У більшості читачів сформувалося уявлення, що план нападу нацистської Німеччини на СРСР з’явився 18 грудня 1940 року вже в «готовому вигляді». Можливо, для тих, хто мало цікавляться історією, таке пояснення повністю достатнє. Насправді, процес планування і підготовки нападу нацистської Німеччина на СРСР розпочався 22 червня 1940 року і тривав майже рік.
22 червня 1940 року німецькі війська завершили окупацію Бельгії, Голландії, Люксембургу та Північної Франції. Франція підписала капітуляцію.
Однак, попри успішне і блискавичне завершення кампанії, одне з головних завдань кампанії 1940 рок німцям досягти не вдалося —не була «виведена з війни» Велика Британія.
За спогадами Еріха фон Манштейна з приводу ведення подальшої військової кампанії стосовно Британії в німецьких військових колах розглядалось три можливі варіанти. За першим варіантом Англію планувалося «змусити до мру» блокадою морських комунікацій. Другий варіант передбачав припинення постачання Британії близькосхідною нафтою через Середземне море. За третім варіантом планувалася висадка десанту на Британські острови. Цій операції було надано кодову назву «Морський лев». Але подальше ретельне планування операції показало, що її проведення не гарантує стовідсоткового успіху і від нього відмовилися.
Розглянувши усі три варіанти, Гітлер раптом дійшов висновку, що усунути Велику Британію з політичної карти Європи можна лише …знищивши СРСР. Виходячи з цього 22 липня 1940 року головнокомандувач сухопутними військами Вальтер фон Браухіч вперше отримав вказівку Гітлера розпочати «теоретичну підготовку» плану військової кампанії проти СРСР.
В цей день під час наради Гітлер особисто озвучив політичні та військові цілі майбутньої операції:
- швидко розгромити Червону Армію або принаймні зайняти таку територію, яка убезпечить Берлін і Сілезький промисловий район від авіанальотів радянської авіації та дозволить проводити бомбардування промислових центрів противника.
- Розгромом СРСР примусити Велику Британію визнати гегемонію Німеччини у Європі.
- Утворити ряд підконтрольних держав — Рейхкомісаріат Україна, федерацію Прибалтійських держав, Білорусь.
- Збільшити територію Фінляндії до Білого моря.
31 липня 1940 року Гітлер конкретизував своє бачення майбутньої долі СРСР: «Операція буде мати сенс тільки в тому випадку, якщо ми одним стрімким ударом розгромимо всю державу цілком. Тільки захоплення певної частини території недостатньо», – заявив Гітлер.
Розгром СРСР має примусити Велику Британію визнати гегемонію Німеччини в Європі. На захопленій території спочатку планувалось утворити ряд підконтрольних держав, таких собі «наполеонід» — Українську державу, федерацію Балтійських держав, Білорусь, а також збільшити територію Фінляндії до Білого моря.
31 липня 1940 року Гітлер уточнив майбутню долю СРСР: «Операція буде мати сенс тільки в тому випадку, коли ми одним стрімким ударом розгромимо всю державу цілком. Захоплення тільки певної частини території недостатньо».
Провідне місце в плануванні війни Німеччини проти СРСР зайняв генеральний штаб сухопутних військ (ОКХ) вермахту на чолі з його начальником генерал-полковником Ф. Гальдером. Поряд з Генштабом сухопутних військ активну роль в плануванні «східного походу» грав штаб оперативного керівництва верховного головнокомандування збройних сил Німеччини (ОКВ) на чолі з генералом А. Йодлем, який отримував вказівки безпосередньо від Гітлера.
При підготовці нападу на СРСР було проведено оцінку військово-промислового потенціалу Радянського Союзу і зокрема бойової потужності і боєздатності Червоної Армії. За її результатами німецький генеральний штаб переконався у наявності переваги німецьких військ над Червоною армією, як в кількісному відношенні, так і в технічному оснащенні, і, особливо, в частині військового керівництва. Було зроблено висновок, поки Червона армія буде готуватися до бойових дій, вермахт може завдати їй раптового нищівного удару, і її розгромить на її ж території. Це дозволить Німеччині закінчити війну з Радянським Союзом протягом двох з половиною місяців, в крайньому випадку, до 25 грудня 1941 року.
Такі розрахунки були основані на тому, що в бойових діях вермахт планував задіяти величезну кількість моторизованих частин. Гітлер був переконаний, що при проведенні операції «Барбаросса» неприпустимі жодні невдачі і німецька армія з самого початку беззастережно матиме успіх.
План війни Німеччини проти СРСР передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ (так звана лінія А—А).
Та перед тим, як у грудні 1940 року було затверджено варіант під назвою «Барбаросса», спочатку було кілька варіантів-пропозицій. Планування почалося з варіацій на тему «плану Шліффена», які одразу не знайшли підтримки в силу складності їх реалізації.
23 липня 1940 року до підготовки плану було залучено начальника штабу 18-ї армії генерал-майора Еріха Маркса. Його ще з часів Першої світової війни вважали «знавцем Росії».
05 серпня 1940 року Еріх Маркс представив готову оперативно-стратегічну розробку під назвою Оперативний проект «Ост». Він передбачав два стратегічні напрямки — московський та київський, розділовою смугою між якими були Прип’ятські болота. План зосереджувався на тому, що Радянський Союз вестиме оборонні дії вздовж усього західного кордону, за винятком радянсько-румунської ділянки, де очікувався перехід Червоної Армії в наступ з метою захоплення румунських нафтопромислів. Був виключений і маневр на північ від московського напрямку, бо він виводив війська у малопрохідну лісисту місцевість та затримував загальний розвиток наступу. Після оволодіння Москвою група армій «Північ» повинна буде розвернути фронт та допомогти групі армій «Південь» окупувати територію України. На проведення операції відводилось від 9 до 17 тижнів. Операція завершувалась виходом військ на лінію Архангельськ — Горький — Ростов-на-Дону.
В цілому цей план нагадував «модернізований варіант» вторгнення армії Нополеона в 1812 році.
Грунтуючись на вказівках фюрера, Альфред Йодль наказав підполковнику Лоссбергу підготувати проект директиви «східного походу» і провести дослідження, пов’язані із залученням для війни проти СРСР Фінляндії, Туреччини та Румунії.
15 вересня 1940 року референт у справах сухопутних військ з оперативного відділу «Оборона країни» підполковник Бернхард Лоссбер представив документ, який отримав кодову назву «Етюд Лоссберга». Сам Лоссберг назвав його на честь свого сина – План «Фріц»
Лоссберг докладно розглянув три можливі варіанти майбутньої війни з СРСР:
- Вермахт завдає превентивного удару;
- Червона Армія прийме на себе удар німецьких військ на кордоні та намагається утримати свої позиції;
- Радянський Союз використає тактику 1812 року і відступить в глибину своєї території, розтягнувши комунікації Вермахту та ускладнивши постачання, а згодом, готує та завдає контрудар.
На відміну від оперативного плану «Ост», «план Лоссберга» передбачав формування не двох, а вже трьох стратегічних угруповань. На північ від Прип’ятських боліт Вермахт мав використати дві групи армій, а південніше — одну.
Головний удар пропонувалося завдати центральним угрупованням на ділянці між Дніпром і Західною Двіною для того, щоб розсікти радянські сили в районі Мінська, а потім продовжити наступ на Москву.
03 вересня 1940 року подальшу розробку плану «східного походу» в ОКГ було передано від Еріха Маркса до генерал-майора Фрідріха Паулюса (саме того Паулюса, який потрапив у полон під Сталінградом у 1943 році – прим.авт.).
29 жовтня 1940 року робота над планом в основному була завершена. Паулюс направляє Гальдеру пам’ятну записку стосовно оперативних принципів ведення війни проти Радянського Союзу.
Для перевірки запропонованого варіанту Генштабом було проведено серію військово-штабних навчальних ігор під керівництвом того ж Паулюса. На першій, яка відбулася 29 листопада 1940 року, здійснювалося «вторгнення» німецьких військ у прикордонну смугу СРСР. 03 грудня 1940 року програвався другий етап — наступ з метою захоплення рубежу Мінськ — Київ. Під час КШН 07 грудня 1940 року розглядалися можливі дії за цим рубежем.
Кожна військова гра завершувалась розбором і підведенням підсумків, уточнювались розподіл сил і оперативні завдання з’єднань, обговорювались проблеми бойового і матеріально-технічного забезпечення наступаючих військ.
У ході цих штабних ігор відразу стало зрозуміло, що наявних сил Вермахту явно недостатньо. Особливо критична ситуація складалася з резервом особового складу. Вже після завершенню другої військово-штабної гри 05 грудня 1940 року на нараді у Гітлера Франц Гальдер доповідав остаточний варіант плану Генерального штабу сухопутних військ.
Документ під черговою кодовою назвою План «Отто» визначав основні моменти майбутньої військової операції:
- У ході прикордонних боїв не допустити відходу супротивника в глиб території.
- Вийти на такий рубіж, який би повністю виключав можливість здійснення повітряних нальотів на Німеччину;
- Знищити СРСР як державу. Не повинно було залишатися жодних політичних утворень, здатних до відродження.
- В кампанії мають брати участь як союзники: Фінляндія і Румунія, а Угорщина — ні.
- Військам, що дислокувалися в Норвегії, стаувилося завдання окупувати радянське Заполяр’я та узбережжя Льодовитого океану.
- Південній групі армій повністю розбити радянські війська на захід від Дніпра.
- Відрізати Прибалтику від іншої частини СРСР.
Військову операцію планувалось провести в кінці травня 1941 року.
Гітлер у цілому підтримав план «Отто», зауваживши, що захоплення Москви не має бути першочерговим.
Згідно з наказом Гітлера в першій половині грудня 1940 року штаб оперативного управління ОКВ розпочав зведення усіх існуючих планів «східного походу» в один і підготовку відповідної директиви Верховного головнокомандувача.
Після внесення деяких уточнень, 18 грудня 1940 року, Адольф Гітлер підписав “Директиву №21” верховного головнокомандування Вермахту, що отримала умовне найменування «Варіант Барбаросса» і стала основним документом підготовки і здійснення бойових дій проти СРСР.
Німецьким збройним ссилам ставилося завдання «розгромити СРСР в ході однієї короткочасної кампанії», використовуючи досвід застосування так званої стратегії «бліцкригу» – ”Блискавичної війни” в Європі.
Збройним силам Німеччини ставилося завдання «розгромити Радянську Росію в ході однієї короткочасної кампанії», для чого передбачалося використовувати всі сухопутні війська за винятком тих, які виконували окупаційні функції в Європі, а також приблизно дві третини ВВС і невелику частину ВМС. Швидкими операціями з глибоким і швидким просуванням танкових клинів німецька армія повинна була знищити знаходилися в західній частині СРСР основні сили радянських військ і не допустити відходу боєздатних частин вглиб країни. Надалі, швидко переслідуючи противника, німецькі війська повинні були досягти лінії, звідки радянська авіація була б не в змозі робити нальоти на Третій рейх. Кінцева мета кампанії – вийти на лінію Архангельськ – Волга – Астрахань, створивши там, в разі потреби, умови німецьким ВВС для «впливу на радянські промислові центри на Уралі».
Як найближчій стратегічної мети війни проти СРСР були поставлені розгром і знищення радянських військ в Прибалтиці, Білорусії і на Правобережній Україні. Передбачалося, що в ході цих операцій вермахт досягне Києва з укріпленнями на схід від Дніпра, Смоленська і району південь і на захід озера Ільмень. Подальша мета полягала в тому, щоб своєчасно зайняти важливий у військовому та економічному відношенні Донецький вугільний басейн, а на півночі – швидко вийти до Москви. До операцій з узяття Москви директива вимагала приступити лише після знищення радянських військ в Прибалтиці, захоплення Ленінграда і Кронштадта.
Завдання німецьких ВПС полягала в зриві протидії радянської авіації і підтримки власних наземних військ на вирішальних напрямках. Від військово-морських сил потрібно забезпечувати оборону свого узбережжя, не допускаючи прориву радянського флоту з Балтійського моря. Після нейтралізації радянського флоту їм належало забезпечувати німецькі морські перевезення на Балтиці і постачати по морю північний фланг сухопутних військ.
Датою початку вторгнення було визначено 15 травня 1941 року. Передбачувана тривалість основних бойових дій за планом становила 4-5 місяців.
Наказ був остаточно затверджений лише 10 червня 1941 року, за 12 днів до вторгнення Німеччини на територію СРСР.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: