Бойові дії на сході України безжальним молохом прокотилися долями сотень тисяч українців, розділивши їхнє життя на «до» і «після». Прикметно, що на восьмому році протистояння ми вже звикли до багатьох речей і понять які, здавалося би, вже ніколи не увійдуть у наше життя. Серед них і поява тисяч так званих внутрішньо переселених осіб. Людей, котрих у народі жалісно називають біженцями. Які, рятуючись від боїв і не сприйнявши політику сепаратистів, поспіхом, кидаючи все нажите, переселялися на підконтрольну уряду України територію. Разом з тими, хто залишив і окупований Крим, за різними джерелами, таких в Україні нині майже два мільйони.
Одна з цих «внутрішньо переселених осіб» – луганчанка Юлія Білоусова. У буремному 2014 році, коли розриви снарядів стало чутно і в її місті, жінка швидкоруч зібрала найнеобхідніші речі і з трьома дітьми та матір’ю переїхала на територію, яку контролювали українські військові. У «тому» житті залишилися не лише спогади про мирні часи, але й квартира, будинок, меблевий магазин, будинок її дідуся тощо. Позаду було впорядковане життя, попереду – невідомість, яка лякала…
«Відтоді доля сповна відділила мені випробувань: на Майдані, де я перебувала волонтеркою у складі 39 жіночої сотні, працювала на «гарячій» лінії для переселенців, сама організовувала евакуацію, вивозячи людей із Слов’янська тощо, – пригадує Ю. Білоусова. – Згодом, зрозуміла, що від мене буде більше користі, якщо я боротимуся за визволення Донбасу у складі організованого збройного підрозділу. Тому, у серпні 2014 року вступила добровольцем до батальйону «Айдар», згодом перейшла на військову службу і рік служила в складі «Айдару» поблизу Щастя. Але, коли зрозуміла, що дороги додому вже немає, і мої прагнення прискорити звільнення окупованих територій не виправдовуються, вирішила зайнятися сім’єю і влаштовувати своє життя…».
Це виявилося непросто, адже сталося так, що біженцям й голови притулити було ніде. З трьома дітьми, матір’ю і чоловіком – фронтовиком, який сповна скуштував лиха – полон, важке поранення, інвалідність, і з яким Юлія зустрілася в Щасті, довелося довго бідувати.
«Перш за все було дуже важко через те, що не мали власного житла, – ділиться фронтовичка. – Спочатку жили в одному з пансіонатів поблизу Києва, згодом перебралися до Одеси, а рік тому волонтери підібрали нам будиночок в селі на Полтавщині, де зараз і влаштувалися…».
Потроху обжилися на новому місці, зажили селянським життям, завели «підсобне» господарство – двох кіз, козла, 60 курей, побудували невелику теплицю тощо. Діти, а тепер їх четверо, пішли до школи, старший син влаштувався на роботу у Полтаві, куди майже щодня їздить за кілька десятків кілометрів. Звісно, зізнається Юлія, жити нелегко, але на фронті було ще важче…
«Життя змусило замислитися про додатковий заробіток, адже прогодувати таку велику родину, як наша, непросто. Стали в нагоді навички вишивання, чим зайнялася «для душі» після повернення з АТО, – переказує мотиви, які спонукали її до започаткування бізнесу Ю. Білоусова. – Одного дня мене потягло до в’язання гачком, якого я не брала до рук кілька років. Не до того було… Спробувала зробити в’язану іграшку. Вийшло нібито не погано. Тоді я не замислювалася, що стану заробляти на життя виготовленням іграшок. Перші свої «твори» передала до обласного перинатального центру у Полтаві для новонароджених. Прийняли з вдячністю, похвалили…».
Згодом, каже пані Юлія, її хобі – виготовлення іграшок, перетворилося на джерело додаткового заробітку, адже вона почала потроху продавати свої оригінальні чудернацькі вироби. Спочатку розмістила оголошення в районній мережі, де «все» купують і продають. З’явилися перші покупці і замовлення на нові іграшки. Потроху «географія» збуту розширялася.
«Сьогодні в мене вдома практично немає нерозпроданих іграшок. Тепер я їх роблю, переважно, під замовлення, п’ять-шість на тиждень – констатує фронтовичка. – Їжачки, ведмедики, зайчати, ляльки тощо знаходять собі домівки вже далеко за межами Полтавщини – Києві, Одесі, Івано-Франківську, Вінниці, Лисичанську, Луцьку, Тернополі, Дніпрі тощо. Кожну іграшку роблю індивідуальну. Спочатку, шукаючи художні образи, зазирала в Інтернет. Тепер розробляю ескізи сама з врахуванням прохань покупців…».
Іграшки Ю. Білоусова в’яже виключно з бавовняних ниток – щоб були без алергенів. Переймається і безпекою, адже в дитячих руках її ведмедикам і зайчаткам спокійно не бува. Слід потурбуватися про надійність кріплення фурнітури, можливість прання іграшок, щоб ті не втрачали первозданної форми тощо.
«Коли зрозуміла, що справа пішла на лад і з’явилися замовники, довелося потурбуватися про розширення сфер збуту, та вчитися азам маркетингу, – не приховує майстриня складових успіху. Виготовити її і продати іграшку в Інтернеті – це тільки пів справи. Ще треба, приміром, її майстерно сфотографувати. А складне завдання, бо фото не завжди вірно передає кольори, багато залежить від камери, освітлення тощо. Необхідно обрати виразний фон, аби це було не просте фото, яке швидко пройде не поміченим в стрічці. І головне – впіймати настрій самої… іграшки! Адже в реальному житті і на фото завжди є відмінності. Тому я вчуся не тільки виготовляти іграшки, але ще їх і фотографувати…».
Цього року до дня Незалежності України м’які іграшки Ю. Білоусової успішно зарекомендували себе поміж відвідувачів ярмарку у столиці, який організували активістки Жіночого ветеранського рух. Буквально за кілька годин ярмаркування на Володимирській гірці, вона продала майже чотири десятки своїх творів. Такий успіх чекав її чудернацькі вироби і на фестивалі у Луцьку «Бандерштат».
«Велике спасибі сестрам із Жіночого ветеранського руху, які мені активно підтримують. Саме завдяки їхній підтримці я не тільки започаткувала свій бізнес, який виріс з хобі. Але й стала впевнішою в житті, яке активно почала після повернення з війни. Адже, як виявилося, звільнитися з армії, аж ніяк не означає «автоматичного» повернення до цивільного життя. Після звільнення я майже шість років, образно кажучи, жила за високим парканом. Мені не хотілося нікого бачити, ні з ким спілкуватися… І лише зараз, завдячуючи активісткам жіночого руху я почала повертатися до реального життя. У тому числі, і започаткувала свій бізнес, – констатує фронтовичка.
Сьогодні Ю. Білоусова сповнена оптимізму і переконана, що зуміє закріпитися у бізнесі, адже її іграшки щодня знаходять свої сім’ї і нових друзів. Дорогу долає той, хто іде!
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Фото із сторінки Ю. Білоусової у ФБ.