У царині розробок легкого протитанкового озброєння Україна ніколи не пасла задніх. На сьогоднішній день ПТРК другого покоління – такі як «Корсар», «Стугна», «Бар’єр» – одні з найкращих серед собі подібних. Вони мають високу бронебійність та дальність враження, стійкі до завад, пристосовані до роботи за складних погодних умов. Та попри всі їхні переваги, військове і політичне керівництво країни довго працювали над отриманням американських «Джавелінів». Вони стали першими ПТРК третього покоління в українській армії.
Головна перевага FGM-148, або ж «Джавеліна» – принцип роботи «вистрілив-забув». Після запуску ракети стрілець може одразу змінити позицію, а усю роботу з наведення на ціль за нього виконає головка самонаведення ракети (ГСН). Така технологія на порядок підвищує безпеку оператора ПТРК. Комплекси українського виробництва працюють за іншим принципом: наші ракети не оснащені ГСН, відповідно, після пострілу оператор має “вручну” наводити ракету на ціль аж до моменту влучання. Серед інших переваг американського ПТРК – легкість (вага зарядженого комплексу – до 23кг), нанесення ракетного удару у верхню проекцію танка (найменш захищену частину).
Та попри ці козирі, “Джавелін” – вже далеко не нова розробка. В армії США ці комплекси з’явилися у 1996-му році, а проектування почалася у 1986му.
За цей час про недоліки цієї зброї стало відомо дуже багато. Зокрема, комплекс вразливий до погодних та радіоелектронних завад, а також сучасних систем активного захисту. Охолодження та “калібровка” інфрачервоної ГСН ракети перед пострілом складає близько 20 секунд – стільки ж стрілець має утримувати ціль. Ефективна дальність стрільби складає “лише” 2500 метрів. Для порівняння, у вітчизняної «Стугни» цей показник складає 5000 метрів. І це не єдина важлива перевага українського ПТРК. Серед інших – більший калібр (152мм проти 127мм) і пробивна здатність. І, звісна річ, вартість. Так, ціна пускового пристрою «Джавеліна» може сягати 250 тисяч доларів, а ціна однієї ракети – ще 100 тисяч. Вартість однієї ракети «Стугни» складає 20 тисяч доларів. Висновок із цього простий – задля безпеки персоналу і реалізації принципу «вистрілив-забув» американські конструктори пожертвували дальністю та бронебійністю. Але, як показує практика, об’єднати найкращі якості автоматичних та напівавтоматичних комплексів цілком реально – і саме про такий приклад піде мова далі.
Комплекс MMP (Missile Moyenne Portée) європейське об’єднання MBDA Missile Systems почало розробляти у 2009 році на замовлення французької армії. Їй на той час були необхідні нові ПТРК на заміну і «Джевелінам», і зовсім застарілим комплексам Milan. Під час проектування враховувалися вимоги, поставлені після ретельного аналізу бойового досвіду в сучасних військових конфліктах. У результаті, в MMP реалізовано одразу 3 режими функціонування. Перший – «вистрілив-забув. Другий – напівавтоматичний, коли оператор утримує ціль вручну. У цьому режимі ракета здатна вражати не лише техніку противника, а і укріплені об’єкти. Третій режим роботи став унікальним. Він має назву LOAL (Lock on after launch): оператор здійснює постріл без візуального контакту з противником, за даними від зовнішнього цілевказання. Ракета сама досягає зони враження, а далі оператор наводить її на ціль через камеру або тепловізор ГСН. Також є можливість відключення підривача ракети у польоті та враження лише за допомогою кінетично енергії. Таким чином, комплекс отримав комбіновану систему наведення, а ефективна дальність використання склала понад 4 кілометри.
Окрім версії MMP для сухопутних частин планується також розробка більш “важких” комплексів аналогічної конструкції. Очікується, що дальність ураження цих апаратів складатиме 8-10 кілометрів, а ракети до них отримають модифікацію «повітря-земля». Таким чином, французи змогли реалізувати оригінальну концепцію ПТРК, об’єднавши технології комплексів другого та третього покоління. За фактом вони отримали перспективний багатоцільовий ракетний комплекс малої та середньої дальності.
Французький MMP класифікують по-різному: як комплекс четвертого, і навіть п’ятого покоління. Але деякі країни пішли іншим, простішим шляхом – налагодили виробництво власних комплексів третього покоління. До таких, зокрема, слід віднести ПТРК «Спайк». Ізраїльська розробка дозволила значно розширити можливості звичайного ПТРК – «Спайк» це сімейство комплексів, “найважчі” з яких здатні вражати цілі на дистанції до 25 кілометрів.
Наскільки відомо з відкритих джерел, українські зброярі уже почали розробку ГСН ракет для ПТРК третього покоління. У 2018му році замовлення на її проектування отримав КП «Арсенал». Та все ж, обійтися без імпортних складових нашим конструкторам буде дуже важко. Адже, за оголошеними вимогами, ГСН повинна мати велику дальність наведення – до 5 кілометрів.
Очікується, що роботи будуть завершені протягом 2-3 років. За цей час технологія «вистрілив-забув» буде усе ще актуальною. Адже, аналогічні комплекси зараз продовжують розробляти і закупати для армій країн усього світу. А вартість проектування комплексів наступного покоління вкрай висока, і сягає мільярдів євро. Так, у випадку з MMP, за орієнтовними даними, лише ціна одного пускового пристрою з комплектом у 7 ракет склала близько 1 млн євро.
Поки що ж українські військові вдало користуються наявним протитанковим озброєнням. Яскравим свідченням стала зима 2019 року, коли з 30 січня до 4 лютого на Донбасі було знищено 4 одиниці ворожої техніки. Ось що розповідає про це ветеран АТО Гліб Бабич (до 2019 року – прапорщик 10 огшбр ЗСУ):
– “Тоді відбулася дійсно важлива подія… 10 гірсько-штурмова бригада за 5 днів знищила 4 одиниці техніки російсько-окупаційних військ. На нашому слензі це називається «заПТУРили». З чотирьох пострілів, чотирьох пущених ракет, було чотири влучання: 30 січня спалили КАМАЗ з бойовиками, 31го січня і 3го лютого – по одному МТ-ЛБ з ЗУ-23-2 з розрахунками, і 4 лютого – ще один КАМАЗ. Усі випадки відбулися під час намагання зблизитися з нашими позиціями і атакувати”.
Солдати, які безпосередньо здійснювали запуски ракет по ворожій техніці, також високо оцінюють «Стугну». Приводимо відгук ще одного бійця 10 бригади, позивний «Внучок»:
– “По МТ-ЛБ я стріляв вперше, думав, можливо виникнуть проблеми. Але все пройшло добре: виїхала МТ-ЛБ, вони вже готувалися відкрити по нас вогонь із ЗУшки, але навіть не встигли розвернутися, як ми по них влучили. Подобається, що на відміну від старих комплексів, ці нові – безпечніші. Стріляти можна дистанційно, на відстані до 100 метрів від установки, і навіть якщо її знищать, солдату нічого не загрожує”.
Відгуки наших армійців підтверджує і статистика: згідно з нею, вдалими є 71% запусків ракет «Стугни». Тому з точки зору економічної доцільності Україна на даний час має продовжувати вдосконалення комплексів покоління 2+ одночасно з розробкою власних ГСН. У подальшому це дозволить налагодити виробництво ракетних комплексів нового рівня.
Андрій Артюх, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС