Сьогодні вранці міст на Крим “знову зазнав ушкоджень “. Два вибухи пролунали о 3 годині ночі. Відомо про 2 загиблих, які їхали на автомобілі. Рашистьскі Z-канали оперативно заявили, що “обʼєкт” атакували морські дрони.
Через «надзвичайну ситуацію» в районі 145 опори — рух через міст неможливий, — повідомив рашистський гауляйтер Криму Сергій Аксьонов. Окупанти радять туристам їхати на Крим дорогами “нових рєгіонов россіі”.
ГУР стримано коментує подію. «Можна лише процитувати Кирила Буданова про те, що «Кримський міст – конструкція зайва», — заявив речник відомства Андрій Юсов.
Вибухи на Кримському мосту можуть бути провокацією рашистських окупантів, як раз в момент вирішення питання пролонгації «зернової угоди», — заявила речниця ОК «Південь» Наталя Гуменюк.
Україна виготовляє менше 10 тисяч FPV-дронів на місяць, тоді як рашисти вже штампують по 45-50 тисяч штук.
РФ наростила виробництво дронів-камікадзе «Ланцет» в три рази, а сам «Ланцет» зазнав модернізації і перетворився на «Виріб-53». Росіяни озвучують цифру у 200 тисяч безпілотників, а в планах вийти на цифру 1 мільйон БпЛА.
Під модернізований дрон було зроблено нову пускову установку, а сам БПЛА-камікадзе рашисти планують застосовувати в концепції «Рій дронів» – це коли один «Ланцет», який помітив бронетехніку або її скупчення, передає інформацію іншим дронам, після чого ті майже одночасно атакують і знищують цілі.
На Росії також налагоджено масове виробництво FPV-дронів моделі «Гортензія». Політ БПЛА з корисним навантаженням триває 6-8 хвилин. Вага корисного навантаження 2 кг. Ефективний радіус ураження цілі 3 – 4 кілометри. Як пишуть росЗМІ, потужність виробництва FPV-дронів моделі «Гортензія» 120 шт/день (3000 шт/міс).
Головна небезпека, це коли кілька тисяч таких дронів одночасно завдаватимуть удари по українських містах.
У зв’язку ізвищевикладеним виникає кілька запитань: а де наша «армія дронів»? Де наше виробництво БПЛА? Чому на другому році війни бюджетні гроші йдуть якісь на мутні тендери з реконструкції стадіонів, доріг, фасадів будинків?
Сьогодні рашистські окупанти в 3-5 разів перевищують нас по виготовленню БПЛА. Питання виробництва українських ракет взагалі вганає в смуток. Треба перестати святкувати коли на росіі згорів якійсь кіоск, а критично оцінювати події та направляти всі зусилля, кошти, ресурси на єдину ціль – парцюємо на допомогу армії, працюємо на Перемогу. ПРАЦЮЄМО!…
Медійний рупор українців, які “втомилися від війни”, та екс-радник Офісу Президента Олексій Арестович озвучив ідею “зручного закінчення війни” у вигляді “непоганої оборутки”.
Українці, які “втомилися від війни”, і які прямо зараз перебувають в своїх домівках, переважно, в Монако та інших подібних населених пунктах, пропонують 20% території України тимчасово залишити під контролем Росії, а частину України, що залишилася, “вступити в НАТО”.
Повернути до складу України територію, що залишилася, Арестович пропонує “мирним шляхом” – за аналогією з ФРН і НДР. “Військове рішення можна провести лише ціною життів 200 тисяч осіб дорослого чоловічого населення, генофонду, повністю зруйнованої економіки”, – аргументує “свою пропозицію” екс-радник ОП.
Ось тільки для того, щоб 80% території України стали б економічно схожі на ФРН, необхідно в Україні прямо сьогодні винищити корупцію і зробити все, щоб українці, які “втомилися від війни”, назавжди залишилися проживати у своїх будинках у Монако.
А так, ідея дуже непогана – поганий мир краще за хорошу війну.
За даними українських чиновників, у червні росія подвоїла виробництво балістичних ракет та крилатих ракет з 512 у 2022-му до 1061 одиниць цього року. Це стало можливим завдяки обходу західних санкцій через треті країни. За даними Києва, 81% контрабандних компонентів надходять із США, 8% – зі Швейцарії, а Німеччина та Японія ділять третє місце із 3,5 відсотками.
У російських ракетах “Кинжал” та “Іскандер” знайшли комплектуючі з Німеччини та інших країн НАТО, пише FAZ. Серед постачальників компонентів Німеччина посідає третє місце, повідомив радник голови ВП Владислав Власюк.
У списку постачальників компонентів виявлено 16 німецьких компаній. Їхні комплектуючі використовуються у виробництві російських ракет Х-101, “Іскандер” 9M728 і 9M729, а також у снаряді Kh-47M2 “Кинжал”.
Якщо ситуація з виробництвом FPV-дронів в Україні не зміниться, за рік нам доведеться сідати з рашистами стіл переговорів – сьогодні українські виробники не дотягують і до 10 тисяч якісно вироблених FPV-дронів на місяць. А росіяни вже виходять на щомісячну кількість в 45-50 тисяч.
В той час як а росії всі сили, кошти і ресурси кинуто на виробництво зброї, українська е місцева влада продовжує “освоювати бюджет за нормами мирного часу”. Варто лише уважно подивитись “перелік тендерів”. Барабани в укриття на 1,5 мільйони, сковорідки за 750 тисяч – то дрібниці.
Реконструкції фасадів, в які завтра може прилетіти рашистська ракета – на 8 мільйонів. Володимир Маценюх, мер Новояворівська, хоче відремонтувати стадіон, витративши на це всього $2,500.000 (91.000.000 грн.).
За останні півтора року через систему Prozorro було закуплено 73 автобуси. З цієї кількості на частку машин вітчизняного виробництва припало лише 47%. Вітчизняне підприємство запропонувало на 4,5 млн євро вдвічі більше машин, ніж закордонні “постачальники”. Але, чомусь, перемогають тендери з турецькими б/у автобусами, які вдвічі дорожчі за вітчизняні.
Про висадження дерев, квіточок, організацію ковзанок, ілюмінацій в умовах постійних відключень електропостачання – про те вже якось і говорити не варто.
16 липня 1990 року Верховною Радою Української РСР 12 скликання було прийнято “Декларацію про державний суверенітет України”. 16 липня 1990 року було ухвалено історичний документ, який фактично заклав основи відновлення державної незалежності України в 1991 році.
Українські парламентарі наступних скликань зробили все можливе, щоб 16 липня взагалі викреслити із переліку святкових дат. Останній приклад – Пленарне засідання Верховної Ради України 14 липня 2023 року. Серед питань – перенесення “Дня Української Державності” з 28 липня на 15 липня, а не на 16 липня. І маємо – замість святкування дня прийняття “Декларації про державний суверенітет України”, офційно святкуємо вигадане свято із пишною назвою 15 липня.
Чому “українські політики” так вперто намагаются ігнорувати день прийняття “Декларації про державний суверенітет України”? Для цього варто пригадати, як все відбувалось в 1990 році.
Фактичний розвал СРСР розпочався з того, що прихильники незалежності Литви, вигравши парламентські вибори, на першому ж засіданні свого парламенту, 11 березня 1990 року, ухвалили Декларацію про відновлення незалежності Литви.
Згідно з цим документом, Литовська РСР змінювала назву на Литовську республіку, відновлювалася Конституція Литви 1938 року, а дія радянської Конституції на її території припинялася. За кілька днів налогічні документи прийняли парламентарі Латвії і Естонії.
Москві потрібно було терміново реагувати на демарш “прибалтійських республік”. І в Кремлі вигадали так званий “Ново-Огарьовський процес” – юридично-паперову трансформацію СРСР в ССР (Союз Суверенних Республік).
Після цього в СРСР розпчоався так званий “парад суверенітетів”. Саме в рамках цього “параду” і була прийнята депутатами Першого З’їзду народних депутатів РРФСР, 12 червня 1990 року, “Декларація про державний суверенітет РРФСР”. Результати голосування: 907 – за, 13 – проти, 9 – утрималося. І це при тому, що майже всі депутати були членами КПРС – інших в той час “до керма” просто не допускали.
В Україні “місцеві” комуністи вичікували “до останнього”. І тільки після того, як Російська Федерація проголосила “власний суверенітет”, і всі побачили, що російським комуністам за це “нічого не було”, тільки тоді, 28 червня 1990 року, у Верховній Раді УРСР почалося обговорення питання “суверенітет”.
Із 28 червня до 16 липня 1990 року тривало обговорення “Декларації про державний суверенітет України”. Мало хто міг чітко уявити, яким він має буде.
У поданому президією Верховної Ради УРСР на початку обговорення “основному проєкті” пропонувалося розглядати Україну як «суверенну державу у складі союзу з іншими республіками».
Опозиція внесла аж вісім альтернативних проєктів “Декларації про державний суверенітет України”
Народний депутат Юрій Гнаткевич назвав свій проєкт «Ухвала про державну незалежність УРСР». Він нагадав, що Україна у своїй історії вже двічі – у 1654 та 1922 роках – укладала договори з росією, і нічого доброго з того не вийшло. Тому він запропонував вилучити з “проєкту президії” пункт про “новий союзний договір” (в рамках “Ново-Огарьовського процесу” передбачалась юридично-паперовуа трансформація СРСР в Союз Суверенних Республік – прим.авт.). Гнаткевич заявив, що «спочатку потрібно проголосити незалежність, самостійність Української держави, а вже тоді ця держава матиме право укладати договори».
Проєктом народного депутата Степана Хмари, який мав назву «Маніфест Незалежності», пердбачалось відновити незалежну Українську державу 1918 року.
До того ж він пропонував чітко визначити, що “союзний договір 1922 року”, який підписував створений окупаційною російською більшовицькою владоютак званий уряд маріонеткової УРСР, став наслідком військової анексії території Української Народної Республіки більшовицькою росією.
Виходячи з цього, С. Хмара пропонував денонсувати союзний договір 1922 року, а економічні відносини з іншими республіками здійснювати шляхом укладання прямих двосторонніх угод.
Також він пропонував розпочати негайне творення власних Збройних Сил, органів держбезпеки, прокуратури, митної служби, незалежної фінансової системи, інституту республіканського громадянства, змінити назву держави з УРСР на Українську Республіку та підтверджував державний статус національної символіки — синьо-жовтого прапора, герба-тризуба та національного гімну «Ще не вмерла Україна…».
Схожої позиції дотримувався й народний депутат Володимир Шлемко, який запропонував створити парламентську комісію, яка б детально вивчила фальсифікації під час утворення Союзу РСР.
«Ми повинні керуватися Четвертим універсалом 1918 року, який проголошував незалежність Української Народної Республіки», — підкреслив В. Шлемко.
Народний депутат Іван Заєць розвиваючи ці ідеї наголосив, що включення до Декларації положення про союзний договір без ухвалення нової Конституції та утвердження України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин призведе до повторення 1922 року з усіма його негативними наслідками.
Народний депутат Левко Лук’яненко запропонував розглянути ще один проєкт Декларації, у пункті першому якого зазначалося:
«Українська РСР приступає до виходу зі складу СРСР». Для реалізації цього рішення він закликав невідкладно ухвалити низку законів, спрямованих на утвердження суверенітету українського народу на своїй території.
І що довше тривало бурхливе обговорення проєктів декларації, то гучнішими були заяви про неприпустимість включення до неї положення про “новий союзний договір”.
Саме з 28 червня по 16 липня 1990 року і були запущені процеси, які через рік призвели до ухвалення позачерговою сесією Верховної Ради УРСР, 24 серпня 1991 року, “Акту проголошення незалежності України” – політико-правового документу, яким було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України.
Чому Москва дозволила прийняття народними депутатами ВР УРСР “Декларації про державний суверенітет України”?
З березня 1990 по серпень 1991 в Кремлі виношували так званий “Ново-Огарьовський процес” – юридично-паперову трансформацію СРСР в ССР (Союз Суверенних Республік).
Для надання легітимності “Ньово-Огарьовського процесу”, 16 січня 1991 року, «у звʼязку з численними зверненнями трудящих, які висловлюють занепокоєння про долю Союзу», Верховна Рада СРСР ухвалила постанову провести референдум про збереження Радянського Союзу, «як оновленої федерації рівноправних суверенних держав і республік».
Голосування призначили на 17 березня 1991 року.
На “обговорення” виносилось лише одне питання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних СУВЕРЕННИХ республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності».
Звичано, що більшість “радянських людей” дала позитивну відповідь на поставлене запитання, “підтримавши” ініціативу радянського керівництва. За підсумками референдуму «ЗА» проголосували 76,43% з тих, хто прийшов на виборчі дільниці.
Голосування бойкотували крім Латвії, Литви та Естонії, ще й в Грузії, Вірменії, Молдові. Але то вже було в 1991 році…
16 липня 1990 року. Народні депутати від Народної ради: Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян після голосування за прийняття “Декларації про державний суверенітет України“.
І найголовніше. 16 липня 1990 року, одночасно з “Декларацією про державний суверенітет України”, Верховна Рада УРСР ухвалила Постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:
“Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня “Днем проголошення незалежності України” і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України”.
16 липня 1990 року. Мітинг біля Верховної Ради України з нагоди прийняття “Декларації про Державний суверенітет України”.
З усією повагою до державотворчих здобутків Київського князя Володимира, але початок проголошення незалежності сучасної України все ж таки правильно і доцільно було відзначати 16 липня.
Триває 508 доба війни. Рашисти зосереджують основні зусилля на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках – протягом минулої доби відбулось 39 бойових зіткнень, інформує пресслужба Генштабу ЗСУ.
На Куп’янському напрямку противник вів безуспішні наступальні дії південніше Новоселівського. Наші воїни стійко тримають оборону.
«Змінилися акценти» російських наступальних операцій, на деяких ділянках ініціатива за росіянами, – заявив глава Сєверодонецької РВА Роман Власенко. «Акценти у наступальних операціях росіян зміщуються трошки північніше: від Білогорівки-Кремінної до Кремінної-Сватового. Можна точно сказати, що на даній ділянці фронту ініціатива на боці російського війська. Але можливо також констатувати, що особливих успіхів немає, проривів якихось немає. Ситуація там залишається дуже складною».
На Лиманському напрямку протягом доби противник вів безуспішні наступальні дії східніше Веселого.
Бахмутський напрямок. Тривають бої на околицях Кліщіївки. В оперативну зону дійсно прибули підрозділи “ахмат-чаю”, але в бій щось не рвуться. Також, фіксуємо перекидання підрозділу барсу з району Кремінної в Бахмут. Наші захисники успішно відбили усі ворожі атаки в районі південно-західніше Андріївки.
На Авдіївському напрямку ворог вів безуспішні наступальні дії в районі Первомайського.
На інших напямках – без суттєвих змін.
У перші два тижні контрнаступу близько 20% бронетехніки, яку Україна відправила на поле бою, було пошкоджено або знищено — пише New York Times. Чимало американських БМП “Бредлі” та німецьких танків “Леопард” почали підриватися на мінах і знищуватись гелікоптерами рашистів.
У наступні тижні рівень втрат знизився приблизно до 10%, що дозволило зберегти більше військ і техніки. ЗСУ змінили тактику, зосередившись більше на виснаженні російських військ артилерією та ракетами великої дальності, ніж здійсненням наступів по мінних полях. Але це призвело до сповільнення контрнаступу. Проте з надходженням касетних боєприпасів темпи можуть прискоритися.
На Кримському півострові, в ніч проти 16 липня, ЗСУ здійснила “комбіновану” атаку БПЛА об’єктів у бухті Севастополя. Рашисти традиційно повідомили про знищення всіх 100500 “надводних і повітряних БПЛА”. ВМС ЗСУ у свою чергу заявили, що рашисти знову “курили у невстановлених місцях”.
Економіку – на військові рейки. Якщо ситуація з FPV-дронами не зміниться, за рік нам доведеться сісти за стіл переговорів – сьогодні українські виробники не дотягують до 10 тисяч якісно вироблених FPV-дронів на місяць. А росіяни вже виходять на щомісячну кількість в 45-50 тисяч.
Про погоду: в Україну рухається антициклон – буде максимально спекотно. У країнах Європи очікується +48 градусів, у нашій країні під +40 градусів.
Прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі, коментуючи саміт НАТО у Вільнюсі, заявив, що Альянс не робить дієвих кроків щоб залучити до блоку Україну. Він бачить в такій позиції лідерів НАТО суперечності.
“Ми почули прямі заяви про те, що Україна не зможе стати членом НАТО, допоки не переможе росію. І я маю питання, якщо Україна переможе росію, то навіщо їй тоді членство в НАТО?” – вискловився Гарібашвілі. Заяву очільника грузинського уряду цитує SOVA.
Грузинський прем’єр бачить суперечність у тому, що НАТО, з одного боку, готове гарантувати безпеку будь-якої суверенної, незалежної держави, а з іншого – заявляє, що Україна не готова стати членом НАТО, доки вона воює з Росією. На його думку Грузія має винести для себе урок з цієї ситуації.
Варто нагадати, що кілька днів тому SOVA, аналізуючи результати саміту НАТо у Вільнюсі писала про те, що підсумкові формулювання, м’яко кажучи, розчарували Володимира Зеленського.
«Безпрецедентно та абсурдно – коли (у рішенні саміту НАТО) немає жодних часових рамок ні для запрошення (!), ні для членства України; і коли натомість додається якесь дивне формулювання про „умови“ навіть для запрошення України… Невизначеність — це слабкість. І я відверто обговорю це на саміті», — написав Зеленський у Твіттері дорогою до Вільнюса.
Судячи з повідомлень західних ЗМІ, Твіт Зеленського, викликав роздратування навіть у тих учасників саміту, які симпатизують Києву. “Зеленський зайшов надто далеко”, – процитувало Politico анонімного високопоставленого дипломата з центральноєвропейської країни.
Схоже, у Віктора Орбана з’явився серйозний конкурент: президент Болгарії Румен Радєв звинуватив Україну в тому, що керівництво нашої країни “наполягє” на веденні війни, яку почала проти України Росія. Він також закликав негайно розпочати переговри між Києвом та москвою.
“Україна наполягає на продовженні цієї війни, але розплачується вся Європа”, – сказав президент Румен Радєв.
Посольство України в Республіці Болгарія відреагувало зявою на випад проросійського президента Болгарії: “Україна докладає всіх зусиль для відновлення миру. Український народ, починаючи з 2014 року, героїчно боронив та захистив свою територіальну цілісність та державний суверенітет”.
“Звинувачення України, на яку віроломно напав її північний сусід, у війні, що триває, є однією з найпоширеніших опорних тез російської пропаганди та гібридної війни в Європі. Надання гарантій безпеки Україні – це гарантії безпеки Європи, в тому числі і Болгарії”, – йдеться у заяві.
«Враховуючи розпочату передвиборчу кампанію на місцеві вибори, посольство звертається до деяких політичних сил, закликаючи їх утриматись від звинувачень проти України, яка потерпає від російської військової агресії», – закликали у посольстві.
В той час, коли наші воїни боронять Україну, Харківський квартирно-експлуатаційний відділ (КЕВ) вирішив завдати їм удару в спину. Чиновники місцевого КЕВ в односторонньому порядку на початку 2023 року достроково розірвали договір оренди на нежитлове приміщення – яке ветерани війни планували використовувати для створення власного реабілітаційного центру.
Але й цього “тиловим героям” здалося замало – вони ще й вивезли звідти все обладнання та майно, яке ветерани планували застосувати у цьому проекті після повернення з фронту. Завдяки зусиллями Харківського КЕВ безслідно зникли:
апаратний стіл для проведення реабілітації хребта,
обладнання для відновлення опорно-рухального апарату,
офісні меблі, телефони і навіть сигналізація.
“Дана ситуація кольорово показує хто і чим займається в рядах ЗСУ. На жаль, як ми бачимо, ЗСУ – це не ікона, а навіть не армії святих: скотське відношення до ветеранів, що віддали своє здоров’я та завзяття захисту України – дбайливо зберігається з радянських часів у деяких особистостей”, – обурюються ветерани.
“ГО “Спілка ветеранів АТО” звертається до командування ЗСУ та силових органів з вимогою розібратися в тому, що відбувається під час війни у Харківському КЕВ та в даній конкретній ситуації з майном ветеранського реабілітаційного центру”
«Той, хто володіє минулим – керує майбутнім. А той, хто керує в сучасності – володіє минулим». Джордж Оруел
Печатки купців та воїнів «рус»: ними скріплювали договори та посвідчували власність майна. Східна Європа, Х-ХІ століття. Джерело: rings.guru
Факт, всім відомий ще зі шкільних часів: наша держава – Україна, а походить вона із Київської Русі, могутньої ранньо-середньовічної держави на сході Європи.
З даного факту постає для нас, українців, важливе питання: чому замість Русі – маємо Україну? Як так склалося, що Русь, руські землі раптом стали називатися Україною, а їх мешканці – відповідно українцями?
Безліч освічених (і не дуже) особистостей приділяли такий зміні свою увагу, намагаючись це пояснити. І війна, яку розпочала сучасна росія, у своїй основі має саме цю причину. Володарі Кремля намагаються довести: українців не має – є тільки руські, які забули своє минуле. Однак, вже більше ніж 30 років Москва не керує сучасністю України – і тому, ми нарешті зараз можемо володіти минулим.
Справжнім минулим.
Цей незрозумілий та ніким, як слід, досі не пояснений перехід й докорінна зміна назви – і землям, і народу, що мешкав на ній, залишилися поза лаштунками і тогочасної, і сучасної науки. І навіть перший президент незалежної України Михайло Грушевський, з метою спростити для звичайних громадян відповідь на це питання, зробив дуже просто: свою наймасштабнішу наукову працю назвав «Історія України-Руси».
«Історія України-Руси»:праця очільника українського уряду у 1917-18 роках М.С. Грушевського
Тобто виходило так, що у нашій держави було ДВІ НАЗВИ?
Зрозуміло й цілком обґрунтовано: від слов’янських народів, які населяли схід Європи походить і назва Русь для їхніх земель. Адже вони потрапивши під владу войовничої русі, поступово стали йменуватися русинами або просто руськими.
Але чому наші землі позбулися назви Русь? І тоді від кого походить назва Україна, якою йменується зараз наша держава?
Давайте тільки підходити до цього зважено. Без зайвих вигадок, ІПСО на зразок походження назви держава від «окраїна»: якщо так підійти, то всі країни – чиїсь окраїни. Пруссія колись, наприклад, були окраїною Німеччини, а Македонія – окраїною Греції. Але всі вони протягом століть, тисячоліть зберегли свої назви.
Тож повернемось до нашої країни і спочатку детально розглянемо – що таке Русь.
Карта поселень на регіони нападів норманів у VIII – XI століттях. Джерело:WashingtonPost / Max Naylor
У сучасній європейській історії виникнення Русі позбавлене будь-якої загадковості чи романтики. Це одне із багатьох державних утворень скандинавів-норманів, які вони заснували під час своїх військових, розвідницьких та торгівельних експедицій в Європі і навколо неї у ІХ-Х століттях. Назва «русь», як майже одностайно зараз вважають вчені в Європі, є калькою на фінській мові давньоскандинавського слова «вікінг» – тобто гребець, весляр. Саме так: «русь» – на сході, «вікінг» – на заході Європи, називали скандинавів, учасників даних походів, бо вони пересувалися на кораблях за допомогою вітрил та весел.
Достатньо подивитися на перелік їх основних дій у період з середини ІХ до початку Х століття:
845 рік – напад на Лісабон (сучасна Португалія)
860 рік – похід на Константинополь (зараз Стамбул, Турція)
866 рік – захоплення Йорку (сучасна Англія)
870 рік – досягнули Ісландії, де заснували поселення
875 рік – досягнули Гренландії, там згодом теж виникли поселення
882 рік – захоплення Києва (сучасна Україна)
886 рік – напад на Париж (сучасна Франція)
911 рік – нормани осідають та засновують своє герцогство Нормандія у Франції
У цей же час, у середині ІХ століття згідно «Повісті временних літ» починається історія Русі (як державного утворення): «… Руська земля постала…»
Вікінги у поході на своїх бойових кораблях-драккарах. Джерело: реконструкція, серіал «Вікінги»
Зараз вже є достатньо чітка картина складання «руських» скрєп, яку підтверджують сучасна археологія та письмові джерела.
Зазначимо основну відмінність у результатах походів скандинавів до різних регіонів Європи. Весь захід континенту тоді займали достатньо розвинуті держави із централізованою владою, організованими військами та міськими агломераціями. Тому тут вікінги турбували своїми грабіжницькими набігами переважно багаті поселення на узбережжях морів, берегах річок.
Але закріпитися й підкорити собі ці землі було практично неможливо – королівства, графства достатньо організовано спиралися таким набігам. Адже мечам та кораблям вікінгів влада протиставляла податки та війська, зібрані на них – в крайньому випадку виплачуючи «відступні». В кінцевому рахунку нормани змогли оволодіти тільки півостровом Нормандією і пізніше, після століття нескінчених війн – островом Англією (неповністю).
Варто наголосити: вікінгі грабували, вбивали й захоплювали людей у полон у багатьох країнах, але лише на Східноєвропейській рівнині їм удалося нав’язати своє панування численному слов’янському народу і створити таку нетипову для Європи державу – Київську Русь. Державу засновану на рабстві та работоргівлі.
На відміну від Західної та Центральної Європи, на сході не існувало державних утворень, що мали би значну військову силу й могли би чинити організований супротив русі. Розсіяні у величезних нескінчених лісах слов’янські племена не мали своєї державності. Вони тоді не використовували письменність, не знали навіть гончарного кругу та практично не користувалися металевою зброєю. Власне, у слов’ян і не було того, що шукала русь: цінностей, багатств.
Зброя та захисні обладунки вікінгів. Джерело: реконструкція,warriors.com
Тому спочатку основний шлях русі полягав далі – на південь. Там існували розвинуті Візантія, Козарський каганат, а ще далі – багатий сріблом Арабський халіфат. До значних міст цих держав активно і прямували кораблями компанії купців і воїнів зі Скандинавії, мандруючи та досліджуючи річки Східної Європи.
Але, як виявилося, перевірена у Європі військова тактика – стрімких набігів й пограбувань (за допомогою кораблів), там не працювала. Візантія знаходилася далеко й напади на неї досягали своєї мети, тільки коли був відсутній її сильний флот. Козари – кочівники, мали невелику кількість добре фортіфікованих міст, завжди готових до нападу. А на землях Арабського Халіфату та залежних від нього держав, майже взагалі були відсутні суднохідні річки.
Однак там, де скандинави не могли воювати – вони торгували. Від Ладоги (неподалік сучасного Санкт-Петербургу) до Каспійського моря ними був налагоджений основний торгівельний шлях. Тоді він йшов річковою системою Волги, везла русь нею з півночі дорогі хутра – а назад поверталася з півдня із арабським сріблом. Перші значні клади дірхемів (арабських срібних монет) у Скандинавії датуються кінцем VIII – початком ІХ століття.
Та під час цих тривалих подорожей русь віднайшла ще один ходовий товар, який користувався великим попитом на півдні. Саме він визначив у майбутньому хід історії для 1/6 суходолу.
І це були раби-слов’яни.
Іванов С.В., картина «Торгівля в країнах східних слов’ян». Джерело:wiki
До цього більшість із слов’янських племен визнавали свою залежність від козар та сплачували їм данину – як це зафіксовано у «Повісті временних літ». Але десь у другий третині ІХ століття у Козарському каганаті розпочалося загальне повстання проти влади і там стало не до слов’ян. А русь, користуючись громадянською війною у Козарському каганаті, почала певні операції.
Арабський географ Ібн Русте у своєму творі «Книга коштовних намист» так зобразив активність русів в цій справі у ІХ столітті: «… вони нападають на слов’ян, підпливають до них на човнах, висаджуються, забирають їх у полон, везуть в Хазаран і Булкар й там продають…»
Слов’янські, балтські та фінські племена тоді – розрізнені, відсталі, загублені у величезних лісах, ставали легкою здобиччю русі. Важкоозброєні воїни, котрі блискавично нападали на їхні поселення з кораблів і швидко зникали з полоненими у мережі річок, везли тепер на південь разом із хутром і свою «двоногу здобич». У середньому молодий раб коштував на півночі до 100 срібних дірхемів (біля 300 грамів срібла), у Халіфаті за такого раба платили вже тисячу дірхемів. Вартість молодих рабинь була ще більшою. Велетенські прибутки, які приносила така торгівля, давали можливість будувати у Скандинавії ще більше кораблів та наймати нові загони воїнів на них. Вони відправлялись річками на схід – за наступною здобиччю.
І це був перший етап становлення русі у Східній Європі.
Срібний дірхем халіфа аль-Валіда, початок VIII століття. вага 2,9 грам. Давньоруська гривня кун – це злиток з 25 дірхемів (біля 60 грам срібла). Джерело: coins.su
Але грабіжництво, вбивства та забирання у полон не можуть тривати нескінченно. Адже рятуючись від регулярних нищівних нападів, слов’яни, фіни та балти переміщували свої поселення все далі та далі від великих річок та укріплювали їх. Ці поступові зміни у плануванні поселень зафіксувала археологія. Все менше та менше полонених захоплювали загони русі в результаті прочісування смуг лісів навколо рік. Прибуток даних експедицій все падав та падав – отже незабаром потрібно було щось змінювати.
Тож другим, наступним етапом для русі стало укладання певних домовленостей із місцевими вождями племен. Судячи за все, за розпадом каганату, десь на півночі серед поселень русі знайшов притулок та очолив їх представник клану Ас-Ашін – правлячого роду козарських каганів. З цим пов’язано і виникнення Руського каганату – зафіксоване як в арабських, так і європейських джерелах. На цьому етапі русь починає переходити від безперервних набігів до запозичення козарської системи: укладення договорів з вождями слов’ян – щодо виплат дані та полюддя.
Таким чином, русь почала підпорядковувати собі данників козар – слов’янські народи. Державність русі в реальності фундувалася на з’єднанні культур Скандинавії та Козарського каганату. І треба зауважити, що протягом століття очільника Русі – київського князя називали каган й у Рюриковичей зберігалася козарська система спадкоємності влади: лєствиця.
У даний період русь засновує свої укріплені факторії на території Східної Європи – на берегах річок, поруч з поселеннями місцевих племен: Щековиця, Гнєздово, Рюриково городище, Любеч, Тімерево та інші. Це в першу чергу логістичні центри – вигідні з точки зору пересування річками. Саме вони стануть у майбутньому пагонами руських князівств. Археологія зафіксувала: розміщення артефактів, предметів побуту русі-вікінгів на території даних поселень свідчили про вільне розселення скандинавів та їхню роль еліти у соціальній топографії на даному етапі.
Амулет-маска скандинавського бога Локі, Х століття. Знайдена у Гнєздово (давній Смоленськ). Джерело: etsy.com
Компанії воїнів та торговців русь перетворилися на той час вже у велику корпорацію. Система збору живого товару передбачала отримання його як шляхом «полюддя», так і за рахунок нападів на племена, з якими ворогували данники русі. «Двонога здобич» збиралася на колосальній території – лісових просторах, що тоді розкинулися від Карпат до Білого моря.
Русь поставляла щорічно на зовнішні ринки (в основному у Халіфат) тисячі рабів. Станом на зараз у Скандинавії тільки в знайдених кладах кількість арабських дірхемів складає близько двохсот тисяч монет. Враховуючи те, що знайдене є лише невеличкою частиною арабських монет – котрі взагалі привозилися, американський нумізмат Т. Нунан оцінив надходження срібла з Халіфату до Європи на початку Х століття біля 4 тон щорічно.
Але не має нічого вічного під місяцем. З середини Х століття потік срібла з Халіфату починає зменшуватися. Срібні копалини в Азії вичерпуються. До того ж у східній частині Халіфата змінюється правляча династія – до влади приходять Газневіди, котрі скорочують вивезення срібла за кордон.
Один із багатьох скарбів срібних монет у Скандинавії. Острів Рюген, 2211 дірхемів, знайдені в 1976 р. Джерело: nap1000.livejournal.com
Ця криза призвела до активізації шляху «Із варяг в грекі». Русь спробувала переорієнтувати торгівлю, основну її складову – поставки рабів з Халіфату до Візантії. Але греки не мали стільки срібла (вони платили переважно поволоками-шовком), крім того, їм не потрібні були в такій кількості раби. Внаслідок цього змінюється і зовнішня політика, і господарство, і релігія русі. Вони «осіли на землі»: перейшли від работоргівлі й збирання данини з місцевих князьків до встановлення своєї безпосередньої влади над слов’янами й завоювання їхніх племінних центрів. Там постануть рабовласницькі руські князівства, а русь стане володарями слов’ян й поступово змішається з ними. А Візантія – основний тоді торгівельний партнер, запровадить серед них християнство грецького обряду.
Це було третім і завершальним етапом у становленні русі. Так з’явилася Київська Русь – держава, основа якої було рабство. Її володарі просто перейшли від работоргівлі на зовнішніх ринках до використання рабів на внутрішньому ринку – для ведення господарства та ремесла. На цьому етапі поблизу міст вже починають з’являтися рабовласницькі селища та маєтки. На півдні цю систему незабаром знесе навала монголів, а на півночі вона стане стрижнем державності.
І царська Росія, заснована на кріпацтві, в цьому стала справжньою спадкоємницею давньої Русі.
Оголошення у газеті: продаються швець з дружиною – 500 руб., також дівчата «видные». ХІХ століття, Росія. Джерело: wiki
По справедливому зауваженню відомого російського історика В.О. Ключевського, протягом багатьох століть рабство і работоргівля були для Росії «могутнім важелем народного господарства» та «економічний добробут Київської Русі тримався на работоргівлі». Запроваджене руссю фізичне і духовне позбавлення свободи стало на тисячоліття прокляттям цих земель. Пов’язані з ним систему суспільних відносин й відповідну рабську ментальність у підкореного населення ми спостерігаємо, на жаль, і сьогодні.
Тепер у ас є і відповідь на питання: чому ми зараз не Русь?
Україна, нагадаємо, за своїм географічним положенням складається з двох різних частин: південна – це природні зони лісостепу та степу, і північна – колись величезні лісові масиви. Узагальнюючи: Київська Русь (північна й західна частина України), володіння руських князів – це майже виключно ліси, землі слов’ян. Південний кордон Київської Русі проходив по Дніпру на відстані тільки 80-100 км від Києва, по смузі лісостепу.
Але інша частина нашої країни належить до окремої культурно-етнографічної зони – західної частини Великого Степу. Тут до кінця XVIII ст. майже все визначалося спільнотами стрімких вершників – тих, кого пізніше назвуть козаками. І кріпацтво остаточно встановили в Україні царі тільки після знищення їхнього останнього об’єднання – Запорізької Січі.
Кордони Київської Русі у ХІ-ХІІ століттях. Джерело: mythdetector.geМежа Київської Русі та Великого Степу – лісостепова зона. Джерело: viniviteva.blogspot.com
Історію цієї частини нашої держави руські свідомо оминули увагою. Адже звідти і постала Україна.
