Життя людини є найвищою цінністю. Достойне поховання і збереження пам’яті про захисників, які віддали життя в боротьбі за свободу країни – обов’язок держави та суспільства. Війна перетнула десятилітню межу, а в Україні так до кінця не врегульоване законодавством поховання учасників бойових дій.
Родини стикаються з рядом проблем при похованні загиблих захисників. Зокрема, зі складною бюрократичною процедурою оформлення документів, відсутністю місць у секторах військових поховань, затримкою виплат. Коли ховають чинних військовослужбовців більшість організаційних питань вирішують Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Але, коли помирає демобілізований ветеран, родинам доводиться вирішувати всі питання самотужки.
ВІД НАЦІОНАЛЬНОГО ДО РЕГІОНАЛЬНИХ
Ветеран Олег Селянінов особисто стикнувся із проблемою поховання близької людини. Його син загинув, захищаючи Батьківщину. Чоловік розповідає, що дуже довгою та складною була процедура оформлення документів. Необхідних довідок із військової частини він чекав цілих три місяці.
Є суттєва різниця між діючими військовослужбовцями та списаними ветеранами, – зауважує Олег. – Ветеран є цивільною людиною, він уже не знаходиться на обліку в ТЦК і його не ховають із почестями. У такому випадку дуже складно отримати хоч якусь фінансову компенсацію. Кошти може виділити районна чи селищна рада, але лише із власної доброї волі. Складно домогтися, щоб ветерана поховали на Алеї Слави. Зараз родичі можуть скористатися й поховати загиблого учасника бойових дій на Національному військовому меморіальному кладовищі, але витрати на транспортування тіла лягають на плечі родини. Тому дешевше ховати на звичайному місцевому кладовищі.
Що стосується Національного кладовища, по ньому до цього часу тягнуться судові справи з невизначеністю права на землеволодіння, не вщухають суперечки з приводу екологічних проблем.
У січні поточного року Верховний Суд визнав протиправним рішення про виділення землі для Національного військового меморіального кладовища через порушення природоохоронного законодавства. Такі землі не можуть використовуватися для поховань. І зараз влада шукає юридичні шляхи, щоб вирішити проблему та обійти судові ухвали.
У березні на засіданні Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів було розглянуто внесення змін до законодавчих актів щодо місць поховання загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Також розглядалося питання доопрацювання закону про Національне військове меморіальне кладовище. На засіданні виступила міністр Наталія Калмикова.
– Законопроєкт щодо поховання й розміщення кладовища саме на цій ділянці підтриманий військовослужбовцями, – зазначила вона. – Протягом усього періоду роботи й будівництва в нас абсолютно повний контакт із родинами загиблих, які теж підтримують і проводять поховання своїх близьких. Я прошу комітет підтримати цей законопроєкт у другому читанні. Зі свого боку ми зробимо всю необхідну роботу із фракціями та групами у Верховній Раді для того, щоб врешті-решт дати покій нашим захисникам і захисницям і щоб держава виконала свій обов’язок із точки зору догляду за місцями поховання.
Будівництво Національного військового меморіального кладовища підтримали військові Сухопутних та Десантно-штурмових військ, командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді. Але були військовослужбовці, що виступили проти розміщення поховань у Мархалівському лісі через екологічні проблеми й високі ґрунтові води. Зокрема, ветеран Сергій Латвієць оголошував голодування на Майдані Незалежності проти закладення кладовища в лісі між селищами Гатне та Мархалівка.
Депутати пообіцяли врегулювати всі юридичні питання. Також уже розроблено законопроєкт щодо створення військових меморіальних кладовищ у різних регіонах України. Народний депутат Тарас Тарасенко пояснює:
– Зміни законопроєкту стосуються виділення нових земельних ділянок під військові кладовища. Планується розвивати культуру пам’яті захисників, які захищали незалежність. Закон готовий до другого читання, але ще не поставлений у порядок денний.
У майбутньому планується будівництво меморіальних кладовищ у п’яти областях. Але цей законопроєкт зараз не у пріоритеті. За словами Тараса Тарасенка, голосування за зміни до закону «Про поховання та похоронну справу» може відбутися не раніше, ніж через два тижні.
ПРОБЛЕМИ МІСЦЕВИХ ГРОМАД
Депутатка Калуської районної ради Тетяна Медведчук у сфері поховання ветеранів і військовослужбовців називає цілу низку проблем. Серед них – затримки з оформленням документів, бюрократичні труднощі, нерівномірне фінансування у громадах і відсутність єдиних стандартів вшанування. Також болючим залишається питання впорядкування військових секторів на кладовищах і належного догляду за місцями поховань, щоб пам’ять про захисників була збережена гідно саме на державному рівні.
– Окремої уваги потребує створення та функціонування меморіального кладовища як простору пам’яті та вшанування героїв, – говорить Тетяна. – Не менш важливим є супровід родин у складний період втрати – інформаційна підтримка, допомога в оформленні документів, психологічна опіка. Громада має відігравати значну роль, адже спільна участь у прощанні формує культуру вдячності й єдності. Питання поховання – це частина національної пам’яті та відповідальності перед тими, хто віддав життя за наше майбутнє й майбутнє нашої держави.
На думку депутатки, було б важливо, щоб під час церемонії поховання активніше звучали слова побратимів – тих, хто знав загиблого, розділяв із ним службу й бойовий шлях. Їхні щирі спогади про характер, мужність і вчинки воїна додають церемонії особливої гідності й живої пам’яті.
Також необхідно облаштовувати військові сектори на вже існуючих кладовищах. Не всі громади виділяють землю під могили захисників. Часто поховання ветеранів здійснюються на загальному цвинтарі, поряд із могилами родичів. Але було б добре створити єдині підходи в усіх регіонах для збереження пам’яті про військових, які загинули, захищаючи Україну. Також важливо, щоб процедура поховання була чітко врегульована законодавством, із забезпеченням соціальних гарантій для родини. Держава повинна забезпечити належне фінансування ритуальних послуг, встановлення пам’ятників та збереження місць поховання.
ЮРИДИЧНІ СКЛАДНОЩІ
Найбільше складнощів виникає в родинах загиблих захисників у процесі відшкодування витрат на поховання. Досить часто родичам важко отримати кошти від держави.
– Законодавство визначає, – коментує юрист ГО «Чугуївська правозахисна група» Роман Лихачов, – що витрати на поховання померлих учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни мають покриватися за рахунок коштів місцевих бюджетів через відповідні органи самоврядування. Це є прямою нормою Закону України «Про поховання та похоронну справу» та створює юридичну основу для відповідних рішень і дій виконавчих комітетів.
Роман зазначає, що найчастіше виникають проблеми з отриманням компенсації на поховання не загиблих, а демобілізованих і померлих учасників бойових дій. Не всі родичі знають, що, згідно закону, вони мають право на забезпечення безоплатного поховання за кошти з бюджету місцевої громади. Трапляються випадки, коли в районних чи селищних радах відмовляють у компенсації витрат на поховання через нестачу коштів у бюджеті. А щоб такого не було, зазначена норма витрат має бути передбачена при формуванні бюджету та забезпечена відповідними коштами. Якщо це не робиться, то має розцінюватися як протиправна бездіяльність із боку місцевої влади, яка може бути оскаржена в адміністративному суді.
– Були випадки, – продовжує Роман Лихачов, – коли родина за рішенням суду отримала компенсацію через три роки після поховання родича. Учасник бойових дій помер у лікарні, але родичам відмовляли у виплатах коштів через те, що він начебто самовільно залишив частину. Суд визнав подання командиром військовослужбовця у СЗЧ незаконним і родина отримала грошову компенсацію.
На думку юриста, в Україні ще не врегульовано багато питань із приводу поховання та вшанування пам’яті учасників бойових дій. Також юридично не узгоджені питання перепоховання й дуже складно отримати дозвіл від органів місцевого самоврядування, коли необхідно перепоховати колишнього військовослужбовця.
АЛГОРИТМ ДІЙ
Загинула чи померла близька людина й усі члени сім’ї знаходиться в горі. У цей період важко самотужки вирішувати організаційні питання щодо поховання, збирати всі необхідні документи. При загибелі чинного військовослужбовця більшість організаційних моментів виконуються центрами комплектації. У деяких бригадах є патронатні служби, шо здійснюють підтримку родин полеглих воїнів і допомагають із похованням. Але коли помирає демобілізований ветеран, родичам доводиться все робити самотужки. Ми хочемо порадити, що слід діяти тим, хто потрапив у таку ситуацію.
Для відшкодування витрат на поховання померлих демобілізованих осіб родичі або виконавці волі померлого мають звернутися до Управління соціального захисту або Центру надання адміністративних послуг і подати такі документи:
- звернення на ім’я міського чи сільського голови, а також оригінали й копії:
- посвідчення особи заявника;
- документу, що підтверджує реєстрацію місця проживання померлого;
- посвідчення учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни;
- документу, що підтверджує безпосередню участь у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України;
- військово-облікового документу, яким підтверджується демобілізація (звільнення зі служби);
- довідки про причину смерті або свідоцтва про смерть;
- документу, який підтверджує родинні стосунки померлого та виконавця волевиявлення.
Відшкодування витрат на поховання здійснюється за умови наявності коштів у бюджеті територіальної громади. Тому, на жаль, родичам іноді доводиться достатньо довго чекати на отримання компенсації, яку їм гарантує законодавство.
В Україні лише створюється меморіальна культура та вводяться нові ритуали гідного вшанування пам’яті загиблих учасників бойових дій. А може не обов’язково починати все з нуля? Чому б не взяти за основу перевірений часом міжнародний досвід? Світовим прикладом гідного вшанування захисників є Арлінгтонський національний цвинтар в американському штаті Вірджинія, де поховано близько 400 тисяч ветеранів – учасників багатьох війн. Нічого навіть подібного в найближчий час у нас не буде. Але прагнути до цього, працювати над цим, намагатися рухатися в такому напрямку безумовно потрібно.
Церемонія поховання військових була затверджена Верховною Радою лише в 2021 році, аж через сім років після початку війни з росією. Церемоніал базується на українських історичних традиціях і сучасних стандартах країн НАТО. Наприклад, ввели ритуал покриття труни державним прапором, як це заведено в армії США. Перед спусканням труни прапор знімається й передається найближчим родичам захисника. При опусканні тіла в землю почесна варта здійснює три залпи в повітря холостими патронами.
Серед нових традицій слід відзначити прощання з героями на центральних площах міст. Відспівування священником часто відбувається не в релігійних спорудах, а просто неба. Також на церемонії прощання, окрім державного прапора, може бути присутній червоно-чорний стяг, як символ національно-визвольної боротьби українського народу.
Проте досі відсутній єдиний стандарт військових поховань на місцевому рівні. Також недостатньо виділено земельних ділянок для облаштування військових меморіальних кладовищ. Іноді родичам доводиться довго добиватися фінансової компенсації від держави. Досить часто виникають труднощі у взаємодії між родинами, військовими частинами й органами місцевої влади. Усі ці питання потребують врегулювання і вдосконалення.
Збереження пам’яті про героїв, які віддали життя за незалежність України – обов’язок усього суспільства. Родини полеглих не повинні лишатись самі зі своїм горем. Держава мусить подбати про таких людей, а особливо про тих, хто віддав життя в боротьбі з ворогом.
Ольга КУРШЕВСЬКА
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)