13 січня на Голосіївській гірці в Києві відбулося ознайомче тренування ветеранів війни на адаптивних лижах — спеціальних кріслах, які дозволяють людям з інвалідністю займатися зимовими видами спорту. У заході взяли участь 10 ветеранів, серед яких були як ті, хто має ампутації, так і учасники без видимих травм. Адаптивні лижі надано меценатами з Норвегії, а місцеві інструктори пройшли навчання в Італії.
“Цей проєкт є частиною програми першої леді України Олени Зеленської ‘Безбар’єрність’, яка спрямована на створення можливостей для ветеранів займатися спортом незалежно від фізичних обмежень. Це не тільки фізична реабілітація, але й підтримка морального духу. Ветерани демонструють чудові результати на лижах, і ми плануємо розвивати цей напрям по всій Україні”, — зазначила Наталія Калмикова, міністерка у справах ветеранів України.
Серед учасників тренування був і Олександр Толоченко, ветеран, який отримав важкі поранення під час штурму в 2023 році. “Морально було дуже важко. Я не вірив, що зможу повернутися до активного життя. Але спорт став тим засобом, який допоміг мені подолати свої страхи. Я бажаю кожному пораненому військовому знайти свій вид спорту”, — поділився своїм досвідом Олександр.
Ветерани протестували спеціальне адаптивне лижне крісло, яке допомагає не лише покращити фізичну форму, але й позитивно впливає на ментальне здоров’я. “Спорт є важливим етапом у процесі адаптації до мирного життя. Це не тільки фізична активність, але й можливість для ветеранів відновити себе морально”, — сказала Тетяна Ломакіна, Уповноважена Президента України з питань безбар’єрності.
Проєкт «Розвиток спорту для ветеранів» у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, який реалізується за ініціативи першої леді, вже дає перші результати. Мінветеранів активно залучає ветеранів до спортивних заходів, проводячи всеукраїнські змагання та підтримуючи участь українських збірних у міжнародних спортивних подіях для ветеранів.
Важливою складовою ініціативи є підтримка місцевих громад. Тетяна Ломакіна звернулася до міських рад і мерів України із закликом створювати умови для розвитку адаптивного спорту, щоб ветерани могли займатися спортом у своїх громадах. “Необхідно адаптувати спортивні локації, навчати тренерів і створювати інфраструктуру для адаптивного спорту в кожному місті”, — підкреслила вона.
Важливим партнером у реалізації цих ініціатив є Національний університет фізичного виховання і спорту України. В університеті планують використовувати свої ресурси для підтримки реабілітації ветеранів через спорт. “Це частина нашої соціальної відповідальності як університету в умовах війни. Ми прагнемо підтримати наших захисників у їхньому поверненні до активного життя”, — сказав в. о. ректора університету Олександр Пижов.
Проєкт «Розвиток спорту для ветеранів» — це важливий крок на шляху до безбар’єрного простору та соціальної реабілітації для ветеранів, який відкриває нові горизонти для кожного, хто пережив важкі випробування на війні.
У 2024 році для забезпечення житлом ветеранів та їхніх родин у Дніпропетровській області з державного бюджету було виділено 1,2 млрд грн. Це дозволило придбати житло 123 особам.
Про це повідомив голова обласної ради Микола Лукашук. Він уточнив, що гроші були спрямовані на придбання осель для 570 ветеранів та членів їхніх родин, включаючи осіб з інвалідністю з таких міст, як Дніпро, Кривий Ріг, Синельникове, Кам’янське, Жовті Води, Вільногірськ, Павлоград, Самар, Шахтарське, Вільногірськ, Тернівка, Підгороднє, Апостолове та райони області: Дніпровський, Криворізький, Кам’янський, Павлоградський, Самарівський.
Відповідно, цей захід покриває 99,3% від загальної потреби в житлі для ветеранів. Лукашук зазначив, що грошова компенсація вже була перерахована у повному обсязі на спеціальні рахунки ветеранів, і наразі 123 особи вже придбали житло.
6 січня Мінветеранів відкрило збір заяв від охочих стати фахівцем із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Ми підготували детальну інформацію про проєкт, особливості нової професії, оновлені вимоги до кандидатів, процес подачі заяви та етапи відбору.
Відбір проводиться на всій території України (окрім тимчасово окупованих територій України та територій, на яких ведуться активні бойові дії). Проте при заповненні заявки у кандидатів буде можливість обрати територіальну громаду з переліку. Якщо у списку відсутня громада, це означає, що наразі там відсутня відповідна вакансія. У такому разі заява буде збережена у резерві, де зберігатиметься строком до одного року з дати реєстрації.
Подати заяву можна тільки в електронній формі через платформу е-Ветеран. Для цього необхідні наступні документи:
Електронний підпис (файловий ключ, апаратний ключ або Дія.Підпис).
Документ про освіту.
Паспорт громадянина України (ID-картка).
Облікова картка платника податків (РНОКПП) — за наявності.
Довідка медико-соціальної експертної комісії — за наявності.
Резюме (в довільній формі). Детальніше про рекомендований зміст та структуру резюме — читайте у розділі “Питання та відповіді” за посиланням.
Щоб подати заяву:
Авторизуйтеся у кабінеті на eveteran.gov.ua за допомогою електронного підпису.
Заповніть онлайн-форму і пройдіть онлайн тестування.
Переконайтесь, що відомості в заяві є коректними і достовірними.
Підпишіть заяву за допомогою електронного підпису.
Вимоги до кандидатів
Громадянство України;
Освіта не нижче рівня бакалавра за спеціальностями:
Освіта;
Культура, мистецтво, гуманітарні науки;
Соціальні науки, журналістика, інформація;
Бізнес, адміністрування, право;
Інформаційні технології;
Інженерія, виробництво, будівництво;
Охорона здоров’я, соціальне забезпечення;
Транспорт і послуги;
Безпека та оборона.
Як відбуватиметься відбір кандидатів?
Усі отримані заявки розглядає комісія, утворена місцевим органом, із залученням до її складу фахівців Міністерства у справах ветеранів України, експертів, керівника закладу та за можливості представників інституту громадянського суспільства (за згодою).
Відбір проходить у кілька етапів:
Проведення тестування (психологічне та на знання законодавства);
Співбесіда;
У разі успішного погодження кандидатури — працевлаштування в комунальній установі/закладі, комунальному некомерційному підприємстві.
І останній етап — підвищення кваліфікації відповідно до професійного стандарту.
За умови рівних результатів відбору перевагу матимуть кандидати, які є:
ветеранами війни,
особами з особливими заслугами перед Батьківщиною,
постраждалими учасниками Революції Гідності,
членами сімей загиблих (померлих) ветеранів війни або Захисників/Захисниць України.
Проте у Мінветеранів підкреслили, що приналежність кандидата до однієї з цих категорій осіб є додатковою, але не виключною перевагою. Головним критерієм будуть професійні якості та здатність надавати ефективні послуги.
З початком повномасштабного вторгнення кількість ветеранів в Україні невпинно зростає. Попри спроби держави адаптувати стару систему до нових реалій, багато військовослужбовців стикаються із юридичними складнощами чи бюрократією. За посиланням — перелік перевірених ініціатив і ресурсів, де можна безкоштовно отримати юридичну допомогу фахівців.
На цьому ресурсі можна безкоштовно отримати первинну правову допомогу від фахових юристів та адвокатів. Консультації проводять у Києві і Харкові або дистанційно.
На сайті проєкту багато корисної інформації: закони, підзаконні акти, постанови, укази, що регулюють правові основи взаємодії ветеранського суспільства з державою, а також зразки документів, рапортів і заяви Крім того, команда регулярно проводить онлайн-вебінари на YouTube, де їх можна переглянути у записі.
Команда консультує бійців з найактуальніших питань від отримання фінансової допомоги і компенсацій до оскарження незаконних дій командування. Гаряча лінія з надання безоплатної юридичної допомоги працює щодня 9:00 до 18:00 за номером +380672042206. Звернення також можна залишити через усі доступні месенджери: WhatsApp, Telegram, Viber, Signal.
Ресурс містить корисну інформацію для військовослужбовців та їхніх родин, а також сімей полонених, зниклих безвісти, загиблих, поранених та військових, що повернулися з полону. Серед розділів — медичні послуги, корисна інформація, юридична допомога, психологічна підтримка, мапа знижок, події, робота, освіта та центри надання послуг.
Це державна мережа точок доступу до правничої допомоги по всій Україні. Отримати консультацію можна телефоном та онлайн. Фахівці зокрема надають військовослужбовцям допомогу у розв’язанні питань, пов’язаних зі службою чи іншими життєвими ситуаціями, можуть її отримати від системи безоплатної правової допомоги (БПД). Контакти — за посиланням.
На цьому ресурсі можна знайти зразки рапортів, інструкції у випадку поранення, травм або захворювання військовослужбовця, роз’яснення щодо того, як проходити ВЛК, звільнятися з військової служби, отримати грошову допомогу та оформлювати всі необхідні документи.
Експертинадають безкоштовні консультації військовослужбовцям, ветеранам та членам їхніх сімей. Отримати необхідну допомогу можна на сайті за посиланням або за номером гарячої лінії — 0800 308 100. Підтримка працює з 9:00 до 20:00.
У Рівненській області відкрито 13 вакансій для фахівців, які займатимуться супроводом ветеранів. Про це повідомив очільник Рівненської ОДА Олександр Коваль.
Нові працівники будуть залучені до роботи в Рівненській, Демидівській, Старосільській та Малолюбашанській громадах. До їхньої компетенції входитиме:
• організація та ведення адміністративної документації;
• психологічна підтримка ветеранів;
• допомога в отриманні медичних послуг і реабілітації;
• сприяння професійній адаптації та працевлаштуванню;
• консультації щодо вирішення житлових питань;
• організація транспортних послуг.
Зараз на Рівненщині вже працюють 13 фахівців із супроводу ветеранів. Вони розподілені так:
• 7 спеціалістів у Рівненському районі;
• по 3 у Вараському та Сарненському районах.
За перший місяць своєї діяльності ці працівники опрацювали 132 звернення від ветеранів та членів їхніх родин.
Детальні вимоги до кандидатів і процес подання заявок можна знайти за посиланням: https://bit.ly/4j6G7UB. Для отримання додаткової інформації можна звернутися на «гарячу лінію» управління з питань ветеранської політики Рівненської ОДА за номером: 093 73 88 360.
На початку тижня величезний резонанс викликав пост у соціальних мережах, у якому працівник Міністерства у справах ветеранів Євген Шибалов розповів про причини власного звільнення. А вже наступного дня з’явилася інформація щодо звільнення заступниці міністра Руслани Величко-Трифонюк «через неетичну поведінку до підлеглого-ветерана». Портал «Новини ветеранів» вирішив детально розібратися в цьому питанні й повідомити читачам вичерпну інформацію про конфлікт у профільному міністерстві.
Колишній військовослужбовець і полонений, а тепер ще й колишній працівник міністерства Євген Шибалов відгукнувся швидко й відразу погодився на інтерв’ю. При цьому повідомив, що це не перша й не остання така розмова з журналістами. Інша сторона… Але до цього ми ще повернемося. А поки що сконцентруємо увагу на ветеранові.
– Розкажіть, будь-ласка, про своє військове минуле, завдяки якому отримали статус ветерана.
– Вступив до ЗСУ добровольцем 24 лютого 2022 року. У перший день повномасштабної війни. До цього ніякого військового досвіду не мав. Тому солдатом службу почав, солдатом її й закінчив. Служив на посаді стрільця-гранатометника. Спочатку захищав і звільняв Київщину. А потім наш батальйон перекинули на Схід. Прикомандирували до 72 бригади. В одному з боїв сталося так, що командування бригади, коли відводило свої підрозділи, нас про це чомусь забуло повідомити. Тому, а було це між Попасною й Бахмутом, ми півдня обронялися, навіть не підозрюючи, що поруч нікого вже немає. У результаті нас оточили та з кількома побратимами взяли в полон. Сталося це 30 травня 2022 року. Понад півроку я перебував у полоні, а в грудні, якраз на Новий рік, мене обміняли.
– Чим запам’яталося перебування в полоні?
– Полон – це завжди важко й неприємно. Але мені було важче ще із-за того, що сам я з Донецька. Тому місцеві колаборанти вважали мене зрадником, оскільки були впевнені, що всі, хто з Донбасу, мають воювати за росію. Однак, дякуючи Богу, все це в минулому…
– Що було далі та як вам удалося звільнитися з військової служби?
– Після повернення з полону продовжив служити. Пройшов навчання операторів безпілотних літальних апаратів, служив ротним діловодом. А коли був прийнятий новий пакет законів і перебування в полоні включили до підстав для звільнення зі служби, вирішив демобілізуватися. Було це в липні минулого року.
– Як потрапили до Міністерства у справах ветеранів?
– Це сталося відразу після звільнення. Мені запропонували роботу в міністерстві. Запропонувала заступниця міністра Руслана Величко-Трифонюк. Ми з нею були знайомі, оскільки свого часу працювали волонтерами. Вона знала, що я маю досвід роботи в міжнародних організаціях, вільно володію двома іноземними мовами. А я побачив у цьому непоганий шанс допомогти своїм побратимам, розбудовуючи ветеранську політику на рівні держави. Спочатку був призначений на посаду головного спеціаліста Управління європейської інтеграції та міжнародного співробітництва, а потім став його керівником.
– Що найбільше вразило у спільноті чиновників, які емоції залишила служба в міністерстві?
– Мене потішило те, що на роботу почали приймати ветеранів. І я був упевнений, що згодом відчуватиму себе в середовищі побратимів. Прийшов я з великим ентузіазмом, заряджений і натхненний. Я мав займатися міжнародним співробітництвом та інтегрувати базові підходи іноземної ветеранської політики в наші реалії. За штатом у моєму управлінні мало бути десять працівників. Але, коли я прийшов, було двоє, коли звільнявся – семеро. Із ветеранів – я один.
– Чому так трапляється, що навіть у таких структурах працюють люди, далекі від ветеранської спільноти?
– Коли до роботи в міністерстві я намагався залучати ветеранів, виявилося, що більшість із них не підходять для державної служби. Бо через війну забули отримати вищу освіту, а без цього не можна стати державним службовцем. В управлінні, де працював я, вимоги ще жорсткіші – необхідно володіти хоча б англійською мовою. А краще кількома. Люди з такими даними, частіше за все, не погоджуються на скромні зарплати державних службовців. Приміром, мої підлеглі отримували від 22 до 29 тисяч гривень на місяць.
– Чи були якісь негативні враження від роботи?
– В основному, це було ставлення мого безпосереднього керівника, яка мене туди й запросила. За період роботи в міністерстві я тричі писав заяву про звільнення. Керівництво здійснювалося в режимі ручного управління. Коли я намагався зробити якийсь крок, мене зупиняли. Причому в дуже грубій і принизливій манері. Я просив цього не робити. Я достатньо натерпівся в полоні й не хочу, щоб тут мене так само принижували, а я так само відчував лише власну беззахисність. Однак мої прохання не справляли ніяких вражень на керівницю й тоді я змушений був писати заяву про звільнення. Причиною для усіх трьох заяв стала принизлива манера спілкування. Мої переживання з цього приводу призвели до того, що в жовтні я вимушений був проходити лікування в неврологічному стаціонарі. Останньою краплею стало те, що образливі висловлювання допускалися прилюдно, в тому числі при моїх підлеглих. Я зрозумів, що, коли це стерплю, більше не матиму ніякого права вимагати до себе хоч якоїсь поваги. Якщо я змовчу, то прийму й погоджуся з усім тим, що на мене було сказано.
– Як вам здається, яку мету ставила перед собою керівниця, коли дозволяла собі так спілкуватися?
– Я не знаю. Довго намагався це зрозуміти, але, на жаль, відповіді на це питання не маю й досі.
– А ставлення до інших підлеглих було таке саме чи якось відрізнялося?
– У мене склалося враження, що це звична манера спілкування з людьми. З тією різницею, що хтось буде терпіти й не реагувати, а хтось не захоче миритися з відвертим свавіллям.
– Якщо дозволите, поставлю кілька провокаційних питань. Чи не було такого, що ви не виконали доручену роботу чи виконали її неналежним чином і це розізлило керівницю, яка не могла реагувати інакше?
– Серйозних промахів у моїй діяльності не було. Якби таке трапилося, не писав би тричі заяви, а відразу був би звільнений. Але за весь час я не мав жодного стягнення. І це є найголовнішим показником на користь того, що наша команда працювала достатньо непогано.
– Чому наш читач має бути впевнений, що нова команда в міністерстві не ставила собі за мету позбутися людини, що працювала на посаді заступниці міністра? А потім домовилися з вами: ви звільняєтеся, вони звільняють заступницю, а вас беруть знову і з підвищенням?
– Навіть не знаю, що відповісти… Для такої схеми не було б ніякого сенсу мені звільнятися. Тим більше, що до міністерства повертатися я не збираюся.
– А як ви сприйняли те, що лише в понеділок написали пост у соцмережах, а у вівторок пані Руслану було звільнено з посади?
– Для мене це було абсолютно неочікувано. Я міг сподіватися лише на те, що міністром буде призначене службове розслідування. Що мене попросять написати пояснення. Навести докази того, що це не наклеп на керівника від незадоволеного власним звільненням підлеглого. Але все відбулося зовсім по-іншому. Я не розумію, що тут сталося, я не можу це пояснити, тим більше, що я навіть не називав імені того, про кого я написав.
– Чи відомо вам, після роботи в міністерстві, звідки беруться оці часто абсолютно невідомі люди, яких призначають на високі посади в державних структурах? Я не говорю про Руслану, я маю на увазі дійсно невідомих широкому загалу «спеціалістів».
– Мені здається, що люди, які підбирають кадри, просто хочуть позбутися посадовців, котрі довгий час працювали в старій системі. І намагаються залучати людей із волонтерського чи громадського сектору, тих, хто є більш розкутим у своєму мисленні. Я знав Руслану, коли вона була ще громадською діячкою. І дуже поважав. Тому й погодився з нею працювати. Навіть уявити собі не міг, що людина здатна наскільки зміниться.
– Який висновок ви зробили з тієї ситуації, що трапилася?
– Я вдячний усім людям, які підтримали мене. І якщо робити з цього якийсь висновок, то зводиться він лише до одного: не можна ображати ветеранів! А ще, попри всі свої недоліки, Україна – це демократична країна, в якій працюють інститути репутації. І лише за це варто воювати! За цю принципову різницю між двома країнами. Уявіть собі, як би подібна ситуація відбувалася в росії? Що б зробили з ветераном, який посмів би виступити проти свавілля заступника міністра?
– Як бачите подальші стосунки з Русланою?
– Ніяк не бачу. На Новий рік зробив собі подарунок і заблокував її номер і всі месенджери. Думаю, що найкращі наші стосунки – це їхня повна відсутність.
– Чим збираєтеся займатися далі?
– Поки що відпочиваю й багато думаю про життя. Є кілька незавершених планів. Зокрема, хочу дописати книгу про полон. Коли перебували там, кожен із хлопців розповідав про історію власного життя. І я їм пообіцяв, що коли вийду, напишу про всіх них. Зараз дописую вже останню частину. Давно б закінчив, якби не державна служба…
До цього слід додати, що початково публікація планувалася дещо інакшою. І те, що матеріал вийшов саме таким, заслуга не лише Шибалова, який погодився спілкуватися з журналістом, а й Величко-Трифонюк, що категорично відмовилася коментувати скандал у міністерстві. Щоб стаття була максимально об’єктивною, довелося звернутися до Руслани, щоб та надала ще й власне бачення події. Однак протягом двох днів вона не відповідала на дзвінки. Написане мною в месенджері повідомлення було прочитане і проігнороване.
У будь-якому випадку, в іншої сторони завжди лишається право на власне бачення резонансної події із двома звільненнями. Тому портал «Новини ветеранів» готовий надати можливість реалізувати це право. Звичайно, якщо є таке бажання. Якщо є, що сказати…
Спілкувався Олександр КУХАРЕНКО
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»
Сумська область долучилася до всеукраїнського проєкту, який охопив вісім регіонів України, запровадивши мобільні групи для комплексної підтримки ветеранів війни та їхніх родин.
Як зазначають у громадській організації “Ветеранський простір Сумщини”, ініціатива спрямована на забезпечення доступу до якісних соціальних послуг, особливо для ветеранів, які мешкають у віддалених громадах.
Мобільні групи складаються з професійних юристів, психологів і кейс-менеджерів. Вони консультують, допомагають вирішувати соціальні питання та сприяють успішній адаптації ветеранів до мирного життя.
Цей проєкт дозволяє ветеранам отримувати необхідну допомогу у своїх громадах, не витрачаючи ресурси на поїздки до обласних центрів чи великих міст.
Реалізація проєкту стала можливою завдяки підтримці Програми реінтеграції ветеранів IREX, яка забезпечила фахівців усім необхідним для роботи.
Щоб запросити мобільну групу до своєї громади чи отримати її послуги, телефонуйте за номером: (096)6873575.
18 січня у Луцьку відбудеться перший ярмарок ветеранського бізнесу. Захід стане майданчиком, де ветерани та члени їхніх родин представлять свою продукцію й послуги, створені в рамках власних бізнесів. Також гості ярмарку зможуть дізнатися про актуальні програми підтримки та можливості для започаткування справи ветеранами.
У події візьмуть участь підприємства з Волинської області та інших регіонів України, створені ветеранами або їхніми родинами.
Ярмарок триватиме 18 січня з 11:00 до 18:00 у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (вул. Івана Корсака, 1).
Компанія Data Science UA відкриває вакансію Data Annotator з акцентом на працевлаштування ветеранів, людей з інвалідністю та початківців, які прагнуть розпочати кар’єру у сфері штучного інтелекту (AI). Ця ініціатива демонструє прагнення компанії підтримати українських героїв, сприяючи їхньому професійному зростанню та інтеграції у високотехнологічну галузь.
Data Science UA — лідер у розробці рішень на основі штучного інтелекту, який з 2016 року активно розвиває найбільшу AI-спільноту у Східній Європі. Компанія спеціалізується на розробці інновацій у галузях машинного навчання, комп’ютерного зору та IoT, спрямованих на підвищення безпеки промислових середовищ у світі.
Data Science UA запрошує долучитися кандидатів, які:
Володіють базовими навичками роботи на ПК.
Швидко навчаються і можуть працювати за інструкціями.
Готові виконувати зосереджену монотонну роботу.
Мають рівень англійської Pre-Intermediate (A2).
Попередній досвід анотації буде перевагою, але компанія готова навчати новачків.
Що робить Data Annotator?
Анотує зображення для навчання алгоритмів комп’ютерного зору: виділяє об’єкти, виконує сегментацію, позначає ключові точки.
Категоризує зображення та відео відповідно до встановлених критеріїв.
Ця ініціатива є прикладом соціальної відповідальності Data Science UA та їхнього прагнення сприяти працевлаштуванню ветеранів, допомагаючи їм зробити впевнений крок у технологічне майбутнє України.
Потрапивши на Полтавщину і спостерігаючи місцеві реалії, хочеться перефразувати класика світової літератури, який народився й виріс саме тут: «Чи знаєте ви українські дороги? О, ви не знаєте українських доріг!..»
Ветерани, й ми неодноразово на цьому наголошували, не мають права стояти осторонь того, що відбувається в країні. Вони захистили й зберегли Українську державу й зараз повинні втручатися в усі процеси, які в ній відбуваються. Особливе значення така позиція має саме зараз, у воєнний час, коли країну розриває не лише зовнішній агресор, а й внутрішні вороги. І часто-густо ворог проникає на всі щаблі державної влади, щоб розколювати й знищувати країну зсередини…
Але сьогоднішня розповідь не про це. Вірніше, не зовсім про це. Зараз хотілося б поговорити саме про дороги чи скоріше про їхню відсутність там, де ці дороги мають бути… Серед колишніх захисників і нинішніх військовослужбовців існує ще одна, цілком вірна думка: тепер не час витрачати надмірні кошти на стадіони й парки, на заходи й урочистості, на дерева й квіти! Їх треба спрямовувати на війну, щоб належним чином протистояти загарбникам!
Але ж ремонтується розбомблена інфраструктура, відновлюються знищені будинки й електростанції. Бо без дому, де є тепло, світло й вода сучасні люди жити не можуть. Так само й без доріг держава перетвориться на середньовічну пустку. Це з одного боку… А з іншого – сьогодні союзники спрямовують в Україну значні кошти, щоб літні люди отримували пенсії, а державні службовці немалі зарплати. У тому числі й ті службовці, які опікуються станом доріг. Коло замкнулося!!!
А тепер повернемося до Полтавщини. Їдете ви, скажімо Харківською областю й неочікувано не стало дороги – це означає, що почалася Полтавщина. Чи намагаєтеся об’їхати яму на ямі на проїжджій частині, плигаєте у глибокі рівчаки прямо посеред дороги й тут… усе це закінчується – значить почалася Сумщина. Доводилося їздити поганими дорогами, але таких доріг, як у Полтавській області не зустрічали більше ніде!..
Давайте за приклад візьмемо всього одну дорогу, але не якусь містечкову, а дорогу національного значення, таку як Н-12 Полтава – Суми. Вона проходить і через гоголівські місця – ту ж Диканьку, і через Опішню, котру називають столицею українського гончарства з великою кількістю музеїв і баз відпочинку. Сюди щодня їздить маса відвідувачів. А дороги немає! Щоб не бути голослівним і суб’єктивним, звернемося до сайту «Автострада», на якому лишають відгуки самі водії.
«Погана дорога. Уся в ямах. Ремонтні роботи необхідні». «Нема сенсу їхати цим маршрутом. Низьким кліренсам не треба навіть пробувати». «80 % дороги немає, глибокі ями… Немає цензурних слів щоб описати цей напрямок, це не дорога! Куди дивиться дорожня служба Полтавської області??? Вас розігнати потрібно всіх, дармоїдів». «Підкажіть, хто відповідальний за руйнацію дороги Полтава – Опішня? Де підрядник який зруйнував дорогу? Хто замовляв даний ремонт? Я сподіваюсь карні справи вже в роботі?»…
Думаю, цього буде достатньо… Насправді, погана дорога тут була завжди. У 2022 і 2023 рр., уже традиційно, в кінці літа дорожні служби розкопували ями й залишали так на півтора-два місяці. Ні, не розкопували частину дороги й латали ями, а потім переходили до нової ділянки. У Полтаві так не ремонтують! Дорожники розкопували всю дорогу й залишали на кілька місяців! А ближче до холодів ще біля місяця ці ями закидали. Коли дорога була більш-менш полатана, починалися холоди. А навесні, разом із снігом і льодом, зникав увесь ремонт. Таку практику минулого року могли спостерігати мешканці Левади. Прямо в Полтаві зрізану частину траси залишали на місяць перед тим, як її відремонтувати!
А тепер перейдемо до відповідальних. На зміну сумнозвісному «Укравтодору» прийшло Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури України. У Полтавській області його очолює такий собі Іван Краповницький. На сайті агентства вказано, що він має аж трьох заступників – заступника начальника з експлуатаційного утримання та безпеки автомобільних доріг, заступника з розвитку доріг і заступника з відновлення… Яке утримання, який розвиток чи відновлення?! Дороги взагалі немає! Там замість асфальту залишилися лише ями й рівчаки! На дорозі національного значення! Що можна говорити про всі інші дороги в цьому регіоні?!
Користуючись моментом, хочу запропонувати назвати дорогу Н-12 іменем Івана Краповницького. Принаймні хоча б частину її – від Полтави до Охтирки. Щоб водії, які їдуть нею, знали кому вони мають бути вдячні за той жах, який чекає їх за кермом автомобіля.
Доводилося якось потрапити сюди уночі весною. Так назустріч сунули десятки 30-40-тонних фур, судячи з усього, завантажених зерном. Сайт повідомляє, що до компетенції служби входить також обмеження руху вантажівок, маса яких перевищує 24 т. Чесно кажучи, не бачив, щоб хтось щось обмежував. Може вони тому й рухалися вночі, тобто не в робочий час служби, якою керує пан Краповницький.
Коли наші журналісти зацікавилися темою доріг Полтавщини, вони почали телефонувати до керівника та його заступників. Жодного разу ні один із трьох заступників не відповів на дзвінок. Мабуть саме в цей час вирішували питання утримання, розвитку та відновлення. А ось за номером начальника майже завжди можна додзвонитися, бо там є секретарка. Таке враження, що в Полтаві в цьому агентстві працює лише секретарка. Вона біля десяти разів у різні пори року й будь-який час дня відповідала, що Іван Юрійович на виїзді. Я запитував, який виїзд, коли немає фінансування? На що секретарка казала, що начальнику слід бути присутнім на всіх нарадах адміністрації.
Минулого 2024 року до дороги Н-12 руки ремонтників так і не дійшли. Після звернення на гарячу лінію ще влітку, отримали відповідь – відсутнє фінансування! І тоді виникла така думка. Якщо грошей на ремонт дороги немає, не говорячи про утримання, розвиток і відновлення, за що ці посадовці, які не в змозі виконувати свої безпосередні функції, щомісяця отримують зарплати. Про секретарку я не говорю, до секретарки немає жодних претензій! А скільки людей, окрім секретарки, працює у державному агентстві в Полтавській області? Яка кількість штату та який фонд заробітної плати витрачається державою на утримання працівників служби?
Тоді ГО «Спілка ветеранів АТО» підготувала офіційний запит із проханням дати відповіді на ці питання й надіслала його до Полтави. Відповіді не було кілька місяців. Ми вже почали переживати, чи не відволікаємо дорожників від їхньої надважливої діяльності. А потім зателефонували й поцікавилися, що там із запитом від 22 липня 2024 року. На третій день секретарка повідомила, що запит вони не можуть знайти й попросила надіслати його ще раз. 2 грудня було надіслано повторний запит. Але й після цього у визначений законом термін відповідь не надходила. Почали телефонувати знову на гарячу лінію агентства та урядову лінію…
І ось 30 грудня, напередодні Нового року, як подарунок під ялинку, отримали нарешті листа, підписаного Іваном Краповницьким, від державного агентства на запит ветеранів. Я розумію, що складали його юристи, які також знаходяться на державних зарплатах тоді, коли коштів на дороги немає. Тому вийшов цей лист аж на три сторінки. Але відповіді на жодне з наших питань ми так і не отримали. Це виявилося простою відпискою, де за словами «Служба утримується у межах кошторису видатків, затвердженого Державним агентством…» та «…інформація щодо суми фонду заробітної плати Служби не є публічною інформацією…» легко вгадується лише одна фраза: «Не ваше собаче діло!»
Не зважаючи на таку таємничість, розмір заробітної плати начальника нам вдалося встановити, звернувшись до його декларації. Правда, лише за позаминулий, тобто 2023 рік. Тоді за основним місцем роботи Іван Юрійович Краповницький отримав 1 мільйон 820 тисяч гривень (без однієї гривні, щоб бути максимально точним). А це в середньому виходить понад 151 з половиною тисяч гривень на місяць! Мабуть його заступники отримували ненабагато менші зарплати. А в минулому році, враховуючи інфляцію, зарплати мали збільшитися. То й суми там мають бути більші…
А ви кажете, що ветерани, як захисники держави, мають усе контролювати, не миритися зі свавіллям, протистояти корупції, вимагати відповіді від представників влади? Завдяки цій публікації ми нарешті знайшли головний принцип, яким керуються деякі професійні чиновники, що вимушені співпрацювати з ветеранами. І принцип цей – не ваше собаче діло!!!
Артем ПРАВДЮК
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»
