“Після року війни загальна ситуація виявилося для України набагато кращою, ніж більшість очікувала. Спроба Росії поглинути свого сусіда зазнала невдачі. Україна залишається незалежною, суверенною, функціонуючою демократією, яка контролює приблизно 85% території.
Зараз потрібно зрзуміти подальший вектор руху. Людські та економічні втрати, і без того величезні, можуть надалі різко зрости, оскільки і Москва, і Київ готуються до продовження протистояння на полі бою. Чисельна перевага російської армії, ймовірно, дає їй можливість протистояти більшим оперативним навичкам, моральному духу України, та Західнму озброєнню. Скоріше за все в цій ситуації найбільш ймовірним результатом конфлікту є не повна українська перемога, а кривавий глухий кут.
У цій ситуації почастішали заклики до дипломатичного припинення конфлікту. Але оскільки і Москва, і Київ націлені на продовження протистояння, ще не визряли умови для врегулювання протиріч шляхом переговорів.
Росія, схоже, рішуче планує окупувати більшу частину Донбасу. Україна, схоже, готує контрнаступ, щоб розірвати “сухопутний міст” на Крим, створивши умови для повного вигнання російських військ і відновлення територіальної цілісності України, стверджує президент України Володимир Зеленський.
Сьогодні Заходу потрібен підхід, який враховуватиме ці реалії, не жертвуючи своїми принципами. Найкращим шляхом вперед є послідовна двостороння стратегія, спрямована спочатку на зміцнення військового потенціалу України, а потім, коли наприкінці цього року закінчаться сприятливі умови для ведення бойових дій, вивести Москву і Київ з поля бою та всадити їх за стіл переговорів.
Міністри закордонних справ Німеччини та Китаю посварилися через права людини
Захід має почати з негайного прискорення постачання зброї в Україну і збільшення її кількості та якості. Кінцева мета – зміцнити оборону України, підготувати умови для її майбутнього наступу. Він має бути максимально успішним та завдати Росії максимально можливих втрат, знизити військові можливості Москви і тим самим збільшивши її готовність до дипломатичного врегулювання ситуації.
До того часу, коли контрнаступ України вдало закінчиться, Київ потрібно схилити до ідеї врегулювання ситуації шляхом переговорів давши зрозуміти, що отримали найкращий шанс на полі бою поєднується із зростаючими проблемами із власною робочою силою та з допомогою із-за кордону.
Другим елементом стратегії Заходу має стати розгортання в кінці цього року плану посередництва у припиненні вогню та подальшому мирному процесі, спрямованому на остаточне припинення конфлікту. Цей дипломатичний гамбіт цілком може провалитися в умовах, коли Росія і Україна (або один із них) зазнаючи значних втрат можуть віддати перевагу продовжувати збройну боротьбу.
Але оскільки витрати на війну зростають, а перспектива вийти із військового глухого кута стає незрозумілою, варто наполягати на довготривалому перемир’ї, яке могло б запобігти відновленню конфлікту і, що ще краще, підготувати ґрунт для тривалого миру.
ВІЙНА, ЯКА СКОРО НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ
Наразі дипломатичне вирішення конфлікту недосяжне. Президент Росії Володимир Путін, ймовірно, побоюється, що якщо він припинить воювати зараз, росіяни звинуватять його в тому, що він розпочав дорогу і непотрібну війну.
Зрештою, російські війська так повністю і не контролюють жодну з чотирьох областей, які Москва анексувала в односторонньому порядку у вересні минулого року, НАТО стало більшим і міцнішим, а Україна як ніколи відчужена від Росії.
Путін, схоже, вважає, що вигравши час, зможе перечекати економічні санкції, які не змогли задушити російську економіку, і зберегти народну підтримку війни, операцію, яку, згідно з опитуваннями «Левада-центру», понад 70% росіян все ще підтримують.
Путін сумнівається в збереженні єдності України та її західних прихильників, очікуючи, що їхня співпраця ослабне. І він, безумовно, розраховує, що коли його нові призовники вступлять у бій, Росія зможе збільшити свої територіальні здобутки, що дозволить йому заявити про значне розширення кордонів Росії, коли бойові дії припиняться.
Україна також не налаштована на половинчасте мирне врегулювання. Керівництво країни і громадськість із зрозумілих причин прагнуть відновити контроль над усією територією, яку Росія окупувала з 2014 року, включаючи Кримський півострів.
Українці також мають бажання притягнути Москву до відповідальності за всі військові злочини російських військ і змусити Росію платити за величезні витрати на відбудову зруйнованого під час війни.
Крім того, у Києва є вагомі підстави не довіряти Путіну в тому, що він дотримається будь-якої досягнутої мирної угоди. Замість того, щоб сподіватися на дипломатичне втручання Заходу, українські лідери просять більше військової та економічної допомоги.
Сполучені Штати і Європа надали значну розвідувальну інформацію, обладнання, здійснили підготовку українського особового складу, але вони утрималися від надання військових систем значної потужності, таких як ракети великої дальності і сучасні літаки, побоюючись, що це спровокує Росію на ескалацію, чи то шляхом застосування ядерної зброї в Україні, чи свідомоо нападу на війська або територію одного з членів НАТО. Хоча Вашингтон уважно стежачи за ризиком ескалації в більшості випадків і має рацію, але його побоювання завищені.
Країни Заходу втомились і почали рахувати свої збитки від війни в Україні
Західна політика затиснута між двома цілями: запобігання катастрофічному провалу, в якому недоозброєна Україна поглинається Росією і катастрофічним успіхом під час якого дуже добре озброєна Україна заганяє Путіна в глухий кут і змушує його перейти до максимальної ескалації конфлікту.
Але важко зрозуміти, що Росія отримає від цієї максимальної ескалації. Розширення війни шляхом нападу на члена НАТО не відповідало б інтересам Росії, оскільки країні досить важко боротися з Україною наодинці, а її сили сильно виснажені після року війни.
Використання ядерної зброї також не буде для неї корисним. Ядерна атака, ймовірно, змусить НАТО безпосередньо вступити у війну і знищити російські позиції на всій окупованій території України. Це також може відштовхнути Китай та Індію, які прямо застерегли Росію від застосування ядерної зброї.
Але надто низька ймовірність застосування ядерної зброї – не єдина причина, чому Захід повинен ігнорувати позерство Росії. Позитивна реакція на “ядерний шантаж” виявиться сигналом “іншим країнам”, що такі загрози працюють. Це, в свою чергу, дозволить “іншим країнам” відкинути ідею нерозповсюдження ядерної зброї і послабить “концепцію стримування”. Китай, наприклад, може зробити висновок, що ядерні загрози можуть реально утримати Сполучені Штати від кроків на захист Тайваню в разі нападу на остів материкового Китаю.
Таким чином, настав час для Заходу припинити стримувати себе і почати надавати Україні танки, ракети великої дальності та іншу зброю, необхідну для відновлення контролю над більшою частиною її території в найближчі місяці.
Європейські країни почали поставляти танки Leopard, а США пообіцяли 31 танк Abrams, прибуття яких заплановано на осінь. Але країни по обидві сторони Атлантики повинні збільшити розмір і темпи цих поставок.
Збільшення кількості танків підвищить здатність українських сил пробивати оборонні лінії Росії на півдні України. Ракети великої дальності, а саме армійська тактична ракетна система, або ATACMS, яку Сполучені Штати досі відмовлялися надати, дозволили б Україні вражати російські позиції, командні пункти та склади боєприпасів глибоко на території, контрольованій Росією, готуючи шлях для більш успішного українського наступу.
Американські військові також повинні почати підготовку українських пілотів до польотів на F-16. Навчання займе час, але запуск його зараз дозволить Сполученим Штатам поставляти передові літаки, коли пілоти вже будуть готові, посилаючи сигнал Росії, що здатність України вести війну йде по висхідній траєкторії.
Україна – неіснуюча країна у фінансовому плані, – Орбан знову зробив антиукраїнську заяву
Проте, незважаючи на всі переваги, які принесе більша військова допомога Заходу, це навряд чи змінить фундаментальну реальність, що ця війна заходить у глухий кут. Звичайно, можливо, що наступ України виявиться приголомшливо успішним і дозволить країні повернути всю окуповану територію, включаючи Кримський півострів, що призведе до повної поразки Росії. Але такий результат малоймовірний.
Навіть якщо Захід збільшить свою військову допомогу, Україна готова не перемогти російські сили. У неї закінчуються солдати і боєприпаси, а її економіка продовжує погіршуватися. Російські війська окопуються, а свіжі російські новобранці прямують на фронт.
Більше того, якщо військове становище Москви стане хитким, цілком можливо, що Китай постачатиме зброю Росії, як безпосередньо, так і через треті країни. Президент Китаю Сі Цзіньпін зробив велику, довгострокову ставку на Путіна і не залишиться осторонь, оскільки Росія зазнає вирішальної втрати.
Візит Сі Цзіньпіна до Москви в березні переконливо свідчить про те, що він подвоює своє партнерство з Путіним, і не залишить його без підтримки. Сі Цзіньпін також може розрахувати, що ризики надання військової допомоги Росії скромні. Зрештою, його країна вже відокремлюється від Заходу, і політика США щодо Китаю, схоже, приречена стати жорсткішою, незалежно від того, наскільки Пекін підтримує Москву.
Розширення надання військової допомоги Україні хоча і допоможе українським силам досягти прогресу на полі бою, навряд чи дозволить Києву відновити повну територіальну цілісність. Пізніше цього року патова ситуація, ймовірно, виникне вздовж нової лінії зіткнення. Коли це станеться, виникне очевидне питання: а що робити далі?
ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ПОДІЙ
Навіть з точки зору України, було б нерозумно продовжувати наполегливо прагнути до повної військової перемоги, яка могла б виявитися “пірровою перемогою”. Українські сили вже зазнали понад 100 000 своїх найкращих бійців.
Українська економіка скоротилася приблизно на 30%, рівень бідності невпинно зростає, а Росія продовжує бомбардувати критично важливу інфраструктуру України. Близько восьми мільйонів українців покинули країну, мільйони стали внутрішньо переміщеними особами. Україна не повинна ризикувати самознищенням в гонитві за цілями, які, ймовірно, є недосяжні.
Наприкінці цьогорічного сприятливого сезону для бойових дій Сполучені Штати та Європа також матимуть вагомі підстави відмовитися від заявленої політики підтримки України «стільки, скільки буде потрібно», як висловився президент США Джо Байден.
Збереження існування України як суверенної та безпечної демократії є пріоритетом, але досягнення цієї мети не вимагає від України відновлення повного контролю над Кримським півостровом та Донбасом у найближчій перспективі.
Захід також не повинен хвилюватися з приводу того, що наполягання на припиненні вогню до того, як Київ поверне собі всю свою територію, призведе до краху заснованого після Другої Світової війни правил міжнародного порядку.
Сила духу України і рішучість Заходу вже відбили спроби Росії підкорити Україну, завдали Москві вирішальної стратегічної поразки і продемонстрували іншим потенційним ревізіоністам, що територіальне завоювання є досить дорогим і неприємним задоволенням. Але важливо мінімізувати російські здобутки і продемонструвати, що агресія не окупається, і цю тезу потрібно підкріплювати порівнюючи її фактами.
Реальність така, що продовження масштабної підтримки Києва несе в собі ширші стратегічні ризики. Війна підриває військову готовність Заходу і виснажує його запаси зброї; оборонно-промислова база не встигає за витратами України на техніку та боєприпаси.
Країни НАТО не можуть відкидати можливість прямого бойового зіткнення з Росією, а США повинні готуватися до потенційних військових дій в Азії – для стримування або відповіді на будь-який крок Китаю проти Тайваню, і на Близькому Сході – проти Ірану або/та організованих терористичних військових формувань.
Китай розпочав військові навчання навколо острова Тайвань, які схожі на оточення острова перед нападом
Війна також накладає великі витрати на Світову економіку. Вона вже порушила ланцюжки поставок, посприяла високій інфляції та нестачі енергоносіїв, електроенергії та продовольства. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку, війна скоротить глобальне економічне виробництво на $2,8 трлн у 2023 році. Від Франції до Єгипту і Перу економічне погіршення ситуації викликає політичні заворушення.
Війна також поляризує міжнародну систему. Оскільки геополітичне суперництво між західними демократіями та китайсько-російською коаліцією є сигналом повернення до “двоблокового світу”, більша частина країн буде сидіти осторонь, віддаючи перевагу позаблоковості перед участю в новій ері протистояння між Сходом і Заходом.
Довготривала війна в Україні може створити безлад у Світі. На цьому тлі ні Україна, ні її прихильники в НАТО не можуть гарантувати єдність Заходу. Рішучість Америки має вирішальне значення для збереження сили в Європі, але Вашингтон стикається зі зростаючим політичним тиском щодо скорочення витрат, і необхідністю відновлення готовності США для нарощування своїх можливостей в Азії.
Тепер, коли республіканці контролюють Палату представників, адміністрації Байдена буде набагато складніше забезпечити значні пакети допомоги для України. І політика щодо України може суттєво змінитися, якщо республіканці переможуть у Білому домі на виборах 2024 року. Настав час підготувати “План-Б”.
НАСТУПНІ КРОКИ
З огляду на ймовірний подальший розвиток подій, Сполучені Штати та їхні партнери повинні почати формулювати дипломатичний фінал війни вже зараз. Незважаючи на те, що члени НАТО нарощують військову допомогу на підтримку майбутнього наступу України, Вашингтон повинен почати консультації зі своїми європейськими союзниками та Києвом щодо дипломатичної ініціативи, яка буде запущена в кінці цього року.
Західні друзі України мають запропонувати припинити вогонь, коли майбутній наступ України досягне межі. В ідеалі і Україна, і Росія повинні відвести свої війська і важке озброєння від нової лінії зіткнення, фактично створивши демілітаризовану зону.
Нейтральна організація – або ООН, або Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), – направить спостерігачів для моніторингу і забезпечення дотримання режиму припинення вогню і відведення оговорених видів озброєння.
Захід повинен звернутися до інших впливових країн, включаючи Китай та Індію, з проханням підтримати пропозицію про припинення вогню. Це ускладнить дипломатію, але отримання чітких фіксованих гарантій з боку Пекіна і Нью-Делі посилить тиск на Кремль.
Якщо Китай відмовиться підтримати запропоноване припинення вогню, постійні заклики та заяви товариша Сі із дипломатичного наступу перетворяться на холостий постріл.
Після обов’язкового виконання умов припинення вогню потрібно провести мирні переговори. Такі переговори мають відбуватися двома паралельними зустрічами.
Перша зустріч буде представляти собою прямі переговори між Україною та Росією за сприяння міжнародних посередників щодо умов миру.
На другій паралельній зустрічі союзники по НАТО розпочнуть стратегічний діалог з Росією щодо контролю над озброєннями і створенні більш ширшої архітектури загальноєвропейської безпеки.
Електронна петиція на підтримку законопроєкту N9142 набрала більше 25 тисяч голосів
Зусилля Путіна зруйнувати архітектуру безпеки, що склався після завершення “Холодної війни”, дали зворотний ефект і в кінцевому підсумку зміцнили НАТО. Але ця реальність лише посилює потребу НАТО і Росії розпочати конструктивний діалог з метою запобігання новій гонці озброєнь, відновлення контактів між військовими і розв’язання інших питань, що становлять спільний інтерес, в тому числі і нерозповсюдження ядерної зброї.
Переговори «2 плюс 4», які допомогли покласти край “Холодній війні”, стали хорошим прецедентом і прикладом. Східна і Західна Німеччина вели прямі переговори про своє об’єднання, в той час як Сполучені Штати, Великобританія, Франція і Радянський Союз вели переговори про більш широку архітектуру безпеки після “Ххолодної війни”.
За умови, що Україна досягне успіхів на полі бою цього літа, принаймні правдоподібно, що Путін розглядатиме припинення вогню та мирний план як “збереження обличчя”. Щоб зробити такий підхід ще більш привабливим, Захід міг би запропонувати деяке обмежене полегшення санкцій в обмін на готовність Росії дотримуватися режиму припинення вогню, погодитися на демілітаризовану зону і брати активну участь у мирних переговорах.
Не виключено, що Путін відмовиться від припинення вогню або погодиться лише з метою відновлення своєї армії та подальшого завоювання України. Але від випробування Москви на готовність до компромісу втрати не можуть бути завеликі.
Незалежно від реакції Росії, Захід продовжить надавати зброю, необхідну Україні для захисту в довгостроковій перспективі, і стежитиме, щоб будь-яка пауза в бойових діях не працювала на користь Росії. І якщо Росія відмовиться від припинення вогню (або прийме його, а потім порушить), її непоступливість поглибить дипломатичну ізоляцію, зміцнить режим санкцій і посилить підтримку України в США і Європі.
Іншим, більш реальним розвитком подій, може виявитися те, що Росія погодившись на припинення вогню, насправді не матиме наміру сумлінно вести переговори для забезпечення тривалого мирного врегулювання і спробує закріпити свої територіальні здобутки.
Ймовірно, Україна вступить у такі переговори, вимагаючи своїх головних пріоритетів:
– відновлення кордонів 1991 року,
– суттєвих репарацій,
– притягнення до відповідальності винних за воєнні злочини.
Але оскільки Путін, безумовно, відкине всі ці вимоги, виникне затяжна дипломатична патова ситуація, яка фактично призведе до утворення нового замороженого конфлікту.
В ідеалі припинення вогню має відбутися, що призведе до статус-кво, подібного до того, який панує зараз на Корейському півострові, і який залишається в основному стабільним без офіційного мирного пакту протягом останніх 70 років. Острів Кіпр також був розділений, але там теж спостерігається стабільність протягом кількох десятиліть.
Це не ідеальний результат, але він краще, ніж війна високої інтенсивності, яка триває роками.
ПЕРЕКОНАТИ КИЇВ
Переконати Київ піти на припинення вогню і непевні дипломатичні зусилля може бути не менш складним завданням, ніж змусити Москву це зробити. Багато українців сприймуть цю пропозицію як зраду і побоювання, що лінії припинення вогню просто стануть новими кордонами де-факто. Зеленському доведеться різко скоротити свої “військові амбіції” після того, як він обіцяв перемогу з перших місяців війни – це дуже непросте завдання навіть для найталановитіших політиків.
Але Київ зрештою може знайти багато корисного в запропонованому плані. Незважаючи на те, що припинення бойових дій заморозить конфлікт на новій лінію зіткнення між Росією та Україною, Київ не відмовитися від мети повернути всю свою землю, включаючи півострів Крим і Донбас.
Скоріше, план полягав би в тому, щоб відкласти вирішення статусу територій та повернення людей, які все ще перебувають під російською окупацією. Київ зараз відмовиться від спроби повернути ці території силою, гамбіт, який, безумовно, буде дорогим, але, ймовірно, провалиться, замість цього визнавши, що відновлення територіальної цілісності має чекати дипломатичного прориву.
А дипломатичний прорив, у свою чергу, може стати можливим лише після того, як Путін “перестане бути при владі”. Тим часом західні уряди могли б пообіцяти повністю зняти санкції з Росії і нормалізувати відносини з нею тільки в тому випадку, коли Москва підпише мирну угоду, прийнятну для Києва.
Таким чином, ця формула поєднує стратегічний прагматизм з політичними принципами. Мир в Україні не може бути заручником цілей війни, які, якими б морально виправданими вони не були, ймовірно, є недосяжними.
Водночас Захід не повинен винагороджувати росіян за агресію, змушуючи Україну назавжди змиритися з втратою частини своєї території. Припинення війни з відкладенням питання остаточного контролю над тимчасово окупованими територіями, які все ще перебувають під російською окупацією, є досить виваженим рішенням.
За найкращих обставин на українців чекають “важкі часи”.
Навіть якщо припинення вогню буде досягнуто і дипломатичний процес розпочнеться, країни НАТО повинні продовжувати озброювати Україну, усуваючи будь-які сумніви в Києві. Відмова від дотримання нею “дипломатичної дорожньої карти” означатиме кінець військової підтримки.
Сполучені Штати повинні дати зрозуміти Києву, що коли Путін порушить “режим припинення вогню”, в той час як Україна його повністю дотримується, Вашингтон ще більше збільшить постачання зброї і відмовиться від обмежень на здатність України націлюватися на військові позиції всередині Росії, з яких здійснюються атаки. І якщо Путін відкине чітку можливість покласти край цій війні, тоді західні уряди отримають нову прихильність громадськості за надання такої додаткової підтримки Україні.
Підготовка Харкова до оборони продовжує знаходитися на стадії очікування, – депутат міськради Руслан Агібалов
Ще одним стимулом для України є те, що Захід повинен запропонувати їй “формалізований пакт безпеки”. НАТО навряд чи запропонує членство Україні, бо консенсус всередині альянсу поки що здається недосяжним, частина членів НАТО, включаючи Сполучені Штати, може укласти з Україною “Угоду про безпеку”, яка обіцяє їй адекватні засоби самооборони.
Цей “Пакт безпеки”, який може нагадувати оборонні відносини Ізраїлю зі Сполученими Штатами або відносини, якими Фінляндія і Швеція користувалися з НАТО до того, як вони вирішили приєднатися до Альянсу, може і не надати залізної гарантії безпеки Україні в майбутньому.
Але “Пакт” має містити положення, аналогічне статті 4 договору НАТО, яка закликає до консультацій, коли будь-яка сторона вважає, що її територіальна цілісність, політична незалежність або безпека знаходяться під загрозою.
Поряд з цим “Пактом безпеки” ЄС повинен розробити довгостроковий “Пакт про економічну підтримку” і запропонувати графік вступу до ЄС, гарантуючи Україні, що вона на шляху до повної інтеграції в Євросоюз.
За найкращих обставин на українців чекають “важкі часи”, а членство в ЄС дало б їм хоча б якесь світло в кінці тунелю, яке вони заслуговують бачити.
Навіть з цими стимулами Україна все одно може відмовитися від заклику до припинення вогню. Тоді політична реальність така: Україна не може розраховувати на підтримку США і ЄС, особливо якщо Росія піде на припинення вогню. Україна просто не матиме іншого вибору, окрім як приєднатися до втілення у життя політики, яка надала їй економічну та військову підтримку переважної більшості країни, вкрай необхідну для забезпечення збереження території під її контролем.
Україні потрібно зняти з прядку денного переговорів тезу про силове звільнення територій, які все ще перебувають під російською окупацією. Більше того, Захід продовжуватиме використовувати санкції та дипломатичні важелі для відновлення територіальної цілісності України, але вже за столом переговорів, а не на полі бою.
І НА ЗАВЕРШЕННЯ
Вже понад рік Захід дозволяє Україні мати успіх на полі бою і ставити перед собою військові цілі, вигідні Заходу. Ця політика, незалежно від того, чи мала вона сенс на початку війни, зараз себе вичерпала. Продовжувати її нерозумно, тому що цілі України вступають у протиріччя з іншими інтересами західних країн.
Витрати на війну зростають, а громадськість західних країн та їхні уряди поступово втомлюються надавати постійну підтримку Україні. Як глобальна держава, Сполучені Штати повинні визнати, що максимальне визначення інтересів, поставлених на карту у війні, породило політику, яка все більше суперечить іншим пріоритетам США.
Хороша новина полягає в тому, що реальний шлях виходу з цього глухого кута все ж таки існує. Захід повинен зараз зробити більше, щоб допомогти Україні захистити себе і домогтися успіху під час наступу, поставивши її в більш вигідне становище за столом переговорів в кінці цього року.
Тим часом Вашингтон повинен встановити дипломатичний курс, який забезпечить безпеку і життєздатність України в її фактичних межах, одночасно працюючи над відновленням територіальної цілісності України в довгостроковій перспективі.
Такий підхід може бути занадто “великим” для одних і “недостатнім” для інших. Але на відміну від альтернатив, він має перевагу змішування бажаного з тим, що є реально здійсненним”.
РІЧАРД ХААС – президент Ради з міжнародних відносин.
ЧАРЛЬЗ КУПЧАН – старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин та професор міжнародних відносин Джорджтаунського університету.
Передрук статті “The West Needs a New Strategy in Ukraine. A Plan for Getting From the Battlefield to the Negotiating Table”. By Richard Haass and Charles Kupchan. April 13, 2023
Переклад: Олександр Вікторович, НОВА: новини ветеранів.
З оригіналом можна познайомитись перейшовши за посиланням:
https://www.foreignaffairs.com/ukraine/russia-richard-haass-west-battlefield-negotiations
Часопис війни – 416 доба