29 грудня 2019 року Україна передасть Росії більше 80 терористів, “партизан”, вбивць, зрадників в обмін на українських громадян. Серед них майже два десятки – харків’яни. Вироки по деяких досі не озвучені.

Хочемо нагадати, кого і за що затримували, а тепер передають в Росію.

Списки на обмін, який пройде в КПВВ “Майорське” (Донецька область), досі узгоджуються, є інформація, що Україна передасть 87 бойовиків в обмін на 55 українських полонених.

Харківські терористи: Башликов, Дворніков і Тетюцький (33, 41 і 37 років відповідно).

22 лютого 2015 року, в річницю перемоги Революції Гідності, в Харкові проходив хід на підтримку єдності України. Марш почався біля Палацу спорту, активісти вишикувалися в колону і рушили у бік площі Свободи. Вони встигли пройти лише сто метрів, як прогримів вибух. Внаслідок вибуху закладеної на дорозі протипіхотної міни загинули 52-річний Ігор Толмачов, 15-річний Данило Дідік, 18-річний Микола Мельничук, 37-річний поліцейський Вадим Рибальченко. Більше 10 чоловік отримали поранення.

Терористов затримали в той же місяць. Після затримання в СБУ заявили: Дворніков, Башликов та Тетюцький виконали злочин на замовлення Росії. Суд над ними йшов майже п’ять років.

Районний суд Фрунзе Харкова ухвалив вирок трьом обвинуваченим в здійсненні теракту біля Палацу спорту 22 лютого 2015 року. Колишнього “беркутівця” Володимира Дворнікова, а також його подільників Віктора Тетюцького і Сергія Башликова визнали винними в здійсненні теракту, що спричинив загибель людей, і засудили до пожиттєвого тюремного ув’язнення з конфіскацією майна.  На думку судді, слідчі повністю довели їх вину. Обвинувачені провини не визнали.

Організатор першого теракту в Харкові: Марина Ковтун, (51 рік).

Ковтун – организаторка теракту в пабі “Стена”, в якому постраждали 14 чоловік. 09 листопада 2014 року в рок-паб принесли пластикову бомбу і залишили прямо на барной стойці. Ковтун була завербована російськими спецслужбами, від них же отримувала завдання і винагороду, пройшла курси військової підготовки в РФ, організувала і курирувала харківських “партизан”, брала участь в організації декількох вибухів на території Харківської області в 2014 році.

07 жовтня 2019 року Ковтун виправдали по трьох статтях, по двох (надання і зберігання зброї для здійснення теракту) – засудили до 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Свою провину так і не визнала.

У 2014 році її хотіли включити в списки на обмін, але тоді Україна на це не пішла.

“Марина Ковтун була в списках, але її викреслили… Це була наша позиція. У неї реальна кров на руках на відміну від багатьох інших організаторів вибухів”, – говорив екс-начальник управління СБУ в Харківській області Олександр Пивовар.

А, цього разу її включили в списки на обмін.

Харківські “партизани”: Сергій Веселов і В’ячеслав Евтухов (39 і 38 років)

У період з жовтня 2014 року по березень 2015 року здійснювали диверсії на території Харківської області, у тому числі:

– обстріл Орджонікидзевського і Фрунзевського районних комісаріатів

– терористичні акти на залізничних станціях “Залютино”, “Шебелинка” і “Новожаново”

– обстріл офісу приватної юридичної фірми і ТОВ “Харьковрегионгаз”.

У березні 2018 року вироком Жовтневого райсуду Харкова отримали 11 років в’язниці з конфіскацією майна. Вони не визнали свою провину і відмовилися співпрацювати із слідством.

Зрадник і вербувальник : Мехти Логунов, -85років.

Логунов після провалу “ХНР”, за даними СБУ, зібрав терористичну організацію, до складу якої увійшли 18 чоловік. Сфера інтересів – військові розробки українських учених, зокрема, діяльність ХФТИ. Логунова цікавили місцезнаходження радіоактивних відходів. Також група Логунова збирала інформацію про військові об’єкти Харківської області, кількість озброєння, особисті дані військових і патріотів, яких він передавав російським кураторам. Також вербував людей для участі в незаконних озброєних формуваннях

У липні 2018 року Орджоникидзевским судом Харкова визнаний винним в держзраді і засуджений до 12 років позбавлення волі. У листопаді 2019 року Харківський апеляційний суд залишив вирок першої інстанції в силі.

Комендант від контррозвідки псевдоміністерства державної безпеки “ДНР” : Лариса Чубарова, вона ж – Тереза, -49 років.

На початку 2014 року стала активною учасницею харківського “Антимайдану” і брала участь в проросійських протестних акціях. У червні 2014 року жінка вирішила взяти участь в діяльності так званої “ДНР” і поїхала в Донецьку область, де працювала під керівництвом начальника управління контррозвідки псевдо міністерства державної безпеки “ДНР”, обіймала посаду так званого “коменданта” декількох населених пунктів Донецької області, захоплених терористами, брала участь в допитах полонених – як мирний місцевий житель, так і українських військових.

30 червня 2017 року Київським райсудом Харкова була визнана винною в участі в незаконних озброєних формуваннях, незаконному поводженні зі зброєю, посяганні на територіальну цілісність і недоторканість держави засуджена до 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

У 2018 році відмовлялася брати участь в обміні, хотіла виправдувального вироку.

Зрадник: капітан поліції Костянтин Чернишов, (37 років).

За даними СБУ, уродженець Красноградського району, інспектор сектора реагувань патрульної поліції Дергачівського ОП, був завербований в 2014 році спецслужбами РФ. Збирав інформацію про учасників АТО, передавав її кураторам через агента ГРУ ГШ РФ. Встиг передати на флешке дані по 100 ветеранам і кадровим військовим, 21 березня 2018 року був затриманий, визнав свою провину.

Організатор і лідер антиукраїнської організації “жіночий рух”: Ізабелла (Алла) Сиренко, (63 роки).

У червні 2014 року під час мітингу в Харкові за допомогою гучномовця призвала відокремити від України південно-східні області. У березні 2018-го її затримали, будинки знайшли три ручні гранати РГД- 5, вибухові речовини, детонуючий шнур і запальна трубка. Провину вона не визнала і відмовилася від дачі пояснень. Свідки у цій справі підтверджували оголошення Ізабеллою Сиренко сепаратистських гасел на мітингу, але суд не врахував свідчення, відмітивши, що перед допитом свідкам показали відеозаписи, що є порушенням процедури 08 серпня 2019 року суд ухвалив виправдувальний вирок.

Зрадник: підполковник Нацгвардії Валентин Масюков, (46 років).

Згідно з матеріалами справи, у вересні 2014 року, повертаючись з миротворчої місії ООН, відокремився від групи і прибув до аеропорту “Домодєдово” в Москві. З вересня 2014 по січень 2015 року відправляв в Росію зведення про керівництво Нацгвардії, місця дислокації військових частин та ін.

З березня по травень 2015 року, знаходячись в Краматорську, через Телеграм передавав розвіддані в РФ. Був затриманий в травні 2015 року. 01 травня 2018 року засуджений до 13 років позбавлення волі і звання.

Зрадник, бойовик терористичної організації “ЛНР”: Микола Шатков.

Був затриманий в Харкові 17 липня 2017 року за участь в терористичній організації, незаконне зберігання зброї і вибухових речовин. За даними слідства, Шатков два місяці воював на стороні “ЛНР” – з липня по серпень 2014 року, де “керував діями артилерійського відділення підрозділу “КДБ” терористичної організації “ЛНР”, добував розвідувальну інформацію для бойовиків в Києві і Харкові з 2016 по 2017 рік.

12 грудня Сватовский районний суд засудив Шаткова до 9 років позбавлення волі.

Диверсант: В’ячеслав Чумак, (44 роки).

Звинувачувався в підриванні залізничних колій і ще по 2 епізодам диверсій. Був затриманий в 2015 році.

Організатор масових безладів : Єгор Притчин, (29 років).

Був затриманий по статті 294 – “масові безлади”.

Вбивця: Максим Мисяк, (32 роки).

Звинувачується у вбивстві підприємців Ярослава Бисаги, Євгенія Слоневского і його знайомого Олега Литвинова в 2013 році. Справа в суді, вироку немає.

Організатор і керівник терористичної організації: Ігор Джадан.

Звинувачується в створенні і керівництві терористичною організацією.

До літа 2019 року містився в Одеському СІЗО, але потім був відпущений. Вироку по ньому досі немає.

Сьогодні 28 грудня 2019 року, біля Виконавчого Комітету Харківської міської ради ХО ГО “Спілка ветеранів АТО” провела попереджувальну акцію проти утиску прав пільговиків на проїзд в міському транспорті.

На попереджувальну акцію вийшло все близько 500 членів Харківської Обласної Громадської Організації “Спілка ветеранів АТО” хоча кількість тільки офіційно зареєстрованих в спилку учасників АТО складає більше 9 тис. чоловік.

Організації акції заявили, що це поки мирна попереджувальна акція.

Проведена для того, щоб показати керівництву міста на незгоду ветеранів АТО/ООС із спробою Міськради позбавити в місті Харкові “Учасників Бойових Дій” права на безкоштовний проїзд в міському транспорті.

Перед організаторами акції не стояло завдання створювати протиборство між ветеранами АТО і Харківською Міською радою. Завдання стояло в тому, щоб просто звернути увагу міського голови Геннадія Кернеса і депутатів Міської ради на незгоду з даним рішення керівництва міста.

На тлі того, як сотні мільйонів бюджетних грошей міста витрачаються на “повітря”. На плату за ілюмінацію, за торішню ялинку, за черговий новий будиночок Діда Мороза і так далі

Слабка спроба Міської ради мотивувати свої дії не хваткою грошей у бюджеті міста і не можливістю компенсувати витрати по перевезенню пільговиків в міському транспорті виглядають просто смішно.

Учасники акції передали своє звернення до голови міста Геннадія Кернеса і депутатів Харківської міської ради у письмовій формі.

Так само активісти підготували підписний лист з вимогою припинити ущемляти права на проїзд усіма видами міського транспорту. Після збору підписів його віднесуть в міськраду.

22 лютого 2015 року, в річницю перемоги Революції Гідності, в Харкові проходив хід на підтримку єдності України. Марш почався біля Палацу спорту, активісти вишикувалися в колону і рушили у бік площі Свободи. Вони встигли пройти лише сто метрів, як прогримів вибух. Внаслідок вибуху закладеної на дорозі протипіхотної міни загинули 52-річний Ігор Толмачов, 15-річний Данило Дідік, 18-річний Микола Мельничук, 37-річний поліцейський Вадим Рибальченко. Більше 10 чоловік отримали поранення.

Терористов затримали в той же місяць. Після затримання в СБУ заявили: Дворніков, Башликов та Тетюцький виконали злочин на замовлення Росії. У суді обвинувачені провину не визнають і просять їх виправдати. Суд над ними йшов майже п’ять років.

Під час дебатів, 26 грудня 2019 року, прокурор у справі Володимир Лимар просив для обвинувачених довічного ув’язнення, а також заявив, що Росія вимагає обміну обвинувачених:

“Російською стороною серед інших до списку обмінюваних осіб принципово заявлені Башликов, Дворніков та Тетюцький, обвинувачені у цих злочинах, що ще раз підтверджує факт дій обвинувачених на розхитування ситуації в Україні”.

Тоді ж прокурор вніс клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченим з тримання під вартою на особисте зобов’язання.

Сьогодні 28 грудня 2019 року Колегія Фрунзенського райсуду зачитала вирок у справі про теракт біля Палацу спорту.

У залі суду були присутні прокурор у справі, родичі загиблих, їхній адвокат.

Обвинувачуваних у залі суду не було. Віктор Тетюцький, Сергій Башликов та Володимир Дворніков брали участь у засіданні в режимі відеоконференції.

Біля будівлі суду кілька сотень людей розгорнули транспарант: “Обмін терористів — ганьба Зеленського”.

Районний суд Фрунзе Харкова ухвалив вирок трьом обвинуваченим в здійсненні теракту біля Палацу спорту 22 лютого 2015 року. Колишнього “беркутівця” Володимира Дворнікова, а також його подільників Віктора Тетюцького і Сергія Башликова визнали винними в здійсненні теракту, що спричинив загибель людей, і засудили до пожиттєвого тюремного ув’язнення з конфіскацією майна. На думку судді, слідчі повністю довели їх вину.

Обвинувачені провини не визнали.

Разом з тим суд звільнив їх з-під варти під особисте зобов’язання, як того просив прокурор Володимир Лимар в рамках домовленостей України у Нормандському форматі в Парижі 09 грудня 2019 року.
Взаємне звільнення осіб між Україною і представниками окупованих територій має відбутися до кінця року.

https://youtu.be/n8Jxf4K-SBA

Під час засідання у залі вигукували “Ганьба!”.

Під Офісом президента України пройшла акція проти включення до списку обміну полоненими підозрюваних у вчиненні теракту в Харкові, що відбувся 22 лютого 2015 року. Тоді, внаслідок вибуху радіокерованого пристрою, загинуло четверо людей, двоє з яких діти.
Учасники акції вважають «аморальним» відпускати «убивць дітей».
Ініціатором мітингу став український письменник Руслан Горовий.
Паралельно така ж акція відбулася і у Харкові.

22 лютого 2015 року – в річницю перемоги Революції гідності – у Харкові відбувалася хода на підтримку єдності України. Під час руху колони терористи задіяли радіокерований вибуховий пристрій, внаслідок чого загинули четверо людей – Данило Дідик, Микола Мельничук, Вадим Рибальченко й Ігор Толмачов

Данилові Дідику було лише 15 років

26 лютого 2015 року співробітники СБУ за підозрою у вчиненні теракту затримали трьох жителів Харківщини – Володимира Дворникова, Віктора Тетюцького і Сергія Башликова. Усім трьом оголосили підозру за ч. 3 ст. 258 (терористичний акт) і ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю)

Загалом, за даними адвоката потерпілих – Олега Головкова, за 4,5 роки слухання справи – 170 разів засідання або зривалися, або не відбувалися.

За даними Радіо Свобода – з власних джерел – усі троє обвинувачених є у списках для обміну, який, згідно з домовленостями Тристоронньої контактної групи в Мінську, має відбутися ще до Нового року

Напередодні, під час судового засідання у справі, адвокати обвинувачених заявили Радіо Свобода, що про внесення їхніх підзахисних у списки обміну з російською стороною їм достеменно не відомо, втім, вони не здивовані таким розвитоком подій

Учасники акції протесту вважають, що до винесення вироку і навіть після нього обмінювати обвинувачених не можна.

Крім Києва, акції проти включення «харківських терористів» пройшли у Харкові, Івано-Франківську, Конотопі

У Київській акції, анонсованій лише напередодні пізно ввечері у соцмережах, взяли участь близько п’ятидесяти активістів та просто небайдужих громадян

Акція під ОП пройшла мирно

«Дуже сподіваюся, що знайдеться людина, яка не зможе наступити на горло власному сумлінню. І що ця людина опиниться у місці, де ухвалюються рішення», – сказав Руслан Горовий

На Донбасі активізувалися російські снайпери. За даними розвідки, на окуповану частину Донецької області з Росії завезено випускників снайперської школи для здачі «екзаменів» — стрільби по українських бійцях і цивільних.

Росіяни відпрацьовують снайперські навички поблизу Мар’їнки, повідомляє прес-центр штабу операції Об’єднаних сил.

Саме тому впродовж останніх кількох днів на фронті біля Мар’їнки неспокійно — окупаційні сили активно обстрілюють українські позиції. При цьому застосовується як стрілецька зброя, так і гранатомети.

У ворога одна мета — завдати якомога більше втрат Україні. Вказану ділянку фронту ворожі снайпери використовують як полігон, — наголосили в штабі ООС.

Ветерани, волонтери, громадські діячі, дипломати та активісти підписали відкрите звернення щодо порушення прав підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета. Відповідна заява була поширена на сторінці Руху Опору Капітуляції у Facebook.

Насамперед ми висловлюємо глибокі співчуття й щиру підтримку рідним і близьким вбитого журналіста Павла Шеремета.

На недавньому брифінгу МВС підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета було названо злочинцями. “Призначення” винних відбулося у присутності Президента України.

Це кричуще порушення закону й нехтування презумпцією невинуватості соліста групи “Riffmaster”, ветерана Збройних Сил України Андрія Антоненка, лікарки-волонтерки Юлії Кузьменко і ветерана та військовослужбовця Збройних Сил України Яни Дугарь. Генеральний прокурор Руслан Рябошапка назвав підозрюваних “встановленими вбивцями”. Президент Володимир Зеленський фактом своєї присутності на брифінгу вчинив політичний тиск на слідство. Хоча ці посадові особи мають бути гарантами дотримання прав і свобод кожного громадянина України. Зараз підозрювані перебувають у слідчому ізоляторі, їхні процесуальні права порушують.

Не претендуючи на роль суддів і не беручи на себе відповідальність стверджувати про провину чи її відсутність в діях підозрюваних, звертаємо увагу, що українське громадянське суспільство не сприймає опубліковані докази провини підозрюваних як реальну підставу для такого серйозного обвинувачення. Водночас, ажіотаж довкола справи вже завдав неймовірної шкоди не лише репутації підозрюваних і членам їхніх родин, але й Збройним Силам України, добровольчому і волонтерському руху.

Ми наполягаємо, що слідство має відбуватися максимально прозоро, у повній відповідності до законодавства. Хочемо ще раз наголосити, що фундаментальний конституційний принцип презумпції невинуватості є наріжним каменем прав людини. Жодна особа не може бути названа злочинцем до остаточного вироку суду.

Варто нагадати, що розслідування багатьох резонансних справ за роки незалежності України також починалися з гучних заяв і публічних звинувачень, а завершувалися нічим. Нічим, окрім зіпсованих життів тих, кого помилково й бездоказово називали злочинцями. Така безвідповідальність заохочувала правоохоронців до свавілля. Зараз маємо черговий яскравий приклад політизованого розслідування суспільно важливої справи.

Якщо й у цій справі обвинувачення не надасть доказів причетності до злочину осіб, яких уже назвали винними, відповідальні за це посадовці МВС і Генеральної прокуратури мають понести справедливе покарання.

Задля гарантії об’єктивності розслідування, уникнення його політизації закликаємо створити Тимчасову слідчу комісію у Верховній Раді України.

Розслідування, яке триває понад три роки, практично не залишає надій на появу нових вирішальних доказів. Тому вимагаємо якнайшвидше передати справу до суду й організувати безперервний і відкритий судовий процес, який буде запорукою справедливого вироку – обвинувального або виправдального. Якщо ж влада збирається тримати підозрюваних під вартою без суду роками, як це відбувається, зокрема, у справі Гуменюка-Крайняка, це буде також вирок, але вирок системі кримінальної юстиції та всій владі.

Також вимагаємо від влади утримуватися від дій, які створюють атмосферу дискредитації військових, волонтерів і ветеранів. Завдяки їхньому подвигу в Українській суверенній державі є Президент, Генпрокурор, Міністр. Наші Герої заслуговують на повагу. Тому завдання влади – утверджувати позитивне суспільне ставлення до тих, хто бере участь у відсічі збройній агресії Росії.

Київ, 22 грудня 2019 року

Звернення підписали:
Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Йосиф Зісельс, віце-президент Конгресу національних громад України, учасник Ініціативної групи “Першого грудня”, дисидент і політв’язень часів радянського режиму

Ігор Юхновський, академік НАН України, учасник Ініціативної групи “Першого грудня”

В’ячеслав Брюховецький, професор і почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», учасник Ініціативної групи “Першого грудня”

Мирослав Маринович, віце-ректор УКУ, учасник Ініціативної групи “Першого грудня”, дисидент і політв’язень часів радянського режиму

Микола Козюбра, суддя Конституційного Суду України (1996-2003), професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Володимир Огризко, політик, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України, міністр закордонних справ України (2007-2009 рр)

Роман Безсмертний, політик, Надзвичайний і Повноважний Посол України, екс-представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи у Мінську

Данило Лубківський, дипломат, заступник міністра закордонних справ (2014 р.).

Сергій Квіт, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, міністр освіти і науки України (2014-2016 рр.)

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”, провідний експерт в сфері енергетики

Юрій Щербак, письменник, Надзвичайний і Повноважний Посол України

Ігор Коліушко, голова Правління Центру політико-правових реформ

Вахтанг Кіпіані, журналіст

Микола Хавронюк, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, член Правління Центру політико-правових реформ

Генадій Боряк, заступник директора Інституту історії НАНУ

Анатолій Подольський, історик, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту

Ганна Гопко, народний депутат України 8-го скликання, голова комітету Верховної Ради України у закордонних справах

Ігор Мазур “Тополя”, ветеран російсько-української війни

Андрій Левус, координатор ГО “Вільні люди”, народний депутат України 8 скликання

Михайло Басараб, політолог, кандидат політичних наук, громадська ініціатива «Закрий пельку Кремлю»

Сергій Висоцький, журналіст, народний депутат України 8 скликання

Андрій Юсов, директор “Школи відповідальної політики”

Мирослав Гай, офіцер резерву ЗСУ, ветеран російсько-української війни

Ігор Лапін, народний депутат України 8 скликання, ветеран російсько-української війни

Тарас Стецьків, народний депутат України 5-ти скликань, голова Зарваницької ініціативи

Павло Білоус, ветеран російсько-української війни, голова ГО “Спілка Добровольців”

Володимир Єрмоленко, філософ, журналіст, доктор політичних студій

Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства

Леонід Фінберг – директор центру дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства НАУКМА

Станіслав Батрин, голова ГО «Відкрита Україна», керівник проекту «Відкритий Суд»

Володимир Дубровський, економіст

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини

Тетяна Мураткіна, виконавчий директор Конгресу національних громад України

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені Олександра Никонорова

Юрій Гончаренко, громадський активіст, координатор Національно-консервативного руху

Микола Марченко, кандидат юридичних наук

Станіслав Федорчук, політолог, активіст

Святослав Маринін, громадсько-політичний діяч, співзасновник громадсько-політичного руху “Межа”

Михайло Лебедь, парамедик, правозахисник

Олексій Голобуцький, політтехнолог

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій

Констянтин Новаленко, громадський активіст , ГО “Творчий сектор”

Михайло Макарук, речник міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm

Ганна Ленчовська, директор Київського освітнього центру толерантності

Вахтанг Кебуладзе, доктор філософських наук, публіцист

Олексій Усачов, голова правління Інституту української політики

Оксана Іващенко, засновник культурного простору “Мольфарня”

ГО “Молодіжний націоналістичний конгрес”

Нещодавно військового волонтера, дитячого хірурга, Юлію Кузьменко, звинуватили у співучасті у вбивстві журналіста. Це важке звинувачення було зроблено публічно за участі перших осіб держави. Після цього суд відправив її у слідчий ізолятор. Це загальновідомі факти.

Не претендуючи на роль суддів і не беручи на себе відповідальність стверджувати про провину чи її відсутність у діях волонтера, ми тим не менш вимушені звернути увагу на те, що українське суспільство не сприйняло опубліковані докази провини Юлії Кузьменко як реальні підстави для такого серйозного обвинувачення. Водночас, скандальність цієї справи критично вдарила по репутації і подальшому життю як самої Юлії, так і її близьких та рідних.

Докази ж провини Антоненко настільки сміховинні, що їх немає сенсу і обговорювати.

На нашу думку, подібні публічні зауваження несуть в собі ознаки дискредитаційної кампанії проти ветерансько-волонтерської спільноти загалом і паплюжать гідність всіх тих, хто відстоював суверенітет нашої Батьківщини.

Ми наполягаємо на тому, що слідство повинно відбуватися максимально прозоро, у повній відповідності із законодавством. Ми нагадуємо, що це не людина повинна доводити свою непричетність до справи, а навпаки, слідство повинно доводити провину саме цього підозрюваного у саме цій конкретній справі. Ми вимушені також нагадати, що жодна людина не може бути названа злочинцем до остаточного вироку суду. Ми також підкреслюємо, що багато гучних справ і розслідувань за всі роки незалежності України також починалися з гучних заяв і публічних звинувачень, а завершились нічим, окрім загублених кар‘єр та особистих життів тих, кого було названо злочинцями помилково і бездоказово.

Ми наполягаємо на тому, що якщо справа проти Юлії Кузьменко і/або інших людей, звинувачених по цій чи іншій справі, закінчиться нічим і всі обвинувачення будуть зняті (А подібний розвиток подій взагалі не підлягає сумніву), то представники правоохоронних органів і інших структур мають вибачитися перед ними так само публічно, як і під час звинувачень у тяжкому злочині, а ті представники силових структур, які були залучені до справи, мають бути покарані згідно чинного законодавства.

Ми висловлюємо співчуття і щиру підтримку рідним та близьким вбитого журналіста Павла Шеремета, але наголошуємо що саме в їх інтересах має бути притягнення до відповідальності справжніх винних, а не політично вмотивоване рішення.

Скандал набирає оберти. Харківська міська рада виділила 15 мільйонів гривен на реконструкцію ігрового комплексу “Кремлівська стіна” на території парку ім. Горького.

Відповідне рішення депутати підтримали під час останньої в 2019 році сесії Міськради.

Не обійшлося і без скандалів. Перед тим, як депутати натиснули на кнопки, депутата Тарас Ситенко заявив, що під кремлівською стіною в сьогодення можна “або ховати, або штурмувати”.

Кернес не уповільнив з реакцією. Із словами: “Поховати, поховати, себе поховаєте”, виніс питання про виділення засобів на голосування.

Всього ж на збитковий парк Горького на сесії 18 грудня 2019 року депутати виділили 39,3 млн гривен.
15.000.000 грн – на “Кремлівську стіну”
15.000.000 грн – на ремонт пішохідної і транспортної мережі парку
8.800.000 грн – на ремонт системи поливу.
500.000 гривен – на реконструкцію спортивних майданчиків і футбольних полів.

На святкування Нового року мер Харкова виділив 50.000.000грн.
Інсталяція “Зоряне небо” на Сумській і Пушкінській вже обійшлася бюджету міста Харкова в 34.000.000грн.

Сьогодні 25 грудня у всьому світі православні християни шанують – святителя Спиридона єпископа Тримифунського чудотворця.

Житіє і чудеса святого Спиридона Тримифунського.

Святий Спиридон був народжений приблизно в 270 році н. э. на Кіпрі в поселенні поряд з Тримифунтом (сучасний Саламін), тому його назвали Тримифунтський Чудотворець.
З дитинства Спиридон був пастухом, він вів праведне і Богоугодне життя. На старозавітних праведників він був схожий: на пророка Давида – своєю лагідністю, Іакова – добротою, Аврама – любов’ю до мандрівників. Тому на іконах єпископ Спиридон Триміфунтський зображений не в митрі владики, на голові у нього звичайна шапка пастуха.

У святого не було ніяких багатств, але все одно намагався давати притулок і їжу таким, що потребує. Незвичайна доброзичливість і його душевна теплота притягували до нього самих різних людей.
Після кончини єпископа Тримифунта, Спиридон був одностайно обраний першим священиком міста. Але і знаходячись в такому високому сані, святителем увесь час показувався зразок упокорювання – він, як і звичайна людина, працював, добуваючи собі харчування.

За багато його доброчесностей Господь наділив Спиридона даром прозорливості і зцілення людей. Святитель Спиридон лікував безнадійних для звичайної медицини хворих, але в першу чергу, він намагався позбавляти людей від душевних недуг, а також виганяв бісів.

Божою милістю Святитель міг управляти силами природи – одного разу по його молитві під час незвичайної суші, що сталася на Кіпрі і забрала багато життів від голоду, небо заволокло хмарами, і пішов живильний дощ.
Пройшло декілька років, безхліб’я знову обрушилося на країну, купці підняли ціни на зерно, отримуючи величезні прибутки. Один бідняк звернувся до багатого торговця, благаючи виділити йому під відсотки зерно, але цей багач був особливо жадібним і не захотів надати допомогу. Селянин вирішив розповісти своїй біді Спиридону, який утішив його :
“Не плач, скоро твій будинок буде повний хліба, а цей багач завтра прохатиме узяти у нього хліб безкоштовно”.

І ось вночі по Божій волі пройшла злива, що зруйнувала комору жадібного торговця, багато зерна було понесено потоками води.
Наступним днем багач, що зневірився, бігав і просив усіх узяти стільки хліба, скільки їм треба, він вже хотів хоч би врятувати те, що залишилося. Багато хто збирав зерно, понесене потоками води по дорогах, зібрав для своєї сім’ї пшеницю і цей селянин.

Незабаром інший бідняк знову попросив допомоги у цього торговця, обіцяючи повернути зерно з відсотками після того, як отримає урожай, але багач зажадав від нього величезну непомірну запоруку. Ця людина теж звернулася до єпископа Спиридона, благаючи про допомогу. Уранці наступного дня святитель сам приніс золото біднякові і сказав йому, що треба дати це золото торговцеві, узяти у нього пшеницю, посіяти зерно і після збору урожаю потрібно було викупити цю запоруку і принести її для Спиридона.

Все так і сталося – бідняк відніс золото, отримав зерно, посіяв його, зняв багатий урожай, викупив назад зливок і приніс святителеві. Узявши це золото, преподобний Спиридоні і селянин пішли до багача. Підійшовши до його саду, святитель опустив золото на землю біля огорожі і зі своїх вуст вимовив молитву: “Господи мій, Ісусові Христу! Своєю волею все що творить і втілює! Повели і цьому золоту, раніше перетвореному Тобою з тварини, знову набрати первинного вигляду”

Під час молитви, золото почало ворушитися і потім перевтілилося в змію, що звивається.
Заради нужди ближнього святитель Спиридон спочатку перетворив гадюку на золото, а потім назад зробив змією. Це диво бачили і торговець, і селянин, вони тут же впали на коліна, прославляючи Господа Бога, могутність якого була показана Спиридоном Тримифунтським.

Одного разу був обмовлений один друг єпископа Спиридона. Його, безвинного посадили в темницю, де він чекав смертного вироку. Коли святий оповістили про це, він відразу ж поспішив на допомогу. Але на шляхи святителя Спиридона виявилася широка річка, яка сильно розлилася, і, крім того, сильні дощі знищили переправу через неї.

Подібно до Ісуса Навину який перейшов розлившийся Іордан, святитель Спиридон наказав розступитися воді.
Течія річки, немов за наказом, зупинилася, і утворився прохід, який залишався сухим, по якому Спиридон з супутниками, “як по суші”, переходили на протилежний берег. Потім води знову зімкнулися, і річка знову потекла як завжди. Свідки цього розповіли судді про те, яке диво сталося за допомогою святого. Суддя прийняв Спиридона з почестями, вислухав і звільнив його невинного друга.

Одного разу Спиридон Тримифунтський прийшов в храм, щоб служити вечерню. Тоді нікого, окрім церковнослужителів, в церкві не було, Владика став перед вівтарем, запалили велику кількість свічок. Під час служби єпископ Спиридон виголосив: “Мир всім”!.
Відповісти було нікому, але раптом згори почулося: “І духові твоєму”!.
Після кожного прохання ектенії згори лунало, неначе співали велику безліч голосів : “Господи, помилуй”!.
Свідками цього були люди, які зайшли в храм, щоб подивитися на тих, що співають, але побачили в нім тільки святого Спиридона і деяких церковних служителів.
Вважається, що в цій службі зі святителем Спиридоном служили самі Небесні Ангели

У 325 році за ініціативою імператора Костянтина Великого був скликав Перший Вселенський Собор, який проходив в Нікеї. На Соборі уперше зустрілися разом триста вісімнадцять святих батьків, серед яких були єпископи Спиридон Тримифунтський і святійший Микола Мирликийский (Микола Чудотворець). На цьому Соборі обговорювалися важливі церковні справи, особливо треба було визначити своє відношення до того, що набирав тоді арианскому вченню, на захист якого виступали дуже розумні оратори і філософи.
Після виступу Спиридона, який простими словами пояснив свої думки про Христа, навіть найдосвідченіший арианский філософ Евлогий визнав, що з вуст святителя він відчув особливу силу, проти якої будь-які докази були безсилі. Пізніше Евлогий відрікся від цієї єресі і прийняв Хрещення.

Виступаючи на Соборі, єпископ Спиридон воотчию показав Єдність у Святій Трійці, проти якої виступав Арій.
Вийшовши перед усіма і перехрестившись, він, із словами: “В ім’я Отця” – стиснув цеглину (плинфу), яка була у нього в руці і у цей момент з каменю палахкотів вогонь.
Святитель продовжив: “і Сина”! – з руки потекла вода.
Після слів: “і Святого Духу”! – Спиридон відкрив руку і усі побачили на ній суху глину – залишки цеглини.
“Ось три стихії, а плинфа одна. Так і в Пресвятій Трійці – Три Особи, а Божество Єдине” – так арианам пояснив святитель Спиридон Єдність Трьох Божественних Іпостасей Святої Трійці.

У простій цеглині разом сполучені три речовини – вогонь, вода і земля. Також єдиний і Бог, три Іпостасі якого ми знаємо : Батько, Син і Святий Дух. Побачивши такі аргументи святого, деякі ариане знову повернулися до сповідання Православ’я.

Після Собору в Нікеї, слава Спиридона Тримифунтського поширилася на весь Православний світ. Його стали особливо поважати і шанувати, але покірливий пастир повернувся до себе на Кіпр, щоб далі скромно виконувати свої обов’язки.

Коли помер Костянтин Великий, імператором став його син Констанций, який був дуже серйозно хворий. Були запрошені самі кращі лікарі, але нікому не вдавалося його зцілити.
І ось одного разу, уві сні, імператор побачив двох священиків, які змогли перемогти недугу. Після довгих пошуків Констанций нарешті побачив тих, на кого вказував йому Ангел уві сні – це були святі Спиридон і його учень Трифиллий.

Як тільки вони увійшли до покоїв імператора, він упізнав їх, встав і пішов назустріч, що було тоді вищим проявом честі. Після того, як Констанций покірливо преклонившись, попросив допомоги святого Спиридона, він помолився Господові і поклав свою руку на голову царя. Усього лише звичайне торкання зцілило імператора, той біль, який мучив його упродовж багатьох років пройшла миттєво і безслідно. Численні придворні, які були при цьому, стали свідками цієї події.

Після того, як імператор був звільнений від хвороби, святитель Спиридон взявся за зцілення його духовних недуг. Він часто і довго розмовляв з ним, пояснював Констанцію суть віри, про те, що необхідно боротися із спокусами і не робити того, що суперечить Божим заповідям. Говорив, що упокорювання і милосердя має бути у кожного християнина, а тим більше у царя, який править цілими народами. В результаті цього спілкування Констанций дуже прив’язався до святого і, на його прохання, звільнив усіх служителів Церкви від податків. Цар також хотів щедро обдарувати свого рятівника, але Спиридон ніяк не хотів приймати дари, кажучи:
“Недобре платити ненавистю за любов, бо те, що я зробив для тебе, є любов. Я залишив будинок, довго плив морем, переніс люті холоди і вітри, щоб зцілити тебе. Хіба це не любов? А ти даєш мені золото, причину всякого зла”.

Все-таки імператор умовив святителя узяти гроші, які святий Спиридон відразу ж, як тільки вийшов з палацу, віддав незаможним. Констанций дізнався про цей вчинок і зрозумів, що йому був даний ще один урок милості і щедрості небагатої людини, яка так легко відмовилася від великого статку.

Повертаючись додому, Святителеві Спиридону зустрілася жінка, у якої зовсім нещодавно померла дитина. Вона була язичником і зовсім не знала грецької мови, але і так було ясно, що вона дуже горює і дуже хотіла б, щоб її малятко було живим. Спиридон, бачачи її страждання, поставив питання своєму дияконові Артемидору:

• Що нам робити, брат?
• Навіщо ти запитуєш мене, отче? – сказав у відповідь йому диякон. – Якщо ти зцілив царя, то невже відкинеш цю нещасну?

Святий Спиридон на колінах став молитися до Господа, і Він почув його – дитина ожила. Побачивши це диво, його мати впала мертвою, її серце не витримало.

Знову святий преподобний Спиридон поставив те ж питання Артемидору і знову отримав ту ж відповідь. Знову старець звернувся до Бога з молитвами, потім він сказав покійникові:
“Воскресни і встань на ноги”!.

Неначе пробудившись від сну, нічого не розуміючи, жінка розплющила очі і встала на ноги. Усім, хто бачив це диво, було вказано, унаслідок скромності святителя, мовчати про це. Цю історію Артемидор розповів людям тільки після кончини святителя.

Одного разу Спиридон Тримифунтський зі своїм учнем Трифиллием опинилися в Паримне, в одному дуже красивому місці. Трифиллий був захоплений природою і задумав придбати маєток для церкви. Святителеві Спиридону відкрилися думки учня, і він сказав:
“Навіщо, Трифиллий, ти постійно думаєш про суєтний? Бажаєш маєток, який насправді не має ніякої ціни. Наші скарби на Небесах, у нас є будинок нерукотворний, вічний, – до них прагни і ними заздалегідь насолоджуйся: вони не можуть переходити з одного стану в інший, і хто одного разу зробиться володарем їх, той отримає спадщину, якої вже ніколи не втратить”.

Таким чином, настанови святого поступово підвищили духовний рівень його учня. Вчення пішло на користь. Учень Спиридона Тримифунсьткого, святитель Трифиллий, у своєму праведному житті отримав від Господа безліч дарувань.

Святителя Спиридона світ шанує за мудру людину, що володіє даром передбачення, він бачив грішні справи людей і намагався допомогти їм покаятися в них. А хто брехав святому, того карав сам Господь.

Одна людина цілий рік провела у справах в довгому відрядженні, а повернувшись, дізнався, що його дружина змінювала йому і навіть чекає дитину. Він розповів про це Спиридону, який викликав блудницю до себе і став її соромити. Жінка відповіла, що її оббрехали і насправді дитина була від чоловіка. Звичайно, Спиридону відкрилася ця брехня, і він сказав їй:

“У великий гріх ти впала, велике має бути і твоє покаяння. Бачу я, що твоє перелюбство привело тебе у відчай, а відчай привів до безсоромності. Справедливо було б понести тобі швидке покарання, але потрібно дати тобі час для покаяння. Немає у гріха такої сили, яка здатна перевершити Боже людинолюбство. Господь готовий підтримати усіх тих, що падають, але для цього ти повинна покаятися. Запам’ятай, дитина не народиться, поки ти не скажеш правди”.

Коли настав час з’явитися дитині, якась сила перешкоджала пологам. Ця жінка мучилася від болю, але все одно не признавалася у своєму гріху, так вона і померла в гріху, без розкаяння. Владика, дізнавшись про таку смерть, дуже жалів цю грішницю, він сказав:
“Не буду я більше вимовляти судна над людьми, якщо сказане мною так швидко збувається”.

Для усіх, хто чув про Спиридона Тримифунтськом і знав святого, він був чистим прикладом благочестя, простоти і скромності. Його земне життя закінчилося у віці близько 80 років під час молитви. Точна дата того, що упокоїло святого невідома, але вважається, що це сталося в 348 році.

Мощі його покояться на острові Корфу в церкві його імені, а його правиця знаходиться в церкві Божої Матері Санта Марія в Римі.

Впродовж стількох віків тіло святителя не піддалося жеврінню, а температура завжди дорівнює 36,6 градусам.

Черевички Спиридона Тримифунтского зношуються, ніби чудотворець досі ходить і допомагає людям, творить святі дива. Наукового пояснення цьому факту немає.

Поїздка студентів та студенток полтавського осередку Української академії лідерства відбулася у неділю, 22 грудня. Вони повезли в Авдіївку 450 святкових пряників, 30 ялинок, 60 кейк-попсів (міні-тортики на паличці у формі чупа-чупс), 50 іграшок та 100 паперових листів.

Спеціально для бійців молодь виконала колядки та українські патріотичні пісня. Як розповіла студентка міського осередку УАЛу Вікторія Смоляр, поїздка до Авдіївки була важлива не тільки для захисників, а й для самих студентів:

«Ми дарували коробки з листами і печивом, співали для них колядки. Вони були вражені і щасливі як діти з того, що ми приїхали. Ми були в першій окремій штурмовій бригаді і вони були дуже раді і чекали на нас. Сьогодні нам написали, що вони провели рефлексію і бійці сказали, що ми їх зарядили емоціями. Натомість вони нас зарядили».

Кошти, на подарунки для бійців, УАЛівці збирали у Полтаві за допомогою фандрейзингу. Солодощі також виготовляли студенти й студентки на майстер-класах з жителями міста. Юлія Сингаївська, яка навчається у полтавському осередку УАЛу говорить, що за допомогою акції «Миколай для воїна» їм вдалося підтримати захисників і привітати їх зі святами:

«Важливо підтримувати наших бійців, бо часто ми не розуміємо, що там триває війна. Перемир’я немає, там стріляють і це жахливо. Ми маємо допомагати людям, які боронять державу. Ми намагалися максимально передати атмосферу затишку і родини і нам це вдалося».

Студенти УАЛу у Полтаві ще планують повернутися до Авдіївки після Різдва. Згодом, у Харкові відбудеться фестиваль вертепів після якого молодь знову поїде в Авдіївку.

Автор: Анастасія Добряк.