Ветерани війни, які повернулися з полону, втратили житло або змушені тимчасово проживати в інших регіонах, тепер зможуть отримати компенсацію за оренду. Уряд прийняв постанову, яка передбачає виплату грошової компенсації ветеранам війни за найм (оренду) житлових приміщень.
Хто може отримати компенсацію?
Захисники і Захисниці, які захищали незалежність, суверенітет, територіальну цілісність України та:
втратили або мають пошкоджене житло внаслідок бойових дій;
мають житло на тимчасово окупованих територіях або в районах, де тривають бойові дії;
проходять реабілітацію далеко від свого задекларованого місця проживання (понад 15 км);
звільнені з військової служби, але ще не набули статусу учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни;
звільнені з полону.
Скільки компенсуватимуть?
Сума виплат залежить від місця розташування орендованого житла.
інші населені пункти – 1 прожитковий мінімум – 3 028 грн.
З 1 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3028 грн.
Якщо особа орендує житло менше ніж на місяць, компенсація виплачуватиметься пропорційно кількості днів проживання.
Як подати заяву (в паперовій або електронній формі)?
Через структурний підрозділ, відповідальний за ветеранську політику.
Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) – незалежно від місця проживання.
У цьому заявнику/заявниці може допомагати фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб.
Документи, які необхідно подати (копії):
документ, що посвідчує особу;
картка платника податків;
інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
акт обстеження об’єкта, пошкодженого внаслідок бойових дій, спричинених агресією рф;
військово-обліковий документ;
посвідчення, що підтверджує статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни;
довідка про відсутність (наявність) судимості та інших обмежень, пов’язаних зі злочинами проти України;
договір найму (оренди) житла, укладений відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
Структурний підрозділ, відповідальний за ветеранську політику, розглядає подані документи та протягом 10 робочих днів ухвалює рішення щодо виплати компенсації та її розміру.
Контррозвідка Служби безпеки затримала ще одну російську агентку у Харкові. Нею виявилася місцева ІТ-фахівчиня, яка на замовлення ФСБ отруїла військового ЗСУ та готувала саморобні вибухові пристрої (СВП) для вчинення терактів.
Щоб вбити українського воїна, зрадниця під виглядом «волонтерської» допомоги передала йому ліки та харчі, в які підмішала отруйні речовини.
Після цього військового у тяжкому стані госпіталізували.
Наступними завданнями агентки від фсб було виготовлення саморобних вибухових пристроїв (СВП) та їхнє переміщення у схрони для підготовки терактів.
Одну з вибухівок жінка заховала поблизу свого помешкання у багатоквартирному будинку, а іншу – СБУ вилучила безпосередньо у квартирі підозрюваної. За інструкцією ворога фігурантка замаскувала СВП під вогнегасник, а для більшої вражаючої дії спорядила металевими гайками.
За даними слідства, фігурантка потрапила у поле зору фсб ще до початку повномасштабної війни, коли їздила до родичів у росію. При цьому злочинні завдання від ворога їй почали надходити на початку 2025 року.
Наразі слідчі СБУ повідомили затриманій про підозру за декількома статтями Кримінального кодексу України:
ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 258 (пособництво у терористичному акті, вчинене за попередньою змовою групою осіб);
ч. 1 ст. 263 (незаконне зберігання вибухового пристрою).
Також її злочини планується кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (закінчений замах на умисне вбивство).
Зловмисниця перебуває під вартою. Їй загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Комплексні заходи проводили співробітники СБУ в Харківській області за процесуального керівництва обласної прокуратури.
Армія, ще за радянських часів, завжди прагнула до скорочень та абревіатур. Цей процес триває й нині. Так страшне слово із трьох літер – СЗЧ, яке є злочином і передбачає кримінальну відповідальність, означає не що інше як «самовільне залишення частини». Відповідний закон пояснює цей термін наступним чином: «Відсутність військовослужбовця в розташуванні частини або на місці служби без дозволу на те командира (начальника) з приводу законних (надзвичайних) підстав, які виправдовують цю відсутність».
І тут виникає маса питань, враховуючи той факт, що до нас вторгся агресор і почалася повномасштабна війна. Якщо командир чи начальник сам залишив частину, а підлеглих про це не повідомив? Якщо евакуювався весь підрозділ, а бійці лишилися в оточенні чи на окупованій території? Якщо командування в повному складі втекло під час наступу ворога, залишивши підлеглих на лінії фронту? Чи є це СЗЧ і кому слід інкримінувати злочин – бійцям чи командуванню?
Відповісти на такі складні питання, в кожному конкретному випадку, має суд. І, як показує практика, в переважній більшості випадків перед судом постають саме бійці. Тому, що командир на підлеглого може ініціювати відкриття провадження, а підлеглий на командира – ні!
СЗЧ БЕЗ ЗАЛИШЕННЯ ЧАСТИНИ
Сьогоднішня наша розповідь всього про один випадок, один кримінал та одне засідання суду. Суду, який за майже два роки, із якоїсь невідомої причини, не може провести навіть підготовчого засідання.
Напередодні Свята весни й жіночності, що символізує боротьбу прекрасної статі за власні права й гендерну рівність, у комінтернівському районному суді міста Харків судили дівчину-військовослужбовця. А чоловіки-військовослужбовці та ветерани – колишні військовослужбовці – прийшли підтримати захисницю в її праві на справедливе й неупереджене судочинство. І зібралося їх не дуже багато – не більше десяти чоловік, але й така кількість, як виявилося, у змозі вивести прокурора й представників судової гілки влади із зони комфорту. Їм куди простіше працювалося б, якби в залі засідань, окрім підсудної, нікого більше не було…
А тепер познайомимося з нашою героїнею. Тетяна Сидоренко, прикордонниця 4 прикордонного загону. Підписала контракт 20 січня 2022 року й понад рік служила в цьому підрозділі, аж поки на неї не було відкрите кримінальне провадження із звинуваченням у СЗЧ.
– Я б і далі служила, – розповіла нам Тетяна, – якби не прихід нового командування, а саме начальника штабу, першого заступника, начальника відділу інспекторів. Почалося з того, що начальниця відділу Юлія Ковальська дорікнула, чи не соромно мені було отримувати зарплату? На що я спитала, де була вона в перші дні повномасштабного вторгнення? Звичайно, таке питання виглядало неприємним, оскільки всім у підрозділі відомо, що тоді командування залишило підлеглих напризволяще і в повному складі переїхало в безпечне місце в сусідню область. Використовуючи зв’язки у внутрішній безпеці, де працює чоловік Юлії Ковальської, мені вирішили помститися та зробити з мене особливо небезпечну злочинницю…
Без її відому, як розказала далі Тетяна, було проведене службове розслідування, а її саму, навіть не попередивши, вивели поза штат підрозділу. У цей час прикордонниця знаходилася на військовій базі в Харківському гарнізоні, а командування стверджувало, що вона не виконала наказ і зникла в невідомому напрямку. Однак Тетяна неодноразово телефонувала до чергової частини, цікавилася, коли буде залучена до служби, повідомляла про місце свого знаходження, та ніякої конкретної відповіді так і не отримала. Оскільки їй нічого не було відомо про службове розслідування, про виведення поза штат, то вона й не могла цього оскаржити.
– Так тривало до того часу, – продовжує Тетяна, – аж поки мене не викликали до ДБР. А там прямо з порогу: «Підписуйте обвинувачення!» А слідча Оксана Осадча почала розповідати, що мені світить і десять, і дванадцять років позбавлення волі. У цей час на допитах постійно перебували представники внутрішньої безпеки нашого загону, слухали все, що я кажу, тиснули на слідство. Вони були присутні й на минулому суді. А сьогодні чомусь не прийшли…
ДИСКРЕДИТАЦІЯ ЯК НОРМА
Для встановлення істинного перебігу подій мені довелося ставити уточнюючі питання. І як виявилося, в лютому 2022 року, зі слів особового складу, командування прикордонного загону терміново виїхало до міста Дніпро. А всіх підлеглих, які знаходилися під Куп’янськом, Вовчанськом чи в тому ж Харкові, вони чомусь забули попередити. Коли ж восени Харківську область звільнили, командири повернулися з відрядження й почали розбиратися, а де поділися їхні бійці, чим підлеглі займалися весь цей час?
Приміром, Тетяна Сидоренко, протягом півроку відсутності командування, з’являлася до Харківського гарнізону, отримувала бойові завдання й несла службу на блокпостах…
До речі, вона була не єдина, хто постраждав від свавільних дій командирів та начальників загону. Ще дві дівчини, яких покинули командири, опинилися на окупованій території. А коли повернулися до Харкова, їм обрали запобіжний захід – тримання під вартою та примусили підписати обвинувачення.
І слідча ДБР, і внутрішня безпека загону були впевнені, що з Тетяною вийде так само. Але помилилися. Дівчина вирішила йти до кінця! Спочатку вона не підписала обвинувачення. Тоді їй сказали, що слід з’явитися до ленінського районного суду, щоб «поговорити з суддею». Коли вона приїхала, виявилося, що говорити немає про що. Бо суддя Пашнєв, за клопотанням слідчої, швидко провів засідання та обрав запобіжний захід – тримання під вартою. І її прямо з суду відвезли до сізо.
Там Тетяна перебувала біля двох тижнів, поки за неї не внесли заставу. Після виходу з ізолятора, командування загону мало визначитися з її подальшим місцем служби. Однак слідча Осадча сказала, що командири прикордонників не хочуть цього робити, й завірила, що в Тетяни в подальшому з цим ніяк проблем не буде. Уже з адвокатом вони подали кілька рапортів на службу, але всі вони ігноруються й залишаються без відповіді.
СВІЙ ДО СВОГО…
Прокурор Юрій Рихлюк із Харківської спеціалізованої прокуратури має неабиякий досвід – він керував провадженням і клопотав про тримання під вартою не лише у справі Тетяни. Прокурор практикував це й для іншої дівчини із прикордонного загону, що потрапила під окупацію у Вовчанську. Єдине, чого не має Рихлюк – досвіду військової служби. Чи проходив він її взагалі – невідомо. А зараз, під час повномасштабної війни, має бронювання від мобілізації.
– Коли я звернувся до його декларації, – каже ветеран війни Богдан Мелешко, – то зрозумів, що до захисту держави цей державний службовець не має жодного стосунку. Чоловік, який не служив, намагається засудити дівчину, що з перших днів повномасштабної війни взяла до рук зброю й стала на захист тієї держави, яка зараз надала роботу Рихлюку в тилу та тримає його подалі від бойових дій. Можете уявити собі більш цинічну ситуацію?! Я не можу!..
Розповів Богдан, як поводив себе прокурор, коли з’явився до суду. Вільні слухачі намагалися примусити його зняти в залі капелюха. Що той зробити категорично відмовився. Тоді помітили в нього ніж, який Рихлюк приніс до суду. Вимагали, щоб охорона затримала порушника. Але охоронці чомусь не реагували, а прокурор вимушений був утікати з будівлі суду як налякане хлопченя.
– Хочу також сказати про суддю, – зазначив Мелешко, – яка розглядає це провадження. Вона досить добре себе почувала до того часу, поки ми не приїхали підтримати Тетяну. А далі почалося перенесення засідань з одного дня на інший. Суддя замикалася в кабінеті, її неможливо було знайти. А коли з’являлася, то ставила питання, хто ми такі, чому сюди приїхали? Намагалася заборонити зйомку. Думаю, вона вже зараз розуміє, що за всі неправомірні дії їй обов’язково доведеться відповідати…
ТАК ХТО Ж ЗЛОЧИНЦІ?
Захист переконаний, що на суд і особисто суддю Ірину Зелінську здійснюється тиск представниками внутрішньої безпеки. Але для командування спливла ще одна неприємна деталь – прикордонниця Сидоренко, підписавши контракт, так і не прийняла присягу! Спочатку в підрозділі вирішили, що спішити немає куди, а потім почалося повномасштабне вторгнення, термінове відрядження й було вже не до цього…
– Для слідчої та прокурора зараз єдиний вихід, – говорить Тетяна, – щоб я підписала власну провину. Без цього кримінальне провадження і тримання мене під вартою не мало жодних підстав! Але ж я не скоювала ніякого військового злочину! А якщо я не скоїла, то злочин скоєно проти мене і здійснили його саме вони. До цього слід додати прострочене подання обвинувального акту до суду та порушення права на захист. Ми з адвокатом подали клопотання: спочатку про відсутність складу злочину, потім щодо прострочення терміну подання. Який ще слід мати доказ судді, щоб закрити цю справу?
Адвокат підсудної Юрій Вишневецький не хоче до засідання розкривати нюанси захисту, однак про деякі моменти все ж погодився розповісти:
– Захист уважає, що неприйняття присяги моєю підзахисною фактично свідчить, що вона не набула статусу військовослужбовця. Тому в цьому складі злочину, якби він навіть був доведений, відсутній суб’єкт. Але головне, на думку сторони захисту, що належних доказів щодо самовільного залишення частини в обвинувачення немає. Також під час досудового розслідування були допущенні суттєві порушення процесуальних норм, які є підставою для закриття провадження. Це – якщо коротко. Більш детально будемо розбиратися під час судового розгляду…
Ще один красномовний штрих до цієї маразматичної ситуації, яку створили командири прикордонного загону. Оскільки Тетяні відмовлено в продовженні військової служби, вона звернулася до районного ТЦК з надією, може вони могли б зарадити їй із такою проблемою? А там сказали, що такого вони ще не бачили! У той час, коли величезна кількість ухилянтів чоловічої статі переховуються від мобілізації, дівчина оббиває пороги й просить надати їй можливість продовжити службу. А їй відмовляють!..
– Сьогодні командуванню невигідно, – констатує прикордониця, – щоб я поверталася на військову службу. Їхнє завдання – зробити з мене злочинця! Уявіть собі, я прийду на службу, нарешті прийму присягу й відразу виникне питання: як без присяги військова знаходилася на бойових чергуваннях?.. Я вже думала, може це планомірна диверсійна діяльність декого з командирів для підриву обороноздатності армії. Час від часу ми дізнаємося, що викритого того чи іншого військового начальника, який працював на ворога. Чому в цьому випадку не може бути такого?..
…У той день судове засідання так і не відбулося. Спочатку повідомляли, що відсутній інтернет-зв’язок. Потім – що ось-ось має з’явитися… за півгодини… за двадцять хвилин… Присутні поцікавилися, як прокурор дізнається, що засідання почалося? Секретарка хитро посміхнулася й сказала, що прокурор із ними на зв’язку. Хоча в залі суду він так і не з’явився…
Це розповідь усього про один випадок, одне кримінальне провадження та одне засідання суду. А таких проваджень – безглуздих і надуманих – маса! І виникає питання: а для чого це потрібно, якщо головним завданням не є дискредитація захисників і знецінення їхніх заслуг в очах громадськості?..
6 березня IP офіс у партнерстві з Вінницьким національним технічним університетом за підтримки Вінницької міської ради та Вінницької ОВА презентували програму Lab2Market Veterano. Цей проєкт націлений на підтримку ветеранів та їхніх родин у створенні і розвитку власного бізнесу.
Під час курсу учасники отримають знання про те, як заробляти на інтелектуальній власності, а також дізнаються, де можна знайти фінансування для старту власної справи.
Один з учасників проєкту — ветеран Сергій Колумбет. Він має бойовий досвід з 2014 року, а з початку повномасштабного вторгнення добровільно пішов боронити Україну та служив на одному з найгарячіших напрямків фронту — донецькому. Минулого року він отримав серйозне поранення, внаслідок якого йому ампутували ногу. Тепер Сергій планує відкрити власний бізнес — розглядає варіанти кав’ярні чи піцерії, адже в цивільному житті був кухарем. Він пройшов навчання, щоб отримати нові знання та актуальні підходи у підприємництві.
«Поки ще думаю над ідеєю, але подаватимуся на грант від Українського ветеранського фонду для відкриття власної справи. Це навчання допоможе уникнути помилок. Сподіваюся, що курси принесуть мені багато корисної і важливої інформації», — поділився Сергій.
Загалом в програмі беруть участь 40 ветеранів, які відвідуватимуть теоретичні та практичні заняття, пов’язані з інноваційним підприємництвом.
Директор департаменту економіки і інвестицій Вінницької міської ради Максим Мартьянов зазначив, що торік у Вінниці було започатковано ваучерну підтримку для тих, хто хоче розпочати власну справу або розширити бізнес. Громада активно сприяє розвитку підприємництва, створенню нових робочих місць і реалізації інноваційних ідей. Особлива увага приділяється демобілізованим ветеранам і членам їхніх родин — тим, хто повертається до мирного життя і прагне реалізувати себе в бізнесі.
«Багато ветеранів, які повертаються з фронту і хочуть стати підприємцями, не завжди мають відповідні навички або досвід. Саме тому такі проєкти дають можливість здобути базові знання: як створити бізнес-план, сформувати команду для проєкту, розробити маркетингову стратегію та знайти фінансування», — зазначив Максим.
На першому етапі учасники вивчатимуть основи інноваційного підприємництва, зокрема бізнес-планування, маркетингові стратегії і пітчинг. Другий етап спрямований на надання знань для комерціалізації наукових розробок та їх виведення на ринок, зокрема технологічний та економічний аудит, маркетингові дослідження і стратегії. Третій етап передбачає підтримку вже зареєстрованих інноваційних підприємств через акселераційну програму, щоб допомогти їм досягти успіху на ринку.
Навчання триватиме до 2 травня, і Вінниця стала другим містом, де стартував проєкт Lab2Market Veterano.
ГО «Курайна» спільно з ГО «Спілка ветеранів АТО» запрошують на безоплатний онлайн-лекторій з серії «Справжня історія українських козаків». Лекцію читатиме Олексій Сокирко, український історик і публіцист, кандидат історичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка, автор досліджень з військової історії України.
Які питання будуть розглянуті на лекції:
Які військові конфлікти відбувалися на українських теренах здавна?
Що лежало в основі військової ефективності козацтва?
В чому полягали секрети воєнних перемог української козацької держави — Гетьманщини?
Що з воєнної історії козацької доби нам треба пам’ятати і про що нагадувати постійно?
Перша лекція відбудеться 15 березня 2025 року о 13:00 онлайн на YouTubе-каналі.
Олексій Сокирко, відомий український історик, свою лекцію присвячує відродженню справжньої історії українських козаків: це нариси перемог та картини занепадів. Давайте разом спробуємо розібратися в їх причинах — реєструйтеся!
Проєкт онлайн-лекторію «Справжня історія українських козаків» реалізується ГО «Спілка ветеранів АТО» та ГО «Курайна» на безгрантовій основі.
В Україні запроваджують нову ініціативу для покращення медичної підтримки ветеранів. Відповідно до постанови Кабміну № 67 від 24 січня 2025 року, медичні заклади, які вводяться в штат фахівця із супроводу ветеранів війни, отримають субвенцію.
Про це повідомляє Електронний журнал «Управління закладом охорони здоров’я».
Основні вимоги: ✅ один фахівець працює максимум зі 100 особами; ✅ спеціаліст має пройти підготовку відповідно до професійних стандартів.
Фахівці охоплюватимуть не лише ветеранів, а й їхні родини та потреби інших осіб, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Для зручності ветеранів найближчим часом буде оновлено інтерфейс «Дії»; його адаптують під потреби цільової аудиторії.
Про це під час брифінгу «Цифрові можливості для ветеранів: доступність та повага» повідомив віцепрем’єр-міністр – міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров, передає Укрінформ.
«Виникла така ідея, щоб апгрейднути «Дію» спеціально для ветеранів. Тобто створити спеціальну версію застосунку на базі існуючої, яка після встановлення її ветеранами, тільки-но відбудеться ідентифікація їхнього статусу, автоматично змінить свій вигляд. Зміниться все – від того, як виглядає значок самої «Дії» на екрані смартфона, до того, які функції проактивно будуть користувачу запропоновані», – розповів Федоров.
За його словами, завдання нової «Дії» – стати зручною для великої кількості користувачів зі статусом ветерана. Щоб люди не витрачали часу на пошук потрібної їм інформації чи документа, застосунок буде автоматично налаштований так, щоб надавати все це ще до запиту.
Під час заходу Федоров також повідомив, що невдовзі в «Дії» з’явиться комплексна послуга для військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей. За однією заявою можна буде отримати статуси особи з інвалідністю внаслідок війни (ОІВВ) та члена сім’ї загиблого (ЧСЗ), оформити допомогу та пільги.
Український ветеранський фонд Мінветеранів запрошує ветеранів і ветеранок взяти участь в анонімному онлайн-опитуванні та поділитися досвідом працевлаштування після служби.
Ветеранів і ветеранок, які мають досвід звільнення зі служби і пошуку роботи, просять розповісти: • які виклики та перешкоди їм довелося долати під час працевлаштування; • чи стали їм у пригоді на новому місці роботи знання та навички, отримані під час служби; • якої підтримки в працевлаштуванні їм найбільше бракує.
Мета опитування — визначити, як впливає перехідний період після звільнення зі служби і до працевлаштування на успішність працевлаштування. Український ветеранський фонд систематично досліджує потреби ветеранів та ветеранок.
Це важливо для розробки ефективних програм підтримки. З результатами попередніх досліджень можна ознайомитися на сайті: https://bit.ly/3HchUKO.
Міністерство у справах ветеранів України спільно з Міністерством цифрової трансформації України представили ключові результати у цифровізації послуг для ветеранів війни та їхніх сімей.
Нині у мобільному застосунку Дія вже згенеровано понад 416 тисяч е-Посвідчень ветерана. Отримати його можуть:
учасники бойових дій
особи з інвалідністю внаслідок війни
учасники війни
постраждалі учасники Революції гідності
члени сім’ї загиблого ветерана війни
члени сім’ї загиблого Захисника / Захисниці України.
Е-посвідчення ветерана дозволяє миттєво перевіряти його достовірність у режимі реального часу, що виключає можливість використання підроблених чи застарілих документів. Е-посвідчення також сприяє поліпшенню надання адміністративних процедур, швидкому та ефективнішому доступу до соціальних гарантій. Важливим є й те, що у разі втрати паперового посвідчення ветерана людина зможе безпроблемно використовувати електронне посвідчення.
Автоматичне отримання статусу УБД
Менш ніж за два місяці з моменту запуску нової послуги спільно з Мінцифри ми досягли того, що раніше здавалося неможливим:
Понад 11 100 Захисників і Захисниць отримали статус УБД автоматично!
Раніше для цього потрібно було збирати купу документів, чекати на підписи й проходити нескінченні погодження. Нині все інакше: жодних черг, жодної паперової тяганини, тільки один процес – автоматичний.
Як це працює?
Відомості про участь у бойових діях вносяться уповноваженими особами військових частин
Система автоматично обробляє дані через Єдиний державний реєстр ветеранів війни (ЄДРВВ)
Статус УБД надається без залучення самого військовослужбовця.
Також автоматичний статус УБД отримують військові, які потрапили в полон чи зникли безвісти. Держава підтримує їхні родини – надає можливість користуватися пільгами без додаткових заяв чи звернень.
Цифровізовано отримання статусів:
Особи з інвалідністю внаслідок війни
Члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці.
Тепер оформити їх можна онлайн через Портал Дія, а також у ЦНАП.
Витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни відтепер можна отримати в ЦНАП за 5 хвилин
10 740 витягів з ЄДРВВ видано через ЦНАП — за лічені хвилини.
Раніше, щоб отримати цей документ, потрібно було листом звертатися до Мінветеранів і чекати понад 30 днів. Тепер витяг можна отримати протягом 5 хвилин через мережу «єдиних вікон» для ветеранів в ЦНАПах по всій Україні. Витяг з ЄДРВВ – важливий для підтвердження статусу в багатьох життєвих ситуаціях.
Протистояння влади з ветеранами набирає все більших і більших обертів. У захисників уривається терпець. Раніше такого відвертого ігнорування вони не могли навіть припустити. Причому ситуація приблизно однакова в усіх регіонах. Таке враження, що методичка писалася в центрі й для всіх одразу. Люди старшого віку мають пам’ятати вчення про загострення класової боротьби. І особливо те, чим така боротьба закінчується…
Зараз приведемо лише два приклади з різних областей України, які не межують між собою й знаходяться далеко одна від одної. Чернівеччина й Харківщина. У Чернівцях скандал був такої сили, що в лічені години набув розголосу на всю країну. Заступниця голови обласної адміністрації, якій ветеран був «нерівнею» та не мав права сидіти поруч, у результаті скандалу звільнилася.
НА ЗВ’ЯЗКУ – ЧЕРНІВЦІ
Нам удалося поспілкуватися з ветераном російсько-української війни Вальтером Шеффером. Саме завдяки йому люди дізналися про сьогоднішні амбіції новітніх аристократів від представників влади. Переказувати скандал немає ніякого сенсу, оскільки він достатньо свіжий і гучний. Нагадаємо лише те, що заступниця голови адміністрації Альона Атаманюк написала своїм підлеглим, щоб більше не садовили поруч з нею ветерана Вівчарюка, бо він їй «не рівня»… Ось що з цього приводу розповів Вальтер Шеффер:
– Валерій Вівчарюк – мій побратим, дуже давній друг ще з довоєнних часів. Перебуваючи підполковником МВС у відставці, мобілізувався до ЗСУ й пішов служити простим солдатом. Брав участь у боях 2015–2016 років, а після повномасштабного вторгнення був снайпером ССО в найгарячіших точках війни. Валерій зараз очолює Управління ветеранської політики при Чернівецькій ОВА.
Коли мені стала відома ця ситуація, я не міг на неї не зреагувати. І не тому, що він мій друг. А тому, що це ветеран, який захищав нашу країну. І таке ставлення чиновника є неприпустимим у будь-якому разі. Якщо ця пані так ставиться до ветерана, то як вона сприймає всіх інших людей?! Я написав до Ради ветеранів при Міністерстві та опублікував допис у FaceBook, який дуже швидко розповсюдився мережею. Багато засобів інформації використали мій пост.
Альона Атаманюк є профільним заступником голови ОВА, тобто саме вона має опікуватися проблемами ветеранів. Після розголосу заступниця довго мовчала. Потім написала, що її сторінку зламали. І для неї таке зізнання було ще гіршим, тому що напис з’явився не на сторінці, а в менеджері WhatsApp. Далі почала стверджувати, що зламали телефон. Однак на той час уже відреагували Міністерство ветеранів, багато волонтерів і блогерів. Під тиском громадськості вона вимушена була написати заяву про звільнення.
Але мене обурило те, що голова адміністрації Руслан Запаранюк спочатку ніяк не відреагував і тільки наступного дня, увечері, написав, що в нього є заява Атаманюк, але він її підпише лише в тому випадку, коли буде впевнений, що переписка не є підробленою. Коли все ж підписав заяву, то звільнив заступницю не за статтею, а за погодженням сторін. І цим, я вважаю, голова дискредитував себе в очах усієї громадськості.
Представники влади чомусь думають, що стали такими собі місцевими царьками. І це не голослівна заява. Десь за два тижні до пригоди з написом, Атаманюк зібрала робочу групу з підтримки військовослужбовців, ветеранів та членів їхніх сімей. При цьому до складу комісії не було включено жодного ветерана, жодного представника від сімей загиблих. Це абсурд! Після скандалу деякі представники комісії заступалися за Альону, писали мені всілякі дурниці.
Однак те, що було написано Атаманюк, неможливо трактувати багатозначно. Там усе відверто й зрозуміло. Написала вона одному зі службовців Управління ветеранської політики. Коли я тільки дізнався про це, то знаходився у стані, який навіть зараз не можу охарактеризувати літературними виразами. Влада просто втратила землю під ногами! Атаманюк, хто ти така?! Ти проти Вівчарюка – ніхто! Це він, а не ти, захистив Україну й продовжує працювати для ветеранів!
Ми маємо підтримувати своїх побратимів. Справа в тому, що з ветеранів, які повертаються додому з війни, активними є лише 5–6 %. Усі інші потребують моральної й матеріальної підтримки й допомоги. І це при тому, що суспільство хворе, велика кількість людей ненавидить ветеранів, уважає їх нерівнею. На жаль, така тенденція підтримується на рівні держави – зневага до військового, до захисника. Під державою я розумію Офіс Президента та Верховну Раду. Бо саме на цих рівнях влади було зірвано мобілізацію, знівельовано заслуги захисників, а тепер ще й відбувається відверте ігнорування ветеранів…
ПРЯМА МОВА З ХАРКОВА
Про працевлаштування ветерана нам розповів редактор порталу Олександр Кухаренко, який довгий час викладав у вузі, має науковий ступінь і вчене звання. Спочатку йому вказали на відсутність у нього досвіду державної служби, однак юрист пояснив, що викладацька діяльність прирівнюється до стажу держслужбовця. Проводила співбесіду Тетяна Печура, останнім місцем роботи якої було керівництво Департаментом соцзахисту. Після цього пані Тетяну провели на пенсію, вона знаходилася на заслуженому відпочинку й прийшла, як сама розповідала, до заступниці голови адміністрації. А та говорить, що без вас адміністрація в цейтноті, бо нікому очолити Управління ветеранів. І Печура погодилася… Але про все по порядку у прямій мові ветерана, що проходить співбесіду в керівниці Управління у справах цих самих ветеранів:
– На ярмарку вакансій я з подивом дізнався, що ОВА нарешті вирішила до ветеранського управління працевлаштувати аж трьох осіб (звичайно у це важко повірити!), які мають статус ветерана. Я розумів, що після відвертої критики цього підрозділу, його очільниці та профільної заступниці голови адміністрації державна служба для мене закрита раз і назавжди. Тому цікавило лише одне питання: як мені відмовлять?
А ще на ярмарку дали два аркуші, де вказані вимоги та обов’язки заступника керівника управління. Не знаю, хто це готував, але такої кількості помилок не знайдеш, мабуть, у двієчника із загальноосвітньої школи. Почитав, посміявся й зателефонував до управління, щоб з’ясувати, яким чином слід претендувати на посаду?..
Коли з’явився на завчасно узгоджену зустріч, постукав і відчинив двері, то почув: «Падаждіті!» Ну добре, думаю, почекаю. Стояв біля кабінету хвилин п’ятнадцять. А весь цей час чи то секретарка, чи помічниця ходила із приймальні до кабінету й поверталася знову.
– У нас тут форс-мажор! – пояснила мені.
Я вже подумав, чи не викликаний він моїм приходом?.. А з кабінету долинала розмова на «чістом вілікоруском нарєчії», як і має бути в державній структурі… Але п’ятнадцять хвилин спливло й я зайшов до кабінету.
– Я вас слушаю, – почув від очільниці управління.
Ні для кого не є таємницею, що в побуті й на роботі так звані «професійні чиновники» користуються виключно мовою агресора, але щоб така практика застосовувалася до відвідувача, таке зустрінеш нечасто… Печура після кількох фраз начебто зрозуміла, якою мовою слід говорити в службовому кабінеті, й зажадала отримати резюме. Вчиталася в перший рядок і скривилася: ХЕМЗ. Може, думала, технар якийсь прийшов. Довелося пояснювати, що то не завод ХЕМЗ, а Палац культури «ХЕМЗ». Читає далі.
– Так у вас немає досвіду роботи на керівних посадах.
– Як немає, – запитую, – а керівник телевізійної студії, головний редактор всеукраїнського видання та інтернет-порталу, директор агентства?
– Ну, це не те, – говорить панянка, але сама розуміє, що позиція відверто слабка.
– А що ж, – цікавлюся, – вам потрібно?
Питання виявилося занадто складним, тому починає імпровізувати прямо під час розмови. Говорить, що їй потрібно сформувати штат і вона має підібрати службовців, які в змозі виконувати надскладні завдання, що стоять перед управлінням.
– Мені тут один кандидат, – повідомляє, – уже приніс резюме й він мені більше підходить.
– Ні, – не погоджуюся я, – вам може подобатися хто завгодно, але мені ви маєте вказати, що вам потрібно та чого в мене не вистачає? Без цього я нікуди не піду!
– А яка у вас освіта? – хапається за останню надію, як за соломинку, очільниця.
– Вища, – повідомляю, – режисерська й філологічна.
– Ні, це не те, – кривиться. – Ви не знаєте законів про державну службу!
– Із чого ви взяли, що я їх не знаю?
– Ну, у вас же така освіта… – намагається пояснити Тетяна Миколаївна. – А закон там дуже складний, далеко не кожен може зрозуміти.
В устах Печури така заява виглядала занадто смішною. Я не знаходжу іншого порівняння (звичайно без прив’язки до особистостей), окрім того, коли дилетант намагається пояснити пілоту, чому птахи літають.
Пробую розтовкмачити жіночці, що я є доктором філософії, маю біля сотні наукових публікацій.
– Ні, – знаходить нарешті аргумент, – нам потрібен економіст, юрист або фінансист!
– Для чого? – дивуюся. – Щоб сидіти й нічого не робити?
– Та ви що! – гнівається очільниця. – А вам відомо, що два роки тому ми підготували таку програму для ветеранів, якої немає в усій Україні?!
Я вже не став казати, що два роки тому Печура працювала зовсім в іншому департаменті й до управління ветеранів не мала ніякого стосунку. А посадовиця продовжувала розповідати, що головне в роботі, – вказівний палець догори, – це державна служба! Далі сама собою напрошувалася фраза: «А ветерани – кому вони потрібні?! Головне – служба!» Але виголошувати її не став.
Подякував і сказав на прощання:
– Та ви не переймайтеся, я й не збирався з вами працювати. Мене цікавило лише те, яким чином мені буде відмовлено. Чесно кажучи, у вас це вийшло дуже погано!..
Однак звинувачувати одну Печуру в ігноруванні ветеранів було б неправильно. Ну не її ж провина в тому, що жіночка пенсійного віку знаходиться не на заслуженому відпочинку, а продовжує трудову діяльність на державній службі! Насправді це – система, де такі печури й атаманюки – лише гвинтики. Вони виконують відведену їм роль у спланованій, вибудуваній та успішно реалізованій дискредитації захисників і ветеранів…
Звичайно, з цим можна не погоджуватися. Але лише наші матеріали, що з’явилися в останні кілька місяців на порталі «Новини ветеранів», доводять широкий масштаб проблеми, що зачіпає Київ і Тернопільщину, Чернівеччину й Харківщину. І щоб довести істинність такого твердження, обіцяємо найближчим часом висвітлювати проблему ставлення до ветеранів і в інших регіонах країни…
Над матеріалом працювалиІрина ЛОЗОВА, Артем ПРАВДЮК
