УПА, або «Українська Паперова Армія» – так військові інколи жартома називають Збройні Сили України, коли вже армійська бюрократія їх остаточно допікає. А допікає, останнім часом, вона їх все частіше.
З бюрократією знову обіцяють боротися
«Хто в армії служив, той у цирку не сміється», – стара армійська приказка, яка чомусь згадалась після нещодавнього інтерв’ю Укрінформу начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта Сергія Корнійчука.
«Паперової бюрократії не так легко позбутися», – справедливо зауважив генерал-лейтенант та додав, що «першими кроками у зменшені потоку документів у Збройних Силах України стане заборона на створення книг, журналів на рівні від відділення до батальйону, які не передбачені нормативними документами». Гарна ідея, якщо її реально вдасться втілити в армійське життя. До цього усі намагання вищого військового керівництва покінчити з армійською бюрократією залишалися на рівні заяв про наміри.
Читайте також:
От якби після цього першого кроку послідував й другий – обмеження потоку «цінних вказівок» та дивних й нікому не потрібних розпоряджень, які паперовим валом з вищих органів управління просто «накривають» військові частини. З цього приводу на мене нахлинули спогади про деякі «шедеври» таких розпоряджень, які отримував та на які доводилося надавати доповіді у вищі штаби. Саме тоді я повністю зрозумів значення вислову: «страшне перо не в гусака». У випадку, про який хочу розповісти, воно виявилося не пером, а письмовим розпорядженням що надійшло електронними засобами зв’язку до районного військкомату, де довелося служити останні два роки перед звільненням. І не від гусака, а від командувача оперативним командуванням. Абсолютна реальна історія з особистого армійського досвіду.
“Проаналізувати…”, “Виявити…”, “Забезпечити…”
На початку 2018 року до мого РВК, як і до усіх інших, надійшло розпорядження з обласного військкомату в якому з посиланням на відповідні розпорядження командувача військ ОК «П…» та з метою «недопущення втрат особового складу внаслідок зловживання алкогольними напоями» вимагалося виконати певні дії та провести різні заходи, а також надсилався «План щодо формування прихильності до здорового способу життя, недопущення випадків зловживання спиртними напоями». Звісно що про їх виконання вимагалася доповідь. Добре що не до ранку, як це буває зазвичай, а через тиждень. Усе б нічого, буденна для армії бюрократична процедура, якби не зміст вказівок вищих начальників. Щоб краще зрозуміти усю їх оригінальність чи кумедність, варто пояснити, що у районних військкоматах тоді проходили службу близько десятка військових та трохи менше цивільних службовців. А зазвичай через вакантні посади, відрядження та відпустки у наявності було не більше десятка людей загалом, включаючи цивільних жінок.
Перша вимога – «організувати роботу щодо виявлення шляхів (джерел) надходження алкогольних напоїв до військових комісаріатів та осіб, які цьому сприяють та спільно з представниками Національної поліції України створити умови, які унеможливлять придбання військовослужбовцями спиртних напоїв»!
Читайте також:
Далі старший начальник поставив завдання «забезпечити постійний контроль за вибуттям груп особового складу за межі дислокації підрозділів, забезпечивши при цьому включення до вказаних груп військовослужбовців, здатних попередити та не допустити придбання та вживання алкогольних напоїв іншими особами».
У наступній вимозі та людина, що готувала це розпорядження на підпис командувачу, напевно, дала політ своїй бюрократичній фантазії. Далі дослівно: «провести командирські та інші види інформування щодо пропагування здорового способу життя та не сприйняття випадків вживання спиртних напоїв, з метою формування у військовослужбовців нетерпимого ставлення до так званого «помірного вживання алкогольних напоїв», у тому числі з підстав, які особовий склад називає «традиційними та виправдовувальними» (відзначення днів народжень, державних та релігійних свят, народження дітей, онуків, сварки з членами сімей тощо)». Тобто усе нам було роз’яснено дуже детально, хіба що упустили назвати відзначення отримання військових звань. Ну, то таке – межі бюрократичної досконалості не існує.
“Організувати…”, “Провести…”, “Продовжити…”
На цьому вказівки не закінчувалися. Далі вимагалося організувати співпрацю з підрозділами Національної поліції України та Прикордонної служби за місцем дислокації для залучення кінологічних служб (службових собак) до проведення заходів з виявлення місць зберігання наркотичних речовин. Крім того, від військових комісарів вимагали за кожним випадком розпивання спиртних напоїв складати протоколи про вчинення адміністративного правопорушення та направляти їх до суду, а також «забезпечити невідворотність покарання командирів, начальників», підлеглі яких вживали спиртні напої.
Завершувалося все це вимогою «продовжувати роботу щодо звільнення з військової служби за службовою невідповідністю військовослужбовців, які систематично вживають алкогольні напої, з відповідними записами про зловживання алкогольними напоями у військові квитки».
До розпорядження додавався ПЛАН з 17 пунктів на трьох аркушах щодо формування у військовослужбовців прихильності до здорового способу життя, недопущення випадків зловживання спиртними напоями.
Не став чекати тиждень і через п’ять днів, скориставшись тим, що залишився виконувати обов’язки військового комісара, відправив доповідь про виконання цього розпорядження. Намагався бути максимально точним, щоб не звинуватили у бездіяльності, але трішечки дотепним, щоб старші начальники самі усе зрозуміли.
Шляхи виявлені, особи встановлені, собак та прикордонників не знайшли…
Письмову доповідь розпочав з того, що у військкоматі алкогольні напої не вживають. Потім перейшов до конкретики по пунктах розпорядження: «шляхами (джерелами) можливого надходження алкогольних напоїв до військкомату є магазини, що знаходяться у селищі…». Варто зауважити, що райцентр був зовсім маленький й магазинів у ньому було небагато, але висилати їх список не став.
«Особами, які можуть цьому сприяти, є продавці цих магазинів», – продовжував я свою аналітичну доповідь, щоб старші начальники краще зрозуміли, хто саме у магазинах може продавати алкогольні напої. Далі йшла пропозиція та констатація факту неможливості її реалізувати: «Для створення умов, які унеможливлюють придбання військовослужбовцями спиртних напоїв потрібно або закрити усі магазини, або заборонити в них торгівлю алкогольними напоями, що за чинним законодавством є неможливим».
Після цього аналізу юридичної сторони питання протидії торгівлі алкоголем у своїй доповіді зазначив про «забезпечення контролю» та додав про проведення «командирського та суспільно-політичного інформування щодо пропагування здорового способу життя та не сприйняття випадків вживання спиртних напоїв, формування нетерпимого ставлення до так званого «помірного вживання алкогольних напоїв». Тобто доповів дослівно усе так, як вимагалося у розпорядженні.
Читайте також:
Далі вже не міг стримати політ власної фантазії та продовжував доповідь по кожній вимозі щодо боротьби з пияцтвом, перефразовуючи речення з отриманого розпорядження. «РВК не вдалося налагодити співпрацю з районним відділенням Національної поліції України та Прикордонною службою щодо залучення кінологічних служб (службових собак) до проведення заходів з виявлення місць зберігання наркотичних речовин через те, що кінологічної служби у місцевому відділені поліції немає, як і окремих службових собак, а Прикордонної служби немає не тільки у нашому районі, а й в області», – зауважив я в доповіді, щоб старші начальники згадали про те, що область знаходиться далеченько від державних кордонів, відповідно й прикордонникам у ній робити нема чого. Колеги запропонували розвити цей пункт доповіддю щодо спроб використання з цією метою бродячих собак, яких у селищі було повно, чи собак приватних осіб. Але вирішив, що то вже буде явним знущанням з щирих почуттів старших начальників та не пішов на це. А може просто згадав знайоме усім військовим прислів’я, що «ініціатива в армії завжди б’є по ініціатору» та побоявся, що старші начальники не оцінять гумору та заставлять реально відловлювати й навчати бродячих псів навичкам пошуку наркотиків. В армії й не таке буває. Вирішив, так би мовити, перестрахуватися.
Наступним пунктом доповіді була констатація, що «у військкоматі немає військовослужбовців, які систематично вживають алкогольні напої, і тому продовжувати роботу по їх звільненню за службовою невідповідністю нема з ким». Наприкінці доповів що у закладі «налагоджена робота щодо виконання ПЛАНУ щодо формування прихильності до здорового способу життя…» та перелічив декілька заходів з надісланого плану. Один з них – про проведений «кінолекторій з переглядом відеофільмів, спрямованих на профілактику вживання спиртних напоїв». Вжив ті слова, що були написані в отриманому разом з розпорядженням ПЛАНОМ. Представив сам собі цю картину – як усі співробітники військкомату замість того, щоб займатися службовими справами, сидять та дивляться відеофільми про боротьбу з пияцтвом, посміхнувся, та залишив цей пункт у доповіді. Якщо старші начальники вважають, що так має бути, то хай думають, що так воно і є.
Про реакцію та наслідки
Розуміючи що мою доповідь в обласному військкоматі можуть навіть не прочитати через величезну кількість схожих доповідей з різних питань, вирішив попередити посадову особу, відповідальну за цей напрямок, що доповідь містить дуже важливу інформацію та попросив включити її елементи у доповідь командувачу ОК «П…». Звісно, розумів, що робити цього ніхто не стане, та хотілося отримати хоч якусь реакцію. Не дочекався. Мабуть, старші начальники не знали, як правильно відреагувати. Адже формально я все доповів нібито так, як вимагалося у розпорядженні.
До чого ці спогади? Якби це був виняток, то можна було б посміятися та забути про цей випадок. Але такі розпорядження в ЗСУ скоріше норма, ніж виняток. Щоправда, не тільки у нас. Колись про схожі речі ще сто років тому писав Ярослав Гашек у своєму романі «Пригоди бравого вояка Швейка». Хто не читав – раджу. Дуже багато чого нагадує.
Читайте також:
Щодня десятки органів військового управління розсилають сотні, а то й тисячі всіляких розпоряджень з різних питань. Командувач, або відповідний військовий начальник, яким проєкти цих документів приносять на підпис, зазвичай їх навіть не читає, бо через величезну кількість це фізично неможливо. Зазвичай такі розпорядження, за невеликим виключенням, містять трохи бюрократичної каламуті, повторення вимог статутів, дублювання того, що вже було наказано зробити раніше, а інколи їх доповнює й відверта дурня. Чому так відбувається? Мабуть, тому що купа різних начальників у вищому штабі мають показати свою роботу та значущість. Що від них щось залежить та без їх «цінних вказівок» у військах усе зупиниться. А заодно й перестрахуватися по усіх напрямках. А раптом щось станеться, десь відбудеться якась надзвичайна подія, то цей начальник зробив усе, щоб її попередити – готував й направляв розпорядження, вимагав проаналізувати, виявити, забезпечити, організувати, усунути, провести, продовжити… Він тут ні до чого. Винні ті, хто все це не зробив, або зробив неякісно та формально. Відповідно й нижчі військові командири та начальники, отримавши такі розпорядження «зверху» можуть додати щось своє, а частіше просто ретранслюють їх до військових частин, намагаючись зняти з себе відповідальність. При цьому дурню дурнею ніхто ніколи не називає. Система працює, розпорядження та звітні доповіді на них йдуть потоком в обидва напрямки. Та от чи є від того хоч якась користь для армії окрім імітації кипучої діяльності її штабів та командувань? На все це тисячі офіцерів безглуздо витрачають свій час та сили. І цілком справедливо називають Збройні Сили «Українською паперовою армією», або скорочено – УПА.
А може варто начальнику Генерального штабу чи Міністру оборони ввести квоти для кожного командувача та військового начальника на кількість та об’єм направлених у війська розпоряджень? Та скорочувати ці квоти щоквартально або щомісячно. Щоб відповідні командувачі, командири та начальники вміли виділяти головне, встигали прочитати усе, що їм готують в якості проєктів розпоряджень їх штаби, та не відправляли до військ нікому не потрібні вказівки та розпорядження, породжуючи армійську бюрократію. А ще треба змінити саму армійську систему, щоб діяльність відповідного офіцера органу військового управління оцінювали не за кількістю підготовлених наказів, розпоряджень та вказівок, а по їх якості, професіоналізму, стислості, реальної потреби, необхідності та доцільності. І щоб кращим визнавався той, хто може досягти більшого успіху меншими зусиллями. У тому числі й бюрократичними. Хочеться вірити, що саме це й стане другим кроком у справі зменшення потоку документообігу у Збройних Силах України, про що наголосив начальник Генерального штабу ЗСУ.
Віктор КРУК, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
На нашому порталі постійно публікуються матеріали щодо прав та пільг військовослужбовців, ветеранів війни та проблем сучасної армії. Однією з таких проблем є бюрократія та показуха в українській армії. Про це ми нещодавно з гумором писали, вважаючи його дієвим засобом у боротьбі з цим прикрим явищем