Співробітники Служби безпеки України (СБУ) зафіксували факти вербування представниками ФСБ РФ трьох жителів Сумської області. Прес-служба відомства заявила, що серед них – колишній міліціонер, учитель і працівник одного з підприємств, яке входить до складу концерну “Укроборонпром”.

“Встановлено, що в усіх випадках залучення громадян до шпигунської діяльності здійснювалося на території РФ відомими контррозвідці СБУ співробітниками управління ФСБ РФ по Курській області. Вони, зокрема, застосовували до українців шантаж і загрози, обіцяли грошову винагороду”, – говориться в повідомленні.

Так, за допомогою громадян України ФСБ РФ намагалася отримати актуальні розвідувальні відомості про місця розташування підрозділів регіонального управління СБУ, дислоковані в області військові частини ЗСУ, і інформацію про завод в Сумській області, який робить продукцію для оборонної галузі.

Відзначається, що усі українці, яких намагалася завербувати ФСБ, добровільно повідомили про це СБУ.

Зараз тривають слідчо-оперативні дії у рамках кримінального виробництва по ст. 111 (державна зрада) Кримінального кодексу України.

Нагадуємо:

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25-26, ст.131)

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, –

карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Фонд державного майна спільно з міністерствами та відомствами погодив на приватизацію 415 об’єктів.

Про це повідомив голова фонду Дмитро Сенниченко.

“Фонд додатково прийняв на приватизацію ще 76 позицій  від 6 міністерств та відомств, що включають державні підприємства, єдині майнові комплекси та пакети акцій, а минулого тижня Мінекономіки розпочато передачу 339 підприємств в управління ФДМУ та подальшої приватизації. Разом уже 415 об’єктів”, – повідомив керівник Фонду.

За його словами, найбільшу кількість об’єктів передали Мінекономіки, Мінекоенерго, а також Мінінфраструктури.

Серед переданих об’єктів є “Скадовський морський торговельний порт”, “Морський торговельний порт “Усть-Дунайськ”, “Інститут титану” та “Львівський державний ювелірний завод”.

Сенниченко додав, що після опрацювання документів та підготовки максимально відкритої інформації про ці об’єкти планують виставити їх на аукціони ProZorro. Продажі.

Він уточнив, що спільно з проектним офісом Міністерства розвитку економіки торгівлі та сільського господарства та за дорученням прем’єр-міністра Олексія Гончарука вже проаналізовано 1400 державних підприємств.

Як писала “Новинарня“, раніше Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України ініціювало передачу 339 підприємств на приватизацію.

Також Фонд державного майна у своїй газеті “Відомості приватизації” в понеділок, 13 січня 2020 року, опублікував перелік об’єктів малої приватизації, серед яких виявилися й оборонні підприємства.

Так, фонд планує продати 100% акцій ПАТ “Херсонський завод “Судмаш”, статутний капітал якого становить 67,235 мільйона гривень, і єдині майнові комплекси восьми оборонних підприємств.

Йдеться про:

“Вінницький авіаційний завод – “ВІАЗ”;

“Запорізький автомобільний ремонтний завод”;

“Івано-Франківський котельно-зварювальний завод”;

держпідприємство “171 Чернігівський ремонтний завод”;

“Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння”;

“Харківський завод транспортного устаткування”.

Також у переліку представлені київські підприємства “Центральний науково-дослідний інститут навігації та управління” та держпідприємство “Укроборонресурси”.

Раніше, 2 жовтня 2019 року Верховна Рада прийняла закон, яким скасовується перелік підприємств, що не підлягають приватизації.

Раніше президент Володимир Зеленський доручив Кабінету міністрів до 1 грудня 2019 року передати не менше 500 підприємств до Фонду державного майна для подальшого продажу через електронну систему торгів “Прозорро. Продажі” в рамках малої приватизації.

Держгеокадастр опрацював майже мільйон проектів землеустрою. Це документи, необхідні для оформлення земельної ділянки у власність чи користування.

З жовтня 2016 року започатковано принцип екстериторіальності погодження. Таким чином, було усунуто підґрунтя для корупційних ризиків. Адже громадянин міг отримати документи без контакту з чиновниками, через електронний кабінет. Він не знав, до чиїх саме рук потрапить документ, а тому і не міг шукати шляхи «домовлятися».

Це також сприяло своєчасності, об’єктивності та неупередженості розгляду проектів. Висновки надсилалися на електронні адреси розробників автоматично (за умови, якщо вони подавали документацію на погодження через особистий кабінет).

Термін отримання висновку — усього 10 днів.

Таким чином, станом на сьогодні на погодження до територіальних органів Держгеокадастру надійшло 1 000 074 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Опрацьовано 994 137 (99%) проектів, серед яких надано 730 764 (74%) висновки про погодження та 263 473 (26%) не погоджено. Ще 5 837 проектів знаходяться на опрацюванні.

Для порівняння — у 2015 році, коли погодження проектів землеустрою відбувалося за місцем розташування земельної ділянки, до територіальних органів Держгеокадастру надійшли 200 343 проекти, серед яких 103 548 (52%) було погоджено, а решта – 96 795 (48%) оцінено негативно та повернуто на доопрацювання. 80 000 (40 %) проектів розглянуто із порушенням законодавчо визначених термінів.

У Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулась панахида за загиблими протягом 2019 року військовослужбовцями в російсько-українській війні.

Як повідомляє “Новинарня“, захід з поминання пам’яті загиблих проводиться щомісячно в стінах Золотоверхого монастиря.

Загальні втрати серед представників сил безпеки та оборони протягом 2019 року склали 110 осіб, з них три – жінки.

Серед полеглих героїв минулого року три полковника, два з яких отримали своє звання посмертно, один з них командир 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Євген Коростельов.

“Християнство та патріотизм – це нероздільні поняття. Адже любов до Бога починається з любові до ближнього. Воїни, за яких ми молилися сьогодні, віддали свої життя з любові до свого народу, своїх братів і сестер. Цього разу ми згадували всіх полеглих за 2019 рік. Тому я називав їх не лише за іменем, але і за прізвищем. Оскільки за прізвищами стоять їхні історії, сім’ї та покоління”, – цитують протоієрея Павла Мельника, який очолив богослужіння, на офіційному сайті Української нацпам’яті.

Вшанувати полеглих бійців прийшли військовослужбовці Збройних сил, Національної гвардії та Служби безпеки України, ветерани та громадські активісти.

Серед присутніх на панахиді був також начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук.

Молилися також за перемогу українського війська.

“Ми збираємося не лише, щоби вшанувати їх панахидою. Але й для того, щоби згадати: наші військові не лишають зло непокараним, а за кожного загиблого в бою українця доводиться щонайменше четверо окупантів“, – наголосив співробітник УІНП та ініціатор панахиди за українськими воїнами, які загинули в боях за незалежність України Роман Кулик.

Як кажуть класики, війна – продовження політики, а політика – продовження економіки. Для широких мас, режим Путіна створює маячні конструкції для виправдання своєї агресивної політики, а насправді йдеться про цілком реальні гроші. Причому, після недавнього просочування інформації про те, що США мають намір блокувати гроші Путіна на суму 40 млрд. дол. тільки в одній Швейцарії і тільки отримані з прибутків нафто-газових підприємств, то доречне питання: за чиї ж гроші розв’язана війна?

ТРОХИ ПРО ЦІНИ.

Так, що ж стало базою цієї війни. Як сказано вище, корені будь-якої війни лежать в економіці. Тут доречно згадати про те, що ціни газу і нафти, пов’язані між собою через їх енергетичну цінність в плані тепловиділення.
Грубо кажучи, ціна газу, прив’язана до ціни нафти. Так само згадаємо про те, яка ціна на нафту була в 1999 році, коли Путін прийшов до влади. У лютому цього року нафта марки Brent була близько 10 дол. за бочку. Після цього, ціна на нафту безперервно росла, хоч і з коливаннями. Свого максимуму ціна нафти досягла перед кризою 2008 року. Тоді вона склала 135 дол. за бочку. Найбільш швидке і неухильне зростання ціни розпочалося з 2004 року.

Наступні 4 роки були бенефісом країн експортерів нафти і газу, газ дорожчав приблизно тими ж темпами. Таким чином, Росія, починаючи з 2004 року, отримала джерело фінансування власних амбіцій у вигляді надприбутків від продажу своїх природних ресурсів. Саме ціна на нафту створила Путіну вигляд мачо, а його попередникові – алкаша і невдахи.

Динаміка цін була така, що в певний момент, у керівництва країни виникла інтоксикація від передозування доходів. Виникло внутрішнє переконання того, що ціни на нафту, газ, золото і так далі будуть рости нескінченно. І тут потрібно розуміти ще один важливий момент. І якщо нафта, в основному, поставляється танкерами, то газ (зважаючи на його фізичні властивості) переважно поставляти трубопровідним транспортом. Тобто – мало мати газ, треба ще контролювати трубу! Запам’ятаємо це. Ми пам’ятаємо заяви керівників російської держави і держ. корпорацій, зроблені на піку цін, про те, що запаси газу кінцеві і у міру його здобичі, його вартість тільки ростиме. Називалися ціни 600, 800 і навіть 1000 доларів за тис. м куб газу, як найближча перспектива.

У ПОШУКАХ СВОГО ПОЧЕРКУ.

Амбіції світової імперії прокидалися в чіткій прив’язці до зростання доходів. Але 2008 року сталася перша, тривожна катастрофа. Грянула криза і ціни пішли вниз. Причому ціни рухнули услід за попитом. В той момент Російське керівництво ще сподівалося на те, що це – тимчасове явище, але вирішило вжити рішучі заходи для того, щоб зберегти status quo в плані постачальника сировини в Європу. Насамперед, Росія позбавилася від законтрактованого в Туркменії газу для Європи. Дуже вчасно вибухнула газокомпресорна станція, разом з шматком газопроводу. Тоді ще хотілося вірити в заяви росіян про те, що плигнуло тиск або щось ще. Тепер зрозуміло – це була диверсія. Туркмени з Газпромом перестали грати в підкидного дурня, і пішли в Китай. Але пішли і з Європи! Одним конкурентом стало менше.

ГРУЗІЯ.

Агресія ж проти Грузії була першою, серйозною пробою пера. Тоді це було обумовлено необхідністю створення вогнища напруженості по трасі газопроводу НАБУККО. Нагадаю: НАБУККО – альтернативний проект постачання газу з Азербайджану, Казахстану і Туркменії в Європу.

З урахуванням того, що Іран був під санкціями, то єдиний коридор був якраз через територію Грузії. Мета була досягнута. Проект НАБУККО був зупинений.

Брутальність вторгнення, зажадала термінового інформаційного і політичного прикриття акції. Саме тоді був обкатаний механізм тотального промивання мізків тих, кому не повезло дивитися або читати російські ЗМІ. Населення було успішно заражене вірусом неоімперіалізму. Але не менші зусилля були зроблені і на іншому кінці труби! У Європі оптом і уроздріб скупались політичні діячі і цілі партії. Нафтодолари потекли в кишені лобістів і європейських ЗМІ. У результаті вийшла абсурдна ситуація – європейці стали вголос говорити про те, що Грузія напала на РФ і та вимушена була захищатися.

З тієї миті, керівництво РФ набуло прецеденту безхребетності європейських структур. Тобто, елемент безкарності був апробований і усвідомлений як реальність. Саме тоді військове вторгнення було зараховане до інструментарію зовнішньої політики РФ.

Загалом, Кремль вирішив, що ситуацію з європейським ринком збуту потрібно контролювати жорстко. Схеми взаєморозрахунків відводять в тінь велетенські суми, які плавно перетікають в кишені керівництва РФ і їх агентів впливу в Європі. Зменшення цього потоку прямо відіб’ється як на Кремлівських бонзах, так і на їх європейському авторитеті. Крім того, амбітні проекти усередині РФ, давали засоби для “прокорма” багатомільйонної армії чиновників та силовиків. Саме на їх лояльності тримається режим. Допустити зниження припливу доходів – самогубно. Все було добре, але високі ціни на енергоносії, примушують приходити в рух механізми компенсації. До них відносимо ефективні енергозбережні технології, на одному кінці труби, і нові методи здобичі сировини – на іншому.

США – КАТАР.

Біда прийшла звідти, звідки не чекали. Сланцевий газ в США виявився громом серед ясного неба. Я думаю, що реальність і ефективність цієї технології була оцінена правильно і відразу. Правда глава Газпрому Міллер, роки півтора знущався з потуг американців і стверджував, що це піар, мовляв – мильна бульбашка лопне не завтра – післязавтра. Повідомлення ЗМІ про те, що ціна газу в США впала нижче 100 дол., пояснювалася прихованим державним субсидуванням проекту. Проте 100 діл американського газу проти 450 діл росіянина, вже не проігноруєш.

Браві і лихі гумористичні ескапади громадянина Міллера закінчилися рівно у той момент, коли США відмовилися від імпорту скрапленого газу. І тут потрібно згадати економічну географію. На західному узбережжі США існують і планувалися до будови, нові термінали для прийому скрапленого газу, що доставляється газовозами. Якраз в цей час, в Південній Кореї почали спускати на воду кораблі газовозного флоту. А замовником цього флоту була маленька держава з величезними запасами газу – Катар. Щоб собі уявляти, на скільки багата ця крихітна держава, варто відмітити, що окрім флоту газовозів, Катар замовив флот новітніх і найшикарніших авіалайнерів для своєї авіакомпанії. Вже у строю 128 новітніх лайнерів, ще 50 в цехах виробників. Причому ні єдиного перекупленого, тільки нові.

Звичайно, це не Емірати з їх 229 у строю і 50 на заводі, але і не Трансаэро з його 103 антикварними колимагами. Цілком порівнянно з Аерофлотом, у якого 144 авіалайнери. І це у Катару, який на карті не видно! Чому приклад з літаками?

А тому, що туди черга виробників озброєнь коштує аж по коліно у воді, але військові контракти закриті і про них можна тільки припускати. Помітимо, усе це замовляється і будується – одночасно!

СИРІЯ.

Така увага до Катару не випадково. Коли США відмовилися від катарского скрапленого газу, говорять, сталися переговори з європейцями про те, щоб допустити катарский газ в Європу. Така згода була отримана і усі ми пам’ятаємо, що Європа вголос заговорила про диверсифікацію постачань газу. Але тут виникли дві перешкоди. Катар може приганяти газовозами стільки, скільки завгодно цього газу, але для його прийому потрібні термінали. На їх будівництво треба час і засоби, що обчислюються в мільярдах євро. Проте, будівництва йдуть в різних частинах Європи, але на сьогодні, масових постачань доки немає. Друга перешкода – відсутність трубопровідного повідомлення Європи з країнами Затоки.

Цю перешкоду Катар спробував дозволити самостійно. Завдання стояло проста – дотягнути трубу до Туреччини, а далі – буде відроджений проект НАБУККО в його турецькій і європейській частині. Як ми бачимо, до Туреччини труба може потрапити або через Ірак, або через Сирію. Як ми пам’ятаємо, в Іраку йде перманентна громадянська війна, а в Сирії ще кілька років тому було тихо. Вибір був очевидним. Катар влив понад 10 млрд. дол. в інфраструктуру Сирії під згоду Асада на трубу. І ось Асад, після спілкування з російськими братами, йде у відмову. Що було дальше – все в курсі. Почерк Газпромовско-КГБовской братії видно відразу. Війна в Сирії закрила цей коридор.

УКРАЇНА.

Ніби добре попрацювали, труби скрізь відсікли, скрізь йде війна або напруженість, яка не дозволить фінансувати альтернативні трубопроводи із-за високих ризиків. Але тут виявилось, що Україна мало того, що не наслідувала приклад Білорусі і не здала трубу, а ще і виявилася власницею найбільших покладів сланцевого газу в Європі!

Причому, найбільша частина цих покладів – на території Донецької і Харківської областей (ось звідки Новороссия взялася і бійня за Слов’янськ!). Тобто, виникла реальна перспектива, що по трубах української ГТС в Європу піде наш газ. З цієї миті варіант вторгнення став основним і єдиним. На кін була поставлена взагалі можливість виживання РФ як єдиного географічного простору. Перекриті труби нафти і газу в Європу – швидка і гарантована смерть енергетичної наддержави.

Саме таким чином, були запущені елементи вторгнення.

Європейські лобісти отримали команду топити реакцію здорових сил в демагогії, ЗМІ – самі знаєте, що творили, місцева креатура ФСБ, яка складалася з чіткої змички правоохоронців і бандитів, – ударила зсередини, і Крим впав в руки як стигле яблуко. Той же сценарій був задіяний і в Донбасі.

Думаю, що агресія РФ проти України планувалася на більше ранній термін. Мабуть, ми повинні сказати спасибі Катару за відстрочення.

ЕПІЛОГ.

Нам бачиться, що цю війну веде Газпром і та невелика групка осіб, які присмоктували до труби намертво і справедливо вважають, що володіння або втрата труби – питання їх особистого життя і смерті. Якщо розглядати ситуацію під цією точкою зору, то майже усі дії Москви знаходять своє просте пояснення. Інша справа, що можливо змусити Європу купувати газ і нафту тільки у них, а нас – любити старшого брата, вже неможливо.

Що ж лежить в основі усього цього потоку крові і руйнувань? Жадність! Тваринна, всепоглинаюча і безмежна! Будь Путін мудрим політиком, він би стримав власні апетити (награбував те далеко за 100 млрд.!), урізував би ряд абсурдних бюджетних програм і скинув би ціну рівно на стільки, щоб сланцевий газ став не рентабельним. Ніхто б цим не займався. А тепер – пізно. Технології здобичі нестримно удосконалюються. За газом пішла сланцева нафта. Собівартість неухильно падає, а економіка США споживає дешеві енергоносії.

Ми трохи не дотягли до краху і розвалу “енергетичної наддержави”, але ми зобов’язані вистояти і ми вистоїмо!

Слава Україні!