5,45/7,62-мм штурмова гвинтівка (автомат) «Малюк» – глибока модернізація автомату Калашникова за схемою булпап, що дозволяє значно скоротити довжину зброї, зробивши її компактнішою, та змістити центр ваги у більш зручну точку, що покращує точність вогню.
Розробник: ТОВ «Інтерпроінвест» (Київ). Серійне виробництво організоване на ДП «Красилівський агрегатний завод».
Був представлений на спеціалізованій виставці «Зброя та безпека – 2015» у Києві.
«Робота над створенням «Малюка» була розпочата в 2005 р. На цей момент в Україні вже робилися спроби розробити автомат на базі АК за схемою «булл-пап», зокрема, автомат «Вепр». Уважно вивчивши помилки і прорахунки наших попередників, ми пішли своїм шляхом при створенні «Малюка». У результаті був розроблений автомат «Вулкан-М». Він же має шифр «Малюк». На сьогодні в модифікації реалізовано більше 10 наших патентів. Фактично від старого «АК» залишився тільки ствол і ствольна коробка», – розповів Сергій Луговский, заступник генерального директора ТОВ «Інтерпроінвест».
Конструкція автомата така, що при здійсненні процедури його розбирання (складання) зі зняттям прицілу зберігається точка прицілювання. Зброю оснащено трьома рейками Пікатіні (англ. Picatinny rail) – для установки додаткових оптичних і механічних пристроїв, зокрема прицілу, рукоятки, сошок. Також на «Малюк» кріпиться і швидкознімний глушник.
Стандартні магазини від АК вставляються в спеціальну шахту, яка допомагає краще фіксувати магазин, а також полегшує його примикання, однак конструкція не дозволяє використовувати багаторядні і дискові магазини. Запобіжник розташований над спусковим гачком. В автоматі застосована конвекційна система відводу тепла від ствола, завдяки чого його ресурс збільшений більш ніж в два рази в порівнянні з автоматом Калашникова.
Передбачена можливість використання зброї, як лівою, так і правою рукою. При цьому ергономічна ручка зведення затвору при стрільбі не рухається. У порівнянні з автоматом Калашникова в «Малюка» значно менша віддача. Ним можна керувати однією рукою: знімати з запобіжника, вести вогонь, міняти магазин і перезаряджати.
У 2015-2016 рр. пройшов комплекс державних випробувань та дослідну експлуатацію у військах (зокрема у частинах Сил спеціальних операцій), в тому числі в умовах антитерористичній операції.
«Малюк» мав суперечливі відгуки, як позитивні так і негативні, що також стало джерелом різноманітних матеріалів та дискусій.
Крім «основної» була виготовлена та проходила випробування версія у калібрі 5,56х45 мм. Як повідомляють розробники, завдяки використанню патрону 5,56х45 мм суттєво поліпшено основні тактико-технічні характеристики зброї. Зокрема, завдяки більш високій початковій швидкості кулі, що забезпечується «натовським» патроном, збільшено дальність прямого пострілу та поліпшено показники по кучності та точності стрільби.
З рештою, 03 жовтня 2017 року на брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі, речник Міністерства оборони Дмитро Гуцуляк повідомив, що спеціальні автомати «Вулкан» прийнято на озброєння Збройних Сил України.
За матеріалами Українська асоціація власників зброї
Командувач Сухопутних військ України Олександр Сирський оголосив одному з майорів ЗСУ сувору догану за “повідомлення негативного характеру” в соцмережі про президента України Володимира Зеленського. Два аркуші відповідного наказу, датованого 23 січня 2020 року, опублікував у фейсбуці в четвер, 30 січня, відомий блогер і учасник бойових дій Олександр Погребиський.
Нам вдалося розшукати «пост» того майора. Наводимо його повністю «мовою оригіналу»:
«Пане президент!
Вы стремительно двигаетесь к тому, что после вашей каденции половина украинцев, завидя вас на улице, наплевав на все меры приличия, от души искренне будут тыкать в вас пальцем и смеясь кричать:«Аааа, ну ты и лошара! Даже мой ребенок справился бы с управлением страны лучше!»
Думаю именно это, на самом деле вас ждет после вашего президентства. У меня нет к вам никакой эмоции кроме брезгливости и презрения: вы вызвались управлять страной в такое критическое для нее время и провалились.
Я действительно считаю вас бездарным руководителем. Вы бездарь. Уже очевидно, что у вас не получилось. И не могло получиться. Не могло, потому что нельзя из ничего сделать что-то.
Вы все еще играете для нас всех роль в которой вы все понимаете и знаете, что вы держите все под контролем и что у вас все обязательно получится, но мы уже не верим. «По Станиславскому» и по житейски – НЕ ВЕРИМ! У нас есть глаза и мозги, чтобы понять, что все это большой фарс или, по криворожски – понты. За маской президента Зеленского – пустота.
Зеленский, уходи в отставку, не опускай за собой вслед еще и страну. Остановись! У тебя не вышло. Еще не поздно, отдав штурвал другому, улыбнувшись сказать: «Ну не получилось» и спокойно вернуться на сцену. ВОВА – УХОДИ! НАМ УЖЕ С ТОБОЙ ВСЕ ПОНЯТНО!»
У відомчому наказі зазначається, що негативний допис про президента у соцмережі від військовослужбовця спричинив ціле службове розслідування. “Встановлено, що внаслідок низького рівня дисципліни та неналежного дотримання вимог статутів ЗСУ офіцер відділу
інформаційної протидії оперативного управління штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ 14 січня 2020 року опублікував на своїй сторінці у соцмережі Facebook повідомлення негативного характеру на адресу президента України Володимира Зеленського, в якому висловив невдоволення результатами роботи президента на займаній посаді із закликом залишити посаду“, – йдеться у наказі. Відтак, аби “не допустити подібні випадки”, наказом командувача Сухопутних військ на офіцера накладено дисциплінарне стягнення – оголошено сувору догану.
У ефірі “Прямого” Олександр Погребиський заявив: “Я взагалі не розумію причин цієї догани, адже законних причин, зважаючи на Статут збройних України, зважаючи на накази Міністерства оборони, немає, для того, щоб по таким причинам виносити військовослужбовцям догани.
Тут може бути, скоріше за все, і він присутній – політичний мотив, який вже з ветеранів і волонтерів перейшов на діючих військовослужбовців. І долучають вже безпосередньо і керівництво ЗСУ до цієї боротьби”, -за явив він.
Погребиський підкреслив, що у Статуті ЗСУ не заборонено військовослужбовцям користуватися соцмережами і висловлювати прилюдно там свої думки.
Сувора догана, яку оголосили офіцеру Збройних сил України за критику діяльності президента Володимира Зеленського, суперечить Статуту ЗСУ і наказам Міністерства оборони, а тому є просто зухвалим наступом на свободу слова у нашій країні.
“Друге – існує наказ Міністерства оборони, в якому йдеться про те, що військовослужбовцям забороняється говорити про те, що вони військовослужбовці Збройних сил України на своїх сторінках у соціальних мережах. Але це не забороняє їм жодним чином висловлювати свої думки стосовно діючої влади. Тому ця догана була оголошена військовослужбовцю всупереч взагалі статуту, всупереч наказам Міністерства оборони”, – додав ветеран АТО.
“Ми будемо підтримувати цього військовослужбовця і будемо його захищати. Адже такого нападу на свободу слова, на військових, які його захищали всі останніх шість років ще не було”, – підсумував О. Погребиський.
5-річний син Тимофій учасниці російсько-української війни Катерини Носкової, якій посмертно присвоєно звання «Народний герой України», хоче бути солдатом, як мама.Історію про це на сторінці спільноти «Народний герой України» у Facebook написала журналістка Віолетта Кіртока.
Катерина Носкова служила зв’язківцем у 17-му батальйоні 57-ї бригади. Жінка пішла в АТО 18 лютого 2015 року, одразу за чоловіком.
16 серпня 2015 року під окупованою Горлівкою на новій позиції Носкова потрапила під обстріл. Жінка без роздумів побігла витягувати з-під завалів поранених. Вона надала допомогу і винесла в безпечне місце трьох бійців. А коли знову побігла на те місце, отримала смертельні травми.
«За порадою психологів бабуся, Катина мама, сказала малюкові, що його мама тепер на зірочці. Дуже часто тепер, виходячи на поріг будинку в Знам’янці, хлопчик піднімає голову в небо і каже: «Я бачу маму!» Зовсім недавно він сам зрозумів, що мама померла. На кладовищі, на могилі Каті, дитина вимовляє: «Коли я виросту, теж стану солдатом». Ніна Іванівна, бабуся, на це відповідає: «Синочку, війна вже тоді закінчиться, не треба буде тобі воювати». «Я все одно буду солдатом», – написала журналістка.
За свій вчинок Носкова була удостоєна недержавної нагороди «Народний герой України», яку вручили її сину.
Пост зачепив за живе українців. У своїх коментарях вони зазначили, що важко стримувати сльози, читаючи цю історію, а також побажали Тимофію ніколи не воювати.
30 січня внаслідок обстрілів з боку бойовиків поранено одного українського захисника.
Серед українських військових загиблих нема.
“Режим тиші” бойовики порушували дев’ять разів, з них чотири рази було використано міномети калібрів – 82 мм та 120 мм.
На луганському напрямку вогонь відкривали п’ять разів. Дві міни 120-мм калібру бойовики випустили по позиціях українських військовиків поблизу Оріхового, чотири того ж та ще дванадцять 82-мм калібру – неподалік Новотошківського. З ручних протитанкових і автоматичних станкових гранатометів, кулеметів та стрілецької зброї обстріли велись у напрямку Новолуганського.
На донецькому напрямку обстріли вели чотири рази. Із гранатометів різних систем, кулеметів та стрілецької зброї двічі обстріляли позиції на підступах до Пісків та по одному разу біля Лебединського та Мар’їнки.
За інформацією Головного управління розвідки Міноборони України, ворог продовжує активно застосовувати снайперів на передових позиціях і залучає додаткові снайперські пари, які прибувають в ОРДЛО з Росії.
За матеріалами www.facebook.com Операція об’єднаних сил
Цього року авіаційна комендатура поблизу міста Дубно має набути бойових спроможностей і приймати авіацію Повітряних Сил ЗСУ.
Про це повідомляє Командування ПС ЗСУ.
Сюди перебазується авіакомендатура з міста Луцьк, де тепер розташована 204 Севастопольська бригада тактичної авіації, і потреби в авіаційній комендатурі там немає.
Натомість у Дубно Повітряні Сили отримають ще один діючий аеродром оперативного призначення, куди зможуть сідати літаки та вертольоти військової авіації.
Раніше у Дубно базувався 947-й бомбардувальний авіаційний полк (947 БАП), на озброєнні якого перебували фронтові бомбардувальники Су-24М. В ході скорочень, військову частину було розформовано у 2001 році.
Завдяки присутності військових на фондах колишньої авіаційної частини, вдалося зберегти інфраструктуру аеродрому. За словами фахівців логістики Командування Повітряних Сил ЗС України, необхідно провести ремонт злітно-посадкової смуги, стоянки, будівель забезпечення, комунікацій, тощо.
Під час робочого візиту на Рівненщину командувач Повітряних Сил ЗСУ генерал-полковник Сергій Дроздов та його перший заступник генерал-лейтенант Аркадій Вашутін оглянули матеріальну базу майбутньої авіаційної комендатури в Дубно та зустрілись із представниками місцевої влади, яка, до речі, обіцяє допомогти військовим авіаторам на новому місці.
Міський голова Дубна Василь Антонюк запропонував командувачу Повітряних Сил деякі варіанти приміщень для військових в межах міста. Мова йде про будівництво дитячого садочку, басейну, і навіть про виділення півтора гектара землі для будівництва житла військовим.
В последнее время, посещая различные мероприятия, встречи, на которых присутствуют представители общественных организаций Харькова и области, отстаивающих права, льготы разных категорий граждан, на глаза начал попадаться “персонаж”, вызывающий некоторое недоумение и ряд вопросов. Речь идет о некоем Прокопенко Петре Андреевиче. Нам он знаком по “выступлению” 11 мая 2014 года в городе-герое Севастополе. Тогда перед собравшимися с высокой трибуны Петр Андреевич заявил следующее:
“Крым и Севастополь вернулись в свою страну. Крымчане и севастопольцы настолько суровы, что вернулись в Россию со своим полуостровом…Наше спасение, что мы живем в Крыму, что мы живем в Севастополе. И только благодаря руководству России …мы не увидели того, что произошло в Одессе, того, что произошло в Мариуполе… Да, я в Севастополе недавно, полгода. Да, я уехал в Севастополь по политическим мотивам. Когда начался Майдан, мне сказали: – Уезжай! …Моя жена сегодня в Харькове и не может оттуда уехать по “определённым причинам”…Извините, у меня голос дрожит…Да, я сегодня житель Севастополя. Да, я сегодня получаю гражданство России. И я горжусь этим! Потому что я горжусь подвигом старшего поколения: моей матери, которая прошла войну от “подполья и до Будапешта” ножками… Здесь в зале только что был мой сын – бывший морпех ВМС Украины, который отказался выполнять приказы… Он сказал: – В такой армии я служить не хочу! И он тоже остался в России…”
Второй раз Петр Андреевич отметился в “Кратком биосправочнике по казакам Донбасса и прилегающих территорий” (https://yadocent.livejournal.com/1059588.html – ред.),состряпанном в ДНР и датированным 28 июня 2018 года.В этом самом «биосправочнике» указано, что “Прокопенко Петр Андреевич (7.10.1957). Родился в г.Коломак Харьковской обл. В 1964–1970 учился в СШ№54 в Кривом Роге, в 1970-1974 в СШ№46 в Харькове. Окончил Высшее военное учебное заведение в Москве, Харьковский инженерно-строительный институт и Таджикский госуниверситет. В 1986 УЛПА ЧАЭС. (участвовал в ликвидации аварии на атомной станции – ред.).
Работал: Гендиректором Ленинабадского завода торгового машиностроения (Худжанд), Главным сюрвейером Компании “DrumResourcesLtd” (Лондон), Руководителем Департамента развития в РФ сети гипермаркетов «Ашан», Замдиректора гостиницы «PARK-HOTEL» (Харьков), Исполнительным директором Rosedale Hotel & Suites (Гуанчжоу). Руководитель ООО “Фед Лайт” (производство электроосветительного оборудования) и с 1998 БФ “НАША НАДІЯ”, соучредитель жилкооператива «Прибой» в Харькове. В 1997-2002 руководитель ОО «Союз Чернобыль Украины» Московского района Харькова. В 2002 председатель комитета по общественным связям Международной Организации “Союз Чернобыль”, выдвигался кандидатом в депутаты Харьковского горсовета по округу №22. В 2005 руководитель ХООО “Слобожанський козацький округ”. В 2011 руководитель ОО «Чорнобильський спас», зампред. правления ВОО “Всеукраїнське об’єднання ветеранів Чорнобиля”. В декабре 2011 был задержан в Киеве перед отчётно-выборной конференцией «Союз Чернобыль Украина» и конвоирован в Харьков по подозрению в подделке документов, после допроса был госпитализирован. В 2012 член партии “Батьківщина”, выдвигался от нее в нардепы по мажоритарному округу №178 (Балаклея, получил 9.74%). В 2016 первый зампред. Харьковского горкома ветеранов Чернобыля. Ныне живет в Севастополе.”
И сразу возникают вопросы.
Первый: если настоящий Прокопенко Петр Андреевич ныне – гражданин Российской Федерации, проживает в Севастополе, по улице Коли Пащенко, то что это за “персонаж”, похожий внешне и выдающий себя за Прокопенко П.А., последнее время активно мелькает на разного рода собраниях гражданских организаций?
Второй: если это действительно Прокопенко Петр Андреевич, то как первый заместитель председателя Харьковского горкома ветеранов Чернобыля может выполнять свои обязанности в Харькове, фактически находясь в оккупированном Российской Федерацией Севастополе?
С этими вопросами мы обратились в Харьковскуюгородскую общественную организацию „Союз Чернобыль”. Нам удалось пообщаться с Губаревым Анатолием Александровичем,председателем Харьковской городской общественной организации «Союз Чернобыль».
Рассказ Анатолия Александровича об интересующем нас Прокопенко нас немного озадачил.
Но давайте все по порядку.
– Анатолий Александрович. Вы лично знакомы с Петром Андреевичем Прокопенко – это действительно он?
– Да, Вы не ошиблись, это Петр Андреевич Прокопенко, самый настоящий, собственной персоной.
– А какое он отношение имеет к вашей организации? Он «чернобылец»?
– А здесь и у нас, ветеранов-чернобыльцев, тоже начинаются проблемы. Дело в том, что на протяжении ряда лет в нашу организацию обращаются участники ликвидации последствий аварии (далее по тексту ЛПА – ред.) на ЧАЭС с вопросом о правильности установления статуса участника ЛПА на ЧАЭС этому самому Прокопенко Петру Андреевичу и о законности получаемых им бюджетных выплат и компенсаций. По нашим сведениям, он проживает именно в Харькове, по улице Героев Труда.
– Мы думали, что человек бросил якорь в Севастополе, «топит за рузкий мир», и чисто случайно, возможно «проездом», оказался в Украине. А у вас что вызывает сомнения?
– Да, дело в том, что непохоже, что он может относиться к «чернобыльцам». Из первичных документов у Прокопенко П.А. имеется справка о дозовой нагрузке из ОДК УС-605
совпадающая с такой же справкой его родного брата Прокопенко Г.А.
В обеих справках точно совпадали даты участия в ЛПА на ЧАЭС: с 05.11.1986 г. по 23.12.1986 г., хотя по представленным документам Георгий Андреевич направлялся в Чернобыль гражданской организацией КСМ-100 с 31 октября 1986 года
Пётр Андреевич был призван через райвоенкомат, и, якобы, находился на спецсборах с 04 сентября 1986 года по 09 января 1987 года
Обе справки ОДК УС-605 (фото №1 и фото №2), похоже, заполнены одной рукой. На обеих справках отсутствует штамп о контрольной проверке дозы полученной радиации в отделе дозиметрического контроля УС-605, который есть на других справках у всех без исключения истинных участников ЛПА на ЧАЭС.
На обеих справках указаны абсолютно совпадающие даты пребывания в зоне повышенной радиации. Позже на справке Прокопенко П.А. (фото №1) появилось исправления: с 05.11.86г. на 05.12.86г. Посмотрите сами.
Кстати, через определенный промежуток времени между братьями возникает ссора и Петр Андреевич “сдает” родного брата и его лишают статуса “чернобыльца”. Со слов Георгия Андреевича ни он сам, ни его брат Петр Андреевич не принимали участия в ЛПА на ЧАЕС.
– А что говорят те, кого он «побратимами» называет, кто с ним служили в то время в этой самой воинской части?
– В беседах с чернобыльцами П.А. Прокопенко не может вспомнить в составе какой в/ч он находился в Чернобыле. Вначале он говорил, что участвовал в ЛПА на ЧАЭС в составе в/ч 55237, затем в составе в/ч 62269, затем в составе военно-строительного отряда 1659 (ВСО 1559). Сего сослуживцами не встречался и ничего не могу сказать.
Ещё в 1994 году Управлением по труду и социальной защите населения Харьковской областной государственной администрации был оформлен запрос в в/ч 64640 (г.Днепродзержинск) о подтверждении участия Прокопенко П.А. в работах по ЛПА на ЧАЭС, который, в свою очередь, был переадресован в Центральный архив Министерства обороны Украины.
Из ответа, полученного из Центрального архива Министерства обороны Украины, следовало, что не по одной из вышеназванных воинских частей Прокопенко П.А. за период с 07.12.86г. по 25.12.86г. не значился
Узнав о таком результате из ЦА МО Украины, Пётр Андреевич выясняет, что часть архива УС-605 находится на хранении в Москве, куда он и отправляется в 1996 году. Откуда он привозит справку из Центрального архива МИНАТОМЭНЕРГО Российской Федерации
о том, что Прокопенко П.А. принимал участие в ЛПА на ЧАЭС в составе в/ч 55237, однако его доза облучения и выезда в зону повышенной радиации (далее – ЗПР) не зафиксированы. Указано и основание: фонд №19, личное дело № 21518.
– Да у Вас тут целый архив по «Прокопенко»! А Петру Андреевичу Вы это все показывали?
– Да. Петру Андреевичу было указано на несоответствие записей двух справок. Так, в справке ОДК УС-605 (фото №1) указана доза облучения, а в справке Центрального архива МИНАТОМСНЕРГО Российской Федерации указано, что доза облучения не зафиксирована (фото №7). Вот, сами смотрите.
– И что же дальше?
– После этого Пётр Андреевич повторно отправляется в Москву и уже в 1997 году предоставляет справку из того же Центрального архива МИНАТОМСНЕРГО РФ
из которой явствует, что теперь он принимал участие в ЛПА на ЧАЭС в составе в/ч 62269, что работы проводились в зоне радиационного воздействия до ста и более рентген (!!!) и его доза облучения составляет 18,6 Рентген. А основание для выдачи справки указано прежнее: тот же фонд №19, личное дело 21518. Таким образом одна справка Центрального архива МИНАТОМЭНЕРГО РФ (фото №7) опровергает вторую справку из той же организации (фото №8). Но, обратите внимание, вызывает сомнение идентичность подписи руководителя архива В.В.Пичугина. И в этот раз Петру Андреевичу было указано на несоответствие информации в представляемых документах.
Исчерпав все возможности по документальному подтверждению своего участия в ликвидации последствий аварии на ЧАЭС, Пётр Андреевич, в обход областной комиссии, отправляется на спорную комиссию при Министерстве чрезвычайных ситуаций и по делам защиты населения от последствий Чернобыльской катастрофы, где получает на руки выписку из решения спорной комиссии МЧС
Областной комиссии он предоставляет нотариально заверенную ксерокопию лишь лицевой стороны (!!!) выписки из протокола комиссии МЧС. Обратную сторону этого же документа Прокопенко Пётр Андреевич не предоставляет, так как на ней рукой члена комиссии, начальника отдела Пухляка А.Г., сделана запись: «Підтвердити при наявності оригіналів документів». Я лично держал в руках оригинал этого документа и утверждаю, что на обратной стороне существует именно такая запись. А на копии, которую вы сейчас можете видеть, на обратной стороне ничего нет – чисто! И документа, который так хотел бы видеть начальник отдел Пухляк А.Г., – его тоже нет!
– Да, действительно, на обратной стороне действительно ничего не написано…
– В настоящее время мы располагаем еще рядом документов, ставящих под сомнение участие в ЛПА на ЧАЭС Прокопенко Петра Андреевича. Так, из письма Председателя Ленинабадского областного общества «Союз Чернобыль» Петровой А.С.
которая стала правоприемником Петра Андреевича на посту ЛООСЧ, в адрес начальника РОВД Коминтерновского района г. Харькова, нам стало известно, что Прокопенко П.А. имел чистые бланки с печатями УС-605, по двум паспортам дважды оформлял группы инвалидности и одновременно получал две пенсии в Украине и Таджикистане.
Кроме этого, существует факт угона автомобиля ВАЗ-2108 Прокопенко П.А. из Таджикистана в Украину и незаконная его продажа в Украине. Автомобиль принадлежал «Союзу Чернобыль» Таджикистана.
– Прямо, как в детективном фильме…
– У военкомата Московского района г. Харькова, по месту жительства Прокопенко П.А., возникли серьезные сомнения по поводу присвоения Петру Андреевичу звания «лейтенант». Они никак и нигде не могут отыскать приказа о присвоении ему офицерского звания или хотя бы каких-то данных, о том, когда и кто ему присвоил звание лейтенанта.
– Может оказаться, что он еще и не офицер?
Вполне возможно. Теперь о «зарплатах и пенсии». Имеются значительные расхождения в справках об оплате за работу по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС, по которым назначается и выплачивается пенсия. Так, в справке на имя Прокопенко П.А. за 1991 год за работу на ЧАЭС указан заработок в сумме 1502 рублей 00 копеек
хотя такую сумму за 19 дней в СССР получить было просто невозможно. Однако в справке за 1994 год, по которой Прокопенко П.А. в настоящее время получает пенсию, уже указана зарплата в размере 3964 рублей 40 копеек (!)
Помнится, что сама большая заработная плата в три тысячи советских рублей была в СССР назначена только Михаилу Горбачеву. А у Петра Андреевича получается почти четыре тысячи.
– Если допустить, что Петр Андреевич получил гражданство Российской Федерации, то и «чернобыльскую пенсию» он себе переоформил, и получает ее как житель Севастополя и гражданин Российской Федерации? И если мы видим, какую активную деятельность он развил в Харькове, то получается, что он остается гражданином Украины и получает и здесь пенсию? Может, он является еще гражданином и пенсионером-чернобыльцем Таджикистана?
– Этого я не знаю, но шутка очень даже может оказаться правдой, ибо все может оказаться именно так, как Вы сказали. Хочу обратить внимание, что последняя справка вызывает сомнения ещё и потому, что к 1994 году уже три года не существовало ни Таджикской ССР, ни города Ленинабад, который в 1991 году переименовали в город Худжент (республика Таджикистан). А на справке стоят печати, штампы еще с советскими названиями: г.Ленинабад, Таджикская ССР. Регистрационный номер и дата на этой справке, очень похоже, что проставлены рукой самого Прокопенко.
– Получается, что такой страны уже на карте мира давно нет, а контора справки продолжает штамповать?
– Но и это еще далеко не все. В дополнение к фото № 8 могу сообщить, что согласно имеющихся архивных данных в/ч 62269 была расформирована 14.12.86г., а Прокопенко, согласно справки Центрального архива МАЭ РФ, продолжил, якобы, находиться в этой воинской части до 25.12.86г.
В 2012 году нашей организацией были сделаны запросы в ЦА МО Украины и в Управление документационного обеспечения Госкорпорации «Росатом» РФ.
Из ответа ЦА МО Украины
следует, что в приказах в/ч 55237 Прокопенко П.А. зарегистрирован только 18.12.1986 г.
Также в справке указано, что за декабрь 1986 года Прокопенко П.А. начислено 188 руб.79 коп., но не в в/ч 55237, а почему то в в/ч 62269, которая была расформирована 14.12. 1986 г.
Именно из указанной суммы-188руб.79коп. Прокопенко П.А. и должна быть начислена сумма пенсии, но уж точно не из суммы в 3964 руб. 40 коп. (фото№ 12), из которой на протяжении многих лет он получал пенсию.
Более того. Из ответа Управления документационного обеспечения Госкорпорации «Росатом» РФ
следует, что участие Прокопенко П. А. в работах по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС по в/ч 62269 не отражено, по в/ч 55237 указано, что 18 декабря 1986 года ОДК УС-605 Прокопенко П. А. был поставлен на дозиметрический контроль с выдачей ИДК № 521 и заведением карточки учета облучения. Однако выданная карточка учета доз облучения не содержит ни отметок о полученных дозах облучения, ни отметок о снятии с дозиметрического контроля. Также отсутствует информация о днях работы Прокопенко П.А. в зоне повышенной радиации.
– Если бы не документы, которые Вы мне продемонстрировали, я бы подумал, что Вы пытаетесь очернить имя Петра Андреевича. Но, если это все правда, то, получается, что мы имеем дело не с мошенничеством …
– И не только. В связи со сложностью вопроса по определению статуса участника ликвидации последствий аварии на ЧАЭС Прокопенко П.А и в связи с наличием имеющихся документов, изобилующих сплошными неточностями и разночтениями, мы обращались с просьбой разобраться в данном вопросе и дать ему правовую оценку путём досудебного расследования… Мы также склонны предполагать, что в действиях Прокопенко П.А. усматривается мошенничество и подделка документов. А это можно расценивать как уголовное преступление, предусмотренное статьями 190 и 358 УК Украины.
– Рискну предположить, что сейчас Вы скажете, что и это еще не все.
– Вы абсолютно правы – это далеко еще не все. Указом Президента Украины Л.Д.Кучмы от 14 октября 1999 года Прокопенко Петр Андреевич награжден ОРДЕНОМ Богдана Хмельницкого третьей степени. Вот, посмотрите на фотографию.
– Вы только что имели ввиду Указ Президента України от 14.10.1999 № 1329/99 «Про нагородження відзнаками Президента України ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років»? Как мне подсказывает гугл в этом Указе в первой статье речь шла о награждении не просто всех участников Великой Отечественной войны, а именно “…Героїв Радянського Союзу – учасників Великої Вітчизняної війни; осіб, нагороджених орденом Слави трьох ступенів; осіб, нагороджених чотирма і більше медалями “За відвагу”; осіб офіцерського складу – учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні; осіб командного та керівного складу партизанських загонів, з’єднань і підпільних організацій – учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні.” (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U1329_99.html)
Только эти ветераны Великой Отечественной войны имели основание быть награжденными “Орденом Богдана Хмельницького”. А Петр Андреевич, как видно из дээнэровского “биосборника”, родился в 1957 году, а это 12 лет уже прошло после окончания войны… Орден он тоже себе сам “выписал”?
– Понимаю Ваше удивление, но, сами посмотрите: вот ксерокопия наградной книжки, заверенная штампом и печатью управления Пенсионного фонда. В этом случае все подлинное, кроме одного – ну, не попадают “чернобыльцы” под действие данного Указа Президента Украины. Не попадают все, кроме Прокопенко Петра Андреевича.
– Я подозреваю, что и это еще не все. Но, вернемся к Ордену. У меня вопрос – ОТКУДА…? Чтобы получить орден, надо попасть в “списки”, которые потом проходят как минимум два утверждения/согласования. И фамилия Прокопенко в этих списках присутствует?
– Точно не могу ответить на эти вопросы, но орден у него настоящий и “в паре” с Орденской книжкой.
Ну и теперь, как говорится, “вишенка на торт”.
На данный момент Прокопенко Петр Андреевич, ко всем перечисленным подвигам и заслугам, является “на общественных началах” помощником Третьяковой Галины Николаевны, депутата Верховной Рады Украины от партии «Слуга народа» (54-й номер в списках на выборах в многомандатном округе; возглавляет Комитет ВР по вопросам социальной политики и защиты прав ветеранов).
– Нет слов.
– Зная активную и изобретательную натуру Петра Андреевича, уверен: точку ставить рановато.
Вот такая у нас состоялась беседа с Губаревым Анатолием Александровичем.
После всего услышанного и увиденного возникло еще больше вопросов, чем было до встречи с Губаревым А.А. Судя по переписке «чернобыльцев» о герое-чернобыльце Прокопенко Петре Андреевиче очень неплохо осведомлены правоохранительные органы Украины. В связи с этим возникает ряд вопросов ПОЧЕМУ…?
Почему Прокопенко П.А. не привлекли к ответственности в 2011 году, когда его первый раз арестовали? (арестовали, но потом выпустили).
Почему Прокопенко сегодня продолжает возглавлять первичку «чернобыльцев» Киевского района?
Почему СБУ сегодня, допускает на территорию Украины лиц, откровенно враждебно относящихся к самому существованию нашей страны и открыто об этом заявляющих с высоких трибун в Российской Федерации и на сепаратистских сайтах.
Почему никто так и не поинтересовался у Прокопенко П.А. как и где ему удалось повоевать в годы Великой Отечественной войны?
Почему до сих пор Прокопенко П.А получает пенсию как ветеран-чернобылец, получивший, солидную дозу облучения и с оклада, который, как оказывается, был выше, чем у экс-президента СССР?
Вопросов действительно много. Надеемся, что “компетентные органы” наконец-то обратят внимание на этого “голубя Русской Весны”, и начнут действовать в соответствии с Законодательством Украины. Очень надеемся.
З 28 січня українські телеканали припили супутникове мовлення у відкритому доступі. “Закодованими”, тобто більше не доступними для тих, хто не сплатив, стали понад 20 каналів, зокрема ті, що належать найбільшим медійним групам, а саме:
Inter Media Group: “Інтер”, НТН, К1, К2, “Мега”, “Піксель”, Zoom, “Enter-фільм”;
“Медіа Група Україна”: “Україна”, НЛО TV, “Індиго TV”.
У відкритому доступі залишились “UA: Перший”, “5 канал”, обласне і міське телебачення – там, де воно є. Ну, і у відкритому доступі залишились “закордонне телебачення” – російське: НТВ, “РТР-Планета”, “Звезда”, “Москва 24”, російський “Первый канал” та інші рупори кремлівської пропаганди, безкарно продовжують війну проти України на інформаційному фронті. Безкоштовно! (тобто –даром).
Платні супутникові канали – загальноприйнята світова практика. І Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, і представники медіагруп, чиї канали підлягають кодуванню, в один голос кажуть: цей крок анонсували не один рік, але постійно відкладали, що піратство в “супутниковій” сфері, яке процвітає, нарешті вдалося перемогти.
Проте чи на часі це в нинішніх реаліях, коли Україна майже щодня зазнає втрат і страждає не тільки від російської військової агресії на сході, але й від інформаційної війни з Російською Федерацією?
Згідно зі статистикою, понад чотири мільйони домогосподарств в Україні користуються супутниковим телебаченням. Щоб дивитись українські канали треба заплатити 1099 гривень. Якщо ж буде потрібна допомога майстра, щоб встановити й налаштувати – це ще плюс 400 гривень. Разом виходить майже 1500. І скільки пенсіонерів зможе собі таку розкіш дозволити?
Про жителів прифронтових і тимчасово окупованих територій, про те, як їм надати доступ до українських телеканалів смішно і думати.
Цікаво, а у “Новоросії” є майстри, здатні налаштувати тюнер на “українську хвилю”?
Ну, і як результат – у Дніпропетровській області через цифрові тюнери Т2 транслюються заборонені телеканали РФ і канали бойовиків Донбаса. Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомила волонтер Катерина Чижик. “А тим часом у Дніпропетровській області по Т2 йде трансляція “раша і сепар ТВ”. Це і є інформаційна капітуляція. Якщо ми допустимо зомбування громадян через ворожі канали”, – написала вона.
Депутат від «Слуги народу» Євген Брагар на своїй фб-сторінці пригрозив притягнути до кримінальної відповідальності парамедика волонтерського медичного батальйону “Госпітальєри” Ярину Чорногуз та волонтерку Анастасією Конфедерат за те, що декілька днів тому вони вимагали від водія автобусу на трасі Київ – Луцьк припинити трансляцію російського фільму.
«Два дні тому на трасі Луцьк-Київ стався скандал за участі двох дівчат націоналістичних поглядів. Вони висунули вимогу до водія автобусу вимкнути російськомовний серіал, що демонструвався протягом поїздки… Демократичне рішення водія заслухати думку більшості пасажирів привело до того, що згадані пані самостійно залишили автобус», – пише на своїй фб-торінці Євген Брагар
«Заклики типу: «російської мова не має лунати в Україні» – є неприйнятними, дискримінуючими та такими, які порушують закон, а саме статтю 161 ККУ. Тому я найближчим часом звернуся із заявою до ГУ Нацполіції України. Закон є одним для всіх, в незалежності є ти патріотом, чи ватником», – написав нардеп від «Слуги народу».
Як написала сама Ярина Чорногуз, вони з подругою були змушені зупинити автобус фірми, яким їхали з Луцька до Києва на трасі через відмову водія вимкнути російський серіал. «Коли я підійшла та ввічливо попросила вимкнути російський серіал, аргументуючи це тим, що я недавно повернулася з зони бойових дій, з лютого їду туди знову, і мені гидко цілу ніч слухати телепродукт окупантів, водій це зробити відмовився. Ми почали наполягати далі, Настя ввімкнула камеру на телефоні, після чого водій почав вибивати телефон у неї з рук», – написала дівчина.
Ну, а народний обранець від “Опозиційною платформи – За життя” Ілля Ківа заявив про підтримку звільненого водія, фігуранта скандалу.
У Facebook політик заявив, що готовий надати чоловікові роботу і юридичну підтримку в суді. “Вважаю його звільнення незаконним і досконалим під тиском крайніх правих націоналістів. Ми прийдемо до влади і зупинимо свавілля, що відбувається в нашій країні, і точно покараємо винних”, – пригрозив Ківа.
Воно й не дивно, бо раніше нардеп від партії Медведчука у прямому ефірі зробив таку заяву: “Буду боротись проти України…!”
Для багатьох неспеціалістів на теренах колишнього СРСР торпеди асоціюються з чимось застарілим, або зброєю виключно для застосування з підводних човнів, і тільки з близької відстані. Це, швидше за все, викликане тим, що протикорабельна зброя в флоті СРСР була представлена найчастіше крилатими ракетами, а торпеди — чимось нішевим, часто з застарілими характеристиками.
Однак, насправді, торпедна зброя, при всім своїх особливостях, до цього часу залишається найбільш смертельною для кораблів і підводних човнів, від якої дуже складно захиститися навіть сучасними технологіями.
На початку “торпедної ери”, самохідні міни (так тоді називали торпеди) могли пройти невелику дистанцію, без дистанційного керування, з невеликою надійністю спрацювання.
Цієї миті, більшість торпед представлена двома категоріями — легкі (324-400 мм діаметр) і важкі (533 мм). Є ще в розробці надлегкі 180-250 мм торпеди для протиторпедного та протичовнового захисту, а також 650 мм торпеди для враження великих цілей (авіаносці, наприклад). В сьогоднішній статті ми торкнемося найбільш розповсюджених типів торпед і намагатимемося уявити, яку роль могли б зіграти торпеди в українському флоті.
Сучасні торпеди обладнані акустичними головками самонаведення з цифровою обробкою сигналу, потужними, частіше за все електричними двигунами, керування через оптоволоконний кабель.
Основними рисами легких торпед являються:
Можливість запуску з легкої пускової установки
Можливість перезарядити установку в поході силами екіпажу і невеликого крану чи лебідки
Висока швидкість руху
Завадозахист головки для автономного пошуку цілей
Частіше за все — можливість застосування з корабля, субмарини, гелікоптера, а також як боєголовка для протичовнових ракет
Типовими представниками цього типу є:
MU90 Impact – італо-французька розробка консорціуму EuroTorp для флотів Франції, Германії, Італії, Данії, Польщі, Австралії. Вага — 304 кг, діаметр — 324 мм, вага боєголовки — до 50 кг. Найбільша швидкість на відстані 10 км — 100 км/год, на 23 км можна стріляти зі швидкістю 54 км/год. Має декілька режимів запуску, один з них — малошумний, щоб не видати позицію носія. Є модифікація торпеди для протиторпедного захисту, обладнана реактивним двигуном. В складі протичовнової ракети може бути доставлений на дальність 35 км, де після посадки на воду починає пошук цілі за допомогою головки самонаведення. Вартість — 5 млн дол. за одиницю, враховуючи вартість розробки.
Mark 54 Lightweight Torped — розробка для американського флоту. 324 мм, 276 кг ваги, створена за допомогою комбінації технологій вже існуючих торпед (Mk48, Mk46), та адаптованих цивільних технологій (процессор PowerPC 603e) та націлених на здешевлення та розширення зони дії торпед (мілководдя, великі глибини). Приводиться у рух двигуном внутрішнього згоряння. Може працювати як комплект модернізації для торпед Mk46, що вже стоять на озброєнні. Радує ціна виробу — менше мільйона доларів за одиницю.
Пакет-НК — російська розробка для захисту надводних кораблей від торпед та для атаки субмарин на близькій відстані. Дальність пострілу — до 20 км, швидкість — до 50 вузлів. Є модифікація для протиторпедного захисту на відстані до 1400 м. Має суттєвий недолік — пуск торпед тільки зі спеціальної пускової, яку неможливо перезарядити в морі. Вартість невідома.
Легкі торпеди цікаві своєю універсальністю та легкістю. Однак справжньою зброєю, що становить загрозу навіть найбільшим кораблям світу, являються сучасні важкі торпеди
Більше ста років прогресу привели до того, що вони наділені наступними рисами:
Швидка атака на короткі відстані (керована або некерована)
Можливість реалізувати багатовекторну торпедну атаку; пошук з середньою швидкістю на курсі перехоплення, а після розпізнання цілі — швидка атака
Велика дальність роботи — у сучасних торпед може досягати 100 км.
Можливість працювати як мобільна міна — баражування в заданому районі з атакою на корабель, який наближається.
Декілька торпед в різних точках простору можуть працювати як один сонар для визначення місцеположення цілі і дальності до неї.
Робота приманкою та імітатором корабля чи субмарини. Сонар торпеди може випромінювати звук, що імітує роботу гвинта корабля чи сонару субмарини.
Міцний корпус для протидії протиторпедам
Зміна вектору руху та перенацілювання в процесі руху.
Найяскравішими представниками цього класу торпед є:
Mark 48 — американська торпеда, що має вже сьому ітерацію, яка пройшла довгий шлях. Початок розробки — 1956 рік. Двигун внутрішнього згоряння або паливні елементи, цифрова обробка сигналу від сонару, керування по проводах. Дальність — до 50 км, швидкість — до 100 км/год. Вага близька до півтори тони, калібр — 533 мм.
Німецька DM2 – перша ітерація побачила світ в 1976 році. Зараз в експлуатації вже четверта ітерація, готується до масового випуску — п’ята. Розміри схожі з Mk 48, але двигун — електричний, приводиться в рух срібло-цинковою батареєю. Швидкість — до 100 км/год. Торпеда модульна, а дальність деяких її модифікацій може досягати 185 км (!).
Вартість сучасних торпед — 4-5 млн дол. США за одиницю. І така ціна встановлена не просто так. По факту, сучасні торпеди являють собою безпілотну міні-субмарину з великою дальність, високою стійкістю до протидій, найвищою ефективністю застосування. Встановленні на них електричні двигуни або перезаряджуванні двигуни внутрішнього згоряння дають можливість робити десятки учбових пусків та підтримувати високий рівень операторів.
Яке місце сучасні торпеди могли б зайняти на українському флоті.
Що стосується легких торпед, то наявність такої зброї на вертольотах та надводних кораблях дало б можливість убезпечити флот від дій субмарин і підвищило б потенційні витрати для протидії нашим кораблям. Наявність буквально 3-6 торпед на кожному кораблі призвело б до того, що щоразу, як наші кораблі з’являлися б коло кораблів супротивника, противник мав би це враховувати і не наближатися ближче ніж 10 км до нашого корабля. Така відстань — це можливість кинжальної атаки, коли немає часу навіть зреагувати, а торпеда йде на самонаведенні. Тому інцидент в Керченській протоці міг би і не трапитися взагалі. Захисту від торпед такого калібра майже немає через їх компактні розміри та високу швидкість, а вибух 80 кг вибухівки під кілем топить або виводить з ладу кораблі класом до фрегата включно. Після такого вибуха, швидше за все, корабель не буде підлягати відновленню.
Але ще цікавіше було б застосування торпед калібром 533 мм. На фото нижче — результат влучання північнокорейської торпеди, що була зроблена на базі радянської торпеди 1927 (!!!) року розробки, в південокорейський корвет водовитисненням 1200 т в 2010 році. Вам не здається — корвет реально розмножився діленням. Загинула половина команди, а корабель так швидко затонув, що інших виловлювали з води, а не з рятувальних засобів. Що цікаво, попри працюючий сонар, команда корабля навіть не помітила торпеду до того моменту, як вона підірвалася під кілем.
При цьому, враховуючи дальність можливої роботи, можливість змінювати вектор атаки, та робота сонаром на великому віддалені від корабля, торпеди могли б стати важливою ударною силою, по пріоритету переважаючому крилаті протикорабельні ракети.
Чому так?
По-перше, торпеди більш завадостійкі через включення в контур керування людини за допомогою оптоволоконного кабелю. Головною протидією протикорабельним ракетам з 1971 року являється передусім РЕБ і штучні завади, що прикривають ціль. Далеко не всі ракети можуть розрізнити приманку і корабель. До того ж, ще є ЗРК і гармати, які збивають все, що пролітає поруч.
По-друге, можливість вибудувати багатовекторну атаку в прихованому режимі і атакувати вибрану ціль в потрібний момент. Для розуміння, сучасні протиторпедні засоби можуть відбити одну, максимум дві торпеди і то, з одного вектору. Наприклад, в радянському союзі проводили неодноразово випробування по спільній роботі ГАК “Поліном” (800 т ваги) та РБУ-6000 і РБУ-12000 для знищення торпед. Як показав досвід, комплекс встигає відпрацювати нормально тільки по одній торпеді, а далі завади від роботи РБУ та руху торпеди починають заважати для визначення позиції наступних торпед. Справу можуть поправити протиторпеди, однак маневрування торпеди, можливість роботи сонара торпеди як джерела завад та висока швидкість залишають дуже великі шанси влучити в корабель.
По-третє, влучення навіть однієї торпеди буде достатньо, щоб потопити або вивести з ладу все, що може нам протистояти з кораблів на Чорному морі.
Не треба уявляти сучасну торпедну атаку, як високошвидкісний заход катеру на есмінець під стрекіт автоматичних гармат, як в Другу Світову Війну. Ні, зараз це швидше виглядає, як запуск торпеди далеко від зони враження, повільний рух носія, можливо навіть торговим шляхом для прихованого запуску та складності виявлення, знаходження цілі і враження її. Носієм може виступати катер, або багатофункціональний корабель, тральщик чи патрульник. Наприклад флот ОАЕ закупив в 2014 році кораблі, які приховано несуть німецькі торпеди з дальністю до 185 км та за сумісництвом являються мінними тральщиками і розгороджувачами.
Наявність таких торпед примусила б флот РФ підвищити витрати на стеження за нашими кораблями, а в разі війни — могла б призвести до запирання флоту в бухтах, при відсутності можливості їм протидіяти.
Упродовж останніх 6 років цей чоловік у військовій формі з медалями називає себе полковником Збройних сил України, бійцем з позивним «Воїн». Він розповідає історії про участь у найзапекліших боях на сході, про свої знайомства у Збройних силах, військовий досвід. При цьому його безпосередньої участі у війні підтвердити ніхто не може, а більшість довідок та посвідчень, які він показує — фіктивні. Використовуючи підроблені документи та вміння переконувати, чоловік видає себе за іншу людину та заробляє на цьому гроші.
Виявилося, що Віталій Коваленко уже впродовж кількох років намагається отримати матеріальну допомогу та різні пільги у Львові. При цьому він показує ксерокопії документів, а оригінали ніколи не приносить.
