Громадська організація «Спілка ветеранів Сил оборони України» звернулася до прем’єр-міністра Юлії Свириденко з проханням переглянути підхід до створення ветеранських просторів у прифронтових областях. Ветерани наголошують: під час реалізації державної програми необхідно обов’язково враховувати безпекову ситуацію в регіонах, які регулярно зазнають обстрілів.
Причиною звернення стала постанова Кабінету Міністрів №180 від 11 лютого 2026 року, яка передбачає виділення державної субвенції на створення ветеранських просторів. У документі визначено механізм фінансування та реалізації проєктів, однак, за словами представників організації, він не враховує особливості регіонів, що перебувають поблизу лінії фронту.
У зверненні наголошують, що в Харкові та Харківській області відбір земельних ділянок для будівництва таких просторів відбувається без урахування реальної безпекової ситуації. Регіон щоденно потерпає від ракетних і артилерійських ударів, тому нові об’єкти повинні мати підвищений рівень захисту для ветеранів, їхніх родин і відвідувачів.
У зв’язку з цим громадська організація пропонує на державному рівні запровадити обов’язкове врахування безпекових ризиків під час визначення місця для будівництва ветеранських просторів.
Серед пропозицій — розглянути можливість створення ветеранських просторів у підземному або напівпідземному форматі в прифронтових та прикордонних регіонах. На думку ініціаторів звернення, такий підхід дозволить поєднати функціональність соціальних центрів із необхідним рівнем захисту.
У «Спілці ветеранів Сил оборони України» наголошують, що ветеранські простори мають бути не лише сучасними та доступними, а насамперед безпечними для ветеранів війни, членів їхніх сімей та родин загиблих захисників і захисниць.
Організація також заявила про готовність долучитися до подальшої роботи над удосконаленням державної політики у цій сфері та сприяти створенню безпечної інфраструктури підтримки ветеранів в Україні.
Джерело: ГО «Спілка ветеранів Сил оборони України».
Олександру Семенюті п’ятдесят років. Він прикордонник і захисник «Азовсталі». Під час оборони Маріуполя не лише воював, а й надавав допомогу пораненим, рятував бійців. Олександр знаходився в полоні в сумнозвісній Оленівці та був свідком масового вбивства азовців…
Лише знайти такого героя й поспілкуватися з ним є неабияким успіхом для журналіста. І подвійною удачею стало те, що в процесі спілкування прийшло розуміння, що Олександр ще й має хист цікаво розповідати про власні пригоди, про пережите в оточенні та ув’язненні…
БОЙОВЕ ЗАВДАННЯ ВИКОНАЛИ!
Олександр Семенюта народився на Вінницьких Хуторах – у селі, що знаходиться поблизу обласного центру. У середині 90-х після закінчення Вінницького медичного училища, був призваний на строкову військову службу. Проходив її в Маріуполі у військах ППО. До лав прикордонної служби потрапив після того, як звільнився з посади начальника медичної частини в СІЗО. Було це в 2015 році. Початок повномасштабної війни також зустрів у Маріуполі:
– 24-го лютого ми були підняті по тривозі. Отримали екіпіровку, зброю й завдання щодо захисту територіальної цілісності держави. Були розподілені по секторах оборони міста. Пізніше підрозділи загону передислокували на територію заводу «Азовсталь». Звідти виїжджали до районів ведення бойових дій, до лікарень і госпіталів. Надавали допомогу бійцям, евакуйовували їх.
Госпіталь на «Азовсталі» називали «Железякою». Там відчували брак медикаментів, не було перев’язочних матеріалів та антибіотиків. А під час оточення харчування давали лише раз на добу. І в першу чергу пораненим. Залишки діставалися бойовим групам, що приходили на ротацію, та персоналу, який знаходився на території підрозділу.
25 квітня на території комбінату, біля причалу рибоконсервного заводу важке поранення отримав прикордонник Павло Ткаченко. Він став одним із тих, кого врятував Семенюта.
–Ліва рука в мене була майже відірвана, – згадує Павло, – я втратив багато крові. Вижив лише завдяки швидким діям побратимів, які наклали турнікети та швидко доставили до військового шпиталю. Там мене прооперували. Врятували не тільки життя, а ще й руку та ногу. Особливо велика подяка Олександру Семенюті. Він організував хлопців для здачі крові та провів пряме переливання. Саме він настояв на спробі врятувати руку. Про це я дізнався лише після повернення з полону від учасників мого спасіння. Тепер ця дата для мене, як другий день народження!..
Під час захисту Маріуполя боєприпаси та провізію доставляли гелікоптерами й човнами. Ними ж евакуювали поранених. Такі рейди були пов’язані з неабияким ризиком… Якось оприлюднили наказ начальника оборони міста про введення режиму тиші й підготовку до виводу поранених жінок, дітей і цивільних із території «Азовсталі». Ішлося про зелений коридор. Про те, що московити порушать домовленості й деякі з евакуйованих опиняться в полоні, військові тоді не знали.
Коли 9 травня російські загарбники з донецькими сепаратистами проводили парад, українці ще чинии спротив. Хоча й були заблоковані та щодня обстрілювалися авіацією. Ворог не гребував нічим, навіть забороненими фосфорними бомбами.
– Потім командир прикордонного загону довів наказ Верховного Головнокомандувача, – згадує Олександр Семенюта. – Там говорилося, що завдання ми виконали й командирам частин треба вжити заходів для збереження життя військових. Після перемовин з окупантами ми вийшли в так званий «почесний полон». У тих умовах це було єдино правильне рішення. Подальший спротив не мав ніякого сенсу, бо боєприпаси й харчі майже скінчилися.
МОТИВАЦІЯ ВІЛЬНИХ НЕДОСТУПНА РАБАМ
19 травня Олександр, разом із групою прикордонників, вийшов з «Азовсталі». Усього ж виходило біля двох – двох із половиною тисяч укупі з пораненими. А на початку бойових дій гарнізон Маріуполя налічував близько 5–6 тисяч бійців.
Полонених автобусами вивозили до 120 колонії біля селища Оленівка. Там у кожному бараці знаходилось до 300 чоловік. Воду привозили пожежною машиною й заливали у дві ємності. Це була вода з якогось ставка брудного жовтого кольору. Її набирали, відстоювали. Пили й милися. На всіх лише один туалет вуличного типу. Яма переповнювалася за дві доби. Спочатку викачували машинами, потім примушували полонених черпати відрами й виносити.
– У кінці липня формували робочі групи для очищення ангару, – розповідає Олександр. – Колись там були промислові приміщення, де виготовляли холодильники. Полонені прибирали сміття й заносили двоярусні ліжка. Після цього туди перевели бійців з «Азову» близько 120–150 осіб. Після десятої години ночі стався вибух. Полонені з робочих груп стверджували, що підрив був із середини, тому що металеву покрівлю вивернуло вгору. А за секунду-дві після вибуху почули, як працює «Град» за огорожею, поруч з ангаром. Саме це запізнення видало задум ворога. Спочатку мав стріляти «Град» і лише потім імітація прильоту й вибух. Проте все пішло не за планом…
Годували в Оленівці раз чи двічі на день. Могли дати лише хліб. Спочатку не було на чому готувати. Згодом все більш-менш налагодилося, але бракувало жирів, солі, а їжа була дуже гарячою.
Шикувалися біля бараків, бігли до їдальні і також бігом поверталися назад. На все це відводилися три хвилини. Тобто на прийом їжі залишалося біля 20–30 секунд. Пили кип’яток, після чого облазила слизова в роті. Хто не встигав і ховав хліб у кишеню, примушували з’їсти його, присідаючи. Вороги знущалися навіть під час прийому їжі.
–Не обходилося без електрошокерів і гумових кийків. Були й серйозніші катування. Деяких полонених прив’язували на розтяжки, били по геніталіях і ґвалтували гумовими палицями. В основному це стосувалося бійців «Азову». Але тортурам піддавалися всі полонені. Спочатку вони весь гарнізон вважали азовцями. Лише після допитів почали відрізняти. Найстрашніші тортури було не в Оленівці, а в СІЗО № 2 Волгоградської області. Таке враження, що потрапили десь у XVI сторіччя. Але й навіть у таких умовах військові трималися з честю…
Росіяни не могли повірити, що відносно невелика кількість людей тривалий період знаходилася в оточенні й завдала значних втрат противнику. Вони відверто не розуміли, що мотивувало українців. Водночас ворог готував пропагандистські сюжети. Спотворювали інформацію, аби показати у своїх медіа, що українські військові нібито вбивали цивільних і навмисно нищили місто.
ВІД ЗВІЛЬНЕННЯ ВІДМОВИВСЯ…
До початку вторгнення Олександр Семенюта важив 103 кілограми, а в полоні схуднув більш, ніж на половину – до 48-ми. За чотири місяці перед обміном росіяни провели медичний огляд, зважили. Зібрали полонених із значною втратою ваги. Приблизно 120 чоловік. До цієї групи ввійшов і Олександр:
–Давали нам перед обміном так зване посилене харчування. Добавили в раціон близько 10 грамів масла. Хлібина тепер призначалася не на 10–12 чоловік, а на 6–8. І два рази на тиждень по вареному яйцеві. Таким чином, коли нас обміняли, я вже важив 52 кілограми. У полоні перебував більше трьох років, до 14 червня 2025-го…
На обмін Семенюта потрапив лише з третього разу. Уперше полоненим видали форму, а через два дні забрали. Другий раз завантажили в автозак і вивезли на аеродром. Але потім дали відбій і знову повернули до СІЗО.
– Із якими почуттями я повернувся в Україну, словами не передати. Їхали через Білорусь автобусами, нам видали продуктові набори. Чекали кілька годин. Тим часом працівники ФСБ психологічно тиснули. Казали, що Україна не має такої кількості бійців на обмін, тому половина повернеться знову до колонії.
Зрозуміло, в процесі звільнення без допомоги рідних не обійшлося. Брат Олександра Юрій Жупанік у березні 2022 року дізнався, що той знаходиться на «Азовсталі». Спілкувалися телефоном. Зараз він розповідає:
–Що Саша вийшов з «Азовсталі», ми дізналися лише через кілька днів потому. Підтвердженням було відео, яке знайшли в соцмережах. З Оленівки Саша кілька разів телефонував. Останній раз це було у вересні 2022 року, після чого зв’язок обірвався. Найактивнішим пошуком брата займався в кінці листопада. Звертався до Обласної адміністрації, Координаційного центру ГУР у Вінницькій області.
Рідні писали заяви до поліції, СБУ, Національного інформбюро й «Червоного Хреста». Постійно моніторили соцмережі. У квітні 2023 року вдалося дізнатися про його місце знаходження… Однак зв’язку ніякого не було, аж поки 14 червня 2025-го представники Координаційного штабу повідомили, що Олександр уже в Україні.
Дружина Олександра Тетяна теж була військовою прикордонного загону. Служила на посаді помічника оперативного чергового. Звільнилася всього за кілька днів до початку повномасштабної війни, аби доглядати за неповнолітніми дітьми. На цьому наполіг чоловік…
Олександр Семенюта вже півроку перебуває на лікуванні, проходить реабілітацію. Після полону в нього зламані ребра й пошкоджений хребет, деформована грудна клітина, має закриті черепно-мозкові травми. Лікувався в Києві, Одесі, Львові, був на реабілітації в Литві.
– Я знаходжуся в соціальній відпустці на 90 діб, – розповідає Семенюта. – Після неї будуть ще операції на обох колінних і плечовому суглобах. Але я чинний військовослужбовець Державної прикордонної служби. Від звільнення відмовився, буду служити далі. Якщо лікування пройде вдало, то через три-чотири місяці повернуся у стрій. У госпіталях забезпечення традиційне. Закордонні препарати дорогі, вони не входять до державної програми. Купувати їх треба за власні кошти. Маю подякувати організації «Серце Азовсталі», яка допомагає захисникам Маріуполя. На мої обстеження й лікування вона витратила близько трьохсот тисяч гривень.
Зараз Олександр Семенюта отримує військову зарплату. Але житло родині доводиться знімати, а це виходить недешево. Він стоїть у черзі на власну квартиру в частині, але коли та черга дійде, поки що невідомо. Усі речі родини залишилися в окупованому Маріуполі…
Зустріти цікавого співрозмовника й поспілкуватися з ним є неабияким успіхом для журналіста. А те, що співрозмовник пройшов тяжкий шлях перебування в оточенні, пережив звірства окупантів у колоніях, і при цьому не зламався, не розчарувався у власних переконаннях – подвійна удача…
Михайло ШАФІР
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowmentfor Democracy (NED)
В Івано-Франківську стартував перший в Україні бізнес-вишкіл для ветеранів та їхніх родин. Для участі у програмі надійшло 69 заявок з різних регіонів країни.
Про це повідомляє Укрінформ.
За словами співорганізатора проєкту від Бізнес Асоціації Івано-Франківська, власника мережі барбершопів і військовослужбовця Руслана Колішенка, навчальна програма триватиме три тижні.
Заняття проходитимуть двічі на тиждень — у вівторок і четвер. Учасники матимуть як теоретичні лекції, так і зустрічі з підприємцями, які поділяться власним досвідом створення та розвитку бізнесу.
До участі запрошені ветерани, члени їхніх родин, а також рідні полонених і зниклих безвісти військових.
За підсумками вишколу автори трьох найкращих бізнес-ідей отримають безповоротну фінансову підтримку: 100 тисяч гривень за перше місце, 50 тисяч — за друге та 25 тисяч гривень — за третє.
Серед учасників першого набору — ветеран із Коломийської громади Михайло Андрусяк. Після двох років служби на фронті він залишив армію через поранення, отримане на Сумському напрямку. До повномасштабної війни чоловік працював ветеринаром і спеціалізувався на лікуванні великої рогатої худоби, однак тепер планує змінити напрям діяльності.
За його словами, він розглядає можливість відкриття ветеринарної аптеки або клініки для дрібних тварин, а також створення овечої ферми. Саме цей проєкт ветеран подав на грантовий конкурс у межах вишколу.
Інший учасник програми, ветеран і підприємець Андрій Волик, який розвиває стартап у Франківську, переконаний, що навчання допоможе знайти необхідні ресурси для розвитку бізнесу.
«Навіть якщо не буде фінансової підтримки, отримані знання — це теж дуже важливий ресурс», — зазначив він.
Бізнес-вишкіл відкрив ветеран та підприємець Сергій Позняк — голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО та власник кількох фінансових компаній. Він провів лекцію про розвиток ветеранського підприємництва та можливості залучення фінансування для бізнесів, створених ветеранами.
За його словами, подібні освітні програми покликані допомогти військовим і їхнім родинам адаптуватися до цивільного життя через розвиток власної справи.
Чому перший візит до психолога зазвичай стає останнім? Чому ветерани воліють мовчати про свій біль?.. Сьогодні психологічна реабілітація опинилася в пастці трьох гострих конфліктів: глибокої кризи довіри до неї самої, небезпеки застосування до бійців суто цивільних методів і катастрофічного дефіциту кадрів.
Як подолати прірву між формальним опитувальником і реальною підтримкою? Де знайти фахівця, здатного впоратися з викликами, що кидає війна? Як розпізнати межу, за якою починається справжня професійна стійкість? І головне: чи реально побудувати систему, що здатна справді допомагати людям? Спробуємо відповісти на ці питання. Але спочатку…
… РОЗБЕРЕМОСЯ З ТЕРМІНОЛОГІЄЮ
Дуже часто на рівні середньостатистичного українця відбувається нерозуміння того, чим відрізняються фахівці цієї галузі й чи відрізняються вони взагалі?
Тому слід зазначити, що психолог працює з поведінкою, думками, емоціями, проводить обмежену діагностику, консультування й навчання. Психотерапевт має додаткову підготовку (не меншу 4 років навчання), відповідну сертифікацію та веде діяльність під супервізією – етичним професійним стандартом. Його робота спрямована на психічні труднощі й розлади, зазвичай це процес, який займає значний час, і триває від 5 сесій до кількох років. Клінічний психолог може не мати медичної освіти, але володіє спеціалізованою підготовкою щодо діагностики й роботи з розладами, включаючи клінічну практику. Психіатр має медичну освіту, діагностує, працює із клінічними станами та призначає медикаментозне лікування. Військовий психолог – це взагалі окрема спеціалізація й потребує як навчання, так і відповідної практики.
Часто цих фахівців не розрізняють, зневажають указані відмінності і, звичайно ж, результат отримують відповідний. Війна бере своє й ще довго буде брати, навіть після закінчення бойових дій. Якщо зараз у нас дійсно не вистачає фахівців, то в подальшому запит на них буде лише зростати. Запит від суспільства ставить завдання перед закладами освіти й ті працюватимуть над збільшенням кількості молодих спеціалістів. Це природньо й зрозуміло. Питання в тому, де і як вони будуть здобувати свій практичний досвід, та як буде організований процес на рівні системи, щоб уникнути ненавмисної шкоди для клієнтів і пацієнтів?
СПРАВЖНІХ ФАХІВЦІВ ДУЖЕ МАЛО
Наталія Грицюк – військовослужбовиця, яка не лише спостерігає війну зсередини, а й професійно цікавиться психологією. Її погляд на реабілітацію цілком позбавлений кабінетних ілюзій, бо вона добре розуміє, як бойовий стрес змінює людей.
Наталія переконана, що термін «ПТСР» сьогодні вживають занадто часто й не завжди доречно. Найперші ознаки, які супроводжують розлад: зникає радість від життя, людина в нових умовах перестає цікавитися своїм хобі, перестає спілкуватися із близькими, бо всі ресурси йдуть на виживання. У таких випадках при спілкуванні Наталія уникає тем про сім’ю – це надто сильні тригери.
– Навпаки, потрібно зосередитися на чомусь відстороненому, – каже вона. – Приміром, як ми будемо готувати борщ у казані. Ніхто ж зараз не готує борщ у казані, тільки в каструлі. У процесі в хід ідуть специфічні жарти й моменти, зрозумілі тільки нам…
Знання психології допомагають Наталії читати стан людини. Однак вона чітко розмежовує: підтримати базовою фразою можна, проте не варто ставати для всіх «Чіпом і Дейлом». Коли рятувальник виснажується, він уже нікому допомогти не зможе. Тоді треба буде допомагати йому самому.
Наталія Грицюк відверто описує стан справ із фаховою психологічною допомогою в підрозділах:
– Давайте скажемо чесно: там немає штатних військових психологів. Посаду, як правило, обіймає людина, яка закінчила цивільний виш. Добре, якщо стаціонар. Частіше буває, що заочно. Такий психолог добре заповнює папери, готує звіти, проводить якісь тести. А коли пропонує каву зі словами «давайте поговоримо», це відверто дратує хлопців.
Побратими нашої співрозмовниці переконані: допомогти може лише людина з досвідом, яка пройшла те саме, що й вони. Хоча б кілька бойових виходів. Тільки такій людині можна відкритися. А коли перед тобою молоденька дівчина, яка вивчала психологію за підручниками, говорити не хочеться. Тут має працювати принцип «рівний – рівному».
Найперше, на що реагують захисники й наважуються звернутися за допомогою – це проблеми зі сном, особливо коли сняться кошмари. Такий стан важко терпіти, бо людина не розслабляється, постійно в напрузі й не має відпочинку .
– У мене побратим перебрав п’ять психологів, поки знайшов свого, – наголошує Наталія. – Це ще раз доводить, що справжніх фахівців дуже мало. Наступна проблема: в нас досі немає культури звернення до спеціаліста. Працюють старі принципи: ідеш до психолога – значить псих, до нарколога – алкаш. Ні для кого не секрет, що простий спосіб зняти напругу – це алкоголь. І тут теж немає культури вживання: можна випити кілька грам під добрий борщ і розслабитись, а можна пити, не закушуючи й не зупиняючись. Тоді ти точно залишися сам на сам із своєю проблемою!..
ДОСВІД ВІЙНИ
Тут варто було б звернутися до фахівця зі значним практичним досвідом. Ми знайшли таку людину. Юлія Башлакова, клінічна психологиня, практикуюча психотерапевтка, співавторка програми для ветеранів і ветеранок із відновлення від моральної травми:
– Що стосується посттравматичного стресового розладу, дійсно цей термін вживають часто, доречно й недоречно. А що ж це таке насправді? Це реакція психіки на надмірний стрес, на реальну загрозу життю, травматичну подію або низку подій. У таких випадках емоційний біль перевершує витримку психіки. Тоді вмикаються захисні механізми, а зв’язки між свідомістю, пам’яттю, емоціями порушуються. Згодом травматичний досвід «консервується» в недоступних для свідомості куточках пам’яті й виринає у снах та флешбеках. Розлад виснажує, поступово психіка розгальмовується, поведінка стає імпульсивнішою. І це лякає саму людину, вона намагається посилити контроль, але ресурсів не вистачає. Як наслідок, виникає почуття провини, наростає власне знецінення, починається уникання соціуму та близьких людей. ПТСР може бути не лише у тих, хто має бойовий досвід, а й у цивільних. І може сформуватися навіть у мирний час унаслідок потрапляння в аварію чи після насильства. Визначити такий діагноз може лише фахівець, а, коли є кілька розладів одночасно й їх треба розрізнити, тоді знадобитися навіть консиліум медиків… Оскільки я є учасницею багатьох професійних спільнот, то можу стверджувати, що в нас є дуже хороші фахівці, які допомагають і військовим, і ветеранам, і членам їхніх родин. Бачу, як вони вчаться, як працюють над собою й посиленням своєї експертизи, як розуміють власну відповідальність. А досвід війни цю відповідальність лише піднімає на значно вищий рівень.
ВИКЛИКИ ВЕТЕРАНСЬКОГО СУПРОВОДУ
Ольга Нотик займається волонтерством із 2014 року. Її досвід базується не на теорії, а на практиці супроводу людей, які пройшли війну. У питанні психологічної реабілітації вона виділяє три головні проблеми, що заважають працювати ефективно.
Перша перепона – це відсутність доступної та зрозумілої бази фахівців. Хлопці часто не знають, куди йти та яку саме допомогу вони можуть отримати?
– Потрібна база військових психологів із реальними відгуками, – каже Ольга. – Щоб бійці бачили їхню оцінку від самих ветеранів. Ситуація в медзакладах часто формальна. Психолог заходить у палату, запитує: «Як справи?» І, йдучи, залишає фразу: «Якщо що – звертайтеся». Але такий підхід із військовими не працює. Мовляв, ми ж бійці, тож не підемо після такого запрошення…
Другий аспект – чітке розмежування завдань реабілітації. Ольга наголошує, що не можна застосовувати однакові методи до тих, хто повертається на фронт і хто звільняється зі служби. Тут виникає різниця в цілях: діючого бійця не можна розслабляти до втрати пильності, тоді як ветерану потрібно повернути здатність жити мирним життям.
Третій аспект – робота з оточенням. Працювати лише з ветераном, ігноруючи його родину, – це шлях у нікуди. Війна змінює всіх: і того, хто воював, і тих, хто чекає.
– Не можна лікувати ветерана, не знаючи, що відбувається в його домі. Треба працювати з парою – чоловіком і дружиною – одночасно. За цей діти виросли, у кожного з’явився власний важкий досвід. Вони пам’ятають одне одного «колишніми», але зараз це вже інші люди. Потрібні спільні зусилля, заходи, тренінги – все, що допоможе створити нові добрі спогади разом…
ДО РЕЖИМУ «ЖИТТЯ»
І знову за коментарем звертаємося до Юлії Башлакової й отримуємо просте для сприйняття та зрозуміле пояснення:
– На фронті у психолога принципово інші завдання, ніж у тих, хто працює у шпиталях, центрах відновлення, цивільній практиці. Якщо говорити про роботу з ветеранами, то я також за принцип «рівний – рівному». Обґрунтую. У такому колі людей є можливість бути відкритим, без засудження й сорому, бути собою й серед своїх. Важливо, щоб сюди входили ще й ті, хто знаходиться на наступному етапі реабілітації. Це дає можливість усім іншим побачити перспективу, посилити віру у власні можливості, впоратися з новими викликами. Проблеми не обмежуються лише наслідками війни, це можуть бути й непрості стосунки в родині, складнощі із працевлаштуванням, відносини в соціумі, порушення сну, необхідність фізичного й психологічного відновлення, моральні травми. І тут якраз потрібні ті фахівці, які вміють із цим працювати, які здатні допомогти. Але зазначу, що це не можна вирішити за одну зустріч і один сеанс. Запити ветеранів зазвичай потребують комплексного опрацювання: діагностика стану, вибір методів терапії, подолання наслідків контузій і поранень, фізичне й моральне відновлення. Часто необхідна робота з почуттям провини того, хто вижив, хто не зміг врятувати побратимів. І має відбутися поступовий перехід із режиму виживання до життя в нових умовах…
P. S.
А тут доречно буде звернутися до розповіді ветеранки Софії Лисобей. Вона згадує, як після виснажливого обстрілу залишилася в частині сама, побратими ще не повернулися з позицій. У стані пригніченості вона ховалася від усіх, щоб ніхто не бачив її сліз. Тоді з Софією почав спілкуватися медик. Вона навіть не знала, хто він за фахом. Бачила лише, що медик, що обличчя в нього сильно посічене після обстрілу. І звуть його Тарасом.
– Він витягував мене в місто, – розповідає Лисобей про власний фронтовий епізод. – Просто щоб прогулятися й поговорити. І прогулянка вкупі з розмовою зробили свою справу. Я прийшла в норму й була дуже вдячна Тарасу за такий «сеанс реабілітації». Професійність психолога на фронті часто виявляється в умінні, не перетворюючи підтримку на формальний сеанс, повернути людину до життя…
А згодом Софія дізналася, що Тараса Гондза вбив снайпер. Почула з новин. А ще там казали, що він був студентом випускного курсу факультету психології Тернопільського педуніверситету.
– Тоді я була в шоці, – зізнається Софія. – А зараз уже прийшло усвідомлення, що справжній фахівець не буде говорити: «Я психолог і хочу тебе витягнути з критичного стану». Він просто бере й робить це, робить непомітно для мене. Пишаюся, що знала таку людину…
Оксана ЧМИЛЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Перехід від військової служби до цивільного життя часто потребує не лише психологічної адаптації, а й пошуку нових професійних можливостей. Одним із напрямів самореалізації для ветеранів дедалі частіше стає підприємництво. Саме для тих, хто планує започаткувати власну справу, підготували практичний гід «Ветеранський бізнес 2026».
Практичний посібник розробила агенція візуальних комунікацій Top Lead за сприяння Мінветеранів. Його мета — стати своєрідною дорожньою картою для ветеранів, які хочуть започаткувати власний бізнес або розвивати підприємницькі ініціативи після завершення служби.
Підприємництво як інструмент адаптації
Фахівці наголошують: розвиток власної справи для ветеранів — це не лише питання фінансової стабільності окремої родини. Підприємництво також відіграє важливу роль у соціальному відновленні громад.
У посібнику показано, як досвід, отриманий під час військової служби — дисципліна, стресостійкість, здатність приймати рішення та лідерські навички — може стати основою для створення успішного бізнесу.
Що містить гід
«Ветеранський бізнес 2026» побудований як покрокова інструкція для запуску власної справи. У ньому розглядають ключові етапи створення та розвитку бізнесу.
Зокрема, посібник містить:
юридичні основи підприємництва — пояснення щодо вибору форми власності та законодавчих норм, які регулюють підприємницьку діяльність ветеранів;
фінансову грамотність — рекомендації з управління бюджетом і пошуку фінансування, зокрема грантових програм;
налагодження ділових відносин — практичні поради щодо співпраці з партнерами, клієнтами та побудови довіри;
психологічну стійкість — матеріали про адаптацію до цивільного життя та подолання викликів на початку підприємницької діяльності.
Де завантажити посібник
Ознайомитися з гідом «Ветеранський бізнес 2026» можна у форматі PDF. Посібник доступний за посиланням.
Громадська організація «Спілка ветеранів Сил Оборони України» звернулася до прем’єр-міністерки України Юлії Свириденко із пропозицією враховувати безпекову ситуацію під час створення ветеранських просторів у прифронтових регіонах. У зверненні йдеться про необхідність додаткового захисту таких об’єктів у регіонах, що перебувають під постійними обстрілами.
Про це повідомляє Спілка ветеранів Сил Оборони України.
У ГО зазначили, що причиною звернення стала постанова Кабінету Міністрів України №180 від 11 лютого 2026 року, яка передбачає державну субвенцію на створення ветеранських просторів. Водночас, за словами представників організації, документ не враховує безпекову ситуацію у прифронтових та прикордонних регіонах.
Зокрема, у Харкові та Харківській області відбір земельних ділянок для будівництва ветеранських просторів, за даними організації, відбувається без урахування реальних ризиків безпеки. У ГО наголошують, що в регіонах, які регулярно зазнають ракетних та артилерійських обстрілів, такі об’єкти мають передбачати додатковий рівень захисту для ветеранів, членів їхніх родин та відвідувачів.
У зверненні організація запропонувала закріпити на державному рівні обов’язкове врахування безпекової ситуації під час визначення місця для будівництва ветеранських просторів. Також представники ветеранської спільноти закликали розглянути можливість створення таких просторів у підземному або напівпідземному форматі у прифронтових регіонах.
У «Спілці ветеранів Сил Оборони України» заявили про готовність долучатися до подальшої роботи над питанням створення безпечних ветеранських просторів в Україні.
Уже за тиждень в Україні розпочнуться вибори до Ради ветеранів війни за незалежність України при Міністерстві у справах ветеранів. Хоча формально йдеться про створення дорадчого органу, на практиці цей процес може стати тестом для всієї системи ветеранської політики. Саме тому громадський рух «ЧЕСНО» оголосив, що здійснюватиме моніторинг виборчого процесу в усіх регіонах України. Представники руху планують бути присутніми під час голосування, щоб фіксувати перебіг виборів та можливі порушення.
У «ЧЕСНО» наголошують: формування Ради ветеранів має значення не лише як організаційна процедура.
Йдеться про перевірку того, чи зможе ветеранська спільнота консолідуватися навколо кандидатів, здатних реально представляти її інтереси. Водночас для держави це тест на готовність забезпечити чесні та незалежні вибори до дорадчого органу.
Очікується, що Рада ветеранів стане майданчиком, де досвід людей, які пройшли війну, трансформується у практичні рішення державної політики. Йдеться не про символічний статус, а про можливість впливати на формування програм підтримки ветеранів та родин загиблих.
Різні правила в регіонах
Міністерство у справах ветеранів розробило типове положення щодо проведення виборів. Однак документ має рекомендаційний характер, тому частина обласних адміністрацій почала встановлювати власні правила проведення голосування.
У деяких регіонах це вже викликало питання щодо організації процесу.
Зокрема, типовим положенням передбачалося, що реєстрація учасників загальних зборів має завершитися за 14 днів до голосування. Такий підхід дозволяє заздалегідь визначити кількість учасників і підготувати місце проведення зборів.
Втім окремі обласні адміністрації вирішили проводити реєстрацію безпосередньо в день голосування. У разі великої кількості учасників це може суттєво затягнути процедуру та фактично заблокувати проведення виборів.
Питання до реєстрації кандидатів
В окремих регіонах виникають також суперечки щодо реєстрації кандидатів.
Відповідно до положення, претендентів мають обирати з-поміж представників ветеранських громадських організацій, які працюють щонайменше шість місяців. Такий підхід має забезпечити представництво реальних ветеранських об’єднань.
Водночас, за даними «ЧЕСНО», в окремих випадках з’являються спроби просувати кандидатів від так званих «кишенькових» громадських організацій — структур, створених для імітації громадського представництва.
«Маленькі вибори» з великим значенням
У громадському русі наголошують: хоча ці вибори мають локальний характер, їх результати можуть стати показником якості ветеранської політики в Україні.
Для ветеранської спільноти це перевірка здатності об’єднуватися та підтримувати кандидатів, які мають довіру серед ветеранів.
Для державних органів — тест на готовність забезпечити прозорі правила та відмовитися від практик адміністративного впливу на виборчі процеси.
У разі фіксації порушень під час організації або проведення виборів у «ЧЕСНО» закликають повідомляти про це електронною поштою: veteranslead@chesno.org
У Києві 12 березня відбудеться ярмарок освітніх закладів «Кваліфікація майбутнього», на який запрошують ветеранів, їхні родини та абітурієнтів. Під час заходу учасники зможуть напряму поспілкуватися з представниками вищих навчальних закладів столиці, дізнатися про умови вступу, пільги та освітні можливості.
У межах ярмарку відвідувачам нададуть детальну інформацію про вступну кампанію 2026 року та можливості навчання для ветеранів і членів їхніх родин.
Зокрема, у програмі:
роз’яснення пільгових умов вступу та інших освітніх можливостей для ветеранів і їхніх родин;
ознайомлення ветеранів із програмами професійної адаптації;
відкрите спілкування з представниками вищих навчальних закладів Києва;
надання вичерпної інформації про вступну кампанію 2026 року.
Окрім цього, під час ярмарку проведуть тематичні воркшопи та майстер-класи.
Для ветеранів підготували сесію про грантові програми та ваучери на навчання, а для абітурієнтів організують майстер-клас «Сім кроків вибору професії».
Де і коли відбудеться ярмарок
Ярмарок освітніх закладів «Кваліфікація майбутнього» відбудеться:
12 березня
початок — об 11:00
місце проведення — вул. Харківське шосе, 168ж
Участь у заході безкоштовна, попередня реєстрація не потрібна.
Довідка
Київ Мілітарі Хаб — це простір підтримки для ветеранів і їхніх родин, де вони можуть отримати консультації та допомогу з різних питань. Упродовж 2025 року фахівці центру опрацювали майже 17 тисяч звернень, що становить близько 40% від загальної кількості звернень.
Управління соціального захисту населення Південноукраїнської міської ради повідомляє про проведення онлайн-зустрічей для роботодавців, присвячених питанням працевлаштування ветеранів і ветеранок. Онлайн-зустрічі проходитимуть у форматі робочих дискусій за участю представників бізнесу, бізнес-клубів та об’єднань роботодавців.
Під час зустрічей учасники:
обговорять шляхи інтеграції ветеранів у ринок праці в різних регіонах і галузях економіки;
ознайомляться з досвідом компаній, які вже працевлаштовують ветеранів і ветеранок;
розглянуть можливості сучасних платформ для пошуку роботи;
напрацюють практичні інструменти співпраці бізнесу з ветеранами.
Проєкт став практичним продовженням принципів Хартії стійкості людського капіталу (HCR Charter) та ініціатив із розвитку бізнесу, дружнього до ветеранів і ветеранок. Також він пов’язаний із розвитком державної платформи «Кар’єра ветерана».
Участь у заходах безкоштовна, однак необхідна попередня реєстрація. Зробити це можна за посиланням.
Після реєстрації учасники отримають детальну інформацію про дату та час проведення онлайн-зустрічі для свого регіону.
Заходи організовують у межах проєкту за підтримки міжнародних партнерів Folke Bernadotte Academy у співпраці з Міністерством у справах ветеранів України та Правозахисним центром для військовослужбовців «Принцип».
Поки країна воює, банківський сектор демонструє рекордні фінансові результати. У матеріалі Banker.ua зазначено, що за 9 місяців 2025 року банки заробили близько 119,4 млрд грн чистого прибутку, а 2024 рік приніс понад 103–104 млрд грн, що було вище за 2023-й. На тлі цих цифр Верховна Рада ухвалила підхід, за яким у 2026 році ставка податку на прибуток банків — 50% замість 25%
Для ШвидкоГроші (небанківської фінустанови) важливо пояснити це без “великої політики”: звідки береться прибутковість у фінсекторі, як вона впливає на вартість грошей для людей і чому клієнту завжди треба дивитися на повну вартість та графік платежів, а не на заголовки.
Також це напряму стосується практичних запитів клієнтів, зокрема взяти кредит на картку для військових ЗСУ: незалежно від новин про прибутки банків, ключове — зрозуміти реальні умови конкретного продукту, свою платоспроможність і план погашення.
Від шоку 2022-го до рекордів 2023–2025
2022: прибуток “з’їли” ризики та резерви
У перший рік повномасштабного вторгнення банки масово формували резерви під можливі збитки через різке зростання кредитних ризиків. Banker.ua пише, що перше півріччя 2022 року сектор завершив зі збитком, і лише наприкінці року вийшов у слабкий плюс.
У 2023 році модель заробітку відчутно змінилася: в огляді пояснюється, що прибутки формувалися не лише “класичним” кредитуванням, а значною мірою депозитними сертифікатами НБУ та ОВДП. Ключовою була висока облікова ставка (25%), яка дала банкам можливість розміщувати ліквідність із мінімальним ризиком і високою дохідністю.
2025: рекордна динаміка зберігається
Banker.ua наводить оцінку 119,4 млрд грн чистого прибутку за 9 місяців 2025 року, що підсилює дискусію про “надприбутки” та оподаткування.
Чому це важливо розуміти клієнту
Прибутковість сектору не завжди дорівнює “дешевим кредитам” Навіть якщо фінсектор загалом заробляє більше, це не означає, що будь-який продукт автоматично стає вигіднішим для клієнта. Вирішує не загальна статистика, а умови конкретного договору.
Монетарна політика впливає на “ціну грошей” Зміни облікової ставки, дохідності ОВДП та інструментів НБУ змінюють поведінку гравців: частина ліквідності йде у безризикові інструменти, і це впливає на доступність/вартість кредитних продуктів.
Порівнювати потрібно повну вартість та графік Для позики/кредиту ключове: сума, строк, загальна вартість, графік і правила дострокового погашення — саме це визначає реальне навантаження на бюджет.
Як це пояснює підхід ШвидкоГроші
ШвидкоГроші працює у сегменті споживчих кредитів/позик “під задачу”, де цінність для клієнта — не в макроцифрах прибутковості банків, а в практичних речах:
прозорість умов до підтвердження;
чіткий графік і зрозумілий розрахунок платежів;
відповідальне рішення: позика має сенс, коли є реалістичний план погашення.
Огляд Banker.ua показує: під час війни прибутковість банків суттєво змінилася через поєднання резервів 2022 року та впливу облікової ставки й державних інструментів у 2023–2025 роках, що й привело до рекордних результатів та податкової дискусії на 2026 рік. Для клієнта ШвидкоГроші практичний висновок простий: незалежно від того, “що в системі”, рішення треба приймати за повною вартістю, графіком і реалістичністю погашення саме у вашому бюджеті.
Питання та відповіді
Чому банки показують високі прибутки під час війни?
На прибутковість впливають кілька факторів: зміна ризиків у 2022 році (коли банки активно формували резерви), а далі — стабілізація та можливість розміщувати ліквідність у відносно низькоризикових інструментах (зокрема через механізми НБУ та державні папери). Це формує значну частину доходів сектору, навіть коли кредитування зростає не так швидко, як хотілося б бізнесу та домогосподарствам.
Чи означає прибутковість банків, що кредити для людей мають стати дешевшими?
Не обов’язково. Прибуток сектору не автоматично “перетворюється” на нижчу вартість кредитів для кожного позичальника. На ціну конкретного продукту впливають ризики, вартість ресурсів, конкуренція, строк, комісії, а також індивідуальний профіль клієнта. Тому орієнтуватися треба на умови договору, а не на загальні новини.
Як монетарна політика НБУ впливає на “ціну грошей” для клієнта?
Ключовий канал — облікова ставка та пов’язані інструменти. Коли ставка висока, фінансовим установам вигідніше тримати частину ліквідності у низькоризикових інструментах, а вартість ресурсів у економіці загалом зростає. Це впливає і на депозити, і на кредитні продукти, і на загальні умови доступу до фінансування.
На що дивитися в договорі, щоб реально оцінити вартість кредиту/позики?
Найважливіше: повна вартість, графік платежів, усі комісії та платежі, умови дострокового погашення, штрафи/пеня у разі прострочення. Саме ці пункти визначають реальне навантаження на бюджет, незалежно від того, як “красиво” виглядає ставка в рекламі.
Якщо цікавить “взяти кредит на картку для військових ЗСУ”, які базові правила безпечного рішення?
Почніть із бюджету: оцініть, який платіж буде посильним навіть при нерівномірних надходженнях. Далі — перевірте повну вартість і графік, оформлюйте заявку лише через офіційні канали, і не передавайте нікому коди підтвердження чи дані доступу. Остаточні умови завжди фіксуються у договорі, а рішення приймається індивідуально після перевірки даних.
