Як керівник Проектного офісу реформ Міністерства оборони України маю проінформувати громадськість про останні події, які склалися навколо інституції. Спробую максимально нейтрально і поки без оцінок.

Зазначу лише, що наразі робота Офісу реформ МОУ є фактично заблокованою:

– з 16 березня 2020 року Проектному офісу реформ за дорученням державного секретаря Міноборони наказано звільнити використовуване досі приміщення та переміститися у інше військове містечко. Фактично, таким чином були ускладнені комунікації та взаємодія із учасниками проєктів, які веде Проектний офіс

– наступним кроком стало скорочення відділу цивільних експертів Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, більшість працівників якого складали члени Проектного офісу реформ (команда реформи оборонних закупівель, команда реформи системи харчування)

– з 26 березня 2020 року усі перепустки експертів Проектного офісу до Міністерства оборони України та ГШ ЗС України (Повітрофлотський проспект, 6) було заблоковано і, як наслідок, остаточно заблоковано можливість роботи над проектами з оборонної реформи (позбавлено можливості брати участь в робочих нарадах, узгоджувати питання, отримувати кореспонденцію, працювати та комунікувати з підрозділами Міноборони та ГШ).

Станом на 30 березня 2020 року Проектним офісом реформ Міністерства оборони не було отримано жодної офіційної інформації щодо причин позбавлення права доступу та осіб, які ухвалили таке рішення.

Проектний офіс реформ звернувся до Міністра оборони з офіційним листом за роз’ясненнями щодо порушення можливості функціонування дорадчого органу Міністра оборони, яким є Проектний офіс реформ відповідно до Наказу Міністерства оборони № 295 від 20 червня 2018 року.

Ми змушені звернутися до Міністра оборони ще й публічно, оскільки нам не доступні будь-які інші способи комунікації. А оскільки Офіс створювався як консультативно-дорадчий орган Міністра, саме він приймає рішення щодо його ролі в продовженні оборонної реформи.

Питання, які ми намагаємося з’ясувати, не маючи доступу до прямої комунікації з Міністром оборони України, якому Проектний офіс є безпосередньо підзвітний:

1. Чи є така низка рішень реалізацією запланованого курсу на ліквідацію Проектного офісу реформ і згортання проєктів з оборонної реформи?
2. Чи така низка рішень продиктована політикою Міністра оборони або є чиєюсь ініціативою за його спиною, адже це не перша спроба ліквідувати Офіс?
3. Якщо курсу на ліквідацію Проектного офісу реформ немає, то якими є причини обмеження допуску на територію Міністерства членів Проектного офісу реформ Міністерства оборони та правників згаданого відділу?
4. Якими є причини та мотиви скорочення відділу цивільних експертів Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України?
5. Чи має намір керівництво Міністерства продовжити співпрацю із чинною командою Проектного офісу реформ Міністерства оборони і яким чином це може відбуватися за поточних обмежень?
6. Чи буде Міністерство продовжувати підтримувати та реалізовувати реформи, що були започатковані Проектним офісом реформ та які здійснювалися Міністерством оборони?

На нашу думку, такі питання мають вирішуватися у ході відвертих розмов, а не натяків, блокування перепусток та безпричинної реорганізації відділу, який забезпечує нашу діяльність.

Необхідність продовжувати оборонну реформу передбачена законодавством, Річною національною програмою Україна – НАТО та багатьма іншими документами, вона потребує ретельного підходу та тривалого обговорення. Вже неможливо просто взяти і закрити кордони Міністерства від реформ. Зупинка чи кроки назад у запровадженні життєво важливих реформ можуть мати дуже негативні наслідки для Збройних Сил, підтримки наших партнерів і союзників та ризики для євроатлантичної інтеграції.

Відповіді на зазначені питання дадуть зрозуміти, чи буде тривати оборонна реформа у Міністерство оборони України.

Довідково:

Проектний офіс реформ Міністерства оборони України було створено у 2015 році. Основні проекти Проектного офісу реформ:

– електронні закупівлі в міністерстві (впровадження Prozzoro)

– створення Центру розробок речового майна та контролю якості (зараз – Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ)

– розвиток професійного сержантського корпусу Збройних Сил України

– реформа системи харчування

– впровадження програмно-проєктного управління в систему оборонного планування

– реформа системи медичного забезпечення

– реформа системи оборонних закупівель: підготовка законів про «особливості забезпечення товарів, робіт і послуг, для гарантованого забезпечення потреб оборони», «Про оборонні закупівлі», тощо

– запуск системи закупівель через структури НАТО

– створення системи державного гарантування якості

– методологічне супроводження трансформації системи об’єднаного керівництва силами оборони та військового управління

– реформа військової освіти

– впровадження стандартів НАТО тощо.

 

За повідомленням пресслужби операції Об’єднаних сил у районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід» зафіксовано 11 обстрілів:

– біля Красногорівки противник двічі обстріляв зі станкових протитанкових гранатометів та надіслав 20 мін калібру 120 мм.; 

– по околицях Пісок російські найманці випустили 10 мін 120 мм.; 

– поблизу Авдіївки противник тричі обстріляв нашіпозиції з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів, стрілецької зброї, здійснив 32 постріли з мінометів калібру 82 мм. Отримавши адекватну відповідь, надвечір ворог заспокоївся.

З гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї ворог здійснив обстріл Об’єднаних сил біля Широкіного та Гнутового.

Неподалік Кам’янки окупанти трохи посріляли з автоматичного станкового гранатомета.

Опорні пункти поблизу Опитного гибридні збройні формування РФ обстріляли з великокаліберного кулемета;

Об’єднані силі біля Старогнатівки — зі стрілецької зброї.

У районі відповідальності ОТУ «Північ»:

– з мінометів калібру 120 мм та протитанкового ракетного комплексу позиції наших військовослужбовців були обстріляні неподалік Новотошківського;

– з мінометів калібру 82 мм — поблизу Луганського.

Надвечір російські гібридні сили застосували проти оборонців Зайцевого гранатомети різних систем та стрілецьку зброю.

Наші захисники змушені були реагували на кожен ворожий обстріл та прицільним вогнем по позиціях противника щоразу змушувати його повернутися до дотримання режиму «тиші».

Під час ворожих обстрілів вчора загинув один український військовослужбовець, ще двоє зазнали поранення. Евакуаційною технікою постраждалих воїнів оперативно доставлено до військово-медичного закладу та надано належну медичну допомогу.

Поблизу населеного пункту Катеринівка, що на Луганщині, під час виконання бойових завдань один український військовослужбовець підірвався на протипіхотній міні російського виробництва. Стан його здоров’я лікарі оцінюють як важкий.

За даними розвідки, 30 березня, втрати російських окупантів склали 4 особи. 31 березня завдяки вимушеним відповідям Об’єднаних сил на провокативні стрільби російських найманців було знищено трьох окупантів і одного поранено. Також була знищена ворожа БМП.

Сьогодні з ранку російські гібридні окупаційні війська обстріляли зі станкових протитанкових гранатометів наші позиції поблизу Мар’їнки в районі відповідальності ОТУ Схід». Після адекватної відповіді з боку підрозділів Об’єднаних сил ворожі провокації відразу припинилися.

Сьогодні втрат серед українських захисників немає.

На ділянках розведення №1, №2 та №3 ситуація залишається стабільною. Тривають заходи щодо дотримання режиму «ТИША».

Представники ДСНС України щоденно, з обох боків дороги, проводять обстеження місцевості на наявність вибухонебезпечних предметів. Співробітники Міжнародного комітету Червоного Хреста, у разі потреби, надають людям медичну допомогу.

Через контрольні пункти в’їзду-виїзду на контрольовану Об’єднаними силами територію в’їхали дві особи. У зворотному напрямку «лінію зіткнення» ніхто не перетинав.

 

Російська Федерація втратила 19 гелікоптерів та літаків під час ведення бойових дій у Сирії, при цьому загинуло 23 члени екіпажів та 37 інших військових, які знаходилися на борту.

Детально про російські втрати повідомляє The National Interest.

П’ять років нерозбірливих нещадних російських бомбардувань схилили перебіг війни у Сирії на користь Асада. Бомбардування прокладають шлях військам Асада, щоб розбити останній оплот повстанців у провінції Ідліб, якщо це не спровокує турецьку інтервенцію раніше.

Авіаційна кампанія  з 2015 по 2018 роки коштувала російським військовим щонайменше одинадцяти гелікоптерів та восьми літаків, та загибелі 23 членів екіпажів і 37 пасажирів.

Для порівняння, між 2014 та 2020 роками американські військові втратили два літаки в операціях проти ІДІЛ у Сирії: F-16 у 2014 році через аварію незабаром після зльоту та конвертоплан V-22 при жорсткій посадці у 2017 році.

Втрати літаків Повітряно-космічних сил (ПКС) та морської авіації ВМФ РФ часом відображали недосвідченість екіпажів в експедиційних операціях та проблеми надійності російської техніки. Також деякі бойові втрати можливо вдалося б уникнути, якби ПКС мали більш точне кероване озброєння та безпілотники для спостереження, що дозволило б швидко виявляти цілі та безпечно націлити їх з висоти.

У дані публікації  розглядається кожен випадок та причини втрат російської авіації, опираючись на Moscow’s Game of Poker: Russian Military Intervention in Syria Тома Купера (Tom Coope), The Russian Air Campaign in Syria. A Preliminary Analysis Антона Лаврова та матеріали ЗМІ.

 

1. Збито ракетою «повітря-повітря».

Під час перших бомбардувань туркоманських ополченців російські бомбардувальники регулярно обходили турецький повітряний простір на північному заході Сирії. 24 листопада 2015 року пара російських Су-24М проігнорувала неодноразові попередження Туреччини. І от, через сімнадцять секунд після вторгнення в повітряний простір Туреччини, F-16 турецьких ВПС з відстані від дев’яти до дванадцяти миль американською керованою ракетою AIM-120 вразив Су-24М (б/н 83) на висоті 6000 метрів.

 

2. Вогнем наземних сил.

Через три години після падіння Су-24М два гелікоптери Мі-8АМТШ (класичний радянський транспортний вертоліт, посилений додатковою бронею та зброєю) вирушили на бойову пошуково-рятувальну місію для пошуку вцілілого члена екіпажу. Один з Мі-8 був уражений протиповітряним вогнем, внаслідок чого загинув морський піхотинець, а гелікоптер здійснив вимушену посадку. Після втечі екіпажу покинута машина була знищена протитанковою керованою ракетою TOW повстанців. Відео можна знайти на ютубі.

Це був перший з п’яти гелікоптерів ПКС, що були збиті ближнім зенітним вогнем між 2015 та 2018 роками.

Ще був збитий один штурмовик Су-25.

Щонайменше у двох інцидентах були використані ПЗРК, решта, скоріше за все, припадає на вогонь важких кулеметів та зенітних гармат.

Західні ВПС зменшили втрати своїх літаків від ППО ближньої дії, здійснюючи польоти на великій висоті та масово використовуючи дорогі високоточні боєприпаси.

А технологічно відсталі ПКС РФ мають обмежені можливості застосування керованого озброєння класу «повітря-земля». У підсумку переважна більшість російських боєприпасів використаних в Сирії, це некеровані бомби, які скидалися з висоти понад 4000 м, щоб уникнути вогню ППО, Зокрема застосовувались касетні та запалювальні боєприпаси з великим побічним ураженням.

В 2016–2017 роках російська авіація мала надавати безпосередню повітряну підтримку сирійським сухопутним військам, особливо в жорстокій боротьбі за Пальміру. Якщо російські пілоти «хоробро» бомбардували лікарні та школи, які були зручними мішенями для бомбардувань з висоти, то для підтримки військ з повітря їм було необхідно літати трохи нижче, щоб вражати цілі та рухомі транспортні засоби некерованими ракетами та гарматами, в умовах протидії ППО.

8 липня 2016 року один з пари російських гелікоптерів Ми-35М, що обстрілювали позиції ІДІЛ, був уражений, ймовірно вогнем з землі (хоча можливий і дружній вогонь), внаслідок чого йому відірвало хвіст і гелікоптер впав на землю. РФ спочатку заперечувала будь-яку втрату, потім заявила, що це був сирійський Мі-24, та згодом визнала втрату свого гелікоптеру.

Ще один Мі-8АМТШ (RF-95585) був збитий вогнем землі 1 серпня 2016 року, під час повернення після доставки «гуманітарної допомоги в місті Алеппо». Всі п’ять військовослужбовців, з яких три члени екіпажу, що знаходились на борту гелікоптера, загинули.

На початку лютого 2018 року російські броньовані штурмовики Су-25 з малих висот обстрілювали некерованими авіаційними ракетами автомобільні колони біженців, які рятувались втечею зі Східного Алеппо.

Перший Су-25 постраждав внаслідок вогню з озброєного пікапа.

А, 03 лютого, ракета з ПЗРК «Ігла» завдала удару по ще одному Су-25СМ, внаслідок чого його лівий двигун загорівся. Пілот успішно катапальтувався, але потім, щоб уникнути захоплення, підірвав себе гранатою.

Вважається, що саме ПЗРК також несе відповідальність за збиття 07 травня 2018 року бойового гелікоптера Ka-52 «Аллігатор» із втратою обох членів екіпажу. Вочевидь російські системи протидії ракетному ураженню не змогли захистити Ка-52 від ракет з тепловим наведенням. Нам не відомо скільки ракет ППО було «перехоплено» пастками, якщо такі були.

 

3. Дружній вогонь.

Після ізраїльського повітряного удару 17 вересня 2018 року сирійський ЗРК С-200 випустив ракету, яка вразила російський розвідувальний літак Іл-20М, що пролітав над Середземномор’ям. Від ураження ракетою В-880 (5В28) загинули всі п’ятнадцять членів екіпажу. Москва звинуватила ізраїльтян у навмисному застосуванні Іл-20, у якості щита і заявила, що передасть Сирії ЗРК С-400 з покращеними можливостями розпізнавання цілей. Однак ізраїльтяни стверджували, що вони залишалися поодаль від Іл-20, і що ракета була запущена набагато пізніше, ніж літаки ВПС Ізраїлю вилетіли з району.

 

4. Зіткнення із землею

12 квітня 2016 року російський бойовий гелікоптер Мі-28Н «Ночной охотнік», призначений для нічних операцій, саме вночі влетів у землю внаслідок неправильних дій екіпажу, які не змогли керувати машиною за допомогою окулярів нічного бачення. Загинули командир 55-го вертолітного полку та його напарник.

31 грудня 2017 року знов російські пілоти показали свій рівень підготовки: під час супроводження конвою гелікоптер Мі-35М врізався в лінії електропередач, забравши життя двох із трьох членів екіпажу.

 

5. Атака птахів.

03 травня 2018 року російський двомісний реактивний винищувач Су-30СМ відразу після злету в Латакії пірнув у Середземне море, разом з обома пілотами. Міністерство оборони Російської Федерації повідомило, що літак став жертвою «зіткнення з птахами».

У жовтні 2017 року черговий бомбардувальних Су-24М за версією МО РФ через «технічну неполадку»  викотився за межі посадкової смуги під час зльоту на авіабазі Хмеймім. Літак розвалився і забрав життя обох пілотів, які не змогли врятуватись.

У квітні 2018 року транспортний літак Ан-26 заходив на посадку на авіабазі Хмеймімі, коли внаслідок пориву вітру він втратив керування та врізався в землю за 500 метрів від злітно-посадкової смуги, вбивши 6 членів екіпажу та 33 військовослужбовця, які були на борту. Це найважча втрата, якої зазнали російські військові в Сирії, якщо не рахувати кілька сотен «російських найманців», яких у ніч з 07 на 08 лютого 2018 року знищили американці.

 

6. Авіаносець “Кузя”.

16 жовтня 2016 року «Адмірал Кузнєцов», єдиний російський авіаносець, вкрадений свого часу в України, вирушив до Сирії для виконання бойових операцій з авіаносця. Хоча ті ж удари з повітряних баз у Сирії було робити простіше, присутність «Адмірала Кузнєцова» була вкрай важливою для кремлівських пропагандистів та бойових випробувань. Проте він відразу став посміховиськом через влаштовану «димову завісу», а згодом втопив кілька своїх літаків, остаточно зганьбившись на весь світ.

14 листопада 2016 року винищувач МіГ-29КУБ авіакрила «Кузнєцова» вичерпав пальне і недочекашись, коли екіпаж на палубі нарешті відремонтує несправну систему посадки, пірнув у Середземне море. За кілька тижнів, 03 грудня, Су-33 через обрив тросів аерофінішера зіскочив з палуби авіаносця й теж полетів на аудієнцію до Посейдона. Обидва пілоти були врятовані.

Після цих пірнань авіакрило «Кузнєцова» перемістили на сухопутні бази, з яких літаки зробили ще 450 вильотів.

Катастрофічно провальний дебют, пожежі та затоплення величезного плаваючого доку з авіаносцем всередині нього, якій лише дивом не потонув, все разом ставить під сумнів те, що цей корабель знову колись братиме участь у бойових місіях.

 

7.Знищені на землі.

14 травня 2017 року на укріпленій авіабазі Т4 (Тіяс) в центральній Сирії сталася пожежа, що розпочалась із порожніх дерев’яних ящиків з під боєприпасів. Сильний вітер поширив пожежу, що поглинула двадцять вантажних автомобілів повних боєприпасів, чотири російські бойові гелікоптери і перехоплювач МіГ-25 сирійських ВПС.

Російські джерела ніколи не повідомляли про втрати, але на супутникових знімках видно спалені залишки гелікоптерів. У нападі, як прийнято, звинуватили ІДІЛ. Хоча Купер пише, що пожежа фактично спричинили дії російських працівників, які здійснювали наземне обслуговування.

У новорічну ніч 2017 року авіабаза Хмеймім потрапила під мінометний вогонь, загинули двоє співробітників ПКС та було пошкоджено десять літаків, хоча жодного не було знищено. Наступна атака на Хмеймім роєм повстанських безпілотників була відбита протиповітряною обороною.

30 березня 2020 року Верховна Рада України підтримала законопроєкт №3254 про забезпечення безперервного харчування військових Збройних Сил України.

У пояснювальній записці до документу йде мова, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ПОНТЕМ.УА” відмовилося надавати послуги з харчування в регіонах України у зв’язку з поширенням коронавірусу COVID-19.

Ситуація викликала загрозу для харчування особового складу Збройних Сил України.

Але ознайомимо з усією хронологією подій.

У березні 2017 року, стало відомо, що Збройні Сили України за 3 роки мають перейти на нову систему харчування за каталогом продуктів.

Відповідно до цього рішення в Збройних Силах збільшено раціон харчування з 32 позицій до 406. Зокрема додано свіжі овочі та фрукти, та такі позиції як кава.

Ще один важливий елементів реформи – Міністерство оборони України поступово буде відмовлятися від фірм аутсорсерів, що готують їжу для військовослужбовців, та військові частини самі найматимуть кухарів для приготування їжі.

Як і планувалось, у 2017-у році на нову систему харчування перейшло 23 військові частини та установи, що склало 20% від усього особового складу Збройних Сил України.

Наступного 2018 року на нову систему харчування перейшло ще близько півсотні військових частин та установ Збройних Сил України.

Серед підрозділів які у 2017 році перейшли на нову систему харчування:

– Академія сухопутних військ ім. Сагайдачного у Львові

– Військовий інститут телекомунікації та інформатизації

– 199 Навчальний центр ВДВ

– 184 Навчальний центр Сухопутних військ

– 142 Навчальний центр ССО

– Західна військово-морська база

– Військовий ліцей м. Боярка

– Київський військовий ліцей ім. І. Богуна

– Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»

– 8 окремий полк ССО

– 140 центр ССО

– 19 ракетна бригада

У 2018 році на нову систему харчування за каталогом планово перейшли:

– всі Навчальні центри ЗСУ

– всі підрозділи Десантно-штурмових військ та морської піхоти

– більшість частин Сухопутних військ

У 2019 році планувалось завершити перевести на нову систему харчування весь особовий склад Збройних Сил.

Під час періоду переходу на нову систему харчування одночасно працювало дві системи – харчування через послуги аутсорсерів (стара система харчування) та безпосередньо коли їжу готували у військових частинах.

В першому випадку Міністерство оборони України замовляло послуги з надання харчування військовим частинам, у другому – оборонне відомство здійснює придбання продуктів харчування за каталогом та вже з них самостійно готувало їжу для військовослужбовців.

Після зміни політичного керівництва країни та призначенням нового Начальника Генерального штабу ЗС України генерал-лейтенанта Руслана Хомчака, у липні 2019-го року в листі до тогочасного Міністра оборони України Степана Полторака він підтвердив наміри про перехід ЗС України на нову систему харчування, але висловив прохання дещо відтермінувати його через ряд проблемних питань.

 

Проблемні питання стосувались завершення ряду робіт, як то поставка необхідно обладнання для їдалень вже після терміну впровадження нової системи харчування для всіх Збройних Сил України.

Терміни змістились до 31 жовтня 2019 року для Навчальних центрів Повітряних Сил, частин ДШВ, ВМС України, а також низці інших частин. Та до 30 листопада 2019 року мали перейти решта підрозіділів, серед яких авіаційні частини ЗСУ, зенітно-ракетних військ та радіотехнічних військ.

У липні 2019-го року суддя окружного адміністративного суду міста Києва (ОСАК) Мазур зупинила дію наказу Міністерства оборони щодо переходу військових частин на харчування за новою системою у 2019 році №90 за позовом одного з постачальників Міністерства оборони України фізичної особи підприємеця Алли Богдан.

На думку заявника, наказ Міноборони «Про перехід військових частин (установ, закладів) Збройних Сил України на систему продовольчого забезпечення із застосування каталогу продуктів харчування у 2019 році» №90 від 03.04.2019 за своєю правовою природою є регуляторним актом, що був прийнятий із порушення процедури визначеної законодавством.

Разом із позовною заявою, позивач подала заяву про забезпечення адміністративного позову, шляхом зупинення дії наказу до набрання рішенням законної сили.

Міністерство оборони України майже одразу оскаржило рішення суду, засідання якого не одноразово відтерміновувалось, серед причин були і такі як наприклад відпустка судді.

Аби розблокувати процес переходу в Міністерстві оборони у вересні було підготовлено розпорядження Міністра оборони про початок процедури закупівлі продуктів харчування, що була видана через декілька місяців та дала старт процесу. Відповідні тендери було успішно проведені.

Станом на грудень 2019 року судові тяганини по призупиненню дії Наказу №90 по переходу на нову систему харчування, все ще продовжувались, лише 11 грудня Шостий апеляційний адміністративний суд скасував ухвали, які призупиняли дію наказу про перехід на реформовану систему харчування,  та 21 січня 2020 року мав розпочати розглядати справу по суті.

Оскільки процес переходу решти військових частин на нову систему харчування був призупинений, а дії договорів на поставку послуг з харчування завершувалася впродовж березня 2020 року, то в Міністерстві оборони України було прийнято рішення провести нові тендери з аутсорсерами де за класичною схемою розподілу військових частин за територіальним принципом було проведено чотири великих тендери. Кожен з яких стосувався забезпечення харчуванням військовослужбовців частин, які не перейшли на нову систему харчування.

В результаті торгів, три з чотирьох тендерів виграло Товариство з обмеженою відповідальністю “ПОНТЕМ.УА” (один з них через скаргу було скасовано), а один з торгів не відбувся.

Оскільки новий аутсорсер до цього не здійснював харчування у виграних частинах, а передача обладнання чи встановлення нового мало зайняти час, а також низку інших бюрократичних процедур між старим та новим аутсорсером, останній вирішив відмовитися від тендеру у зв’язку з форсмажорними обставинами, які були викликані поширенням коронавірусу COVID-19 на території України.

Тому Верховна Рада в екстреному порядку була вимушена прийняти зміни до державного бюджету аби уникнути колапсу з харчуванням Збройних Сил України. Ці зміни дозволили працювати старим аутсорсерам та надавати послуги з харчування армійців через продовження дій наявних договорів.

Окрім такого варіанту розглядався також через забезпечення харчуванням ЗСУ на безоплатній основі від обласних рад та Київської державної адміністрації:

 

Вони мали б забезпечити військові частини продуктами харчування та персоналом для приготування їжі у разі такої потреби.

В коментарі для Українського мілітарного порталу колишній керівник проекту реформи системи харчування ЗСУ Діана Петреня розказала, що такої ситуації можна було б уникнути у разі якби:

1. після судового позову було оперативно підписано розпорядження Міністра оборони України про початок закупівель продуктів харчування за новою системою харчування для всіх Збройних Сил України
2. з боку Генерального штабу ЗСУ та Начальника Генерального штабу ЗСУ не було блокування процесу по включенню у штатний розпис частин як військових кухарів, так і цивільного персоналу, що має забезпечувати харчування у пункті постійної дислокації.

Якби ці дії були вчасно виконані, то у березні 2020 року військові частини вже би мали штатних кухарів, а Міністерство оборони продукти харчування на складах для забезпечення підрозділів необхідним за каталогом позиціями.

Серед останніх прикладів зриву реформи можемо побачити у матеріалі від інформаційної агенції АрміяInform “У військовому містечку в Одесі відкрилася солдатська їдальня” за 25 березня 2020 року, де у столовій після реконструкції військові харчуються за старою системою.

 

Підрозділи Програми наземної розвідки НАТО (NATO Alliance Ground Surveillance Programme) отримали в своє розпорядження перші наземні мобільні станції загального призначення, які керують системами управління розвідувальними безпілотниками RQ-4D Phoenix. Про це пише Мілітарний портал.

Відповідні мобільні станції стали першими елементами системи управління і застосування розвідувальних БПЛА, які в своє розпорядження отримали спеціалісти Програми наземної розвідки НАТО.

Спеціалісти програми будуть проходити ознайомлення і тренування на застосування відповідних систем.

 

RQ-4 Global Hawk – американський стратегічний розвідувальний БПЛА, здатний перебувати в повітрі до 665 годин. Розроблено американською компанією Teledyne Ryan Aeronautical, дочірнім підприємством Northrop Grumman. Є найбільшим за розмірами і масою серійним БПЛА в світі. Його довжина – 13,3 метрів; розмах крил приблизно 35 метрів, а злітна вага наближається до 15 тон.

Перший політ БПЛА здійснив 28 лютого 1998 року з авіабази ВПС США в Каліфорнії. Перший апарат Global Hawk був переданий ВМС США в 2004 році і приступив до виконання бойових завдань в березні 2006 року.

У січні 2012 року ВПС США вирішили припинити закупівлю RQ-4 Global Hawk в модифікації Block 30., а прийняті на озброєння раніше апарати перевести в резерв. Причиною такого рішення стало їх дороге обслуговування, що значно перевищує витрати на експлуатацію літака-розвідника Lockheed U-2. У 2012 році вартість льотної години коштувала $ 31 тис. У 2014 році вартість польоту вдалося знизити до $ 24 тис.

Існує кілька модифікацій даного БПЛА.

 

Зазначимо, що програми наземної розвідки НАТО реалізується 15 країнами Альянсу. Дана програма передбачає отримання і використання п’яти БПЛА RQ-4D Phoenix.

Перші два БПЛА цього типу вже прибули до бази Сігонелла (Сицилія,Італія) в листопаді і грудні 2019 року. Перші тестові польоти RQ-4D Phoenix відбулися в березні 2020 року над Середземним морем.

 

Розвідницькі БПЛА здатні виявляти рухомі цілі в радіусі 100 км. БПЛА RQ-4D Phoenix мають вийти на етап початкової бойової готовності до кінця цього року.

У понеділок, 23 березня 2020 року, в суд міста Кракова у Польщі оголосив вирок трьом громадянам країни, яких підозрювали у підпалі будівлі центрального офісу «Товариства угорської культури Закарпаття» в Ужгороді 4 лютого 2018 року. Всі троє є громадянами Польщі, активними діячами ультраправих організації проросійського спрямування, члени яких брали участь у конфлікті на Донбасі на стороні гібридних російських окупаційних військ.

Організатором підпалу був 29-річний член ультраправої польської партії «Зміна» Міхал Пропокович, який за вироком суду отримав отримав три з половиною роки ув’язнення. Ще один виконавець, член неонацистського руху «Фаланга» Томаш Рафал Шимковя’к, відбуватиме покарання у в’язниці протягом двох років, а третій співучасник, Адріан Марглевський, відбудеться обмеженням волі до двох років з виконанням суспільно корисних робіт по 40 годин на місяць, йдеться у матеріалі сайту Enigma.

Крім того, під час розгляду цієї справи вдалося вийти і на замовника – німецького журналіста Мануеля Оксенрайтера, відомого своїми проросійськими поглядами. Сам обвинувачений, будучи помічником-референтом депутата Бундестагу від політичної партії «Альтернатива для Німеччини» Маркуса Фронмайєера, всі звинувачення відкинув, але розголос зацікавив прокуратуру Берліна.

– Усі дії були здійснені згідно з чіткими інструкціями Мануеля Оксенрайтера. Моєї ініціативи в цьому не було. Основною метою було не розпалити міжнаціональну ворожнечу, а скомпрометувати «українських бандерівців,  – заявив на суді організатор злочину Міхал Прокопович.

Всі наведені у суді факти підводять до висновку, що підпал офісу ТУКЗ в Ужгороді 04 лютого 2018 року був спланований саме російськими спецслужбами і реалізований через наближені до них громадсько-політичні рухи країн ЄС з метою максимального погіршення українсько-угорських відносин.

Однак, офіційний Будапешт та повністю залежні від нього національно-культурні товариства угорців Закарпаття, не звертаючи уваги на наявну доказову базу правоохоронців Польщі, намагаються і надалі якомога менше говорити про «російський слід» у цій Справі. Вони звинувачують у підпалі то українських націоналістів, то пресу, яка нібито здійснює «антиугорську кампанію в Україні».

– Це був не підпал, а терористичний акт… До нападу частково призвело й те, що понад рік в українських ЗМІ триває антиугорська кампанія. Українська влада дозволила зміцнити позиції екстремістів, що вилилось у їхніх незаконних діях проти угорців Закарпаття, — саме так прокоментував підрив будівлі офісу 27 лютого того ж року лідер закарпатських угорців Василь Брензович наступного дня.

Як і у першому випадку з підпалом будівлі 04 лютого 2018 року, 27 лютого того ж року теракт здійснили прибічники «русского мира», але цього разу не поляки, а проплачені найманці на замовлення так званого «Міністєрства государствєнной бєзопасності» гібридної проросійської псевдореспубліки Придністров’я, яка повністю контролюється з Москви.

– З огляду на статус (Придністров’я), зараз організатор недосяжний для українського правосуддя, однак ні в кого немає жодних сумнівів, що за другим підпалом офісу ТУКЗ (27 лютого 2018 р.) стоїть ФСБ Росії (так само, як і за першим підпалом у ніч на 4 лютого, який скоїли громадяни Польщі, члени праворадикальної проросійської організації «Фаланга»), – написав тодішній губернатор Закарпаття Геннадій Москаль у своєму Facebook.

 

До речі, судові засідання щодо підриву офісу ТУКЗ саме 28 лютого 2018 року тривають і по сьогоднішній день в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області. Справа заятгується через не бажання потерпілої сторони  – керівництва «Товариства угорської культури Закарпаття», брати активну участь у судових засіданнях.

Тому, після оприлюднення вироку польським судом у Кракові 23 березня цього року, враховуючи резонансність події, більшість центральних та регіональних ЗМІ України максимально висвітлили вказаний судовий процес. Угорські та підконтрольні угорцям медійні ресурси на території України опублікували вирок суду методом копі-пасту з інших ресурсів.

Офіційний сайт ТУКЗ, на якому розміщуються всі офіційні заяви керівництва організації, теж не оприлюднив нічого іншого, як «сухі» матеріали центральних угорських ЗМІ. Обійшлося без публічних гучних заяв лідерів угорців Закарпаття.

Залишається припускати, що такі дії підконтрольних угорському Уряду структур в Україні пов’язані із зовнішньополітичною стратегією Будапешта, де Росія – головний стратегічний партнер на міжнародній арені. На користь цього припущення свідчать результати останньої зустрічі глави угорського МЗС Петера Сійярто з головним дипломантом Кремля Сергієм Лавровим.

Угорщина вважає Росію важливим партнером і традиційно зацікавлена в тому, щоб підтримувати з нею стосунки. Співпраця з Росією має безпосередній вплив на повсякденне життя людей в Угорщині, говорячи про економічне або енергетичне співробітництво, — підкреслив Сійярто під час зустрічі з Лавровим.

У контексті вказаної зустрічі, сторони домовились про купівлю Угорщиною 20 млрд кубометрів російського газу, зокрема використовуючи можливості так званого «Турецького потоку», коли газ почне транспортуватися з Росії через Туреччину, Болгарію і Сербію. Угорщина, до того ж, працюватиме над мінімізацією наслідків антиросійських санкцій, які ЄС щорічно вводить проти країни-агресора. 

Отже, публічне визнання російської сторони співучасником, а то й ініціатором підриву офісу ТУКЗ в Ужгороді йде у розріз міжнародній позиції Будапешта, інструментами якої виступають все ті ж лідери закордонних угорців, переважна частина яких проживає на території Закарпаття.