Колишній ветеран батальйону “Кривбас” Владімір  Фомицький, який потрапив у полон, подав позов проти Російської Федерації.

Владімір Фомицький з Кривого Рогу вимагає в суді стягнути на свою користь мільйон гривень. У 2014 році Фомицький потрапив в полон до російських десантників.

Як повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на власного кореспондента «Суспільне», 28 липня в Долгінцевському районному суді Кривого Рогу відбулося перше підготовче засідання по розгляду цієї цивільної справи. За словами Володимира Фомицька, в справі 200 сторінок, є свідчення військової агресії Російської Федерації проти України, факти його полону російськими десантниками і довідки його перебування в полоні.

“Позов я подав проти Російської Федерації, за ту шкоду, що вона завдала своєю агресією проти нас. Ми залучаємо співвідповідачем Сбербанк Росії, щоб реально було отримати матеріальну шкоду і змусити їх закритися і більше не працювати”, – говорить Володимир Фомицький.

Після оприлюднення клопотань з боку позивача і відповідача, суддя Варвара Папарига прийняла рішення про те, що наступне судове засідання має відбутися 19 вересня 2020 року в режимі відеоконференції. Представник Ощадбанку Росії, співвідповідача, повинен бути присутнім.

За даними видання, Володимир Фомицький в зоні проведення АТО знаходився в складі добровольчого батальйону “Кривбас”. Після бойових дій в Іловайську 01 вересня 2014 року в районі селища Новокатеринівка Володимира Фомицька з побратимами з інших бригад, в тому числі 93-ої, захопили в полон російські війська спецпризначення. Перебував він у полоні з 01 по 10 вересня 2014 року в Донецьку. 11 вересня, його звільнили.

 

Сучасні міномети стають все більш технологічнішою зброєю. Покращення в дальності стрільби, точності наведення і вражаючій дії снарядів значно підвищують їх ефективність; міномети стають усе більш потужним вогневим засобом невеликих піхотних підрозділів; а при установці на транспортні засоби – вони перетворюються на складову частину більш широкої та потужної мережі вогневої підтримки.

Мінометні системи використовуються як невеликими, так і великими піхотними підрозділами.

Легкі і важкі міномети, розрахунок яких складає 4-6 чоловік, можна назвати «кишенькової артилерією» піхотних підрозділів. Такий розрахунок, як правило, може швидко доїхати та зайняти позицію; «відпрацювати» і так само швидко знятися з неї до того, як ворог завдасть удару у відповідь. Традиційно міномети не використовуються проти механізованих формувань, але бувають і винятки; найбільш ефективні вони в тих випадках, коли необхідно зірвати атаку ворожої піхоти або підтримати вогнем своїх піхотинців. Хоча вражаючийефект від міномета суттєво менший порівняно з артилерією, швидкість і мобільність розгортання мінометних комплексів дають їм суттєві переваги; саме тому це озброєння займає далеко не останнє місце в арсеналах сухопутних військ.

 

Міномети класифікують на 3 основні типи; вони виконують найрізноманітніші завдання залежно від доктрини окремих видів і родів військ. Так, підрозділи рівня взводу і спеціальні сили зазвичай використовують найменший тип, 60 мм; на рівні роти найбільше поширений калібр 81 мм; і найбільший калібр 120 мм виконує функції зброї підтримки батальйонного рівня.

Габарити і характеристики легких і важких мінометів пов’язан методикою їх використання. Так, 60-мм міномет може вражати цілі на дистанції від 100 метрів до 2 кілометрів; 81-мм ефективний на дистанціях 2-3 кілометри, але може стріляти і на 7 км; а 120-мм здатний вражати цілі на дистанції від 8 до 10 кілометрів залежно від типу боєприпаса і характеристик ствола.

Попит на міномети та мінометні комплекси у арміях світу регулярно зростає. Відповідно вдосконалюється і сама технологія. Компанія Hirtenberger Defense Systems оприлюднила звіт, згідно з яким вартість мінометів на світовому ринку підвищується пропорційно до розміру і вражаючої здатності. Ціна також залежить від якості матеріалів та використаних компонентів: найчастіше це оптика або система управління вогнем. Ринкова ціна 60-мм міномета коливається від 8 до 17 тисяч доларів, зростаючи до 15-23 тисяч доларів для 81-мм системи і 22-100 тисяч доларів для апаратів калібру 120 мм. У випадку, якщо міномет, скажімо, йде у комплекті з причіпом для пікапа чи легкої бронетехніки, ціна може зростати від 100 тисяч і далі.

Чрез велику різницю у вазі та розмірах мінометів усіх трьох типів, час, за який розрахунок може приготуватися до бою, значно варіюється. За даними компанії, це менше 1 хвилини для 60-мм міномета спеціальних військ і 3-4 хвилини для 81-мм і 120-мм апаратів; якщо система має опорну плиту, знадобиться значно більше часу. Втім, цей показник залежить і від інших факторів, наприклад, відстані до цілі, типу боєприпасів і злагодженості розразунку.

 

Промислові потужності багатьох країн невпинно працюють над підвищенням характеристик мінометів. Наприклад, з метою підвищення вогневої потужності 60-мм і 81-мм мінометів власного виробництва компанія Saab розробила спеціальну гранату – МAPAM. Технологія полягає в наступному: блок снаряда заповнюється полімерною речовиною з 2,5 тисяч сталевих кульок. При розлітанні вони мають однакову швидкість, а розсіювання, в основному, відбувається на фіксованій висоті від землі – це значно підвищує ймовірність враження ворожої піхоти. Зовнішній корпус додає до металевої начинки ще приблизно 1000 осколків. У компанії запевняють, що це дозволяє 60-мм снарядам вражати цілі на рівні 81-мм; а 81-мм відповідно, не поступатися 120-кам. 

120-мм міномети найчастіше пропонують велику дальність враження і суттєву вогневу потужність. Головна мета використання таких мінометів у тому, щоб забезпечити підтримку піхоти, але значна маса часто уповільнює дії будь-якого натренованого розрахунку.

Для цього існують передові системи автоматичного заряджання і механізму стрільби; вони надають можливість ввести режим безперервного вогню без участі обслуги і підвищують скорострільність. Хоча зворотнім моментом таких переваг є те, що значно зростає ризик перегріву ствола до небезпечних температур. Втім, деякі комплекси мають відповідь і на такі задачі – вони оснащені датчиками визначення температури, які відключають автоматичне заряджання доти, доки ствол не охолоне до безпечного рівня. Крім того, може бути додана система охолодження – у такому випадку можливо узагалі не досягати граничних температур і максимально збільшити тривалість ведення вогню.

Зрештою, в підвищенні ефективності мінометів всіх калібрів і розмірів свою ключову роль відіграла цифрова революція. Інтеграція GPS і та передлвих систем зв’язку спростила використання мінометного озброєння і дозволила підвищити точність стрільби до 10 метрів.

 

Однією з таких розробок є комплекс SRAMS. Він дозволяє вносити в розрахунок стрільб метеорологічні дані задля поліпшення балістики. Для швидкого заряджання та економії часу на прицілювання комплекс SRAMS обладнаний блоком інерційної навігації з GPS, який забезпечує необхідний напрямок вогню.

А от, наприклад, ізраїльська компанія Elbit Systems випускає 120-мм систему Spear Mk2, яка має виключно електричний  противідкатний механізм (жодних опорних плит), яка встановлюється на машини 4×4, бронетранспортери, пікапи та баггі.

Комплекс може інтегруватися до систем керування боєм, що дозволяє планувати зміни в операції на ходу, знаючи, що міномети можуть швидко перемикатися між різними цілями та позиціями. Використання СУБ дозволяє надавати підтримку вогнем будь-якому підрозділу, який бере участь у бовойих діях і підключений до загальної мережі.

Крім технічних аспектів ведення вогню з міномета з машини існує проблема, пов’язана з інтеграцією системи в більш великі бойові формування поряд з пунктами управління і медичними та обслуговуючими підрозділами. Основні проблеми пов’язані з проектуванням конструкції корпусу, з тим, щоб він краще розподіляв віддачу. Також необхідно вписатися в правила перевезень, що обмежують довжину, висоту і ширину, і в той же час мати достатній боєкомплект і місце для екіпажу машини. Додаткові вимоги можуть визначати рівні захисту кабіни від мінних вибухів і т.д.

Мобільність стає все більш важливим компонентом, зокрема в зонах активних бойових дій, як наприклад, на Донбасі. У 2018 році новий 120-мм мобільний мінометний комплекс Барс-8MMK, який використовує ще радянський міномет 2Б11, приєднаний до бронеавтівки Барс-8 4×4, був випробуваний на Україні з СУБ і пневматичними приводами. Барс-8 MMK буде поставлятися в українську армію і спеціальні сили, але поки не ясно, коли почнеться повномасштабне виробництво. У 2016 році Україна завершила випробування переносного 82-мм міномета КБА-48M1.

 

Державні випробування «Барс-8ММК» розпочалися у жовтні 2018-го року.

Розробка “Барс-8ММК” (також відома як UKR-MMС) велась спільно з іспанською компанією Everis Aeroespacial у Defensa S.L.U., яка розробила механізм приведення в бойове положення і наведення міномета та опорна плита.

Боєкомплект комплексу складається з 60 мін. Час необхідний для переходу з похідного положення до готовності здійснити перший постріл – 35 секунд, з бойового положення у похідне – до 25 секунд.

Про український мінометний комплекс поговоримо детальніше. Концерн “Укроборонпром” ще восени 2019 передав Збройним Силам України партію БАРС-8ММК. Як виявилося, системи були поставлені з некондиційними стволами і не мали таблиць стрільби. Апарати були відправлені на базу зберігання в селищі Оржів, і тепер ЗСУ шукають інші міномети. Ситуацію рятує те, що Барс-8ММК може використовувати різні міномети, без прив’язки до конкретного виробника. Тому, в якості альтернативного рішення, Міноборони вирішило використати новий міномет, розроблений приватною компанією “Українська бронетехніка”. Міномет зараз проходить випробування. Надійність нових стволів зараз перевіряється на полігоні фахівцями Державного інституту випробувань і сертифікації озброєння.

Ситуацію з БАРС-8ММК коментували представники компанії “Українська бронетехніка”:

“Загалом має бути відстріляно 5 тисяч мін зі ствола 120-мм міномета. На сьогоднішній день відстріляно 3000 пострілів. Ця робота здійснюється в максимально можливому темпі.

Обійтися без таблиць стрільби, на жаль, буде неможливо. Новий міномет при стрільбі в будь-якому випадку буде мати принципово іншу балістику в порівнянні з 120-мм мінометами радянського виробництва. І ігнорування цих відмінностей може істотно знизити всі переваги автоматизації мобільного міномета Барс-8ММК. Адже треба не тільки швидко стріляти, бігти і заряджати, але і влучати – інакше такий комплекс довго непоміченим не простоїть.

В принципі, робота ось-ось завершиться. Насправді Барс-8ММК досить ефективна і необхідна для армії бойова машина, вона відповідає всім вимогам сучасного ведення бою: автоматизація, цифрова інтеграція, вогнева міць, мобільність, все є… хоча росіяни вже, звісно, позаочі записали нашу розробку в непотріб. При тому що самим показати абсолютно нічого”.     

До речі, про “успіхи” ворога. Ще у листопаді 2017 року російська армія прийняла на озброєння 24 самохідних міномета 2C4 «Тюльпан» з новими засобами зв’язку – модернізований радянський спадок. І цим одразу спровокувала сусідів. Польща, стурбована російської агресивністю поблизу кордонів сусідніх держав, в рамках програми модернізації своїх сухопутних сил замовила для своєї армії 64 мінометних комплекси Rak і 32 пункти управління вогнем.

 

Ще однією країною, стурбованої діями Росії є Швеція, яка розробляє 120-мм самохідний міномет Mjolner на базі БМП CV90. За контрактом вартістю 68 мільйонів доларів, виданим компанії BAE Systems Hägglunds в грудні 2016 року, 40 платформ Mjolner замінять існуючі 120-мм міномети, що буксируються автомобілями високої прохідності Bv206. Мінометний комплекс Mjolner дозволить шведській армії виконувати бойові завдання за мінімальний час, не побоюючись бути виявленими контрмінометним радаром.

Оскільки все більше армій визнають переваги мінометів і хочуть мати їх в своїх арсеналах, промисловість, судячи з усього, продовжить розвивати ці системи. Головним чином – за рахунок підвищення дальності вогню, можливості інтеграції з цифровими системами управління боєм, поліпшення мобільності і здатності до взаємодії з іншим озброєнням.

 

Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

Поміж унікальних явищ, притаманних лише українській ментальності, згадують і волонтерський рух, який протягом останніх кількох років набув нечуваних  масштабів. Зокрема, під час пам’ятних подій на Майдані. І, особливо, 2014 року, коли почалися сумно пам’ятні події в Криму і на Сході країни. Вітчизняне військо, як довелося визнати, тоді не мало навіть найнеобхіднішого для ведення успішної військової кампанії на захист територіальної цілісності держави.  До шляхетної справи з підтримки армії тоді підключилися тисячі громадян, котрі буквально по крихтах збирали для військовиків найнеобхідніше…

 

ВАРТА ВТОМИЛАСЯ?

Коли нині  хочуть оцінити масштаби волонтерського руху в Україні, то не безпідставно згадують тисячі безкорисливих людей, які в найтяжчі для держави часи підставили своє плече армії. Утім, визначити точну кількість волонтерів в України важко й нині, адже їхня кількість постійно зазнає змін. А дехто з них не афішують своєї благодійності. За різними оцінками, лише 2015 року в Україні займалися волонтерством майже 15 тисяч людей. А громадських організацій, які надавали армійцям волонтерську допомогу, було  майже 2,5 тисячі. Усі вони разом зібрали мільйони грошей, відправили на передову і до медичних закладів, де лікують поранених та хворих військовослужбовців тощо, тисячі тонн гуманітарного вантажу. До допомоги армії підключилися і українські діаспори за кордоном.

Так насправді було. І оспорювати розмах волонтерського руху у перші буремні роки боротьби з сепаратистами, не береться ніхто. Але нині все частіше говорять про згортання волонтерського руху, різкому зменшенню чисельності  тих, хто роками допомагав армії. У деяких областях і районах нині волонтерів залишилися одиниці. Приміром, як на Полтавщині. Чому згасає вогник благодійності?

 

Один із найдосвідченіших волонтерів Полтавщини 62-річний житель райцентру Лубни Костянтин Перекопний, дружина і син якого й нині служать у полку «Азов»,  кореспонденту «НОВА» розповів, що уперше прийшов до штабу волонтерів у Лубнах на початку 2014 року.  Тоді там людей було, наче у вулику: десятки фермерів, підприємців і просто пересічних лубенців хотіли взяти участь у допомозі нашій армії. 

«Траплялося, що наприкінці літа, коли зібрано врожай, на передову допомогу з нашого райцентру возили вантажними машинами.  Тепер ця річечка  пересохла, – скрушно хитає головою К. Перекопний. – Останнього разу, на початку липня 2020 року, я дуже довго і тяжко збирався, але от тільки наприкінці місяця вдалося все дістати і поїхати до хлопців на передову. Звідти замовили скоби, яких на передовій дефіцит, цвяхи, ковдри, матраци, питну воду тощо. Привіз ще олію, цукор, смаколики, туалетний папір тощо. Хлопці дуже зрадили! На жаль, на сьогодні залишилося буквально одиниці з числа благодійників, котрі практично допомагають волонтерам збирати все необхідне для передової…».

За словами ветерана волонтерського руху, багато хто з його колег і благодійників зійшли з дистанції з різних причин. Тепер все частіше можна почути, що волонтерська допомога була виправдана на початку війни, коли армія потребувала всього. А наразі, мовляв, держава непогано утримує військо, тож і збирати для вояків речі, харчи тощо, немає потреби. Згадують і військовий збір, які українці платять щомісяця. Це пристойні гроші. Тож, кажуть, що пожертви на армію не даватимуть, бо й без того платять податок. Деякі прямо заявляють, що військові нині отримують в зоні ООС по 27 тис. грн. на місяць, тож хай самі себе купують потрібне… 

«А взагалі люди втомилися, війні не видно кінця, самі ледь-ледь виживають. Тому у Лубнах і залишилося всього пара фермерів і підприємців, які ще допомагають армії. І я один, який залишився з колись багато чисельного  загону волонтерів у райцентрі. Думаю, що волонтерський рух незабаром припне свою діяльність…», – робить невтішний прогноз К. Перекопний.

 

Частково погоджується з ним і координаторка однієї з найчисельніших в Україні волонтерських організацій ГО «Полтавський батальйон небайдужих» Олександр Сиротенко.  Свою волонтерську діяльність жінки почали у травні 2014 року і відтоді регулярно возять на фронт учасникам АТО/ООС найнеобхідніші речі – їжу, одяг, маскувальні сітки ,медикаменти, обладнання тощо. Проте, й цей струмочок пересихає, адже останнім часом волонтерам все важче збирати найнеобхідніше для передової. 

«Так, активність волонтерського руху однозначно зменшилася. Це помітно навіть на прикладі нашої організації…, – погоджується О. Сиротенко. – Причин тут кілька. Перш за все, відпадає потреба у підтримці армії з боку населення, адже поступово матеріальне забезпечення армії таки покращується. Але говорити про остаточний занепад волонтерського руху, передчасно. Він, навіть якщо і зменшується у матеріальному аспекті – збір речей, продуктів тощо, то потреба в ньому все одно залишиться…».

О. Сиротенко констатує, що сьогодні відбуваються зміни у напрямках волонтерського руху. І це цілком природно, адже військовим та їхнім родинам і надалі буде потрібна, приміром, психологічна підтримка. Її і надалі активно надаватимуть волонтери.

«Отже, думаю, що волонтерство, яке народилося у тяжкий для армії 2014 року, існуватиме і надалі. Хай і у видозміненому вигляді…», – прогнозує дівчина.

 

БУЛО 300 «СПАРТАНЦІВ», А ЗАЛИШИЛОСЯ ТРИ ДЕСЯТКИ…

 

Ситуацію з волонтерським рухом, який, зокрема, на Полтавщині переживає не кращі часи, можна спостерігати і в інших регіонах. Тенденція до зменшення кількості безкорисливих і небайдужих до потреб армії поступово зменшується, як на Сході, та і на Заході України. Правда, цікаво, що українські діаспори за кордоном, як і раніше 2014 року, готові і надалі підтримувати військових та їхні родини. Що дає підстави для стриманого оптимізму щодо долі волонтерського руху. Зокрема, на Львівщині.

 

Власну точку зору щодо перспектив волонтерства в Україні, має і Вікторія Шинкаренко, учасниця бойових дій, координатор ГО ДАР «Допомога армії. Рівне», відома волонтерка з Рівного. 

«Ми починали 2014 року, бо бачили, що держава не в змозі забезпечити військо і до перемоги нам дуже і дуже далеко, – пригадує вона початок своєї діяльності на волонтерській ниві. – Але сподівалися, що підтримаємо армію десь півроку-рік, а далі держава  візьме на себе свої функції і забезпечить Збройні Сили патронами, танками, обмундируванням, харчами тощо. Але час минав, а держава все більше покладалася на волонтерів. За принципом: у них все добре виходить, тож хай і далі утримують армію…».

Так і сталося, констатує В. Шинкаренко. Волонтери перебрали на себе багато функцій, які мала виконувати держава.  Тоді на Рівненщині було дуже багато людей, готових допомогти армії. Волонтери, дії яких координувала В. Шинкаренко,  мали власний склад площею дві тисячі кв. метрів, майже 400  автомобілів тощо. Щодня на фронт з допомогою відправляли 5-6 вантажівок.

«Але сьогодні, на сьомому році війни, армія виросла з пелюшок і пішла, образно кажучи, у другий клас. Тож скільки можна масово збирати допомогу для війська? – риторично запитує волонтерка. –  Немає вже такої потреби в продуктах, обмундируванні, господарчих приладах тощо, як в 2014-2015 роках. І нині  просити допомогу від людей, які мають зарплату у 4-5 тис. гривень, аморально. Військові вже самі можуть зі своїми окладами купити собі, приміром, цигарки, шкарпетки або пляшку води тощо…».  

Чи скоротилася кількість волонтерів  на Рівненщині? Якщо дивитися на організацію «Допомога армії. Рівне», то так, – погоджується співрозмовниця журналіста. Разом з В. Шинкаренко в 2015 році волонтерством займалися  понад 300 людей, переважно жінок. Сьогодні вона може зібрати не більше трьох десятків «активних багнетів»…

«Волонтерство трансформується. Сьогодні більше уваги потрібно приділяти не забезпеченню тих, хто перебуває в окопах – для цього є міністерство оборони, а тим, хто провернувся з війни. Їх багато, і чимало поміж них з скаліченою психікою. Це – наче міна уповільненої дії. Тому дуже великий попит нині на психологічну допомогу колишнім фронтовикам, та їхнім родинам або хворим дітям. Зосереджуємося саме на цьому…», – вимальовує перспективи волонтерства в Україні активістка з Рівного.

 

Отже, розквіт волонтерської діяльності в Україні, який припав на 2014 рік, нині потроху іде на спад. І з цим важко не погодитися. Хоча, як переконані оптимісти, нічого незвичного в цьому немає: на сьомому році війни в країні багато чого змінилося. Змінилися і люди, яких називають волонтерами. Вони зробили  дуже багато для підтримання вітчизняної армії у найважчі для війська часи. Але готові допомагати й надалі. Як кажуть, візьмуть не кількістю, а якістю…

 

Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС

 

 

Служби зовнішньої розвідки  (СЗР) України назвала головні загрози для країни, серед яких гібридна війна, збройний конфлікт, агресивна політика Росії і спроби Кремля підірвати основи підтримки держави на міжнародному рівні. Про це повідомляє ZN.ua.

Як зазначається, на сучасному етапі гібридної війни Росія розгорнула навколо України військове угрупування, куди входять дві нові армії і армійський корпус. За даним розвідки, ці підрозділи знайдуть перейдуть у оперативну готовність найближчим часом. Кремль розглядає власну армію як інструмент досягнення зовнішньополітичних завдань.

Рівень озброєння армії РФ новітніми засобами в стратегічних ядерних силах досяг 83%, в повітряно-космічних силах – 75%, в повітряно-десантних військах і військово-морських силах перевищив 63%, а в сухопутних військах – 50%. Рівень оснащеності сучасними засобами управління у військах становить 67%.

Також у розвідці повідомили, що для політичного тиску на Україну і захід Кремль має намір використовувати стратегічні військові навчання “Кавказ-2020”, де буде відпрацьований сценарій нападу на сусідні країни. Ще одним можливим сценарієм навчань є використання військ для вирішення питання водопостачання тимчасово окупованого Криму.

Стосовно економічних загроз для країни, то йдеться про фінансовий тиск, енергетичний шантаж, транзитно-транспортну блокаду, витіснення українських товаровиробників з традиційних ринків збуту, дискредитацію українських підприємств на міжнародних ринках та інвестиційне проникнення на ринки України через підставні структури.

“У розвідки є дані про те, що в РФ вже підготовлений “Реєстр” т.зв. больових точок України, через які планується завдати дуже великої шкоди економіці нашої країни”, – додали у виданні.

Наголошується, що Росія активно просуває ідею енергетичного ембарго України шляхом реалізації обхідних газових маршрутів, фінальним етапом якої має стати завершення будівництва проекту “Північний потік-2” і закриття маршрутів постачання природного газу з РФ через Україну.

Ще однією загрозою з боку Росії є дезінформація. Основним елементом розхитування зсередини українського суспільства є маніпулювання протестними настроями, побудоване, в тому числі і на патріотичних почуттях.

“У світі поширюється неправдива інформація про українських найманців у конфліктних регіонах, участь українців у масових заворушеннях в інших державах. Останній приклад такої спеціальної інформаційної операції – протести в Сербії”, – уточнили розвідники.

Крім цього, в службі зовнішньої розвідки додали, що не менш важливою загрозою для України є загострення розбіжностей на регіональному рівні, а також кіберзагрози і тероризм.

30 липня в 14:50 за київським часом з майданчика SLC-41 на мисі Канаверал в штаті Флорида стартувала ракета Atlas V з новим марсоходом Perseverance і вертольотом Ingenuity: на поверхню Червоної планети апарати повинні здійснити посадку в лютому 2021 року.

 

Політ до четвертої від Сонця планети і робота на ній отримала назву Mars 2020.

 

Місія Mars 2020 американського аерокосмічного агентства, в ході якої марсохід Perseverance з вертольотом-дроном Ingenuity – перший випадок в історії, коли головне завдання досліджень стосується пошукам позаземного життя. Про це на брифінгу заявив директор NASA Джеймс Брайденстайн.

Ровер відправиться досліджувати ударний кратер Езеро, де, як вважають в NASA, колись існувало величезне озеро.

 

Якщо на Марсі і існувало життя, то шукати її сліди потрібно саме там, переконані вчені.

 

Perseverance на своєму шляху з поверхні Марса буде збирати зразки реголіту і залишати їх в запечатаних контейнерах-колбах,

 

які під час наступної місії (спільної c ESA) в 2026-2027 роках планують доправити з Марса на Землю.

 

Крім пошуку біосигнатур, марсохід випробує деякі технології для потенційного використання під час пілотованого польоту на Марс: наприклад, методику отримання кисню з грунту, застосування вертольота в атмосфері іншої планети і автономну роботу. Крім приладів NASA, ровер вагою понад тонну начінений різноманітною  апаратурою з країн ЄС.

 

Ще одна новина: марсохід обладнали оснастили мікрофонами. Це дасть нам можливість почути звуки спуску/посадки ровера і фонові шуми марсіанського середовища.

 

У штаб-квартирі НАТО обговорили залучення України до формування стратегічної концепції Альянсу.

Про це повідомляє “Європейська правда” з посиланням на віцепрем’єрку з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольгу Стефанішин.

“Ми з паном Столтенбергом та іншими колегами у штаб-квартирі НАТО обговорили важливість залучення України до аналітичного процесу, який стане основою для формування стратегічної концепції НАТО-2030”, – сказала Стефанішина.

Віцепрем’єрка наголосила, що участь України значно посилить євроатлантичну безпеку.

“Україна є тією силою, яка може суттєво посилити євроатлантичну безпеку завдяки своєму практичному досвіду, вже наявним спроможностям у сфері безпеки і оборони, готовності до трансформації та партнерства у регіонах поза власними кордонами”, – сказала Стефанішина.

Віцепрем’єрка також зазначила, що Україні важливо ефективно виконувати річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО, які наближують Україну до членства в Альянсі.

 

ДОВІДКА:

12 червня 2020 року Північноатлантична рада визнала Україну членом Програми розширених можливостей НАТО. Крім України, статус партнерів розширених можливостей мають також Австралія, Фінляндія, Грузія, Йорданія та Швеція.

 

 

Відповідно до Указу Президента України від 16.01.2020 № 13/2020 (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.02.2020 № 179-р (із змінами) в Україні завершено черговий призов громадян України на строкову військову службу, який було проведено протягом травня – липня 2020 року.

Як повідомили в Головне управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, призовними комісіями та військовими комісаріатами (територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки) планове завдання виконано на 100 %. Призвано та відправлено до військ (сил) усього 16 460 осіб, із них до: Збройних Сил України – 9 000 осіб; Національної гвардії України – 5 460 осіб; Державної спеціальної служби транспорту – 700 осіб; Державної прикордонної служби України – 1 300 осіб.

 

 

 

Зазначений призов громадян на строкову військову службу проводився в умовах пов’язаних із заходами, які здійснюються у державі з метою недопущення розповсюдження хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Тому, під час призову особлива увага зверталася на дотримання заходів визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.

Усім призовникам, перед відправкою у війська, за допомогою місцевих державних адміністрацій, проводилися відповідні тести на виявлення коронавірусної інфекції. Також, молоде поповнення, яке надходило у військові частини протягом двох тижнів розташовувалося окремо від іншого особового складу, з метою здійснення їхнього посиленого медичного спостереження, контролю та дотримання заходів протиепідеміологічної безпеки.

Завдяки вжитим заходам не допущено виникнення небезпечної хвороби серед призовників та молодого поповнення, яке надійшло на комплектування військових частин.

Крім того, особливістю чергового призову стало відправлення до військових частин призовників у віці 18-19 років лише за їх власним бажанням (за відповідними заявами) та можливості надання відстрочок від призову на строкову військову службу випускникам закладів освіти цього року, які бажають навчатися для отримання наступного вищого рівня освіти. З метою забезпечення конституційних прав на здобуття освіти громадянам, які закінчують навчання у закладах освіти у червні – липні поточного року, керівництвом Збройних Сил України спільно з керівництвом Офісу Президента України та Міністерства освіти і науки України було доведено низку розпорядчих документів щодо вирішення зазначених питань.

На базі Центру забезпечення навчального процесу Військової академії (м. Одеса) триває навчальний збір з понад двома сотнями студентів цивільних вишів, які опановували програму підготовки офіцерів запасу. Близько 50 відсотків особового складу збору – дівчата.

 

Як розповів начальник штабу збору підполковник Юрій Адамов, усе більше дівчат пов’язують своє майбутнє з кар’єрою у вітчизняному війську, про що свідчить і їх кількість серед учасників польового виходу.

 

Упродовж місяця претенденти на отримання військового звання «молодший лейтенант запасу» здобудуть практичну основу передбачених спеціальністю знань. Також учасники збору вдосконалять свої навики з тактичної, тактико-спеціальної і вогневої підготовки, водіння бойових машин тощо.

 

На заняттях досвідчені викладачі широко застосовують досвід, який наші військовослужбовці здобули в районі проведення АТО/ООС,  миротворчих місіях та  міжнародних навчаннях.

 

Сьогодні чимало юнаків та дівчат говорять про своє бажання будувати в майбутньому саме військову кар’єру. Більшість же обіцяє визначитися зі своїм вибором після проходження збору та складання Військової присяги.

На завершальному етапі збору всі учасники складуть іспити та візьмуть участь у ротних тактичних навчаннях.