Ветеран ЗСУ та громадський діяч Андрій Кривонос понад півтора року фіксує в Одесі автомобілі, припарковані на місцях для людей з інвалідністю, тротуарах та пішохідних переходах. Він фотографує порушення, викликає поліцію, спілкується з водіями, а в окремих випадках домагається евакуації машин. За словами ветерана, найбільше його мотивують звернення побратимів, які через припарковані з порушеннями автомобілі не можуть скористатися спеціально відведеними паркомісцями.
Про це повідомляє Суспільне Одеса.
Після повернення з війни Андрій Кривонос почав особливо звертати увагу на проблему доступності паркування.
«Я постійно бачу, скажімо так, таке неподобство: це паркування на місцях для осіб з інвалідністю, паркування на тротуарах, паркування на пішохідних переходах. І мене це злить, тому що я не можу кудись пройти, я не можу скористатись своїм правом, запаркуватись на цьому місці», — розповів ветеран.
За його словами, за час таких рейдів він бачить зміни та більшу увагу суспільства до проблеми.
«Я бачу суттєвий результат, я бачу підтримку суспільства, що це не тільки мене болить, це болить ветеранів, осіб з інвалідністю, простих людей», — зазначив Кривонос.
Під час одного з рейдів, який проводили за участю журналістів Суспільного, ветеран помітив автомобіль, припаркований на місці для людини з інвалідністю. Власник машини заявив, що приїхав із фронту на десять діб. Під час розмови чоловік також сказав, що працює у Службі зовнішньої розвідки України. Однак 5 серпня Служба зовнішньої розвідки України офіційно спростувала цю інформацію. Там заявили, що чоловік «не був і не є співробітником Служби зовнішньої розвідки України».
Інший водій на ім’я Влад пояснив, що не звернув уваги на позначення спеціального паркомісця. За його словами, перед цим охоронець прибрав фішку, яка стояла на місці. Водій зазначив, що зазвичай не паркується на таких місцях, оскільки розуміє ситуацію ветеранів та людей з інвалідністю.
У Патрульній поліції нагадують, що за паркування на місці для людини з інвалідністю без законних підстав передбачений штраф від 1020 до 1700 гривень. У передбачених законом випадках автомобіль можуть тимчасово затримати та евакуювати. За словами Кривоноса, евакуація для деяких водіїв стає додатковим стимулом дотримуватися правил.
«Коли ми машину евакуюємо, власник сплачує 5-6-7 тисяч гривень разом зі штрафом, евакуацією і штрафмайданчиком. І це вже суттєві кошти», — розповів ветеран.
Патрульна поліцейська Олена однією з причин порушень називає велику кількість відпочивальників, які приїжджають до Одеси та можуть не знати, де розташовані платні парковки.
За словами Андрія Кривоноса, системно займатися проблемою його спонукали саме звернення інших ветеранів.
«В першу чергу я це роблю для ветеранів. Чому? Тому що я сам ветеран, і мої побратими вперше по місцях для людей з інвалідністю до мене звернулись, ветерани, що там і там вони не можуть запаркуватися», — каже він.
Для ветеранів із пораненнями та ампутаціями спеціальні паркомісця є не питанням зручності, а частиною доступності міського простору. Вони розташовані ближче до входів у будівлі та інших необхідних об’єктів, що може бути важливо для людей із порушеннями мобільності. В Україні такими паркомісцями можуть користуватися водії з інвалідністю та водії, які перевозять людей з інвалідністю, за наявності передбачених законодавством документів або відповідного розпізнавального знака.
Андрій Кривонос продовжує фіксувати порушення та звертатися до поліції, якщо автомобілі залишають на місцях, призначених для людей з інвалідністю.
Народна депутатка України Анна Скороход підтримала ініціативу щодо запровадження доступного розмитнення автомобілів для військовослужбовців, ветеранів та людей з інвалідністю внаслідок війни. Із відповідною пропозицією виступили громадські об’єднання ветеранів із різних регіонів України. Вони закликають надати можливість ввозити автомобілі без сплати митних платежів.
Скороход заявила, що останнім часом отримує звернення від військовослужбовців із питаннями, чому така можливість досі не запроваджена.
«Чому військовіьне можуть отримати машину з нульовим розмитненням, і чому до сьогодні їм не дають такої можливості?» — сказала народна депутатка.
За її словами, військові очікують реалізації соціальних гарантій, передбачених для них державою.
«Я розумію їхнє обурення, що ці обіцянки великої соціальної підтримки, прописані в їхніх контрактах, не реалізуються в реальності», — зазначила Скороход.
Також нардепка заявила, що планує винести питання нульового розмитнення автомобілів для військовослужбовців на обговорення у Верховній Раді і запропонувала розглянути можливість надання такого права щонайменше на один автомобіль для кожного військовослужбовця, ветерана та людини з інвалідністю внаслідок війни.
«Тому я ініціюватиму на найближчому засіданні Верховної Ради розгляд можливості впровадити нульове мито на ввезення автівок для військовослужбовців».
Поки що йдеться саме про ініціативу та її подальше обговорення. Для запровадження відповідного механізму необхідні законодавчі зміни та їхнє ухвалення Верховною Радою.
Герой України, ветеран і засновник ГО «Об’єднання ветеранів російсько-української війни» Сергій Пономаренко планує облаштувати на власній пасіці апіхатинки — спеціальні будиночки над вуликами, де ветерани та побратими зможуть відпочивати.
Про це Сергій Пономаренко розповів у сімейному YouTube-подкасті Олександра та Інни Педан «Кажуть! Брешуть?».
Апіхатинки, або апібудиночки, — це невеликі споруди з лежаками, розташованими над вуликами. Людина перебуває всередині будиночка, чує гул бджіл і відчуває запах пасіки, але безпосередньо з комахами не контактує. Пономаренко розповів, що сам користувався таким способом відпочинку. За його словами, перебування в будиночку над вуликами допомагало йому розслабитися та швидко заснути.
“Там і вібрації, там і інгаляції, тому що це запах класний. Дослідники доводять, що ніби вулики правильно налаштовують ритм серця. Тобто ти відключаєшся, розслабляєшся і правильно функціонує твій організм, коли ти на вуликах. Це дуже круто”, – розказує Сергій.
Тепер ветеран хоче зробити такий формат доступним для інших ветеранів і побратимів. Облаштувати апіхатинки на своїй пасіці він планує протягом 2026 року. Поки що говорити про результативність майбутнього проєкту для ветеранів зарано, адже будиночки ще не облаштовані.
Водночас у 2025 році дослідники з Туреччини провели попередній експеримент за участю 60 людей. Частина учасників протягом десяти хвилин перебувала в апібудиночку з живими бджолами у вуликах, інша група слухала запис бджолиного гулу. Після сеансу в обох групах зафіксували зниження показників тривожності.
Бджільництвом Сергій Пономаренко займається з 2009 року. За його словами, почалося все випадково: його покійний кум привіз вулик і залишив його посеред подвір’я. До цього Сергій не знався на бджільництві та навіть побоювався комах через сильну алергію. Згодом один вулик перетворився на велику пасіку.
До початку повномасштабного вторгнення на ній було близько 72 вуликів. Нині пасіка розташована приблизно за 100 кілометрів від Києва, тому ветеран не завжди може доглядати її самостійно. Попри це, він продовжує займатися бджільництвом. Торік, зокрема, вперше зібрав коріандровий мед.
Пасіка стала для Пономаренка не лише хобі, а й частиною його благодійної роботи. З неї почалася співпраця з фондом «Юлині бабусі». Сергій передавав для фонду мед, свічки та подарункові набори, а частину коштів від продажу продукції планував спрямовувати на допомогу підопічним.
Після завершення військової служби за станом здоров’я Сергій Пономаренко продовжив працювати з ветеранською спільнотою. Він заснував ГО «Об’єднання ветеранів російсько-української війни», яка працює з військовими, ветеранами, родинами загиблих та зниклих безвісти. Організація вже долучалася до вирішення конкретних питань. Зокрема, допомагала ветерану, якому відмовили у пільговому проїзді, військовому — з отриманням належних виплат, а також представляла інтереси ветеранської спільноти на місцевому рівні в Яготині.
Апіхатинки на пасіці мають стати ще одним напрямом цієї роботи. Їх планують облаштувати протягом року, щоб ветерани та побратими могли приїжджати на пасіку для відпочинку.
10 серпня біля Автозаводського районного суду Кременчука зібралися ветерани війни, представники родин військовослужбовців та представники «Правого сектору». Вони прийшли підтримати свого побратима — молодшого сержанта ЗСУ Олександра Оловаренка з позивним «Акбар», повідомляє “Кременчуцький Телеграф”.
Оловаренко — ветеран війни з інвалідністю II групи, двічі поранений, бойовий медик та захисник Донецького аеропорту. Він також нагороджений відзнакою «Комбатантський хрест» від Головнокомандувача ЗСУ. Нині Олександр Оловаренко є обвинуваченим у кримінальному провадженні за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України — хуліганство.
Кримінальне провадження стосується подій 18 жовтня 2020 року у центрі Кременчука. Тоді виник конфлікт біля агітаційного намету нині забороненої Партії Шарія. У наметі поширювали агітаційні матеріали, зокрема газети із зображенням карти України без Криму.
Під час конфлікту Олександр Оловаренко отримав травму голови. Також постраждав один із представників агітаційного намету. Тієї ж ночі правоохоронці затримали Оловаренка та повідомили йому про підозру за ч. 4 ст. 296 КК України. Прокуратура наполягала на взятті чоловіка під варту.
Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Сторона обвинувачення оскаржила це рішення в апеляційному суді.
Під час засідання 10 серпня стало відомо, що потерпілий Олександр Мірошников та його представники не з’явилися до суду.
Суддя Оксана Пальчик зазначила, що на момент засідання не було відомостей про належне повідомлення потерпілих. Прокурор Олефіренко заперечив проти продовження судового розгляду без потерпілої сторони та попросив перенести засідання.
Захист Олександра Оловаренка, зі свого боку, заявив, що учасники процесу мають сумлінно виконувати свої обов’язки та стежити за перебігом розгляду справи. Адвокат зазначив, що потерпілі, які ініціювали кримінальне провадження, повинні цікавитися його розглядом та стежити за інформацією про судові засідання.
Після заслуховування позицій сторін суддя Оксана Пальчик постановила відкласти засідання, щоб належним чином повідомити потерпілих.
Наступне судове засідання призначили на 23 вересня о 9:30.
Перед засіданням ветерани та побратими Олександра Оловаренка зібралися біля суду, щоб висловити йому підтримку. Слово також мав представник Політичної партії «Дія» та Організації Української Молоді «Грім» імені Героя України Тараса Бобанича — Олександр Топко, який розповів про події 2020 року.
Ветеран із Делятина на Прикарпатті Роман Масевич перетворив невелике господарство на ферму, де сьогодні утримують близько 200 овець. Паралельно чоловік розвиває сироварню та виготовляє традиційні гуцульські сири.
Історія ферми почалася у 2019 році. Роман придбав кілька овець, щоб очистити свою ділянку від бур’янів та хащів. Тварини швидко впоралися із завданням, а господар згодом зацікавився вівчарством. На рішення займатися цією справою вплинуло і захоплення його дідуся. До початку повномасштабного вторгнення отару вдалося збільшити до 20 овець.
25 лютого 2022 року Роман прийшов до військкомату.
«Навіть думки не припускав, щоб відсиджуватися вдома, коли ворог прийшов на нашу землю, – каже Роман. – Адже я рухівець з 1990-х років!».
Догляд за господарством на цей час взяв на себе його старший син. Ветеран воював на Донецькому та Запорізькому напрямках. Наприкінці 2022 року його демобілізували за станом здоров’я. Після повернення Роман вирішив розвивати ферму вже як повноцінний бізнес.
Допомогли йому в цьому грантові програми та підтримка колег. Голова обласної асоціації вівчарів Василь Стефурак допоміг фермеру порадами та безкоштовно передав господарству 10 овець. А у 2023 році Роман отримав грант від Українського ветеранського фонду. За ці кошти він придбав 65 овець молочної породи, барана та сучасне доїльне обладнання.
Зараз на фермі близько 200 овець.
Господарство розташоване неподалік туристичних маршрутів на Яремче та Буковель. Це підштовхнуло Романа розвивати не лише вівчарство, а й власне виробництво сирів. Ветеран протягом року навчався сироваріння у вівчаря Дмитра Шушмана. Тепер на фермі відроджують традиційні рецепти гуцульських сирів — будзи та бриндзі.
Підприємець планує і надалі розширювати виробництво. За словами Романа Масевича, наступного року очікується збільшення обсягів молока. Через це господарство планує наймати працівників та шукати пастуха.
У подальших планах — збільшити поголів’я до 500–600 овець та розширити площу пасовищ.
Окрім вівчарства і сироваріння, Роман разом із демобілізованим побратимом Миколою Вольвиним розвиває пасіку. Наразі вона налічує 30 вуликів.
Івано-Франківський міський суд скасував постанову міського ТЦК та СП про штраф у 17 тис. грн, який наклали на ветерана війни та сержанта ЗСУ за неявку за повісткою. Суд дійшов висновку, що ТЦК не довів факт належного повідомлення чоловіка про необхідність явки.
Згідно з матеріалами справи, чоловік служив старшим телефоністом механізованого батальйону. 20 листопада 2024 року він отримав тяжке поранення під час виконання бойового завдання. Наприкінці травня 2025 року військово-лікарська комісія визнала його тимчасово непридатним до військової служби. 28 січня чоловікові повідомили в поліції, що він перебуває у розшуку через неявку до ТЦК за повісткою від 17 грудня 2025 року. Того ж дня тимчасово виконуючий обов’язки начальника міського ТЦК виніс постанову про притягнення ветерана до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Йому призначили штраф у розмірі 17 тис. грн.
Чоловік добровільно прибув до ТЦК разом із працівниками поліції. Він заявив, що повістки не отримував, і надав документи про поранення та інвалідність. Попри це, постанову про штраф не скасували. У квітні 2026 року щодо ветерана відкрили виконавче провадження. Тоді чоловік звернувся до суду.
ТЦК заявив, що повістку надсилали поштою Представники ТЦК позов не визнали. Вони пояснили, що чоловік нібито не оформив вчасно відстрочку в системі «Оберіг». Через це йому сформували та направили повістку поштою. Однак під час розгляду справи суд отримав відповідь від АТ «Укрпошта». У поштових облікових системах не знайшли рекомендованих листів із позначкою «Повістка ТЦК», які були б адресовані позивачу.
Таким чином, підтвердження того, що чоловік отримав повістку або був належним чином повідомлений про необхідність явки до ТЦК, у справі не було.
Суддя дійшов висновку, що ТЦК не довів факт належного оповіщення чоловіка та його вину в адміністративному правопорушенні. У результаті Івано-Франківський міський суд повністю задовольнив позов ветерана та скасував постанову про штраф у 17 тис. грн. Отже, штраф, накладений за неявку за повісткою, визнали необґрунтованим через відсутність доказів того, що ветеран належним чином отримав повідомлення про необхідність явки.
Ветеранам та іншим пільговикам радять перевірити свої дані в державних реєстрах та актуальність документів. Якщо інформація про право на пільгу не підтверджена або не збігається з даними в інших державних базах, нарахування знижки на оплату житлово-комунальних послуг можуть тимчасово призупинити.
Під час цифровізації та звірки даних у державних реєстрах виявляють невідповідності в інформації про частину пільговиків. Зокрема, може йтися про відсутність актуальних документів, непідтверджений соціальний статус або розбіжності між різними державними базами.
У таких випадках право на пільгу можуть призупинити до моменту уточнення або повторного підтвердження інформації.
Ризик стосується пільгових категорій, для яких необхідно підтверджувати право на відповідну державну підтримку. Серед них — ветерани, учасники бойових дій, люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї та інші категорії громадян.
Якщо необхідні документи не оновлені або інформація про статус відсутня в реєстрах, знижка на комунальні послуги може бути призупинена.
Після підтвердження права на пільгу її нарахування можуть відновити відповідно до встановленої процедури.
Окремо обговорюється можливе оновлення критеріїв, за якими визначають право на пільги та їхній розмір.
Зокрема, зміни можуть стосуватися врахування доходів домогосподарства. Це може вплинути на громадян, у яких змінився рівень доходів або з’явилися додаткові виплати.
Водночас у наданій інформації не зазначено, що нові правила вже остаточно затверджені.
Щоб уникнути проблем із нарахуванням знижки, пільговикам радять перевірити інформацію про себе в електронному кабінеті та переконатися, що документи й дані про соціальний статус актуальні. Якщо в реєстрах є помилки або відсутня необхідна інформація, варто подати підтверджувальні документи відповідно до встановленої процедури.
Таким чином, перевірка даних не означає автоматичної втрати пільги. Однак невідповідності в документах або відсутність підтвердження права можуть стати підставою для тимчасового припинення її нарахування.
7 серпня у Києві відбулася презентація першої Всеукраїнської громадської організації «В.Агро «Ветерани в агро». Подія стала не просто офіційним стартом нової спільноти, а знаковою зустріччю людей, яких об’єднали служба, любов до української землі та бажання будувати сильне майбутнє країни через власну справу.
Коли народжується спільнота однодумців
У конференц-залі панувала особлива атмосфера. Тут не було випадкових людей. Ветерани, військовослужбовці, фермери, представники громадських організацій, міжнародних проєктів і бізнесу зібралися навколо спільної ідеї — допомогти українським захисникам після повернення зі служби знайти себе у мирному житті через підприємництво.
Саме цього дня офіційно презентували першу Всеукраїнську громадську організацію «В.Агро «Ветерани в агро», створену для ветеранів, військових та членів їхніх родин, які вже працюють або лише планують започаткувати власний бізнес в аграрному секторі. Організація покликана стати майданчиком для об’єднання, навчання, пошуку партнерів, розвитку нових проєктів та взаємної підтримки.
Презентація відбулася в межах фінального заходу проєкту «Розбудова моделей реінтеграції ветеранів в агросектор», який реалізує компанія AgriAnalytica за підтримки Уряду США в межах Програми АГРО. За два роки роботи цей проєкт став для багатьох ветеранів точкою відліку нового життя — життя, у якому замість окопів з’явилися поля, фермерські господарства, бізнес-плани та грантові заявки.
Упродовж заходу відчувалося те, про що часто говорять ветерани: справжня сила народжується поруч із тими, хто пережив схожий досвід. Люди легко знаходили спільну мову, знайомилися, обмінювалися контактами, обговорювали майбутні партнерства. В очах учасників читалися натхнення, азарт і впевненість. Усіх об’єднувала одна думка — настав час не лише відбудовувати країну, а й разом будувати власне майбутнє.
Від знайомств – до конкретних можливостей
Програма презентації була насиченою і практичною. Учасники не лише дізналися про створення нової громадської організації, а й познайомилися з агровиробниками, фермерськими господарствами й партнерами ГО. А ще – почули історії успіху ветеранів-підприємців, реальні результати дворічного проєкту та спільно напрацювали подальші кроки розвитку ветеранського підприємництва в агросекторі.
Особливу увагу організатори приділили не гучним деклараціям, а реальним інструментам розвитку: грантовим програмам, можливостям навчання, співпраці з великими аграрними компаніями, міжнародним партнерствам та створенню професійної мережі підтримки.
Саме про це говорила керівниця проєкту Ганна Швець, відкриваючи захід: «Наш сьогоднішній захід — про синергію, взаємодію, нові знайомства і конкретні результати ветеранської роботи, які надихають». Її виступ став своєрідним підсумком великої командної роботи, яка тривала два роки.
«Наша робота — це не просто про фасад чи статистику. Це про десятки написаних разом грантових заявок. Це про відкриті бізнеси, це про сотні подяк і позитивних відгуків від ветеранів і їхніх родин. Це про спільний рух до цілей ветеранів довжиною у два роки», – зазначила Ганна.
Керівниця проєкту наголосила, що створення Всеукраїнської організації є лише початком масштабного процесу: «Маємо на меті реалізувати в життя масштабну, навіть шалену ідею — об’єднати ветеранів-виробників на Всеукраїнському рівні. Прагнемо, щоб кожен ветеран мав можливість заробляти. Попереду дуже багато роботи, яка мотивує і надихає».
У цих словах відчувалася не лише віра в успіх проєкту, а й переконання, що саме сильна спільнота здатна стати рушієм якісних змін.
Ветеранський бізнес — історія про новий початок
Однією з почесних гостей заходу (щоправда, у форматі онлайн) стала перша заступниця виконавчого директора Українського ветеранського фонду Ніна Роговець. Вона наголосила, що розвиток ветеранського підприємництва вже сьогодні стає одним із ключових напрямів реінтеграції захисників: «Наша співпраця з ветеранами триває вже не перший рік. Напрям агро надзвичайно важливий, адже Україна є аграрною державою».
За словами Ніни Роговець, сьогодні Український ветеранський фонд підтримує вже близько тисячі ветеранських підприємств. За час роботи організація провела тринадцять конкурсних відборів, а загальна сума грантової підтримки перевищила один мільярд гривень.
«Тішить, що ветерани реінтегруються до цивільного життя, реалізовуються у бізнесі, допомагають своїм побратимам і власним прикладом демонструють, що після війни життя триває», – зазначила Ніна.
Її слова зала зустріла щирими оплесками. Адже для багатьох присутніх це були не просто цифри, а підтвердження того, що реальна підтримка існує, а започаткувати власну справу після війни — цілком можливо.
Не конкуренція, а партнерство
Однією з центральних подій презентації став виступ співзасновника громадської організації Олега Данильця. Він чесно говорив про труднощі, з якими стикаються військові після повернення до мирного життя: «Людина повертається зі служби і хоче почати власну справу, але не завжди розуміє, з чого стартувати. Саме тому ми створили простір, де ветерани в агро не конкурують між собою, а співпрацюють».
За словами Олега, нова громадська організація має стати справжньою екосистемою розвитку. Вона допомагатиме ветеранам знаходити партнерів серед аграрних підприємств і агрохолдингів, залучати грантове фінансування, отримувати консультаційну підтримку, виходити на міжнародні ринки та відстоювати інтереси ветеранського бізнесу на державному рівні.
«Для ветеранів і військових — це можливість реінтеграції через працю. Для держави — це розвиток аграрного бізнесу. Для агросектору — поява нової агрогенерації. Ми створюємо нові можливості як для ветеранів, так і для майбутнього агросектору», – наголосив співзасновник ГО.
Саме після цієї дискусії стало очевидно: нова організація народжується не як формальна структура, а як жива спільнота людей, які готові підтримувати один одного, ділитися знаннями, відкривати нові можливості та разом формувати сильну українську екосистему ветеранського підприємництва.
Екоферма, де вирощують не лише врожай, а й нові мрії
Найбільше емоцій під час заходу викликали історії людей, які вже пройшли непростий шлях від військової служби до власного бізнесу. Їхні виступи стали найкращим підтвердженням того, що ветеранське підприємництво в Україні — це вже не поодинокі приклади, а потужний рух, який щороку набирає обертів.
Першим своєю історією поділився ветеран ЗСУ Анатолій Собкевич. Дев’ять років він присвятив військовій службі. Після демобілізації вирішив кардинально змінити своє життя і разом із дружиною та двома доньками започаткував сімейну екоферму «Фантазія». Сьогодні родина вирощує одразу дві незвичні для українського ринку культури — спаржу та шафран, який вважається найдорожчою спецією у світі. У перспективі фермери планують закласти плантації лаванди та розпочати вирощування саджанців рослин.
Перш ніж зробити цей крок, ветеран активно навчався. Він опанував курс із вирощування нішевих культур, відвідав профільний стаді-тур, пройшов освітні програми для крафтових виробників, навчання у «Дії», курси із залучення грантів та підприємницькі акселераційні програми.
Пояснюючи свій вибір, Анатолій говорить із захопленням людини, яка вже знайшла справу свого життя: «Нішеві культури не потребують великих ділянок землі. Це багаторічники, які не так виснажують землю, як однорічні культури. Вони високо рентабельні, не потребують багато техніки чи великої кількості працівників. А ще це надзвичайно корисні продукти для здоров’я. Ми свідомо обрали напрямок, який дозволяє поєднати економічну ефективність із турботою про людей».
Але бізнес для родини Собкевичів — це не лише виробництво. У майбутньому вони хочуть створити рекреаційний простір із гостьовим будинком, сауною, зоною барбекю та навчальним класом, де можна буде проводити майстер-класи й зустрічі для всіх, хто цікавиться сучасним фермерством.
«Мріємо, щоб люди приїжджали не лише купувати нашу продукцію. Хочемо створити місце, де можна буде відпочити, навчитися чомусь новому й просто побути серед природи. Ми лише на початку цього шляху, але впевнено рухаємося вперед», – резюмував Анатолій.
Не боятися починати з нуля
Ще одна історія — про те, як наполегливість здатна змінити життя. 32-річний ветеран Богдан Матияш після служби тривалий час працював водієм. Згодом вирішив самостійно обробляти земельну ділянку, яку отримав від держави, і фактично розпочав свій шлях у фермерстві з чистого аркуша.
Юридичні консультації, навчання, оформлення підприємницької діяльності, отримання посвідчень на керування сільськогосподарською технікою, участь у грантових програмах — усе це стало частиною його нового життя. Особливо символічною стала історія із грантом Українського ветеранського фонду.
Першу заявку Богдан не виграв. Але не здався. Проаналізував помилки, допрацював бізнес-проєкт і подався вдруге. Цього разу — успішно. Перемога в конкурсі «Варто: бізнес з характером» дозволить підприємцю придбати сучасний трактор і значно розширити виробництво.
Сам Богдан говорить про свій шлях дуже просто: «Хоча не маю великого досвіду в сільському господарстві — швидко вчуся. Планую вирощувати сою та пшеницю. Думаю, ці культури матимуть попит, а значить — буде перспектива для розвитку».
Для нього власна техніка — це не просто придбання. Це свобода. «Розумію, що для обробітку землі краще мати свою техніку, бо своє — це своє. Не мусиш чекати своєї черги, сам вирішуєш, коли працювати. У будь-який момент завів трактор — і поїхав у поле. Загалом мені подобається працювати на землі. Це і додатковий прибуток, і можливість реалізувати себе. Вірю, що все вийде», – поділився досвідом Богдан. Його приклад вкотре доводить: іноді найважливіше — не боятися зробити перший крок.
«Поодинці дуже важко. Разом — відкриваються можливості»
Третьою історією став особистий досвід співзасновника громадської організації Олега Данильця. Він служить із 2014 року. Попри військову службу, ще у 2021 році почав розвивати власне фермерське господарство. Перші 18 гектарів землі стали для нього справжньою школою життя. Не маючи профільної освіти чи сімейного досвіду у фермерстві, Олег крок за кроком опановував нову професію.
Повномасштабна війна принесла нові виклики — проблеми зі збутом продукції, нестабільні ціни, ризики для виробництва. Але Олег не зупинився. Сьогодні він уже обробляє понад сто гектарів землі, вирощує зернові та олійні культури, відкрив власне підприємство ТОВ «Агро-Кровел», придбав сучасну техніку та будує амбітні плани розвитку.
У найближчі роки підприємець хоче збільшити земельний банк до 800 гектарів, розвивати вівчарство та повністю перейти на обробіток полів власною технікою. Олег зазначив: «Планую повністю перейти на виконання польових робіт власною технікою, щоб не залежати від оренди, краще контролювати строки виконання робіт і зменшити виробничі витрати».
Втім, найбільше захоплення у присутніх викликали не бізнес-плани, а слова про взаємодопомогу. Олег переконаний: справжня сила народжується тоді, коли люди підтримують одне одного. Після того як його підприємство стало переможцем грантового конкурсу Українського ветеранського фонду, Олег поставив перед собою ще одну місію — допомагати іншим ветеранам відкривати власну справу та ділитися власним досвідом.
«Поодинці дуже важко. Коли об’єднуєшся — отримуєш зовсім інші можливості», – такою лаконічною, але дуже влучною й мотивуючою фразою військовий завершив свій виступ.І саме ця фраза стала своєрідним лейтмотивом усієї презентації.
Разом — сильніші
Після офіційної частини учасники ще довго не поспішали розходитися. Біля стендів тривали жваві розмови, народжувалися нові знайомства, домовленості про майбутню співпрацю, спільні проєкти та партнерства. Саме в таких невимушених дискусіях найкраще відчувалося головне досягнення цього дня — народження справжньої спільноти. Бо ветеранське підприємництво сьогодні — це більше, ніж бізнес. Це нова культура взаємопідтримки, сила єдності й віра в те, що українська земля допомагає виростити не лишеврожай, а й нові можливості, нові сенси та сильне майбутнє держави.
Юлія Сахарова
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Ветеранів, учасників бойових дій та внутрішньо переміщених осіб запрошують на безкоштовне навчання з підприємництва у Києві. Учасникам допоможуть розробити бізнес-ідею, створити власний проєкт або вивести вже наявну справу на новий рівень.
Про це повідомляє Київ Мілітарі Хаб.
Йдеться про «Школу інноваційного менеджменту та підприємництва». Проєкт реалізує кафедра міжнародного бізнесу та логістики КПІ ім. Ігоря Сікорського на замовлення Київської міської державної адміністрації.
Навчання триватиме з 5 жовтня до 15 листопада 2026 року. У програмі передбачені очні практичні заняття, онлайн-навчання та менторська підтримка від викладачів КПІ.
Під час курсу учасники дізнаються, як:
створити життєздатну бізнес-модель;
організувати управління власним проєктом;
залучити фінансування;
використовувати цифрові інструменти для управління та комерціалізації бізнес-ідей;
розвивати власну справу.
Окрему увагу приділять практиці. Учасники зможуть працювати над власними бізнес-ідеями та презентувати готові проєкти експертам.
Участь у програмі безкоштовна.
Подати заявку можна до 1 вересня 2026 року через онлайн-форму організаторів.
Після завершення навчання учасники отримають сертифікати.
Додаткову інформацію щодо участі та організаційних питань можна отримати у Валерії Бондар за телефоном (066) 100-74-89 або електронною поштою bondar_valeriya@ukr.net.
Держава має рахувати не лише втрати бюджету від пільг, а й ціну бездіяльності щодо ветеранів. Таку позицію висловлює адвокат і ветеран війни Олег Поліщук, аналізуючи законопроєкти про безмитне ввезення автомобілів для військових і ветеранів.
Українська система підтримки ветеранів десятиліттями будується навколо поняття «пільга». Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ухвалили ще 22 жовтня 1993 року. Він передбачає різні медичні, житлові, транспортні, комунальні та інші гарантії.
За словами Олега Поліщука, проблема цієї моделі в тому, що людина часто сама має шукати потрібну програму, збирати документи, підтверджувати своє право та чекати на фінансування. На його думку, сучасна ветеранська політика має поступово переходити від системи пільг до системи компенсацій та інструментів реінтеграції.
24 квітня 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкти №15194 і №15195. Їх ініціював народний депутат Мар’ян Заблоцький. Документи передбачають зміни до Митного та Податкового кодексів щодо ввезення транспортних засобів без сплати митних платежів для чинних військовослужбовців.
Згодом зареєстрували альтернативні законопроєкти, які пропонують розширити коло отримувачів. Зокрема, законопроєкт №15195-2 передбачає такий механізм для військовослужбовців і ветеранів російсько-української війни зі статусом учасника бойових дій. Документи №15195-4 та №15194-2 також стосуються ветеранів війни.
Станом на початок серпня законопроєкти перебувають на стадії розгляду в парламентських комітетах.
Водночас бюджетна оцінка таких ініціатив насамперед враховує можливе зменшення надходжень від ввізного мита, ПДВ та акцизу.
“Відносини між державою та людиною, яка її захищала, не можуть будуватися як відносини благодійника і прохача. Пільга — це виняток, який держава дозволяє. Компенсація — це зобов’язання, яке держава визнає за собою. Реінтеграція — це результат, якого держава повинна досягти разом із ветераном. Саме ця різниця має стати відправною точкою дискусії про автомобілі для військових і ветеранів”, — говорить Поліщук.
Потреба в автомобілі для ветерана може бути пов’язана не лише з місцем проживання. У невеликій громаді власний транспорт може бути необхідним через відсутність регулярного сполучення з лікарнями, реабілітаційними центрами чи місцями роботи.
У великому місті проблема може бути іншою: складні пересадки, необхідність регулярно їздити на лікування, перевозити реабілітаційне обладнання або поєднувати роботу з медичними процедурами.
Для одного ветерана автомобіль може допомогти регулярно проходити лікування. Для іншого — повернутися до роботи. Для третього — вести власну справу та бути незалежним від допомоги родичів.
Саме тому, на думку автора, метою державної програми має бути не саме ввезення автомобіля, а відновлення мобільності людини.
У США, Великій Британії та Канаді також існують програми підтримки ветеранів, пов’язані з транспортом і реабілітацією. Наприклад, у США програма Automobile Allowance and Adaptive Equipment допомагає окремим ветеранам придбати спеціально обладнаний автомобіль або оплатити його адаптацію. Право на таку допомогу пов’язане з конкретними тяжкими станами, зокрема втратою або постійною втратою функції кінцівок, значними порушеннями зору та іншими визначеними станами.
У Великій Британії діє Armed Forces Covenant. Один із його принципів полягає в тому, що військова служба не повинна ставити військовослужбовців, ветеранів та їхні родини у гірше становище порівняно з іншими громадянами.
У Канаді для ветеранів зі складними потребами можуть формувати індивідуальні плани реабілітації. За підтримку відповідає case manager, який координує необхідні медичні, психосоціальні та професійні послуги.
Водночас, як зазначає Поліщук, у цих країнах немає прямого аналога загального права кожного ветерана на безмитне ввезення автомобіля. На його думку, Україна може створити власну модель з урахуванням масштабу війни та кількості людей, які проходять або вже пройшли військову службу.
“Держава існує сьогодні також завдяки рішенням конкретних людей поставити її захист вище за власну безпеку, роботу й життєві плани. Перед кожним із них держава має зобов’язання. Не лише перед тими, хто повернувся з установленою інвалідністю, а перед усіма, завдяки кому вона зберегла можливість ухвалювати закони, збирати податки й обговорювати вартість ветеранської політики”.
Автор звертає увагу ще на один аспект — працевлаштування ветеранів. За наведеними ним даними ПРООН із посиланням на Український ветеранський фонд, близько 30% ветеранів не можуть знайти роботу. Серед чинних військовослужбовців 33% очікують, що після служби потребуватимуть допомоги з працевлаштуванням, а 27% — освіти або перекваліфікації.
Тому, на думку Поліщука, державі варто рахувати не лише прямі бюджетні витрати на підтримку ветеранів, а й наслідки, які виникають, якщо людина не може повернутися до роботи, лікування та самостійного життя. Йдеться, зокрема, про тривале безробіття та збільшення потреби в соціальній підтримці.
Окреме питання — як зробити так, щоб механізмом не зловживали. Автор пропонує передбачити низку обмежень: одноразове право на ввезення одного автомобіля, граничну суму несплачених платежів та обмеження на швидкий перепродаж транспортного засобу.
Також, на його думку, перевірку статусу ветерана та використання права можна проводити через державні реєстри. Це дозволить одночасно контролювати програму та не вимагати від людини повторно подавати документи, інформація з яких уже є в держави.
Окремо можна розглядати й інші інструменти підтримки мобільності: часткову компенсацію вартості автомобіля, пільговий лізинг, фінансування переобладнання транспортного засобу або транспортну допомогу людям, які не можуть керувати автомобілем самостійно.
На думку Олега Поліщука, автомобіль для ветерана варто розглядати не як особливу поблажку, а як один із можливих інструментів повернення людини до цивільного життя. У такій моделі держава має оцінювати не лише те, скільки коштів недоотримає бюджет через податкові пільги, а й те, який результат отримає суспільство.
Тобто питання може звучати не «чому ветеран має отримати автомобіль дешевше?», а «що потрібно людині після служби, щоб вона могла працювати, лікуватися та жити самостійно?».
Саме такий підхід, на думку автора, може стати основою нової системи ветеранської політики після завершення війни.
“Головне питання полягає не в тому, чи заплатить держава. Вона все одно заплатить. Питання лише в тому — за повернення ветерана чи за наслідки його ізоляції”.
