Керівництво Донецьких маріонеткових республік заявило, що готово відпустити частину полонених «просто так», без обміну. Але росіяни не були б росіянами, якби у їхніх благих намірах не було б якоїсь підлості. І, схоже, що нам варто чекати «чогось подібного».
Ольга Мусафірова на своїй сторінці у Facebook, із посиланням на знайомого адвоката, повідомила про можливі нюанси «медведчуківського жесту гуманізму і милосердя».
Зараз по камерах Донецького СІЗО шастають вербувальники. Пропонують угоди засудженим за кримінальними статтями (а за такими статтями проходять і жінки, і важко хворі, і, між іншим, колишні «герої ДНР», які відзначилися в розбоях або грабежах.) Ставимо, мовляв, вас, громадяни, в список на звільнення і повернення в Україну. Але в кульмінаційний момент вимаєте офіційно заявити, що : «Не хочу залишати межі республіки! Буду жити і працювати тут, на її благо, всі «заблужденія» – все в минулому!»
З української сторони, під час обмінів полоненими, відмови повертатися на окуповані території не раз траплялися. І Кремль своїм керівним шавкам в ЛуганДонії давав за це по шапці. А раз так – має бути «симетрична відповідь»!
І все це робиться з метою, щоб ми задумалися: а чи варто взагалі вимагати звільнення наших полонених і боротися за людей, вражених «стокгольмським синдромом»?
Та з «синдромом» теж не все однозначно. От, наприклад, жінка з «політичної» статтею. Взяли за доносом сусідів, просто за розмови – для масовості, так би мовити, для «обмінного фонду». У неї з усієї родини тільки старенька мати. І вона, зрозуміло, готова підписати будь-які папери, дати будь-які обіцянки, тільки б випустили, не мучили. А їхати з Донецька з нетранспортабельною матір’ю їй просто нема куди …
Ось справжня мета ініціативи Медведчука – знецінити в наших очах, оббрехати тих патріотів, хто залишається в підвалах. Деморалізувати громадську думку українців”, – пише Ольга Мусафірова.
Нагадуємо: