Джеймс Меттіс – морський піхотинець США, який пройшов усі щаблі американської військової кар’єри, став міністром оборони США та брав участь у військовому параді на День Незалежності України в Києві. Меттіс широко відомий на Заході своїми афористичними висловлюваннями, які нерідко викликали резонанс в американській пресі. Особливо корисні вони для нас і керівництва нашої країни саме сьогодні.
“Жодна війна не закінчена допоки ворог не скаже, що для нього все закінчено. Ми можемо думати про це, ми можемо заявляти про це, але насправді голосувати має ворог”.
“У цю епоху мені байдуже, наскільки ти блискучий у тактичному чи оперативному мистецтві. Якщо ти не здатний створити гармонію, навіть порочну гармонію, гармонію на полі бою, яка базується на довірі між усіма службовими ланками, між коаліційними та вітчизняними службами, між цивільними та військовими службами – то тобі треба забиратися додому, твій тип лідерства вже є застарілим. Нам потрібні офіцери, які вміють створювати гармонію між усіма службовими ланками”.
“Будь ввічливим, будь професіоналом, але завжди май план, як вбити кожного, кого зустрінеш”.
“Коли ти вперше когось “завалив” – це значна подія. Бо, як кажуть, у світі є козли, яких треба застрелити. Є мисливці, і є жертви. Виходячи з вашої дисципліни, спритності, слухняності, пильності від вас залежить, чи станете ви або мисливцем, або жертвою”.
“Це приємно – вбивати деяких людей. Я буду з вами. Мені подобається бійка”.
“Я прийшов із миром. Без артилерії. Але я благаю вас зі сльозами на очах: якщо ви спробуєте наї#ати мене, то я вб’ю вас усіх”.
“Я намагаюся благати вас не протидіяти нам. Бо якщо ви це зробите, ті, що виживуть, будуть писати про те, що ми зробимо з вами навіть через 10 000 років”.
“Існують люди, які думають, що ви маєте ненавидити їх, щоб стріляти в них. Не думаю, що так робите ви. Це просто робота”.
“Морські піхотинці не вміють писати слово “поразка”.
“В основному це питання волі. Чия воля зламається першою? Наша чи ворога?”
“Ми знаємо, що у важкі часи цинізм – це ще один спосіб здатися, і в армії ми розглядаємо цинізм чи капітуляцію як одну з форм боягузтва”.
“Дехто буває збентеженим, коли не сталося того, що вони вважали неминучим. Якщо так, то це означає, що в них завищене відчуття ризику, що спричиняє бажання його уникнути. Ви повинні бути спроможними почувати себе комфортно у непевності”.
“Озираючись назад, можу сказати, чого я навчився у морській піхоті: мислити як людина дії, і діяти як мислитель!”
“Що не дає вам заснути уночі? – Нічого. Я не даю заснути уночі іншим”.
06 червня 2020 року окупаційні гібридні збройні формування Російської Федерації 13 разів порушили режим припинення вогню та обстріляли позиції Об’єднаних сил.
Дев’ять обстрілів із тринадцяти було здійснено ввечері.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” на підступах до Опитного та Старогнатівки російські окупанти випустили в бік українських оборонних укріплень понад тридцять мін калібру 120 мм. Біля Богданівки обстріли позицій ЗСУ здійснювали з протитанкових ракетних комплексів, а поруч з Мар’їнкою, Павлополем і Авдіївкою – з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Ввечері рашисти гатили по наших опорних пунктах неподалік Гнутового зі 120 мм мінометів і станкових протитанкових гранатометів.
В районі відповідальності ОТУ “Північ” по позиціях наших захисників поблизу Оріхового та тричі біля Луганського окупаційні формування РФ вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Біля Південного позиції ЗСУ двічі були обстріляні з ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.
Під час обстрілів п’ятеро військовослужбовці ЗСУ отримали поранення різного ступеня важкості.
Для стримування збройної агресії окупаційних гібридних збройних формувань Російської Федерації наші захисники змушені були задіяти наявні чергові вогневі засоби, що змушувало рашистів припиняти обстріли і повертатися до дотримання «мінських домовленостей».
Від початку поточної доби російські загарбники вже обстріляли з великокаліберних кулеметів наші опорні пункти неподалік Луганського (р.в.ОТУ “Північ”).
За поточну добу втрат серед наших захисників немає.
17 грудня 2019 року, в ході урочистої церемонії Китай отримав до бойового складу військово-морських сил другий авіаносець.
Трансляцію цього заходу здійснював місцевий телеканал CCTV-1.
Авіаносець отримав ім’я на честь провінції на сході Китаю – Shandong та бортовий номер “17”.
Сьогодні Військово-морські сили Китаю (ВМС НВАК) проводять морські випробування нового авіаносця, які заплановані до кінця року.
Про це повідомляють ЗМІ Китаю
Під час випробувань планується перевірити експлуатаційні характеристики та підвищити рівень підготовки екіпажу, щоб підвищити здатність виконувати різні завдання.
Китай розпочав будівництво нового авіаносця у 2013 році на суднобудівельній верфі в Даляні, а вже у квітні 2017-го року майбутній другий авіаносець ВМС Китаю був спущений на воду.
Ходові випробування авіаносця розпочались у квітні 2018 року та тривали до травня.
Другий вихід у море на випробування відбувався у вересні 2018 року, під час яких відбувалось випробування різного обладнання та оснащення корабля.
Третій етап випробувань відбувався впродовж жовтня-листопада 2018-го року.
Другий авіаносець має довжину у 315 метрів, що на 11 метрів більше ніж у «першого» Ляоніна. Його будівництво обійшлось приблизно в $4,5 млрд.
05 червня 2020 року, колишній морський танкер «Фастів» внаслідок розгерметизації корпусу ліг на борт на базі ВМС ЗС України Очакові.
Про це повідомили ВМС ЗС України.
Малий морський танкер «Фастів» – при закладці “ВТН-38”, – був побудований в Херсоні (заводський №102) в 1981 році та увійшов до складу Чорноморського флоту.
01 серпня 1997 року за результатами розподілу Чорноморського флоту відійшов Україні. Був включений до складу ВМС України та отримав нову назву – “Фастів” на честь міста обласного значення у Київській області. Судну присвоїли бортового номера “U760”. Базувався у Стрілецькій бухті Севастополя. Організаційно входив до 18-го Дивізіону суден забезпечення. 20 березня 2014 році був захоплений «зеленими чоловічками». 11 квітня 2014 року танкер “Фастів” у нейтральних водах був переданий українському буксиру “Бакай”, який відвів його до Одеси. В 2018 році, в рамках переведення кораблів та суден на нову систему бортових номерів, судно отримало префікс «А», що означає його належність до допоміжного флоту.
Наказом Міністерства оборони України у 2019 році морський танкер «Фастів» був виключений зі складу ВМС ЗС України. Причиною було неможливість використання за призначенням внаслідок закінчення встановленого строку служби й втрати тактико-технічних характеристик.
Повідомлялось, що відновлення яких економічно недоцільне.
Надалі судно було відбуксировано до місця утилізації та підготовлено до проведення утилізаційних робіт. І, раптом, само по собі розгерметизувалося і “ляго на борт”.
Військові та правоохоронці посилили охорону об’єктів критичної інфраструктури в Херсонській та Миколаївській областях у контексті можливого вторгнення з боку РФ.
Як інформує Укрінформ, про це повідомив командувач Об’єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.
Відповідаючи на запитання, чи планує Україна нарощувати спроможності у Херсонській та Миколаївській областях у зв’язку з інформацією щодо можливого вторгнення РФ в східні області з метою отримання контролю над Північно-Кримським каналом, командувач відповів Дійсно, така інформація (у ЗМІ — ред.) проходила, але ми вже завчасно провели такі заходи. Ми спланували посилення охорони критично важливих об’єктів. Зокрема, це стосується й водогону нашої дніпровської води до тимчасово окупованої території (Північно-Кримський канал — ред.). Ми всі ці об’єкти посилили – і охорону, і оборону, – і також проводимо визначені контрдиверсійні і контртерористичні заходи.
За словами Наєва, до цих заходів залучені як військові, так і інші складові сектору безпеки СБУ, Національна гвардія, поліція і підрозділи, які здійснюють розвідувальну діяльність.
Громадська організація «Всесвітній день вишиванки» та кіностудія «Диво» поставили собі за мету зібрати, систематизувати та викласти у загальний доступ відеодокази російсько-української війни на Донбасі
Ідея створення такої платформи належить голові ГО та засновниці кіностудії «Диво», чернівчанці Лесі Воронюк (на фото). Пані Леся – засновниця свята Всесвітній день вишиванки, культурна кураторка та авторка фільмів «Спадок нації», «Соловей співає», «Ткацький шлях». У її здобутку безліч цікавих проєктів, які покликані відновити культурну спадщину та привернути увагу українців до питань національної єдності та ідентичності.
– Під час роботи над збором матеріалу для документального фільму про лінгвоцид української мови «Соловей співає» ми з колегами зрозуміли, що є багато матеріалу, відзнятого учасниками АТО/ООС, волонтерами, лікарями безпосередньо на місці подій. І ці відео ні в якому разі не можна втрачати. Адже це – наша історія, яку мають знати не тільки українці, але і світ. Так з’явилася ідея створити платформу, де кожен охочий зможе переглянути ці відео, які є не тільки документальним свідченням російської агресії, але – і важливою частиною історії сучасної України. Значущість такого матеріалу надважлива і в сучасному контексті, і для майбутніх істориків через 10, 50, 100 років, – зазначає Леся Воронюк.
Зазначимо, що автори проєкту «Воєнний відеоархів» зацікавлені лише у матеріалах, відзнятих на місці подій. Тобто, це мають бути не постановочні інтерв’ю, відео, зняті постфактум чи реконструкції.
На даний час колективу однодумців вже вдалося зібрати декілька годин матеріалу – це ролики тривалістю від 10 секунд до 2-3 хвилин. Зараз триває робота над описом відео. Волонтери зазначають, хто автор, де і коли відбувалися події, та хто брав у них учать. До кінця року планується завершити збір первинного матеріалу та створити сайт, де все буде викладено у вільному доступі. Звісно, що у разі продовження військового конфлікту, відеоархів буде постійно поповнюватися.
За словами Лесі Воронюк, авторів проєкту цікавлять військові дії, побут та умови життя військових, робота медиків та життя цивільних людей, які опинилися у зоні конфлікту.
– Жодне з відео, які нам вдалося зібрати на цей момент, не лишає байдужим. Адже кожне з них – це окрема історія, розказана тими, хто бачив війну не на екрані телевізору, а на власні очі. Особисто мені найбільше запам’яталося відео, відзняте в одному з бліндажів, де військові медики рятували поранених бійців. Їхня самовіддана праця, їхнє бажання за будь-яку ціну зберегти життя наших захисників вражають. Сьогодні, коли люди мають безліч джерел інформації, іноді досить суперечливої, вкрай важливо, щоб людство знало історію України з позиції нашої держави, щоб люди усвідомлювали правду про те, що відбувається зараз у їхній країні, – пояснює головну ідею майбутнього відеоархіву його авторка.
Відзначимо, що команда, яка працює над проєктом, користується виключно власними ресурсами, не залучаючи ні державних, ні інших джерел фінансування. Єдине, що зараз потрібно для створення «Воєнного відеоархіву», – це час, який готові витрати волонтери, та активна участь спільноти АТО/ООС, яка готова надати відеоматеріал.
Долучитися до проєкту може кожен, хто володіє потрібним відеоматеріалом, зв’язавшись з Лесею Воронюк через її сторінку у Фейсбук.
Один з тих, кого зацікавила ця ініціатива – учасник бойових дій Сергій Зосіч. «Це унікальні матеріали, які потрібно зберегти не тільки для сучасників, але і для майбутніх поколінь, бо зараз твориться історія нашої держави. Я не лишився осторонь цієї ініціативи, і мені приємно, що вона знаходить відгук у моїх побратимів, тож «Воєнному відеоархіву» однозначно бути!», – говорить ветеран.
Довідково: станом на лютий цього року ООН збільшила свою оцінку кількості жертв війни на Донбасі до 13 тисяч, чверть з них – цивільні особи, з яких – 147 дітей.
Олена Шаріпова, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
Як відомо, держава надала учасникам бойових дій чималі пільги, які не тільки засвідчують повагу до тих, хто захищає Батьківщину, але й мають полегшити життя їм та їхнім родинам. Сьогодні, коли мільйони українських сімей буквально щодня виживають, заощаджуючи на всьому, це дуже важливо. Втім, як доводить практика, скористатися цими преференціями учасники АТО/ООС можуть не завжди…
Ситуація з формальним декларуванням права на пільги і, в той же час, неможливість сповна скористатися ними в реальному житті, що з байдужості чиновників трапляється дуже часто, породжує невдоволення колишніх фронтовиків. Не виключенням є і Полтавщина, де останнім часом учасники АТО/ООС активно вимагають реалізації свого права на безплатний проїзд у транспорті у міжобласних і міжміських маршрутах. Зокрема, наполягаючи на тому, щоб їм, як і їхнім побратимам в інших областях, в касах автовокзалів видавали так звані «нульові» квитки.
Ця тема для Полтавської області, як кажуть, вже з довгою бородою, адже через правові колізії та вільне трактування перевізниками законного права учасників бойових дій на безплатний проїзд, скористатися ним вдається не завжди. Річ в тому, що учасники бойових дій в Полтавській області мають купувати власним коштом квитки у касах автовокзалів, а після поїздки здавати їх до органів соціального захисту і чекати поки їм повернуть гроші. Отримання компенсації може розтягнутися на кілька місяців.
Ситуація загострилася після того, як в країні запровадили карантин і чимало фронтовиків втратили роботу, відповідно, і зарплату. Тож придбати квитки власним коштом можуть не завжди. Тому пригадали, що в інших регіонах уже давно для учасників бойових дій, які користуються правом безплатного проїзду на міжобласних та міжміських маршрутах, існує так званий «нульовий» квиток. Тобто, в касах вокзалів за наявності посвідчення учасника бойових дій фронтовикам безплатно видають квиток на поїздку. І жодних тобі потім принизливих митарств по чиновницьких кабінетах з проханням повернути плату за проїзд…
«Нульового» квитка, попри доцільність його введення, як свідчить досвід інших областей, на Полтавщині й досі не запровадили в життя. Причин, кажуть в Полтавській ОДА, багато. Головні – уряд не прийняв загальнодержавної програми, яка б конкретно врегульовувала порядок безплатного перевезення пільгових категорій, і відмова приватних перевізників від введення «нульового» квитка, бо вони побоюються, що ніхто їм не компенсуватиме плату за перевезення, зокрема, учасників бойових дій. Ситуацію на тлі протестів учасників АТО/ООС раз ураз розглядали в Полтавській ОДА, але рішення, яке б задовольняло всі сторони, не знаходили.
Директор департаменту соціального захисту населення Полтавської ОДА Людмила Корнієнко в своєму коментарі для «НОВА» стосовно патової ситуації з введенням в регіоні «нульового» квитка, зазначила, що проблема справді існує. І стосується вона не тільки учасників бойових дій, але й інших пільгових категорій населення – таких на Полтавщині десять, які мають право на безплатний проїзд на міжобласних та міжміських маршрутах.
– На сьогодні найголовніше питання – виплата компенсацій і врегулювання безплатного перевезення на міжобласних та міжміських маршрутах протяжністю понад 50 кілометрів. Це питання має врегульовуватися на рівні міністерства інфраструктури, бо саме вони є замовниками вказаних рейсів, – зазначила Л. Корнієнко. – Тому, поки питання з «нульовими» квитками не вирішено, на Полтавщині прийняли обласну програму щодо компенсації вартості квитків на проїзд 10 пільговим категоріям. У тому числі, і учасникам АТО/ООС. Цього року на це в обласному бюджеті передбачено 3 мільйони 300 тисяч гривень…
Однак, зазначають в Полтавській ОДА, час спливає і наприкінці 2020 року ця програма закінчується.
– Чи може статися так, що виникне умовний розрив: коли перестане діяти обласна програма щодо компенсації полтавцям – а таких на Полтавщині 130 тисяч, пільгових перевезень, а уряд так і не ухвалить «свою» програму, і учасники бойових дій взагалі не зможуть їздити безплатно?
«Ні, такого не станеться, – запевняє Л. Корнієнко. – У разі такої ситуації обласна влада продовжить дію вже існуючої програми і забезпечить право, зокрема, учасникам бойових дій на безплатний проїзд. Але ми вже и звернулися до Міністерств ветеранів і інфраструктури з тим, щоб вони прискорили розробку такої програми, яка була би єдиною для всіх областей…».
Правда, питання з «нульовим» квитком для фронтовиків на Полтавщині в такому разі й надалі залишиться відкритим. Адже, визнає очільниця департаменту, приватні перевізники активно виступають проти продажу, вірніше, видачі пільговикам такого квитка. І вони певним чином мають рацію, бо урядом не визначено порядок механізму обліку пільгових пасажирів і компенсації за «нульові» квітки. А це прерогатива Міністерств ветеранів і інфраструктури…
3 квітня 2020 року нас сесії Полтавської облради знову повернулися до обговорення ситуації з пільговими перевезеннями. Депутати зазначали, що попри інформацію з регіонів, уряд так і не спромігся навести лад в цьому важливому питанні, що породжує справедливе невдоволення, зокрема, з боку учасників бойових дій. Вогонь критики ті необґрунтовано переносять на регіональну владу, хоча варто спитати за безлад в ситуації з перевезеннями пільгових категорій з центральної влади. Обговорення закінчилося тим, що депутати прийняли звернення до Міністерства у справах ветеранів України, Міністерства інфраструктури України щодо розроблення загальнодержавної програми компенсації за проїзд пільгових категорій громадян.
Отже, учасники АТО/ООС Полтавщини, які найактивніше виступають за введення в регіоні «нульового» квитка, тепер сподіваються, що їхній голос таки почують у столиці…
Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
Українська морська авіація у травні провела успішні випробування вертольотів Мі-8 МСБ. Пілоти морської авіаційної бригади відпрацювали удар некерованими ракетами по колоні бронетехніки умовного противника. Завдяки таким навчанням, в умовах російської агресії Україна намагається зберегти за собою потенціал як виробництва, так і застосування військових гелікоптерів. А Мі-8 МСБ (військовий варіант) – певно, найбільш оптимальна модель для використання в бойових умовах. І хоча закупівля імпортної техніки для силових структур вже відбулася (МВС отримає 55 нових вертольотів за контрактом із французьким Airbus), українській армії, схоже, на зарубіжні новинки сподіватися не слід. Тому, розглянемо Мі-8 МСБ детально – з ним нашим льотчикам, схоже, доведеться працювати ще довго.
Відмінною особливістю даного вертольота порівняно з іншими модифікаціями МІ-8 є його повна ремоторизація. Модель має двигун з електричною системою запуску, який спеціально розроблявся на запорізькому заводі “Мотор Січ”. Заміна двигуна дозволила зменшити споживання палива – економія, в залежності від умов експлуатації, складає від 10% до 20%. Відповідно, збільшилася дальність польоту, на 30% зріс експлуатаційний ресурс силової установки і ефективність експлуатації вертольота (особливо в умовах гірської місцевості і високих температур). У разі виходу з ладу одного з двигунів, вертоліт здатний злетіти на одному двигуні в режимі перевантаження. Згідно з даними виробника, модернізація дозволяє продовжити льотний ресурс вертольота на 2 тис. льотних годин або до 8 років експлуатації з можливістю подальшого продовження ресурсу вертольота до 16 років.
На початку листопада 2017 року на одному з українських полігонів були проведені успішні випробування ПТРК «Бар’єр-В» з вертольота Мі-8МСБ-В. Результат пусків свідчить про черговий прорив українських творців озброєнь і військової техніки. Використання вітчизняного ПТРК стало можливим завдяки розробці командою зброярів оптико-електронного модуля для виявлення цілі і наведення ракет. Модуль входить до складу комплексу управління вогнем 524Р, який встановлюється на вертоліт Мі-8МСБ-В. Комплекс призначений для вирішення завдань цілодобового огляду, виявлення, розпізнавання і автоматичного супроводу наземних і повітряних, рухомих і нерухомих цілей. Він дозволяє виявляти цілі на відстані до 10 км. У перспективі, після прийняття на озброєння у ЗСУ, такими комплексами можна оснащувати вітчизняні модернізації вертольотів Мі-2 та Мі-24.
Таким чином, команда українських інженерів і конструкторів вирішила задачу створення прицільної оптоелектронної системи. У 2007 році такий комплекс Україна невдало намагалася створити спільно з французькою компанією Sagem. Тепер вдалося обійтися без іноземної допомоги.
«Єдиним імпортним виробом в комплексі є тепловізійна камера», – кажуть розробники. Інший важливий момент – «Мотор Січ» поступово налагоджує самостійне виробництво найбільш критичних комплектуючих – редукторі і лопатей.
Комплекс 524Р може бути адаптований і до виробництва пусків НКР – некерованих ракет, підвищивши точність стрільби в 2-3 рази. Також, поряд з чотирма керованими ракетами комплекс 524Р забезпечить і застосування некерованих ракет типу С-5, С-8, а також універсального гарматного контейнера УПК-23-250, контейнера з гранатометом і авіаційних бомб. Подбали розробники і про оперативне навчання льотного і технічного складу – для цього буде використаний контрольно-тренажерний комплект КТК-1М.
Для збільшення “живучості” військової версії вертольота були застосовані нові екранно-вихлопні пристрої власної розробки. У порівнянні зі штатними, вони в 10 разів зменшують випромінювання вертольота, істотно обмежуючи можливості для ПЗРК. Зараз фахівці працюють також над створенням сучасної легкої броні – вона додасть близько 500 кг ваги, але повинна захистити від куль калібру 12,7 мм.
Вкрай важливо, що комплекс має великий потенціал для подальшого розвитку – збільшення дальності, точності стрільби і підвищення рівня автоматизації. За словами представника компанії «Мотор-Січ» Івана Божкова, роботу над цією моделлю можна описати так:
«Беремо корпус, оснащуємо його сучасним обладнанням та новими вузлами. Тобто на виході маємо новий двигун 5 покоління, новий редуктор і нові несучі гвинти».
Якщо підсумовувати, військовий вертоліт Мі-8МСБ-В (військова модифікація МІ-8 МСБ) в ході модернізації отримує додаткове обладнання: нові системи збору, реєстрації та обробки польотної інформації, аварійний радіомаяк, лазерну систему формування прицільної марки, станцію оптико-електронного придушення, комбінований пристрій викиду теплових помилкових цілей, екранно-вихлопні пристрої для зниження температури і розсіювання потоків вихлопних газів . Крім того, на вертоліт можуть бути встановлені додаткові паливні баки і озброєння: керовані і некеровані ракети, стрілецько-гарматне озброєння, до шести авіабомб або система повітряного мінування ВСМ-1.
У 2018 році «Мотор Січ» вже передав ЗСУ 23 вертольота Мі-8 МСБ, в тому числі 10 вертольотів Мі-8 МСБ-2. Для того, аби мати уявлення про те, в яких умовах нашим пілотам доводиться працювати під час бойових дій, наведемо приклад зі спогадів пілота гелікоптера МІ-8 Василя Мулика, ветерана війни на Донбасі. Наведені події відбувалися під час евакуації поранених у Іловайському оточенні:
«…Бортовий технік Серьога Кужелюк раптово закричав: “Ракета!”. Я повертаю голову і бачу біленьку цятку, за якою тягнеться напівпрозора димна дуга і загинається в бік вертольота. А технік, як виявилося, навіть бачив сам пуск. Я відразу дав лівий крен. Порушив всі інструкції, але інших варіантів не було. Крен був під 90 градусів зі зниженням…. але ракета страшніше. Кричу бортовому: “Відстрілюй АСВ”. А він каже: “Вась, та я все уже відстріляв”. АСВшками ми, до речі, називаємо автоматичну систему відстрілу – теплові пастки. Земля під нами засвітилася помаранчевими вогнями від цих АСВшок. Вони впали кудись в рідколісся. Загалом, якимось дивом я врятувався від влучання ПЗРК. Що мене врятувало? Маневр, АСВшки, не знаю. Може, некондиційна ракета була. Я відразу доповів, що ми закінчуємо завдання, бо літати тут більше неможливо».
«… з того часу ми на “нуль” не літаємо, вогневі завдання не виконуємо. Головне завдання військової авіації на сьогодні – евакуація поранених. А до того ми виконували увесь спектр завдань… Кожну ситуацію з загиблим бортом ми ретельно аналізували, обдумували, вирішували, як робити далі. Ми знали, що у по нам колись так будуть працювати, як по нашим збитим льотчикам, але це був шок – на нашій землі по нашим же гелікоптерам можуть пускати ракети… До цього ніхто не був готовим. Ми думали, висота нас захистить. Ударів з ПЗРК ми просто не очікували».
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС
Тактика малих тактичних груп — невіддільна частина військового мистецтва, що потребує серйозного навчання, постійних тренувань і вдосконалення. Особливо — в умовах позиційних бойових дій, коли значна кількість таких груп залучається для бойового охоронення, розвідки, зв’язку та інших важливих завдань.
ШВИДШЕ БІЖИШ — ДОВШЕ ЖИВЕШ
Активні дії бойових «двійок» і «трійок» при загрозі вогневого контакту з противником багато в чому не відрізняються від принципово усталених. Приміром, час на переміщення групи від укриття до укриття повинен залежати від щільності вогню противника та відстані до нього. Чим ефективніший по вас вогонь — тим коротшою повинна бути перебіжка.
Це ж стосується і дистанцій до ворога, від яких залежить стрімкість його реакції на ваш рух. Якщо на дистанції 700–800 метрів довжина вашої перебіжки може бути 40–50 кроків (їх можна подолати за 30 секунд), то на відстані 400–500 метрів вона вже не має перевищувати 10–20 кроків. Бо зазвичай солдатові на виконання першого прицільного пострілу по рухомій цілі потрібно близько 5 секунд.
ОДНА «НОГА» ТУТ, ДРУГА — ПОБІГЛА
Порядок переміщення у «двійках» методом «одна нога на землі», за досвідом війни на Донбасі та на відміну від радянських настанов, уже самоочевидний. Під «ногою» умовно розуміється один з бійців бойової пари.
Під час роботи в «двійці» солдат, який зайняв позицію для стрільби попереду товариша, повинен спершу криком «тримаю» або «крию», іншим дієвим способом повідомити про готовність прикрити вогнем переміщення напарника.
Це необхідно зробити, оскільки не завжди «двійка» може підтримувати між собою візуальний контакт. А в гуркоті бою не відразу відрізниш вогонь свого напарника від вогню іншого солдата.
Але! Буде фатальною помилкою повідомити напарникові про готовність його прикривати відразу ж після переміщення до моменту зайняття зручної позиції для стрільби. Побратим може припинити свій вогонь ще до того, як другий член «двійки» зможе його вести. Тож «двійка» відразу перетворюється на беззахисну мішень.
Щоб уникнути такої помилки, попередньо відпрацьовується такий прийом: передовий у «двійці» солдат після перебіжки та зайняття позиції спочатку робить один постріл (чергу) по ворогу, й лише потім оповіщає напарника про готовність прикривати його вогнем.
Підсумуємо. Переміщення парою має три фази.
Перша фаза: № 1 прикриває, № 2 переміщується.
Друга фаза: № 2 залягає, робить прицільний постріл або чергу й оповіщає № 1 про готовність прикривати його переміщення.
Третя фаза являє собою повтори двох перших.
ЧОМУ БОГ ЛЮБИТЬ ТРІЙЦЮ
Організація переміщення у «трійках» трохи інша, бо має варіанти.
Варіант перший: «Роги»
«Трійка» розбивається на дві підгрупи, що складаються з двох та одного солдата. Далі вони працюють так само, як у «двійці»: одна група біжить, інша — прикриває. Тільки вперед завжди висувається лише один солдат, а двоє підтягуються до нього. Завдяки цьому парі прикриття одинак не перекриває сектори обстрілу та посилюється їхня вогнева спроможність.
Цей варіант найпростіший і найнадійніший. Його можливо використовувати для пересування солдатів, що обслуговують один вид зброї. Скажімо, він ідеально згодиться кулеметнику, його помічнику-автоматнику чи снайперу та їхньому підношувачу боєприпасів.
Варіант другий: «Два — один»
Деякі фахівці пропонують переміщатися без суворої послідовності − хто після кого схоплюється і змінює позицію, за для того, щоб у противника не було можливості вгадати, хто із членів «трійки» буде переміщатися наступним. Наприклад, першим біжить № 1, а № 2 та № 3 його прикривають. Наступним переміщується № 2, № 1 та № 3 на прикритті. Нарешті вперед йде № 3 під прикриттям № 1 та № 2. Можливі варіанти, коли в кожному підрозділі напрацьовується щось своє. Головна умова — простота та зрозумілість власних дій для «трійки».
Варіант третій:«Ветеранський»
Складнішим варіантом організації переміщення в «трійках» є такий. Перший номер схоплюється й починає переміщення, пробігаючи половину шляху. У цей момент без команди починає перебіжку другий номер. Поки другий ще біжить, перший залягає та відкриває вогонь. Ну а третій номер увесь цей час прикриває їх вогнем. Затим дії «трійки» повторюються циклічно. Зрозуміло, що цей метод найскладніший, бо існує ймовірність «збитися з ритму». Тому він підходить лише давно злагодженим групам з великим бойовим досвідом.
А чому Бог любить «трійцю»? А хоча б за те, що витягувати пораненого вдвох легше. А якщо це відбувається під вогнем, то один зможе здійснювати прикриття, а інший перетягувати пораненого. Крім того, використання «трійок» дає змогу об’єднувати в одній групі ветеранів, солдатів середнього терміну служби й новобранців.
В акваторії Чорного моря відбулися спільні тренування типу PASSEX за участю патрульного катера ВМС України «Старобільськ» та корвета ВМС Румунії Contraamiral Horia Macellariu.
Про це повідомляє служба зв’язків із громадськістю Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Під час виконання спільних маневрів у відкритому морі кораблі країн відпрацювали низку завдань з підвищення взаємосумісності відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу. Основна увага приділялась удосконаленню навичок та дій екіпажів кораблів під час виконання завдань у складі корабельних груп.
− Екіпажі кораблів відпрацювали низку спільних навчальних вправ та виконали маневр у строях різного типу. Крім того, кораблі відпрацювали ускладнене і тактичне маневрування в морі, вправлялись у встановленні та веденні зв’язку відповідно до стандартів НАТО, – зазначив командир патрульного катера «Старобільськ» старший лейтенант Павло Гладченко.
Також за підтримки української авіації, яка імітувала напад на кораблі, військові моряки двох держав відпрацювали дії екіпажу з протиповітряної оборони під час повітряного нападу.
Українські військові моряки вже тривалий час використовують різні методи впровадження стандартів НАТО під час підготовки екіпажів кораблів і катерів. Участь сил українського флоту в тренуваннях типу PASSEX сприяє налагодженню взаємної сумісності та опануванню стандартів Північноатлантичного альянсу.
