Про це вже писали. Писали історики й публіцисти. Писали вчені та аматори. Писали й до, і після цьогорічних виборів. У 19-му столітті про це писав, навіть, Пантелеймон Куліш у «Чорній Раді». Писали, охкали, ахкали і вкрай дивувались несподіваному затьмаренню, яке накрило українців в той доленосний історичний момент становлення власної держави. Поохкаємо і поахкаємо й ми.

Карочє, будь-які совпадєнія із сучасністю – випадкові й надумані. Бо наука під назвою «історія», то набір нікамунєнужних оповідань і адназначна повна фігня. Учить її не нада, бо то все брехня, бо історію пишуть «пабєдітєлі», бо вона явно і стопудово «прадажная дєвка імперіалізма» та обслуговує його інтєрєси. А хто її читає, вчить, аналізує, систематизує, співставляє факти, проводить паралелі, виводить аналогії – той прибацаний нєврастєнік, нєуравнавєшений провокатор та без сумнівів продався за гроші все тому ж цинічному шоколадному імперіялізму. А якщо коротко – він просто мудак. Бо «коли ж ви вже, сссyка, заткнетесь, умніки! Поначитувались завумних книг і всьо вам недогода! Еге ж, мабуть, добре жилось останні п`ять років? Ну, ета же нєвазможна тєрпеть! Проста спакойна живітє і занімайтєсь сваєй лічнай жізнью! Вам што, дєлать больше нєчєва?» І цю беззаперечну та істинну в своїй беззаперечній істинності істину ми з радістю підкріпимо історичною нафікнепотрібною побрехенькою. А то починають тут…

Далеке 17-те століття. Україна багато років охоплена вогнем. Майдан, очолений Богданом Хмельницьким, не виправдав сподівань простих людей і довів до затяжної війни з Польщею, до економічної стагнації й невизначеності. Хоча основним бонусом стало створення незалежної держави – Гетьманщини, раптова смерть Хмельницького виявилась несподіванкою і привела до влади наближені до нього олігархічні клани. Хитке становище, яке потребувало нових лідерів та величезних ресурсів, дало можливість очолити державу гетьману Виговському. Досвідчений політик та адміністратор, чудовий дипломат та воєначальник, Іван Виговський став просто знахідкою для молодої держави. Вміло обходячи гострі кути, постійно домовляючись, створивши антимосковську коаліцію із Західними союзниками (Гадяцька угода 1658р.), Виговський спромігся зупинити московську експансію і навіть розгромити ворога під Конотопом. Але не тут то було. Внутрішні реформи, які запровадив Виговський для посилення влади і отримання нових ресурсів для державного будівництва (ввів нові податки й мита – такі собі 1,5% військового збору, тощо) викликали опір серед «євробляхерів» низового козацтва. Плюс підвищеними тарифами були не задоволені й селяни. І пішло поїхало: «Барига! Марадьор! Кругом кумівство і корупція! На крові наживається! А сам з Москвою торгує! Липецька винокурня!» Все це підживлювалось та підбурювалось московською агентурою та московськими грошима, бо східний сусід аж ніяк не хотів втратити для себе такий ласий шматок, як Україна. Стомлений постійними звинуваченнями Виговський зрікся гетьманської булави. Але хаос та безлад продовжились з новою силою. Апогеєм всього цього абсурду стала Чорна рада 1663р. в Ніжині. Де і з`явився він – Іван Брюховецький.

Він був чудовим оратором й талановитим демагогом. Кажуть, що просив називати себе просто Ваня, і це всім подобалось. Сам був із низів й постійно наголошував на тому, що він «прастий парєнь із народа», що він «такой как всє». Виголошуючи промови та знімаючи емоційні відосіки, він став дуже популярним в мережі та серед «простого наріду». «Велике лихо коїться старшиною, – говорив Брюховецький, – гетьман та полковники і усі менші старшини усі міста, містечка й млини поділили самі поміж собою та володіють ними свавільно! Тому прийде весна саджати будемо! Ні обіцянок, ні пробачень! Зробимо їх разом! Кожен з нас – гетьман!». Проголошуючи зменшення «тарифів», загальну рівність та обмеження влади старшини, він ще додатково заручився підтримкою московського Царя та деяких олігархів. З допомогою «уставшого ат вайни» народу та під вигуки «Аби не Виговський!» Брюховецького тріумфально обирають Гетьманом.

Піднявши над головою булаву він миттєво концентрує владу в своїх руках, прибираючи конкурентів та пояснюючи це тим, що «я нікаму нічєво не должен!» Опозиція під ревіння вдоволеного натовпу – обезкровлена, а «свинарчуки» Виговського – Яким Сомко та Василь Золотаренко – страчені. Виконуючи свої підкилимні договорняки та маючи певні фінансові зобов`язання, Брюховецький іде на переговори з Москвою та вирішує з нею «дагаварітьса гдєта пасрєдінє». Додатково до підписаних раніше в Переяславі «мінських домовленостей», які ні попередники, ні Москва не збирались виконувати, він підписує нову «формулу Штайнмаєра» (Батуринські статті 1663р.). Ця угода суттєво обмежує суверенітет Гетьманщини, але цар такою «пасрєдіною» все одно не задоволений. Брюховецького обіцянками-цяцянками, погрозами та шантажем виманюють в Москву, де він здає з потрохами абсолютно все і в 1665р. підписує так звані Московські Статті. Цей договір скасовує українську політичну, адміністративну і фінансову незалежність, перетворюючи все в «юга-западний фєдєральний округ», Українська церква підпорядковується Московській, а в найбільших українських містах розміщуються залоги із «зельоних чєлавєчькав» та «апалчєнцев». Сам Брюховецький отримує титул: «Вашего царского пресвитлого величества благодетеля мого милостивого боярин й гетман верного войска вашего царского вирньій холоп й найнижший подножок пресвитлого престола, пресвитлого величества запорозкого Ивашка Брюховецкий». А тепер уявіть, якби на його місці виявився не «найвидатніший лідер сучасності», а просто якийсь дурачок? Західні союзники теж так подумали і, покрутивши пальцем біля скроні, підписали в 1667р. з Москвою сепаратний Андрусівський мирний договір. А також зняли всі санкції і з чистою совістю запустили Північний Потік – 2.

Всередині держави виявилось теж не все гаразд – побори збільшуються, безлад посилюється, на всіх посадах опиняються дружбани й соратники з Кварталу. При цьому Брюховецький настільки не встигає жити, що немає часу не лише до перукаря сходити, але й слідкувати за маєтками, якими він невпинно обростає. Проблеми накопичуються і гетьман стає поперек горла всім – і козацтву, і простолюду, і старшині. Хаотична політика, терор, здача державних інтересів, повний дипломатичний дилетантизм, кидання із вигуками «єслі нада я і пєрєд чьортам лисим стану на калєні» від одного союзника до іншого, приводять його на переговори до Правобережного гетьмана Дорошенка. Розмова, понти, погрози, сварка, «я ж гетьман, а нє лох какойта!». Дорошенко не роздумуючи приймає рішення, що «хуже нє будєт», захоплює й страчує Брюховецького. Без жодних сентиментів. Не врятувала ні охорона, ні колишній рейтинг, ні СБУ, яке не встигли запитати за «етава чьорта»… А в цю ж саму мить десь сідало сонечко за селом. Затьохкав соловейко в гаю. З поля йшли стомлені косарі. А в хаті накривала стіл розпашіла господиня. Україна жила своїм життям, переживши ще одного …як його? …цький, …ський. Блін, вже й прізвище стали забувати… Карочє…

Отже, падвєдьом ітогі! Все, що написано вище – це повна туфта і профанація. Як можна все те, що було десь колись і дуже давно, порівнювати із сучасністю? Ну, реально – брєд! Ніколи не читайте книги по історії – це врєдно, опасно і заставляє мозок працювати. Після цього нєвозможно навіть «Свати» подивиться. Тому будьте дуже і дуже уважні, коли берете якусь книжку до рук – а вдруг там возмутітєльна єресь і Вас до кінця життя буде мучити якесь неймовірне відкриття, яке Ви зненацька зробите в своїй голові? Ви ж не лох какойта?

У цей день 75 років тому з території нашої держави остаточно вигнали нацистських окупантів. У Другій світовій війні Україна зазнала страшних втрат. Мільйони перерваних життів – як військових, так і мирного населення, тисячі сиріт, розбиті сім’ї, знищені міста та села. Ці рани ніколи не загояться,
але в цей день є місце не тільки для смутку, але й для шани та гордості.

Гордості за тих, хто пройшов цю війну та завершив її переможцем.

Шани до тих, хто віддав своє життя задля звільнення рідної землі. Воїни Другої світової гідні того, щоб брати з них приклад.

Так само як гідні цього їх онуки й правнуки, які сьогодні боронять українську землю. Вірю, що скоро ми матимемо ще один день визволення України!».

Разом з жителями міста та спільно з представниками обласної та міської влади представники ХО ГО “Спілка ветеранів АТО” поклали квіти на Меморіалі Слави в Лісопарку. Та вшанували память загиблих українців, які захищали країну від нацистів хвилиною мовчання.

15 бійців територіальної оборони здали кров у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону та у Львівському обласному центрі служби крові. Серед них були кадрові військові та резервісти батальйону.

Цей благородний захід учасники АТО (ООС) ініціювали з метою привернення уваги до людей, які потребують нашої допомоги та опіки: хворим та пораненим.

Командування Львівського батальйону територіальної оборони передає естафету «Брати по крові» своїм побратимам з Хмельницького. Основні правила: у даному заході повинні взяти участь, як і кадрові офіцери так і військовослужбовці резерву. Термін до 01.11.2019.

Українська скаутська організація “Пласт” зробила офіційну.

Українська скаутська організація “Пласт” попросила депутатів Верховної Ради не включати норму про фінансування організації у законопроект про визнання скаутського руху та запустила кампанію зі збору коштів.

Про це йдеться у заяві організації.

“З огляду на резонанс, який викликав Закон № 10184 від 25.03.2019 “Про державне визнання і підтримку Пласту – Національної скаутської організації України” ми наголошуємо, що найважливішим у цьому законі для нас є саме державне визнання українського пластового (скаутського) руху і його внеску у здобуття та розбудову незалежності України. Бо це визнання, насамперед, унікального досвіду громадянської освіти та національно-патріотичного виховання молоді, вшанування пластунів, які не зламали своїх присяг, часто віддаючи своє життя за краще майбутнє свого народу і держави, зокрема, і у російсько-українській війні, яка зараз триває на Сході України”, – йдеться у заяві.

На початку вересня “Пласт” просив прибрати із закону норму про пряме державне фінансування, аби нарешті президент міг підписати закон про державну підтримку національної скаутської організації “Пласт”.

Раніше президент Зеленський аргументував вето на закон про Пласт тим, що у випадку, якщо закон визначить одну скаутську організацію національною, то вона отримає привілеї та державне фінансування.

На думку Зеленського це спричинить те, що в Україні унеможливиться створення нових та діяльність чинних скаутських організацій, а відтак і обмежаться права громадян на свободу об’єднання у такі громадські організації.

Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський повернув Верховній Раді закон про державне визнання і підтримку національної скаутської організації “Пласт”.

Нещодавно МЗС Німеччини виступило з публічною заявою, в якій не рекомендувало Бундестагу визнавати Голодомор геноцидом українського народу.

На тій лише блюзнірській підставі, що мовляв поняття геноциду не було визначене до 1951 р., а тому не може мати зворотньої сили. Забувається при цьому про дві «невеликі» обставини: 
1. Холокост відбувся також не після 1951 р., що не заважало тій же Німеччині визнати його за геноцид;
2. Автор самого терміну «геноцид» Рафаель Лемкін при його розробці приймав Голодомор як один з класичних прикладів геноциду.
Здавалося б з української сторони мала б бути консолідована реакція на черговий приклад німецьких подвійних стандартів, які вже вилилися для нас у втрату Криму та небезпеку Північного потоку-2. Несусвітня корупція в лавах німецького політичного істеблішменту (нагадаємо лише Шрьодера), відверте підігрування Путінським забаганкам, ганебні демарші німецького посольства проти свободи слова (вимоги закрити сайт «Миротворець») та ін. дає достатньо підстав стверджувати, що Німеччина наразі ніяк не годиться на роль ментора стосовно України, яка справді має поважні проблеми не в останню чергу і через, без перебільшення, скотську поведінку тієї ж Німеччини та ЄС, які фактично наклали на нас ембарго на постачання зброї в умовах військової агресії з боку «друга і куратора» всіх німецьких політиків.

Поведінка останніх насправді навряд чи може викликати здивування. За рівнем політичної корупції Німеччина сьогодні справді по-за конкуренцією. Україна з її корупційними скандалами це насправді дитячий садок. Подив викликає інше. Серед українських «інтелектуалів» знаходяться персонажі, які намагаються доводити, що це виявляється не проституйованість німецького МЗС є причиною відмови у визнанні Голодомору геноцидом, а «винні» як завжди самі українці. А саме українські історики (https://site.ua/taras.lyutyy/23573-scopusgolodomor/). Вони, мовляв, не донесли до шановних німецьких дипломатів та парламентарів правду про Голодомор на зрозумілій їм мові. Автора (Taras Lyutyy) не бентежить, той факт, що про Голодомор є безліч наукових та популярних праць на західних мовах, які власне презентують українську позицію (назвемо хоча б всесвітньо відомі праці Джеймса Мейса). Тож при бажанні німецькі «політики» могли без зайвих проблем ознайомитися з питанням, а не годуватися вигадками кремлівської пропаганди. Справа не у відсутності чи недоступності інформації, а саме в «небажанні», яке добре приправленне рублями.
Утім, згадана стаття Taras Lyutyy здається не так ставить на меті розібратися з питанням чому повії з німецького МЗС поводяться як повії. Мета опусу інша – вкотре принагідно пнути українську гуманітаристику – «Маємо повне право «повчати»». Це він про «технарів», які на думку автора вже в силу своєї «технарськості» є на щабель вище «недолугих» гуманітаріїв. Вони ж бачте знають, що таке Scopus. 
Всезнайство наших «технарів», чесно кажучи, починає «діставати». Особи, які зеленого поняття не мають в жодній з гуманітарних дисциплін дозволяють собі давати поради космічного масштабу та космічної ж дурості. Українська наука в цілому має проблеми, а не сама лише гуманітаристика, яка весь час була і наразі є бідним родичем в системі НАН України. 
Як можна розраховувати на успішні дії на фронтах гібридної війни, коли ключові елементи нашої гуманітарної обороноздатності це зусилля окремих подвижників, а не цілеспрямованої державної політики? В сусідніх з нами країнах, не говорячи вже за дальші західні держави, організації та фінансуванню гуманітарної сфери приділяється увага не менша ніж тим же природничим наукам. У нас же хіба що можна почути про «необхідність» ліквідації гуманітарних інституції через їх «нерентабельність». Тож кого і за що хоче притягти Taras Lyutyy до «відповідальності» за «проїдені народні гроші» наразі не зрозуміло. 
Згадано не в тин ні в ворота Вятровича, людину яка фактично самотужки зрушила з місця кілька непідйомних проблем. При цьому автор покликається на такого самозваного знавця українських реалій як Андреаса Умлянда. Те що останнього за його відданість лівим переконанням публікують такі ж ліві «наукові» часописи на Заході не робить з нього науковця. Його «наукові роботи» це суцільна маніпуляція без жодного наукового аналізу та елементарних навиків роботи з джерелами (щоправда, він справді вміє майже правильно вимовляти слово «Scopus»). У мене була можливість публічно дебатувати з цим німецьким «дослідником». Рідко можна зустріти таку мильну бульбашку. Людина намагалася давати оцінки українським «правим» не розбираючись в елементарних речах (скажімо, доводив, що УНСО то є один з відламів ОУН, а офіційною ідеологією «Свободи» є націонал-соціалізм. Як то кажуть – «при всій повазі…»). Такого роду «фахівці» як Андреас Умлянд і забезпечуюють «інтелектуальний» супровід для ганебних рішень німецького МЗС.
І наостанок. Наш вередливий «технарь» закидає гамузом всім українським гуманітаріям якусь особливу «недоброчесність та нездатність до кращих практик» поминаючи всує про «лептонних богів» та іншу «педагогічну дурь». Але на Бога – при чому тут гуманітарні науки загалом? Педагогіка це, якщо автор не знає, в наших реаліях цілком окремий світ. У них навіть своя окрема «академія», окрема і від гуманітаріїв і від «технарів». Це все одно, якби на підставі очевидних негараздів у медичній освіті та тотальній корумпованості в цій сфері, закидати їх гріхи математикам, фізикам чи біологам без розбору. А яка різниця – всі ж вони «негуманітарії». Нагадаю, до речі, що пріснопам’ятна дисертація Катерини Кириленко про «лептонних богів» була захищена ні де інше як в Національному університеті біоресурсів і природокористування. Тож може «технарі» чесно зарахують цей «витвір» до своїх «надбань». 
Не хотілося б підставляти дзеркало під самодовольні морди деяких «технарів», щоб вони побачили непривабливі образи снобізму та нічим не обґрунтованої пихи. Нагадаю лише такий показовий епізод з історії «точних наук» як «нова хронологія», що була вигадана цілим академіком-математиком Анатолієм Фоменком. Про методику цих «точних» математичних вправ над історією колись сказав Ігор Данилевський – «це все одно що якби історики почали стверджувати, що якщо 8 поділити навпіл, то одержимо або два нулі або дві трійки, в залежності від того як ділити – горизонтально чи вертикально». Наразі можу лише констатувати, що жоден історик чи гуманітарій не наважувався проводити такі дурисвітські експеременти в чужих для них дисциплінах. Натомість «технарі» постійно намагаються «навести лад» в гуманітарній сфері – від «нової хронології» до виправдань німецького МЗС.
Може Taras Lyutyy не «погоджується потерпати через чиюсь нездатність змінюватись», а я не погоджуюсь з напищеними дурнями, які в своєму «технарському» апломбі не здатні проаналізувати елементарні причинно-наслідкові зв’язки, зрозумілі будь-якому нормальному гуманітарію – ганебна заява німецького МЗС є наслідком тотальної корумпованості німецьких політичних еліт режимом Путіна, а не відсутністю достовірної інформації про Голодомор німецькою мовою чи «недоброчесністю» українських гуманітаріїв.

Співробітники Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України спільно з прокуратурою викрили механізм привласнення бюджетних коштів, виділених на психологічну реабілітацію учасників бойових дій.

Про це повідомили в прес-центрі СБ України.

У повідомленні відзначається: ” Оперативники СБ України встановили, що директор санаторного комплексу на Тернопільщині присвоїла бюджетні кошти у великих розмірах, виділені медичній установі у рамках реалізації бюджетної програми. За рахунок цієї суми пройти курс психологічної реабілітації повинні були майже сто учасників бойових дій.

За результатами проведення слідчих дій директорові повідомлено про підозру в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 і ч. 4 ст. 19

СБ України під час заходів, спрямованих на попередження і усунення загроз національним інтересам держави у військовій сфері, зокрема по соціальному захисту військовослужбовців і учасників АТО, викрила декілька фактів розтрати бюджетних коштів, передбачених на психологічну реабілітацію учасників ООС (АТО), організованих посадовцями санаторних курортних установ і Державної служби України у справах ветеран війна і учасник антитерористичний операція.

Співробітники СБ України продовжують реалізацію комплексу заходів, спрямованих на недопущення розкрадання державних коштів, виділених на потреби ООС, у тому числі на бюджетну програму “Заходи по психологічній реабілітації постраждалих учасників антитерористичної операції”.