На базі Центру забезпечення навчального процесу Військової академії (м. Одеса) триває навчальний збір з понад двома сотнями студентів цивільних вишів, які опановували програму підготовки офіцерів запасу. Близько 50 відсотків особового складу збору – дівчата.

 

Як розповів начальник штабу збору підполковник Юрій Адамов, усе більше дівчат пов’язують своє майбутнє з кар’єрою у вітчизняному війську, про що свідчить і їх кількість серед учасників польового виходу.

 

Упродовж місяця претенденти на отримання військового звання «молодший лейтенант запасу» здобудуть практичну основу передбачених спеціальністю знань. Також учасники збору вдосконалять свої навики з тактичної, тактико-спеціальної і вогневої підготовки, водіння бойових машин тощо.

 

На заняттях досвідчені викладачі широко застосовують досвід, який наші військовослужбовці здобули в районі проведення АТО/ООС,  миротворчих місіях та  міжнародних навчаннях.

 

Сьогодні чимало юнаків та дівчат говорять про своє бажання будувати в майбутньому саме військову кар’єру. Більшість же обіцяє визначитися зі своїм вибором після проходження збору та складання Військової присяги.

На завершальному етапі збору всі учасники складуть іспити та візьмуть участь у ротних тактичних навчаннях.

 

Президент підписав указ, в якому пропонується визнати релігійні свята Рамазан-Байрам, Курбан-Байрам, Песах, Рош-Ашана, Хануку і Великдень західного обряду державними, щоб забезпечити конституційні права і свободи громадян, а також реалізувати рівні права та можливості всіх віруючих України.

Указ №303/2020 опубліковано 30 липня 2020 року на сайті глави держави.

Зараз в Україні «з релігійниз свят» на державному рівні відзначаються Різдво (православне та католицьке), Великдень і Трійця.

Чи будуть дні «нових свят» вихідними поки що невідомо.

Ніхто сьогодні в Україні нікому не заважає сповідувати /не сповідувати ту чи іншу релігію. Але якщо ще й ці дні зроблять «вихідними», то Україна точно перетвориться «на країну свят».

Крім того, якщо Україна – світська країна, то, моживо, і державні  свята мають бути виключно «світськими»?…

А як вважаєте Ви?

 

 

У липні 2020 року на Сході загинуло 8 воїнів. Усі вони — бійці Збройних Сил. Ці хлопці назавжди ввійшли в історію України й довіку лишаться молодими в пам’яті рідних, друзів, знайомих. Згадаймо імена та історії полеглих захисників України…

Коли в країні стаються події, як-от історія з автобусним терористом чи «підриванням» моста, всі провідні видання та «перші особи» навипередки коментують та висловлюються з цього приводу. А коли на центральних площах міст України прощаються з такими загиблими від рук російських окупантів Героями України, про це згадують лише окремі фахові видання та люди, глибоко дотичні до армії. Чому забуваємо про тих, хто ціною власних життів, приносить нам спокійне життя..?

 

Олег Шило.

Народився 5 квітня 1991 року. Жив у Києві. Мав середню спеціальну освіту. У 2010-му відслужив строкову службу в 138-й радіотехнічній бригаді. Коли почалася війна, був добровольцем, а в грудні 2019-го підписав контракт зі Збройними Силами.

Він служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина строзького, де був стрільцем, помічником гранатометника.

Ввечері 8 липня армійці облаштовували та зміцнювали позиції, коли почав бити кулемет противника. Прикриваючись ним, спрацював і ворожий снайпер. Куля поцілила роздробила ліву руку та пробила легені і пройшла під серцем. Головний сержант взводу виніс його на руках до місця евакуації. Пів години надавали першу домедичну допомогу.

Бойові медики робили все можливе, щоб врятувати Олега. Ще живим його доставили в лікарню. Та через півтори години боротьби за його життя, на жаль, 29-річний захисник помер.

У полеглого воїна залишились батьки та сестра…

 

Тарас Матвіїв.

Активний учасник Революції Гідності молодший лейтенант 24-ї бригади Тарас Матвіїв із Жидачівщини загинув увечері 10 липня, коли російські війська обстріляли українські позиції в районі села Троїцьке Попаснянського району Луганської області. Одна з мін потрапила в бліндаж, де перебували двоє наших захисників. Тарас Матвіїв витягнув їх назовні й переніс у безпечне місце. У цей час ще одна міна впала поруч та осколками смертельно поранила Тараса.

31-річний Тарас Матвіїв був непересічною особистістю, відомою у патріотичних і журналістських колах. Воїн закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, був блогером у низці видань, зокрема у Дивись.info, LB.ua, «Львівська мануфактура новин».

Під час Революції Гідності Тарас — активний її учасник — у складі 3-ої сотні Самооборони Майдану став згодом співкоординатором «Пошукової ініціативи» (організації, що розшукувала зниклих під час Революції людей), членом ГО «Українська галицька асамблея», засновником ГО «Народний легіон».

У 2015-му — доброволець Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», воював у Пісках. У цьому ж році Матвіїв став депутатом Жидачівської райради VII скликання від Української Галицької партії.

З 2019-го проходив службу за контрактом у 24-й бригаді.

 

Євген Чумаченко.

Загинув 13 липня на Донеччині внаслідок прицільного ворожого обстрілу позицій українських військ біля села Славне Мар’їнського району.

Військовому було 32 роки. Євген народився 26 березня 1988-го, жив в Ізмаїлі й Арцизі Одеської області. Закінчив арцизьку середню школу № 5.

У Євгена залишились дружина й двоє діток…

 

Дмитро Красногрудь.

Командир розвідувального взводу лейтенант Дмитро Красногрудь загинув 13 липня внаслідок підриву на вибуховому пристрої в «сірій зоні» під Зайцевим, що поруч з окупованою Горлівкою. Того ж дня російські окупаційні війська з трьох боків обстріляли групу армійців ЗСУ, що мали евакуювати тіло полеглого офіцера. Внаслідок цього загинув ще один військовий — медик з евакуаційної команди.

Народився Дмитро 18 жовтня 1978 року в Харкові. До морської піхоти служив у мотопіхотному батальйоні 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Там боєць з позивним «Мир» був командиром розвідки мотопіхотного батальйону. Влітку 2017 року розробляв і брав участь в операції, в результаті якої взято в полон російського військового Віктора Агєєва.

Нагороджений медалями за «За військову службу Україні» (2019 року) та «Захиснику вітчизни» (2015 року).

Після закінчення контракту з 93-ю бригадою «Мир» на якийсь час повернувся до цивільного життя, а потім — знову на службу, бо, як сам казав, ще не виконав свою місію.

Військові, які пліч-о-пліч воювали з «Миром», в один голос кажуть, що за командиром були готові йти хоч на край світу…

 

Ярослав Журавель

Сержант 35-ї окремої бригади морської піхоти загинув 13 липня. Розвідник був ускладі  групи із саперів і представників СЦКК, які вирушили забирати тіло командира розвідувального взводу Дмитра Красногрудя, що підірвався на міні. Сержант ішов першим, у тій же групі був Микола Ілін, коли російські терористи почали обстрілювати групу евакуації, попри «режим тиші», узгоджений з ОБСЄ.

Після обстрілу поранений Ярослав залишився на полі бою без допомоги. Три дні поспіль росіяни не давали проводити пошукову операцію. Спочатку сержанта бачили з дрона української розвідки, однак уже приблизно 16 липня стало зрозуміло, що 13-го він загинув від поранень. 21 липня тіло розвідника передано на контрольовану урядом України територію у пошматованому стані: російські окупанти видалили з тіла всі «сліди», які б вказували на причину сметрі.

Ярослав Журавель народився 8 березня 1980 року у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області. З весни 2015 року — на російсько-українській війні. Служив у 20-му окремому мотопіхотному батальйоні та у 93-й бригаді. У 35-ту окрему бригаду морської піхоти розвідник перевівся з 93-ї ОМБр «Холодний Яр» кілька місяців тому разом зі своїм, нині загиблим, командиром Дмитром Красногрудем.

Пройшов такі гарячі точки, як Мар’їнка, Піски, Авдіївська промка, Трьохізбенка, Гранітне.

Похований 23 липня 2020 року в селі Андріївка на Дніпропетровщині, де народився й виріс. Удома на нього чекали дружина та двоє доньок…

 

Микола Ілін  

Був громадянином Естонії, уродженцем Білорусі, політичним емігрантом. Приїхав до України через переслідування з боку режиму Лукашенка після виборів 2006 року. Мешкав у Білій Церкві на Київщині. За 10 років Україна так і не надала Миколі Іліну політичного притулку, тож він переїхав до Естонії, де жив до початку війни на Донбасі. Займався проведенням екскурсій, працював таксистом, працював на інших роботах.

Згодом Микола повернувся в Україну, щоб піти на фронт і воювати проти російських агресорів. Підписав контракт зі Збройними Силами. Пройшов чотиримісячне навчання в Центрі тактичної медицини та служив військовим медиком у 137-му окремому батальйоні морської піхоти. Навесні 2020-го з бригадою вирушив на чергову ротацію на фронт.

13 липня Микола був убитий російськими загарбниками під час спроби винести тіло полеглого раніше бійця ЗСУ. Це відбулося в районі смт Зайцеве поруч з тимчасово окупованою Горлівкою. Саме там російські терористи обстріляли евакуаційну групу, що мала забрати тіло Дмитра Красногрудя. Група евакуації в білих касках з розпізнавальними знаками не встигла дійти до тіла вбитого бійця кілька метрів. Ворог відкрив вогонь на ураження зі стрілецької зброї. Група відійшла, натомість Ілін намагався надати допомогу пораненому. Противник знову почав обстріл з гранатометів і великокаліберних кулеметів. Під час цього обстрілу Ілін загинув…

 

Василь Кравченко.

Загинув 20 липня біля Шумів, що на Донеччині. Це сталося під час виконання службових обов’язків, коли в обідню пору противник почав обстріл, і боєць зазнав смертельного поранення в голову.

Відомо, що 26-річний Василь Кравченко родом з міста Ізяслав на Хмельниччині. На фронті — з лютого 2018 року, старший стрілець десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 503-го окремого батальйону морської піхоти..

У квітні 2020-го він одружився.

У Василя залишилися дружина, мати та батько…

 

Артем Козій

Родом з міста Южноукраїнськ Миколаївської області.

загинув 21 липня неподалік Павлополя Донеччини. У той день противник відкривав вогонь з автоматичних станкових гранатометів і Артем потрапив під нього. Бійця, який зазнав важких поранень, доставили в лікувальний заклад. Понад 7 годин лікарі боролися за життя морпіха. Та, на жаль, їм не вдалося врятувати юнака, що дістав важкі осколкові поранення.

Йому виповнилося лише 19 років.

Ми продовжуємо публікацію нашого карколомного розслідування про Івана Ракича.

 

Початок ви можете прочитати тут:

КЕРНЕС, НАРКОТИКИ, УБД – ЩО ВІДОМО ПРО ДЕПУТАТА ІВАНА РАКИЧА

 

Ми продовжуємо розмову з бойовим побратимом Івана Ракича, Михайлом. За словами Михайла, доньку одного з його побратимів вигнали з дитячого табору «Ромашка» через те що її батько зніс пам’ятник Леніна на їх подвір’ї. Саме депутат Ракич, говорить Михайло, виступив в якості «адвоката» дирекції табору та активно відстоював позиції противників декомунізації.

«Зараз в передчутті майбутніх виборів пан Ракич намагається оточити себе аурою людини що може об’єднати ветеранів Харківщини навколо себе. Його промови у соціальних мережах та чатах гучно рясніють призивами до єднання! Однак у приватних бесідах депутат Ракич не соромиться поливати брудом інших представників ветеранського руху, що на його думку створюють йому конкуренцію. Таким чином застосовуючи у своїй буденності давній принцип «розділяй і володарюй» – пояснює Михайло.

Уже наприкінці розмови ми з Михайлом повертаємося з 2014 в сучасне життя. Нещодавно Іван Ракич опублікував у Фейсбуці фото з написом з підтримкою Петра Порошенка. Чи не до місцевих виборів з’явилася ця публікація?

 

Розмова тільки підігріває нашу цікавість – «Партія регіонів», кар’єризм і бажання відсидітися подалі від війни – вельми дивні речі говорять про Івана фронтові побратими.

Розгадку ми намагаємося знайти у минулому Івана Ракича.

 

Допомога головному регіоналу області і підозрілі борги

 

Нам важко знайти хоч якісь детальні відомості про життя героя нашого розслідування до початку війни. Є лише вельми скупа біографія на сайті міськради і коротке інтерв’ю журналу «Губернія», де чоловік зізнається: Майдан дійсно не підтримував.

 

Є трохи інформації і про його бізнес – ТОВ «Демарс». Цю фірму Ракич очолив у 2008 році, що трохи суперечить даним у офіційній біографії. ЇЇ спеціалізація: електромонтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення. ТОВ «Демарс» Ракич згадує і у своїй декларації.

 

Проте судячи з усього, справи у бізнесмена йшли не надто добре. У інтернеті збереглася вакансія від кінця 2013 року людини, чия біографія, ім’я та прізвище повністю співпадають з даними нашого героя. У ній Ракич пропонує себе у якості керівника філіалу проекту з зарплатнею під 20 тисяч гривень. Навіщо успішному бізнесменові такий підробіток, який навряд чи можна буде поєднувати з бізнесом?

 

Прояснити це питання може декларація самого Ракича. У ній депутат зазначає іпотеку у розмірі 28 000 доларів, яку він взяв у одному з банків. Деякі журналісти навіть бачать у проблемах з іпотекою причину відправки на фронт – справа в тому, що під час служби військові можуть не платити за кредитними зобов’язаннями.

 

Дізнатися трохи більше про Ракича ми намагаємося у Дмитра Мариніна, відомого харківського політика. Той одразу говорить, що вважає, що Ракич має зв’язки з Геннадієм Кернесом: «Ти (Ракич прим. ред.) – знаєш, що таке Кернес. Ти маєш іти до кінця. А він не йде… Кернес Вані Ракичу розказував, натякав, що він піде у Верховну раду,  а Ваня це з’їв, думав що Кернес йому допоможе».

 

Судячи з усього, не допоміг. На виборах до ВРУ у 2019 році по 173 округу Іван Ракич зайняв п’яте місце, програвши навіть Павлу Оніщенку (Потону). Це і не дивно, враховуючи його виборчу кампанію: несподівано на будинках місцевих з’являлися вікна з написом «Команда Ракича», на сторінці у Фесбуці спливали фото, де Ракич обіймається зі своїм конкурентом і креатурою Кернеса – Анатолієм Денисенком.

 

Ракич завжди був готовий до дебатів – він посперечався з обома своїми основними конкурентами – Оніщенком і «слугою народу» Бакумовим. Але от вступати в конфлікт з екс-регіоналом Денисенком не став. Цей факт може трохи підмочити йому репутацію «героя війни».

 

 

 

 

 

Сам Дмитро Маринін знає нашого героя ще з далекого 2012, з виборів на 173 окрузі. Таке добре ставлення Ракича до Денисенка він пояснює просто:

«Я допомагав Васі Салигіну на виборах. І я пам’ятаю слова Ракича: «Головне, щоб коли Василь Вікторович переміг, ми з цього щось мали»… Він працював заради чогось, а я – заради того, аби щось виправити в місті… А Вані всі ці ідеї неважливі».

 

Треба сказати, що Віктор Салигін був керівником Харківської обласної організації Партії регіонів до 2008 року і бізнес-партнером Михайла Добкіна.

Дмитро Маринін зізнається: сам був у Партії регіонів, звідки його вигнали за принциповість. Проте Ракич чомусь раніше про цей «регіональський» етап свого життя журналістам не розповідав.

 

Робота на Кернеса, підозріла декларація і мародерство

 

Наш наступний співрозмовник – волонтер і радник голови ХОДА Олексій Синіцин. У нього нещодавно сталася вельми серйозна сварка з Іваном Ракичем. Дійшло вже і до погроз фізичною розправою.

 

 

 

«Він просто збожеволів» – пояснює Синіцин і додає «Проте зустрічатися з Ракичем – це для мене принизливо».

Під час гарячої дискусії з нашим героєм Синіцин згадав про його вельми підозрілі подвиги під час війни. Він пояснює, що ідеальних людей не буває, проте «якщо ти позиціонуєш себе героєм війни, ти маєш бути кристально чистим». Проте, на думку Синіцина, про Ракича цього сказати не можна. На публіку він готовий розказати лише про один факт дрібного мародерства з боку новоспеченого депутата – крадіжку… дощечки для плавання: «Він привіз волонтерам надувну дощечку для плавання і сказав – хай у тебе полежить. Я там у коментарях під постом кажу – що, Уманський (волонтер прим. Ред..) теж бреше? І він (Ракич прим. ред. )став одразу дзвонити всім, Уманському дзвонити, і розказувати нісенітниці що він на ній зброю через річку перевозив…»

А поки ви, шановний читач, з посмішкою згадуєте про те, що більшу частину часу на фронті, за словами його побратима, Ракич проводив саме біля басейну на дачах, ми продовжуємо. Сам Синіцин вважає, що Ракич співпрацює з Геннадієм Кернесом.

«Та він (Геннадій Кернес прим. ред.) дав йому якийсь кіоск і він з нього годується».

І дійсно, як ми могли це пропустити! Іван Ракич дійсно значиться директором ТОВ «Кисневі системи та технології», що продає рибу, напої, тютюн і алкоголь – звичний асортимент кіоску-наливайки. Як не дивно, посада директора не приносить йому жодної копійки доходу – інакше чому наш герой не вніс жодних відомостей про цей свій бізнес-проект до декларації?

 

Але як там опинився сам Ракич? Хто призначив його туди директором? Сама власниця – Світлана Дубінська, чи хтось інший натиснув на неї?

 

Далі буде…

 

Перший президент України Леонід Кравчук погодився увійти в українську делегацію в ТГК у Мінську. Таким чином, Кравчук замінив у складі ТКГ Леоніда Кучму, який днями вийшов з переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

Чому це питання може схвилювати патріотичну спільноту? Ми не будемо зайвий раз нагадувати про комуністичне минуле – само собою, що Кравчук – представник радянської номенклатури, але одночасно він і перший президент незалежної України.

 

Питання викликають інші елементи його більш пізньої біографії. Наприклад, Кравчук став медійним обличчям Опозиці́йного блокк «Не Так!» — проросійського політичного альянсу, створенного для участі в українських парламентських виборах 2006 року. Третім у списку цього об’єднання йшов одіозний політик Віктор Медведчук.

А от ще один ролик змусив багатьох задуматися над фразою Кравчука, кинуту в травні під час інтерв’ю Дмитру Гордону: «Він міг би бути ще кращим прем’єр-міністром. Янукович». В ньому перший президент напряму агітує за Віктора Януковича.

 

«Про участь Кравчука в СДПУ (о) і блоці “Не так!” всі мабуть пам’ятають. Горе в тому, що він дійсно батько української соціал-демократії. І її зелену версію ми бачимо на Банковій та в Раді нині» – прокоментував ситуацію політолог Ярослав Божко.

На його думку, в кінцевому підсумку саме Кучма став одним з тих хто в самій ТКГ зупиняв ексцеси форсованої реінтеграції з виборами без контролю над кордоном. Тож призначення Кравчука може стати якраз причиною невідворотних втрат суверенітету.

 

Нагадаємо

Леонід Кравчук погодився ввійти до складу Тристоронньої контактної групи (ВІДЕО)

Штаб ООС повідомляє про зміну правил перетину кордону для іноземців, в тому числі і корінних мешканців РФ, чи людей, які отримали російське громадянство. З початку серпня їм заборонять в’їзд на тимчасово окуповані території.

«Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 з 1 серпня, на період дії карантину, в Донецькій та Луганській областях забороняється перетин лінії розмежування на контрольних пунктах в’їзду-виїзду іноземцями та особами без громадянства» – заявили в штабі ООС.

Проте для таких осіб існує вихід – повідомляють у відомстві. Вони можуть отримати поліс (свідоцтво, сертифікат) страхування, що виданий страховою компанією, яка зареєстрована в Україні, або іноземною страховою компанією, яка має представництво на території України чи договірні відносини із страховою компанією – партнером на території України (асистанс), та покриває витрати, пов’язані з лікуванням COVID-19 та діє на строк перебування в Україні.

 

Нагадаємо

Україні передали списки затриманих в Білорусі російських терористів

На межі з тимчасово окупованними територіями Криму та Донбасу влада планує облаштувати сервісні центри та соціальні хаби, а самі КПВВ обіцяють відкрити – про це заявив під час своєї робочої поїздки міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.

Сьогодні він прибув з робочим візитом на контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) Мар’їнка.

«Заради інтересів людей українська сторона діяла максимально гнучко, ми забезпечили оперативне відкриття другого КПВВ на Донеччині — у Новотроїцькому, на чому наполягала та сторона. Але вони і його за кілька днів закрили. Тобто, блокували один КПВВ, наполягали на відкритті іншого, ми його відкрили, а вони і його заблокували. Це питання знову буде підняте українською делегацією на засіданні ТГК наступного тижня» – пояснив Резніков.

Окрім цього він пообіцяв, що люди, які нині проживають на непідконтрольних територіях, матимуть змогу швидше та якісніше отримувати адміністративні, поштові та банківські послуги за допомогою спеціальних соціально-адміністративних центрів.

 

Нагадаємо

Україні передали списки затриманих в Білорусі російських терористів