальних умовах.

Які вимоги висувають реальні умови служби

Польові умови майже ніколи не бувають однаковими. Погодні зміни, обмежений доступ до води, необхідність швидко змінювати місце перебування або працювати без можливості тривалого відпочинку впливають і на організацію харчування.

Через це продукти повинні бути максимально надійними. Герметична упаковка захищає від вологи та пилу, а невелика маса дозволяє переносити запас без зайвого навантаження. Якщо є можливість підігріти воду, частину страв можна швидко відновити. Якщо такої можливості немає, основу запасу формують із продуктів, готових до споживання без додаткової обробки.

Як українські виробники адаптують звичні страви до польового формату

Останніми роками українські виробники значно розширили асортимент продукції для польового використання. Упор робиться не на незвичні рецепти, а на добре знайомі страви, які люди звикли бачити у повсякденному меню. Це спрощує вибір і дозволяє уникнути різкої зміни харчових звичок.

Для польового формату найчастіше адаптують такі категорії:

  • супи;
  • каші з м’ясом;
  • овочеві страви;
  • макаронні страви;
  • напої швидкого приготування.

Під час виробництва використовують технології, які дозволяють максимально зберегти смак, структуру та значну частину поживних речовин за умови правильного зберігання продукції. Завдяки цьому сучасний польовий раціон дедалі більше нагадує звичайний домашній обід, але водночас залишається компактним, легким і придатним для тривалого транспортування без використання холодильного обладнання.

У Черкасах представили нові рішення для підтримки ветеранів

Опубліковано by Daria

5 липня у Черкасах відбувся форум, присвячений розвитку ветеранської політики та системи підтримки ветеранів Черкаської області. У заході взяли участь представники місцевої влади, військових структур, ветеранських організацій та медіа.

Заступниця Міністра у справах ветеранів України Юлія Кіріллова наголосила, що після завершення служби ветерани повертаються не просто в державу, а насамперед у свою громаду. За її словами, нині 97% громад уже забезпечені фахівцями із супроводу ветеранів.

Також запроваджуються нові нормативні зміни, які мають спростити оформлення виплат і зробити адаптацію ветеранів після служби швидшою та ефективнішою.

Під час форуму представник восьмого корпусу десантно-штурмових військ Олександр Кадієвський представив систему спеціальних браслетів для військовослужбовців. На них містяться контактні телефони та повна інформація про бійця. За його словами, такі браслети допомагають медикам швидше отримувати необхідні дані про пораненого під час евакуації та лікування.

Систему вже впроваджує Служба супроводу восьмого корпусу.

Учасники форуму також працювали у чотирьох тематичних панелях. Вони обговорили супровід військових під час служби та після звільнення, роль громад у реалізації ветеранської політики, роботу ветеранських організацій і доступність інформації для ветеранів.

За підсумками заходу учасники сформували рекомендації, які мають допомогти громадам Черкаської області вдосконалити систему підтримки ветеранів.

Після фронту ветеран створив бренд «Фундук з Райка»

Опубліковано by Daria

Ветеран російсько-української війни Валентин Костиря після повернення з фронту не лише зміг адаптуватися до цивільного життя, а й розвинув власну справу. Завдяки грантовій підтримці Українського ветеранського фонду він створив бренд «Фундук з Райка» та продовжує допомагати українським військовим.

До повномасштабної війни Валентин мав багаторічний досвід у будівельній сфері. У 2004 році він відкрив власну компанію, а через десять років закрив бізнес. У 2013 році був учасником Революції Гідності, де отримав козацький позивний «Бульба». Згодом чоловік працював далекобійником у Європі.

Повномасштабне вторгнення росії застало його у Франції, однак він одразу повернувся до України. Спочатку допоміг евакуювати родину друга з Києва, а наприкінці лютого 2022 року вступив до лав ССО «Азов». Валентин воював під Мощуном, а також на Запорізькому та Донецькому напрямках, зокрема поблизу Бахмута.

“Після Мощуна ми вже добре зрозуміли, що таке війна. Потім були Запоріжжя, Донеччина, а згодом Бахмут. Коли ССО “Азов” розформували і створювали Третю штурмову, нас на Різдво 2023 року підняли по тривозі й відправили на Бахмут. Згодом мене списали через проблеми з хребтом”, — розказує Валентин.

Повернення до мирного життя виявилося непростим. Ветеран неодноразово проходив військово-лікарські комісії та оформлював документи, стикаючись із бюрократичними труднощами.

За його словами, після фронту було складно знайти себе у цивільному житті. Важливу роль у цьому відіграла підтримка дружини та робота над власною справою.

Історія бізнесу почалася ще понад десять років тому, коли Валентин висадив 200 кущів фундука, щоб полегшити роботу матері на городі. Згодом він почав вирощувати саджанці, а перед повномасштабною війною заклав маточник для розмноження рослин. Після демобілізації ветеран повернувся до господарства.

Минулого року він виростив близько 1 700 саджанців і зібрав понад 300 кілограмів фундука. Урожай не продавав, а використав для виготовлення енергетичних батончиків, які передавав українським військовим.

Щоб масштабувати виробництво, Валентин подав заявку на грантову програму Українського ветеранського фонду. Його бізнес-проєкт переміг у конкурсі, що дозволило придбати обладнання для переробки фундука, встановити крапельний полив та модернізувати виробництво. Частину техніки підприємець докупив власним коштом. Пізніше ветеран отримав фінансування в межах другого етапу грантової програми. За ці кошти він придбав трактор та іншу сільськогосподарську техніку, що допомогло автоматизувати роботу в господарстві.

Сьогодні Валентин Костиря продовжує розвивати бренд «Фундук з Райка». Паралельно він допомагає українським захисникам, переганяючи техніку з Франції для потреб війська. У планах підприємця — розширення саду, вирощування нових сортів фундука та подальший розвиток власного ветеранського бізнесу.

Ветеран став начальником військової адміністрації Снігурівки

Опубліковано by Daria

Президент України Володимир Зеленський призначив нового начальника Снігурівської міської військової адміністрації Баштанського району Миколаївської області. Ним став ветеран війни Олександр Павлов.

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Павлов добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він проходив службу в підрозділі, який нині відомий як 425-й окремий штурмовий полк «Скеля». Під час виконання бойових завдань військовий отримав важке поранення, через яке втратив ногу. Після тривалого лікування та звільнення зі служби він почав працювати фахівцем із супроводу ветеранів. Зокрема, допомагав військовим оформлювати документи, отримувати соціальні виплати та проходити необхідні процедури, використовуючи власний досвід реабілітації.

У березні 2026 року Президент України нагородив Олександра Павлова орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Також у 2025 році Павлов отримав державний сертифікат на придбання житла для ветеранів війни. Документ йому вручив начальник Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім.

Олександр Павлов став другим ветераном у Снігурівській громаді, який скористався цією державною програмою підтримки. Тепер ветеран очолив Снігурівську міську військову адміністрацію, ставши відповідальним за роботу громади в умовах воєнного стану.

Ветеранів запрошують на безкоштовний Veteran Fest 2026: як взяти участь

Опубліковано by Daria

Ветеранів і ветеранок, військовослужбовців та їхні родини запрошують долучитися до Veteran Fest 2026 — одного з найбільших фестивалів ветеранської спільноти в Україні. Захід відбудеться 11 липня у селі Микулинці Вінницької області.

Організатори планують облаштувати у відкритому полі спеціальне міні-містечко, де учасники зможуть провести день у колі побратимів, рідних і друзів.

До участі запрошують:

  • ветеранів і ветеранок;
  • військовослужбовців і військовослужбовиць;
  • членів їхніх родин;
  • родини загиблих Захисників і Захисниць України;
  • родини військовополонених.

Для гостей підготували насичену програму. На території фестивалю працюватимуть локації з адаптивними спортивними активностями, а також зони для відпочинку. Учасникам безкоштовно забезпечать харчування. Крім того, працюватимуть BBQ-зони, де всі охочі зможуть самостійно приготувати їжу. Організатори нададуть мангали, необхідний інвентар і продукти.

Увечері на гостей чекатиме велике багаття та жива музика просто неба. Для тих, хто планує залишитися на фестивалі довше, облаштують кемпінгове містечко.

Виїзд учасників запланований на 12 липня після сніданку.

Дізнатися деталі можна за номером: +380 75 177 07 99.

«Навіть каву випити не можеш»: ветеран перевірив Коломию на безбар’єрність

Опубліковано by Daria

Ветеран Роман Бабінський, який після поранення пересувається на кріслі колісному, заявив, що центральна частина Коломиї досі залишається недоступною для людей з порушеннями мобільності. За його словами, високі бордюри, сходинки та відсутність пандусів не дозволяють самостійно пересуватися містом, відвідувати заклади чи навіть дістатися до туристичних локацій.

Про проблему ветеран розповів 30 червня під час моніторингу фізичної доступності туристичної інфраструктури Коломиї. Перевірку проводили в межах третього етапу обласного дослідження безбар’єрності туристичних об’єктів. До моніторингової групи увійшли заступник начальника управління євроінтеграції громади і туризму департаменту міжнародного співробітництва та євроінтеграції громад Івано-Франківської ОДА Віталій Передерко та представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в області Микола Макар.

Загалом вони обстежили 30 туристичних об’єктів та закладів гостинності. Під час зустрічі в Музеї історії міста Коломиї Роман Бабінський розповів, що вже неодноразово звертав увагу влади на проблему доступності, однак за останні роки суттєвих змін не відбулося.

«Я вже місяць знаходжуся тут. Було писано, читано, розказано, знято відеозйомки. Говорили все. Достукатися нереально ні до кого», — сказав ветеран.

За словами чоловіка, найбільше труднощів виникає на центральній пішохідній вулиці міста — стометрівці. Через бордюри та сходинки він не може самостійно заїхати до більшості кафе, магазинів чи навіть дістатися до фонтанів.

«Навіть проїхатися стометрівкою, заїхати кудись і просто випити кави — практично неможливо. Є лише один доступний заклад біля Ратуші — і все», — зазначив він.

Бордюри, сходинки та відсутність пандусів Роман Бабінський пояснив, що пересування містом залежить навіть від типу крісла колісного. Якщо електричне крісло ще дозволяє долати окремі підйоми, то на ручному це часто неможливо.

Окремою проблемою ветеран назвав входи до приватних закладів. Багато магазинів, кав’ярень та інших приміщень мають кілька сходинок без жодного пандуса. На його думку, власники могли б хоча б використовувати переносні пандуси, які коштують недорого і встановлюються лише за потреби.

«Можна ж хоча б купити накидний пандус. Працівник вийшов би, поставив його — і людина могла б заїхати. Але немає навіть цього», — сказав ветеран.

Представник Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в області Микола Макар наголосив, що доступне середовище важливе не лише для ветеранів або людей з інвалідністю. Ним також користуються батьки з дитячими візками, літні люди та всі, хто тимчасово має труднощі з пересуванням. Він закликав ветеранів Коломиї активніше долучатися до роботи над створенням безбар’єрного міста та наголосив, що туристичне місто має бути комфортним для всіх відвідувачів.

За словами Романа Бабінського, труднощі виникають не лише у місцевих жителів. Його побратими, які пересуваються на кріслах колісних, також не можуть повноцінно відвідати Коломию. Однією з причин є недоступність залізничного вокзалу та відсутність безбар’єрних маршрутів уже після прибуття до міста.

«Коломия — столиця Гуцульщини, місто музеїв, церков і костелів. Сюди мають приїжджати туристи, витрачати гроші, залишати їх у місті та отримувати гарні емоції. Для цього ми все це й робимо. Але не тільки для туристів. Ми маємо зробити місто доступним і для людей, які віддали своє здоров’я, захищаючи країну, а тепер живуть у Коломиї. Я знаю, що таких людей тут дуже багато. Хочеться, щоб вони також долучалися, об’єднувалися і разом із нами створювали безбар’єрність для всіх», — зазначив Микола Макар.

Ветеран повідомив, що вперше порушував питання доступності під час розмови з міським головою ще у 2023 році. Однак, за його словами, за три роки ситуація в центрі міста практично не змінилася. Микола Макар порадив доповнювати публікації у соцмережах офіційними письмовими зверненнями, адже саме вони запускають адміністративні процедури реагування.

Ще 3 червня ветерани Роман Бабінський, Володимир Гасюк та Олександр Ковтуник зустрічалися з представниками соціального захисту та Ради безбар’єрності. Під час зустрічі вони наголосили, що багато проблем потребують вирішення вже зараз, а не після реалізації довгострокових планів до 2030 року. Серед найгостріших проблем ветерани назвали недоступні магазини та установи, відсутність зручних з’їздів на пішохідних переходах, брак доступних громадських вбиралень, а також численні бар’єри на залізничному й автовокзалі.

За підсумками зустрічі сторони домовилися провести засідання Ради безбар’єрності та спільно перевіряти громадські простори міста, щоб визначати проблемні місця та працювати над їх усуненням.