Потрапивши на Полтавщину і спостерігаючи місцеві реалії, хочеться перефразувати класика світової літератури, який народився й виріс саме тут: «Чи знаєте ви українські дороги? О, ви не знаєте українських доріг!..»
Ветерани, й ми неодноразово на цьому наголошували, не мають права стояти осторонь того, що відбувається в країні. Вони захистили й зберегли Українську державу й зараз повинні втручатися в усі процеси, які в ній відбуваються. Особливе значення така позиція має саме зараз, у воєнний час, коли країну розриває не лише зовнішній агресор, а й внутрішні вороги. І часто-густо ворог проникає на всі щаблі державної влади, щоб розколювати й знищувати країну зсередини…
Але сьогоднішня розповідь не про це. Вірніше, не зовсім про це. Зараз хотілося б поговорити саме про дороги чи скоріше про їхню відсутність там, де ці дороги мають бути… Серед колишніх захисників і нинішніх військовослужбовців існує ще одна, цілком вірна думка: тепер не час витрачати надмірні кошти на стадіони й парки, на заходи й урочистості, на дерева й квіти! Їх треба спрямовувати на війну, щоб належним чином протистояти загарбникам!
Але ж ремонтується розбомблена інфраструктура, відновлюються знищені будинки й електростанції. Бо без дому, де є тепло, світло й вода сучасні люди жити не можуть. Так само й без доріг держава перетвориться на середньовічну пустку. Це з одного боку… А з іншого – сьогодні союзники спрямовують в Україну значні кошти, щоб літні люди отримували пенсії, а державні службовці немалі зарплати. У тому числі й ті службовці, які опікуються станом доріг. Коло замкнулося!!!
А тепер повернемося до Полтавщини. Їдете ви, скажімо Харківською областю й неочікувано не стало дороги – це означає, що почалася Полтавщина. Чи намагаєтеся об’їхати яму на ямі на проїжджій частині, плигаєте у глибокі рівчаки прямо посеред дороги й тут… усе це закінчується – значить почалася Сумщина. Доводилося їздити поганими дорогами, але таких доріг, як у Полтавській області не зустрічали більше ніде!..
Давайте за приклад візьмемо всього одну дорогу, але не якусь містечкову, а дорогу національного значення, таку як Н-12 Полтава – Суми. Вона проходить і через гоголівські місця – ту ж Диканьку, і через Опішню, котру називають столицею українського гончарства з великою кількістю музеїв і баз відпочинку. Сюди щодня їздить маса відвідувачів. А дороги немає! Щоб не бути голослівним і суб’єктивним, звернемося до сайту «Автострада», на якому лишають відгуки самі водії.
«Погана дорога. Уся в ямах. Ремонтні роботи необхідні». «Нема сенсу їхати цим маршрутом. Низьким кліренсам не треба навіть пробувати». «80 % дороги немає, глибокі ями… Немає цензурних слів щоб описати цей напрямок, це не дорога! Куди дивиться дорожня служба Полтавської області??? Вас розігнати потрібно всіх, дармоїдів». «Підкажіть, хто відповідальний за руйнацію дороги Полтава – Опішня? Де підрядник який зруйнував дорогу? Хто замовляв даний ремонт? Я сподіваюсь карні справи вже в роботі?»…
https://www.autostrada.info/ua/highway/H-12
Думаю, цього буде достатньо… Насправді, погана дорога тут була завжди. У 2022 і 2023 рр., уже традиційно, в кінці літа дорожні служби розкопували ями й залишали так на півтора-два місяці. Ні, не розкопували частину дороги й латали ями, а потім переходили до нової ділянки. У Полтаві так не ремонтують! Дорожники розкопували всю дорогу й залишали на кілька місяців! А ближче до холодів ще біля місяця ці ями закидали. Коли дорога була більш-менш полатана, починалися холоди. А навесні, разом із снігом і льодом, зникав увесь ремонт. Таку практику минулого року могли спостерігати мешканці Левади. Прямо в Полтаві зрізану частину траси залишали на місяць перед тим, як її відремонтувати!
А тепер перейдемо до відповідальних. На зміну сумнозвісному «Укравтодору» прийшло Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури України. У Полтавській області його очолює такий собі Іван Краповницький. На сайті агентства вказано, що він має аж трьох заступників – заступника начальника з експлуатаційного утримання та безпеки автомобільних доріг, заступника з розвитку доріг і заступника з відновлення… Яке утримання, який розвиток чи відновлення?! Дороги взагалі немає! Там замість асфальту залишилися лише ями й рівчаки! На дорозі національного значення! Що можна говорити про всі інші дороги в цьому регіоні?!
Користуючись моментом, хочу запропонувати назвати дорогу Н-12 іменем Івана Краповницького. Принаймні хоча б частину її – від Полтави до Охтирки. Щоб водії, які їдуть нею, знали кому вони мають бути вдячні за той жах, який чекає їх за кермом автомобіля.
Доводилося якось потрапити сюди уночі весною. Так назустріч сунули десятки 30-40-тонних фур, судячи з усього, завантажених зерном. Сайт повідомляє, що до компетенції служби входить також обмеження руху вантажівок, маса яких перевищує 24 т. Чесно кажучи, не бачив, щоб хтось щось обмежував. Може вони тому й рухалися вночі, тобто не в робочий час служби, якою керує пан Краповницький.
Коли наші журналісти зацікавилися темою доріг Полтавщини, вони почали телефонувати до керівника та його заступників. Жодного разу ні один із трьох заступників не відповів на дзвінок. Мабуть саме в цей час вирішували питання утримання, розвитку та відновлення. А ось за номером начальника майже завжди можна додзвонитися, бо там є секретарка. Таке враження, що в Полтаві в цьому агентстві працює лише секретарка. Вона біля десяти разів у різні пори року й будь-який час дня відповідала, що Іван Юрійович на виїзді. Я запитував, який виїзд, коли немає фінансування? На що секретарка казала, що начальнику слід бути присутнім на всіх нарадах адміністрації.
Минулого 2024 року до дороги Н-12 руки ремонтників так і не дійшли. Після звернення на гарячу лінію ще влітку, отримали відповідь – відсутнє фінансування! І тоді виникла така думка. Якщо грошей на ремонт дороги немає, не говорячи про утримання, розвиток і відновлення, за що ці посадовці, які не в змозі виконувати свої безпосередні функції, щомісяця отримують зарплати. Про секретарку я не говорю, до секретарки немає жодних претензій! А скільки людей, окрім секретарки, працює у державному агентстві в Полтавській області? Яка кількість штату та який фонд заробітної плати витрачається державою на утримання працівників служби?
Тоді ГО «Спілка ветеранів АТО» підготувала офіційний запит із проханням дати відповіді на ці питання й надіслала його до Полтави. Відповіді не було кілька місяців. Ми вже почали переживати, чи не відволікаємо дорожників від їхньої надважливої діяльності. А потім зателефонували й поцікавилися, що там із запитом від 22 липня 2024 року. На третій день секретарка повідомила, що запит вони не можуть знайти й попросила надіслати його ще раз. 2 грудня було надіслано повторний запит. Але й після цього у визначений законом термін відповідь не надходила. Почали телефонувати знову на гарячу лінію агентства та урядову лінію…
І ось 30 грудня, напередодні Нового року, як подарунок під ялинку, отримали нарешті листа, підписаного Іваном Краповницьким, від державного агентства на запит ветеранів. Я розумію, що складали його юристи, які також знаходяться на державних зарплатах тоді, коли коштів на дороги немає. Тому вийшов цей лист аж на три сторінки. Але відповіді на жодне з наших питань ми так і не отримали. Це виявилося простою відпискою, де за словами «Служба утримується у межах кошторису видатків, затвердженого Державним агентством…» та «…інформація щодо суми фонду заробітної плати Служби не є публічною інформацією…» легко вгадується лише одна фраза: «Не ваше собаче діло!»
Не зважаючи на таку таємничість, розмір заробітної плати начальника нам вдалося встановити, звернувшись до його декларації. Правда, лише за позаминулий, тобто 2023 рік. Тоді за основним місцем роботи Іван Юрійович Краповницький отримав 1 мільйон 820 тисяч гривень (без однієї гривні, щоб бути максимально точним). А це в середньому виходить понад 151 з половиною тисяч гривень на місяць! Мабуть його заступники отримували ненабагато менші зарплати. А в минулому році, враховуючи інфляцію, зарплати мали збільшитися. То й суми там мають бути більші…
https://youcontrol.com.ua/catalog/individuals/declaration/cd343867-b64b-4729-95f8-e35ca3e668c4
А ви кажете, що ветерани, як захисники держави, мають усе контролювати, не миритися зі свавіллям, протистояти корупції, вимагати відповіді від представників влади? Завдяки цій публікації ми нарешті знайшли головний принцип, яким керуються деякі професійні чиновники, що вимушені співпрацювати з ветеранами. І принцип цей – не ваше собаче діло!!!