Рух ЧЕСНО спільно зі Школою публічного управління Українського католицького університету оголосили набір ветеранів та ветеранок до третьої хвилі сертифікованої Програми ветеранського лідерства. Навчання стартує у березні 2026 року, участь є безкоштовною за результатами відбору.
До участі запрошують ветеранів і ветеранок із громадськими та політичними амбіціями, які планують реалізовувати себе у місцевому самоврядуванні, на обласному чи загальнодержавному рівні. Організатори зазначають, що, за результатами соціологічних досліджень, майже 70% громадян України підтримують участь ветеранів у політичному житті країни.
Реєстрація на програму триває до 10 лютого. Для участі необхідно заповнити онлайн-анкету та пройти онлайн-співбесіду. Навчання для відібраних учасників і учасниць є повністю безкоштовним. Організатори забезпечують проживання, харчування та компенсацію витрат на проїзд.
Програма складається з чотирьох обов’язкових офлайн-модулів, які проходитимуть у навчальному кампусі УКУ у Львові. Фізична присутність учасників є обов’язковою під час кожного модуля.
У межах навчання учасники опановуватимуть теми лідерства, державотворення, законотворчості, прав людини, місцевого самоврядування та політичних комунікацій. Окремий модуль присвячений публічним виступам і формуванню особистого бренду політика, з практичними заняттями у студії Суспільне. Львів. Лекторами програми є представники Руху ЧЕСНО, викладачі Українського католицького університету, політики, комунікаційники та громадські діячі.
Дати проведення модулів: – 12–14 березня 2026 року; – 16–18 квітня 2026 року; – 28–30 травня 2026 року; – 18–20 червня 2026 року.
Програма ветеранського лідерства була створена у 2024 році Рухом ЧЕСНО та Школою публічного управління УКУ. Перша хвиля завершилася у березні 2025 року, друга триває до кінця січня 2026-го.
Дружина ветерана ЗСУ заявила про побиття її чоловіка та застосування фізичної сили до неї з боку військовослужбовців територіального центру комплектування у Харкові. Інцидент стався вранці 7 січня та продовжився на території районного ТЦК. За словами самого ветерана, працівники ТЦК його побили та пограбували, коли він намагався заступитися за перехожого.
За словами Ольги Кузьміної, вранці 7 січня її чоловік став свідком ситуації в районі Іванівки, де невідомі силоміць тягнули хлопця до мікроавтобуса. Це відбувалося просто на дорозі — чоловік ледь не наїхав на людей і зупинився, щоб з’ясувати обставини.
«Один був у цивільному, інший — у піксельній формі без знаків розрізнення. Почалася словесна перепалка, яка переросла в бійку», — розповіла Ольга Кузьміна.
За її словами, чоловіка почали бити, не повіривши, що він є ветераном. Із його сумки, де окремо від гаманця лежали 500 євро, зникли гроші. Після цього чоловіки сіли в авто та поїхали.
Конфлікт на території ТЦК
Згодом подружжя поїхало до районного ТЦК, оскільки Олександр упізнав автомобіль людей, які його били. За словами Ольги, на території установи до її чоловіка знову застосували силу та сльозогінний газ, а їй самій викрутили руку та відібрали телефон, на який вона знімала події.
«Його повалили на землю й били гуртом. У мене силоміць забрали телефон, яким я все знімала», — стверджує жінка.
Вона додає, що більшість осіб були в балаклавах. Поліція, за її словами, приїхала більш ніж за 20 хвилин, а швидку допомогу на територію ТЦК пустили із затримкою.
Стан здоров’я та зникнення відео
Медики зафіксували в Олександра закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та перелом кісток носа. У Ольги — забиття руки та пальця.
Телефони подружжю повернули за кілька годин, однак, за словами жінки, всі файли з її пристрою були видалені.
«Телефон був повністю вичищений — не залишилося жодного відео чи фото», — каже Кузьміна.
Позиція ТЦК
У пресслужбі Харківського обласного ТЦК та СП заявили, що вранці 7 січня «невідомий громадянин» заблокував автомобілем в’їзд до Новобаварського ТЦК та СП, поводився неадекватно та погрожував військовослужбовцям.
«Військовослужбовці були вимушені викликати поліцію. Нападника затримали, наразі проводяться слідчі дії», — повідомила речниця Харківського ОТЦК та СП Олена Родіна.
На уточнення щодо того, що чоловік є ветераном бойових дій, у ТЦК відповіли, що не володіють інформацією про його особу. Інших деталей конфлікту та інформації про можливу крадіжку у відомстві не надали.
Реакція поліції та подальші дії
Речниця поліції Харківщини Альона Соболевська підтвердила, що заяву Ольги Кузьміної зареєстрували. Олександр надав пояснення правоохоронцям та планує звернутися до ДБР.
Ветеран просить не вказувати його прізвище з міркувань безпеки.
Хто такий Олександр
Олександр служив у ЗСУ з 2022 року, воював на Донеччині, зокрема на Бахмутському та Авдіївському напрямках, працював в артилерійській розвідці, з РЕБ та БпЛА. У 2025 році його звільнили зі служби за інвалідністю III групи.
Оцінка юриста
Юрист і ветеран Юрій Аксьонов у коментарі «МедіаПорту» наголосив, що з етичної точки зору вчинок Олександра є зрозумілим, однак з правової — ситуація складніша.
За його словами, ТЦК не є органом правопорядку, а застосування сили до цивільних осіб може свідчити про перевищення повноважень. Окрему увагу він звернув на факт видалення відео з телефону.
«Якщо експертиза підтвердить втручання та видалення файлів, це може свідчити про приховування злочину та знищення доказів», — зазначив юрист.
У Луцьку наприкінці 2025 року запрацював перший клуб для гри в гольф. Камерний простір із мінігольфом, симулятором та професійним обладнанням створили ветерани російсько-української війни Сергій Майборода та Володимир Цикун.
За словами засновників, ідея з’явилася після поїздки до Києва, де вони вперше спробували гольф. У Луцьку подібних майданчиків не було, тож ветерани вирішили створити власний простір — доступний і водночас реабілітаційний.
«У Луцьку майданчиків для гри у гольф як таких немає. Ми з колегою зіграли у столиці й зрозуміли, що хочемо зробити щось подібне вдома», — розповів Сергій Майборода.
Він наголосив, що гольф часто помилково сприймають як елітний спорт із величезними полями, хоча принцип гри доволі простий — влучити м’ячем у лунку.
Що чекає на відвідувачів
У клубі можна пограти в мінігольф, навчитися правильно тримати ключку, розраховувати силу удару та зіграти класичний гольф на симуляторі, який відтворює реальні поля.
«Симулятор зчитує швидкість, напрямок, кут і силу удару. На екрані видно повну траєкторію м’яча — так, ніби людина грає на справжньому полі», — пояснив засновник.
Для кого працює клуб для гри в гольф
Простір створювали передусім для ветеранів і військових, зокрема для людей із травмами чи ампутаціями. Гольф не потребує значних фізичних навантажень, тому підходить для реабілітації.
Водночас клуб відкритий для всіх мешканців міста. Сюди приходять люди старшого віку, діти та компанії підлітків.
«Ті, хто приходить, повертаються знову. Це для нас найкращий показник», — зазначають у клубі.
Формат роботи і вартість
Клуб працює за попереднім бронюванням телефоном. У приміщенні площею близько 60 м² комфортно можуть перебувати до п’яти людей. Відвідувачам дозволяють приходити зі своєю їжею та безалкогольними напоями.
Вартість гри становить 100 гривень з людини за годину, інструкторський супровід входить у ціну.
«Ми не робили це як бізнес. Це радше про відпочинок і підтримку. Люди отримують новий досвід фактично за ціною чашки кави», — каже Сергій Майборода.
Простір радять бронювати щонайменше за день до візиту. Записатися можна за телефонами:
Ферма «Зелений гай», що розташована неподалік Дніпра, з місця для тиші й життя на землі перетворилася на простір реабілітації для ветеранів, ветеранок і їхніх родин. Її створили військові — Анатолій Пилипенко та Євгенія Молчанова, для яких війна стала не лише випробуванням, а й точкою, з якої почався спільний шлях.
Історія, що почалася з війни
Про це розповідає співзасновниця ферми Євгенія Молчанова. Вона згадує, що з майбутнім чоловіком познайомилася у військовому шпиталі у 2014 році. До того обоє були на Майдані, обоє — з Дніпра, але їхні шляхи не перетиналися.
«Війна відіграла ключову роль у нашому житті. Як би це страшно не звучало, але без неї ми, ймовірно, не зустрілися б», — каже Євгенія.
Пара швидко створила родину. Народження першої доньки, за словами Євгенії, стало для Анатолія точкою, що втримала його поруч із сім’єю, адже він звик бути «в перших рядах» — там, де найважче.
Повернення до цивільного життя і втеча від шуму
Адаптація після фронту виявилася складною. Життя в місті з гучними святами, феєрверками й байдужістю довкола лише посилювало внутрішній розрив.
«Ти починаєш ненавидіти людей, бачиш несправедливість і не можеш переключитися. Ми просто тікали», — згадує Євгенія.
Так у житті родини з’явилося невелике село під Дніпром і випадково придбана земельна ділянка. Спершу — як дача, простір тиші й відновлення.
Як дача стала фермою
Ферма не була бізнес-проєктом. Тварини почали з’являтися поступово: овець, яких утримували на ланцюгах, мулів, яких везли на бійню, поні для доньки, собака з притулку.
Поступово «Зелений гай» перетворився на повноцінне господарство. Перші гості приїхали у 2021 році, а після згадки в соцмережах про ферму дізналися тисячі людей.
Сьогодні «Зелений гай» — це понад 500 тварин, виробництво авторських сирів, екскурсії, освітні заходи, майстер-класи, громадська організація та окремий напрям роботи з ветеранами й ветеранками.
24 лютого, коли ферма стала прихистком
Про повномасштабне вторгнення родина дізналася з вибухів. Уже в перший день до ферми почали приїжджати люди з Маріуполя, Харкова, з-під Дніпра — з дітьми й тваринами.
«Будинок був переповнений. Але ми діяли раціонально: Анатолій долучився до організації тероборони, а я займалася родиною й людьми, які приїжджали», — згадує Євгенія.
До «Зеленого гаю» також почали привозити тварин із зон бойових дій та окупації. Ферма поступово стала місцем тимчасового прихистку й відновлення.
Реабілітація для ветеранів і ветеранок
З часом простір усе більше відкривався для військових та їхніх родин — як місце тиші, безпеки й повільного повернення до життя. Ферма перестала бути класичним господарством і набула нового сенсу.
Проєкт Євгенії став переможцем конкурсної програми «Варто робити своє 2.0» від Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. Йдеться про облаштування загону для іпотерапії та запуск реабілітаційних програм.
«Це не просто катання. Ми працюємо з сертифікованими іпотерапевтами, анімало- та каністерапевтами. У нас на коня сідають навіть військові з кількома ампутаціями», — пояснює Євгенія.
Ще один напрям — встановлення сонячних електростанцій. Ферма повністю залежить від електропостачання: без світла зупиняється вода, корми, холодильники.
«Якщо електрики немає більше ніж 20 хвилин — це критично», — каже вона.
«Місце, яке потрібно прожити»
Підтримка фонду стала вирішальною для розвитку простору. За словами Євгенії, перемога в конкурсі стала підтвердженням, що «Зелений гай» справді потрібен.
Сьогодні ферма — це простір, який складно описати словами. Його можна лише прожити: у тиші дібров, серед тварин, у простих розмовах і підтримці, що повертає відчуття життя навіть після найтемніших досвідів.
Ветерани війни у Кіровоградській області, як і по всій Україні, мають право на пільги на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі від 50 до 100 відсотків залежно від категорії. Люди з інвалідністю внаслідок війни отримують 100% знижки, учасники бойових дій — 75%, члени сімей загиблих військовослужбовців — 50%.
Про це повідомляє «Суспільне». Інформацію озвучила 8 січня під час брифінгу начальниця обласного управління Пенсійного фонду України Наталія Сімонян.
Про умови надання пільг 8 січня під час брифінгу розповіла начальниця обласного управління Пенсійного фонду України Наталія Сімонян. За її словами, знижки поширюються на оплату житлово-комунальних послуг, плату за житло та послуги з управління багатоквартирним будинком, а також на придбання твердого й рідкого пічного побутового палива та скрапленого газу.
Пільги нараховують не лише ветерану, а й членам його родини, які проживають разом із ним, незалежно від виду житла чи форми власності. До таких осіб належать чоловік або дружина, неповнолітні діти, повнолітні діти з інвалідністю, непрацездатні батьки, а також інші особи, визначені законодавством.
“Площа житла, на яку надається знижка при розрахунку плати за опалення, становить 21 квадратний метр опалювальної площі на кожну людину, яка постійно проживає в житловому приміщенні й має право на знижку, та додатково 10,5 квадратних метрів на сім’ю. При цьому пільги надаються не на весь обсяг спожитих послуг, а в межах норм, затверджених законодавством”.
Для оформлення пільги пільговика або його родичів мають внести до реєстру осіб, які мають право на пільги. У разі перебування ветерана на військовій службі, хвороби чи наявності інвалідності звернутися можуть члени родини, на яких поширюється пільга, подавши заяву та документи, що підтверджують особу, родинні зв’язки та право на пільги.
Окремий порядок діє для сімей військових, які перебувають у полоні або визнані безвісти зниклими за особливих обставин. У таких випадках із заявами можуть звертатися їхні близькі родичі.
“Діє також спрощений порядок надання заяви. Подається лише одна заява без надання додаткових документів. І призначення самої пільги відбувається шляхом звірки з даними державних реєстрів”.
Подати заяви на призначення пільг можна особисто через сервісні центри Пенсійного фонду України, центри надання адміністративних послуг, уповноважених посадових осіб органів місцевого самоврядування або військових адміністрацій, онлайн через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, а також поштою.
У січні стартувала нова програма Міністерства у справах ветеранів України, за якою ветерани й ветеранки з інвалідністю зможуть отримати відшкодування витрат на переобладнання власних автомобілів для особистих потреб.
Про це повідомляє Міністерство у справах ветеранів України.
Держава компенсуватиме фактичні, документально підтверджені витрати на переобладнання авто, виконане на спеціалізованих станціях техобслуговування з ліцензією, у межах до 70 000 гривень.
Компенсацію можуть отримати ветерани й ветеранки з інвалідністю, які звернуться до місцевих структурних підрозділів з питань ветеранської політики — при обласних військових адміністраціях, районних адміністраціях чи виконавчих органах міських рад — із заявою та повним пакетом документів.
У заяві вказують дані про місце проживання, ІПН (за наявності), посвідчення ветерана та водія, а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. До неї додають копії документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство, посвідчення ветерана, водія із відмітками про пристосування авто, свідоцтво про реєстрацію переобладнаного авто та документи щодо витрат на переобладнання.
Документи розглядають протягом трьох робочих днів; у разі помилок заявника письмово повідомляють про причини відмови з можливістю повторного звернення. Виплату перераховують на банківський рахунок заявника протягом п’яти робочих днів після надходження коштів до місцевого органу.
Пілотний проєкт впроваджується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2025 р. № 1442 «Деякі питання реалізації експериментального проєкту щодо призначення і виплати грошової компенсації за переобладнання (пристосування) транспортних засобів для керування особами з інвалідністю внаслідок війни» на виконання Плану заходів з реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору.
У Львові запрацював Ветеранський простір — платформа для підтримки ветеранів, дітей військовослужбовців, загиблих захисників і захисниць України та внутрішньо переміщених осіб. У межах відкриття також представили нові соціальні проєкти для молоді.
Про це повідомляє Львівська обласна військова адміністрація.
Ветеранський простір відкрили 9 січня. Під час заходу презентували соціальний проєкт «Молодіжний хаб» та «Молодіжний просвітницько-профорієнтаційний табір», які спрямовані на підтримку дітей військовослужбовців, родин загиблих захисників і захисниць, а також ВПО.
«Тут зможуть зустрічатися молоді люди з ветеранами, навчаючись одне в одного. Простір — це не лише приміщення. Це про турботу, можливості, розвиток і віру в майбутнє. Проєкти, які ми сьогодні презентуємо, — приклад того, як можуть об’єднуватися університет, держава, бізнес та громадські організації», — розповіла керівниця Центру підтримки ветеранів та соціальних ініціатив ЛНУ ім. Івана Франка Ярина Танчак.
Участь у відкритті взяли представники обласної влади. Керівник апарату Львівської ОДА Тарас Грень, звертаючись до учасників заходу, наголосив на важливості підтримки ветеранів та їхніх родин.
«Те, що ми сьогодні можемо стояти тут разом — це результат жертовності людей, які воюють і захищають Україну. Відтак, наше завдання – робити максимально від нас залежне у тій сфері, де ми є.
Я вдячний університету за те, що ви завжди поруч, працюєте, не чекаючи прохань чи доручень, маєте перспективне бачення майбутнього і створюєте можливості для дітей та ветеранів. Коли нам вдасться об’єднати у цьому просторі біль сьогодення і надію на майбутнє — це буде велика справа. Попереду багато роботи, і ми готові її робити разом», — зазначив Тарас Грень.
Центр підтримки ветеранів та соціальних ініціатив є структурним підрозділом Львівського національного університету імені Івана Франка. Його діяльність зосереджена на реінтеграції ветеранів у суспільство, наданні психологічної та юридичної допомоги, освітніх послуг, проведенні профорієнтаційної роботи та сприянні працевлаштуванню.
Центр також слугує майданчиком для співпраці з громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, державними та міжнародними установами для реалізації спільних ініціатив.
Ветеранський простір працює у приміщенні Львівського будинку вчених за адресою: вул. Листопадового чину, 6 (2-й поверх). Графік роботи — у будні з 9:00 до 17:00.
Після повернення з війни ветерани дедалі частіше наголошують: Їм необхідно належне місце в суспільстві, а не лише в окопах. Ветерани наполягають, що широкомасштабна війна 22 року стала результатом відсутності їхнього впливу на суспільні процеси – у громадах, в медіа, в політиці. І з цим важко сперечатися, згадуючи відсутність підготовки держави та армії до війни. Однак одного бажання замало для прийняття дієвої участі в політичному житті країни.
Саме тому освітні програми для ветеранів стають окремим і важливим напрямом. В Україні нарешті запускаються навчальні курси та семінари, які готують ветеранів до ролі лідерів думок, громадських діячів і блогерів-комунікаторів.
Один із таких проєктів – новий навчальний курс “Ветерани – лідери суспільних думок”, який запустили Спілка ветеранів Сил Оборони України спільно з інформаційним порталом “Новини ветеранів”.
Юрій Корсунов, очільник Спілки ветеранів СОУ, зазначає, що після повернення з війни ветерани стикаються з комплексом проблем – від відновлення здоров’я і юридичних питань до пошуку роботи та адаптації до мирного життя. Через недосконалість законодавства і слабку реакцію державних інституцій багато з них залишаються сам на сам із цими викликами.
За його словами, ветерани часто бачать системні проблеми, але не мають достатніх знань і інструментів для ефективного впливу. Саме тому ключову роль відіграють освітні програми, які допомагають структурувати дії та переходити від хаотичних рішень до фахової роботи.
Корсунов наголошує, що новий освітній проєкт «Ветерани – лідери суспільних думок» спрямований на підготовку ветеранів до активної участі в громадському, політичному та медійному житті.
«Мета програми – допомогти ветеранам стати політиками, журналістами, громадськими діячами, державними службовцями і формувати ветеранську політику професійно. Там, в окопах, ми мріяли про країну, де діють закони, де громада впливає на владу і де інтереси України – понад усе», – резюмував Корсунов.
Втім, ветеранська освіта — це не лише окремі курси, а системна співпраця з академічним середовищем. Один із університетів, який уже працює з ветеранами, — Харківський університет Каразіна. Про співпрацю університету з ветеранськими проєктами розповідає Тетяна Кагановська, ректор цього відомого університету:
«Ветеранів не варто сприймати лише як людей, яким потрібна допомога. Це люди з унікальним досвідом, силою духу і компетенціями, корисними для держави. Університети стають майданчиком для можливості ветеранів почати новий етап життя і обрати той напрям, який їм сьогодні потрібен».
У ХНУ імені Каразіна ще влітку 2022 року було створено Центр ветеранського розвитку, який став першим пілотним проєктом університету. До роботи залучили кілька факультетів – юридичний, медичний, психологічний, соціологічний та інститути державного управління. Після цього ветерани почали системно звертатися до університету за підтримкою.
Паралельно в Україні реалізуються і інші завершені програми ветеранського лідерства. Одна з них – освітній курс від руху “Чесно”, який вже завершив першу хвилю навчання і зібрав значний інтерес серед ветеранів. Про те, як виникла ідея цієї програми, у чому її унікальність, з якими викликами стикаються ветерани, які хочуть впливати на політику, а також які результати вже дає навчання, розповідає керівниця програми ветеранського лідерства руху “Чесно” – Вікторія Олійник:
«Ми з початку повномасштабного вторгнення розуміли, що кількість ветеранів в Україні буде стрімко зростати і держава фактично ставатиме державою ветеранів. Ветерани мають впливати на те, як Україна розвиватиметься далі – не лише на полі бою, а й у політичних кабінетах», – зазначає Вікторія.
За її словами, участь ветеранів у політиці тривалий час залишалася табуйованою темою через стереотипи та страх негативного сприйняття. Саме тому у 2024 році команда руху «Чесно» започаткувала Програму ветеранського лідерства — навчальний проєкт для ветеранів, які бачать себе в політиці або активній громадській діяльності.
Програма поєднує навчання, аналітичну роботу та інформаційні кампанії і має на меті зробити ветеранів суб’єктами політичної діяльності, які усвідомлюють відповідальність за свої рішення. Станом на сьогодні навчання пройшли вже понад сто ветеранів, а проєкт перейшов до третьої хвилі набору.
Втім, оцінити реальну ефективність таких освітніх програм найкраще можуть не організатори чи експерти, а самі ветерани — ті, хто вже пройшов навчання або лише готується до нього. Саме їхній досвід, очікування та бачення показують, як освіта для ветеранів працює на практиці.
Дара Фугалевич, ветеранка та учасниця Програми ветеранського лідерства руху «Чесно», розповідає, що навчання допомогло їй по-іншому сприймати політичні процеси та власну роль у державі. За її словами, курс дав не лише знання, а й інструменти аналізу, які дозволяють орієнтуватися в роботі парламенту та ухваленні рішень.
«Люди вчаться не піддаватися гарним промовам, а аналізувати й робити щось самостійно. Багато хто прийшов на війну з цивільних професій і повертається з іншим, набагато глибшим досвідом», – зазначає ветеранка.
Роман Кабашний, ветеран і учасник освітніх програм для ветеранів, зазначає, що його мотивацією долучитися до проєкту «Патріоти до влади» стало усвідомлення необхідності використовувати бойовий досвід не лише на фронті, а й у процесах ухвалення державних рішень.
«Як ветеран, я добре знаю потреби військових, їхніх родин і ті прогалини, які існують у законах та соціальному захисті. Мене мотивувало перейти від позиції спостерігача до реальної участі у формуванні політик, що впливають на життя громади», – зазначає ветеран.
Освітні проєкти для ветеранів в Україні поступово формують нове явище – ветеранське лідерство. Це не лише про знання, а про вплив, комунікацію і відповідальність. Різні формати, різні підходи, але спільна мета – дати ветеранам інструменти для активної участі в суспільному житті. Наскільки ефективною буде ця модель – покаже час. Але вже зараз зрозуміло: великий запит на таку освіту є.
А ще більшим є очікування від українського народу: нам всім потрібна від влади не нескінчена війна, а перемога.
Якщо ми живемо в часи, коли доводиться брати участь у складних історичних подіях, то чому б не зробити «хід конем» і не використати історію як тему, де лікує живий досвід? Саме так працює історичний проєкт «Шануймося. Ветерани», в якому зі школярами працюють ветерани російсько-української війни.
Перший сезон під назвою «Шануймося» Всеукраїнське громадське об’єднання «Рушійна Сила» реалізувало ще в ковідні часи. Тоді бракувало якісних матеріалів для дистанційного навчання, а спікерами були відомі громадські діячі та лідери думок. Ролики з цих занять досі популярні і школярі переглядають їх під час підготовки до уроків.
– Коли з’явилася можливість створити другий сезон, – розповідає режисерка проєкту Марія Яремчук, – це теж була відповідь на виклики війни, бо вона дуже впливає на наше суспільство. Коли ми почали думати, хто стане спікерами уроків, відповідь була очевидна – ветерани. Зокрема ті, які мають інвалідність. У нас часто посадовці пропонують залучати ветеранів. І ми це зробили, обравши темою події з військової історії України.
Обидва сезони вийшли за фінансової підтримки Українського культурного фонду, проте на підготовці й публікації матеріалів проєкт не завершився. Важливою частиною стали зустрічі у школах, коледжах. Більшість роликів із ветеранами створювались у співпраці з локальним партнером – Тернопільською кінокомісією.
За словами продюсера Володимира Ханаса, спікерів шукали у місцевій ветеранській спільноті. Іноді бійці відмовлялися, бо вважали, що історія надто складний предмет, щоб доручати його людям без відповідної освіти. Із академічної точки зору, це дійсно так. Але мета проєкту – не просто педагогіка. Вона в тому, щоб віднайти вартісну тему для зустрічі. І тема ця вчить розуміти історію через долі людей і стає причиною для глибокого спілкування.
Оскільки рани сучасної війни надто живі, історія стає тим самим безпечним майданчиком. Команда називає таку діяльність «кінотерапією». Ветеран тут захищений від болючих питань на кшталт: «Як це – втрачати друзів? Як виконувати складні завдання в умовах стресу? Як воно – вбивати?» Натомість він може говорити про події, які хоч і болять, проте залишаються на безпечній дистанції – в архівах і спогадах.
РОЗВІДКА КРІЗЬ ОБ’ЄКТИВ
Офіцер розвідки у відставці Ігор Крочак знявся в епізоді про морські походи козаків. Як військовий журналіст та фотограф за фахом, він мріяв про цю професію з дитинства. Свій перший виїзд у зону бойових дій здійснив ще в 2014 році як волонтер, а в 2016-му пішов на фронт розвідником. Служив у 131 окремому розвідувальному батальйоні імені полковника Євгена Коновальця. У грудні він завітав до Тернопільської загальноосвітньої школи № 10 із нагоди Дня волонтера і Дня Збройних сил. Саме в цій школі навчалися деякі з учнів, які взяли участь у зйомках проєкту «Шануймося. Ветерани». На показі роликів Ігор Крочак хоч і був формально гостем, але сам не забував про своє покликання: робив світлини з заходу та доповнював інформацію цікавими фактами.
Одним із цінних трофеїв із війни для нього стала камера Sony Alpha 6000, захоплена у ворожого підрозділу. Будучи неофіційним літописцем батальйону, Ігор Крочак буквально створював історію власноруч. На зустрічі він розповів, як адаптував стару астрономічну трубу кінця 80-х, зроблену ще на радянському заводі, що працювала для мілітарних цілей.
– До повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, техніки бракувало, – згадує ветеран. – Я замовив титанові перехідні кільця і поєднав стару оптику з сучасною «цифрою». Цей гібрид дозволяв воїнам спостерігати за ворогом на великій відстані.
Далі Ігор показує свої архівні фото і спокійно, буденно розповідає: «А це ми на ворожій території. Це фото вже можна показувати, але я все одно не скажу вам, де саме воно зняте».
Через контузію в Ігоря розвинувся цукровий діабет. У 2022 році він на деякий час повернувся на фронт, але в повній мірі виконувати бойові завдання не міг – хвороба брала своє. Зараз ветеран працює головним спеціалістом у Державному архіві Тернопільської області, займається волонтерством і збирає історії про загиблих героїв від їхніх рідних.
Під час зустрічі зі школярами Ігор проводить паралелі. Від перших фотокореспондентів Кримської війни XIX століття, які, під охороною солдат, возили техніку на спеціальних візках; до нашого земляка Олександра Смакули, що винайшов просвітлену оптику, відому зараз як «шар Смакули». Завдяки їй сьогодні працюють супутники. Так Крочак наголошує, що, окрім бойових дій, велике значення має когнітивна та інформаційна війна:
– У нас немає іншого виходу, ніж стверджувати волею, залізом і переконаннями, як жити на своїй рідній землі. Прийдешнє покоління прийме цю естафету від нас. Я не хочу нікого лякати, але навіть, якщо й буде якесь примирення, небезпека нікуди не дінеться. На жаль, московія вкрала навіть нашу самоназву. Це як у середньовіччі: якийсь крадій, купивши титул графа, привласнює собі всі почесті. А згодом з’являється справжній спадкоємець, і це в клептомана породжує звірячу ненависть. Так і тут – вони вкрали історію Київської Русі. А тепер, коли Україна відновлює свою ідентичність, для них це є чимось немислимим. Спочатку працює телевізор, а потім приїжджають танки. Тому історія та журналістика – це також фронт! Якщо ви напишете про цей захід на своїх сторінках у соцмережах – то буде й ваш внесок. Ви зробите колосальну роботу!
ДЗЕРКАЛО ДИТЯЧИХ ОЧЕЙ
Раніше словосполучення «зустріч із ветераном» асоціювалося з урочистостями та парадами до Дня Перемоги. Там літні люди сприймалися на рівні музейних експонатів, яким давали мало говорити. Ще якийсь десяток років тому дітям казали: «Ви останнє покоління, яке застало ветеранів». Але сьогодні ті діти самі знаходяться на фронті й вони започатковують нове ветеранське покоління. Згадуються й ветерани афганської війни, про яких зараз говорять набагато менше, але вони також діяли в екстремальних умовах. Такий підхід підкреслює, що важливо вивчати мілітарну історію, поки є її свідки. Не все стане частиною загальної картини в підручниках, але є багато деталей, які мають колосальне значення для окремої людини. Існує багато важливих нерозказаних історій. І щоб їх почути, для цього потрібен індивідуальний підхід: слово за словом, подія за подією.
Сьогодні в кожній школі є діти, чиї батьки на фронті. Є ті, в кого рідні, на жаль, загинули. Для них це не нудна шкільна лінійка, а жива розмова без попереднього сценарію та зайвого пафосу. Ще цікавіше було безпосередньо на знімальних майданчиках: у школах, музеях, на природі. Під час зйомок ветерани не лише переповідали власні спогади, а й могли долучитися до написання сценарію, доповнити його власними роздумами.
– Діти хвилювалися, працюючи зі справжніми ветеранами, – згадує режисерка Марія Яремчук. – Їм було складно сидіти спокійно, бо робота в кадрі – це дублі й повтори. Але школярів мотивувала можливість у перервах розпитати ветерана про те, що їх найбільше цікавило. Вони підтримували бійців. І якби не вони, ми б мали гіршу якість продукту. Дитячі очі, відгуки, спільні жарти – все це створювало атмосферу. Ми бачили, що ветеранам теж цікаво і вони отримують позитивні емоції…
УРОКИ БЕЗ ГЛЯНЦЮ
Проєкт складається із 10 уроків і серед тем – битва за Космач, битва під Бродами, Чортківська офензива. Усі теми входять до шкільної програми, матеріали у вільному доступі. Команда проєкту інформувала про це всі обласні департаменти освіти. Вже отримано перші відгуки, зокрема подяку від Тростянецької гімназії, що на Сумщині. У методичних матеріалах поставлені глибокі питання для роздумів, як-от: «Які чинники можуть впливати на правдивість спогадів?» Це вчить розуміти історію не шляхом зубріння, а через рішення людей. Є й уроки про сучасність, про оборону Донецького аеропорту, які проводить учасник подій Олександр Терещенко.
Ще один урок, присвячений Пилипу Коновалу – українцю, ветерану Першої світової, який воював у складі канадського контингенту британської армії й був нагороджений найвищою нагородою за мужність – Хрестом Вікторії. За його героїзмом ховалася трагедія: після війни він не зміг знайти родину на Батьківщині, поневірявся без житла, відбудовуючи життя по крихтах і борючись із наслідками фізичних та психологічних травм. Цей приклад засвідчує важливість всебічної допомоги ветеранам і команда проєкту «Шануймося. Ветерани» не оминула такої теми. Загалом проєкт отримав багато позитивних відгуків, тож творці сподіваються на його продовження.
Війна може закінчитися, але в людських спогадах вона триватиме безкінечно. Саме такі ініціативи – приклад, як на місцевому рівні можна поєднати два важливі напрями: освіту та підтримку ветеранів. І це вже не просто уроки, а шлях до зцілення через розуміння того, ким ми є…
Марія БУРЛАК
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Кабмін на сьогоднішньому засіданні здійснив розподіл 1,343 млрд грн субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення діяльності фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб у 2026 році.
“Це означає, що фахівці із супроводу своєчасно отримають заробітну плату, а громади зможуть і надалі надавати підтримку ветеранам, ветеранкам, членам їхніх сімей та родинам полеглих воїнів”, – йдеться у повідомленні Мінветеранів.
Субвенцію розподілили на основі даних, які подали обласні та Київська міська адміністрації (військові адміністрації).
Нині в територіальних громадах України працюють 2 323 фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок. З них майже 40% — мають статус ветерана чи ветеранки, є членами їхніх родини або родин загиблих захисників.
