Київський апеляційний суд розглянув апеляцію адвокатів ветерана АТО генерала Дмитра Марченка на обраний йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

В ході засідання екс-нардеп Борислав Береза,

начальник патрульної поліції Євгеній Жуков, нардепи Марія Ионова і Михайло Забродский, полковники Миргородський і Олейник, Олексій Мочанов заявили клопотання про готовність узяти Марченка на поруки.

Київський апеляційний суд відмінив рішення Печерського суду по справі генерала Дмитра Марченка і призначив йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою до 3 січня з можливістю внесення застави у розмірі 20 млн грн Таким чином суд зменшив розмір запоруки з 76 млн грн до 20 млн грн.

Суд відхилив клопотання політиків і військових про готовність узяти Марченка на поруки.

Нагадаємо:

05 листопада 2019 року стало відомо, що п’яти чиновникам Міноборони оголошено про підозру в закупівлі неякісних бронежилетів.

Підозру отримали наступні чиновники Міноборони : начальник Головного управління розвитку і супроводу матеріального забезпечення ВСУ Дмитро Олександрович Марченко, його заступниця Ольга Юріївна Капинус, перший заступник начальника Головного управління розвитку і супроводу матеріального забезпечення ВСУ Сергій Віталійович Почтаренко, два начальники підрозділу – Саковец і Каморянский.

11 листопада 2019 року Печерський суд залишив генерал-майора Марченка під вартою з можливістю виходу під заставу в 76 млн грн За рішенням суду, перший заступник начальника Головного управління розвитку і супроводу матеріального забезпечення ВСУ Сергій Почтаренко два місяці знаходитиметься під вартою на гауптвахті з можливістю запоруки у розмірі більше 76 млн грн для заступник начальник управління Ольга Капинус і начальник відділ розробка речовий майно Василь Саковца обраний запобіжний захід у вигляді нічний домашній арешт до 03 січня 2020 року. Також суд заарештував на два місяці з можливістю виходу під заставу в 76,8 млн грн Михайла Каморянского.

У 1932 р. більшовики насправді не придумали нічого нового. Вони просто підтвердили довічне, коли керманичам Москви потрібні кошти – люди для них то ресурс.

1707 рік. Цар Петро І сьомий рік воював зі шведами. Точніше як воював? Регулярно відгрібав від шведів в табло. Під Нарвою 10,5 тис шведів рознесли 37 тис московітів що сиділи в украпленому таборі – сам Петро І напередодні дав драла.

Далі пішли героїчні поразки під Якобштадтом, під Гемауертгофом, під Фрауштадтом (спільно з саксонцями), втеча з під Гродна. Зрештою – нарвалися. Скориставшись тим, що основні сили Карла ХІІ перебували в Польщі росіяни захопити шведські Нотебург, Нієншанц і Нарву та заходилися в усті ріки Нева будувати Петербург.

Звісно шведи такого стерпіти не могли і пішли пояснювати Москві де її місце. Тобто, можна було цього уникнути – повернути чуже та оплатити моральні збитки, але Петру І був потрібен короткий шлях аби російські ліс, коноплі, віск та метал продавати британцям (Росія і тоді була сировинним придатком), а люди… Ну ви зрозуміли.

Коротше, у 1707 р. зібралася нарада в Жовкві де Петро І вирішив – шведів долати «скіфською тактикою», тобто тактикою випаленої землі. У повній мірі цієї тактики хильнула Білорусь.

Ще до приходу туди шведів Москва заходилася нищити харчові припаси та худобу місцевих мешканців та палити їхні села. «А селяне уже жито в рожь и овес починать собирали и от того бунти учинялись. Драгуны их рубили и лошадей брали. А по полям и лесам имали тех хто уховался и рубили же дерзостных, а тех всех кто поклонно падал, тех в работы разные брали», – згадував російський капітан драгунів Семьон Курош.

Дійшло до того, що у Могильові шведів зустрічали як визволителів. Армія Петра І шведів не стримувала – всі сутички які відбулися в той період аж до битви біля Головчина росіяни звично програли.

І от шведи наблизилися до України. Просто наведу дві цитати.

«Ежели же неприятель пойдет на Украйну, тогда иттить у оного передом и везде провиант и фураж, а также хлеб стоячей на поле и в гумнах или в житницах по деревням… жечь «не жалея и строенья»… А ежели где поупряметца вытить в леса, то и деревни жечь» – це наказ царя Петра І генералу Іфланту.

А от ще.

«Король запитав ще: «Чому він не завадив неприятелеві палити села?» Майор відповідав: «Генерал намагався завадити тому, але неприятель скрізь ховався від шведів, і палив села тільки-но ми наближалися до них»…

Полковник Гамільтон був відряджений з 1000 кіннотників у тил неприятеля, який палив села і виганяв мешканців».

– це розповідь шведського генерала Юлленкрука про прихід шведів до України. Тобто «братній народ» села українців активно палив, а самих українців прирікав на голодну смерть, а «шведські загарбники» їх від того захищали! Правда цікаво?

Справедливості задля треба зазначити, невдовзі Петро І заборонив палити українські села і став вимагати поводитися з населенням лагідно. Причиною тому, як ви вже здогадалися, було повстання проти Москви і альянс зі шведами гетьмана Мазепи і частини гетьманських козаків. Військо Петра стикнулося з повстаннями козаків на своїх тилах. Довелося терміново міняти плани.

Бо якби шведи забарилися, а Мазепа не повстав… зараз Москва доказувала б нам, що Україну у 1708 р. розорили і голодомор нам влаштували шведи. Про Білорусь щось подібне вони зараз говорять – попри роботи про це російських істориків.

У 1932 р. сталося те саме.

Москва – потребувала грошей на світову революцію. Люди були ресурсом. Тільки не знайшлося для українців тоді ані шведів, ані гетьмана Мазепи – останнього гетьмана незадовго до того самі українці захоплено замінили на письменника-фантаста Винниченка і богемного журналіста Петлюру. Як наслідок – тепер щороку в нас жалоба по Голодомору.

І ще – наша нинішня влада обговорює перспективи укладання мирного договору з Москвою і всерйоз просторікує про те, що Москва виведе свої війська з окупованого Донбасу. Та сама Москва, де цар Петро І – національний герой.

Бути дружиною АТОшника:

Це жити від дзвінка до дзвінка;

Це починати і закінчувати день молитвою і моніторингом новин з передової;

Це жити в режимі «я і лошадь я і бик, я і баба і мужик» і ніколи не плакати;

Це коли на вулиці бачачи людину в камуфляжі придивляєшся до розпізнавальних знаків, «Звідки він? Раптом це хтось зі знайомих чоловіка?»;

Це коли жахливо бісять жінки, що жаліються на своїх чоловіків чи бойфрендів і кожній хочеться сказати: «Не смій! Закрий рота і радій, що він живий-здоровий і поруч з тобою»;

Це коли починаєш ненавидіти свята, бо в ці дні гостріше відчувається самотність;

Це коли твої діти заздрять тим, кого з дитсадка забирає тато;

Це коли вчишся плести сітки і кікімори хоч раніше плела тільки макраме;

Це коли бісять люди, що живуть вдаючи що війни немає. Змінюється коло спілкування і твоїми ліпшими друзями стають дівчата-волонтери і такі ж жінки, що чекають чоловіків додому. Сприймаєш їх як родичів і живеш їхніми радостями і бідами;

Це коли зі шкіри пнешся, щоби твій вигляд не викликав жалю в інших;

Це коли живеш тут і зараз, і надзвичайно гостро відчуваєш щастя. «Хапаєш його за хвіст» доки воно поруч на день, чи два чи кілька тижнів відпустки чоловіка;

Це коли майже втрачаєш свідомість, коли бачиш, що тобі дзвонять його побратими і не хочеш брати слухавку, бо боїшся, боїшся до смерті почути страшні слова.

Траурний захід відбувся на Меморіалі жертвам Голодомору.

На урочистому заході взяли участь Представники ГО «Спілка ветеранів АТО» разом з представниками міської та обласної влади, священиками всіх конфесій, студентами, школярами та жителями Харкова.

Учасники траурного заходу поклали квіти й принесли лампадки до підніжжя центральної скульптурної композиції меморіалу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

Для всіх охочих у цей день відкриті двері Музею пам’яті жертв Голодомору на Харківщині. Його відкрили на меморіальному комплексі торік. В експозиції – предмети вжитку жителів Харківщини 1930-х років, одяг та посуд того часу, а також унікальні документи й світлини, що дивом пережили знищення свідоцтв Голодомору. Більшість експонатів передали до музею жителі області, в родинах яких збереглися такі речі – «свідки» штучного голоду в Україні.

«Голодомор – це одна з найстрашніших сторінок історії Харківщини, – відзначив заступник голови ХОДА Михайло Черняк. – Наша область пережила 2 голодомори, але голод 1932-33 років був найстрашнішим. У тодішніх межах області він забрав близько мільйона життів. Ми маємо пам’ятати це жахіття. Україна пережила його. Україна вистояла, Харківщина вистояла. І дуже добре, що в нас зараз є таке меморіальне місце, куди в цей день приходить багато людей, багато молоді, де працює музей, що містить свідчення про історію тих часів. Маємо пам’ятати про них, щоб подібне жахіття ніколи не повторилося».

Нагадаємо, 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла закон про голодомор 1932-1933 років, в якому події тих років офіційно визнали геноцидом проти українського народу. Жертвами Голодомору 30-х років ХХ століття в УРСР, за оцінками Національної академії наук України, стали 4,5 мільйона чоловік. Загальна кількість загиблих від голоду в цілому по СРСР – 7-8 млн людей.

Трохи зради від нового Генпрокурора нам в стрічку для розуміння домовленостей Банковою з Кремлем і планів по реінтеграції ОРДЛО. Лінія дотику Сивохо у дії, так би мовити. Чудові новини, просто чудові, – без мату ця фраза виглядає неповною, але ви здогадалися, якого слова бракує. У цих планах прекрасно все – наміри, плани, спроба прикинутися ідіотами і навіть формулювання.

Итак, Генпрокуратура “налагоджуватиме комунікації” з жителями тимчасово окупованих територій для розслідування військових злочинів.

Про це заявив замгенпрокурора Гюндуз Мамедов, який відповідає за роботу департаменту нагляду по кримінальних виробництвах відносно злочинів, здійснених в умовах озброєного конфлікту.

Департамент створений 21 жовтня главою ГПУ Русланом Рябошапкой. У мене відразу питання: какого-какого конфлікту? Зрозуміло, що озброєного, але хто учасники? Я знаю про російську агресію на Сході і в Криму. Знаю про спроби Москви представити цю агресію в якості “внутрішньоукраїнського конфлікту”. У Генпрокуратури яка позиція? Що за абстрактний конфлікт? І хто запропонував і наполіг на цьому формулюванні? Розумному досить.

Йдемо далі, там веселіше. Замгенпрокурора Гюндуз Мамедов заявив, що що ГПУ “співпрацюватиме з громадськими організаціями в документуванні військових злочинів, використає в роботі відкриті джерела інформації і налагоджувати комунікації з людьми, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях і в зоні ООС”. З відкритими джерелами інформації все зрозуміло – є соціальні мережі, матеріали ЗМІ, фото і свідчення очевидців, який змогли вирватися звідти. Є сайт “Миротворець”.

Я правильно розумію, або представник ГПУ має на увазі громадські організації в ОРДЛО? Там є різного роду “юні захарчата”, “донецька республіка” і інші “комсомольці ДНР”. Вони звичайно можуть “посотрудничать” з ГПУ, щоб розповісти про “розіпнутих хлопчиків”, донецьких корів, що плачуть, і інші “злочини київську Хунти”.

Я адже, помиляюся, правда? Заступник Генпрокурора зовсім не це мав на увазі? Немає ніяких таємних угод Пристайко і Ермака з Бабаковим про переслідування українських добровольців в якості “реверансу Донбасу”? І при створенні Департаменту Генпрокурор просто невдало сформулював про конфлікт замість російської агресії, правильно? Или все не так красиво і підозри виправдані? Після бажання Сергія Сивохо вибачитися перед так званими ДНР і ЛНР я став трохи підозрілим. Можна сказати навіть – трохи параноїком. Але я адже помиляюся і в планах документування злочинів військових РФ і їх посібників, правда?

З кожним днем все глибше переконуюсь, що новообрана влада вирішила влаштувати наймасштабніше відзначення річниці початку революції – Дня гідності та свободи. З одного боку, нас явно намагаються повернути на орбіту «русского мира», адже:

українські війська відводять подалі від лінії фронту;

Зеленський не робить жодних заяв, які можуть не сподобатись російському диктатору;

Портнов не сидить, а спілкується з оточенням президента і відчутно впливає на українську політику;

РПЦ залишає за собою усі ключові позиції в Україні, тобто обидві лаври і всі найбільші церкви центральної, північної та південної України;

Вся медіагрупа Медведчука спокійно промиває мізки довірливих українців;

Замість того, щоб сидіти на лаві підсудних, Коломойський розказує на весь світ, що він продасть Україну за 100 мільярдів росіянам.

З другого боку, росте соціальна напруга. ФОПи протестують проти змін до податкового законодавства, аграрії – проти ринку землі, вчителі – проти економії на освітянах…

І, як вишенька на торт, правоохоронці починають репресії проти опозиційних політиків та активістів, і блокують розслідування злочинів проти активістів Майдану. І коли? Напередодні річниці…

Очевидно, що дуже скоро це виллється у новий сплеск народного гніву. І лише два фактора стримують народ від того, щоб змести зе-режим. Перший – це російська загроза. Кремль неодмінно скористається новим моментом нестабільності у Києві, щоб продовжити свій наступ або спровокувати кровопролиття на досі мирних територіях країни.

Другий – це загроза повторення ситуації із контрреволюцією, яка відбувається за допомогою інформаційних маніпуляцій та пропаганди у ЗМІ і, відповідно, перемоги явних та прихованих сил реваншу і популістів на демократичних виборах, що призводить до поступового згортання реформ і поразок у зовнішній політиці.

Як обійти ці загрози, якщо революційні процеси знову стануть невідворотними?

Уникнути російської загрози можна кількома шляхами. Для цього дії опозиції мають бути скоординованими і цілеспрямованими. Опозиційні сили мають наперед визначити свої цілі і не займатись взаємопоборюванням. Також чимало залежатиме від поведінки шостого президента. Якщо він дійсно не триматиметься за свою посаду, як обіцяв у своїй виборчій кампанії, це максимально мінімізує всі ризики з боку Росії.

З другою загрозою складніше, однак і тут є кілька рецептів. По-перше, необхідно максимально обмежити рекламу політичних партій та кандидатів, передусім телевізійну, адже саме через телебачення здійснюється найбільша кількість маніпуляцій. Ми маємо перейти від емоційних маніпуляцій до усвідомленого вибору на основі програм та ідеологій. Для цього кандидати повинні працювати у форматах справжніх політичних дебатів та особистих зустрічей з виборцями.

По-друге, необхідно змінити принцип фінансування політичних партій. На моє глибоке переконання, найкращим способом фінансування партій може стати перерахунок відсотку від ПДФО на рахунок конкретної партійної організації, яку підтримує громадянин. При чому щокварталу громадянин повинен мати право змінювати своє рішення. Тоді партії та політики будуть вмотивовані виконувати свої політичні і передвиборчі програми і робити їх реалістичними.

По-третє, необхідно кардинально підвищити якість самих учасників виборчого процесу, тобто виборців і кандидатів. Найефективніше це можливо зробити через заміну виборчого цензу з вікового на інтелектуальний (детальніше про цю ідею – за посиланням), тобто надавати право голосу лише тим громадянам, які мають базові знання з права, економіки, історії, мають здатність до критичного мислення та володіють державною мовою.

Це реально визначати за допомогою національної кампанії з тестування громадян. Доступ до тестування повинен бути загальним для всіх охочих громадян, що робитиме механізм абсолютно демократичним. Подібна практика була застосована у країнах Балтії, що допомогло підвищити якість виборців та їхню лояльність до власної держави.

Отже, новий Майдан – це цілком реальна перспектива, і її не слід боятись, якщо провести роботу над помилками і створити запобіжники, про які я пишу.

Участь у бойових діях для багатьох стає переломним моментом, що змушує переглянути усталені життєві пріоритети і прагнення.

Безумовно, війна загартовує характер і породжує бажання бути незалежним, стати самому собі господарем.

Саме тому багато учасників АТО, після повернення додому мріють започаткувати власну справу. Однак, завжди постає питання: де взяти гроші.

На жаль, мало хто знає, що свою мрію можна реалізувати за підтримки держави.

Так, за даними соціологічного дослідження GfK Group на замовлення Координатора проектів ОБСЄ в Україні (2018 рік), тільки 48% ветеранів знають про можливість отримання одноразової допомоги для організації підприємницької діяльності і лише 2% опитаних, скористалися цією можливістю.

Як скористатись правом на отримання допомоги для організації власного бізнесу?

Щоб отримати допомогу з держбюджету на відкриття бізнесу потрібно мати статус безробітного.

Для цього необхідно стати на облік у службі зайнятості незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.

Реєстрація в центрі зайнятості проводиться за умови пред’явлення паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, ідентифікаційного коду, трудової книжки чи іншого документу, що підтверджує період зайнятості, а також військового квитка, диплому або іншого документу про освіту.

Окрім можливості отримати фінанси на власний бізнес, перевагою реєстрації в якості безробітного є можливість отримувати щомісячну допомогу по безробіттю.

Крім того, саме від розміру щомісячної допомоги по безробіттю залежить сума виплати на організацію власного бізнесу.

Розмір допомоги на відкриття бізнесу визначається як сума щомісячної виплати по безробіттю за період, протягом якого ви мали б отримувати таку допомогу.

Наприклад, якщо учасник АТО перебував на обліку як безробітний протягом 1 місяця і за цей місяць отримав щомісячну виплату по безробіттю, то допомога на відкриття власної справи дорівнюватиме сумі, яку б він повинен був отримати протягом наступних 11 місяців безробіття.

Сам же розмір щомісячної допомоги по безробіттю залежить від страхового стажу, підстави звільнення та розміру заробітної плати, отримуваної перед звільненням.

Таким чином, чим більше грошове забезпечення отримував колишній військовослужбовець – тим більший розмір допомоги по безробіттю, а відповідно, й одноразової виплати.

Максимальний розмір посібника з безробіття не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зараз з 01 липня 2019 це – 8028 грн
Тому разі, якщо після звільнення зі служби солдат вирішив відкрити власне кафе, то розмір одноразової допомоги на відкриття власної справи становитиме не більш 88 308 грн.

Чи достатньо буде цих коштів на відкриття власного бізнесу?

Очевидно, що ні. Доцільніше було б пов’язати розмір допомоги підприємцям-початківцям з таким критерієм як перспективність бізнесу, розглядаючи при цьому професійні здібності особи та зміст її бізнес-плану.

Хто не зможе отримати допомогу на відкриття власної справи?

Право на отримання одноразової грошової допомоги на власну справу не мають особи, які здійснювали підприємницьку діяльність протягом останніх двох років.

Також, право на таку допомогу втрачають безробітні, які вже отримували допомогу на відкриття власної справи та припинили підприємницьку діяльність або не здійснювали її (не сплачували єдиний внесок як юридична особа чи фізична особа – підприємець (далі – “ФОП”) упродовж двох років, з моменту державної реєстрації.

Допомога на власну справу не виплачується в інших випадках:

1) якщо щодо вас набрав законної сили вирок суду;

2) якщо вас було звільнено за прогул або через службову невідповідність;

3) у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту про проходження служби.

Важливо пам’ятати, що допомога на власну справу виплачується тільки тим безробітним, яким центр зайнятості не знайде підходящої роботи протягом місяця з дня їх реєстрації в центрі зайнятості. Підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попереднім місцем роботи.

Якщо ж вам протягом одного місяця було запропоновано таку роботу, але ви відмовилась від неї, то в такому випадку право на одноразову допомогу для відкриття власної справи втрачається.

Процедура отримання допомоги

Через місяць після реєстрації в центрі зайнятості, за умови якщо протягом місяця ви не будете працевлаштовані за сприяння служби зайнятості, необхідно подати заяву про отримання одноразової допомоги на відкриття власної справи.

До заяви додається бізнес-план – документ, що описує всі головні аспекти діяльності майбутнього підприємства, аналізує проблеми, з якими ви можете стикнутися та визначає способи їх розв’язання. У центрі зайнятості можна отримати зразок заяви та приклади бізнес-планів.

Заяву та бізнес-план розглядає комісія з питань одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Рішення приймає директор центру зайнятості з урахуванням висновків комісії протягом 10 робочих днів після подання учасником АТО усіх необхідних документів.

У разі прийняття позитивного рішення, ви повинні стати підприємцем, тобто зареєструватись як юридична особа чи ФОП та подати до центру зайнятості, документи, що підтверджують реєстрацію.

Остаточне рішення про виплату допомоги приймається протягом 14 робочих днів після державної реєстрації.

Право на виплату допомоги втрачається, якщо протягом 30 календарних днів після прийняття рішення про надання виплати особа не пройшла державну реєстрацію юридичної особи чи ФОП без поважних причин.

Поважними причинами визнається:

1) хвороба громадянина;

2) смерть членів його сім’ї та родичів;

3) догляд за хворою дитиною віком до 14 років;

4) відвідування закладів охорони здоров’я, судових та правоохоронних органів, військових комісаріатів;

5) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють реєстрацію, що підтверджується відповідними документами.

Перерахунок належної до виплати суми коштів допомоги по безробіттю здійснюється на особовий рахунок безробітного протягом 30 календарних днів з дня подання ним до центру зайнятості заяви про надання допомоги та бізнес-плану.

Навчання основам ведення бізнесу

Як зазначалось, першим кроком на шляху до успішної власної справи є бізнес-план. Це не лише формальний документ, спрямований на те, щоб отримати допомогу від держави.

Бізнес-план допоможе зрозуміти, яким чином ви збираєтесь реалізувати майбутній бізнес та розрахувати очікувані фінансові результати підприємницької діяльності.

Також, бізнес-план може слугувати для залучення інвесторів, оскільки наявність чіткої стратегії допоможе переконати інвестора в тому, що запропонований проект є чудовим вкладенням його коштів.

Структура бізнес-плану передбачає:

– характеристику організаційно-правової форми підприємства;

– фінансові витрати на створення підприємства;

– опис товару(продукції, послуг), його порівняльна характеристика;

– план маркетингу (реклама, шляхи реалізації)

– організаційний план (кадрове забезпечення);

– фінансовий план.

Службою зайнятості періодично проводяться тематичні семінари з підприємництва, де безробітним допомагають у виборі діяльності, знайомлять з нормами чинного законодавства та пояснюють, як скласти бізнес-план.

Також безробітні мають можливість пройти психологічне тестування щодо схильності особи до підприємницької діяльності.

На сьогоднішній день, теоретичні знання та практичні вміння щодо бізнес-планування та ведення бізнесу зареєстровані безробітні можуть отримати на курсах “Основи підприємницької діяльності” в НПУ ім. Драгоманова М.П. (на сайтах міських центрів зайнятості, як правило, розміщується інформація про подібні заходи, семінари).

Не рекомендується пропускати навчання, запропоноване центром зайнятості, тому що це може вплинути на можливість отримання допомоги. Адже поміж іншого комісія з питань одноразової грошової допомоги при центрі зайнятості надає свій висновок про призначення особі допомоги, виходячи з результатів професійної діагностики безробітного і набутих знань в сфері організації підприємницької діяльності.

Альтернатива від громадськості.

Також, поради та рекомендації стосовно складання бізнес-планів можна отримати на тренінгах, семінарах, які проводяться різноманітними громадськими та волонтерськими організаціями.

Наприклад, міжнародним благодійним фондом “Карітас Україна” періодично проводяться семінари, в ході яких розглядається бізнес-планування.

Крім того, є безліч проектів, які надають допомогу у працевлаштуванні та проводять навчання, спрямоване на ефективне започаткування та розвиток бізнесу учасників АТО.

До таких проектів належить:

– “Школа розвитку лідерства для ветеранів АТО” та “Школа лідерства для жінок учасників бойових дій”, організовані ГО “Центр розвитку лідерства” (https://www.facebook.com/cld.ua/). Суть проекту: проведення тренінгів, спрямованих на розвиток лідерських та управлінських навичок в учасників АТО з метою розвитку бізнесу. На сьогоднішній день відбувається набір у “Школу розвитку лідерства для учасників АТО” у м. Києві та у м. Дніпро.

– “Відкритий Університет Майдану” – організатором проекту є однойменна громадська організація ( http://online.vum.org.ua/ ). В ході проекту проводяться онлайн курси від провідних викладачів бізнес-шкіл, практиків з бізнесу та соціальної сфери, спрямовані на підприємництво та персональний розвиток. Навчання є безкоштовним та дистанційним. Пройти курси можуть усі особи, які виявили таке бажання – потрібно лише зареєструватись на веб-сайті організації.

– “Воїну – гідна праця”, організований ГО “Центр зайнятості вільних людей” (http://czvl.org.ua/). Проект спрямований на працевлаштування ветеранів, де також проводяться курси англійської мови і комп’ютерної грамотності, а також інші курси від партнерів проекту.

– “Центр AXIOS” (http://axioscentre.com.ua/) де надається допомога у працевлаштуванні, консультації з кадрових питань, а також в Центрі проводяться тематичні курси та семінари.

– проект відкритих масових онлайн-курсів “Prometheus” (https://prometheus.org.ua/), де ви можете пройти онлайн навчання, запропоноване найкращими університетами країни.

В окремих регіонах є власні програми, що стосуються допомоги учасникам АТО для організації власного бізнесу.

У Львівській області Програмою підвищення конкурентоспроможності передбачено надання кредитів для започаткування власної справи особам, які мають статус учасника АТО і зареєстровані у Львівській області. З обласного бюджету таким особам компенсують частину відсотків за кредитами.

У місті Миколаїв діє програма “Бізнес-інкубатор “Друге дихання”. Це потужний тренінговий курс навчання бізнесу по конкретному бізнес-проекту. За результатами навчання кращі бізнес-проекти отримують фінансування.

Додаткові кошти на ведення бізнесу можна отримати також від приватних інвесторів чи міжнародних організацій. Адже, отримання бюджетних коштів не передбачає обмежень чи заборон щодо співпраці з іншими спонсорами. Окрім власних коштів, чи допомоги, наданоъ центром зайнятості, ви можете залучити гранти і кредитні програми.

Так, Міжнародною організацією з міграції за фінансової підтримки Європейського Союзу проводиться проект “Сприяння відбудові та сталому розвитку розв’язанню проблем внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та постраждалого конфлікту населення в Україні”.

Участь у проекті можуть взяти ВПО та учасники бойових дій. За успішне проходження навчання учасникам проекту може бути виділено грант для закупівлі обладнання на власне підприємство або для проходження курсів перекваліфікації.

Такі гранти надає також програма “Horizon 2020”, яка спрямована на фінансування досліджень та інноваційний розвиток.

Дана програма є відкритою для кожного, а також це найбільша програма Європейського Союзу в сфері інновацій, енергозбереження та екологічного транспорту. Бюджет програми “Horizon 2020” на 7 років (з 2014 по 2020 рік) становить 80 млрд євро.

У Пущі-водиці під Києвом в 2020 році відкриють центр лікування посттравматичного стресового розладу для ветеранів російсько-української війни.

Про це на брифінгу розповіла міністр у справах ветеранів Оксана Коляда.

“Ми відкриваємо національний центр лікування ПТСР в Пущі-водиці на базі ветеранського госпіталю “Лісова поляна”. Ця унікальна установа національного характеру, де буде відкрито відділення лікування залежностей для ветеранів, лікування ПТСР і лікування наслідку контузій”, – сказала міністр.

Там же буде тренинговый центр, де готуватимуться фахівці для регіонів.

Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів “Лісова поляна” в селищі Пуща-водиця Оболонського району Києва входить в структуру Міністерства охорони здоров’я.

Мінохоронздоров’я в 2018 році повідомляло, що госпіталь і далі робитиме послуги воїнам-інтернаціоналістам, додавши при цьому послуги у сфері психічного здоров’я.

Лікування буде доступним для усіх категорій ветеранів – і афганців, і ветеранів АТО, членів їх сімей, а також людей, які постраждали в результаті військових дій.

ПТСР виникає в результаті психотравмуючих подій. Світова статистика свідчить, що від 11% до 30% ветеранів з різних країн світу стикаються з цим розладом. Достовірна статистика для України відсутня, в той же час відомо, що охоплення послугами з підтримки психічного здоров’я ветеранів є недостатнім.

Ветеран АТО Павло Якимчук організував будівельну компанію “ВІП-Електрик”, в якій 80% робітників — колишні військові. При цьому соціальним Павло свій бізнес не вважає

30-річний розвідник Павло Якимчук демобілізувався у кінці вересня 2016 року. До цього він 2,5 роки провів у зоні АТО. Воював у 12 окремому мотопіхотному батальйоні. Після повернення Павло створив компанію “ВІП-Електрик”, яка займається будівельними роботами. 80% персоналу компанії складають ветерани АТО. В інтерв’ю Delo.UA Павло Якимчук розказав, з якими складнощами стикнувся після повернення з фронту та в чому полягає проблема працевлаштування ветеранів.

Павле, компанія “ВІП-Електрик” це ваш перший бізнес?

Ні, до цього я вже працював у будівельному бізнесі понад 10 років. Почав ще у 2008 році. У мене була дуже спрацьована бригада. Ми одне одному довіряли і могли покластись один на одного. Я знав, що ці хлопці зроблять свою роботу і не підведуть клієнта. Однак коли пішов в АТО, то бригада розпалася. За два роки у мене розбилось два телефони. Я повністю втратив зв’язки з хлопцями, з якими працював раніше. Тому після повернення довелось починати з нуля.

Що було найважче після повернення?

Перші кілька місяців було важко повернутись до нормального життя. Служба затягує. Була дуже важка депресія, але я розумів, що маю працювати, щоб не стало ще гірше. Крім того, фірму “ВІП-Електрик” я зареєстрував ще у кінці 2013 року. Але майже відразу після цього почався Майдан, тому фірмою я майже не займався. Весь свій час проводив на Майдані. Після цього було АТО. Повернувся в бізнес я лише в кінці минулого року. Я вже тоді багато чув про Льоню і його “Піцу Ветерано”. Я з ним зв’язався, ми познайомились. Він тоді якраз шукав нове приміщення для свого бізнесу. Ми з ним об’їхали кілька локацій, але зупинили свій вибір на Софійській,8.

Тобто “Піца Ветерано” це ваш перший об’єкт?

Так, ми працювали цілодобово протягом 55 днів у дві зміни. Коли починали, то в мене взагалі не було людей. Нуль. Я зібрав бригаду з ветеранів, 30 чоловік. Зараз з цієї бригади у мене працює лише троє чоловік.

Чому?

Дуже сильно підводять. “Я воєвал”. “Я герой”. Думають, що наявність посвідчення учасника бойових дій дає право робити, що хочуть. Якщо ти прийшов на роботу — будь відповідальним, бо в першу чергу ти підводиш не себе, від цього страждає репутація компанії. Участь в бойових діях ніколи не зробить з нехорошої людини хорошу. Люди майже не міняються. Якщо ти пішов в АТО і відсидів рік в ямі, то це не зробило тебе героєм. Просто у тебе з’явилось посвідчення учасника бойових дій. Тому поступово зменшувалась кількість ветеранів у моїй бригаді.

Чи є у вашій фірмі зараз ті, з ким ви раніше воювали?

Ні, зараз немає. Був Льончик з мого батальйону. Я в розвідці був, а він в піхоті. Але його я вже звільнив — пив багато.

Які найголовніші проблеми вашого бізнесу?

Їх дві. Це люди й інструмент. Коли я знову повернувся у справу у 2017 році, у мене не було нічого. А той інструмент, що був, за багато років став непридатним. Вже в перші дні в “Піца Ветерано” інструмент погорів від старості. Все треба було купувати з нуля. Тут мені якраз дуже допомогла “Піца Ветерано”. Частину рахунків мені виписували наперед, щоб я міг купити перфоратор чи будматеріали. Але найбільша проблема — це люди.

А скільки зараз людей у вас працює?

Зараз десь близько 40 чоловік. Але на зиму їхня кількість зменшується.

Скільки з них служили в АТО?

Близько 80%, з дуже різних військових частин.

Яких?

З 54-ї бригади, з 128-ї моторно-піхотної, з 36-ї бригади. Є й з “Азова”, “Айдара”. Якби я збирав шеврони, то можна було б завісити ними цілу стіну. Але поступово буду відмовлятись від учасників бойових дій.

А як на ваш бізнес вплинуло перебування в АТО?

Я відстав. Два роки, поки хтось вчився, будував, щось робив — я бігав по полях з автоматом. Коли повернувся, то з’явилось дуже багато нових технологій, з якими я тільки зараз знайомлюсь. Тому я й не планував, щоб мій бізнес став прибутковий вже за перший рік. Я розумів, що буду помилятись. Але важливо ці помилки виправляти, а не ховатись від них.

Ви не вважаєте свій бізнес соціальним…

Ні, це чиста комерція. Те, що у мене з 40 працівників 35 служили в АТО, ще не робить мене соціальним. У мене є друг Іван. Він відкрив своє СТО. У нього працює хлопець, що втратив ногу. От це для мене соціальний бізнес.

Наскільки прибутковий ваш бізнес?

Я поки не можу говорити про прибутки. Мені важливо зараз, щоб не бути в мінусі. Цього року всі зусилля я спрямував, щоб здобути хорошу репутацію на ринку, адже я тут нова людина. Також ще важливо купити найнеобхідніший інструмент. Вже витратив понад 100 тис. на інструмент. Але прибутковість дуже залежить від хлопців. Якщо ніхто не підводить, все працює, як злагоджений механізм. Ідеальна схема — це коли ти виставляєш терміни, їх вчасно виконують, здають роботу, ти подаєш акт виконаних робіт, клієнт передає тобі гроші. Але вона не завжди працює. У мене було два випадки, коли через хлопців влетів на $1 тис. Прийшли до мене троє з різних батальйонів. Я їх поставив на об’єкт. Вони всю чорнову роботу зробили добре, а от як стали клеїти шпалери, то дуже сильно напартачили. Прийшлось це все за ними переробляти з власної кишені.

А скільки у вас зараз всього об’єктів?

Восени по Києву та області було близько 10 об’єктів. До того ж, одні здаємо, а інші з’являються. Взимку їхня кількість зменшується. Зараз у нас 4 об’єкти.

Де ви шукаєте клієнтів?

Мені уже не треба їх шукати. Люди вже знають про ветеранів АТО, які займаються ремонтом. Дзвонять і пропонують роботу. Багато також пишуть у Facebook, просять, Але ми не беремо об’єкти дешевше 100 тис. грн.

Чому?

Нам це просто невигідно. Тому принципово не беру однокімнатні квартири, бо вони дешевші 100 тисяч. Ремонт двокімнатної квартири з матеріалами буде коштувати від 100 до 170 тис. Але поступово я планую відмовлятись від квартир і переходити до більш масштабних проектів. Наприклад, на наступний рік у нас заплановане утеплення будинку на Позняках. Це 27 тис. кв. метрів. Це саме ті проекти, якими я хочу займатись.

У Львові фахівці польського Інституту національної пам’яті та українські спеціалісти почали пошук могил польських солдатів, які загинули у вересні 1939 року, обороняючи міста. Пошук запланований на двох старих цвинтарях. Серед загиблих можуть бути і українці, які служили у польській армії і обороняли Львів від німецького війська. Пошуково-ексгумаційні роботи Україна і Польща проводять згідно з домовленостями між президентами двох держав.

Пошукові роботи розпочались із дослідження території старого цвинтаря на Збоїщах у Львові. До 60-х років минулого століття це було сільське кладовище у передмісті. Радянська влада його закрила, багато останків тоді вивезла, будуючи дорогу. Довкола виросли будинки і гаражі. Але частина цвинтаря залишилась, обгороджена залишками старого муру. Про те, що тут були поховані у 1939 році польські солдати у братській могилі, нагадує символічний хрест із написом: «Солдатам Війська польського, полеглим в обороні Вітчизни у вересні 1939 року», встановлений у роки незалежності.

Однак, де саме братська могила з останками польських солдатів, достеменно невідомо. Є кілька свідчень очевидців, карти цього місця.

«У нас є інформація про проведення досліджень цієї території ще кілька років тому. Є схема, де закладались розвідкові шурфи, які, власне, підтвердили, що у цих місцях, де копали, немає поховань польських солдатів. Житель Збоїщ, який жив у Польщі, розповів про перезахоронення вояків. Це недосліджене місце. Ця інформація є складна для опрацювання, тому що цей чоловік від часу закінчення війни тут не був, а межі цвинтаря не відповідають тим, які були тут у 1939 році. Лише можемо уявити, де це місце на сучасній території. Ще збереглась розповідь іншого чоловіка, який говорив, що могила – в іншому місці. Тобто, ми маємо дві версії. За спогадами очевидців, поруч із польськими солдатами були поховані німецькі солдати. Але їх забрали у 1940-41 роках», – каже Любомир Горбач, голова товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», яке спільно з польською стороною проводить пошукові роботи.

Представник Інституту національної пам’яті Польщі Томаш Тшаска наголосив Радіо Свобода, що польські і українські фахівці працюватимуть протягом тижня у Львові. За його словами, це лише оглядові роботи.

«Хочемо знайти межі могильної ями, сподіваємось, що це одна могила. Але зазвичай так є, що поки не дослідимо територію під час земляних робіт, доти важко говорити, що знайдемо. Ми не плануємо весь цвинтар перекопати, від однієї стіни до іншої. Лише приїхали, щоб переконатись щодо конкретного місця. На цьому етапі наших робіт ми не плануємо ексгумації і глибоких розкопок. Ми хочемо лише перевірити, чи справді тут є межі могильної ями солдатів, які загинули у вересні 1939 року. Попередньо маємо інформацію, що там навіть може бути до ста польських вояків», – наголосив Томаш Тшаска.

Інше місце, яке досліджуватимуть у Львові – це старий цвинтар на Голосках. За інформацією польської сторони, там є могила, яку виявили у попередні роки, в якій поховані останки близько 120 солдатів.

Сподіваються знайти останки понад 200 вояків

Земляні роботи на Збоїщах, щоб визначити межі братської могили, мають розпочати 20 листопада, як тільки міська рада надасть дозвіл на їхнє проведення. У мерії запевняють, що це звичайна процедура і будуть погоджені пошукові роботи у двох місцях. Львівська обласна адміністрація підтвердила також дозвіл Міністерства культури. Бо спершу польський інститут отримав згоду на пошукові роботи від міністерства. Однак проводити земельні роботи на території, яка належить громаді міста, без погодження міської влади заборонено.

Польська армія захищала Львів від нацистської Німеччини у вересні 1939 року. 13 вересня німці здобули залізничний вокзал, Кортумову гору, горби Голоська та Збоїщ, оточили таким чином місто з півночі, заходу та півдня. Бої за Львів тривали протягом тижня. 22 вересня 1939 року Німеччина здала Львів радянським військам.

«Обороняли Львів невеликі підрозділи польського війська. 17 вересня польсько-радянський кордон перейшли радянські війська за домовленістю з Гітлером. Солдати, які поховані на старих цвинтарях, загинули вже ближче до 20-21 вересня. Їм вдалось пробитися через застави німецьких військ. Там, де Голосківський цвинтар, відбулись найзапекліші бої між німецькими і польськими військами», – каже Любомир Горбач.

ІНП Польщі звернувся до української сторони з проханням провести пошуково-ексгумаційні роботи у 12 місцях в Україні, що пов’язані з різними сторінками історії. Почали роботи зі Львова. Відтак це означає відновлення українсько-польського діалогу щодо належного впорядкування місць української пам’яті на території Польщі і польської на території України.

Українська влада скасувала цього року заборону проводити на території України пошукові роботи та ексгумації останків польських жертв конфліктів і воєн. Така заборона була запроваджена у 2017 році, коли у Польщі, в селі Грушовичі знесли український пам’ятник воякам УПА.