Після травми ветеран Андрій Шадрін не має змоги бути пліч-о-пліч з побратимами на лінії фронту. Але ветеран став одним з тих, хто на власному досвіді відчув важливість спорту у реабілітації травмованих та поранених військовослужбовців та військовослужбовиць. І звичайні спортивні зали тут не допоможуть. На думку самого ветерана, військовим після травм та воєнного досвіду, як мінімум, некомфортно покращувати свій фізичний стан поруч з цивільними. Тому Андрій створює власний спортивно-реабілітаційний центр “Powerhouse” у Дніпрі.
Про шлях ветерана війни від добровольця до підприємця пише lb.ua.
Ветеран Андрій Шадрін 18-річним юнаком втік з окупованого росіянами Криму аби стати на захист України. Спочатку добробат, потім оборона Донбасу та захист України під час повномасштабного вторгнення.
До 2016 року продовжував служити в “Дніпрі-1” вже як співробітник поліції. Зі зміною “рекрутингової політики” Міноборони зміг вступити до лав ЗСУ.
“Лютий 22-го року я зустрів військовослужбовцем контрактної служби. Був зв’язківцем, зустрів цей день у Лисичанську, на базі. Мене розбудив черговий десь о 5-й ранку. Сказав, що почалась війна. Я сказав “Та ну її”. Повернувся на інший бік і далі продовжив спати. Спочатку було не зрозуміло, що відбувається. А далі ми продовжили підтримувати там працездатність нашої системи зв’язку. Загалом працювали на Сході”, – пригадує ветеран війни.
04 квітня 2022 року, під час евакуації транспортного засобу, Андрій потрапив під танковий обстріл: травма, лікування, звільнення…
“Я вирішив, що треба шукати собі реабілітолога, треба вставати на ноги. Що я робив? Спортом займався. Це мені допомагає. Ходячи по спортзалах, по-перше, був дуже здивований тим, наскільки важко знайти тренера, коли ти травмований. На тебе всі дивляться… і просто якусь гімнастику дають. З кваліфікованою допомогою взагалі якось не дуже. А по-друге, ти заходиш в той спортзал (я вже без палички ходив), а там оці накачані цивільні “мальчікі”. Ти відчуєш себе якимось жебраком на вокзалі. Це вкрай дискомфортно. Ти зі своїми боями за плечима, з досвідом, з усією своєю гордістю ходиш і займаєшся якоюсь “гімнастикою”.
Тоді я вирішив, що зроблю спейс для пацанів. Як би це жорстоко і цинічно не звучало, але найближчі декілька років буде у мене попит”, -розповідає Андрій Шадрін. – Від товаришів дізнався про можливість розвитку бізнесу від Українського ветеранського фонду. Написав проєктну заявку, пройшов декілька етапів конкурсу, і ось я один із переможців програми Варто: Золоті руки.
Сьогодні разом з однодумцями Андрій Шадрін очікує на прибуття тренажерів прибуття з Європи. “У нас є команда, ми працюємо, рухаємось впевнено до мети. Ми створюємо звичний всім стандартний спортзал. Такий, як всі його уявляють – тренажери, тренери, душові. У якому в першу чергу буде, скажімо так, емоційно простіше пацанам і дівчатам, які повертаються до цивільного життя, ходити й займатися спортом. Із тренерами, які готові, мають знання та вміють працювати з людьми з травмами. І це буде такий, типу, перший етап. А далі вже буде видно, можливо, ми дійсно підемо в класичну таку повноцінну реабілітацію”, – ділиться планами на майбутнє ветеран війни.