Харківська обласна рада прийняла Програму підтримки захисників і захисниць України та членів їхніх сімей на 2024–2028 роки. «Ну, нарешті! – скажуть оптимісти. – Слава Богу! Хоч щось зробили!» А песимісти знову будуть шукати якісь недоліки, щоб не дати порадіти з цього приводу ні оптимістам, ні захисникам і захисницям, для яких і створено цю програму.
Щоб об’єктивно розібратися, хто тут правий, спробуємо зайняти позицію десь посередині між оптимістами й песимістами, представниками депутатського корпусу та обласної адміністрації, поставити тим та іншим слушні питання й отримати на них відповіді.
…І НІ В ЧОМУ СОБІ НЕ ВІДМОВЛЯЙТЕ!
Але перед цим необхідно з’ясувати, а що ж являє собою ця програма? Адміністрація Харківської області нарешті вирішила продемонструвати те, як чиновники піклуються проблемами захисників, котрі вберегли державу від агресора й окупанта. І на найближчі п’ять років запланували виділити з обласного бюджету 527 мільйонів 200 тисяч гривень.
– Справа в тому, що до мене звернулися із запитами ветерани війни: що конкретно планується робити на цю фантастичну, як здається, суму для ветеранів? – розповідає нам депутатка Харківської обласної ради Ольга Лехан, яка є головою комісії, що опікується соціальною політикою та справами учасників бойових дій. Ми разом з ветеранами ретельно розглянули дану програму, – продовжує вона. У цю суму також входить будівництво або реконструкція реабілітаційного закладу. Так будівництво чи реконструкція? Погодьтеся, що це різні речі й потребують вони далеко не однакових коштів. На жаль, адміністрація відповісти на це питання не може. До програми також входить проведення моніторингу, закупівля обладнання, витрати на оздоровлення, виплати дітям загиблих, пораненим та інвалідам. І тут виникає питання: кому й скільки? Це не лише моя особиста думка, це навіть не позиція однієї фракції в Обласній раді. Велика кількість депутатів дивуються й не розуміють, як буде реалізуватися ця програма…
Таким чином, депутатка Обласної ради Ольга Лехан ставить під сумнів ефективність обласної програми підтримки. Вона провела дві прості математичні операції – віднімання й ділення. Якщо від загальної суми програми відняти кошти, передбачені на будівництво незрозуміло чого, закупку обладнання незрозуміло якого, то отримаємо вже значно меншу суму. Розділимо її на п’ять років і на кількість учасників бойових дій, які вже зараз зареєстровані в області. І отримаємо біля 2700 гривень на рік на захисника чи захисницю.
Але ж у назві програми ще зазначені члени їхніх родин. Та й кількість самих учасників бойових дій з кожним роком буде збільшуватися в рази. Тому сума в 2700 пропорційно зменшуватиметься й ставатиме все скромнішою, якщо в результаті взагалі не перетвориться на пшик. Ось і виходить, як у тому старому бородатому жарті: «Ось вам гривня. Розпоряджайтеся нею, як заманеться. І ні в чому собі не відмовляйте…» Але коли так намагаються жартувати чиновники з достатньо високих посад обласного рівня, сміятися чомусь не хочеться…
Зате в самих чиновників всі ці п’ять років буде робота, вони писатимуть плани й звітуватимуть, проводитимуть моніторинги й найматимуть ремонтні й будівельні бригади.
– Для порівняння, – продовжує Ольга Лехан, – можна взяти Львівську міську раду, де чиновники дійсно дбають про ветеранів. Вони прийняли приблизно таку програму, але на рік заклали 470 мільйонів. На рік, а не на п’ять! І це лише на місто, а не на всю область, як у нас!
З ІНШОГО БОКУ…
Журналісти сайту довго намагалися отримати коментар від чиновників ХОВА. Спочатку було вирішено, що про програму має розповісти виконуюча обов’язки директора Департаменту соціального захисту Тетяна Печура. І ще в п’ятницю вона сама це підтвердила. Але в понеділок повідомила, що на рівні адміністрації прийняте рішення, що коментувати буде начальник Управління у справах ветеранів Олег Пуль. Минуло ще два дні й коментар ми нарешті отримали…
– Мені достатньо дивна така позиція депутатів, – говорить Олег, – оскільки на сесії Обласної ради програма була підтримана й схвалена всіма фракціями. Так, мені відома львівська міська програма, але ми виходили з тих коштів, які може дозволити обласний бюджет на наступні роки. А у Львові, наскільки я знаю, до вказаної суми включено компенсацію за пільговий проїзд в міському транспорті, фінансування реабілітаційного центру, закупівлю обладнання для нього. Тому некоректно порівнювати міську програму у Львові з обласною в Харкові…
Також Пуль повідомив, що і до прийняття програми існували окремі напрямки підтримки військових і ветеранів. Це і одноразова виплата до Дня пам’яті загиблих, і пільгове протезування зубів для чинних військовослужбовців, і залучення ветеранів до національно-патріотичного виховання молоді.
НАПУСКАТИ ТУМАНУ ЧИ ЗАМИЛЮВАТИ ОЧІ
Звичайно, все це дуже добре, але цілком очевидним стає питання, яке й раніше лежало на поверхні. Чому ветеранською політикою мають займатися ті чиновники, які не мають жодного стосунку до ветеранів? Чи не доцільніше було б, щоб цю політику формували самі ветерани як на державному, так і на обласному рівні?
– На форум, де презентувалася програма, – повідомив Олег Пуль, – було запрошено чотири ветеранські організації. Але письмових пропозицій щодо самої програми чи якихось її складових так ніхто з них не подав…
– Я не пам’ятаю, – говорить голова ГО «Всеукраїнське об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України» Марина Полякова, – щоб хтось пропонував надавати якісь пропозиції. Може я чогось не дочула чи не зрозуміла. Тому вважала, що громадськість познайомили з програмою підтримки ветеранів і на цьому наша місія скінчилася. На жаль, тісного зв’язку і співпраці, які, вважаю, необхідні зараз, між представниками громади й обласними чиновниками не існує.
– Наша організація сприйняла цю програму, – повідомив співголова ГО «Спілка ЗСУ» Віктор Трубчанов, – як декларування того, що обласна влада планує зробити для захисників і захисниць. Я звик до того, що говорити, що зроблять, і зробити – це зовсім різні речі. Дуже багато з обіцяного ветерани так і не отримали. Це – реалії сьогоднішнього часу… А на форумі, про який ідеться, презентувалася не лише обласна програма. Там також говорили про програму міську й державну. Не думаю, що всі ці програми потребували наших пропозицій!
– Ми надали свої пропозиції, – запевнив голова Ради ГО «Спілка ветеранів АТО» Сергій Бабаєв, – надали в письмовому вигляді. Часу від презентації програми до її прийняття Обласною радою було дуже мало. Нам необхідно було отримати саму програму, обговорити її, підготувати пропозиції, написати їх і відправити до адміністрації. Дякуємо Олегу Пулю – в нас була можливість обговорити з представниками Управління у справах ветеранів ХОВА деякі з наших зауважень. І це ще не всі пропозиції. Окрім відправлених, зараз готуємо ще один пакет. Сподіваюся, вони будуть розглянуті й навіть включені до програми… Але щоб ветерани активно могли співпрацювати з обласною владою, пункти програми слід було б надати хоча б за місяць-півтора і, вважаю, що від цього документ лише виграв би…
ВОНИ КРАЩЕ ЗНАЮТЬ, ЩО НАМ ПОТРІБНО?
Представники всіх громадських організацій, із якими нам вдалося поспілкуватися, одностайно підтримують ту позицію, що ветеранською політикою в області мають займатися самі ветерани. Не на тому рівні, коли в останню хвилину звертаються до захисників із питанням «А ви не проти?» Самі ветерани, за правом внесеного ними вкладу в захист і звільнення Батьківщини, мають прийти в управління, центри й департаменти, щоб із середини формувати ветеранську політику, яка, як показав час, є чи не найголовнішою в державі. У будь-якому випадку, ветерани мають на це значно більше прав, ніж ті, хто сидів на посадах усе свідоме життя при будь-якій владі й воліє надалі створювати благо для захисників і захисниць. Благо полягатиме в тому, щоб чиновники, які не здатні протягом цілого тижня надати коментар щодо ветеранської програми, повинні звільнити свої місця захисницям і захисникам, і з чистою совістю піти на пенсію чи працювати далі в більш підходящих для себе інституціях.
Коли журналіст прийшов за обіцяним коментарем, він потрапив на обласний форум соціальних працівників. Коментар, як зазначалося, він тоді не отримав, однак став свідком виступу однієї надвідомої в місті чиновниці. Вона говорила про те, що, коли її кандидатуру подавали на присвоєння звання Почесного громадянина Харкова, там були такі слова… І далі дифірамби самій собі. Це виглядало б смішно в будь-який інший час. Але, враховуючи ситуацію, в якій знаходиться країна, стає страшно й гидко від думки, хто представляє нашу владу!..
Чи не в цьому полягає проблема, що ветеранська політика неочікувано виявилася у такому занедбаному стані й держава продовжує бути не готовою до повернення захисників з фронту?..
Питання риторичне!
Іван Виговський, “НОВА: новини ветеранів”