Повний транспортний колапс під час дії карантину переконливо довів актуальність крилатого вислову з роману «Золоте теля»: «Автомобіль – це не розкіш, а засіб пересування!». А для декого це ще й засіб виживання.

 

Розмитнення дорожче самої автівки

 

Попри деяку лібералізацію, проведену два роки тому, розмитнення автомобілів в Україні залишається одним із самих дорогих у світі. І це не дивлячись на те, що за рівнем середньої зарплати наша країна постійно змагається з Молдовою за те, щоб не опинитися на останньому місці у Європі.

Під поняттям «розмитнення» мають на увазі три основних платежі: ввізне мито – до 10% від оціночної вартості автівки, акцизний збір та податок на додану вартість (ПДВ), який складає 20% від суми вартості автомобіля, мита та акцизу. Для автомобілів, що були в експлуатації від 5 до 10 і більше років, а саме такі зазвичай завозять в Україну через їх прийнятну ціну, головним чинником високої вартості розмитнення становить акциз, який розраховується по спеціальній формулі. В її основі – тип двигуна, робочий об’єм циліндрів та вік автівки. Чим він більший, тим більший акциз. Калькулятори, які допомагають розрахувати вартість розмитнення автомобілів, можна легко знайти на відповідних сайтах. До цієї суми варто додати плату за послуги брокера, ціну сертифікації автомобіля в України та власні витрати на поїздку за кордон, оформлення там договору купівлі та перегін автомобіля до місця проживання. Але й це ще не все. Щоб на законних підставах користуватися транспортним засобом, за придбаний за кордоном автомобіль, окрім митних платежів, потрібно сплатити ще й ставку пенсійного збору за першу реєстрацію легкового автомобіля у розмірі від 3% до 5% його вартості.

От і виходить, що розміри усіх платежів інколи виявляються більшими, ніж ціна самого автомобіля. А штрафи за експлуатацію не розмитненого транспортного засобу становлять до 170 000 грн з можливістю його конфіскації. І хоча по Україні досі їздить велика кількість автівок на «євробляхах», а поліція з різних причин поки заплющує на це очі, охочих ризикувати стає все менше, а більшає тих, хто бажає придбати й розмитнити недорогий і якісний автомобіль із-за кордону.

 

 

Мінветеранів виступило з ініціативою

 

Минулого тижня Міністерство у справах ветеранів України створило робочу групу з питань запровадження пільгового ввезення транспортних засобів на митну територію України для ветеранів війни. Інформація про підписання міністром відповідного наказу №80 від 22  квітня 2020 року з’явилася на офіційному сайті Мінветеранів у п’ятницю. До її складу увійшли представники ветеранських громадських організацій та фахівці міністерства, а очолив робочу групу заступник міністра Олексій Ілляшенко. Група провела перше засідання і прийняла рішення розпочати підготовку концепції законопроекту, який би забезпечив ветеранів додатковими можливостями для організації власної справи, гарантував соціальну справедливість та сприяв гармонізації стосунків між суспільством і ветеранами.

«Сьогодні питання розмитнення авто сприймається суспільством лише як чергова пільга від держави. Ми ж в майбутньому законопроекті плануємо піти далі, і створити можливості для пільгової купівлі ветераном якісних авто для ведення власної справи. По-перше, це – стимулюватиме їх до відкриття малого бізнесу. По-друге, сприятиме наповнення державного та місцевих бюджетів, а не стане додатковим фінансовим тягарем для держави», – заявив на засіданні Олексій Ілляшенко.

Робоча група запросила ветеранів долучитися до обговорення концепції майбутнього законопроекту та направляти свої пропозиції на електронну пошту: dsiv@ukr.net

 

 

Такі ініціативи вже були

 

Учасники АТО/ООС в цілому вітають цю ініціативу, але згадують, що такі ініціативи вже були і ні до чого вони так і не привели. Нажаль, це не песимізм, а лише констатація фактів.

«Я згадую, як у серпні 2015 року були повідомлення про прес-конференцію представника Головного управління по роботі з особовим складом Національної гвардії України, на яких він повідомив про законодавчі ініціативи стосовно дозволу учасникам АТО однократно провозити на територію України автомобіль без сплати митних зборів, що дозволяло удвічі зменшити його вартість. Ми тоді в це повірили. Але далі обіцянки справа не рушила. Я довго чекав – але так і не дочекався. Нещодавно придбав 20-річний автомобіль, який мені був вкрай потрібен, за досить великі гроші», – розповів інвалід війни, який у 2014 році брав участь в АТО у складі 25-ої окремої повітряно-десантної бригади Андрій Л.

На початку цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроект №3093, який передбачає можливість учасникам АТО витрати на акциз та ПДВ при розмитненні автівки сплачувати у розстрочку – рівними частинами протягом 36 місяців без будь-яких відсотків. Скористатися такою пільгою, згідно законопроекту, можна раз на 5 років, щоправда, термін дії пільгового механізму передбачений лише до 1 січня 2025 року. Нажаль, надання цієї досить куцої пільги залишається під великим питанням, адже жоден із 7-ми комітетів, які його мають розглянути, досі цього не зробили. А перспективи його розгляду на сесійному засіданні парламенту найближчим часом виглядають дуже примарними через карантинні обмеження у роботі Верховної Ради.

В останні дні в Україні заговорили про можливість здешевлення розмитнення автомобілів для усіх громадян, щоб за рахунок їх кількості збільшити доходи державного бюджету, який хронічно не виконується через кризу. Начебто, народні депутати заради наповнення дербюджету готові піти на доступне розмитнення «євроблях». Проте, далі розмов жодних рухів у Верховній Раді щодо вирішення цього питання також немає.

 

 

Ветерани мають право, але за нього треба боротися

 

На думку багатьох експертів, покращення умов розмитнення для усіх громадян України стало б досить розумним кроком з боку влади, адже в умовах жорстокого карантину всі переконалися у тому, що доступний автомобіль – це дійсно не розкіш, а лише засіб пересування. А для багатьох ще й спосіб прогодувати себе і свою сім’ю. І все ж, ветерани АТО/ООС мають право на отримання умов саме пільгового розмитнення автомобілів, яке вони здобули своєю кров’ю і втратою здоров’я. І за цю пільгу ветеранам варто поборотися.

У цьому сенсі ініціатива Мінветеранів без сумніву дуже вчасна. А може й навіть трохи запізніла – це питання мало бути вирішено вже давно. Обговорюючи ініціативу міністерства ветерани війни у соцмережах здебільше висловлюються песимістично: «Знову робоча група, піар і більше нічого», «Пуста балаканина», «Одні обіцянки»…».  І їх можна зрозуміти, адже досі далі розмов справа дійсно не рушила.

 А все ж – краще робоча група при Мінветеранів ніж нічого. Вона може напрацювати законопроект, який влаштовує ветеранів і який внесуть на розгляд Верховної Ради. Так, робоча група – це лише перший і дуже маленький крок, але це крок у правильному напрямку.  Можливо, це у якомусь сенсі піар, але він теж потрібен, інакше все затихне, як це було раніше. Більше того – піар конче потрібен, треба більше вимог, петицій, пропозицій, інших інформаційних приводів та максимальна активність ветеранської спільноти. Необхідно створити хвилю, яку народні депутати і виконавча влада не змогли б не помітити та проігнорувати, на яку вони були б вимушені якось реагувати. І тоді з’явиться шанс отримати саме те, на що розраховують ветерани війни.

 

Головне, щоб за створенням робочої групи були подальші і найскоріші дії, щоб вона відчувала реальну підтримку ветеранської спільноти і робила наступні кроки не затягуючи процес підготовки концепції та самого законопроекту. На все це потрібні не місяці, а тижні, і не більше, інакше все знову потоне у балаканині. Пам’ятаєте, як казав Іван Франко у «Каменярах»: «Лупайте сю скалу!… Бо вам призначено скалу сесю розбить!». Тож будемо вірити, що спільними зусиллями цю бюрократичну скелю ми таки розіб’ємо!

 

Законопроект хочуть внести на розгляд Верховної Ради до кінця травня

 

Коли стаття вже була написана, редакції «НОВА» вдалося взяти інтерв’ю у одного з членів робочої групи, який представляє в ній  Раду ветеранів України, голови ГО «Спілка учасників бойових дій «Об’єднані війною» Миколи МАРЧИШАКА. Нижче даємо його відповіді на поставлені питання:

 

В повідомлені на сайті Мінветеранів йдеться про початок підготовки концепції законопроекту щодозапровадження пільгового ввезення транспортних засобів на митну територію України для ветеранів війни. Завдання робочої групи підготувати законопроект чи тільки його концепцію?

 

– Зрозуміло, що законопроект. Я в Раді ветеранів визначений відповідальним саме за цей напрямок роботи і займаюся питанням пільгового розмитнення автомобілів досить давно. Є певні напрацювання, які мають допомогти пришвидшити процес підготовки законопроекту. Важливо, щоб у ньому було відображено не тільки бачення Ради ветеранів, а й думки всієї ветеранської спільноти. Тому ми дали електронну адресу для надсилання пропозицій, які обов’язково врахуємо при підготовці документу. Хочу зауважити, що законопроект буде стосуватися не лише учасників бойових дій та інвалідів війни, а й членів сімей загиблих військовослужбовців та тих, хто зник без вісті. Це принципова позиція.

 

Чи визначені строки завершення роботи над законопроектом та його внесення на розгляд парламенту? І через якого суб’єкта законодавчої ініціативи законопроект буде внесений до Верховної Ради?

 

Про конкретні строки наразі говорити не можу, але сподіваюся що робота буде завершена протягом 2-3 тижнів і законопроект буде готовий для розгляду у парламенті. Вносити його до Верховної Ради буде Міністерство у справах ветеранів України.

 

Що саме планується змінити у законодавстві для забезпечення пільгового розмитнення автомобілів для ветеранів війни?

 

Робоча група тільки розпочала підготовку законопроекту, тому говорити про конкретні пільги поки рано. Можу висловити лише свою особисту думку. На мій погляд, для ветеранів війни при ввозі транспортного засобу має залишитися лише один платіж – до Пенсійного фонду при реєстрації автомобіля. Усі митні платежі мають бути зведені до нуля. І я проти того, щоб вводити якісь обмеження на користування автомобілем після його пільгового розмитнення. Розумію, що багато хто буде проти прийняття цього законопроекту, тому важливо, щоб ветеранська спільнота рішуче підтримала ініціативу Мінветеранів. 

Нагадаємо, що минулого тижня ми розповіли про можливості для працевлаштування учасників АТО/ООС під час карантину та на що ветеранам варто звернути увагу після його закінчення. 

Прочитати про це можна у статті перейшовши ща просиланням  «Робота для ветеранів в умовах кризи – чи є пропозиції на ринку праці?»

 

Віктор КРУК

Прості речі рятують життя – зміст цієї фрази добре розуміють рівняни, які майже з початком бойових дій на сході об’єдналися, щоб навчати інших основам домедичної допомоги, в тому числі – в умовах бойових дій

Їх десятеро, лише троє з них – медики, інші – вчитель, юрист та представники далеких від медицини професій, які закінчили профільні курси. Разом вони – громадська організація «Рівне-ТАКМЕД». Голова ГО – лікар Тетяна Воронцова. У 2014 році, побувавши на навчаннях з тактичної медицини в Тернополі, вона вирішила, що у Рівному теж обов’язково має бути щось подібне. Зустрівшись після з однодумцями – колегами-рівнянами, які також разом з нею були на навчанні, і, обговоривши цю ідею, медики звернулися з пропозицією до оперативного командування «Північ». Так почалася робота по навчанню тактичній медицині мобілізованих бійців – майбутніх учасників антитерористичної операції.

 

Під час мобілізаційних хвиль волонтери «Рівне-ТАКМЕД» працювали на полігонах, навчаючи бійців та готуючи з числа бажаючих майбутніх інструкторів. Були задіяні також і безпосередньо у зоні АТО – у 2015 році проводили навчально-тренувальну роботу, що базувалась на комплексних програмах НАТО «Combat Medicine, з бійцями-десантниками на Луганщині.

– З початку нашої діяльності ми входили до ГО «Білі берети», з вересня 2018 року ми – громадська організація «Рівне – ТАКМЕД». Зміна відбулася через певні організаційні моменти, але, незалежно від назви, ми працюємо для того, щоб кожен бажаючий отримав знання, які допоможуть врятувати себе та інших. Найбільша подяка у роботі інструкторів – повідомлення від бійців. Коли вони пишуть, що, завдяки цим знанням, хтось з 300-тих не став 200-тим, ти розумієш, що все це не даремно, – розповідає Тетяна Воронцова.

До речі, інструктори «Рівне-ТАКМЕД» не просто займаються навчанням військових, але і працюють на перспективу. Так, у всіх, без виключення, школах міста Рівного у цьому навчальному році було впроваджено курс «Умій врятувати життя». Можливим це стало, завдяки підписаному Меморандуму про співпрацю між ГО «Рівне-ТАКМЕД» та Рівненською міською радою.

 

За словами Тетяни Воронцової, цей досвід є абсолютно унікальним в Україні, адже новий курс передбачає системні зміни в програмі та значне фінансування.

У 2018 році було проведено навчання всіх вчителів «Основи Здоров’я» Рівного.  Завдяки коштам міського бюджету, всі 36 шкіл міста зараз забезпечено необхідними засобами, які відповідають міжнародним стандартам, для навчання домедичній домомозі.

 

Наразі, коли мобілізація позаду, волонтери працюють за потребою, але плани мають амбітні.

Голова громадської організації ділиться своєї мрією – відкрити навчально-тренувальний центр, де б бажаючі могли не тільки отримати знання з тактичної медицини чи вогневої підготовки, але і максимально відпрацювати ці знання на практиці та у наближених до бойових умовах.

 

– Хотіли б залучити до цієї роботи ветеранів, адже їх досвід є безцінним і його не можна втрачати. Коли людина має змогу прийти і отримати комплексно ці знання, а також – закріпити їх практично, це зовсім інше, ніж просто теоретичні лекції чи кількаденні збори.  Крім цього, важливо не забувати про патріотичне виховання. Подібні центри – це місце, яке б допомогло сформувати позитивне ставлення до військовослужбовців та посилило б у людей відчуття національної гідності.

Підтверджує важливість справи ГО і боєць з позивним «Борщ», який просив не називати своє ім’я, оскільки і зараз продовжує виконувати бойові задачі на сході.

 

– У 2015 році я проходив навчання такмеду на Рівненському полігоні. І тоді навіть подумати не міг, що вже зовсім скоро, під час боїв у Мар’їнці та Красногорівці, мені доведеться застосовувати їх на практиці. Завдяки тому, чого мене навчили інструктори «Рівне-ТАКМЕД», я зміг врятувати життя своїх побратимів.

Важливо, що фінансується громадська організація виключно за рахунок добровільних внесків, тобто працюють волонтери-інструктори абсолютно безкоштовно, а ось ті знання, якими вони діляться, дійсно, безцінні.

 

Олена Шаріпова

У першому кварталі 2020 року понад 108496 українців отримали російське громадянство. Про це свідчать статистичні відомості щодо міграційної ситуації МВС РФ, опубліковані в понеділок, 27 квітня, передає “Журналіст”.

Також за даний період видано 8 834 видів на проживання для українців.

Всього ж зараз у Росії проживає за посвідками 143766 українців.

Ще 5656 українців у січні-березні отримали дозвіл на тимчасове проживання. За такими дозволами в РФ проживає в даний час 96718 українців.

Нагадаємо, що раніше Путін спростив отримання російського громадянства. Нові правила спрощують отримання російського громадянства для жителів України, Молдови, Білорусі та Казахстану.

У мирному житті Олександр Андріяшин був кінооператором провідних українських компаній індустрії кіно. Також устиг попрацювати на всесвітньо відомому супутниковому телеканалі Discovery. Тоді йому найбільше запам’яталися подорожі зі зйомками циклу «Невідома Росія». Розповідає, що в російських глибинках про народ уже давно ніхто не дбає…

— Для каналу Discovery я знімав кілька років за контрактом, а саме цикл «Невідома Росія». Був у найвіддаленіших куточках Російської Федерації, — говорить Олександр.

— Вразило поступове вимирання цих територій — закинуті та забуті землі, відчуженість людей, які виживають, як можуть. Особливо — представники малих народів, з якими ми багато спілкувалися. Це, так би мовити, люди з хорошою історією, які доживають свій вік і поступово зникають, бо «царству» жодної вигоди не приносять.

Як зазначає військовослужбовець, між війною в кіно й у реальності є суттєва різниця. На фронті немає сценарію, тут не прочитаєш текст, не запам’ятаєш роль, не зробиш потрібну кількість дублів.

— Якоюсь мірою я собі уявляю, що перебуваю ніби на зйомках довготривалого серіалу. Як оператор помічаю ті речі, які мало хто помічає. Хотілося б зняти навіть не документальний, а ігровий фільм про всі ці події. Та для цього потрібен сценарист, який би приїхав сюди. Бо одне діло писати в кабінеті, а робити нариси як художник з натури — це інше. Для того, щоб зрозуміти той дух, що існує на Донбасі. І ще тут потрібен режисер. Щоб зняти цікавий ігровий фільм, треба бути тут. Уже були подібні картини. Цивільному глядачу це приносить задоволення, бо він бачить те, чого не переживав сам. А хлопці, які воювали, чітко бачать, що це штучність, — говорить боєць.

Олександр вступив до лав української армії цього року. Контраст із цивільним життям, на його думку, звісно є, але не дуже різкий. Іноді польові умови під час кінозйомок схожі з тими, у яких він перебуває зараз і, окрім ризику для життя, майже нічим не відрізняються, і зайвий раз доводять, що треба цінувати кожну прожиту хвилину.

— Навички з моєї цивільної професії стали в пригоді. Відразу помічаю будь-які зміни в ландшафті й пересування противника. Моя спостережливість, вміння тримати композицію кадру й те, що там перебуває, неабияк допомагають.

 

За матеріалами  АрміяInform

Сержант Катерина Соколенко в 2012−2013 роках підкорила публіку своїм голосом, ставши фіналісткою популярних телевізійних шоу «Х-фактор» та «Україна має талант». У 2016 році вона пішла до війська,  маючи за плечима 16-річний медичний стаж. Катерина  і досі перебуває на передовій.

Нині Катерина на військовій службі, перебуває на Маріупольському напрямку. Під час нещодавнього спілкування «співаючий» медик рішуче запевнила, що перебуватиме у війську до повної перемоги над ворогом.

− Моє рішення піти служити до Збройних Сил України було єдино правильним. Я ж мала за плечима 16 років медичного стажу. Коли  потрапила до бригади, побачила наскільки потрібна допомога фахових медиків, − розповідає жінка.

А підштовхнула її змінити концертні сукні на військовий одяг наступна подія. Разом із донькою вона мешкала в селі Федорівка, що за 23 км від Бахмута. За словами Катерини, в 2014 році, коли розпочались «непорозуміння» на Сході, був інформаційний голод. Людей залякували, що бандерівці йдуть різати місцеве населення. Тоді Катерина з донькою поїхала до подруги в Київ. Побачила, що насправді відбувається, пересвідчилась, чим живуть інші регіони України…

− Коли повернулась, в рідній Федорівці мене зустріли найманці «місцевого розливу». На той час я залишилась без чоловіка і займалась торгівлею. І коли до мене прийшли чужинці та почали вимагати віддати товар без грошей, я зрозуміла, що це бандити. Усвідомила, що з такими людьми країну не побудуєш. У нас держава Україна, я живу на своїй землі й не повинна задарма працювати на якихось пройдисвітів. Коли село звільнили, то українські захисники заїжджали до мене, аби води набрати. Мої батьки годували хлопців на наших блокпостах, − пригадує Катерина.

У 2016 році розпочалось її армійське життя. Зі слів Катерини, у перший день до неї прийшли військовослужбовці з гнійними запальними процесами кінцівок (флегмонами). Оскільки медичних інструментів не було, використовувала підручні засоби − ніж та лезо.

Коли ж медик потрапила на «нульовку», то побачила ще більшу потребу в фахівцях її профілю.  Соколенко наполегливо просила командира відправити її туди.

− Коли співаю пісню «Мить» групи «Океан Ельзи», плачу на словах: «…І поглянь, як навколо світає, І як сніг неймовірно блищить…» Згадую, який сніг був навкруги, такий білосніжний, пухнастий і як несуть обпеченого дядю Сашу. Поранення, з якими я зустрічалась і у цивільному житті − розриви внутрішніх органів, відірвані кінцівки – не настільки мене вражали. Дядя Саша мені запам’ятався на все життя. Попри допомогу медиків, він прожив ще чотири дні й помер, − пригадує Соколенко.

Вона дякує своїм ангелам-охоронцям. Адже там, куди вона приїздить, стихають обстріли.

− Мене прикомандирували до батальйону «Донбас» на 10 днів одразу після смерті Яни Червоної. Була поруч із тією позицією, де вона загинула. Там не було медика. Йшли бої… Я приїжджаю на позицію, і одразу припиняється стрільба на період моєї ротації. Ті, хто був поруч, дивувалися такій тиші, − ділиться враженнями медик.

− Один із наших хлопців прокинувся раніше за всіх, пішов на пагорб, аби привітати маму із днем народження. Раптом починається обстріл. Хлопець біжить до нас, і біля нього «прилітає» протитанкова керована ракета. Хлопець падає. Лечу до нього, тягну, але він заспокоює: «Я живий, мене лише з ніг збило…», − згадує Катерина.

Вона легко знаходить порозуміння з побратимами. Де б її військова доля не закидала, намагається облаштувати побут для захисників та тішити хлопців на ВОПах смачненьким. Наприклад, млинці на сніданок…

Воїни зі свого боку намагаються приємно здивувати свою Катюшу.  У ставку неподалік села хлопці ловили після нічної зміни раків та приносили щоранку по відру до сніданку.

Попри війну, Катерина Соколенко і далі співає. Продовжує виступати на урочистостях та концертах перед  побратимами і місцевими мешканцями в районах несення служби.

Жінка каже, що  нещодавно їй наснилося, що війна закінчиться у 2022 році. А допоки Катерина наполегливо наближає мить, коли вона долучиться до розбудови рідного Донбасу. Жінка ні про що не жалкує, ні про жоден прожитий день. Адже для неї головне – не зрадити себе.