Ветеран Микола Ященко із Гадяча Миргородського району відкрив власний простір локальних продуктів Полтавщини. Реалізувати бізнес-ідею вдалося завдяки ветеранському гранту.
Про це 8 липня 2026 року повідомили у Полтавському обласному центрі зайнятості.
Новий простір поєднує крамницю місцевих продуктів і сучасну кав’ярню. За словами Миколи Ященка, головна мета проєкту — підтримати виробників Полтавщини та створити місце, де кожен товар має власну історію.
«Це не просто магазин чи кафе. Ми створили затишну крамничку локальних продуктів та сучасну кав’ярню в одному місці. Моя головна мета — підтримати земляків і подарувати їм куточок, де кожен продукт має своє обличчя та свою унікальну історію», — розповів підприємець.
У крамниці буде представлена продукція місцевих виробників. Зокрема, покупці зможуть придбати свіжий хліб, молочну продукцію, кондитерські вироби та домашні напівфабрикати.
Окрім крамниці, у просторі працюватиме кав’ярня. Відвідувачам пропонуватимуть гарячу та холодну каву, освіжаючі напої, свіжу випічку, круасани, сендвічі й тости. За потреби працівники швидко розігріють готові заморожені сніданки чи обіди. Для гостей також облаштували літній майданчик, де можна відпочити, поснідати, випити кави або скуштувати десерт просто неба.
Проєкт став прикладом того, як ветеранський грант допомагає започаткувати власну справу та підтримати розвиток місцевого бізнесу.
Після завершення війни Україна стикнеться з новою реальністю: тисячам демобілізованих військових знадобиться особлива підтримка. Багато хто повертається з фронту з ПТСР, контузіями та важким психологічним багажем, що іноді призводить до проблем із законом. Щоб не ламати долі захисників, в Україні пропонують кардинально змінити підхід до правосуддя над ветеранами.
Комбат 423-го окремого батальйону безпілотних систем Віталій Герсак виступив із ініціативою впровадити в нас американську систему Veterans Treatment Court — спеціалізовані «ветеранські лікувальні суди». Головна ідея — не карати та ізолювати людину, а розібратися, чому вона переступила закон, і допомогти повернутися до нормального життя.
Як це працює в США?
Зараз в Америці діє понад 600 таких судів. Вони розглядають не тяжкі злочини, а побутові правопорушення, які часто стають наслідком психологічних травм:
дрібні крадіжки та хуліганство;
порушення громадського порядку та побутові конфлікти;
нетверезе водіння;
зберігання зброї чи наркотиків.
Механізм простий: якщо ветеран визнає проблему і погоджується на індивідуальний план реабілітації, суд суттєво пом’якшує покарання або взагалі закриває справу.
регулярні візити до суду для контролю;
психотерапія та лікування ПТСР;
постійні тести на алкоголь і наркотики;
робота з соцпрацівниками та допомога з пошуком житла чи роботи;
закріплення за ветераном особистого ментора (такого ж ветерана, який ділиться досвідом).
Якщо людина сумлінно проходить цей шлях — звинувачення знімають. Якщо ж зривається і відмовляється від лікування — справа повертається до стандартного суворого кримінального кодексу.
Чи потрібні для цього нові закони та мільярди з бюджету?
На думку Віталія Герсака, створювати нові державні інституції чи ухвалювати окремі закони не потрібно. Запустити систему можна «знизу» — як пілотні проєкти на базі вже існуючих українських судів.
В Україні вже є схожий успішний досвід. Наприклад, спеціалізовані судді у справах сім’ї та дітей. У цих процесах беруть участь психологи та соцпрацівники, а самі процедури адаптовані під чутливу тему. Цей «пілот» уже працює в понад десятку українських судів, де задіяно більше 50 суддів. Тож механізм створення ветеранських спецскладів суддів уже зрозумілий і юридично можливий.
Американський досвід — це шанс для України зіграти на випередження. Замість того, щоб переповнювати тюрми колишніми військовими, держава може вчасно протягнути їм руку допомоги, адаптувати до мирного життя та зберегти здорове суспільство.
У Луцьку ветерани, військовослужбовці та члени їхніх родин можуть взяти участь у сплаві на байдарках. Захід організовує ХАБ «Ветеран».
Сплав стане можливістю активно провести час на природі, насолодитися краєвидами, поспілкуватися з людьми, які мають схожий життєвий досвід, а також отримати нові позитивні враження.
Захід відбудеться 11 липня. Початок запланований на 12:00. Для участі необхідно заздалегідь зареєструватися, заповнивши онлайн-форму.
Організатори запрошують долучитися ветеранів, військовослужбовців та їхні родини, щоб разом провести день у дружній атмосфері та відпочити на природі.
Запровадження в Україні інституту державних фахівців із супроводу ветеранів виявило серйозну проблему: колишні юристи чи кадровики, які стають такими фахівцями, часто не знають психологічної специфіки військового середовища. Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли в Прилуках.
Об’єднавши зусилля досвідчених ветеранів-волонтерів і новопризначених спеціалістів, місто створило дієвий симбіоз. Це простір, де діє непорушний принцип «рівний рівному», повертаючи демобілізованим воїнам та сім’ям полеглих Героїв віру в справедливість і майбутнє.
Історія створення і розвитку системи підтримки ветеранів у Прилуках
Фундамент сучасної системи підтримки ветеранів у Прилуках було закладено ще у 2014 році, коли Центр соціальних служб Прилуцької міської ради розпочав системну роботу із захисниками України та їхніми родинами, а у 2016 році на базі Центру створено перше в Чернігівській області спеціалізоване формування – «Центр допомоги учасникам АТО». Саме тоді були сформовані команда фахівців, напрацьовано практичний досвід психологічної та соціальної підтримки військових, започатковано комплексний підхід до допомоги ветеранам.
Наступним важливим етапом розвитку цієї системи стало створення у листопаді 2025 року Ветеранського простору на базі Центру соціальних служб. Його засновано завдяки партнерству Центру соціальних служб Прилуцької міської ради на чолі з директором Юлією Касьян, громадської організації «Учасники АТО «ЩИТ», яку очолює ветеран Павло Красноок, і громадської організації «Генерація успіху» під керівництвом Вікторії Вольвич. Спільні зусилля партнерів дали можливість створити сучасний простір, що став місцем підтримки, взаємодопомоги та відновлення для ветеранів, військовослужбовців і членів їхніх родин.
Сьогодні цей простір є не лише місцем зустрічей, а й осередком комплексної підтримки, де поєднуються професійна допомога фахівців Центру, ветеранський принцип «рівний – рівному», діяльність громадських організацій та правозахисний супровід. Для багатьох захисників і їхніх сімей він став місцем, де завжди можна отримати допомогу, підтримку та розуміння.
Географія довіри та «парна робота»
«Коли у 2014 році розпочалася війна, ми ще не мали готових алгоритмів роботи з військовими та їхніми родинами. Але ми мали найголовніше – велике бажання допомогти й розуміння того, що ці люди потребують не разової допомоги, а системної підтримки. Ми навчалися, переймали досвід, створювали нові підходи та крок за кроком вибудовували систему допомоги ветеранам. Саме тому ветеранський простір не виник випадково – він став логічним продовженням багаторічної роботи Центру, наших фахівців і партнерів. Сьогодні ми не просто надаємо соціальні чи психологічні послуги. Ми допомагаємо ветеранам та їхнім родинам повернутися до повноцінного життя, знайти опору, відчути, що вони не залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Це і є головна мета нашої роботи», – розповідає директор Центру соціальних служб Юлія Касьян.
«Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей», – кажеголова ГО «Учасники АТО «ЩИТ», співорганізатор ветеранського простору Павло Красноок.
Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.
«У нас два державні фахівці працюють безпосередньо у приміщенні ветеранського осередку,–ділиться досвідомПавло Красноок. – Коли міські фахівці із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв’язку й готові підставити плече. Так народився формат «парної роботи» – дієвий та ефективний».
Принцип «рівний рівному»: як Олександр Матійко розплутує складні завдання
Яскравим прикладом такого підходу за принципом «рівний рівному» є робота провідного фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Олександра Матійка, старшого лейтенанта запасу, колишнього заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення 405-го окремого стрілецького батальйону. Коли він демобілізувався у 2024 році, то чітко знав: залишатися осторонь ветеранського руху не зможе. Пройшовши запеклі бої від рідної Чернігівщини (де у лютому 2022-го став на захист Батьківщини та відбивав ворожі колони за 500 метрів від дому) до Куп’янського напрямку, він обрав нову передову – цивільну, ставши одним із фахівців із супроводу.
«Завдяки створенню ветеранського простору з облаштованим кабінетом зникла потреба у пошуку та переобладнанні кабінетів під потреби ветеранів війни, – розповідає Олександр Матійко. – Тут створено всі умови, щоб приймати відвідувачів і спілкуватися з ветеранами та їхніми рідними в неформальній, спокійній і комфортній атмосфері».
Олександр порівнює взаємодію з медициною: активісти осередку працюють як «швидка допомога», що гасить перші кризові пожежі, а він, як «сімейний лікар», вивчає питання, аналізує, складає покроковий індивідуальний план, кропітко розплутує паперові вузли за необхідності залучає стороннього фахівця, здійснює контроль до повного вирішення питання.
«У нас немає конкуренції, ми робимо одну справу, – наголошуєОлександр. – Часто хлопці після демобілізації спершу йдуть саме до побратимів у ветеранський осередок. Якщо у них помічають психологічні травми, їх одразу перенаправляють до мене, а я – до нашого профільного психолога з військовою спеціалізацією».
Боротьба з «гвинтиками» системи
Зараз під супроводом Олександра перебуває понад 100 людей. Він переконаний: «Держава виділяє кошти для ветеранів війни, осіб з інвалідністю, членів сімей загиблих, зниклих безвісти військовослужбовців, і питання не до неї, а до конкретних фахівців, відповідальних за отримання коштів, які на певному етапі супроводження «прозівали», недопрацювали чи загубили документи бійців». Олександр наводить яскраві приклади, з якими йому довелося зіткнутися під час роботи.
Ветерану, бійцю 3-ї штурмової бригади, особі з інвалідністю III групи внаслідок війни, протягом 12 місяців із моменту подання пакета документів не виплачували одноразову грошову допомогу, оскільки фахівець Мінветеранів переплутав його з повним тезкою – бійцем ДПСУ, якому така допомога вже була виплачена. Хоча вони мають різні роки народження, кожен – свій унікальний ідентифікаційний код, а поранення отримали в різний час і на різних ділянках фронту. Олександру вдалося домогтися виправлення помилки, і ветерану виплатили належні кошти.
Інший приклад: донька безвісти зниклого військового не могла отримати пільгове місце в гуртожитку одного з медичних вишів через відсутність посвідчення УБД батька. Обов’язковою умовою надання пільги була саме ксерокопія посвідчення УБД. Витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни не підходив. Олександр через Офіс Президента та Мінветеранів домігся внесення змін до постанови КМУ від 23.11.2016 № 975. У результаті зміни до постанови було внесено, а витяг з ЄДРВВ прирівняли до посвідчення УБД. Донька учасника бойових дій отримала пільгу у вигляді безкоштовного проживання в гуртожитку.
«Коли приходить побратим, який у розпачі не може навіть заяву написати, я надаю послугу як рівний рівному, – підсумовуєОлександр Матійко. – Бо тільки той, хто сам пройшов цей шлях, розуміє ветерана без зайвих слів».
Комплекс допомоги: без грошей, але з душею
Прилуцький хаб не видає коштів чи грантів. Проте спектр безоплатних послуг «під ключ» закриває базові потреби:
юридичний супровід (написання скарг, представництво в судах та комісіях);
соціальна адаптація (перекваліфікація, комунікація з роботодавцями);
психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями та їхніми родинами).
Через брак військових психологів-кризовиків простір залучає цивільних сімейних психологів, які допомагають родині заново навчитися чути одне одного. Юридичний блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера, який веде ветерана до фінального результату.
Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти
Коли боєць зникає чи потрапляє в полон, родичі опиняються в інформаційному вакуумі й можуть стати жертвами шахраїв.
«Люди приходять у стані повного розпачу, – розповідаєПавло Красноок. – Вони не знають, як правильно юридично оформити документи на розшук, вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин чи встановити контакт із Координаційним штабом. Ми беремо все це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв’язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали».
«Біда нас не зламала, а об’єднала»: підтримка родин полеглих Героїв
Ветеранський осередок повністю бере на себе паперовий супровід сімей загиблих захисників: від збору довідок у військових частинах на передовій до оформлення виплат. Цей напрямок роботи у Прилуках координує Людмила Бойко – вдова полеглого у 2014 році воїна Валентина Бойка та керівниця Прилуцького підрозділу ГО «Єдина родина Чернігівщини».
У травні 2015 року їхня спільнота об’єднала зусилля з ГО «Учасники АТО «ЩИТ». «Наш підрозділ ГО «Єдина родина Чернігівщини» став ніби дотичним крилом ГО «Учасники АТО «ЩИТ». Біда нас не зламала – вона нас об’єднала. Хлопці-АТОвці завжди приходили на допомогу, і так ми разом тримали під крилом увесь колишній Прилуцький район», – згадуєЛюдмила Бойко.
Потреби сімей ніколи не обмежувалися лише паперами. Спільний простір став безпечним місцем для сімей загиблих, особливо коли доводилося стикатися із браком емпатії в суспільстві, коли дружинам закидають: «Ой, ти собі ще іншого знайдеш», а батькам: «Чого ви плачете? Ви ж тепер багаті».
«Я вже більше ніж 11 років як вдова, а враження – наче це було вчора, – кажепані Людмила. – Цей біль не минає, і зрозуміти його може лише той, хто сам пройшов цим шляхом».
Для цього в організації впровадили традицію «тихого чаювання» без офіційних промов, щоб просто відчути, що ти не один у своєму горі. Впровадження інституту державних фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб полегшило роботу волонтерів. Сьогодні в Прилуках громадський досвід та державні інструменти об’єдналися у чіткий та людяний алгоритм дій.
По-перше, це принцип «За руку»: коли родина отримує сповіщення та опиняється в стані шоку, волонтери буквально по пунктах розписують і супроводжують кожен її крок. По-друге, діє надійний інформаційний міст: організація тісно співпрацює з профільними державними фахівцями (зокрема, Олександром Матійком), завдяки чому будь-яке спірне юридичне питання отримує оперативне вирішення.
Географія допомоги давно вийшла за межі району – сюди звертаються з Сумщини, Луганщини та сусідніх громад, і волонтери передають людей місцевим спеціалістам «із рук у руки».
«Раніше, у 14-му чи 16-му роках, ти ніби стояв голий посеред площі й не знав, куди бігти, – підсумовує Людмила Бойко. – Зараз завдяки спільним зусиллям волонтерів і фахівців із супроводу з’явився надійний щит. Головне – донести до кожної згорьованої душі, що вони не самі».
Міжнародний позов проти РФ та конфлікти в громадах
Діяльність осередку ширша за Прилуки. Активісти виїжджали в сусідню громаду, щоб врегулювати делікатний внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця, де місцева влада була безсила. Більш того, прилуцькі правозахисники готують позов до Міжнародного суду, щоб висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з РФ.
«Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться – ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, – пояснюєПавло Красноок. – Ми залучили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов – ми підготували, структурували й фактично вже подали позов до Міжнародного суду».
Творча розрада для дітей війни: як цивільні активісти підставили плече
Партнером ветеранського руху Прилуччини стала Вікторія Вольвич (голова ГО «Генерація успіху»). Вона взяла на себе організацію дозвілля для дітей загиблих та полонених бійців.
«Вікторія дуже допомагає нам із організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів та малечі, чиї батьки в полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок. А ще вона чудовий проектний менеджер», – кажеПавло Красноок.
А починалося все у 2022 році з ідеї Павла та Вікторії створити місце, де за горнятком кави ветеранам та їх родинам можна побути серед своїх. Залучили місцевий бізнес, отримали грант від ПРООН і відкрили осередок для ветеранів. Зараз його діяльність вийшла на зовсім інший рівень, а коло партнерів постійно розширюється.
«Ми міцно дружимо з громадською організацією «Петрос», яка опікується адаптацією ветеранів через спорт, зокрема стрільбу з лука, – розповідаєВікторія Вольвич. – Цю ініціативу активно підтримує компанія «British American Tobacco». Уже цього тижня наші хлопці їздили до Івано-Франківська, щоб перейняти досвід і пройти навчання на інструкторів. Далі за підтримки благодійників плануємо закупити обладнання. Прагнемо, щоб цей рух охопив увесь Прилуцький район, а в перспективі – і всю Чернігівщину».
Чутливий напрямок – психологічна реабілітація через мистецтво – реалізується через майстер-класи майстрині Алли Задорожко для дітей та дорослих членів родин захисників.
На прохання воїнів батальйону «Вовки Да Вінчі» Вікторія також лобіює перейменування однієї з вулиць Прилук на честь Героя України Дмитра Коцюбайла. Волонтери щиро вітають державну ініціативу впровадження інституту фахівців із супроводу ветеранів, хоча й відзначають гострий брак кадрів у цій сфері.
«Те, що палає вже сьогодні та потребує негайного гасіння, ми беремо на себе, – пояснює ВікторіяВольвич. – А от питання, що вимагають системності, тривалої паперової роботи та правових інструментів – це парафія фахівців із супроводу».Вона каже: «За законом на одного спеціаліста має припадати 100 ветеранів, але на практиці фахівці зараз колосально перевантажені. Віримо, що з часом механізми відпрацюються, з’являться чіткі дорожні карти й стане легше».
Встати в коло, як на Січі: реабілітація через спорт
Паралельно з правовим та творчим напрямками в Прилуках потужно розвивається спортивна реабілітація ветеранів. У спорті так само діє принцип «рівний рівному». Ветерани створюють власну систему реабілітації, оскільки двох державних курсів реабілітації на рік по 10 днів замало.
«Ми вирішили, що маємо бути разом. Як на Січі – в коло стали», – каже Роман Зінченко, колишній боєць 164-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО. Він пішов на фронт добровольцем попри артроз колінних суглобів, який розвинувся внаслідок травми, отриманої ще під час участі в АТО. Після боїв у Білогорівці та Серебрянському лісі хвороба загострилася, його демобілізували, він переніс дві операції зі встановлення колінних імплантів.
Ще у 2012 році Роман заснував ГО «Прилуцький козацький курінь імені Івана Сірка», яка займалася військово-патріотичним вихованням молоді. Саме він свого часу буквально штурмував листами відділ освіти, щоб у місті на повну силу запрацювала всеукраїнська гра «Сокіл» («Джура»). Як результат – прилуцькі команди виходили на всеукраїнський рівень і займали призові місця. Крім того, з 2014 року Роман є членом ГО «Учасники АТО «ЩИТ» і бере активну участь у розвитку спортивного напряму роботи серед ветеранів та волонтерів.
Є в Прилуках й чемпіони. Один з них Олександр Рубан, який попри ампутацію руки завойовує золото на змаганнях із веслування та бігає напівмарафони. До речі, він виграв грант і запускає в Прилуках перше інклюзивне таксі з пандусом.
Власної зали команда не має, але безкоштовно за державної програми тренується в залі «Драйв», керівник якого Юрій Соларєв особисто розробив програми тренувань. Ветеранів також консультує прилуцький важкоатлет-рекордсмен Михайло Михайленко. Поїздки на змагання відбуваються за підтримки відділу сім’ї, молоді та спорту Прилуцької міської ради. Витрати на проїзд і харчування під час змагань повністю покриває Олександр Павленко (ГО «Стремління до нового»).
За рік ветеранське братерство розгорнуло діяльність від міських турнірів із тенісу, шахів та більярду до сімейних рибальських фестивалів. Зараз прилучани вже виходять на професійний рівень. Разом із ГО «Петрос», до складу якої входять представники Олімпійської збірної України, вони вдосконалюють майстерність стрільби з олімпійського лука. Нещодавно Костянтин Ложкин, Роман Зінченко та їхні побратими отримали сертифікати інструкторів, що дають змогу безкоштовно проводити заняття для поранених військових у госпіталях. А на турнірі «Кубок Петроса – 2026», який став завершальним етапом навчання у «Школі інструкторів зі стрільби з лука», Костянтин Ложкин виборов перемогу в категорії «Ветерани з видимими пораненнями».
Код довіри
Ветеранський осередок у Прилуках за півтора року перетворився на всеукраїнський феномен довіри, куди їдуть з Одещини, Закарпаття та Житомирщини та інших регіонів не за грошима, а за правдою та спокоєм. Поки діти в тилу малюють світ без війни на майстер-класах Вікторії Вольвич, а команда Павла Красноока та державні фахівці розбивають стіни бюрократії, прилуцька «точка надії» продовжує жити як тиха гавань, де свого розуміють без зайвих слів.
Олена Березкіна
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy
У Києві ветеранам війни з інвалідністю I та II груп продовжують компенсувати частину вартості автомобілів. Від початку 2026 року місто вже відшкодувало витрати на придбання 34 автомобілів. Загальна сума виплат перевищила 20 млн грн.
Про це повідомив мер столиці Віталій Кличко під час зустрічі з ветеранами.
За його словами, цього року компенсацію отримали власники 27 нових і 7 вживаних автомобілів. Скористатися програмою можуть ветерани-кияни, які отримали інвалідність I або II груп внаслідок поранень на війні. Також право на підтримку мають ветерани з інвалідністю серед внутрішньо переміщених осіб, які проживають і зареєстровані в Києві понад один рік.
Як зазначив Кличко, для багатьох ветеранів власний автомобіль є необхідністю. Він дозволяє самостійно діставатися на роботу, до лікарів, реабілітаційних центрів та вирішувати повсякденні справи. Мер підкреслив, що Київ став першим містом в Україні, яке запровадило таку програму підтримки ветеранів.
За його словами, спочатку головною метою було допомогти захисникам повернутися до активного життя після служби. Згодом програму розширили з урахуванням потреб ветеранської спільноти.
З 2026 року місто частково компенсує не лише придбання нових, а й вживаних автомобілів. Крім того, право на компенсацію отримали ветерани та ветеранки з інвалідністю I групи внаслідок війни без ампутацій. За словами Кличка, компенсацію вже отримали двоє людей із повною втратою зору. Автомобілями керують їхні близькі, що дозволяє ветеранам залишатися мобільними та легше вирішувати щоденні потреби.
“Поспілкувався з захисниками про те, з якими проблемами вони стикаються та які рішення міста допомагають їм інтегруватися в мирне життя. За результатами зустрічі напрацюємо нові рішення щодо програм підтримки ветеранів”, – резюмував мер.
Коли ветерани повертаються додому, найважче має бути позаду. Але для багатьох українських захисників реальна «війна» тільки починається — цього разу в кабінетах із паперами. Журналісти видання «Галицький кореспондент» розповіли історії двох молодих ветеранів з Івано-Франківщини, які замість спокійної реабілітації штурмують суди, щоб забрати те, що держава їм гарантувала за законом.
Шість судів Євгена Боринця: від невиданої форми до ремонту квартири
Євген зайшов до редакції з палицею — з нею він тепер ходитиме завжди. У 2022 році на Запорізькому напрямку чоловік дістав тяжке поранення: у нього перебитий нерв на лівій нозі, стопа просто не тримається, тому доводиться носити спеціальний фіксатор (ортез).
Але найбільшим шоком для бійця стала не травма, а ставлення військової частини (78-й батальйон 102-ї бригади).
Плутанина з документами
Довідку про обставини поранення Євгену видали з запізненням на два тижні. Через це ВЛК спочатку взагалі не визнала, що травма отримана під час захисту Батьківщини. Ба більше, у документі написали, що це був «обстріл», а не «штурм». Вісім місяців скарг та нервів знадобилося, щоб просто довести очевидне.
Далі Боринцю відмовили в одноразовій виплаті за поранення, бо він уже отримував схожу допомогу у 2019 році після АТО. Тепер він у суді доводить, що це два абсолютно різні поранення.
Проте Євген виграв суд за те, що держава за півтора року служби не видала йому жодного комплекту форми й мала компенсувати гроші. Але поки йшов процес, батальйон розформували — рішення суду є, а грошей немає з 2023 року.
Окрема проблема — це нарахування пенсії. Євгену її порахували за заниженим прожитковим мінімумом 2018 року, хоча мали брати цифри за 2023 рік. Цей суд ветеран уже виграв. Тепер він готує новий позов: за законом 1994 року особи з інвалідністю внаслідок війни мають право на безкоштовний капітальний ремонт житла. Мерія Франківська відмовила, зіславшись на брак бюджету, тож попереду чергове судове засідання.
Після 2,5 років полону — вивели поза штат і «загубили» документи
Другий ветеран, Ігор Гуменяк, повернувся з російського полону, де пробув два з половиною роки. Здавалося б, людину мають носити на руках. Натомість Ігор теж збирає документи до суду, бо держава суттєво «прорахувалася» з його грошима.
«Після лікування мені надали законні 90 днів оплачуваної відпустки. Але замість нормальних грошей на картку прийшло всього 5000 гривень. Коли я прийшов розбиратися, мені заявили: “Вас вивели поза штат, бо через ваше довге лікування десь зникли документи”», — ділиться Ігор.
Окрім цього, військовому «забули» виплатити 100 тисяч «бойових» щомісячно, які за законом нараховуються під час реабілітації після полону, компенсацію за невикористані відпустки за період з 2022 по 2026 роки (при звільненні в травні 2026-го виплатили лише мізерну частину) та гроші за речове майно, яке йому не видавали протягом чотирьох років (армія просто не дала речовий атестат).
Навіть у військовому квитку Ігоря — суцільний безлад. Там не записали ні його поранень, ні часу, проведеного на «нулі». Дійшло до абсурду: Головнокомандувач Олександр Сирський нагороджує Ігоря грамотою як «молодшого сержанта», а в інших армійських паперах він досі значиться як звичайний «солдат».
Обидва хлопці пішли на фронт добровольцями в перші дні повномасштабної війни. Вони віддали своє здоров’я на полі бою, а тепер змушені витрачати роки життя на суди, апеляції та доведення очевидних фактів. Ветерани розуміють, що паперова тяганина затягнеться надовго, але відступати не збираються — бо це питання не лише грошей, а й людської гідності.
Ветеран Дмитро Синиця поділився власним досвідом безоплатного протезування та розповів, які кроки потрібно пройти, щоб отримати сучасний високотехнологічний протез за кошти держави. Військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади отримав важке поранення на Харківському напрямку та втратив ногу. Після цього пройшов реабілітацію, став півфіналістом проєкту «Без меж» на телеканалі «Дім» і продовжив активне життя.
Майже рік ветеран користувався протезом із гідравлічним коліном. Зараз він очікує на третє протезування та отримання сучасного мікропроцесорного коліна вартістю 3,7 млн гривень. Усі витрати покриває держава.
Оберіть протез. Ще під час лікування дізнайтеся про сучасні моделі протезів, їхні компоненти та можливості. Поспілкуйтеся з людьми, які вже пройшли протезування, почитайте відгуки та оберіть варіант, який найбільше відповідає вашим потребам.
“Варто вивчити компоненти, протезні центри, поговорити з побратимами, які вже ходять на протезах. Розпитайте, де вони протезувалися, які відгуки та де про це можна почитати”, — рекомендує Дмитро.
Оберіть протезний центр. Запишіться на первинну консультацію. Фахівці оцінять стан кінцівки після ампутації, визначать, які компоненти можна встановити, та підберуть оптимальний варіант протеза.
Подайте документи на протезування. Підготуйте: паспорт, ідентифікаційний код, витяг про місце реєстрації (для власників ID-картки), для військових — форму №5 та висновок ВЛК про потребу в протезуванні, для цивільних — висновок ЛКК або МСЕК. Після цього зверніться до ЦНАПу або органу соціального захисту для оформлення заявки.
Пройдіть виготовлення та налаштування протеза. У центрі знімуть зліпок кінцівки, виготовлять куксоприймач, замовлять необхідні комплектуючі (за потреби — з-за кордону), зберуть протез і проведуть його індивідуальне налаштування.
Пройдіть реабілітацію з фізичним терапевтом. Після встановлення протеза спеціаліст навчить правильно ним користуватися, ходити або виконувати необхідні рухи, а також допоможе адаптуватися до нового способу пересування.
Отримайте протез офіційно. Після завершення всіх робіт підписується договір про передачу виробу. Вартість протеза та всіх його компонентів повністю компенсує держава.
“Ви підписуєте договір про те, що вам видали цей виріб. Протезний центр детально розписує вартість кожної деталі для держави, і державний бюджет повністю покриває ці витрати. Ви підписуєте це, забираєте документи та сам протез. Все — ви вільна людина, ви з протезом”, — говорить Дмитро.
Регулярно тренуйтеся. Після отримання протеза важливо продовжувати реабілітацію. Щоденні тренування допомагають звикнути до протеза, покращити координацію, ходу та повернутися до активного життя. За словами Дмитра Синиці, саме наполеглива практика стала ключем до його успішного відновлення.
“Поділюся своїм досвідом: увечері, після всіх занять, я просто йшов у зал і по три-чотири години ходив туди-сюди перед дзеркалом, постійно вирівнюючи свій корпус. Саме таким чином я й добився такої ходи. Просто не здавайтеся, ходіть — і все у вас вийде”, — радить ветеран.
Сьогодні Дмитро бере участь у спортивних змаганнях серед ветеранів і готується до нового протезування. Він переконаний, що головне у процесі відновлення — терпіння, наполегливість і бажання рухатися вперед.
У Києві 8 липня біля будівлі Деснянської районної державної адміністрації відбулася акція протесту. Кілька сотень людей, серед яких ветерани, військовослужбовці, родини загиблих захисників, волонтери та місцеві жителі, вимагали звільнення голови Деснянської РДА Максима Бахматова. Організатором акції стала Спілка ветеранів російсько-української війни Деснянського району.
Під час заходу близько 250 учасників підписали звернення до Президента України Володимира Зеленського з вимогою звільнити посадовця. У зверненні учасники заявили про відсутність конструктивного діалогу між районною владою та ветеранами, військовими, родинами загиблих захисників і громадою. Також вони звинуватили керівництво адміністрації у нехтуванні принципами відкритості та прозорості, а окремі рішення назвали такими, що підірвали довіру до районної влади.
Голова Спілки ветеранів російсько-української війни Деснянського району Олег Бача розповів, що конфлікт триває вже кілька місяців. За його словами, він розпочався після рішення про демонтаж та перенесення інтерактивної Книги пам’яті через ремонт без погодження з ветеранами. Також, за словами ветеранів, згодом виникли проблеми з доступом до приміщення організації. Вони стверджують, що їм перешкоджали потрапити до будівлі, а двері до їхнього кабінету були зламані невідомими людьми в балаклавах.
Однією з головних причин протесту стало відкриття Алеї Героїв у Деснянському районі 30 червня. Учасники акції заявили, що готовий меморіал суттєво відрізняється від проєкту, який раніше демонстрували родинам загиблих військовослужбовців.
Мати загиблого захисника Світлана повідомила, що сім’ям показували інший варіант оформлення меморіалу, зокрема кольорові портрети та інші матеріали. За її словами, встановлена Алея Героїв не відповідає попереднім домовленостям.
Ветеран і син загиблого військовослужбовця Олександр Гушель заявив, що його родина просила перенести розміщення портрета батька до другої черги. Проте, за його словами, фотографію встановили без їхньої згоди та використали інше фото, ніж те, яке обрала сім’я.
Протестувальники також стверджують, що рішення щодо створення меморіального простору ухвалювали без належного громадського обговорення та без урахування позиції більшості родин загиблих захисників. Під час акції до її учасників із будівлі районної адміністрації ніхто не вийшов.
Речниця голови Деснянської РДА Максима Бахматова повідомила, що посадовець перебував на засіданні Київської міської державної адміністрації та не мав можливості поспілкуватися із журналістами. Раніше у відповіді на інформаційний запит адміністрація повідомила, що Алею Героїв створили за кошти меценатів без використання бюджетного фінансування.
Також у Деснянській РДА заявили, що проєкт обговорювали в індивідуальному порядку з родинами загиблих військовослужбовців і ветеранами району.
Повернення ветеранів до цивільного життя не закінчується після підписання трудового договору. Для успішної адаптації важливо, щоб до цього процесу був готовий увесь колектив.
Про це під час Wisdom Summit 2026 заявила заступниця голови Київської міської державної адміністрації Марина Хонда.
За її словами, кількість учасників бойових дій у столиці продовжує стрімко зростати. Якщо у 2014 році в Києві офіційно проживали 32 тисячі ветеранів, то сьогодні їх уже 109 тисяч. Водночас понад 100 тисяч киян продовжують служити в лавах Сил оборони.
«На 2014 рік у Києві було 32 тисячі учасників бойових дій. На сьогодні вже офіційно 109 тисяч, і ще понад 100 тисяч киян воюють. Якщо врахувати родини, дружин, батьків і дітей, то це фактично вже великий район міста», – зазначила Марина Хонда.
Вона наголосила, що сучасні трудові колективи об’єднують людей із різним життєвим досвідом. Серед них – ветерани, внутрішньо переміщені особи, родини загиблих військових, люди з інвалідністю та працівники, які також пережили травматичні події. Через це роботодавцям потрібно приділяти увагу не лише пошуку кандидатів, а й підготовці робочого середовища. За словами Хонди, конфлікти після повернення ветеранів часто виникають через нерозуміння, психологічні наслідки війни та різний життєвий досвід. Саме тому адаптація має охоплювати як самого ветерана, так і його майбутніх колег.
Прикладом такого підходу є робота міського Military Hub. Центр надає ветеранам юридичну, психологічну та соціальну підтримку, а також допомагає з працевлаштуванням. Цього року його фахівці вже опрацювали близько 500 звернень, а понад 200 людей змогли знайти роботу.
«Адаптація ветерана – це не просто перелік вільних вакансій і запрошення на роботу. Ми навіть проводимо для компаній спеціальні тренінги перед працевлаштуванням, щоб підготувати колектив до повернення ветеранів», – підкреслила Марина Хонда.
У КМДА наголошують, що зі збільшенням кількості ветеранів питання їхньої успішної інтеграції в робочі колективи стає одним із ключових викликів для роботодавців. Тому підготовка команди та створення комфортного середовища для повернення захисників є не менш важливими, ніж наявність вакансій.
Після повернення з фронту ветеран Роман Фетько знову присвятив себе справі, яку розпочав ще до повномасштабної війни. На Закарпатті він розвиває ферму «Карпатський буйвіл», де не лише розводять рідкісних карпатських буйволів, а й виготовляють крафтові молочні продукти.
Ферма розташована неподалік Виноградова. Сьогодні сюди приїжджають туристи, щоб побачити рідкісних тварин, скуштувати продукцію з буйволиного молока та дізнатися більше про традиційне господарство Закарпаття.
Історія ферми розпочалася у 2009 році. Саме тоді Роман Фетько вирішив відродити справу свого діда, який свого часу утримував карпатських буйволів. У радянські часи господаря визнали куркулем, а тварин вилучили та передали до колгоспу. Там буйволів визнали нерентабельними та знищили. Через це карпатські буйволи майже зникли з регіону.
Щоб не допустити повного зникнення цього виду, Роман Фетько придбав кількох тварин. Самець Юрко та буйволиці Юлія, Ромашка і Джулія стали основою майбутнього стада. Спочатку фермер не планував створювати велике господарство. Проте тварин ставало дедалі більше, і виникла потреба у власній фермі. У 2016 році неподалік Виноградова відкрили новий комплекс, куди перевезли стадо.
Нині на фермі утримують близько 150 карпатських буйволів. Для них облаштовані великі пасовища та водойми, адже ці тварини потребують багато простору й води для охолодження у спекотну пору року.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, Роман Фетько добровільно став на захист України. Після служби та серйозних проблем зі здоров’ям він був змушений повернутися додому, де продовжив розвивати ферму.
На господарстві виробляють широкий асортимент крафтової продукції з буйволиного молока. Тут виготовляють бринзу, панір, халумі, крем-сири, напівтверді сири з різними спеціями, йогурти та навіть згущене молоко. Працівники ферми розповідають, що рецепти довелося створювати практично з нуля. Оскільки в Україні майже не було досвіду виробництва сирів саме з буйволиного молока, технології вдосконалювали шляхом численних експериментів. За словами працівників господарства, буйволине молоко містить білок типу А2, має високу жирність, а також багате на кальцій, магній та інші мікроелементи.
Окрім фермерства, «Карпатський буйвіл» розвиває туристичний напрямок. На фермі проводять екскурсії, дегустації та знайомлять гостей із життям карпатських буйволів. Відвідувачі можуть погодувати тварин, сфотографуватися з ними та придбати продукцію власного виробництва.
Для військовослужбовців і родин загиблих захисників екскурсії на ферму проводять безкоштовно.
